Російська імперія на початку XX ст. Азійська частина Росії (конспект)

Реформи 60-70-х років ХІХ ст. створили умови для швидкого економічного розвитку Росії, її модернізації, повернення до гурту великих держав. У Росії пізніше за інші великі держави завершився промисловий переворот, який до того ж співпав із початком процесу індустріалізації. Останній характеризувався прямим державним втручанням у формі фінансування залізничного будівництва, підтримкою важкої промисловості тощо. Така своєрідність розвитку зумовила високу концентрацію виробництва і швидкі темпи зростання. І, як наслідок, появу монополістичних об'єднань ("Продамет", "Продвагон", "Нобель-Мазут" тощо). Проте розвиток різних регіонів Російської імперії відбувався нерівномірно. Найбільш швидкими темпами розвивалися Україна (особливо Донбас і Південь), Санкт-Петербурґ, Москва, Польща, Прибалтика.

Дешевизна робочої сили, великі природні ресурси приваблювали іноземний капітал (французький, англійський, бельгійський, німецький). На 1913 р. іноземному капіталові належала 1/3 капіталу промисловості, 1/2 банківського капіталу. Швидкий промисловий розвиток сприяв формуванню нових прошарків суспільства: робітництво, підприємці та промисловці. Становище робітництва було вкрай важким. Воно не мало ніякого соціального захисту.

Та попри незаперечні успіхи в соціально-економічному розвиткові, Росія залишалася переважно аграрною країною, оскільки частка промислової продукції була значно меншою за сільськогосподарську. Розвиток ринкових відносин породив протиріччя в суспільстві між працею та капіталом, між підприємцями і найманими працівниками, між новими економічними відносинами й старою політичною системою (самодержавством). Наростання протиріч зумовило революцію 1905-1907 років. Її каталізатором стала поразка Росії у війні з Японією.

Революція розпочалася "кривавою неділею" 9 січня 1905 р. у Петербурзі, коли військами була розстріляна мирна демонстрація.

Розстріл беззбройних людей приголомшив громадськість імперії та викликав бурю протестів. Майже всі прошарки суспільства вимагали змін. Найбільш організованою силою виявилися соціалістичні партії, що утворилися на зламі століть і до революції існували у підпіллі. Їх соціальною базою були інтелігенція, робітництво і частина селянства. Саме ці верстви стали рушійною силою революції.

Влітку 1905 р. почалися заворушення в армії. Показовим у цьому відношенні стало повстання на броненосці "Потьомкін".

Переломними в революції стали події жовтня 1905 р., коли розпочався всеросійський політичний страйк. Наляканий цар Микола ІІ 17 жовтня 1905 р. визнав маніфест, який дарував народу громадські свободи. Декларувалося скликання Державної думи.

Маніфест розколов сили революції на тих, що вважали, що мета досягнута, і тих, хто прагнув довести справу до повалення царату.

Кульмінацією революції стало грудневе 1905 р. збройне повстання в Москві. Хоч, його було придушено, революція продовжувала вирувати в країні. У 1906 р. було скликано І Державну думу. Її склад переважно був лояльний до царя. Проте реформи, запропоновані нею, категорично заперечувалися владою. Думу розпустили і незабаром скликали другу. Та вона виявилася ще більш реформаторською. В умовах, коли революція затухала, цар відважився на рішучий крок. З червня 1907 р. Думу було розпущено.

Перша російська революція завершилася поразкою.

Натомість вона спонукала правлячу еліту до проведення низки реформ, які мали забезпечити збереження самодержавства за рахунок розв'язання інших проблем.

Головною проблемою імперії було аграрне питання. Саме за вирішення його і взявся уряд на чолі з П.Столипіним. Реформа передбачала створення нової соціальної опори царату та прискорення розвитку сільського господарства. Розрахунок і дії Столипіна були вірними, але опір різних сил не дав завершити справу до кінця. Самого реформатора було вбито. Отже, потенціал реформи не було розкрито повною мірою, а її мети не досягнуто. Проте на Україні, Прибалтиці, Поволжі вона дала позитивні результати. Російська імперія стала головним експортером хліба в Європі.

Нерозв'язаність проблеми несла небезпеку нових потрясінь. У 1912 р. починається нове революційне піднесення, яке в 1917 р. вибухнуло новою революцією.