Країни Європи у 1815–1847 роках

Період після завершення наполеонівських війн і встановлення в Європі "віденської системи" називають добою політичної реакції. В цей час визначальним для діяльності більшості європейських політиків було намагання зберегти і закріпити давні, віджилі порядки. Монархи, аристократи, католицьке духовенство, усі ті, хто втратив у революційну епоху власність і владу, намагалися тепер повернути суспільне життя у той стан, яким він був до 1789 р.

XIX ст. в європейській історії називають "епохою націоналізму". Французька революція, а надто наполеонівські війни спричинили хвилю піднесення націоналізму або національно-визвольної боротьби практично в усіх європейських народів, насамперед у тих, які зазнали нападу французької армії. Відтоді стало набувати поширення переконання, що кожен народ має право на створення власної національної держави. Ця ідея надихала учасників тогочасних таємних опозиційних товариств національно-визвольного спрямування.

Німеччина після Віденського конгресу залишалася політично роздробленою країною. Створений за його рішеннями Німецький союз існував лише на папері, позаяк не мав єдиного уряду, спільного законодавства та збройних сил.

У більшості німецьких держав запанувала реакція, відновлювалися феодальні повинності селян. У Пруссії король так і не виконав своєї обіцянки дарувати конституцію. Прийняті раніше конституції у багатьох німецьких державах були скасовані.

Період 1815-1847 рр. став у Німеччині часом становлення сил, які виступали за подолання політичної роздробленості країни. Мрія про єдину державу, в якій будуть забезпечені невід'ємні права людини і громадянина стає визначальною для німецького націоналістичного руху.

Внаслідок переслідувань і репресій багатьом німецьким патріотам довелося залишити свої держави. 1834 р. у Швейцарії виникло таємне товариство "Молода Німеччина". Його метою була боротьба за об'єднання Німеччини, створення республіки, запровадження конституційного ладу з гарантіями основних політичних прав громадян.

У багатонаціональній Австрійській імперії бурхливо розвивалися національні рухи. На відміну від Німеччини та Італії, де ці рухи спрямовувалися на об'єднання країни, народи Австрійської імперії боролися за право на власне національне самовизначення.

Першими стали виступати проти права Відня вирішувати їхню долю угорці. 1825 р. австрійський імператор вимушений був дозволити скликати в Угорщині окремі Державні збори. Національні рухи слов'янських народів Австрійської імперії розпочиналися з боротьби за культурне відродження слов'ян. У першу чергу воно торкнулося чехів і хорватів, що були незадоволені заохочуваною Віднем політикою понімечення. Тепер їхніми мовами, що раніше була лише розмовною, стали виходити газети і книжки. Активно розвивався в цей період український національний рух на Закарпатті та у Східній Галичині.

Активізація національно-визвольних рухів в Італії спричинила революції 20-30-х років. Революція охопила південь Італії, Неаполітанське королівство. Король вимушений був підписати конституцію і погодитися на скликання парламенту. Однак, за рішенням Священного союзу австрійські війська силою відновили в Неаполі абсолютну монархію і жорстоко розправилися з повстанцями.

Тим часом революційний рух охопив Сардинське королівство. Повстанці-офіцери сардинської армії висували гасло національної незалежності усієї Північної Італії. Було створено тимчасовий уряд і проголошено конституцію. Але австрійська армія і тут придушила революцію.

1831 р. у Марселі італійський патріот Джузеппе Мадзіні створив "Молоду Італію" - єдину загальноіталійську національно-революційну організацію. Він сформулював принцип "кожній нації - держава" і розпочав боротьбу за його реалізацію. "Молода Італія" мала на меті об'єднання Італії в єдину незалежну демократичну республіку.

У Франції після "Ста днів" відновилася династія Бурбонів. Тому цей період називають Реставрацією (1815-1830). Проте політика Бурбонів викликала незадоволення в суспільстві, що і спричинило Липневу революцію 1830 р. і повалення династії. Новий режим Липневої монархії (1830-1848) також був зметений черговою революцією. Впродовж усього цього часу за державним устроєм Франція залишалася конституційною монархією.

У багатьох європейських країнах за добою наполеонівських війн, що співпала з початком індустріалізації, демографічним зростанням та урбанізацією, розпочався період економічного занепаду. Загальне незадоволення мало різні форми вираження: селянські заворушення, голодні бунти, знищення машин робітниками, які боялися звільнення, загальні страйки, петиції і мітинги на підтримку політичних змін тощо.

У Великій Британії, незважаючи на соціальні хвилювання і труднощі, пов'язані з промисловим переворотом, революції не сталося. Країна зберегла незмінними свої політичні інститути. Найзначнішою формою протесту в країні став чартизм, прихильники якого вимагали надання Палаті громад більш широких представницьких повноважень.

<< Війни наполеонівської Франції Революції 1848–1849 років у Європі >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus