Війни наполеонівської Франції (конспект)

За роки Революції, Консульства та Імперії Франція воювала проти семи коаліцій європейських держав. З них шість припадало на часи правління Наполеона Бонапарта (1799-1815 рр.), який у 1804 році проголосив себе імператором французів. Наполеонівські війни, які продовжували війни Французької революції, суттєво змінили політичну карту Європи. Крім видатного військового таланту Наполеону допомагало перемагати те, що у його розпорядженні була величезна армія. У 1799 р. вона нараховувала 750 тис. солдат, а у 1803-1815 рр. до неї призвалося ще 2 млн вояків. За допомогою цієї армії Наполеон намагався здійснити свій план завоювання усієї Європи.

Перш за все, Наполеон прагнув розгромити Велику Британію і захопити її колонії. Однак, у морській битві біля мису Трафальґар адмірал Г. Нельсон переміг франко-іспанський флот і врятував Велику Британію від завоювання французами. Зосередивши сили проти Австрії, Наполеон повернув собі військову удачу: французи захопили Відень, а в грудні 1805 р. в битві під Аустерліцем розбили об'єднану російсько-австрійську армію. За умовами укладеного після цього миру, Австрія віддала Наполеону свої володіння в Італії та на Балканах і визнала його королем Італії.

1806 р. Наполеон ліквідував Священну Римську імперію німецької нації, натомість імперією стала Австрія. На території Південної і Західної Німеччини було створено Рейнський союз під протекторатом Наполеона. Того ж року в битвах під Єною та Ауерштадтом Наполеон розгромив Пруссію. У Берліні імператор підписав декрет про "континентальну блокаду" Англії. У 1807 р., після поразок під Прейсіш-Ейлау та Фрідландом, до "континентальної блокади" була вимушена приєднатися Росія. Це було підтверджено договором, укладеним Наполеоном із російським імператором Олександром І у Тільзиті.

1807 р. Наполеон вторгнувся до Іспанії, а через рік - до Португалії. Це спричинило на Піренейському півострові національно-визвольну війну проти французьких загарбників. У ній загинуло чимало французьких солдатів, а втрата Іспанії та Португалії похитнула популярність Наполеона.

Для встановлення свого панування в Європі Наполеону необхідно було перемогти Росію. Однак, його російська кампанія 1812 р. завершилася повним розгромом "великої армії". Створена після цього шоста антифранцузька коаліція завдала поразки Наполеонові і примусила його зректися престолу. До влади у Франції поверталася династія Бурбонів. Франція втрачала усі завойовані території і зменшувалася до кордонів 1792 р. Наполеона ж було відправлено в заслання на острів Ельба.

Весною 1815 р. Наполеон полишив Ельбу і з тисячею гвардійців висадився на півдні Франції. Незадоволення реставрацією Бурбонів було таким великим, що за 20 днів Наполеон, повернення якого захоплено вітали французи, переможним маршем пройшов країною, увійшов до Парижа і на короткий час відновив імперію. "Сто днів", як називали цей період, завершилися остаточним розгромом Наполеона військами сьомої коаліції 18 червня 1815 р. у битві під Ватерлоо. Наполеон вдруге зрікся престолу і завершив свої дні у засланні на острові Святої Єлени. Так завершилася наполеонівська епоха, яка коштувала Франції понад мільйон людських життів.

Після краху наполеонівської імперії у Відні почав роботу міжнародний конгрес, на який зібралися монархи, міністри і дипломати усіх європейських держав, крім Османської імперії. Країни-учасниці здійснили післяреволюційний та післявоєнний поділ Європи. Вони змогли досягти компромісу, визначити кордони та устрій держав на основі принципу легітимності - захисту інтересів і прав "законних династій". Рішення, досягнуті на конгресі, лягли в основу нового міжнародного порядку, відомого під назвою "віденської системи".

Відповідно до рішень Віденського конгресу:

  • Францію було повернуто до кордонів 1792 р.;
  • замість ліквідованої Наполеоном Священної Римської імперії німецької нації було створено Німецький союз під головуванням Австрії;
  • відновлено довоєнний устрій Італії, внаслідок чого Австрія здобула переважний вплив на італійські справи;
  • до Росії відійшла переважна частина створеного Наполеоном герцогства Варшавського, за нею була закріплена і Фінляндія;
  • Норвегію, яка до того належала союзниці Наполеона - Данії, було передано Швеції;
  • проголошено "вічний нейтралітет" Швейцарії;
  • Бельгію і Голландію було об'єднано у Нідерландське королівство, яке разом з Пруссією та Австрією повинно було стати противагою Франції.

На Віденському конгресі обговорювалися також проблеми захисту Європи від революцій та війн у майбутньому. З цією метою у вересні 1815 р. в Парижі російський, австрійський та прусський монархи проголосили створення "Священного союзу монархів і народів" і обіцяли захищати "віденську систему" усіма засобами - від пропаганди миру до військової інтервенції. З часом до них приєдналися інші держави Європи. Країни Священного союзу періодично збиралися на конгреси для узгодження своїх дій. Союз проіснував майже 40 років. За його рішеннями збройним шляхом придушувалися національно-визвольні і революційні рухи у різних країнах. Проте, зупинити ходу прогресу держави Священного союзу не змогли.