§ 28. Пробудження Азії. Революції в Ірані, Туреччині та Китаї (підручник)

§28. Пробудження Азії. Революції в Ірані, Туреччині та Китаї

1.        Пробудження Азії

У другій половині XIX ст. Іран, Туреччина та Китай потрапили в напівколоніальну залежність від європейських держав. Це зумовило насильницьке втягування їх у світовий ринок і кардинальні зміни у внутрішньому житті. Традиційні економічна система і політична структура почали руйнуватися. Правляча верхівка, бачачи відсталість своїх країн порівняно з європейцями, намагалася провести реформи, які вивели б їхні країни з такого становища. Вони запозичували технічні досягнення, переозброювали армію, змінювали системи управління, намагалися боротися проти деяких традицій, котрі, на їхню думку, стримували розвиток країни, створювали власну промисловість та ін.

В Османській імперії такі реформи дістали назву Танзімат ("перетворення", "реформи"), що здійснювалися протягом 1839- 1870 pp., у Китаї - політичного самопосилення, в Ірані - реформи Тагі-хана.

Проте ці та Інші реформи не мали бажаного наслідку: традиційні структури не встигали пристосовуватися до швидких змін у світі, а самі реформи не були послідовними. Зрештою, країни потрапили у повну залежність від європейських держав.

Нездатність правлячої верхівки протистояти європейському проникненню, погіршення життя внаслідок руйнування традиційних економічних відносин зумовили розгортання нового етапу антиколоніальної боротьби. Цього разу на чолі боротьби стали революціонери, які, запозичивши різноманітні європейські революційні вчення, намагалися підняти широкі народні маси на боротьбу проти колонізаторів та інших прихильників у своїх країнах.

Цей другий етап боротьби за вихід із відсталості відомий як пробудження Азії. Воно позначилося трьома революціями - іранською (1905-1911 pp.), молодотурецькою (1908 р.) і Синьхайською (1911-1912 pp.). Хоча дві останні перемогли, а іранська зазнала поразки, вони привели до діаметрально протилежного наслідку: ривка з відсталості не відбулось, а розбурхані маси не бажали змін на європейський кшталт, суспільство розкололося на два антагоністичних за поглядами табори (на прихильників І противників змін), що зумовило подальші гострі конфлікти й нові революції.

2. Передумови і революція 1905-1911 pp. в Ірані

Упродовж XIX ст. Іран втрачав свою незалежність і наприкінці століття став напівколонією, передусім Англії та Росії. Під впливом Російської імперії перебувала північна частина країни разом Із столицею Тегераном. Велика Британія панувала в районі Перської затоки, тримаючи там свій військово-морський флот. Наприкінці XIX ст. у суперництво за вплив в Ірані втрутилася й Німеччина, а на початку XX ст. - США.

Процес перетворення Ірану в напівколонію супроводжувався руйнацією традиційних структур і посиленням визискування населення. Рівень життя іранців знижувався. На зламі XIX-XX ст. у країні різко загострилася продовольча проблема. Це спричинило голодні бунти (1900, 1901, 1903 pp.). У 1905 р. розпочалася революція - одна з перших в Азії на початку XX ст. До її причин слід віднести панування деспотичного режиму Каджарської династії, гноблення з боку іноземного капіталу - насамперед англійського та російського. Значним був також вплив російської революції 1905 р.

Революція розпочалася наприкінці 1905 р. масовими демонстраціями в Тегерані, Ширазі, Мешхеді та інших містах. Висувалися вимоги проведення радикальних реформ, зокрема скликання меджлісу (парламенту) і прийняття конституції. Особливого піднесення революційні виступи набули у червні-липні 1906 р. 5 серпня 1906 р. наляканий шах видав указ про запровадження конституційного режиму. 7 жовтня відкрився перший іранський меджліс. Він прийняв Основний закон (першу частину іранської конституції). Влада шаха обмежувалася, парламент закріпив за собою право затверджувати всі закони та бюджет, концесії, іноземні позики, угоди з іншими державами. Через рік, 7 жовтня 1907 p., шах затвердив доповнення до Основного закону, де проголошувалися рівність громадян перед законом, недоторканність особи та власності, свобода слова, друку тощо. Запроваджувався принцип подіну влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Врешті-решт, іранський шах залишився лише головою виконавчої влади.

Водночас відбувалися революційні зміни по всій країні. В іранських містах з'явилися революційні організації - енджумени. Посилився рух моджахедів - борців за віру і справедливість, з-поміж яких вирізнялася радикально налаштована молодь - федаїни.

Група федаїнів

 

Проти поглиблення іранської революції виступили спільно Росії та Англія, які в серпні 1907 р. уклали угоду про розмежування сфер впливу в Ірані. У червні 1908 p., скориставшись зі спаду революції, Мохаммед Алі-шах, спираючись на іранську козачу бригаду під командуванням російського полковника Ляхова, вчинив переворот і розігнав меджліс.

Одначе революція тривала, центр революційної боротьби перемістився на північ країни. У 1908-1909 pp. вибухнуло повстання в Іранському Азербайджані (Тебрізьке повстання). У 1909 р. спалахнуло антишахське повстання в Бахтіарії та Гіляні. Збройні загони повстанців - федаїв, підтримані бахтіарськими ханами, v липні 1909 р. вступили до Тегерана. Шаха було скинуто і оголошено про відновлення конституції. Новий шах Ахмед скликав новий меджліс, який продовжив революційні перетворення. Зробити це було нелегко. Фінансова система країни, як і вся економіка, за роки революції розвалилася. Не бажаючи звертатися за допомогою до Росії та Англії, Іран запросив американського фінансового радника М. Шустера. Успішна діяльність радника занепокоїла Росію та Англію, які боялись укріплення режиму, встановленого революцією. Після невдалих спроб усунути Шустера дипломатичними методами Росія та Англія перейшли до відкритого збройного втручання.

Зусиллями інших держав Іранську революцію було придушено. Меджліс розігнано, загони федаїв ліквідовано. Іран визнав англо-російську угоду.

А втім, частина революційних завоювань збереглася, зокрема конституція. Іран почав перетворюватись у конституційну монархію. Революція сприяла піднесенню національно-визвольного руху в Азії на початку XX ст. Ця революція започаткувала пробудження Азії.

3. Османська імперія на початку XX ст. Молодотурецька революція

На початку XX ст. Османська імперія переживала скрутні часи Після неодноразових поразок у війнах з європейськими державами в XIX ст. вона перетворилася у напівколонію великих держав.

У 1899 р. курсанти військового училища в Стамбулі створили таємне товариство "Єднання і прогрес". В еміграції виникла інша організація на чолі з Ахмедом Резою. Обидва угруповання об'єднували в основному молоду турецьку інтелігенцію (звідси й назва - молодотурки). Перед собою вони поставили мету - відновити Конституцію 1876 р. і провести деякі реформи, модернізувавши суспільство за європейським зразком. Єдине, що викликало розбіжності серед учасників руху, - національне питання. Група Ахмеда Рези обстоювала Ідею "османізму" - збереження Імперії. Інша група наполягала на децентралізації імперії та визнанні автономії за нетурецькими народами.

У 1907 р. в Парижі відбувся з'їзд різних молодотурецьких груп, на якому було досягнуто тимчасового примирення та ухвалено рішення про підготовку повстання. Воно почалося 3 липня 1908 р. виступом армійських підрозділів у Македонії.

Султан поспішив оприлюднити своє рішення про відновлення конституції.

"Діти мої, - проголошував він, - я завжди був прихильником конституції. У тому, що конституція спізнилася, винні мої дурні радники. Клянуся короною і мечем, що захищатиму конституцію".

Повсталі війська вступили до Стамбула. Молодотурки сформували новий уряд. Султана залишили на троні. Молодотурки, які доступилися до влади, проводили свою політику непослідовно і занадто обережно. Це дало змогу султанові, який заручився підтримкою духівництва, 13 квітня 1909 р. вчинити заколот із вимогами відродити шаріат, скасувати конституцію, відновити владу султана.

Мітинг в Стамбулі на честь відновлення конституції 1876 р.

 

Заколот було придушено, а Абдуд-Хамід II втратив трон, що дістався Мехмедові ІІ.

Молодотурки залишалися при владі до 1918 р. За час свого правління вони так і не виконали обіцянок провести модернізацію країни і звільнитися від європейського економічного засилля та політичної залежності.

Молодотурки спромоглися ліквідувати найбільш варварські методи управління, започаткувати парламентські та конституційні норми. Щоправда, самі вони їх неодноразово порушували.

Прагнення зберегти імперію зумовило консервативний характер реформ. У внутрішній політиці утверджувалась ідеологія пантюркізму - створення й панування єдиної турецької нації. Це спричинило нові хвилі антитурецьких настроїв у поневолених народів. Спроба накинути пантюркізм силою вилилась у криваві погроми вірменського та грецького населення, повстання арабів та Балканські війни.

В економічній сфері молодотурки відважилися на незначні реформи лише напередодні Першої світової війни (обмежувалися позаекономічні форми експлуатації селян, вводилися протекціоністські закони).

Отже, революція 1908 р. не виконала основного свого завдання: здійснення модернізації Османської імперії. Це пояснюється особливістю структури турецького суспільства, де турки були панівною нацією, а будь-яка модернізація призвела б до втрати ними цієї ролі та до розпаду імперії, що згодом і сталося.

4. Китай наприкінці XIX - на початку XX ст. Синьхайська революція

Китай, з його багатомільйонним населенням і кількатисячолітньою історією, особливо болісно сприйняв поширення у своїй країні європейського панування. Адже китайці традиційно вважали свою державу центром Всесвіту, Піднебесною імперією, оточеною васалами й варварами. Тим сильнішим був шок, пережитий китайцями після неодноразових воєнних поразок не тільки від європейців ("опіумні війни"), а й від Японії (японсько - китайська війна 1894- 1895 pp.). Китайська держава почала швидко розвалюватись. її було переділено на сфери впливу між великими державами. Імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дискредитованими.

У 90-ті pp. XIX ст. набули поширення ідеї про необхідність значних внутрішніх перетворень китайського суспільства, без яких неможливе збереження цілісності й незалежності Китаю. Виразниками цих Ідей стали Кан Ювей, який намагався переконати імператора Гуансюя провести ліберальні реформи, і Сунь Ятсен, який висунув програму революційних перетворень після повалення монархії.

Китайський мислитель Кан Ювей, спираючись на традиційне конфуціанське вчення, планував запровадити в країні конституційну монархію, здійснити реформи в державному управлінні, економіці, освіті тощо. Згодом Кан Ювей та деякі його прибічники були призначені радниками імператора. У період від 11 червня по

20        вересня 1898 р. (сто днів реформ) Гуансюй видав понад 60 указів, які передбачали оновлення Китаю і перетворення його на могутню й незалежну державу. Але внаслідок державного перевороту

21 вересня Гуансюй був позбавлений трону на користь Ци Сі. Деяких реформаторів стратили; Кан Ювею пощастило втекти.

Тим часом у країні наростав стихійний протест проти проникнення іноземців. Кульмінацією стало повстання під керівництвом членів товариства Іхетуань (боксерське повстання 1899-1900 pp.), жорстоко придушене військами восьми держав - Англії, США, Росії, Японії, Франції, Італії, Німеччини, Австро-Угорщини.

Загін іхетуанів

 

Тоді на чоло боротьби за модернізацію вийшли сили на чолі з Сунь Ятсеном.

Сунь Ятсен сформулював "три народні принципи", які, власне, й визначали мету перетворень у Китаї:

·                     націоналізм, себто повалення Маньчжурської династії та відновлення суто китайського правління;

·                     народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки;

·                     народний добробут - проведення поступової націоналізації земельної власності та встановлення прогресивного податку на землю.

Улітку 1905 р. в Токіо (Японія) під керівництвом Сунь Ятсена відбулось об'єднання різних китайських революційних гуртків демократичного й націоналістичного спрямування. У 1907 р. "Об'єднаний союз" здійснив декілька спроб підняти повстання проти Маньчжурської династії, але невдало.

Зрештою, під загрозою революції імператриця Ци Сі погодилася на проведення деяких реформ, намічених іще імператором Гуансюєм. Було проголошено такі основні реформи: скасування рабства; ліквідацію станових відмінностей; ліквідацію привілеїв дворян; створення армії за європейським зразком; скасування тортур; створення дорадчих органів у провінціях; європеїзацію освіти; проведення грошової та фінансової реформ; заборону куріння опіуму; заборону варварських звичаїв; створення політичних партій; реформу системи освіти.

Усі ці реформи свідчили, що Китай розпочав модернізацію. Але опір традиційного суспільства був занадто сильним. До того ж із загадковою смертю імператриці Ци Сі реформи припинилися.

Провал реформ свідчив про те, що змінити китайське суспільство можна лише революційним способом. У країні наростала національно-визвольна боротьба. Дедалі частіше спалахували селянські повстання. Маньчжурська влада, імператорський двір марно намагалися придушити народні виступи.

Революція почалася в Ухані (загальна назва трьох міст - Учан, Ханькоу, Ханьян). Випадковий вибух гранати в Ханькоу виявив нелегальну квартиру революціонерів, де було знайдено зброю та список членів революційних організацій. Почалися арешти. Змовники вирішили не гаяти часу. 10 жовтня 1911 р. в Учані повстали солдати. Військовий гарнізон Учана приєднався до повсталих. За ними пішли студенти, робітники.

Слідом за Уханем повстання спалахнуло і в інших містах. їх учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна і ціньського двору.

Маньчжурська влада в пошуках порятунку звернулася до Юань Шикая - генерала, якого за реформаторські погляди було відправлено на заслання, з проханням перебрати командування всіма збройними силами. Той погодився і незабаром став головою імператорської ради та прем'єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Крім того, було надруковано проект конституції, що його визнала монархія.

Однак повстання поширювалось. Оголосили себе незалежними Ханчжоу, Шанхай, провінція Шаньдун, про свою автономію заявила Зовнішня Монголія. 2 грудня революційні війська увійшли до Нанкіна. Маньчжурська імперія почала розпадатися.

Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з еміграції та 24 грудня прибув до Шанхая. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської республіки. Сунь Ятсен був одностайно обраний її тимчасовим президентом. Нова столиця Нанкін зустріла президента гарматним салютом і загальним піднесенням. І січня 1912 р. Сунь Ятсен прийняв присягу.

Та правляча верхівка не полишала надії зберегти владу. Вона зробила ставку на Юань Шикая. Його підтримали великі держави. 12 лютого 1912 р. Юань Шикай примусив матір шестирічного імператора Пу І від його імені підписати акт про зречення від престолу. За таких умов Сунь Ятсен із його програмою "народного добробуту" став непотрібним правлячій верхівці. Він це зрозумів і через день після зречення імператора відмовився від президентства на користь Юань Шикая. Нанкінські національні збори обрали Юань Шикая президентом.

Юань Шикай після призначення тимчасовим президентом Китаю

 

Китай пережив бурхливий рік, який за місячним календарем називався синьхаєм. Синьхайська революція в Китаї закінчилася. У березні 1912 р. в Нанкіні було прийнято Конституцію Китайської Республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна.

Після проголошення республіки боротьба за владу тривала. Юань Шикай для зміцнення свого становища почав наступ на газети й демократичні завоювання.

Чимраз відвертішим ставало його прагнення реставрувати монархію. Одночасно гуртувалась і демократична опозиція.

У серпні 1912 р. "Об'єднаний союз", створений Сунь Ятсеном, та кілька інших організацій сформували Гоміндан (національну партію). У новообраному парламенті, який розпочав роботу в квітні 1913 р. на основі нової конституції, Гоміндан отримав значне представництво. Його депутати були в опозиції до Юань Шикая.

Напруженість посилилася після того, як стало відомо про участь Юань Шикая в підготовці вбивства гомінданівського кандидата на посаду прем'єр-міністра.

У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна. Почалася громадянська війна між Півднем і Північчю. У листопаді 1913 р. Юань Шикай оголосив Гоміндан поза законом, а його членів позбавив парламентських мандатів. Війська Півдня було розбито, Гоміндан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову відправився в еміграцію.

Юань Шикай

 

Розігнавши парламент і ставши повновладним диктатором, Юань Шикай створив умови для реставрації монархії. Конституцію було переглянуто, з неї вилучили статті про демократичні свободи. А втім, незадовго до своєї смерті в червні 1916 р. диктатор відмовився від свого наміру. Республіку було збережено.

Хоча революція не розв'язала основних проблем Китаю, вона усунула одну з головних перешкод на шляху до модернізації - Маньчжурську династію.

Документи. Факти. Коментарі

З програмного документа "Об'єднаного союзу"

"Теперішня революція має на меті встановлення республіканського уряду. Всі громадяни республіки мусять бути рівними; всі громадяни повинні брати участь у політичній владі. Президента обирають усі громадяни. Парламент є народним органом, що складається з депутатів, обраних усіма громадянами Республіки. Запроваджується Конституція Китайської Республіки, що її всі громадяни мусять додержувати."

Поміркуйте:

Які ідеали сповідував "Об'єднаний союз" і чому?

Запитання і завдання

1.        Яким було становище Ірану на зламі XIX-XX cm. ?

2.        Що спричинило революцію в Ірані?

3.        Розкажіть про перебіг подій іранської революції та її наслідки.

4.        Яку роль у придушенні революції відіграли Росія та Англія ?

5.        Охарактеризуйте політичне і соціально-економічне становище Туреччини наприкінці XIX cm.

 

6.        Розкажіть про молодотурецьку революцію 1908 р   та її наслідки.

7.        Що заважало Туреччині стати на шлях модернізації?

8.        Які реформи здійснили молодотурки ?

9.        Схарактеризуйте розвиток Китаю наприкінці XIX - на початку XX cm.

10.       Чи можна розглядати Китай як напівколонію західних країн?

11.       У чому полягала сутність реформи Кан Ювея? Які її підсумки?

12.       Розкажіть про повстання Іхетуань. Чому воно зазнало поразки ?

13.       Хто такий Сунь Ятсен? У чому полягала сутність його "трьох народних принципів"?

14.       Чому всі спроби реформи в Китаї закінчилися провалом ?

15.       Розкажіть про революцію 1911-1913 pp. у Китаї та її підсумки.

Запам'ятайте дати!

1905-1911 pp.     - Революція в Ірані. Прийняття першої конституції та створення парламенту (меджлісу).

1908 p.                  -  Молодотурецька революція. Відновлення дії конституції в Туреччині.

1911-1913 pp.     - Синьхайська революція в Китаї.