§ 25. Росія в період революції 1905-1907 pp. і політичної реакції (підручник)

§25. Росія в період революції 1905-1907 pp. і політичної реакції

1. Початок революції

Поштовхом до революції став страйк робітників Путиловського заводу в Петербурзі, що розпочався 3 січня 1905 р.

Тодішня профспілкова організація робітників міста - "Збори російських фабрично-заводських робітників" (керівник - священик Гапон) на пропозицію свого лідера вирішила звернутися з петицією до царя. Під нею підписалося 150 тис. осіб.

У неділю 9 січня 1905 р. святково вдягнені мешканці Петербурга на чолі з Гапоном рушили до Зимового палацу, де були зустрінути рушничним вогнем. Понад 1 тис. вбитих і 5 тис. поранених - таким був наслідок "кривавої неділі" та розстріляної віри в доброго царя. Гапон утік, але перегодом за вироки, робітників його було схоплено і повішено в передмісті Петербурга

Події в Петербурзі приголомшили російську громадськість і викликали бурю протесту в усій країні. У Росії розпочалася революція.

Загальнонаціональне завдання революції полягало в установленні конституційно-демократичного ладу в Росії через ліквідацію самодержавства, демократизації суспільного життя, проголошенні та юридичному закріпленні прав і свобод громадян, а також розв'язанні національного питання, реалізації прав народів на національне самовизначення. Основним було аграрне питання - ліквідація поміщицького землеволодіння, скасування викупних платежів 1861 р.

Формування індустріального суспільства зумовлювало необхідність невідкладного розв'язання соціальних проблем: установлення 8-годинного робочого дня, мінімального розміру заробітної платні, виплати пенсій, впровадження системи соціального захисту.

До революційних перетворень прагнули всі верстви суспільства: Інтелігенція російська й національних меншин, підприємці, селянство, робітники, учні та студенти, армія. Але кожна верства суспільства ставила перед собою свої специфічні цілі. Залежно від того, хто в політичному плані був більш організованим, той і ставав домінуючою силою, визначав характер, перебіг і результати революції.

 

Періодизація революції:

І.         Січень-жовтень 1905 р. - період наростання революції.

II.        Жовтень-грудень 1905 р. - кульмінація революції.

III.          Січень 1906 р. - червень 1907 р. - спад і поразка революції.

 

2. Страйкова боротьба

Розстріл демонстрації робітників у Петербурзі викликав хвилю масових страйків, що прокотилася всією країною в січні-лютому 1905 р. У них узяли участь 440 тис. трудящих. Улітку 1905 р. страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Страйкарі виступали під гаслом: "Геть самодержавство!". Неодноразово виникали сутички між робітниками й поліцією.

Революційна боротьба привела до створення органів влади революції - рад робітничих депутатів (перша з них виникла в Іваново-Вознесенську). Загальноміські ради робітничих депутатів з'явились у 50 містах і селищах Імперії. Народження рад було зумовлено насамперед відсутністю в країні елементів демократії, надзвичайною соціальною напруженістю та відвертою підтримкою, що її держава надавала панівним класам. Отже, робітники мусили покладатися тільки на себе.

Більшовики й меншовики по-різному ставилися рад. Меншовики вважали ради тимчасовими органами керівництва страйковою боротьбою. Більшовики ж сприйняли їх як органи революційної диктатури j відповідно прагнули створювати ради всіх рівнів - від районних до загальнодержавних.

Поряд із створенням рад робітники об'єднувалися за професійними ознаками або родом діяльності, щоби спільно захистити свої економічні Інтереси.

Улітку до робітничих виступів долучилося селянство. П'ята частина повітів європейської частини імперії була охоплена селянськими заворушеннями.

3. Панцерник "Потьомкін"

Під впливом революційних виступів робітників і селян похитнулась остання опора царизму - армія. Перший виступ військових, щоправда стихійний, стався на панцернику "Потьомкін". 14 червня 1905 р. повсталі матроси перебили офіцерів і підняли на щоглі червоний прапор.

Повстання на "Потьомкіну"

 

"Потьомкін" прибув в Одеський порт. Команда не знала, що робити далі, бо керівник повстання загинув під час сутички з офіцерами. Тим часом до Одеси наблизилась ескадра у складі 12 кораблів, яка отримала наказ розстріляти бунтівний панцерник. Матроси кораблів ескадри відмовилися стріляти в "Потьомкіна" і зустріли його вигуками "Ура!". Налякане командування наказало ескадрі терміново повернутися до Севастополя. Панцерник "Георгій Победоносець" вийшов із строю ескадри та приєднався до "Потьомкіна".

Повсталі матроси вирішили підтримати одеських робітників-страйкарів, але офіцери "Георгія Побєдоносця" посадили його на мілину.

Після довгих дискусій бунтівний корабель узяв курс на Румунський порт Констанцу за вугіллям і провіантом. Румунський уряд не дав на те згоди, і "Потьомкін" рушив до Феодосії. Там він наразився на вогонь берегових батарей. 24 червня панцерник знов опинився в Констанці, де здався румунським властям. Команда зійшла на берег, а корабель було повернуто Росії.

Розвиток революції, її масштаби змусили самодержавство піти на поступки. У серпні 1905 р. Микола II підписав маніфест, У якому пообіцяв скликати Державну думу - парламент. Завдяки такому маневрові урядові пощастило внести розкол у лави опозиції. Але революція продовжувала наростати.

4. Маніфест 17 жовтня

Переломним у ній стали події жовтня 1905 р. На початку місяця розпочався всеросійський політичний страйк, у якому взяли участь 2 млн осіб. Прагнучи придушити його, уряд 14 жовтня запровадив воєнний стан у багатьох містах. Університети було закрито. Фабрики й заводи взяли під свій контроль поліція та війська. Одначе страйк поширювався. І тоді голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальних реформах. 17 жовтня Микола п підписав іще один маніфест, який "дарував" народові громадянські свободи - недоторканність особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалося скликання Державної думи.

Маніфест забезпечив самодержавству досягнення двох позитивних результатів. По-перше, було здобуто прихильність фінансових кіл, від яких залежало надання кредитів Росії" французькими, британськими та німецькими урядами. Вони вбачали у маніфесті запоруку впровадження конституційної форми правління в Росії та переходу до парламентаризму. По-друге, маніфест довершив розкол російської опозиції, помірковане крило якої або відкрито вітало його, або сприймало обережно, вважаючи, втім, що основне питання революції вже вирішено. Радикальне крило - соціалісти-революціонери та соціал-демократи - не пішло на компроміс із  самодержавством. Із цього розколу царизм згодом скористався, не виконавши більшої частини своїх обіцянок.

Маніфест не зміг зняти всієї гостроти напруженості в суспільстві, а ліберальна опозиція не була спроможна стримати хвилю насильства та очолити революційне піднесення мас Восени воно продовжувало зростати.

Різко посилився селянський рух. За весь осінньо-зимовий період 1905 р. сталося 1590 виступів селян, які охопили головно Симбірську, Курську, Чернігівську, Саратовську губернії. Дія боротьби проти повсталих царський уряд використовував регулярні військові частини, вводив надзвичайний стан.

Дух свободи проникнув і в казарми. Восени 1905 р. сталося 195 масових революційних виступів солдат і матросів; деякі з них переросли в повстання, зокрема у Кронштадті (26-27 жовтня) та Севастополі (11-16 листопада).

5. Збройне повстання в Москві

Кульмінацією революції стало збройне повстання в Москві, яке розпочалося 7 грудня 1905 р. Його організаторами були більшовики. На придушення виступу було кинуто регулярні військові частини. Протягом 15-18 грудня війська під командуванням генерала Дубасова розгромили сили повсталих. Окрім Москви, повстання спалахнули в Катеринославі, Харкові, Донбасі, Новоросійську. Але й там їх було придушено.

Барикади на вулицях Москви

Після поразки Грудневого збройного повстання революційний вал почав слабшати, а царський уряд перейшов у наступ, узявши напрям на політичну реакцію: обмежив свободу слова, провів масові арешти. Лише в грудні було заарештовано більш як

2 тис. осіб, а весною 1906 р. кількість ув'язнених і висланих до віддалених районів імперії становила 50 тис. осіб.

6. Спад революції. Державна дума

За новим виборчим законом право голосу одержали 25 млн громадян. Вибори лишалися багатоступеневими, а права виборців - обмеженими. Повноваження самої думи також були куцими. Посилилася боротьба проти національного руху та його представників.

1-ша Державна дума зібралась у квітні 1906 р.

Вона мала право законодавчої ініціативи. та затвердження бюджету. Більшість у думі належала членам партії конституційних демократів - кадетів (партія лібералів). За мандатами російських партій обрали значну кількість українців. У думі вони домагалися насамперед більшої автономії для України. Депутація України складалася з 63 українців, 22 росіян, п'ятьох поляків, чотирьох євреїв і одного німця. На другому тижні існування думи між нею та урядом склалися напружені відносини, бо дума зажадала відставки уряду, а той просто бойкотував її. Коли ж дума прийняла проект закону

3 аграрного питання, уряд заявив, що це питання не входить до її компетенції, і 9 липня 1906 р. цар її розпустив. Невдовзі було сформовано новий уряд на чолі з П. Столипіним.

Урочисте відкриття І Державної думи 27 квітня 1906 р.

 

2-га Державна дума (20 лютого - 3 червня 1907 р.) виявилася ще радикальнішою, ніж перша. До її складу ввійшли 100 депутатів-соціалістів. У ній розгорілася гостра дискусія з двох питань: аграрного та здійснення заходів боротьби проти революціонерів. "Неслухняну" думу знову було вирішено розпустити. Формальним приводом для цього стала сфабрикована справа проти 55 депутатів - соціал-демократів. їх звинуватили в підготовці державного перевороту. З червня 1907 р. депутатів - соціал-демократів заарештували та оголосили маніфест про розпуск думи, а також про зміни у виборчому законі.

На тому етапі взяв гору царський уряд.

Причини поразки революції полягали у відсутності єдності, недостатній організованості демократичних опозиційних сил. Не. було активної підтримки революційних сил армією. Тим часом царизм отримував із-за кордону зброю та фінансову допомогу Поразка революції довела опозиції необхідність об'єднання всіх сил для подальшої боротьби проти царизму. Для правлячих кіл з'ясувалася необхідність проведення широкої програми економічних і політичних реформ, вжиття ефективних заходів із проти дії революційним силам та розширення соціальної бази панівного режиму.

Перша демократична революція в Росії 1905-1907 pp. не привела до розв'язання основних протиріч розвитку країни. Революція закінчилася поразкою опозиційних сил, проте вона спонукала уряд до проведення низки реформ, сприяла активізації соціально-політичного життя в Росії та розгортанню національно-визвольних рухів народів Російської імперії.

 

Система виборів до Державної думи (І-IV) Росії

Курії

Число виборців на одного виборця

За законом від 11 грудня 1905 р.

За законом від 3 червня 1907 р.

1. Землевласницька

2000

230

2. Міська

    №1*

    №2*

7000

-

-

-

1000

15 000

3. Селянська

30 000

60 000

4. Робітнича

90 000

125 000

 

 

 

 

 

 

7. Політична реакція в Росії

З червня 1907 р. російський цар Микола її видав виборчий закон, який зводив нанівець політичні завоювання революції Згідно з цим законом поміщики мали становити майже половину виборців, тоді як селяни - близько чверті. Найбільше обмежувалися виборчі права робітників. Лише в деяких промислово розвинених губерніях було створено робітничі курії, які дістали право мати в думі по одному депутату.

Після виборів до 3-ї Державної думи більшість депутатських місць посіли поміщики і промисловці. Вибори не забезпечили абсолютної більшості жодній політичній партії. Це дало змогу царському урядові маневрувати між суперечливими інтересами поміщиків і торговельно-промислових кіл, октябристами й кадетами. То була типова бонапартистська політика влади, змушеної балансувати між різними політичними силами. Жодна українська партія не потрапила до складу цієї та наступної дум, а отже, українське питання в них ігнорувалося. Політичний режим у Росії періоду 1907-1917 pp. дістав назву Третьочервневої монархії.

Водночас царизм широко застосовував репресивний апарат для придушення революційних виступів. За звинуваченнями в політичних злочинах 1907-1909 pp. було засуджено понад 25 тис. осіб, із них до страти - 5 тис. Заохочувалася провокаційна активність чорносотенних організацій - "Союзу російського народу" та "Союзу Михайла Архангела". У боротьбі проти страйкарів підприємці застосовували "чорні списки". Ліквідовувалися профспілкові організації. Організаторів селянських виступів без суду і слідства забивали батогами чи відправляли на заслання до віддалених губерній. Було ліквідовано автономію вищих навчальних закладів. Багатьох студентів за революційну діяльність виганяли з навчальних закладів, віддавали в солдати.

У період реакції різко скоротилася кількість членів політичних партій. Так, зокрема, лави РСДРП до початку 1908 р. порідшали вдесятеро. Але найбільшого удару зазнали національні рухи. У певних верствах російського суспільства антиукраїнська політика уряду знаходила активну підтримку. Діячів українського руху розглядали як прибічників "зрадницького сепаратизму", "мазепинців".

8. Реформи Столипіна

Царський уряд розумів, що самими лише репресіями запобігти революції неможливо. Слід було створити соціальну опору монархістському режимові, яку він утратив під час революції. Для реалізації цього завдання голова уряду П. Столипін запропонував провести аграрну реформу. Уряд відмовився від політики, спрямованої на консервацію тогочасних аграрних відносин, і вдався до руйнування "общини". Столипін уважав безглуздям штучне стримування об'єктивного процесу поширення товарно-грошових відносин у сільському господарстві; низкою законодавчих актів він дозволив закріплювати у приватну власність ділянки "общинної" землі, що були в користуванні селян. Одержавши надільну землю у масність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в одну, так званий відруб, залишаючись на старому місці проживання, або ж переселявся на хутір, побудований на власній землі.

П. Столипін

 

У перебігові реформ активізувалася діяльність створеного ще У 80-х pp. XIX ст. Селянського поземельного банку. Він скуповував за високими цінами землю у великих землевласників, подрібнював її на ділянки і на виплат продавав селянам. Поміщики охоче продавали землю. В Україні з 1906 р. по 1910 р. через банк було продано 480 тис. десятин землі.

Ще одним складником реформи стало переселення на вільні землі Сибіру. Так, за Урал переселилося майже 3 млн осіб. Щоправда, 500 тис. із них згодом повернулися назад.

Столипін вірно розрахував соціально-економічні та політичні наслідки реформи. Проте вона наразилася на опір як з боку правих, що не були зацікавлені в руйнуванні традиційного сільського устрою, так і з боку соціалістів, які, розраховуючи на майбутню революцію, не бажали зменшення соціальної напруженості на селі. Селяни, побоюючись втратити єдине джерело існування, теж чинили опір реформі. Цар Микола ІІ, не усвідомлюючи того, що Столипін рятував і його трон, і Росію від страшного майбутнього, відправив "незручного" прем'єр-міністра у відставку. Після вбивства П. Столипіна в Києві реформа зійшла нанівець.

Отже, потенціал реформи не було розкрито повною мірою, а її мети не досягнуто. Вона досягла успіху там, де був високим рівень інтенсивності товарного сільського господарства - на Україні, Прибалтиці, Поволжі. Всього з "общини" на хутори й відруби вийшло 26% господарств, які давали половину товарного хліба. З "общини" було вилучено 22% земель. Завдяки реформі Росія збільшила експорт хліба: у 1913 р. він становив 647,6 млн пудів.

Столипінська реформа започаткувала юридичне оформлення права власності на землю численного класу дрібних земельних власників,

 

Документи. Факти. Коментарі

З царського маніфесту від 17 жовтня 1905 р, "Про вдосконалення державного порядку..."

"Божою милістю. Ми, Микола Другий,...

1.     Дарувати населенню непорушні основи громадянських свобод на підвалинах справжньої недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і союзів.

2.  ...залучити... до участі в Думі та в міру можливості… ті класи населення, яких тепер зовсім позбавлено виборних прав...

3.  Установити, як непорушне правило, щоб ніякий закон не набрав чинності без схвалення Державної думи і щоб вибраним від народу забезпечена була можливість справжньої участі в нагляді за закономірністю дій поставлених від нас властей.

Закликаємо всіх вірних синів Росії згадати обов'язок свій серед нечуваної смути й разом із нами напружити всі сили для відновлення тиші й миру на рідній землі."

Поміркуйте:

1. Які основні положення маніфесту 17 жовтня 1905 р ?

2. Як вплинув маніфест на перебіг революції?

Запитання і завдання

1. Визначте причини революції 1905-1907pp. у Росії.

2. Які події стали початком першої демократичної революції в Росії?

3. Якою була мета революції в Росії?

4.     Схарактеризуйте основні періоди розгортання революції в Росії.

5.     Чому маніфест 17 жовтня розколов демократичний табір ?

6. Розкажіть про перебіг революції.

7. У чому полягають основні підсумки революції 1905-1907pp. ?

8.       Назвіть основні риси Третьочервневої монархії.

9.       Розкрийте сутність термінів "революція", "контрреволюція", "політична реакція".

10. Якими були мета і наслідки столипінських реформ ? Ц. За допомогою додаткових джерел розкажіть про долю реформ та їх ініціаторів в історії Росії початку XX cm.

 

Запам'ятайте дати!

9 січня 1905р.            - "Кривава неділя". Початок революції.

17 жовтня 1905 р.   - Проголошено царський маніфест.

3 червня 1907 р,       - Встановлення режиму Третьочервневої монархії.

1906-1910 pp.        - Столипінське аграрне законодавство в Росії.