§ 1 8. Основні тенденції розвитку провідних країн світу наприкінці XIX - на початку XX ст. (підручник)

Тема VIII. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК

КРАЇН ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ НАПРИКІНЦІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст.

§18. Основні тенденції розвитку провідних країн світу наприкінці XIX - на початку XX ст.

1. Економічний розвиток

Остання третина XIX ст. - початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком у провідних країнах світу індустріального суспільства, яке у вказаний період переживало період індустріалізації - створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини та обладнання і є базовою для подальшого розвитку промисловості За цей період промислове виробництво виросло майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість.

Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Виплавка сталі, чавуну, добування вугілля, виробництво машин та обладнання стали показниками могутності країн. Разом з появою нових галузей - електротехнічне, хімічної - це докорінно змінило повсякденне життя людей.

Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва І великих фінансових вкладень.

Для залучення капіталу з метою вирішення великих економічних завдань набуло поширення акціонування - об'єднання капіталу декількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки. Те, що значні фінансові ресурси були зосереджені в руках вузького елітарного прошарку банкірів І промисловців, І зумовило їхнє панування в економічному та, політичному житті суспільства. Цей вузький прошарок дістав назву фінансової олігархії.

Створення великої машинної індустрії призвело до концентрації виробництва і до народження нових форм виробничих об'єднань - картелів, синдикатів, трестів, концернів, тобто монополій. і раніше інших країн цей процес розпочався у США і набув там найбільшого розмаху. Монополії намагалися встановити своє монопольне панування на ринку в провідних галузях промисловості, їм ставало дедалі тісніше в національних кордонах від "надлишку" капіталу. Експансія його в слаборозвинені країни давала можливість одержувати вищі прибутки. їх отримували, наприклад, завдяки процентам за позички, субсидіюванню будівництва залізниць, розробленню сировинних ресурсів.

Монополія - не встановлення підприємцем або групою підприємців контролю над однією чи кількома галузями виробництва з метою збільшення прибутків і ліквідації конкуренції.

Основними формами монополістичних об'єднань стали картелі, синдикати, трести й концерни.

Картель - об'єднання підприємств однієї галузі. Учасники об'єднання укладають угоди щодо цін і розподілу ринків збуту, зберігаючи свою власність і комерційну самостійність.

Синдикат - об'єднання підприємств, що виробляють однорідну продукцію. Учасники синдикату зберігають власність на засоби виробництва і виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну. Вироблена продукція реалізується як власність синдикату через створену для цього контору.

Трест - об'єднання підприємств, які втрачають будь-яку самостійність. Власники підприємств отримують акції на суму внесеного паю.

Концерн - об'єднання підприємств різних галузей господарювання - торговельних фірм, банків, транспортних компаній, що перебувають під єдиним фінансовим контролем одного чи кількох підприємців.

Монополізація промисловості стала серйозним випробуванням принципу ринкової економіки - вільної конкуренції. Вона призвела й до зміни ділових взаємин підприємців. В окремих галузях господарства монополісти почали обмежувати вільну конкуренцію, а іноді й гальмували поширення прогресивних технологій. Проте, монополізація не знищила конкуренцію, вона лише перенесла її в іншу площину: розгорталася боротьба між Монополістичними об'єднаннями вже на світовому ринку.

Стрімке зростання промисловості зумовило, з одного боку, розширення внутрішніх ринків, а з іншого - сприяло зростанню - зовнішньої торгівлі, яка, спираючись на вдосконалення транспорту, стала вагомим чинником економічного життя, а ще - основним стимулом для збільшення виробництва. Національним виробникам робилося затісно на внутрішньому ринку (товарів вироблялося більше, ніж їх міг купити власний споживач), і вони прагнули завоювати нові ринки збуту. Це зумовлювало гостру боротьбу за контроль над ринками. Для витіснення конкурентів почали застосовувати різні способи і методи. Найбільш поширеним став демпінг, тобто імпорт тих чи Інших товарів за заниженими цінами з метою розчавити конкурентів, захопити ринок, а вже потім диктувати свої умови. У відповідь на захист національного виробника ставала держава, яка за допомогою різних заходів починала обмежувати доступ іноземних товарів (вводилися високі ввізні мита, встановлювалися ліміти тощо). Така державна політика, що заступила вільну торгівлю (фритредерство), дістала назву протекціонізму. Іноді введення жорстких протекціоністських заходів призводило до загострення міждержавних відносин, "митних війн" і, відповідно, до дестабілізації міжнародного становища. Економічний фактор ставав вагомим і в міждержавних відносинах.

Обмеження в торгівлі, висока вартість доставляння товару і, відповідно, зростання собівартості зумовили появу нового явища в економічному розвитку. Замість вивозу товару промислово розвинені країни почали вивозити капітал у ті країни, де норма прибутку є значно вищою. Вивіз капіталу зробився вагомим чинником в остаточному формуванні світового ринку. Це зв'язало багато регіонів світу з європейськими центрами промисловості та банків. Лідерами у вивозі капіталу були Англія, Франція, Бельгія та ін.

Ще однією важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було зростання ролі держави в економічних процесах. Держава перетворювалася з "нічного охоронця" в регулятора економічних процесів. Державні субсидії, замовлення, регулювання ставали вагомими чинниками економічного розвитку, особливо в тих країнах, які дещо забарилися з початком промислового розвитку: Німеччині, Росії, Італії, Австро-Угорщині, Японії.

2. Розвиток сільського господарства

У розвитку сільського господарства чітко визначилися два напрями, два варіанти господарювання: фермерський, що яскраво проявився у США й Канаді, та прусський (еволюція поміщицького господарства). Сутність цих напрямів полягала в переході сільського господарства від натурального до товарного. Фермерський шлях передбачав здійснення цього процесу відразу, тоді як прусський полягав у поступовому пристосуванні відносин, що склалися на той час, до потреб ринкової економіки. У Європі мало місце поєднання цих напрямів. Незалежно від того, в який спосіб розвивалося сільське господарство, виробництво його продукції помітно зросло, проте воно не встигало за розвитком промисловості.

Сільське господарство європейських країн, що базувалося на дрібному селянському господарстві, починаючи з 70-х pp. XIX ст. вразила тривала криза. Розвиток транспорту привів до того, що сільськогосподарська продукція зі США, Канади, Аргентини, Австралії була значно дешевшою від європейської.

Європейські селяни, потрапивши в лабети конкуренції, масово розорялися, продавали свої ділянки, майно і переселялися до міст, де поповнювали найбідніші верстви міського населення. В Англії такий прошарок суспільства, як селянство, взагалі зник.

Ті, хто зміг витримати конкуренцію, були вимушені пристосовувати своє господарство до нових умов, вимог ринку, запроваджувати нові технології. Процес пристосування до нових умов був тяжким і дошкульним. Іноді він супроводжувався значними селянськими виступами, особливо в країнах Східної Європи.

3. Колоніальна експансія. Імперіалізм

Формування світової системи господарства на основі експансії європейського капіталу нерідко здійснювалося насильницькими методами. На зламі XIX-XX ст. завершився процес створення колоніальних імперій. Вони стали основною ознакою великих держав - Великої Британії, Франції, Німеччини, США, Росії, Японії.

Ці нові явища в розвитку країн послужили підґрунтям для створення різних економічних і політичних теорій, які прагнули пояснювати те, що діється в світі.

Англійський економіст Дж. Гобон у книзі "Імперіалізм" (1902 р.) описав нові особливості капіталізму. Він відзначив, що Англія почала отримувати прибуток від вивозу капіталу у 5 разів більший, ніж від експорту товарів. Також він дійшов висновку, що фінансисти прагнуть і політичного диктату в країнах, де знаходяться найприбутковіші капіталовкладення. Банки, не докладаючи ніяких зусиль для розвитку промисловості, отримували значні прибутки, надаючи позики іншим державам. Зовнішня політика Англії та Франції сприяла забезпеченню ринків для вигідного вкладення капіталів. Отож, колоніальна експансія була безпосередньо пов'язана з переростанням промислових груп (монополій) у держави-кредитори.

Розуміння сутності імперіалізму прагнули розширити німецький соціал-демократ Р. Гільфердінг і російський соціал-демократ В. Ленін. Останній, зокрема, зробив висновок, що імперіалізм - це найвища та остання стадія капіталізму, коли особливо посилюється нерівномірність розвитку держав і зростає їхня агресивність. Він сформулював основні ознаки імперіалізму:

   поєднання вільної конкуренції та монополії;

   злиття промислового і банківського капіталу та утворення фінансової олігархії;

   територіальний та економічний поділ світу;

   переважний вивіз капіталу;

   встановлення тісних зв'язків фінансового капіталу з державою.

У повному обсязі ці ознаки були притаманні лише групі великих держав. До того ж ринкове господарство виявило значний потенціал пристосування до змінних умов життя, і період імперіалістичної експансії не став останньою стадією розвитку ринкової економіки. Але В. Ленін, не бажаючи скоригувати свої висновки згідно з реаліями життя, використав їх для виправдання необхідності здійснення революції в Росії, як "найслабшої в ланцюгу імперіалістичних держав".

Отже, наприкінці XIX ст. завершився процес становлення індустріального суспільства в країнах Західної й Центральної Європи та Північної Америки. Ці країни утворювали зону "передового розвитку", так званий перший ешелон.

Південна, Південно-Східна і Східна Європа, Росія, Японія, які теж стали на шлях індустріального розвитку, належали до другого ешелону

Решта країн були економічно відсталими і потребували про- ведення модернізації господарства. Наявний у них традиційний спосіб виробництва не забезпечував прогресу. Під цим кутом зору можна говорити про певні позитивні риси колоніалізму, який руйнував старе, традиційне господарство _і включав колонії у прогресивніший на той час економічний процес. Згодом це пришвидшило розвиток, хоч і однобічний, відсталих регіонів.

4. Політичний розвиток. Робітничий рух

Попри значну кількість революцій у XVIII-XIX ст., в Європі зберігалося чимало пережитків минулого. Тут утворилося лише три республіки - Франція, Швейцарія, Сан-Марино, в інших державах так і залишилася монархія. У політичному житті важливу роль продовжувала відігравати родова аристократія, яка складала військову еліту та бюрократію.

Економічні зміни привели до того, що найчисленнішим класом суспільства стали наймані робітники. На відмиту від селян і ремісників вони були позбавлені власних засобів виробництва, а отже, гарантованих можливостей до існування. Вони заробляли собі на прожиття, продаючи свою робочу силу власникам підприємств, та були постійними жертвами нестійкого, циклічного розвитку ринкової економіки. Втрата роботи ставала для них справжньою життєвою катастрофою, відкидала до межі голодного існування.

Природне прагнення робітників до забезпечення відносних гарантій своєї соціальної стабільності, породило масовий робітничий і соціалістичний рух, домінуючою Ідеологією якого у другій половиш XIX - на початку XX ст., став марксизм.

До початку XX ст. робітничий рух домігся значних успіхів. Майже в усіх країнах було створено профспілки й соціал-демократичні партії, які координували свою діяльність у межах 2-го інтернаціоналу, що був. утворений замість 1-го Інтернаціоналу в 1889 р.

Брюссельский конгресс 2-го Интернационала (1891)

 

Серед соціалістів не було єдності щодо способів боротьби за інтереси робітників. Ліві течії вважали, що вони можуть бути задоволені лише знищенням існуючих відносин через соціалістичну революцію", "диктатуру пролетаріату" і усуспільнення власності.

Помірковані соціалісти бачили можливість задовольнити основні вимоги робітників, удавшись до реформування суспільних структур через представницьку демократію та соціальне законодавство.

Робітничий рух став основною силою в боротьбі за демократію. Політичний устрій більшості європейських держав був ще далеким від неї. Загальне виборче право, до того ж тільки для чоловіків, існувало в кількох країнах. У більшості правом голосу користувалася незначна частка населення. Представницькі органи відігравали допоміжну роль.

Під тиском робітничого та різноманітних демократичних рухів у країнах Заходу почалась "епоха реформізму". Вона забезпечила відносний соціальний мир з 1870 р, до 1917 р. її ініціаторами були здебільшого ліберальні партії. Завдяки реформам, що їх пощастило провести у країнах Заходу, було створено перші системи соціального страхування, зміцнено демократичні інститути, закладено основи механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів.

 

Документи. Факти. Коментарі

1. Промисловий розвиток Англії, Франції, Німеччини і Сполучених Штатів Америки у 1871-1913 pp.

 

Видобуток вугілля (в млн тонн)

Роки

Англія

Франція

Німеччина

США

1871

117

13,3

37,9

41,9

1900

225

33,4

149,8

240,8

1913

287

40,8

277,3

508,9

 

Виплавка чавуну (в млн тонн)

Роки

Англія

Франція

Німеччина

США

1871

6,6

0,9

1,56

1,7

1900

9

2,7

8,5

13,8

1913

10,3

5,2

19,3

31

 

Виплавка сталі (в млн тонн)

Роки

Англія

Франція

Німеччина

США

1871

0,3

0,08

0,25

0,07

1900

4,9

1,56

6,6

10,2

1913

7,7

4,09

18,3

31

 

Поміркуйте:

Користуючись таблицею, проаналізуйте промисловий розвиток провідних країн світу у 1871-1913 pp.

 

2. Розміри і кількість населення колоніальних володінь великих держав

 

 

Країни

1875 р.

1900 р.

1914 р.

Площа

(млн

кв. км )

Насе-лення (млн осіб)

Площа (млн

кв. км)

Насе- лення (млн осіб)

Площа (млн

кв. км)

Насе- лення (млн осіб)

Велика Британія

22,5

250

32,7

370

32,7

350

Франція

1,0

6

11,0

50

11,0

54

Німеччина

-

-

2,6

12

2,9

13

США

1,5

0,05

1,9

9

1,9

10

Японія

-

-

0,03

2,8

0,3

19,2

Поміркуйте:

Які висновки можна зробити, проаналізувавши таблицю ?

Запитання і завдання

1.  Які нові риси в розвитку індустріального суспільства з'явилися наприкінці XIX - на початку XX cm.?

2.               Що таке монополія ? Які типи монополій існують ?

3.               Чому нові явища в розвитку провідних країн світу назвали імперіалізмом? Які його основні риси?

4.               З ясуйте основні риси політичного розвитку індустріальних країн Заходу.

5.               Охарактеризуйте зміни, що сталися в соціальній структурі індустріального суспільства.

6.               Як вплинув робітничий рух на демократичні процеси кінця XIX - початку XX cm.?

7.  Які наслідки для розвитку сільського господарства мали процеси, що відбувалися в промисловому розвитку?