§ 1 5. США у першій половині XIX ст (підручник)

Тема VI. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

§15. США у першій половині XIX ст. Громадянська - війна

1. Основні риси соціально-економічного розвитку

США після здобуття незалежності були країною найбільш динамічного розвитку. Із 1820 р. до 1860 р. частка країни у світовому промисловому виробництві зросла з 6 до 15%. Цьому сприяла низка чинників, а саме:

   за період із 1776 р. по 1867 р. територія США збільшилася з 1 млн до 9,369 млн кв. км;

   наявність вільних земель на Заході країни, що активно колонізувались;

   швидке зростання чисельності населення - з 4 млн 1776 р. до 31 млн 1860 р. Основним джерелом збільшення населення стала еміграція. Емігрантів приваблювало ліберальне законодавство, можливість реалізувати свої здібності, розбагатіти;

   наявність значних природних ресурсів.

Наприкінці XV1I1 ст. у США розпочався промисловий переворот.

У 1790 р. англійський механік-іммігрант Слейтер сконструював і запустив прядильну машину Аркрайта, а 1793 р. винахідник Елі Уїмні створив машину з очищення бавовни. Тоді ж було збудовано першу текстильну фабрику. Проте символом початку промислового перевороту в США виявилася не парова машина, а водяне колесо, яке стало приводом для прядильних машин. Парові машини набули поширення лише у 20-30-х pp. XIX ст.

Здобутком американців стало те, що завдяки винаходові Роберта Фултона парову машину було встановлено 1807 р. на суднах. Це стало могутнім поштовхом для розвитку водного транспорту, збільшення товарообороту і, отже, виробництва. Кораблі з паровими двигунами стали найшвидшим транспортом. Територія США за короткий час вкрилася мережею каналів. У єдину водну систему були з'єднані Великі озера та басейн річки Міссісіпі, південний захід країни. За 13 років було збудовано канал між Нью-Йорком і Буффало.

У 40-х pp. XIX ст. почався бум залізничного будівництва. Залізниці простягнулися від Атлантичного до Тихоокеанського узбереж США, з півдня на північ. Кожні п'ять років довжина залізниць подвоювалась.

Розвиток транспорту сприяв розвиткові металургії та машинобудування.

Особливістю розвитку американської промисловості стала помітна роль європейського капіталу. Це було викликано тим, що високі темпи розвитку економіки давали високу норму прибутку, а також протекціоністською політикою уряду (імпорт обкладався 75-відсотковим митом, що робило невигідним імпорт).                                  

Всі економічні досягнення мали місце головно на Півночі США. Це пояснюється особливостями господарства на Півдні та Півночі країни. На Півдні розвивалося плантаційне господарство, засноване на праці чорних рабів. Плантації були постачальниками сировини та деяких продовольчих товарів (тютюн, цукрова тростина, рис) для промислових центрів Західної Європи та Півночі США. Що більше зростав попит на сировину, то жорстокішою ставала експлуатація невільників. Рабство було однією з форм позаекономічного примусу.

Існування плантаційного господарства пояснюється тим, що продукція, яку воно виробляло, не потребувала застосування складних знарядь і висококваліфікованої праці, а лише посилення експлуатації, збільшення посівних площ і кількості рабів. Так, 1860 р. на плантаціях Півдня працювало 3,5 млн рабів.

Продаж рабів

2. Територіальна експансія

З моменту створення США перед ними стояла проблема західних територій - плодючих степів (прерій), лісів, багатих на мінеральні ресурси та заселених нечисленними племенами, основним заняттям яких було полювання. Як плантатори, так і фермери прагнули оволодіти новими землями на Заході. Це зумовило експансіоністську політику американського уряду.

Для утворення США Англія поступилася землями до р. Міссісіпі. На початку XIX ст. Сполучені Штати придбали у Франції Луїзіану (територія на захід від Міссісіпі), а в Іспанії - Флориду. У 40-х pp. США після війни з Мексикою відняли в неї Техас і Каліфорнію. Так США за короткий час оволоділи територіями від Атлантичного до Тихого океану. На початку XIX ст. налічувалося 45 штатів і 5 територій.

Нові області спершу ставали територіями, що користувалися самоуправлінням, але не посилали своїх представників до конгресу. Якщо чисельність населення нової території сягала 60 тис.-осіб, вона могла просити про прийняття її до гурту штатів, виробити собі конституцію і вступити-до союзу повноправним членом.

3. Наростання конфлікту між Північчю та Півднем. Аболіціоністський рух

Розширення території США поставило на порядок денний питання про поширення рабства на нові території. Від моменту

 створення США кількість рабовласницьких штатів приблизно відповідала кількості тих штатів, де рабства не було.

До того ж "батьки-засновники США" умисно не внесли цього питання до конституції, щоб уникнути розбрату в новоствореній державі.

У процесі прийняття нових членів до федерації завжди намагалися зберігати цей баланс. До того ж проти рабства не заперечувала більшість населення тих штатів, де його не було. Промисловці з Півночі успішно вели торгівлю, збуваючи в південних штатах рабів і промислові товари і скуповуючи сировину та продовольство. У 1820 р. було прийнято Міссурійський компроміс, який засвідчив загальнонаціональний характер питання про рабство. Згідно з ним нові території на захід од р. Міссісіпі поділялися на дві частини паралельно 36° 36' п. ш. На північ од неї рабство заборонялося.

Напруження між Півднем і Північчю посилилося після приєднання нових земель, захоплених у Мексики, та значного припливу туди фермерів та агентів рабовласників. Кризу було тимчасово пом'якшено 1850 р. завдяки компромісові: Каліфорнію оголосили вільною від рабства, а Нью-Мехіко та Юта стали рабовласницькими.

Через три роки те саме питання виникло стосовно Канзасу та Небраски.

У Канзасі зійшлися два потоки переселенців - із Півночі й Півдня. Коли постало питання про вибори законодавчого органу і подальшу долю рабства, плантатори вдалися до всіляких маніпуляцій та силового тиску, що дозволило їм перемогти на виборах. Але це не стлумило протистояння, яке переросло у справжню громадянську війну. Між загонами плантаторів І фермерами розпочалися бойові дії.

Проблема рабства стала центром боротьби. Для Півдня це було питання життя або смерті. Плантатори налаштувалися до крайніх дій. Для Півночі цю проблему не можна було вирішити без порушення конституції.

Південні штати намагались узаконити рабство в усій країні через позбавлення конгресу права скасовувати або дозволяти його у будь-якому штаті. Для цього вони намагалися використати Верховний суд. У 1857 р. там слухалася справа Дреда Скотта - раба, який протягом певного часу проживав із своїм хазяїном у вільному штаті. Раб подав позов про звільнення. Верховний суд відхилив його і водночас оголосив, що будь-який закон про заборону рабства є неконституційним. Ці успіхи рабовласників були останніми, У країні набирав силу аболіціоністський рух – за скасування рабства та надання неграм однакових прав із білими. Цей рух набув масового поширення у 30-х pp. XIX ст, У ньому брали участь Інтелігенція, фермери, робітники, підприємці та інші прошарки суспільства.

Для надання допомоги неграм, які втікали від плантаторів, аболіціоністи створили систему допомоги під назвою "підземна залізниця". За 30 років дії цієї дороги нею було проведено близько 60 тис. рабів, основна маса яких переправлялася до Канади.

У 1833 р. було створено "Американське товариство боротьби з рабством", керівником якого став Вільям Гаррісон. Аболіціоністи боролися проти рабства, використовуючи релігійні аргументи й гуманістичну мораль. Насильницьких дій це товариство не визнавало.

4. Становлення двопартійної системи

Політичне життя у США відзначалося формуванням двопартійної системи. На її створення значною мірою вплинула політична система Англії. До здобуття незалежності у політичному житті основну роль відігравали, як І в Англії, торі та віги. На початку свого існування партії фактично були політичними клубами верхівки суспільства, або фракціями в конгресі. Поступово виникав зв'язок між політичними партіями та виборцями. Склався інститут професійних політиків. Боротьба за президентське крісло стала боротьбою лідерів партій.

У перші роки після здобуття незалежності основним питанням політичної боротьби було питання державного устрою. Сформувалася перша двопартійна система: федералісти і антифедералісти. До початку XIX ст. при владі знаходилися федералісти. Своїм ідейним політичним лідером вони вважали Джорджа Вашингтона. Під час їхнього правління було закладено підвалини федерального устрою США. У 1801 р, до влади доступилися національні республіканці (антифедералісти), ідейним лідером яких був Томас Джефферсон. Вони утримували владу аж до 1828 p., докладаючи зусиль для укріплення демократії та формування сильних центральних органів влади.

Посилення соціальної неоднорідності суспільства, розширення виборчих прав та освоєння Заходу потребувало нових підходів, політичних рішень. У 1829 р. президентом став Ендрю Джексон. Джексон очолив нову демократичну партію (вона започаткувала сучасну демократичну партію). Демократи проголосили курс на максимальну свободу підприємницької діяльності за принципом "рівних можливостей". Джексон за період свого президентства (І829-1837 pp.) провів реформи, спрямовані на децентралізацію фінансової системи (було ліквідовано центральний банк, усю фінансову систему передано приватним банкам) і тарифної політики (було ліквідовано систему протекціонізму). Така політика демократичної партії користувалася підтримкою Плантаторів Півдня та промисловців, банкірів, фермерів, пов'язаних із освоєнням земель на Заході.

Демократи перебували при владі до 1841 р. За їхнього правління у внутрішню політику США було введено практику, за якої новий президент проводив чистку державного апарату, а на вивільнені місця призначав своїх прихильників.

У 1841 р. президентом став Вільям Гаррісон - лідер нової партії вігів, спадкоємниці національних республіканців. Нові віги обстоювали інтереси федерального уряду, схилялися до компромісу з плантаторами Півдня у питаннях рабства.

Демократи й нові віги утворили другу двопартійну систему, яка проіснувала до 1860 р.

З наростанням протиріч між промисловою Північчю та рабовласницьким Півднем нові віги втрачали підтримку тих верств суспільства, які обстоювали протекціоністську політику і ліквідацію рабства.

Новою політичною силою, яка рішуче протистояла інтересам Півдня, показала себе республіканська партія, що утворилася 1854 р. в Чикаго та існує дотепер.

її лідером став Авраам Лінкольн (1809-1865), який народився в сім'ї бідного фермера. З дитячих років він звик до праці, допомагаючи обробляти землю, полювати тощо. Тяжке життя американських фермерів початку XIX ст. (напади індіанців, виснаження землі, епідемії, переїзди) загартували молодого Лінкольна. Він вирізнявся зростом і силою. Тяжка праця завадила йому отримати хоча б початкову освіту. Він самотужки навчився читати й писати. Лінкольн усього в житті домігся власними зусиллями. Розпочавши у 21-річному віці самостійне життя, він перепробував чимало професій. Працював землеміром, комірником, лісорубом, поштовим службовцем, навіть воював з індіанцями. Протягом декількох років він вивчав право, прагнучи отримати адвокатську ліцензію. Працюючи адвокатом, він здобув неабиякий авторитет. За справедливість люди дали йому прізвисько "чесний Ейб" (зменшувальне від Авраам).

Президент США А.Лінкольн

 

Перші кроки в політиці Лінкольн зробив 1834 p., коли його обрали до законодавчих зборів штату Іллінойс. Наступною сходинкою в політичній кар'єрі Лінкольна стало його обрання 1847 р. до палати представників конгресу США. Будучи депутатом конгресу, він своїми виступами проти вій- ни з Мексикою та проти рабства нажив собі чимало політичних ворогів. У 1849 р. Лінкольн, після завершення депутатських повноважень, повернувся до Спрінгфілда, де продовжив катську практику. Невдачі на депутатській ниві не змусили його відмовитися від участі в політичному житті. Після утворення республіканської партії він став її активним членом, а 1860 р. - кандидатом у президенти. Обрання д. Лінкольна президентом означало політичну перемогу противників рабства.

Республіканці на хвилі широкого аболіціоністського руху, що розгорнувся, особливо на Півночі США, доступилися до влади 1861 р. їм належало розв'язати найпекучішу на той час проблему США - проблему рабства.

5. Привід і початок громадянської війни. Бойові дії в 1861- 1862 pp.

Обрання А. Лінкольна президентом стало приводом для заколоту в рабовласницьких штатах. Вісім рабовласницьких штатів, не змирившись із втратою політичної влади, оголосили про відділення від США. Вони створили конфедерацію з центром у Річмонді та обрали президентом плантатора Джеферсон Девіса. Заколотники оголосили, що керуватимуться переконанням: "Рабство - нормальне становище для негрів".

Президент Конфедерації Штатів Джеферсон Девіс

 

Після вступу Лінкольна на посаду президента війська конфедерації 12-13 квітня 1861 р. обстріляли та захопили форт Самтер біля Чарльстона.

 

Форт Сам тер (зовнішній і внутрішній вигляд)

 

15 квітня Лінкольн оголосив про набір ополчення чисельністю 75 тис. осіб. Так почалася громадянська війна - війна між громадянами однієї держави.

Спроби південних штатів відділитися від федерації робилися ще задовго до громадянської війни. Так, 1832 р. Південна Кароліна оголосила недійсними федеральні закони на своїй території та заявила про свій вихід із федерації. У відповідь президент США Джексон надіслав до узбережжя штату флот. Під загрозою вторгнення федеральних військ уряд штату відмовився від своїх намірів. У 1850 р. Південь знову пригрозив відділенням, але й цього разу позиція армії вирішила справу на користь країни.

Ситуація кардинально змінилася 1860 р. Тоді значна частина офіцерського корпусу підтримала заколотників, і громадянська війна стала неминучою.

Бойові дії з боку федерального уряду розгорталися дуже повільно. Це дало змогу армії Півдня, якою керував талановитий генерал Р.-Е. Лі, здобувати одну перемогу за одною. У червні 1861 р. конфедерати ледь не захопили Вашингтон. Столиця США стала прифронтовим містом.

Генерал Лі

 

Початок війни супроводжувався патріотичним піднесенням. Як до армії Півдня, так і до армії Півночі вступало багато добровольців. На кінець 1861 р. армія Півночі (янкі) становила 650 тис. вояків, у декілька разів перевищуючи армію Півдня. Проте самої лише чисельної переваги виявилося недостатньо для перемоги. Для цього ще потрібні талановиті командири і відповідний план ведення бойових дій. У перші роки війни Півночі бракувало як першого, так і другого. Стратегічний план ведення війни передбачав блокування території конфедерації та поступове стискання кільця оточення. Цей план дістав назву "Анаконда". Перебіг бойових дій 1862 р. виявив його хибність. Розтягненість військ Півночі на тисячі кілометрів не давала можливості концентрувати їх у достатній кількості та в потрібному місці.

 

У 1862 р. бойові дії розгорнулись одночасно на двох фронтах: у басейні р. Міссісіпі та у Віргінії. Флот Півночі заблокував узбережжя конфедерації, перешкоджаючи ввезенню спорядження і зброї та вивозу бавовни, інших експортних культур. Бойові дії не були успішними для Півночі, попри успіхи генерала У. Гранта в басейні р. Міссісіпі і захоплення Нового Орлеана. Конфедерати завдали три поразки янкі у Віргінії та, завдяки створенню броненосного флоту, прорвали морську блокаду.

Невдачі й затягування війни остаточно переконали президента США Лінкольна в необхідності вжиття радикальних заходів. У 1862 р. було прийнято низку законодавчих актів, після чого конституційний характер війни (за єдність країни) змінився на революційний (за радикальні перетворення).

6. Закон про гомстеди. Скасування рабства. Поразка Півдня

20 травня 1862 р. було прийнято закон про гомстеди. За цим законом усякий громадянин, який не брав участі в заколотах, мав право, сплативши 10 доларів державного мита, отримати гомстед - земельну ділянку на вільних землях площею 160 акрів (64 га) для створення ферми. Після п'яти років проживання, забудови та обробітку землі вона безкоштовно ставала приватною власністю. Хоча цей закон не мав прямого воєнного значення, він сприяв настроєві широких народних мас на здобуття перемоги над Півднем.

22 вересня 1862 р. було прийнято закон про звільнення рабів, за яким усі раби отримували свободу з 1 січня 1863 р. Цей закон підірвав тил Півдня. Раби почали повставати і масово вступати до армії Півночі.

 

Генерали Півночі Шерман і Грант

 

Незважаючи на складне економічне й політичне становище, сили Півдня зберігали боєздатність. Так, навесні 1863 р. армія Півдня під командуванням генерала Лі завдала сильного Удару армії Півночі під Чанселорвіллем. Але та перемога виявилась останньою. Армію ЛІ було зупинено в липні 1863 р. під Гіттісбергом (Пенсільванія) і відкинуто. Тим часом війська Півночі під командуванням Гранта оволоділи опорним пунктом Конфедератів на р. Міссісіпі м. Віксбергом і в такий спосіб відрізали Південь від Заходу СІЛА. Навесні 1864 р. янкі завдали удару в саме серце конфедерації: війська під командуванням генерала В. Шермана захопили промисловий центр м. Атланту (штат Джорджія) і почали "марш до моря", розтинаючи штати Півдня навпіл. Війська Півдня чинили впертий опір до квітня 1865 p., поки армія Гранта не оволоділа столицею конфедерації Річмондом. Генерал Лі 9 квітня зі своєю армією капітулював.

Палаючий Річмонд

 

Перемога Півночі була затьмарена трагедією - через п'ять днів після капітуляції Півдня Авраама Лінкольна застрелив у вашингтонському театрі актор Бутс, агент розвідки південців. Чотирирічна війна скінчилася. Під час неї загинуло 600 тис. осіб. Значними були й матеріальні втрати.

7. Реконструкція Півдня (1865-1877 pp.)

Після завершення громадянської війни перед країною постала проблема реконструкції - відновлення державної єдності й перебудови життя Півдня.

Першим кроком на цьому шляху стало повне та безповоротне скасування рабства. У лютому 1865 р. конгрес прийняв 13-ту поправку до Конституції США, яка забороняла рабство на всій території країни. Але чекали на вирішення такі проблеми: умови допущення колишніх штатів конфедерації до союзу; статус колишніх рабовласників І рабів, організація влади на Півдні та ін.

У правлячих колах США щодо цього єдиної думки не було. Після смерті Лінкольна розбіжності між президентом (ним стан Ендрю Джонс, колишній віце-президент) і конгресом у вирішень цих питань загострилися. Е. Джонс зайняв позицію умиротворення. У травні 1865 р. він видав указ про амністію, що відновлював: плантаторів у громадянських, політичних і правах власності (крім прав мати рабів). Плантатори Півдня сприйняли цей указ я : слабкість. Вони почали повертати свої плантації та примушувати колишніх рабів знову працювати на себе, а до того ж створив розгалужену терористичну організацію ку-клукс-клан, яка розправлялась із непокірними неграми й тими білими, котрі ш співчували. Набув поширення суд Лінча - кара на горло без суду і слідства. Відновивши свою владу, плантатори проводили через. законодавчі зібрання штатів "чорні кодекси" - закони, що забороняли колишнім рабам мати власність, позбавляли їх свободи пересування, слова, зборів, права брати шлюб із білими і т. ін. Отож, на Півдні відбувався "повзучий" процес відновлення колишніх порядків. Виникла загроза нової громадянської війни між плантаторами і колишніми рабами, які почали організований опір відновленню старих порядків. Негри виступали під гаслами відновлення громадянських прав, "кожному - 40 акрів і мула". Вони почали захоплювати землі та розподіляти їх. Ситуація загострилася після виборів до конгресу США у грудні 1865 р- депутатів від південних штатів. Серед новообраних депутатів було чимало колишніх лідерів конфедерації. Радикально налаштовані члени конгресу домоглися рішення не допускати цих депутатів до залу засідань і передати справи проведення реконструкції конгресові. У липні 1866 р. конгрес прийняв І4-ту поправку до Конституції США, згідно з якою колишні лідери конфедерації позбавлялися права посідати державні посади, а негри зрівнювались у правах із білими. Заборонялися "чорні кодекси".

Одержавши на виборах до конгресу перемогу, республіканці вдалися до радикальної реконструкції. У 1867 р. на Півдні було введено воєнний стан, скасовано колишні конституції штатів. Завдяки таким рішучим діям у 1868 р. штати Півдня ратифікували 14-ту поправку до Конституції США.

Радикальна реконструкція - це примусова демократизація життя на Півдні США з допомогою армії, але без розв'язання терору і встановлення диктатури.

Нефам було дозволено мати нерухомість; у південних штатах почав діяти закон про гомстеди 1862 р.

Завдяки радикальній реконструкції негритянське населення активно прилучилося до політичного життя. Південні штати після перегляду їхніх конституцій були знову прийняті до союзу.

На нових президентських виборах переміг колишній головнокомандувач армії Півночі генерал У. Грант. За його президентства було помітним зростання підприємницької активності. Бурхливий розвиток ринкових відносин сприяв поступовій ліквідації відмінностей між Півднем і Північчю. Колишні плантатори та їхні раби пристосовувалися до нових умов господарювання. Поступова радикальна реконструкція досягла поставленої перед нею мети. У 1877 р. з Півдня було виведено федеральні війська і тим ліквідовано останні елементи надзвичайного стану.

Президент США У.Грант

 

За період реконструкції сталися значні зміни в партійній системі США. Демократична партія завдяки входженню до її лав фермерів і підприємців уже репрезентувала не тільки інтереси колишніх плантаторів. Демократи з кожними виборами набирали ваги у конгресі. Одночасно республіканська партія трансформувалась у партію, що відображала інтереси великих підприємців, промисловців, банкірів. Вона втратила свій радикальний дух.

Риску під трагічним періодом історії США підвели президентські вибори 1876 p., на яких представник демократичної партії дістав більшість голосів. Але результати виборів було переглянуто, і президентом став кандидат республіканської партії Р. Хейс. Це було наслідком закулісної змови між лідерами партій Про припинення реконструкції та виведення військ.

Громадянська війна і реконструкція складають єдиний період в історії США. Оцінки істориками цих подій різні. Одні порівнюють їх із буржуазно-демократичною революцією та називають їх другою американською революцією; інші розглядають це як боротьбу між двома формами власності та організації праці.

 

Документи. Факти. Коментарі

З прокламації про звільнення рабів 1 січня 1863 р.

"...Нині, за наявності збройного заколоту проти влади та уряду Сполучених Штатів і застосовуючи це як справедливий, необхідний військовий захід для придушення заколоту, про який іде мова, я, Авраам Лінкольн, президент Сполучених Штатів, владою головнокомандувача армії та флоту Сполучених Штатів у перший день січня (1863 р.) у згоді з моїм (колишнім) наміром, публічно оголошеним за сто днів до згаданого першого дня, встановлюю і вказую ті штати і частини штатів, народ яких тепер знаходиться у стані повстання проти Сполучених Штатів...

На підставі влади (мені наданої) та для досягнення вказаної вище мети оголошую, що всі особи, які вважалися рабами у вказаних штатах і частинах штатів, віднині й надалі вільні І що виконавча влада Сполучених Штатів, у тому числі військові та морські власті, визнаватиме та охоронятиме свободу згаданих осіб.

Далі я оголошую і повідомляю, що такі особи, якщо вони задовольняють відповідним умовам, будуть прийняті на військову службу Сполучених Штатів у гарнізони, пости, станції та інші місця і на всілякі військові судна."

Поміркуйте:

1. Яке значення мало звільнення рабів для подальшого перебігу громадянської війни у США?

2. Підтвердіть свої міркування документально.

Запитання і завдання

1.              Якими були особливості розвитку США у першій половині XIX cm.?

2.              Охарактеризуйте плантаційне і фермерське господарство.

3.              Чим було зумовлено існування рабства у США ?

4.              Які територіальні зміни стались у першій половині XIX cm. і з якими подіями вони пов'язані?

5.              Дайте оцінку зовнішній політиці США першої половини XIX cm.

6.              Які причини виникнення аболіціоністського руху?

7.              З'ясуйте причини громадянської війни у США.

8.              Схарактеризуйте  зміни  в  партійно-політичній системі СІІІА наприкінці XVIII - в першій половині XIX cm.

9.              Які періоди громадянської війни можна вирізнити і з чим це пов'язано ?

10. Дайте визначення поняттям: аболіціоністський рух, громадянська війна, реконструкція, радикальна реконструкція.

11.      Дайте оцінку політичної діяльності А. Лінкольна. Складіть його політичний портрет.

12.      Як розвивалися події на фронтах громадянської війни ? Розгляньте дії військ на карті.

13.      Що зумовило перемогу Півночі над Півднем ?

14.      З'ясуйте основні заходи реконструкції та її наслідки.

Запам'ятайте дати!

1860 р.                    - Обрання А. Лінкольна президентом США.

1861-1865pp.         - Громадянська війна у США.

1862р.                     - Закон про гомстеди.

1863р.                     - Скасування рабства.

18641865-1877рр.  - Реконструкція Півдня.