§ 1 3. Італія та Німеччина у 50-60-х XIX ст (підручник)

§13. Італія та Німеччина у 50-60-х pp.

Після поразки революцій 1848-1849 pp. Італія та Німеччина залишалися політично роздробленими країнами. Здійснити національне об'єднання завдяки революціям не поталанило. Але проблема об'єднання, а для Італії ще й проблема національного визволення не втратила своєї актуальності. Історичний досвід свідчив, що лише у власній державі народ має можливості для повноцінного розвитку. Збереження роздробленості заважало розгортанню промислової революції, унеможливлювало гідну участь Італії та Німеччини у міжнародних справах.

У 50-60-х pp. XIX ст. в Італії та Німеччині з'явилося покоління політичних діячів, яке зуміло успішно вирішити складні завдання утворення національних держав. Для Європи другої половини XIX ст. об'єднання Італії та Німеччини стало уособленням держав-націй, які здобули собі право на існування значною мірою завдяки силі зброї.

1. Посилення Сардинського королівства. Каміло Кавур

Після невдалої спроби об'єднати Італію під час революції 1848-1849 pp. країна знову виявилася розділеною, а значна частина Півночі була під австрійською окупацією. У Римі (Папська область) знаходилися французькі війська. У всіх державах конституції та ліберальні закони, що їх народ домігся під час революції 1848-1849 рр., було скасовано. Повсюдно влада вдавалася до репресій та гонінь на діячів і учасників революційних подій. Відбувалося відновлення феодально-абсолютистських порядків, а надто в Неаполітанському королівстві. Млява економічна політика абсолютистських режимів стала однією з причин застою або дуже повільного господарського розвитку більшості італійських держав. У 1839 р. в Італії було збудовано першу залізницю, але до 1859 р. тут діяло всього 1800 км залізниць, з них близько половини припадало на П'ємонт. Жодна з цих залізниць не перетинала кордону "своєї" держави. Митні бар'єри між державами теж не було ліквідовано. Майже повсюдно в Італії, особливо на Півдні, сільське господарство, підірване частими неврожаями, переживало в 50-х pp. гостру кризу. Зросли бідування міського населення. Єдиним винятком було Сардинське королівство (П'ємонт), де збереглися конституційна монархія та ліберальне законодавство. Таке становище тут склалося завдяки діяльності керівника уряду Каміло Бенсо Кавура (1810-1861).

К.Кавур

 

К. Кавур народився у старовинній дворянській сім'ї. Здобув блискучу освіту. Нетривалий час служив в армії. Декілька років присвятив самоосвіті й подорожам. У 1847 р. заснував газету "Відродження", на сторінках якої викладав свої політичні погляди й переконання. Зразком політичного устрою він уважав Англію. У 1849 р. став депутатом парламенту, наступного року - міністром сільського господарства і торгівлі, а згодом очолив уряд. Виявився вмілим політиком і дипломатом. Гарібальді характеризував Кавура як досвідченого майстра "лисячої політики", що вмів з однаковим мистецтвом форсувати події або вичікувати і готувати їх, наступати або відступати і йти на компроміс. Як головну справу свого життя Кавур визначив об'єднання Італії Для досягнення цієї мети він використовував будь-які засоби Успішні дії Гарібальді він також зміг використати для здійснення своїх планів.

Очолюваний Кавуром уряд здійснив  низку реформ, які сприяли економічному піднесенню П'ємонту. Було розгорнуто залізничне будівництво, проведено реформу фінансової системи Почалася розбудова промисловості, активізувалася торгівля. Завдяки цьому П'ємонт став центром об'єднання Італії.

А втім, Кавур переймався не лише економікою. Важливе місце в його діяльності відводилося боротьбі за визволення Італії від австрійців та об'єднання під зверхністю короля П'ємонту завдяки війнам і дипломатичним зусиллям. Кавур мав на меті приєднати визволені Венецію, Ломбардію разом із Пармою та Моденою до Сардинського королівства. Оскільки П'ємонт не мав достатньо сил для самостійної боротьби проти Австрії, Кавур вважав за необхідне заручитися підтримкою Франції та Англії. Задля цього Сардинське королівство (П'ємонт) взяло участь у Кримській війні проти Росії на боці Англії, Франції та Туреччини.

Паризький мирний конгрес 1856 р. Кавур використав для оприлюднення своєї програми вирішення італійського питання. Практичних результатів це не мало, одначе сприяло сприйняттю європейськими політиками П'ємонту як виразника італійських Інтересів. Відтоді розпочалося його зближення з бонапартистською Францією, яка намагалася поширити свій вплив у Європі.

У 1858 р. між Наполеоном III (імператор Франції) та Кавуром було укладено таємний договір, за яким французька армія (200 тис. вояків) та армія П'ємонту (100 тис. вояків) спільними діями мали визволити Ломбардію (Мілан) і Венецію від австрійського панування. Ці території повинні були увійти до складу П'ємонту, що дозволило б оголосити його королівством Північної (Верхньої) Італії. Натомість П'ємонт зобов'язувався передати Франції області Савойю та Ніццу. Кожна зі сторін угоди переслідувала власні цілі. Наполеон III, за словами Бісмарка, прагнув "що-небудь приєднати", а заразом і встановити французьку зверхність над Італією. Кавур сподівався, що Італія, об'єднавшись із допомогою Франції, зможе протистояти її територіальним зазіханням.

2. Війна проти Австрії. Приєднання до П'ємонту Північної та Центральної Італії

Військові приготування П'ємонту занепокоїли Австрію, і вона оголосила віїсту. Проте франко-італійська армія перейшла в наступ, у битвах під Мадменто, Сольферіно і Сан-Мартіно розгромила австрійців і визволила Ломбардію. В італійських державах Модені, Пармі, Тоскані вибухнули народні повстання. Ці держави вирішили приєднатися до П'ємонту. Аж тут Наполеон III, порушивши свої союзницькі зобов'язання, уклав мир з Австрією (1859 p.). За цим договором Австрія передавала П'ємонтові Ломбардію, а Франція одержувала Савойю та Ніццу. Інші держави Італії поверталися під контроль Австрійської імперії.

Однак італійці не бажали більше підкорятися австрійцям. Відновити старі порядки в Модені, Пармі й Тоскані для австрійців стало неможливим. На початку 1860 р. з ініціативи Кавура в державах, що повинні були повернутися під зверхність Австрії (Тоскана, Модена, Парма, Романья), було проведено плебісцит про злиття цих держав із Сардинським королівством. За його результатами ці герцогства приєдналися до П'ємонту. Наполеон III погодився на це об'єднання в обмін на передані йому П'ємонтом території - Савойю та Ніццу. Внаслідок цього компромісу Кавур поширив владу Сардинського королівства на Північну та Центральну Італію. Залишався Південь. Отже, франко-італо-австрійська війна, хоч і не досягла кінцевої мети, все ж таки започаткувала об'єднання Італії.

 

Італія на початок 1860 р.

     Королівство Сардинія (П`ємонт)

     Венеціанска область (у складі Австрийської имперії)

     Папська Область

     Королевство Обох Сицилій

 

3. Піднесення визвольного руху. Походи Гарібальді

Війна стала сильним поштовхом до об'єднавчого руху на Півдні Італії. Республіканці на чолі з Мадзіні готували народне повстання в Неаполітанському королівстві. Центром повстання мав  стати  о. Сицилія. Керівники  повстання звернулися до Гарібальді з проханням очолити загін добровольців, що знаходився в Генуї (П'ємонт). Очолюваний ним загін у 1100 бійців ("тисяча") на двох кораблях відбув до Сицилії. Прибувши в травні 1860 р. на острів, Гарібальді своїми декретами скасував феодальні повинності та оголосив про розподіл землі між селянами. Це забезпечило підтримку повстання селянами. Вирішальна битва між повстанцями І неаполітанськими військами сталася біля м. Калатафімі в Західній Сицилії. Загін Гарібальді ("червоносорочечники") стрімкою атакою  розгромив  неаполітанські  війська, які

переважали чисельно (25 тис. вояків). Після цієї перемоги загін Гарібальді рушив на Палермо (головне місто Сицилії). Завдяки спільним діям гарібальдійців і повсталого населення місто 27 травня було захоплено. Визволивши Сицилію, повстанська армія за 18 днів пройшла від "носка" Апеннінського півострова до Неаполя. Королівська армія капітулювала. Соратники Гарібальді радили йому зберегти диктаторські повноваження і використати момент для завоювання Папської області та Венеції.

Д.Гарібальді

 

Рішучі дії Гарібальді викликали занепокоєння у П'ємонті. Кавур побоювався, що коли Гарібальді піде на Рим, він спровокує Австрію та Францію прийти на допомогу папі. До того ж Кавур не бажав посилення вождя "червоносорочечників". Він сам розбив папські війська, але на Рим не пішов.

У Неаполі було проведено плебісцит, за яким більшість населення висловилася за приєднання до П'ємонту. Гарібальді переконали приєднати завойовані землі до єдиної Італії, і він передав владу в Неаполітанському королівстві Віктору - Еммануїлу, королю П'ємонту. Прохання Гарібальді зробити його намісником Південної Італії Кавур відхилив. Ображений вождь повстанців відмовився від запропонованих нагород і титулів, а відтак повернувся на свою Капреру - маленький острів поблизу Сардинії.

4. Утворення Італійського королівства

На визволених територіях почалася розбудова італійської Державності.

У лютому 1861 р. в Туріні відбулось урочисте відкриття парламенту, який потвердив створення Італійського королівства У складі П'ємонту і приєднаних до нього областей, Королем Італії проголосили Віктора-Еммануїла. За конституцією Італійське королівство було конституційною монархією з двопалатним парламентом - сенатом, члени якого довічно призначалися королем і палатою депутатів. Одначе внаслідок значного майнового цензу обирати депутатів мали змогу лише 2, 5% населення.

 

 

Італія станом на 1861 р.

     Королевство Італія

     Венеціанска область (у складі Австрійської імперії)

     Папска Область

 

Процес об'єднання Італії ще не було завершено. Під владою Австрії залишалася Венеціанська область, а в Римі, спираючись на підтримку Наполеона III, світську владу зберігав папа. Уряд Віктора-Еммануїла чекав на сприятливі обставини для завершення об'єднання Італії. У 1862 р. Гарібальді здійснив відчайдушну але невдалу спробу захопити Рим.

 

Перший король Італії Віктор-Еммануїл

 

Набагато успішнішим виявилося приєднання 1866 р. до Італійського королівства Венеції. Італійська армія розпочала воєнні дії в той момент, коли австрійці зазнали поразки під м. Садова від прусської армії у війні за Шлезвіг і Гольштейн. За мирним договором, підписаним у Відні, Венеціанська область назавжди залишалася за Італією. Згодом, під час франко-прусської війки крах Другої імперії уможливив вступ італійських військ до Риму і приєднання Папської області. Сталося це 1870 р. Об'єднання Італії завершилося. Рим визначили столицею Італійського королівства. Внаслідок об'єднання Італії було вирішено два основних завдання - визволено північно-східну частину Італії з-під влади Австрії та створено національну державу.

5. Німеччина після революції 1848-1849 pp.

Національне об'єднання та утворення єдиної німецької держави було головним завданням революції 1848-1849 pp. у Німеччині. Національна ідея була присутня в більшості суспільних рухів, що розгорталися в країні. Однак у пореволюційні роки вони ще не розвинулися, а монархи найбільших німецьких держав Австрії та Пруссії боролися за панування в роздробленій Німеччині.

Перша спроба Пруссії об'єднати Німеччину під своєю владою у 1849-1850 pp. завершилася поразкою внаслідок протидії Австрії.

Пореволюційний  період для більшості німецьких держав виявився добою політичної реакції. її провідником став Німецький союз. Створений ним спеціальний комітет слідкував за тим, щоб із конституцій німецьких держав було усунено всі зміни, запроваджені в роки революції. В усіх державах посилили урядову владу й поліцію, закрили опозиційні газети,, клуби, політичні товариства, встановили суворий нагляд за школою. Через це багатьом діячам демократичного і робітничого руху довелося емігрувати. Але остаточне повернення до дореволюційних порядків виявилося неможливим.

Німеччина рухалася власним, особливим шляхом у становленні індустріального суспільства Це був шлях реформ, які поступово перетворювали її на провідну індустріальну країну Європи.

 

6. Економічне піднесення 50-60-х pp.

У розвитку Німеччини 50-60-ті pp. XIX ст. відзначалися бурхливим економічним розвитком. За десятиліття промислове виробництво збільшилось удвічі. Цих успіхів було досягнуто завдяки впровадженню парових машин, зміцненню митного союзу як основи для формування загальнонімецького ринку, дешевій робочій силі, наявності обов'язкової початкової освіти, що давала елементарні знання, необхідні для кваліфікованої праці, прогресові в наукових знаннях і запровадженню їх у виробництво. Наприкінці 60-х pp. у німецьких землях налічувалося більш як 1 млн промислових робітників. Рейнська область, Сілезія, Берлін стали індустріальними центрами.

Загальна потужність парових машин у 60-х pp. зросла вчетверо, а довжина залізниць - удвічі. Особливістю промислової революції в Німеччині було те, що вона спиралася на вітчизняне вдосконалене устаткування і технології. Промисловість створювалася за передовою на той час галузевою структурою. Досягнуті успіхи дали можливість Німеччині перетворитися на промислово розвинену державу, частка якої у світовому виробництві наприкінці 60-х pp. XIX ст. становила 13% (Англії - 32%). Наприкінці століття Німеччина випередила за розвитком промисловості Францію і на рівних суперничала з Англією.

 Головною передумовою швидкої індустріалізації країни стала ліквідація феодальних порядків у сільському господарстві. У 1850 р. прусських селян було звільнено від феодальної залежності за викуп. Сума викупу становила 18-кратну вартість щорічних платежів. Селяни сплачували викупну суму землевласникам за допомогою спеціальних банків частинами, протягом 41-56 років. На початку 50-х pp. аграрні реформи було здійснено і в інших німецьких державах.

7. Бісмарк та об'єднання Німеччини

Спроби Пруссії в пореволюційне десятиріччя посісти провідне місце в Німецькому союзі завершилися поразкою. Щоб утримати свій вплив у Німеччині, Пруссія спрямувала всю енергію на відновлення митного союзу і досягла успіху. У 1853 р. Митний союз економічно об'єднав під зверхністю Пруссії значну кількість держав Німецького союзу.

Успіхи італійців в об'єднанні країни надихали німецьких патріотів. У 1859 р. представники північнонімецьких держав утворили Німецький національний союз. Його метою було проголошено об'єднання німецьких держав під головуванням Пруссії. У програмі союзу наголошувалося, що Австрія до складу майбутньої Німецької імперії входити не повинна.

У 60-х pp. питання про об'єднання Німеччини стало головним. Перехід до практичних дій стосовно його реалізації розпочався після призначення на посаду канцлера (голови уряду) Пруссії Отто фон Бісмарка (1815-1898). "Залізним канцлер", як стали його називати, упевненою ходою рушив до своєї головної мети - німецької єдності.

Отто фон Бісмарк

 

Отто фон Бісмарк народився у родині юнкера, неподалік од Берліна. Всупереч військовим традиціям юнкерства, він, за наполяганням матері, вступив до Геттінгенського університету, хоча вивченням наук себе не обтяжував, віддаючи перевагу фехтуванню, полюванню та іншим утіхам. Завершивши освіту в Берлінському університеті, став чиновником судового відомства. Проте надовго там не затримався через свій запальний характер, що приводив до сутичок із начальством. Покинувши роботу, Бісмарк став управителем двох батьківських маєтків. Будучи честолюбною людиною, він домігся значних успіхів у веденні господарства Фізично витривалий, з гучним голосом, Бісмарк презирливо ставився до людських слабкостей.

У дні революції 1848 р. він, озброївши своїх селян, прийшов у Берлін на придушення повстання. Його помітили, і в 1851 р. він - знову на державній службі. Бісмарк став представником Пруссії в союзному парламенті. У 1859-1862 pp. - посол у Росії та Франції. Під час перебування в Росії Бісмарк відмовився від пропозиції царя перейти на російську службу.

У 1862 р. Бісмарк став головою уряду Пруссії. Він очолив уряд саме тоді, коли між парламентом (ландтагом) і королем спалахнув гострий конфлікт із питань воєнної реформи, переозброєння та збільшення армії.

У виступі перед парламентаріями він виклав програму своєї майбутньої зовнішньої та внутрішньої політики. "Не на лібералізм Пруссії дивиться Німеччина, а на її могутність. Не промовами, не постановами більшості вирішуються великі питання часу - це було помилкою 1848 p., - а залізом і кров'ю. Пруссії необхідно тримати свої сили напоготові, в очікуванні сприятливого моменту, що його декілька разів було втрачено", - сказав Бісмарк. Не рухаючись із парламентською опозицією та в обхід рішень парламенту, він провів реформу і збільшив армію вдвічі, оснастив її новими рушницями та швидкострільними гарматами

8. Війни Пруссії проти Данії та Австрії

Реформа армії давала можливість удатися до рішучих дій Саме тоді нагодився привід до війни проти Данії.

Після смерті датського короля Фрідріха VII (1863 р. ) на престол зійшов його родич по жіночій лінії Хрістіан ІХ. Він прагнув успадкувати всі датські володіння. Але в німецьких герцогствах Шлезвіг і Гольштейн, що належали Данії, не допускалося наслідування по жіночій лінії. Цим Бісмарк вирішив скорис- татися як приводом до розв'язання війни. Нехтуючи інтересами інших німецьких держав, Бісмарк запропонував Австрії примусити Хрістіана ІX відмовитися від цих володінь. У 1864 р. австропрусська армія завдала поразки Данії, яка відмовилася від Шлезвігу на користь Пруссії та від Гольштейну на користь Австрії.

Залучення Австрії до цієї війни дало змогу Пруссії посварити її з іншими членами Німецького союзу, в якому вона головувала. Домігшись ізоляції Австрії, Бісмарк заходився реалізувати плани остаточного усунення її від німецьких справ. Напередодні війни Бісмарк провів серйозну дипломатичну підготовку. Так, було укладено союз з Італією, яка прагнула відвоювати Венеціанську область у Австрії. Заручився він і прихильністю багатьох дрібних німецьких держав, а також нейтралітетом Франції, натякнувши Наполеонові III на можливість "округлення" французьких володінь на лівому березі Рейну.

Війна розпочалася 1866 р. нападом Пруссії на Гольштейн (Голштінію) та на союзників Австрії - Ганновер, Гессен, Саксонію. Противник не був підготовлений до війни і не спромігся на рішучий опір. До того ж австрійську армію було вщент розгромлено під м. Садова. Не врятували Австрію перемоги на італійському фронті під Костоце та на морі біля Ліссе.

Австрія змушена була укласти мир з Італією, віддавши їй Венецію, і з Пруссією.

Мирний договір між Австрією та Пруссією за наполяганням Бісмарка не був принизливим для першої. Австрія не зазнала територіальних втрат, лише мала сплатити 20 млн талерів і вийти з Німецького союзу. Бісмарк навіть заборонив Вільгельмові І в'їхати, як переможцеві, на білому коні до Відня.

Пруссія приєднала до себе Гольштейн, Ганноверське ко- ролівство, Гессенське курфюрство, герцогство Нассау ім. Франкфурт-на-Майні. Над Саксонією було встановлено протекторат.

Такі дії Бісмарка були далекоглядними. Він розумів, що лише Австрія може бути союзницею Німеччини в Європі завдяки спільності інтересів і національній близькості. Допомігши Італії, він теж перетворив її на свого союзника. Великим досягненням Бісмарка була нейтралізація Росії, яка не втрутилась у ці конфлікти.

9. Утворення Північнонімецького союзу та Німецької Імперії

Війна 1866 р. стала вирішальним кроком до німецької єдності. У серпні 1866 р. німецькі держави об'єднались у Північнонімецький союз. До його складу увійшли 22 держави і три вільні міста. Через рік обраний на підставі загального виборчого права рейхстаг затвердив конституцію союзу.

На чолі союзу знаходився президент, на посаду якого завжди призначався прусський король. Він зосереджував у своїх руках виконавчу владу. Союзна рада складалася з міністрів і представників окремих держав. Головував у раді союзний канцлер - голова прусської Ради міністрів. Цю посаду до 1890 р. обіймав Бісмарк. Законодавчу гілку влади уособлював рейхстаг, що обирався на підставі загального виборчого права. Він мав право законодавчої ініціативи, але затверджувати або відхиляти закони міг лише президент союзу.

 

Пруссія об’єднує Німеччину (карикатури)

 

Велике значення мало встановлення у Північнонімецькому союзі єдиної економічної системи: свободи пересування, єдиної системи мір і ваг, єдиного карного законодавства.. Це відкрило простір економічній ініціативі німецьких підприємців.

Ось так замість безнадійно застарілого Німецького союзу в центрі Європи виникла національна німецька держава - Північнонімецький союз. Внаслідок цього суттєво змінився баланс сил на континенті. Австрія втратила становище великої держави, що відкрило шлях до завершення об'єднання Італії. Нова ситуація створила загрозу втрати Францією її керівного становища в Європі. Сучасники розглядали події 1866 р. як революцію. Ця "революція зверху" була передовсім революцією "залізного канцлера" Бісмарка. Його роль в об'єднанні Німеччини виявилася надзвичайно вагомою.

За межами створеної Бісмарком німецької державності залишалися південнонімецькі держави. їх суверенітет ревно захищав Наполеон НІ, який також претендував на них. "Залізному канцлеру" довелося вести з імператором Франції тривалу і витончену гру за вплив на них. Тривала боротьба завершилася франкопрусською війною 1870-1871 pp. Внаслідок перемоги над Францією до" Північнонімецького союзу було приєднано південні держави. 18 січня 1871 р. у Дзеркальному залі Версальського палацу було проголошено створення Німецької імперії. Прусський король став Імператором, а Бісмарк - імперським канцлером.

 

Проголошення створеня Німецької імперії (у Дзеркальному залі Версальського палацу

 

У справі об'єднання Німеччини було поставлено останню крапку. Нова німецька держава, яка з'явилася в центрі Європи, відтоді відігравала вагому роль у міжнародній політиці. Запізнившись до розподілу сфер впливу в Європі та поза її межами, вона розпочала боротьбу за переділ світу.

Документи. Факти. Коментарі

Бісмарк про свій ідеал політичної влади

"Як ідеал мене завжди приваблювала монархічна влада, що контролювалася б незалежним, на мій погляд, станом або професійним представництвом від країни тією мірою, якою це необхідно для того, щоб ані монарх, ані парламент не могли одноосібно змінити наявний правовий стан, а лише з загальної згоди за умови гласності та публічної критики пресою і ландтагом усього, що відбувається в державі"

Поміркуйте:

1.            Який політичний устрій приваблював Бісмарка ?

2.            Які обмеження та противаги він уважав за необхідне запровадити в конституційній монархії?

Запитання і Завдання

1. Як відбувалося посилення Сардинського королівства та перетворення його на центр об'єднання Італії?

2.   Яку роль у боротьбі за об'єднання Італії відіграла війна проти Австрії 1859 р. ?

3.   Схарактеризуйте роль Д. Гарібальді у боротьбі за об'єднання Італії.

4.   Як завершився процес об'єднання Італії?

5.   Схарактеризуйте становище Німеччини після 1848-1849 pp.

6.        Визначте особливості економічного розвитку Німеччини у 50-60-х рр. ХІХ ст.

7.        Складіть політичний портрет Бісмарка. Яку роль він відіграв в історії Німеччини ?

8.        Розкажіть, як відбувалося об'єднання Німеччини "залізом і кров'ю".

9.   Складіть синхроністичну таблицю об'єднавчого руху в Італії та Німеччині.

10. Порівняйте, як відбувалося об'єднання Італії та Німеччини. Яким було історичне значення цих подій ?

Запам'ятайте дати!

1861 р. - Утворення Італійського королівства.

1866 р. - Створення Північнонімецького союзу.

1871 р. - Створення Німецької імперії.