§8. Німеччина та Італія у 1815-1847

§8. Німеччина та Італія у 1815-1847 pp.

1. Німецький союз. Особливості економічного розвитку

Більшість німецьких політиків і діячів культури розраховувала, що після перемоги над Наполеоном їх народ нарешті здобуде державну єдність та політичну свободу. Але ні сподівання не справдилися. Створений за рішенням Віденського конгресу Німецький союз існував лише на папері, позаяк не мав єдиного Уряду, спільного законодавства та збройних сил. Союзний сейм, який під головуванням представника Австрійської імперії збирався у Франкфурті-на-Майні, реальної влади не мав. Кожна з держав Німецького союзу мала свого монарха, уряд, армію, грошову систему та власні митні тарифи. У більшості німецьких держав існували абсолютні монархії, за яких громадяни не мали ніяких політичних прав і свобод.

Політична роздробленість заважала також економічному розвиткові країни. На тих землях, які під час наполеонівських війн входили до складу імперії, розпочався процес розкріпачення селян. Одначе тепер його було згорнуто. Це стримувало розвиток сільського господарства та формування ринку вільної робочої сили. Розвиткові промисловості та становленню єдиного національного ринку заважало існування митних кордонів між численними німецькими державами. Промислова революція розпочалася в Німеччині у 30-х pp. - пізніше, ніж в Англії та Франції. Найбільших успіхів промислове виробництво досягло у трьох районах: Рейнсько-Вестфальському, Сілезії та Саксонії'. Зростанню гірничої та хімічної промисловості сприяло використання машин і запровадження технічних винаходів. У 1822 р. в усій Німеччині працювало лише дві парові машини, 1847 р. - понад тисячу. У 1835 р. у країні було збудовано першу залізницю завдовжки всього 6 км. Це було на десять років пізніше, ніж в Англії, та на п'ять, ніж у Франції.

У 1834 р. 18 німецьких держав об'єднались у митний союз, учасники якого скасовували мито на товари, що ввозилися. Одначе це не вирішувало складних проблем.

Потреби економічного розвитку Німеччини вимагали подолання роздробленості країни.

2. Боротьба за демократичні реформи та єдність Німеччини

Створення Німецького союзу привело до поширення в Німеччині надій на те, що таке згуртування забезпечить економічну єдність німецьких держав, сприятиме впровадженню ліберальних конституцій. Ці надії не справдилися.

Мрії про єдину Німеччину, в якій будуть забезпечені конституцією невід'ємні права людини та громадянина, набули поширення насамперед у студентському середовищі. У 1815 р. студенти Єнського університету створили товариство, яке пропагувало ідею національного об'єднання Німеччини. Ці вимоги вони поєднували з виступами проти реакційних порядків. Восени 1817 р. студенти влаштували святкування 300-річного ювілею Реформації у Вартбурзі. Вони привселюдно спалили на багатті символи існуючих порядків, з-поміж яких були: австрійський поліцейський кий, офіцерський корсет, "Кодекс жандармерії". Ці події для австрійського канцлера Меттерніха стали приводом розпочати кампанію проти "надзвичайного лібералізму" та "бунтівного духу" німецького студентства. Одначе рух за демократизацію суспільного життя та об'єднання країни не припинявся.

У 1819 р. на з'їзді німецьких монархів у Карлсбаді було ухвалено заходи для придушення опозиційних настроїв. В університетах запровадили жорсткий контроль, багато осіб опинилось у в'язницях, розпочався поліцейський терор.

 

3. Активізація опозиційного руху у 30-40-х pp. Фрідріх Ліст

Липнева революція 1830 р. у Франції викликала нове зростання опозиційних настроїв у німецьких державах. Висувалися вимоги боротьби за демократичні реформи та національне об'єднання Німеччини.

Переслідування й репресії не могли зупинити поширення руху за нову Німеччину. Багатьом патріотам довелося виїхати з країни. У 1834 р. в Швейцарії виникло товариство "Молода Німеччина". Члени цієї таємної організації вбачали свою мету в боротьбі за об'єднання Німеччини та створення республіки. У програмних документах товариства висувалися вимоги свободи друку і зборів, запровадження вільної підприємницької й торговельної діяльності, скасування феодальних повинностей. Здійснити це збиралися революційним переворотом за допомогою груп змовників, які мали усунути від влади уряди німецьких держав. Висилка у 1836 р. німецьких емігрантів зі Швейцарії привела до розпаду "Молодої Німеччини".

Однією з найвпливовіших фігур у національному русі Німеччини 30-40-х pp. був професор-економіст Фрідріх Ліст (1789-1846). Пропагуючи ідею об'єднання Німеччини, він перший всебічно розкрив взаємозв'язок між розвитком економіки і національним об'єднанням Німеччини. У своїй основній праці "Національна система політичної економії" він показав, як саме політична роздробленість Німеччини заважає її економічному розвиткові. Ліст обґрунтував необхідність економічного об'єднання Німеччини через створення єдиної національної економіки. Лише тоді, вважав він, німці зможуть "піднестися на висоту національної величі". Однак у своїй праці Ліст пішов набагато далі аналізу напрямів економічного розвитку. Він уважав економічні інтереси відображенням потреб нації. "Вся моя теорія, - писав Ліст, - побудована на тлумаченні природи національного інтересу, який є посередником між індивідуальним і загальнолюдським". На тогочасний світ Ліст дивився як на "світ націй", що мають власні інтереси і діють задля досягнення сприятливих умов для їх задоволення. На думку сучасних дослідників, Ліст став одним із засновників німецького економічного націоналізму, вбачаючи в ньому дієву силу побудови нації та національної держави.

Фрідріх Ліст

 

Отож, 1815-1847 pp. став часом становлення сил, які виступали за об'єднання країни І створення єдиної німецької держави, вимагали запровадження конституційного ладу з гарантіями основних політичних прав громадян. Різноманітні форми прояву цих вимог свідчили про підтримку їх більшістю німецької нації.

4. Італія після Віденського конгресу

Рішення Віденського конгресу негативно вплинули на розвиток Італії. Її знову було переділено на вісім невеликих королівств і герцогств, а північно-східна частина - Ломбардо-Венеціанське королівство - увійшла до складу Австрійської імперії на правах автономії. В усіх державах півострова було відновлено абсолютну владу монархів, панівними силами знову стали дворянство й духівництво, негативно налаштовані до всього нового, що принесли революційна та наполеонівська епохи. Ліквідація панування Наполеона не спричинила національного визволення Італії, французьке гноблення поступилося австрійському, оскільки всі італійські держави опинились у більшій або меншій залежності від Австрії. Однією з найвідсталіших держав Італії була Папська область, яка знаходилася під світською владою папи. З-поміж усіх італійських держав лише Сардинське королівство (П'ємонт), користуючись зі свого знаходження між Францією та Австрією, наважувалося проводити самостійну політику.

Між італійськими державами існували митні кордони, в кожному королівстві та герцогстві діяли власні системи мір І ваг, грошові системи, закони. Роздробленість країни стала головною перешкодою для економічного розвитку країни. За рівнем промислового розвитку Італія значно поступалася Англії, Франції, навіть Пруссії. Промислова революція розпочалася тут лише у 30-40-х pp. XIX ст. Слаборозвинена промисловість не могла забезпечити працею тих, хто не мав її на селі. Розвиток сільського господарства відбувався дуже повільно внаслідок існування феодальних пережитків. Селяни не мали землі та орендували землю у землевласників, віддаючи за це частину врожаю. Деякі працювали батраками лише за їжу. Злидні, голод, відсутність праці перетворювали селян на жебраків та волоцюг.

Роздрібненість Італії заважала розвиткові внутрішньої торгівлі. Для того щоб перевезти товари річкою По, слід було 21 раз заплатити мито.

Ломбардо-Венеціанське королівство не дістало автономії, як передбачалося рішеннями Віденського конгресу, а управлялося австрійцями. Італійців позбавили можливості обіймати будь-які важливі посади. На території королівства була розташована австрійська армія, лютувала всемогутня австрійська поліція. Жорстока цензура контролювала пресу, переслідувала будь-які національно-ліберальні ідеї. Все це спричинило те, що в Ломбардії активніше, ніж в Інших областях, зростав національно-визвольний рух.

Національно-визвольний рух в Італії очолили карбонарії, які з'явилися ще за французького панування. То була таємна, суворо законспірована організація. Після 1815 р. карбонарії створили розгалужену мережу своїх вент (осередків) в усіх державах Італії. Серед карбонаріїв були представники ліберального дворянства, буржуазії та інтелігенції. Своєю головною метою вони вважали боротьбу за незалежність Італії. Стосовно майбутнього устрою незалежної Італії більшість карбонаріїв підтримувала створення конституційної монархії.

Отож, становище, в якому опинилась Італія за рішеннями Віденського конгресу, спричиняло необхідність боротьби за національне визволення та об'єднання країни.

5. Революції 20-30-х pp. XIX ст.

Період від кінця XVIII ст. до 1870 р. в італійській історії називають епохою "Рісорджименто" (Відродження). То був період розгортання національно-визвольного руху, боротьби за відродження Італійської державності. Термін "національне відродження" згодом став використовуватися для характеристики національно-визвольних рухів інших європейських народів. Революції 20-30-х pp. були складовою частиною епохи "Рісорджименто".

У липні 1820 р. першими в Італії підняли повстання неаполітанські карбонарії. Революція тривала тиждень і завершилася перемогою. Повсюдно лунали слова гімну карбонаріїв: "Деспотизм знищено, тиранія загинула і аристократія ніколи не буде вас гнобити!" Король вимушений був підписати конституцію і скликати парламент.

Тим часом європейські монархи на засіданні Священного союзу обговорили становище в Неаполі та доручили Австрії придушити революцію. Австрійська армія завдала поразки неаполітанцям і відновила в Неаполі абсолютну монархію. Усіх учасників революції чекала жорстока розправа.

Тим часом революційний рух спалахнув на Півночі Італії - У П'ємонті. Якщо головною вимогою неаполітанців було запровадження конституційної форми правління, то тут, поряд з австрійськими володіннями, висувалося гасло національної незалежності всієї Північної Італії. Повстання очолили карбонарії - офіцери п'ємонтської армії. Було проголошено конституцію і створено тимчасовий уряд. Але австрійська армія придушила революцію.

Після революційних подій у Неаполі та П'ємонті по всій Італії жорстоко переслідували карбонаріїв. Однак, офіційно ліквідована організація таємно готувалася до продовження   боротьби. Цього разу активно діяли карбонарії Центральної Італії. Під впливом Липневої революції 1830 р. у Франції в лютому 1831 р. спалахнули повстання у Пармі, Модені, Папській області. Попервах повстанці перемагали, але внаслідок інтервенції австрійців у Центральну Італію зазнали поразки.

Ці невдачі змусили італійських патріотів шукати нові форми боротьби. Однією з причин поразки карбонаріїв було те, що вони діяли ізольовано в різних частинах Італії. У 1831 р, в Марселі колишній карбонарій Джузеппе Мадзіні (1805-1872) створив "Молоду Італію" - єдину загальноіталійську національно-революційну організацію. Він сформулював принцип "кожній нації - держава" і розпочав боротьбу за його реалізацію. Створити італійську національну державу Мадзіні вважав за можливе завдяки революції, здійсненій "з народом і для народу". "Молода Італія" мала на меті об'єднання Італії в єдину незалежну демократичну республіку.

Джузеппе Мадзіні

 

Палкий ентузіазм та відданість Мадзіні справі визволення Італії сприяли швидкому поширенню впливу "Молодої Італії". В різних місцях Апеннінського півострова з'являлися її місцеві осередки, які повинні були готувати загальноіталійську революцію. Одначе неодноразові спроби підняти повстання виявилися невдалими. Внаслідок цього Мадзіні дійшов висновку, що найближчим часом здійснити італійську революцію неможливо. З-поміж членів "Молодої Італії" вирізнявся Джузеппе Гарібальді (1807-1882). За участь у революційній змові, організованій Мадзіні 1834 p., його було засуджено до смертної кари, і він емігрував до Південної Америки. Там він знаходився до 1848 p., будучи серед тих, хто виборював незалежність південноамериканських республік

Джузеппе Гарібальді

 

6. Діяльність поміркованих лібералів наприкінці 30 - на початку 40-х pp.

Невдала спроба здійснити об'єднання Італії революційним способом спричинила те, що від середини 30-х рр- в італійському національно-визвольному русі на перший план вийшли помірковані ліберали. Серед них були великі землевласники та підприємці, представники інтелігенції. Ліберали вважали, що єдино можливим способом об'єднання Італії є перетворення зверху, за допомогою реформ. їх Ідеолог Вінченцо Джоберті майбутню Італію уявляв як федерацію окремих держав, створену за згодою їхніх монархів "без крові, без хвилювань, без революцій". Свою практичну діяльність ліберали спрямовували на сприяння зростанню національної самосвідомості італійців. Протягом 1839- 1847 pp. вони дев'ять разів збирали загальноіталійські конгреси вчених. Хоча політичні проблеми відкрито на них не обговорювалися, ця форма спілкування сприяла згуртуванню сил поміркованих лібералів та виробленню їхньої програми дій. З часом ставлення лібералів до австрійців ставало більш різким. У 1846- 1847 pp. у багатьох їхніх газетах і журналах з'являлися заклики до загальноіталійської війни проти Австрії.

Документи. Факти. Коментарі

З таємної інструкції "Молодої Італії" про засоби боротьби за національну незалежність

"... Засоби, за допомогою яких "Молода Італія" намагається  здійснити свою мету, є виховання та повстання... Виховання - пресою, прикладом, словом... повинно стати у своїх наслідках принципом національного виховання... Повстання повинно у своїх рисах нести зародок програми майбутньої італійської нації. Там, де відбуватиметься повстання, повинен бути італійський прапор, італійська думка, італійська мова. Маючи на меті відродити народ, воно розпочнеться в ім'я народу та спиратиметься на народ, яким до цього нехтували.

... "Молода Італія" відрізняє стадію повстання від стадії революції. Революція розпочнеться тоді, коли повстання переможе. Стадія повстання, тобто період від початку повстання до визволення всієї території Італійського континенту, повинна керуватися тимчасовою диктаторською владою, сконцентрованою в невеликих колах людей. Щойно територію буде визволено, будь-яка влада повинна зникнути перед Національною Радою, єдиним джерелом будь-якого авторитету в державі... "

Поміркуйте:

Яку стратегію боротьби за незалежність пропонувала "Молода Італія"?

Запитання і завдання

1.    Наведіть факти на свідчення того, що подальший розвиток Німеччини вимагав подолання роздробленості країни.

2.    Як відбувалася боротьба за демократичні реформи та об'єднання німецьких держав у 1815-1847pp. ?

3.    Яку роль відіграв у національному русі Фрідріх Ліст ?

4.    Охарактеризуйте становище Італії після Віденського конгресу.

5.    Як розгортався національно-визвольний рух в Італії у 20- 30-хpp. XIX cm. ?

6.    Чим діяльність поміркованих лібералів наприкінці 30 - на початку 40-х pp. відрізнялася від боротьби за визволення Італії) яка відбувалась у 20-30-х pp. ?

<< §7. Англія та Франція у 1815-1847 рр §9. Російська імперія в першій половині XIX ст >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus