§5. Консульство та імперія

Тема II. ЗАСНУВАННЯ Й ПАДІННЯ ІМПЕРІЇ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА

§5. Консульство та імперія

1. Консульство

Здійснивши державний переворот, Наполеон зосередив у своїх руках таку виконавчу владу, якої не мав навіть Людовік XVI за Конституцією 1791 р. Він був переконаний у тому, що країні потрібна сильна влада, яка забезпечить її велич та процвітання, надасть громадянам порядок і стабільність, допоможе поширити ідеали нової Франції у світі.

Наполеон – перший консул

 

У Франції встановилася форма правління, що згодом дістала назву бонапартизму. Наполеон правив в інтересах великої буржуазії та користувався підтримкою селян-власників, які сподівалися, що він захистить країну від відновлення влади Бурбонів і забезпечить можливість користуватися одержаною в роки революції землею. Наполеон багато уваги приділяв розвиткові економіки, державного управління та правової системи. Було прийнято закони, які підтверджували право на володіння майном, здобутим у роки революції. Уряд сприяв розвиткові промисловості, надаючи вигідні державні замовлення підприємцям. Наполеон здійснив реформу фінансової системи, внаслідок якої з'явилася нова стабільна грошова одиниця - франк. У країні розгорнулися будівельні роботи. У містах з'являлися нові бульвари, мости, будинки. Все це сприяло прискоренню промислової революції у країні. Рівень промислового виробництва в 1810 р. зріс проти дореволюційного на 50%.

Водночас проти тих, хто був невдоволений політикою Бонапарта, застосовувалися жорстокі заходи. У країні з'явилася величезна кількість поліційних агентів. 60 із 73 газет було закрито, а ті, що залишилися, перебували під суворим наглядом. Критику урядової політики було заборонено.

З метою посилення своїх позицій Наполеон уклав угоду (конкордат) з папою римським Пієм VII, за якою католицтво визнавалося релігією всіх французів. Католицька церква зобов'язалася підтримувати першого консула.

Наполеон намагався привернути на свій бік і частину старого дворянства. Емігранти дістали амністію (прощення) і право повернутися до Франції. Ті, що повернулися, одержали назад непродані маєтки.

2. Кодекси Наполеона

У 1802 р. Бонапарт став довічним консулом, а ще через два роки був урочисто проголошений "Імператором французів" Наполеоном І. З 1808 р. слово "республіка" замінили словом "імперія". В такий спосіб у Франції було відновлено монархію. Деякі республіканські установи - загальне виборче право, законодавчі палати - зберігалися, але суттєвої ролі не відігравали. Законодавчу владу було повністю підпорядковано виконавчій, яку зосередив у своїх руках імператор. Фактично ніщо у Франції не обмежувало його владу. Місцеве самоврядування було значно обмежено. Влада в округах І комунах, що на них поділялися департаменти, належала призначеним чиновникам.

Наполеон І – імператор Франції

 

У 1804, 1808, 1811 pp. було видано Цивільний, Комерційний та Кримінальний кодекси (зводи законів), що їх зазвичай називають кодексами Наполеона. Вони були набагато прогресивнішими, ніж законодавство феодально-абсолютистських країн, бо увібрали в себе найкращі положення правових систем різних епох. Кодекси проголошували рівність усіх перед законом, недоторканність приватної власності та особи, свободу віросповідання. "Моя справжня слава не в тому, що я виграв 40 битв... - казав згодом Наполеон. - Це може забутися, а вічно житиме мій Цивільний кодекс".

У цілому кодекси закладали правову основу під нові буржуазні майнові відносини, спадкове й сімейне право, взаємини між найманим працівником і підприємцем. Наполеон поширював дію своїх кодексів у завойованих країнах - Голландії, Італії, німецьких землях, герцогстві Варшавському. Це відігравало прогресивну роль у розвиткові цих країн, оскільки руйнувало залишки старих порядків і закладало правові підвалини буржуазного суспільства.

3. Війни наполеонівської Франції

Принципи, проголошені французькою революцією, і норми, за якими жила тоді вся інша Європа, були абсолютно протилежними. Водночас нова Франція не лише обстоювала своє право розвиватися в обраному напрямку, а й намагалася поширити свої ідеї за межі країни. Після перших воєнних успіхів вона перенесла бойові дії на територію сусідніх держав і розпочала перекроювання політичної карти Європи. Метою зовнішньої політики Наполеона, який поєднував в одній особі видатного державного діяча і талановитого полководця, стало забезпечення Франції політичної та економічної гегемонії (панування, зверхності) в Європі. Жодна з країн антифранцузьких коаліцій не могла протистояти французькій армії, яка стала першою регулярною армією в Європі. Вона складалася переважно з вільних селян, які отримали землю або мали надію її отримати, а не з найманців, як у більшості інших країн. Очолювали ЇЇ талановиті командири, призначені на посади завдяки власним здібностям, а не дворянському походженню.

Коли Наполеон став першим консулом, він здійснив у 1800 р. другий італійський похід з метою реваншу за поразки 1799 р. Його наслідком став розгром Австрії, Франція отримала Бельгію, землі на лівому березі Рейну і фактично запанувала в Італії.

Значно складнішою була боротьба проти Англії'. У 1802 р. залишившись без союзників, вона підписала мирну угоду з Францією, але через рік війна відновилася. Для вторгнення до Англії в 1805 р. Наполеон зібрав на березі Ла-Маншу 130-тисячну армію та 2300 суден для десанту. Але англійський флот біля мису Трафальгар, очолюваний адміралом Нельсоном, завдав поразки французькому та Іспанському флотам. Війну на морі Франція програла, і це додало снаги старим її ворогам. Коли Наполеон дізнався про створення третьої антифранцузької коаліції (Англія, Росія, Австрія, Неаполітанське королівство), він відмовився від планів вторгнення до Англії та рушив з армією до Німеччини.

Бива при мисі Трафальгар

 

У грудні 1805 р. Наполеон здобув вирішальну перемогу над австрійською та російською арміями під Аустерліцем. Австрія вимушена була визнати за Наполеоном свободу дій в Італії, Німеччині, погодитися на загарбання ним Венеції. Наполеон оголосив про ліквідацію Священної Римської імперії. У 1806 p. до гурту противників Франції приєдналася Пруссія, що спричинило виникнення четвертої антифранцузької коаліції. Французи вдерлися до Пруссії та протягом 19 днів вщент розбили прусську армію у битвах біля Єни та Ауерштадта.

Битва під Аустерліцем

 

У переможеному Берліні Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду, який забороняв усім залежним від Франції державам вести торгівлю з Англією. Російський імператор Олександр І рушив на допомогу Пруссії, одначе в обох головних битвах (біля Прейсіш - Ейлау та Фрідланду) не зміг перемогти французів. У 1807 р. російський імператор був вимушений укласти Тільзітський мир з Наполеоном, за яким визнав усі його завоювання і зобов'язався приєднатися до континентальної блокади. На завойованих німецьких землях Наполеон створив Вестфальське королівство, а з відібраних у Пруссії польських земель - герцогство Варшавське.

У 1808 р. Наполеон вторгся до Іспанії, яка відмовлялася приєднатись до континентальної блокади. На чолі 130-тисячної армії він вступив до Мадрида, де оголосив про позбавлення престолу іспанського короля з династії Бурбонів і зробив новим правителем країни свого брата Жозефа. Саме в Іспанії Наполеон зазнав перших поразок на суходолі, оскільки проти завойовників розпочалася народна партизанська війна.

Повстале м. Сарагосу 1808 р. оточила 50-тисячна французька армія маршала Ланна. Декілька місяців вони не могли його здобути. Засівши за стінами будинків і монастирів, жителі міста стріляли з рушниць, засипали завойовників градом каміння, обливали киплячою смолою. Рушниці вбитих чоловіків і батьків переходили до рук їхніх дружин і дітей. Французи оволоділи містом, втративши 15 тис. вояків, лише після того, як більша частина його мешканців загинула. Завойовники вирізали до 20 тис гарнізону і понад 32 тис. міського населення.

Наполеон так і не зміг підкорити іспанський народ і змушений був тримати в Іспанії 250-тисячну армію. Французькі війська залишили Іспанію лише в 1813 р.

Нелегка доля спіткала й Португалію, яка підтримувала зв'язки з Англією. Французькі війська позбавили трону родину Браганца, а 1807 р. в Ліссабоні захопив владу генерал Жюно, прибравши ім'я князя Абрантеса.

У 1809 р. виникла п'ята антифранцузька коаліція у складі Австрії та Англії. Війна, яку розпочав австрійський Імператор проти Наполеона, тривала лише кілька місяців і завершилася повною поразкою Австрії. До Франції було приєднано Істрію, Трієст, Далмацію, а згодом - Папську область, Голландію, Німецьке узбережжя Північного моря. Завдяки успішним війнам Наполеон досяг небувалої могутності. Навколо кордонів Франції виникли маріонеткові держави, якими правили родичі імператора. Наполеон дедалі більше вірив у свою непереможність і захоплювався ідеєю встановлення панування над усім світом. Одним із кроків до реалізації цієї мети він уважав завоювання Росії. Похід у Росію мав і більш прозаїчну мету: примусити Росію дотримуватися умов Тільзітського миру і континентальної блокади.

Наполеон у битві під ва грамом (1809 р.)

 

У червні 1812 р. 400-тисячна французька армія вторглась у Російську імперію і рушила на Москву. Російська армія, поступаючись чисельно, уникала вирішальної битви. Її командувач М. І. Кутузов прагнув заманити французів у глиб Росії, розтягнути їхні комунікації. Головна битва відбулася під Бородіном 26 серпня 1812 p., одначе жодна сторона не спромоглася здобути в ній вирішальну перемогу і знищити противника. Наполеон вступив до Москви, але російський імператор відмовився підписувати мирну угоду. Тим часом російська армія здійснила блискучий маневр: заступила французам шлях у незруйновані райони Російської імперії. З настанням холодів наполеонівська армія вимушена була залишити місто і рушити на захід. Переслідування російських військ, дошкульні атаки партизан і нестерпні морози перетворили армію імператора на деморалізований, голодний натовп. Зрозумівши, що врятувати гинучу армію неможливо, Наполеон кинув її та повернувся до Парижа.

Відступ наполеонівської армії з Росії

 

Поразка і знищення наполеонівської армії в Росії відіграли вирішальну роль у краху наполеонівської імперії.

 

Документи. Факти. Коментарі

З Громадянського кодексу Наполеона

Про власність

Cm. 544. Власність є правом користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином, щоби користування не було таким, яке заборонене законом і регламентами.

Cm. 545. Нікого не можна примушувати поступитися своєю власністю, якщо це не робиться для суспільної користі та за справедливу і попередню винагороду.

Cm. 546. Власність на річ, як рухому, так і нерухому, дає право на все, що ця річ виробляє, і на те, що природно або штучно поєднується з цією річчю як її належність.

Поміркуйте:

1.     Які гарантії володіння й користування власністю проголошено в кодексі?

2.     Чим ці норми сприяли стабілізації майнових відносин у післяреволюційній Франції?

3. Чи згодні ви з думкою Наполеона, що його Цивільний кодекс житиме вічно ?

Запитання і завдання

1.             Які зміни стались у Франції періоду консульства ?

2.             Визначте особливості зовнішньої політики наполеонівської Франції.

3. Охарактеризуйте внутрішню політику імперії Наполеона І. Порівняйте відновлену ним монархію з монархією Людовіка ХVІ.

4.

Складіть таблицю   "Зовнішня політика консульства та імперії" за схемою:

Роки

Основні події

Результати та значення

 

 

 

<< §4. Якобінська диктатура. Термідоріанський режим §6. Крах імперії Наполеона І. Віденський конгрес >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus