§ 3. Повалення монархії та встановлення республіки у Франції (підручник)

§3. Повалення монархії та встановлення республіки у Франції

1. Політизація французького суспільства

Протягом осені 1791 р. - літа 1792 р. у Франції погіршувалася економічна ситуація. Зростали ціни на хліб, розгорталася інфляція. Невдоволення народу посилювалося. В усіх негараздах у країні звинувачували короля і нерішучу діяльність Законодавчих зборів. Дедалі більше прихильників знаходила ідея ліквідації монархії та встановлення республіки. У русі за республіку велику роль відіграли політичні клуби, які в ті часи заступали партії. Провідне місце серед них посідав Якобінський клуб, члени якого збиралися у бібліотеці монастиря св. Якоба. Його лідерами були Марат, Дантон, Робесп'єр. Якобінці у майбутньому стали уособлювати крайні, непримиренні позиції в революції.

2. Законодавчі збори. Початок революційних війн

Після прийняття конституції Установчі збори було розпущено і проведено вибори до Законодавчих зборів. До них було обрано 745 депутатів. Майже 1/3 становили конституційні монархісти. Якобінців було вдвічі менше, до того ж із ними порвали депутати від департаменту Жиронда.

Тим часом, ситуація ускладнювалася втручанням у внутрішні справи Франції урядів сусідніх європейських держав. Питання про війну не сходило з порядку денного Законодавчих зборів, які розпочали свою роботу 1 жовтня І 791 р. Жирондисти виступали за те, щоб розпочати боротьбу проти антифранцузької коаліції європейських держав, вважаючи, що війна об'єднає народ і принесе перемогу. Прихильники конституційної монархії, які раніше збирались у монастирі фельянів, виступали проти війни. Вони боялись і народу, і королівської влади. Перемогла думка

 жирондистів, тим паче, що до війни схилявся й сам король, щоправда, з власних міркувань. Франція опинилася на порозі війни проти коаліцій інших держав.

Проти Франції лаштувалися виступити насамперед Австрія та Пруссія. Їх підтримували шведський, іспанський та сардинський королі. Початок війни наближала підбурювальна діяльність аристократів, які втекли з Франції та осіли в прикордонних містах.

Приводом до війни стала вимога монарха. Австрії до Законодавчих зборів Франції відмовитися від конституції. Це було пряме втручання у внутрішні справи країни, чого не могла стерпіти більшість членів цих зборів. У квітні 1792 р. Австрії було оголошено війну.

Законодавчі збори мали хибну уяву про міць французької армії. Вона не була готовою до війни. Її плани завчасно стали відомі австрійському штабові. Частина офіцерів навмисне відкривала дорогу австрійській армії.

Для боротьби проти революційної Франції утворилася перша коаліція, до складу якої входили Австрія та Пруссія. У липні Пруссія оголосила війну Франції, яка й без того зазнавала нищівної поразки. Законодавчі збори змушені були 11 липня 1792 р. звернутися до населення із закликом: "Вітчизна в небезпеці!". На захист Парижа рушили війська добровольців. Відображенням патріотичного піднесення у країні стала славнозвісна "Марсельєза" ("Гімн марсельців"). У майбутньому ця пісня добровольців марсельського батальйону стала державним гімном Франції.

3. Повстання 10 серпня 1792 р. Проголошення республіки

Законодавчі збори балансували між озброєним народом і королівською владою. Така непослідовність і нерішучість Законодавчих зборів, відмова від проголошення республіки сприяли новому піднесенню революції.

Політична криза ускладнювалася воєнними поразками. Хвилю обурення серед парижан викликали повідомлення про те, що Марія - Антуанетта ще до початку бойових дій передала австрійцям план ведення воєнної кампанії. Погроза командувача армії інтервентів герцога Брауншвейзького знищити Париж, якщо не буде відновлено законну владу короля і покарано бунтівників, ще більше згуртувала народ. 9 серпня 1792 р. було утворено революційну повстанську Комуну Парижа. У ніч проти 10 серпня під її керівництвом тисячі людей оточили, а потім і захопили королівський палац Тюільрі. Законодавчі збори змушені були усунути короля від влади, одначе по деякім часі й Комуну було оголошено незаконною організацією. Новий уряд - Тимчасову виконавчу раду - сформували жирондисти. Міністром юстиції став один із якобінців - Жорж Дантон.

Взяття королівського палацу Тюільрі 10 серпня 1792 р.

 

Не припинила своєї діяльності й Комуна, яку очолювали Робесп'єр і Марат. Навколо неї гуртувалося чимало жителів Парижа та околиць. Радикально налаштованих громадян називали санкюлотами. Так аристократія попервах презирливо йменувала представників міської бідноти, які, на відміну від дворян, носили не короткі, а довгі штани.

15 серпня 1792 р. почалися вибори до Національного Конвенту (зборів), який повинен був переглянути конституцію. Виборчі права було надано всім чоловікам, які досягли 21-річного віку, майновий ценз ліквідовано. Поки в Парижі тривали вибори, сюди невпинно наближалася прусська армія. Сили парижан пощастило зібрати лише у вересні; біля поселення Вальмі 20 вересня 1792 р. французи одержали переконливу перемогу над австро-прусськими військами. Того самого дня у Парижі зібрався Конвент, який ухвалив рішення про ліквідацію монархії та проголошення Франції республікою.

 

Перемога під Вальмі

 

4. Жирондистське правління. Боротьба "Гори" й Жиронди

Із 750 депутатів Конвенту праве крило складали 136 поміркованих депутатів-республіканців від департаменту Жиронда. Їх підтримувало "болото" - центристська більшість чисельністю близько 500 депутатів. Ліве крило утворили 113 депутатів - якобінців, яких називали "Горою" (вони розміщалися на верхніх лавах залу засідань). Якобінці виступали за подальше поглиблення революції, відображаючи інтереси тих, хто був невдоволений здійсненими перетвореннями. Жирондисти захищали інтереси ліберальної, переважно торговельно-промислової, буржуазії. Вони були задоволені проголошенням республіки і вважали продовження революції небезпечним для приватної власності. З допомогою якобінців прагнули покращити своє становище міські плебеї, селянство й частина буржуазії, яка вважала себе ошуканою. До кінця травня 1793 р. у Конвенті між "Горою" та Жирондою точилася постійна боротьба. Найбільш яскравими виразниками інтересів Жиронди були Бріссо і Верньйо, а "Гори" - Робесп'єр, Марат, Дантон і Сен - Жюст.

Двома головними питаннями, що розглядались у Конвенті, були питання ведення війни І про долю короля.

Восени 1792 р. революційна армія перейшла в наступ, внаслідок якого територію Франції було очищено від інтервентів. Французькі війська перейшли кордон і вступили до Савойї, Бельгії, Рейнської області. Тут вони формували нові органи влади з наміром долучити ці терени до складу революційної Франції. Після цього європейські монархи почали всерйоз перейматися власною долею. Тим часом на вимогу жирондистів відбулися перевибори до Комуни Парижа. Вони принесли перевагу міській бідноті, а отже, якобінцям.

Серйозні суперечки виникли в Конвенті з питання страти короля. Якобінці домагалися суду над королем, а жирондисти звинувачували їх у прагненні до диктатури і зволікали з винесенням рішення. Ситуація різко змінилася після того, як в одній з кімнат королівського палацу знайшли документи, що свідчили про зв'язки короля з противниками революції. Тоді в Конвенті відбулося поіменне голосування про те, на яку кару заслуговує король. 387 депутатів висловилися за смертну кару, трохи менше - за тюремне ув'язнення. У січні 1793 р. Людовіка XVI віддали лід суд, звинуватили у зраді нації та за вироком Конвенту стратили.

   

 

Страта Людовіка ХVІ

 

На тлі політичної боротьби можновладців загострилася проблема забезпечення населення продуктами. Війна порушила економічні зв'язки між різними частинами країни. Промислове виробництво розвивалося слабко, тому не вистачало навіть товарів першої необхідності. Міська й сільська біднота вимагала запровадити тверді ціни на продукти - максимум. Виразниками їхніх інтересів у Конвенті стали "шалені" - так називали депутатів, які вимагали нещадної боротьби проти спекуляції. Жирондисти відкидали максимум, що підривав підприємництво, обмежував свободу торгівлі.

Обурені розправою над королем, до антифранцузької коаліції приєдналися Англія та Іспанія. Навесні 1793 р. австрійські війська перейшли в наступ і завдали поразки французам. Кепсько одягнені, потерпаючи від нестачі продовольства, французькі добровольці не бажали воювати і залишали фронт. Над Францією знову з'явилася загроза окупації ворогом.

У північно-західній частині Франції, Вандеї, у березні спалахнув заколот прихильників монархії (роялістів). Головною силою повстанців були селяни, невдоволені вирішенням аграрного питання.

У країні дедалі більше поширювалося розчарування у поміркованій політиці жирондистів. їхні прагнення уникнути громадянської війни, спроби розв'язати продовольчу проблему через підтримку приватної ініціативи успіху не мали. Цим вирішили скористатися якобінці, які проголосили необхідність врятування республіки будь-якою ціною. На їхню вимогу 10 березня було створено Революційний трибунал - суд з надзвичайними повноваженнями. Цим актом у країні було започатковано політику революційного терору. 7 травня під тиском якобінців Конвент створив Комітет громадського порятунку, до якого перейшли повноваження з ведення війни та боротьби проти контрреволюції. Намагаючись збільшити кількість своїх прихильників (свою соціальну базу), якобінці змусили Конвент прийняти 4 травня закон про запровадження твердих цін на зерно і борошно.

І все ж таки жирондисти в багатьох департаментах і в самому Конвенті користувалися більшим успіхом, ніж якобінці.

 

Документи. Факти. Коментарі

З промови М. Робесп'єра у Національному Конвенті стосовно суду над королем 3 грудня 1792 р.

"Мова не йде про те, щоби винести вирок звичайній людині або виправдати її. Вам (депутатам. - Авт.) належить здійснити заходи громадського порятунку, акт державної далекоглядності...

Що треба здійснити... для зміцнення республіки, яка народилася ? Слід глибоко вкоренити в серцях презирство до монархії та приголомшити всіх прихильників короля... Людовік назвав бунтівним французький народ і для того, щоб покарати його, закликав армії тиранів, своїх сородичів. Перемога і народ вирішили, що бунтівником був він один, і ось чому Людовіка не можна судити; його вже засуджено. Або засуджено його, або республіку не визнано невинною.

Пропозиція провести судовий процес над Людовіком XVI у будь-якій формі є поверненням до королівського та конституційного деспотизму... Справді, якщо Людовік може бути предметом судочинства, Людовік може бути виправданим, він може бути визнаним невинним... Якщо Людовіка виправдають, що буде з революцією? Якщо Людовік невинний, усі захисники свободи є наклепниками... Людовік повинен вмерти для того, щоб існувала вітчизна ".

Поміркуйте:

1. Які доводи наводив Робесп'єр стосовно необхідності негайної страти короля, без суду та слідства ?

2. Яке ваше ставлення до вимог стратити будь-яку людину без суду? Чи можна виправдовувати це потребами революції?

Запитання і завдання

1. Які факти свідчать про політизацію французького суспільства ?

2. Розкажіть про початок революційних війн.

3. Які події передували проголошенню Франції республікою ?

4. Як відбувалася війна між революційною армією та антифранцузькою коаліцією ?

5. Охарактеризуйте боротьбу Жиронди та "Гори"

6. Що, на ваш погляд, спричиняло невдачі жирондистів та успіхи якобінців ?

7. Продовжить складання таблиці "Періоди французької революції".