§ 2. Початок революції

Тема І. ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ КІНЦЯ XVIII ст.

§2. Початок революції

1. Основні причини революції

У другій половині XVIII ст. Франція вступила в період кризи. Поразка в Семилітній війні (1756-1763 рр.) наочно продемонструвала послаблення Франції, яка раніше вважалася наймогутнішою державою Європи. Міжнародний авторитет країни сильно підупав. Серед обкладеного численними податками народу зростало невдоволення. Політична та інтелектуальна еліта Франції замислювалася над тим, як вилікувати хворе суспільство. Більшість схилялася до того, що потрібно не лише коригувати зовнішньополітичний курс, а й шукати засобів для оздоровлення фінансів, сприяти розвиткові економіки, змінювати методи управління державою. Для таких висновків існували вагомі підстави.

У французькому суспільстві існував традиційний поділ на стани. У другій половині XVIII ст. населення Франції становило 25 млн осіб. Усе населення поділялося на три стани: перше - духівництво (бл. 130 тис. осіб), друге - дворянство (бл. 350 тис. осіб), третє - всі інші верстви населення. Перші два стани були привілейованими і звільнялися від сплати податків. Більшість третього стану (понад 22 млн осіб) становило селянство. Переважна більшість селян була особисто вільними, мала у спадковому володінні земельні ділянки, за які з них на користь сеньйорів стягувалися численні повинності - грошовий або натуральний оброк, виконання різноманітних робіт, подорожні, мостові, яр- маркові, поденні збори тощо. Намагаючись збільшити свої доходи, дворянство відновлювало давні забуті сеньйоріальні права, які застаріли і вже не відповідали вимогам часу.

Панівний у Франції феодальний режим - "старий порядок" - стримував не лише розвиток сільського господарства, а й промисловості та торгівлі, бо злиденність більшості селян не дозволяла їм купувати товари. Велике капіталістичне виробництво у країні було малорозвиненим. Хоч у Франції почали використовувати машини, промислова революція тут іще не відбулася.

Дедалі більшим впливом у французькому суспільстві користувалася буржуазія. її вищі верстви - банкіри, володарі фабрик - мали мільйонні статки, давали позики королю, але не мали ніяких політичних прав. Марнотратство королівського двору, відсутність можливостей впливати на державну політику викликали Дедалі більше роздратування серед буржуазії.

За часів правління Людовіка XV (1715-1774 рр.) державна система та економіка Франції поступово деградували. Король переважну більшість часу проводив на бенкетах і полюваннях, покриваючи свої непомірні видатки за рахунок величезних позичок. "На мій вік вистачить, - казав він, - а мій спадкоємець нехай виплутується, як Зможе". Його наступник Людовік ХVІ (1774-1793 рр.) був досить непоганим королем. Одначе безсилість королівської влади в умовах поглиблення економічної кризи і непопулярність звиклої до розкошів королеви Марії - Антуанетти, австрійки з походження, спричиняли те, що відповідальність за всі негаразди у країні покладали на короля. І справді, нерішучий Людовік XVI не знав, як подолати численні економічні проблеми. Державний борг зріс до 1789 р. втричі та становив 4, 5 млрд ліврів. Щоб уникнути фінансового банкрутства своєї держави, король, за порадою свого міністра фінансів, вирішив обкласти податками привілейовані стани - дворянство і духівництво.

Людовік ХVІ

 

Проте скликане королем зібрання представників від цих двох станів відмовилося схвалити ці заходи і висунуло вимоги скликання Генеральних штатів, розраховуючи в такий спосіб обмежити королівську владу. Скликання штатів було призначено на весну 1789 р. Депутатів обирали окремо від кожного з трьох станів. У містах і селах виробляли накази депутатам, які відображали вимоги та надії станів. Значна активність виборців пояснювалася змінами, що відбулись у французькому суспільстві під впливом Просвітительства.

2. Просвітительство

На середину XVIII ст. припав злет французького Просвітительства - ідейної течії, яка відображала соціальний протест проти феодальних порядків, соціальної несправедливості, канонів католицької церкви, схоластики в науці, виступала за суспільний прогрес через поширення освіти, культури і виховання. Просвітителі виробили власні бачення світу й філософію, що інколи випереджали наміри своїх творців. Історична заслуга просвітителів полягала в ідейній критиці "старого порядку" і напрацюванні ідеології необхідності оновлення суспільства. Те, що відбувалося в економіці й політичній сфері Франції, знайшло відображення у творах французьких просвітителів. Найвидатнішими з них були Вольтер, Монтеск'є та Руссо.

Вольтер (1694-1778) - псевдонім філософа й поета, публіциста і політичного діяча Франсуа-Марі Аруе. За свої політичні погляди перебував в ув'язненні, емігрував до Англії, упродовж тривалого часу проживав у Пруссії та Швейцарії. З огляду на гострий розум, його прихильності домагалися Людовік XV, Фрідріх II і Катерина II. З російською царицею Вольтер деякий час навіть листувався, будучи прихильником освіченої монархії". Гостро критикував вади тогочасного французького суспільства, виступав проти католицької церкви, хоч і не заперечував релігії взагалі, вважаючи її потрібною для підкорення мас, пропагував рівність усіх громадян перед законом. Свої погляди Вольтер виклав у "Філософських листах", "Трактаті про метафізику", "Філософському словнику".

Вольтер

 

Найбільш справедливим суспільним устроєм він уважав той, у якому втілено три основні ідеали - свободу, рівність і повагу до власності. Своє ставлення до абсолютної монархії Вольтер висловлював так: "Я ненавиджу будь-яку тиранію". Одначе він уважав за необхідне приховувати свої погляди від народу, оскільки "якщо чернь розпочне розмірковувати, все загине". Проти тиранії та деспотизму були також спрямовані його трагедії "Брут", "Смерть Цезаря", "Магомет". У своїх наукових працях Вольтер торкався й історії України.

З іменем Вольтера стали пов'язувати політичне й релігійне вільнодумство, що дістало назву вольтер'янство.

Монтеск'є (1689-1755) дістав блискучу освіту, багато подорожував. У соціально-філософському романі "Перські листи" він засуджував абсолютизм Людовіка XIV, Його політичним ідеалом була конституційна Монархія. Монтеск'є не лише вдавався до критики, а й пропонував власні варіанти перебудови суспільства. Оптимальним для нього був поділ влади на виконавчу, законодавчу й судову гілки, причому роботу законодавців Монтеск'є розглядав як головну рушійну силу суспільного прогресу. Велику популярність Монтеск'є здобув завдяки книзі "Про дух законів" (1748 p.). Монтеск'є став визнаним ідеологом ліберальної буржуазії, яку не влаштовували рамки абсолютистського режиму.

Монтеск'є

 

Руссо (1712-1778) дістав визнання лише наприкінці свого життя. Вістря гніву він спрямував проти соціальної несправедливості. Ідеалізував первісне суспільство, коли люди жили у злагоді з природою, були вільними и рівними, нерівність виникла з появою приватної власності, наслідком її появи стало гноблення бідних багатими. Одначе Руссо не вимагав скасування приватної власності. Якщо вже так є, то держава має подбати про обмеження нерівності. Кращою формою правління Руссо вважав республіку, в якій народ брав би пряму участь в управлінні державою. Свої погляди на державний устрій виклав у трактатах: "Міркування про походження і причини нерівності між людьми" (1755 p.), "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762 p.). Руссо намагався довести, що багаті змовилися та узурпували владу, а разом із нею - власність і права народу. Тому правомірною є боротьба проти такої влади і встановлення "народного суверенітету".

Ж.Ж.Руссо

 

Мислитель цінував роль, яку відіграє в житті суспільства релігія. Він уважав, що не існує жодної держави, в якій вона не була б її основою, ідеї Руссо легко сприймались усіма верствами населення Франції та поза її межами, мали великий вплив на розвиток суспільної думки, освіти й виховання.

Вольтер, Монтеск'є, Руссо активно працювали над виданням "Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел". Це видання об'єднувало всіх противників абсолютизму, прибічників різних суспільних течій, які захищали третій стан. Тут співпрацювали Дідро, Д'Аламбер, Гольбах, Гельвецій та інші, яких об'єднувало назвисько "енциклопедисти". Популярними стали видання словників, які вкупі з енциклопедичними томами, прогресивними журналами, художніми й філософськими творами пропагували інтенсивні пошуки кращої організації суспільства, стверджували принципи соціальної справедливості й гуманізму.

3. Скликання Генеральних штатів. Установчі збори

Генеральні штати (станово-представницький орган) не збиралися у Франції з 1614 р. У ситуації кризи, що охопила країну, всі чекали від них якихось суттєвих змін. Надії третього стану, що становив переважну більшість населення країни, висловив у своїй брошурі "Що таке третій стан?" абат Сійєс (1748-1836). На це питання він відповів: "Усе". І написав далі: "Чим він був до цього у політичному устрої? - Нічим"; "Чим він хоче бути? - Стати чимось".

Генеральні штати розпочали роботу 5 травня 1789 р. у Версалі. 270 депутатів репрезентували дворянство, 291 - духівництво, 572 - третій стан. Король розраховував, що робота штатів обмежиться схваленням його пропозицій стосовно податкової реформи, але від самого початку події розгорталися за іншим сценарієм. Перед виступом короля було оголошено, що голосування відбуватиметься постаново, тобто кожен стан матиме один голос. Депутати третього стану виступили проти цього, бо в такім разі вони мали б один, а привілейовані стани - два голоси.

Засідання Генеральних штатів

 

Представники третього стану запропонували провести спільне обговорення, голосувати всім разом, причому кожен депутат повинен був мати один голос. Чимало депутатів від двох привілейованих станів приєдналося до цієї пропозиції: 17 червня вони оголосили себе Національними зборами, тобто органом, який репрезентував інтереси всієї нації. Національні збори оголосили, що вони вважають за необхідне ліквідувати абсолютизм у Франції.

Король скасував це рішення і намагався приборкати бунтівних депутатів. Своєю чергою, депутати відмовлялися виконувати волю короля. Тоді Людовік XVI вирішив діяти силою і наказав зачинити зал, де вони збиралися. 20 червня обурені депутати знайшли зал засідань" закритим. Одначе вони не розгубилися, а дали клятву не розходитися, поки не створять для Франції конституцію. Вони також оголосили недоторканність депутатів і те, що зазіхання на їхні права є державним злочином. Перші успіхи й підтримка діяльності депутатів населенням спонукали їх оголосити себе 9 липня Установчими зборами, завданням яких було створення у Франції нового державного ладу.

Клятва депутатів створити Конституцію

 

Для Людовіка XVI це стало приводом для того, щоб розпочати підготовку до розгону Установчих зборів.

4. Взяття Бастилії

За боротьбою між депутатами й королем слідкувала вся Франція. Будь-які дії короля тепер сприймалися з обуренням. Невдоволення народу зростало щодня. Навіть війська почали підтримувати парижан. Кілька сот виборців французької столиці створили Паризький комітет - фактично муніципальне управління містом. Комітет, своєю чергою, організував озброєні загони - Національну гвардію. 14 липня величезний натовп заволодів арсеналом і, вже озброєний, рушив до державної тюрми-фортеці, військовий гарнізон якої підтримував короля. Досить було пролунати з фортеці одному залпові, як повсталі увірвалися до Бастилії та захопили ЇЇ. Цілу ніч святкували перемогу парижани. Король змушений був визнати Установчі збори і вивести війська з Парижа.

Той день став національним святом Франції, що його відзначають і досі.

Революція миттєво поширилася на провінції, де представники третього стану створювали нові виборні органи влади. Руйнувалися найбільш ненависні острови старого режиму - в'язниці. Повсталих підтримували місцеві загони Національної гвардії. У селах палали замки, знищувалися документи, на підставі яких визискували селян. Налякані дворяни тікали з маєтків. Так вогонь революції, починаючи від дня взяття Бастилії, охопив країну і спричинив корінні зміни в житті французького народу. "Падіння фортеці Бастилії стало падінням усіх фортець", - писав французький письменник Віктор Гюго.

14 липня у Франції стало символом завойованих свобод, днем пробудження народу, піднесення патріотизму.

Взяття Бастилії

5. Діяльність Установчих зборів. Декларація прав людини і громадянина

Унаслідок падіння Бастилії ініціатива повністю перейшла до Установчих зборів, які розпочали перебудову держави і суспільства. У серпні 1789 р. депутати ухвалили два важливих рішення.

По-перше, у "Ніч чудес" - як назвали ніч проти 4 серпня 1789 p., Установчі збори розробили давно очікуваний законопроект, прийнятий протягом наступного тижня у вигляді законів (декретів). Проголошувалися рівність усіх перед законом у сплаті податків, скасовувалися станові привілеї, особисті феодальні повинності селян, церковна десятина. Повинності, пов'язані із землекористуванням, належало викупити.

По-друге, узявши за взірець американську Декларацію незалежності 1776 p., Установчі збори 26 серпня І789 р. проголосили Декларацію прав людини І громадянина, яка згодом використовувалась у багатьох країнах як основа для підготування національного законодавства. Документ проголошував загальні принципи побудови нового суспільства. Джерелом вищої влади оголошувалася нація. Це означало ліквідацію абсолютизму, але не заперечувало існування конституційної монархії. Основою нового суспільства були природні права людини - свободи слова, думки, совісті, недоторканність особи і приватної власності, рівність усіх перед законом - "Люди народжуються і залишаються вільними й рівними у своїх правах", - стверджувалось у декларації.

З прийняттям цих документів центр політичної боротьби перемістився до Установчих зборів. Попервах більшість там мали помірковані прихильники конституційної монархії. їхніми лідерами були добре знані й популярні в країні маркіз Лафайєт і граф Мірабо.

Мірабо вважав взірцем конституційну монархію в Англії. Талановитий оратор, він приваблював слухачів; умів переконувати їх. Аристократ із походження, Мірабо пройшов шлях від ворога короля до його прихильника.

 

Лафайєт Мірабо

 

Лафайєт упродовж деякого часу очолював Національну гвардію, захоплювався ідеями енциклопедистів. Як і Мірабо, вважав за необхідне зберегти владу короля, але надати Установчим зборам значних прав.

Таким поміркованим угрупованням протистояли прихильники рішучих революційних дій - ліві. Цю назву вони отримали через те, що на засіданнях Установчих зборів сиділи з лівого боку. Згодом лівими стали називати всіх прихильників радикальних, революційних поглядів. Найбільшу групу лівих очолював молодий адвокат Максиміліан Робесп'єр, майбутній лідер якобінців.

Установчі збори ліквідували інститут спадкового дворянства, цехову систему, внутрішні митні кордони, конфіскували церковні землеволодіння. Для безробітних організували благодійні майстерні, але проведення страйків і створення робітничих спілок було заборонено спеціальним законом.

З вересня 1791 р. Установчі збори прийняли першу Конституцію Франції, яка законодавчо закріпила існування конституційної монархії. Виконавча влада залишалась у короля та його міністрів. Він також мав право на відкладальне вето, тобто міг будь-коли зупинити заходи, схвалені законодавчою владою. Вища законодавча влада належала однопалатним Законодавчим зборам. Судова влада базувалася на виборності суддів та участі присяжних у судовому процесі. Перебудовувалася також система місцевого самоуправління. Франція поділялася на 83 департаменти, влада в яких належала виборним радам.

Вибори до Законодавчих зборів були двоступеневими, на основі високого майнового цензу. Право голосу дістали лише чоловіки, які досягли 25-річного віку І сплачували не менш як півтора лівра податку. Таких у Франції налічувалося 4, 3 млн. Вони обирали виборщиків, а ті, своєю чергою, - депутатів.

6. Активізація контрреволюції

Розгортання французької революції спричинило білу еміграцію - втечу дворянства за кордон. Білий прапор Бурбонів був для них уособленням "старих порядків". Король також почував себе полоненим у революційному Парижі. 20 червня 1791 р. вночі Людовік XVI з родиною спробував потай залишити Францію і приєднатися до емігрантів. Одначе спроба виявилася невдалою. Короля затримали і повернули до столиці. Населення Парижа зустрічало Людовіка XVI похмурим мовчанням. Для нього вчинок короля був зрадою інтересів нації.

Парижани вимагали зречення Людовіка XVI і суду над ним. Дедалі більшої популярності набувала ідея встановлення республіки. 17 липня 1791 р. на Марсовому полі у Парижі зібрався величезний натовп, який вимагав установлення республіки. Агресивність парижан налякала Установчі збори. За їхнім наказом Національна гвардія відкрила вогонь з гармат по демонстрантах. Розстріл на Марсовому полі засвідчив поглиблення в суспільстві ідейного розмежування між прихильниками встановлення конституційної монархії та республіки.

Документи. Факти. Коментарі

З Декларації прав людини і громадянина

Декларація прав людини і громадянина, прийнята наприкінці серпня 1789 p., проголошувала принципи, які повинні були лягти в основу конституції Франції.

Національні збори визнають і оголошують перед лицем і протегуванням верховної особи такі права людини і громадянина:

1.         Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть бути основані тільки на загальній користі.

2.         Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід'ємних прав людини. Права ці такі: свобода, власність, безпека та опір гнобленню.

3.         Джерело всієї верховної влади завжди знаходиться в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, що не походить безпосередньо від нації.

4.      Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому...

5.           Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути змушений робити те, чого закон не дозволяє.

6.        Закон є виразом загальної волі. Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон повинен бути рівний для всіх...

7.        Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом, і за правилами, передбаченими ним...

10. Ніхто не повинен боятися за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського порядку, встановленого законом...

13. Для утримання державних установ необхідні податки. Вони повинні бути розподілені рівномірно між громадянами, відповідно до їхніх засобів...

17. Оскільки власність є непорушним і священним правом, то ніхто не може бути її позбавлений, окрім тих випадків, коли того явно вимагає громадська необхідність, законно засвідчена, І за умови справедливої та попередньої винагороди.

Поміркуйте:

1. Прокоментуйте власне розуміння положень Декларації прав людини і громадянина.

2. Які основні права і свободи було проголошено в Декларації?

Запитання і завдання

1. Визначте, що спричинило революцію у Франції.

2. Які суспільно-політичні ідеї проголошували французькі просвітителі?

3. Подумайте, чи можна вважати погляди просвітителів ідейною передумовою французької революції.

4. Розкажіть про події, внаслідок яких Генеральні штати перетворилися на Установчі збори.

5. Чому взяття Бастилії вважають початком революції?

6. Охарактеризуйте законодавчу діяльність Установчих зборів.

7. Розкрийте основні положення Декларації прав людини і громадянина. (Використайте документ №1). У чому полягає її історичне значення ?

8. Якими були основні положення Конституції 1791 р. ? (Використайте документ №2).

9. Як вплинула спроба втечі Людовіка XVI на поглиблення ідейного розмежування у французькому суспільстві?

 

<< § 1. Основні тенденції економічного і політичного розвитку світу від кінця XVIII ст. до 1870 р § 3. Повалення монархії та встановлення республіки у Франції >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus