Російська держава наприкінці XVIІ – XVIІІ ст.

Російська держава в XVII - XVIIІ ст.

Після смерті царя Олексія Михайловича на престолі опинилось одразу два царя Іван V і Петро І. Проте до 1689 р. країною правила їх старша сестра Софія. Всі її спроби закріпитися на троні були невдалими. Зрештою царем Московської держави став Петро І.

У період царювання Петра були здійснені докорінні реформи, які вивели країну на новий щабель розвитку і торкнулися майже всіх сторін суспільного життя.

Перетворення охопили державну систему управління, армію, економіку, культуру, побут, соціальні відносини.

Всі ці реформи здійснювалися без заздалегідь визначеного плану, їх спонтанно, іноді під тиском зовнішніх обставин, а іноді з особистої волі Петра. Але їх  стратегічною метою було домогтися входу Росії в число великих держав, впливу на перебіг подій у світі.

Одним з перших заходів молодого царя стало продовження війни з Туреччиною за вихід до Чорного моря. Але здійснивши два Азовські походи 1695, 1696 рр. і захопивши фортецю Азов у гирлі Дону, він усвідомив безперспективність цього напряму своєї зовнішньої політики.

Після поїздки до Європи, Петру стало зрозуміло, що для досягнення головної мети кращим був би початок війни зі Швецією задля отримання виходу до Балтійського моря, до світових торгівельних шляхів. Початок війни виявився невдалим для Петра І, його армію було розбито під Нарвою, а його союзники Данія, Саксонія, Польща зазнали поразки від талановитого шведського короля Карла XII.

Поразки лише підштовхнули Петра І до рішучих заходів щодо створення боєздатної армії та флоту. Рішучими, іноді занадто жорстокими методами цар створив нову армію і забезпечив її всім необхідним, збудувавши військові мануфактури на Уралі та в центрі країни. Перелом у війні настав після Полтавської битви, в ній шведи на чолі з Карлом XII і українці, прихильники гетьмана Івана Мазепи, зазнали поразки.

Надихнутий перемогою Петро І здійснив авантюрний Прутський похід до володіннь Османської імперії, але зазнав нищівної поразки, віддавши туркам усе, що колись у них захопив. Проте, на фронті зі шведами його супроводжував успіх. Перемоги у морських битвах біля мису Гангут (1714 р.) і острова Гренгам (1720 р.) остаточно схилили Швецію до миру. 30 серпня 1721 р. було укладено Ніштадтський мир, за яким Росія отримала Естляндію, Ліфляндію, Інгерманландію, частину Карелії.

Після перемоги у Північній війні, Петро І 20 жовтня 1721 р. був проголошений імператором, а Росія - імперією.

Північна війна відкрила Росії вихід до Балтійського моря. Набравши ваги у європейських справах, новостворена імперія спрямувала загарбницькі устремління в усіх напрямках.

Перемога дісталась Росії дорогою ціною: війна і реформи царя коштували країні чверті населення. Але російські царі, як у минулому, так і в майбутньому не рахувалися з життям своїх підданих для досягнення власних цілей.

Реформи царя сприяли становленню абсолютизму в Росії. По смерті Петра І його починання ще недостатньо вкорінилися, що зумовило у подальшому цілу серію двірцевих переворотів. Боротьба точилась між різними угрупованнями дворян, які прагнули закріпити і примножити здобуті привілеї. Після вступу доньки Петра І Єлизавети на престол ситуація в країні дещо стабілізувалася. Вона продовжила курс свого батька зміцнюючи владу монарха в середині країни і престиж на міжнародній арені. За царювання Єлизавети Росія вступила у Семилітню війну (1756-1762 рр.), ставши визначальним фактором у перебігу подій. Хоча Росія не отримала ніяких територіальних придбань (наступник Єлизавети Петро ІІІ відмовився від усіх завоювань на користь свого кумира Фрідриха ІІ короля Пруссії) вона продемонструвала свою воєнну могутність і зміцнила авторитет у Європі. Без Росії  вже не вирішувалась жодна важлива міжнародна справа.

 У другій половині XVIII ст. відбувається подальше зміцнення Росії. Цей період розвитку країни пов'язаний з правлінням Катерини ІІ (1762-1796 рр.), яка прийшла до влади в результаті останнього у XVIII ст. двірцевого перевороту. Період її правління називають "золотим віком" Російської імперії. Внутрішня політика цариці здійснювалася в дусі освіченого абсолютизму. Продовжувалося подальше зміцнення абсолютної влади монарха, дворяни отримали нові привілеї. Проте її царювання позначилось новими тяготами для податного населення: збільшились податки, селяни були закріпачені, ліквідовувались будь-які вольності (ліквідація Гетьманства (1764 р.), Запорозької Січі (1775 р.) в Україні).

Посилення утисків селян, робітників, козаків призвели до спалаху наймогутнішої за історію Росії селянської війни під проводом О. Пугачова (1773-1775 рр.), вже другої у XVIII ст. (перша під проводом К. Булавіна 1707-1709 рр.), яка охопила великі території Уралу, Поволжя, Дону.

Катерина ІІ проводила активну зовнішню політику. Головними її напрямками були: боротьба з Османською імперією за узбережжя Чорного моря, зміцнення позицій на Балтиці, утримання під контролем Польщі. На всіх цих напрямках Катерина досягла вагомих успіхів. В результаті двох російсько-турецьких війн 1768-1774 і 1787-1791 рр. Росія утвердилась на узбережжі Чорного моря, ліквідувала Кримське ханство. Завдала остаточної поразки Швеції (1788-1790 рр.), звівши її до категорії другорядних держав.

Взяла участь у поділах Речі Посполитої (1772,1793,1795 рр.). важливими досягненнями Росії стало зміцнення позицій на Кавказі і в Казахстані.

У другій половині XVIII ст. завершився процес формування на місці Московської держави величезної Російської імперії.

<< Англійська революція 1640-1660 рр. Початок промислового перевороту в Англії. Утворення Великої Британії Німецькі держави у XVIІ ст. >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus