Країни Сходу в XVI – XVIІІ ст. (конспект)

Країни Сходу в XVI - XVIII ст.

Тим часом як у Європі відбувалися бурхливі зміни, країни Сходу, з точки зору європейців, жили розміреним життям. У період раннього нового часу продовжували розвиватися три основні цивілізації Сходу: близькосхідна-мусульманська, що охоплювала територію Північної Африки, Близького і Середнього Сходу; індійсько-південноазійська, що охоплювала півострів Індостан і прилеглі території, і китайсько-далекосхідна, що охоплювала територію Китаю, Індокитаю, Кореї, Японії.

Наймогутнішою державою мусульманського світу була Османська імперія, яка на початок XVI ст. займала територію Балканського півострова і Малої Азії. До кінця  XVII ст. Османська імперія продовжувала розширювати свої межі. Вершина внутрішньої і зовнішньої могутності імперії припадає на правління султана Сулеймана І (1520-1566 рр.). При Сулеймані становище Туреччини було стабільним, а воєнні походи османів супроводжував успіх. Територія його імперії перевищувала територію всієї Європи. Європейці, хоча і боялися могутнього султана, все ж віддавали данину його воєнним і державним здобуткам, назвавши його Сулейманом Пишним. Самі турки дали йому прізвисько Кануні ("Законодавець"). Великий вплив на Сулеймана І, як свідчать  сучасники, справляла його дружина Роксолана, за переказами - українка, яка була викрадена у неволю татарами.

У роки правління Сулеймана І було важко передбачити майбутній занепад імперії. Переломною стала битва під Віднем у 1683 р., що після неї Османська імперія почала втрачати території. Поволі набирав силу визвольний рух підкорених народів, зросли внутрішні проблеми. Було очевидно, що у майбутньому імперія розвалиться.

Індія з незапам'ятних часів відрізнялась переплетінням різних народів, мов, релігій, культур і традицій. Основну територію Індії займали самостійні держави. Управляли ними махараджі (царі) або раджі (князі). Більшість населення Індії мешкало по селах, де панувала громада, а кастовий принцип поділу населення доповняв і зміцнював її. Гордістю країни були її міста, які вражали уяву європейців своєю величчю, красою і багатством. Вироби індійських ремісників користувалися попитом за межами Індії. Торгівля давала величезні прибутки раджам. Саме багатства Індії призвели до корінних змін долі країни. У XVI ст. у прибережні міста проникли європейці, а з півночі в Індію вторглися середньоазійській моголи на чолі з Бабуром.

Бабур був нащадком Чингізхана і Тимура, правив Ферганою, а згодом заволодів Кабулом. Бабур, маючи сильне військо, оснащене артилерією, у битві поблизу Паніпата (1526 р.) розгромив військо делійського султана. Ця дата вважається початком заснування держави Великих Моголів, що проіснувала 200 років.

Онук Бабура Акбар (1556-1605рр.) завоював Північну і Центральну Індію, а також Афганістан. Акбар запровадив систему єдиної централізованої влади, жорстке оподаткування, здійснив воєнну реформу. Навіть спробував створити нову релігію. За правління Акбара держава Моголів стала імперією Моголів. За наступників Акбара кордони імперії продовжували розширюватися і наприкінці XVII ст. включали в себе майже всю Індію. В імперії процвітала торгівля і ремесла, її міста прикрасили прекрасні будівлі і храми, в яких поєднувалися традиції мусульманської та індійської архітектури. Найвідоміша споруда тієї доби - це мавзолей Тадж-Махал в Агрі.

Але за падишаха Ауранґзеба (1658-1707 рр.) стали проявлятися ознаки кризи. Хоча моголи були мусульманами, вони у період свого правління зберігали релігійну терпимість. Фанатичний Ауранґзеб порушивши релігійний мир розхитав основу стабільності імперії і вже на межі XVII-XVIII ст. вона розпадається на окремі князівства.

До того часу значно посилився європейський вплив в Індії.

Заснована в 1600 р. англійська Ост-Індська компанія майже витіснила з великих портових міст Індії португальське і голландське купецтво. У XVIII ст. вона повела активний наступ на французькі володіння в Індії. У битві біля Плесі (1757 р.) англійці завдали вирішальної поразки індійським правителям і приступили до підкорення країни. Правителі імперії Великих Моголів, що розпадалася, могли лише безучасно спостерігати за цим.

 Китай є однією з найдавніших і найзаселеніших країн. Переживши не одне лихоліття, Китай зберігав стабільність і традиції. Після звільнення від монгольського поневолення у 1368 р. в Китаї утвердилась династія Мін (1368-1644 рр.). За неї в країні зміцнилась торгівля, землеробство та ремесла, у містах існували розвинуті мануфактури. В Європі високо цінилася китайська порцеляна, тканини, ювелірні вироби, чай, прянощі. Китайські міста з їх незвичною для європейців архітектурою завжди вражали мандрівників. У містах Китаю ще за середньовіччя з'явилися банки, ломбарди, монетні двори тощо.

У 20-х рр. XVII ст. внутрішнє і зовнішнє становище імперії Мін значно погіршилося. В країні наростало безвладдя, зумовлене нескінченною боротьбою за владу серед правлячої верхівки. Надмірні податки руйнували господарства селян. До того ж країну вразили стихійні лиха: посухи і повені зміняли одна одну, сарана нищила врожаї. Доведені до відчаю селяни піднялися на боротьбу. У країні розпочалася селянська війна (1628-1645 рр.).

Повсталі селяни оволоділи Пекіном і проголосили свого ватажка Лі Цзичена імператором. Але саме в цей час країна зазнала вторгнення маньчжурів, кочових племен, що жили на північ від Китаю. У 1644 р. маньчжури захопили Пекін. Ця подія вважається початком правління маньчжурської династії Цін (1644-1911 рр.). Маньчжури поводили себе як завойовники, показуючи свою зверхність над китайцями, хоча не посягали на традиції і релігію країни та навіть переймали їх.

Багатства Китаю приваблювали європейців. Від XVI ст. в Китай проникають європейські купці та місіонери. Зростаючий вплив європейців став непокоїти маньчжурських правителів (богдиханів). З країни було вислано місіонерів, а від 1757 р. Китай взагалі закрили для європейців.