Польща у XVI – XVIІ ст.

Польща в XVI - XVIIІ ст.

Польща - найбільша із західнослов'янських держав. XVI ст. вважається "золотим століттям" її історії. Впродовж цього періоду, за правління останніх королів династії Яґеллонів Сигізмунда І Старого (1506-1548 рр.) і Сигізмунда ІІ Августа (1548-1572 рр.), а також Стефана І Баторія (1576-1586 рр.) у Польському королівстві панували спокій і віротерпимість. За сприяння монархів у країні поширюються і розквітають ідеали гуманізму доби Відродження.

Населення Польщі у XVI - першій половині XVIІ ст. нараховувало близько 4 млн чоловік, а її територія складала 280 тис. кв. км. Столицею був Краків. Внаслідок укладення Люблінської унії 1569 р. та  приєднання Лівонії у 1561 р.  її населення збільшилося до 7,5 млн чоловік, а територія відтепер досягала 800 тис. кв. км. За Люблінською унією з-під литовської влади безпосередньо до складу Польського королівства увійшли українські землі.

У XVI ст. в Польщі завершилося формування станової монархії за якої від участі у суспільному житті були усунуті представники купецтва і міської буржуазії. Дедалі більшу роль у вирішенні усіх справ державного життя стала відігравати шляхта. Особливістю політичного розвитку Польщі у XVIІ ст. стало те, що в країні склалася не абсолютна монархія, а своєрідна шляхетська республіка. Король, якого обирала шляхта не мав права приймати рішення без згоди сейму, що перетворився на головний орган у державі.

Король Стефан І Баторій відновив участь своєї держави у Лівонській війні і довів її до переможного завершення. За перемир'ям, укладеним на 10 років у Ям-Запольському, до Речі Посполитої відійшли Лівонія.

Король Сигізмунд ІІІ Ваза (1587-1632 рр.) вирішив втрутитися в події, що відбувалися в Московській державі у період Смутних часів. Він надав таємну підтримку Лжедмитрію І. У 1609 р. розпочалася відкрита польська інтервенція в Московії. Проте надії Сигізмунда ІІІ закріпити московський престол за своїм сином Владиславом провалилися. У 1618 р. між Московською державою і Річчю Посполитою було укладено Деулінське перемир'я.

Політика польської влади спричинила загострення соціальних протиріч на українських землях. У 1648 р. розпочалася Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої. Очолив її Богдан Хмельницький. На землях, звільнених з-під польської влади було створено Українську козацьку державу - "Військо Запорозьке".

Після укладення в березні 1654 р. українсько-московського договору про царську протекцію над Україною хід війни змінився. Становище Речі Посполитої ускладнилося. Польсько-шведська війна 1655-1660 рр. та наступна шведська інтервенція ("Потоп") спричинили руйнацію економіки і величезні втрати населення.

У 1672 р. відновилися війни з Османською імперією, внаслідок яких Річ Посполита втратила Поділля. Польсько-турецькі війни тривали і за правління Яна ІІІ Собеського (1674-1696 рр.), котрий зумів повернути втрачені раніше землі. Проте його спроби зміцнити королівську владу і державу в цілому зазнали провалу. Річ Посполита поступово занурювалася у вир політичної анархії, яка спричинила те, що наприкінці XVIІІ ст. вона перестала існувати як самостійна держава.

<< Тридцятилітня війна Країни Сходу в XVI – XVIІІ ст. >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus