§ 32. Османська імперія. Персія (підручник)

§ 32. Османська імперія. Персія

Пригадайте:

1. Які загарбання здійснили турки-османи у ХV ст.?

2. Хто такі яничари?

 

1. Війни Османської імперії

XVI ст. було часом найбільшої військової та політичної могутності Османської імперії. У першій половині ХVІ ст. вона приєднала до своїх володінь значні території на Близькому Сході та в Північній Африці. Здійснено це було султаном Селімом І Грізним (1512—1520 рр.).

 

Постать в історії

Селім народився 1470 р. Він був надзвичайно честолюбною людиною. Одного разу заявив, що хоче, як Александр Македонський, підкорити весь світ. Щоби посісти престол, він примусив батька зректися, а затим, перше ніж його старші брати встигли оговтатися, захопив першість. Згодом він наказав їх убити. Жорстокість Селіма I жахала і ворогів, і друзів. Під час війни проти іранського шаха він наказав винищити 40 000 осіб, єдиною провиною яких була вірність шахові.

 

У переможній війні проти Ірану Селім I завоював країни Закавказзя — Азербайджан, частину Вірменії, Грузії, Дагестан і Курдистан. Після цього розпочав завоювання Сирії та Єгипту. Приєднавши їхні землі до своєї імперії, він проголосив себе халіфом — головою всіх мусульман. Своєму синові Сулейману I він заповідав об'єднати завойовані землі та зробити їх невід'ємною частиною імперії.

Періодом найвищого розквіту Османської імперії вважають правління Сулеймана І Пишного (1520—1566 рр.). Він був, мабуть, наймогутнішим із турецьких султанів за весь час існування Османської імперії.

Мал. Сулейман І Пишний

 

Постать в історії

Сулейман був єдиним сином Селіма І, і його ще юнаком почали залучати до участі у вирішенні державних справ. Одним із головних напрямків діяльності Сулеймана І стали війни з метою підкорення країн Близького Сходу, Східної Європи та узбережжя Середземного моря. Сулейман І уславився ще й тим, що створив великий флот. Турецькі кораблі в XVI ст. плавали всіма морями та океанами, сягаючи навіть берегів Індії.

Під час ведення війн за підкорення країн Європи Сулейман І виявив себе не лише видатним полководцем, а й людиною, яка чудово орієнтувалась у складнощах європейської політики та протиріччях християнського світу. Християнство як релігія не викликало інтересу Сулеймана І, але він чудово розумів велику користь від релігійного розколу в Європі. Головною перепоною на шляху до підкорення Європи була Габсбурзька імперія, тому султан став усіляко підтримувати її релігійних ворогів — протестантів. В Угорщині, наприклад, він сприяв поширенню кальвінізму. Таке ставлення до протестантів стало причиною того, що прихильники протестантства дивилися на Сулеймана І як на свого захисника.

 

Сулейман І багато уваги приділяв розвиткові своєї держави. При ньому було впорядковано законодавство імперії. Головною особливістю законів Османської імперії залишався поділ громадян держави на дві групи з різними правами та обов'язками — мусульман і немусульман. Поважаючи законодавчу діяльність султана, народ називав його шанобливо “кануні” (“законодавець”). Величезним був внесок Сулеймана І і в розвиток культури, яка за його правління досягла рівня набагато вищого, ніж у більшості країн тогочасної Європи.

Величезний вплив на Сулеймана І, за свідченнями сучасників, справляла його дружина Роксолана, за переказами — українка, захоплена в полон татарами. Таємничу Роксолану не раз зображували в історичних творах письменники (один із найвідоміших творів — роман П. Загребельного “Роксолана”).

Сулейман І загинув 1566 р. під час облоги фортеці в Угорщині. Після цього в Османській імперії розпочався тривалий період занепаду.

За часів правління Сулеймана I Пишного турки-османи проникли до Центральної Європи. Однією з перших його перемог стало взяття Белграда — міста, яке протягом тривалого часу стримувало просування турків у Європу. Після цього турецькі війська рушили в Угорщину, де в битві під Могачем (1526 р.) розгромили чесько-угорське військо. Під час битви загинув молодий угорський король. Після цієї перемоги турецьке військо спустошило країну. Угорщину було переділено між Австрійською та Османською імперіями.

У 1529 р. Сулейман I оточив столицю Австрії Відень. Його військо вдесятеро перевищувало сили захисників. Над Європою нависла загроза нашестя, якого вона не знала від часів гуннів. Проте Відень вистояв завдяки допомозі польського короля, у війську якого були й українські козаки. Зима, що наближалася, змусила турків зняти облогу.

Мал. Облога турками Відня

 

Завдяки завойовницьким війнам було створено могутню та агресивну Османську імперію, володіння якої лежали у трьох частинах світу — Європі, Азії та Африці.

Після поразки під Віднем османи почали вважати Австрію своїм головним ворогом і в боротьбі проти неї застосовували будь-які засоби — від дипломатичних до воєнних. Так, Османська імперія уклала союз із Францією проти австрійських Габсбургів. Цей союз показав, що османи стали інструментом у європейській боротьбі, а не загрозою для Європи. Зрештою, про те, що вони вже не становили реальної загрози для Європи, свідчили поразка турецького флоту в битві біля Лепанто (1571 р.) і невдачі у війнах проти Венеції, Австрії та Польщі.

А втім, турецькі султани продовжували вести виснажливі війни. Безпосереднім наслідком воєн, які потребували великих коштів, було погіршення внутрішнього становища імперії. Внаслідок воєнних поразок зменшилося надходження здобичі, данини із загарбаних земель, рабів. Турецький уряд збільшив податки з населення імперії. У відповідь на це в 1591—1628 рр. країною прокотилася хвиля селянських повстань.

Відтоді султанам доводилося не тільки вести війни за нові землі, а й “заспокоювати” селян усередині імперії. Як висловився один із турецьких політичних діячів XVII ст., Османську державу “...створено шаблею і тільки шаблею вона може утримуватись”. Криза імперії зробилася всеохопною. Її проявом стало зменшення турецької армії. За правління Сулеймана І Пишного вона становила 200 тис. вояків, а наприкінці XVII ст. — лише 20 тис. Туреччина значно ослабла й порівняно з її головними супротивниками — країнами Східної та Центральної Європи. У більшості цих країн формувалися ринкові відносини, склалися нові суспільні верстви. У Туреччині передумов для цього не було, і вона опинилася на узбіччі нової Європи.

Найбільшою поразкою османів у ХVII ст. став похід султана Мохаммеда IV зі 100-тисячною армією в Австрію. Спроба захопити Відень після двомісячної облоги скінчилася повною катастрофою: 12 вересня 1683 р. турецьку армію вщент розбили об'єднані сили поляків та українських козаків під командуванням польського короля Яна Собеського. До сорому поразки турецької армії додалася ганьба через те, що в цій битві турки втратили свій символ — прапор Пророка. Наприкінці XVII ст. Османська імперія ще зберігала величезні володіння на трьох континентах, але втрата їх лишалася для послабленої імперії справою часу.

 

2. Боротьба народів проти турецьких завойовників

Під час вторгнення турки чинили страшні спустошення. Для утримання загарбаних територій великі міста перетворювалися на сильно укріплені фортеці, а на кращі землі переселяли турків. Усіх чоловіків-немусульман обкладали подушним податком. Крім того, вони виконували повинності на будівництві шляхів, фортець, мостів. Їм заборонялося їздити верхи, носити зброю, споруджувати будинки вищі, ніж у турків. Османська імперія лише силою зброї тримала в покорі завойовані народи, які вели проти неї збройну боротьбу.

У Болгарії та Сербії поширився гайдуцький рух. Гайдуки нападали на турецьких чиновників, солдатів, спалювали й вирізали мусульманські поселення. Переховувались гайдуки в горах, лісах і сусідніх країнах. Їхні дії не мали б успіху без підтримки християнського населення, яке вважало їх народними героями. Втім, безстрашні у битвах гайдуки нерідко виявляли надмірну жорстокість, чинили грабежі й насилля.

Християнська церква підтримувала та освячувала народні повстання проти турецького поневолення, але без підтримки європейських держав вони зазнавали поразок.

Попри тяжке гноблення, слов'янські народи зберегли свої культуру, звичаї, мову. Боротьба поневолених народів підривала міць Османської імперії та послаблювала її натиск на Європу.

 

3. Економічне і соціально-політичне становище держави

Османська імперія була, як уважають історики, “єдиною військовою державою середньовіччя”. Її державний устрій та адміністративна структура, що закріплювалася у збірниках законів султана Сулеймана I (їх було 21) були підпорядковані потребам війни. Провінції поділялися на округи, їхні правителі здійснювали як цивільні, так і військові функції, вони очолювали ополчення сипахів і місцеві гарнізони яничар.

Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю і за це мусив брати участь у воєнних походах. У мирний час він мав проживати лише у своєму окрузі, де виконував поліцейські функції та обов'язки збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір якого було чітко регламентовано. У майбутньому, із занепадом Османської імперії та розоренням селян, сипахи вже не могли виконувати військові обов'язки.

Чиновники центрального апарату також отримували за службу землю — великі володіння, що їх заборонялося передавати у спадок. Щоб якось зберегти майно, вони передавали свою землю у володіння мусульманським релігійним установам (у вакф). Ця практика негативно позначилася на володіннях султана і відповідно — на його скарбниці, бо церква, яка не сплачувала податків, володіла третиною всіх земель імперії.

Наприкінці XVI ст. до Османської імперії докотилася хвиля “революції цін”, яка спровокувала фінансову кризу. Ця криза найсильніше вдарила по сипахах, які становили основу воєнно-адміністративної системи. Із занепадом ополчення зросла роль яничар. Але таке військо потребувало великих коштів, яких уже не було. Єдиним, що рятувало Османську імперію від великої кризи, лишалися завойовницькі війни. З припиненням завоювань неминучим став і занепад імперії, який почався від середини XVII ст. Вона опинилася під владою слабких і нерозумних султанів, поступово перетворюючись на об'єкт зазіхань інших держав.

 

4. Розвиток турецької культури

Турецька культура в XVI — XVII ст. розвивалася під впливом ісламу. Релігійні норми ісламу забороняли здобувати світську освіту (всі школи в Османській імперії існували тільки при мечетях). Коран не дозволяв митцям зображувати людей і тварин, бо намальований образ начебто міг зажадати для себе душу. Але, попри ці та інші заборони, в Османській імперії з'явились і цікаві наукові праці, і літературні твори, і дуже гарні пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва.

У розвиткові тогочасної турецької культури можна вирізнити два періоди: від другої половини XV ст. до кінця XVI ст. — піднесення, а в XVII ст., як і в Османської імперії в цілому, — занепад.

Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвиткові літератури та образотворчого мистецтва. Особливою популярністю користувалася поезія. Другу половину XVІ і XVII ст. вважали “золотим віком” турецької поезії. Блискучим поетом тієї доби був Мояла Махмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним напрямом у поезії того часу стало уславлення радощів навколишнього життя. Ільяс Ревані у своїх творах вихваляв переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї мешканців Стамбула, радощі кохання. У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали життя панівних верств імперії, які бездумно сприяли її занепаду. У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змістові віршів. Один із представників палацової поезії Ахмед Недім усю свою творчість присвятив оспівуванню султана та його двору, придворних бенкетів, прогулянок та “бесід за халвою” у Саадабадському палаці.

У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках Лямі вперше вмістив розповіді про ходжу Насреддіна. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.

Наукових досягнень було набагато менше. Насамперед, це пояснювалося низьким рівнем розвитку освіти й пануванням ісламу над освітою і наукою. В XVI ст. найбільш відомими вченими були Євлія Челебі та Хаджі Халіф. Учений та мандрівник Євлія Челебі написав “Книгу мандрів”, у якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю “Дзеркало світу”, де, спираючись на арабські та європейські джерела, описав побудову Всесвіту.

Значного розквіту досягла в XVI ст. турецька архітектура. Султан Сулейман І приділяв багато уваги зведенню нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, караван-сараїв та інших будівель у столиці своєї імперії. Він намагався, як казали сучасники, перетворити візантійський Константинополь на Стамбул — справжнє серце Османської імперії. Розвиток турецької архітектури в той час був пов'язаний з діяльністю Коджа Сімана — грецького архітектора на службі в турецького султана. За своє напрочуд довге життя (1490—1588) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманіє у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне та ін.

У Стамбулі було побудовано чимало славетних лазень, які стали невід'ємною складовою життя турецької столиці. Турки використовували лазні як місця зустрічей і відпочинку, де можна було провести кілька годин з друзями за традиційним кухлем кави.

Велика увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашалися складним орнаментом, вирізьбленим по дереву та каменю. Заборона зображувати тварин і людей примушувала митців створювати складні орнаменти з геометричних фігур і рослин.

За часів занепаду імперії турецька культура значними досягненнями не вирізнялася.

 

5. Перське царство

Історія Персії схожа з історією Османської імперії. Це могутня держава, яка кінець ХVІІ ст. фактично припинила свій поступ. На чолі держави стояв шах, якому сплачувався податок підданими з землі і худоби. Проте цей подато було важко збирати, бо третина населення вела кочовий спосіб життя. Осіле населення займалося землеробством. Найбільш розвинутими були райони, де існувала система ірргації. Високої майстерності досягли персидські ремісники, які обєднувалися у цехи. У Персії також традиційно була розвинута торгівля.

У 1502-1736 рр. у Персії правила династія Сефевидів.

 

Цікаво знати

Свою назву династія веде від шейха Сефі ад-Діна, який заснував монашеський орден Сефевійя (помірковані шиїти). Це був один з орденів, що існували серед сунітів і шиїтів. Ордени мали строгу організацію, члени ордену були фанатично віддані своєму шейху, який вважався святим. У ХV ст. шейхи ордену володіли землями в Азербайджані, більшість членів ордену були тюрські кочові племена. Це робило ордин досить войовничим. Члени ордену стали носити особливу чалму з 12 червоними полосами, які символізували 12 святих імамів, за що отримали назву кизилбаши (червоноголові). У 1499 р. орден почав завойовницькі війни. Спочатку він підкорив весь Азербайджан, а згодом підкорив Тебріз, де шейх Ісмаїл був проголошений шахом Персії. Створення державних утворень монашиським орденом було непоодиноким вищем в ісламському світі у Середні віки. Проте у Персії відбулось поєднання традиційного адміністративного апарату, що існував на цих землях з часів Перської імперії Ахеменідів, з структурами монашеського ордену кочівників, що перетворило Персію на стабільну і могутню державу.

 

Перший шах нової династії Ісмаїл (1502-1524 рр.) і його наступники за короткий час підкорили крім Азербайджану та Ірану, частини Вірменії, Іраку, Туркменістану і Афганістану. Швидкому поширенню влади Сефевидів сприяло те, що вони не порушували традиційні ісламські форми правління і збирання податку. Навіть скоротили податок з врожаю і міст до 1/6. Проте влада у державі більше трималася на авторитеті шаха ніж на єдності країни і будь-які прорахунки правителів приводили до повстать і відділенню частин держави. У 80-ті роки  ХVІ ст. держава Сефевидів опинилась у вкрай складному становищі. Народні повстання ослабили владу шаха, чим відразу скористалиися вороги: Османська імперіяа захопила Ширван і Азербайджан; узбекські хани Бухари - частину Хорасана і Герат; Великі Моголи – більшу частину Афганістану. До зовнішніх негараздів додалася економічна криза: фактично припинився рух по караванним шляхам, була зруйнована зрошувальна система,  ремісники розорювалися, населення тікало з насижених міст тощо.

Вихід з скрутного становища віднайшов шах Аббас І (1587-1629 рр.), який згодом отримав призвісько Великий. Сташи правителем у 17 років, він швидко позбавився від своїх опікунів і зосередив у своїх руках всю повноту влади. Придушивши повстання і припинивши міжусобіці, Аббас І зосередив свої зусилля на розв`язанні зовнішньополітичних проблем. У 1587-1588 рр. він здобув важливу перемогу над узбекськими ханами Бухари, у 1590 р. – уклав невигідний мир з турками, але це розв`язало йому руки для проведення внутрішніх реформ. Метою цих реформ було зміцнення централізованої влади. Так, був сформований розгплужений апарат управління, створено регулярну армію, яка була озброєна рушницями і гарматами, проведено фінансову реформу, зокрема деякі важливі міста і столиця Ісфахан, були звільнені від податків, а загалом податки стали значно меншими. Сприяв розвитку ремесла і торгівлі (торгівля шовком стала державною монополією). Проведені реформи зміцнили владу шаха і дали змогу взятися за розв`язання зовнішньополітичних проблем. У результаті трьох війн з турками, він відновив владу над втрачиними за договором 1590 р. територіями, видвоював у Великих Моголів  Афганістан, за допомогою англійської Ост-Індійської компанії вибив португальців з важливого транзитного порту у гирлі Перської затоки Ормуз. Підтримував дипломатичні зв`язки з багатьма європейськими державами, направляв до Італії на навчання іранських майстрів. Саме за Аббаса І Сефевидський Іран досяг вершини своєї могутності.

Наступники Аббаса І виявилися не такими вдалими правителями. На початку ХVІІІ ст. внутрішні негаразди і поразки від зовнішніх ворогів знову поставили Іран у скрутне становище. Країна втратила значні володіння на користь Турції і Росії, афганські племена навіть захопили столицю країни. Проте полководець Надір-хан зумів завдати поразки всім ворогам і відновити Персію у колишніх межах. Ставши шахом, Надір (1736-1747 рр.) продовжив завоювання і приєднав більшу частину Закавказзя, а середньоазійські хани визнали свою васальну залежність. Найбільш вдалим був похід Надір-шаха проти Великих Моголів у 1739 р. Він захопив Делі і вивіз у свої володіння нечувані багатства. Награбоване дало змогу скоротити податки, побудувати великі воєнні підприємства, відновити систему іррігації, розвити торгівлю. За його правління в Ірані панувала віротерпимість (сам шах був сунітом, а більшість іранців дотримувалися шиїзму). Всі ці позитивні заходи були перекреслені діями шаха в останні роки життя. З роками у нього розвилася підозрілість, він став дріб`язковим. Після серії поразок, він знову збільшив податки, і навіть став збирати ті, які не сплачувалися за запровадженими пільгами. Будь які виступи жорстоко придушувалися. Він підозрював всіх у змові і навіть хотів знищити всіх своїх родичів. Як наслідок зріло невдоволення, виникла змова, шаха було вбито. По смерті Надіра Іран розпався на п`ять воргуючих ханст. Зрештою у 1758 р. Карім-хан відновив єдність країни, провів реформи з відновлення господарства. Але шахом себе не проголошував. У зовнішній політиці він взяв курс на обмеження відносин з країнами Європи, не бажаючи повторити долю Індії. По його смерті знову почалася міжусобиця, яка завершилася встановленням нової Каджарської династії у 1796 р.

 

6. Культура Персії

Культура Персії ХVІ-ХVІІІ ст. розвивалася у межан ісламської культури, зберігаючи персидські традиції. Найвищого рівня розвитку досягла у період правління шаха Аббаса І. Наглядним втіленням рзвитку культури тієї добу є столиця Аббаса І Ісфахан, в якій мешкало 600 тис. чол. При будівництві старе місто не чіпали, а поряд збудували нове місто за чітким планом. У ньому нараховувалося 162 мечеті, 49 медресе – вищи релігійні школи, 273 громадських лазень, центральний критий ринок і безліч караван-сараїв і лавок торговців. Через все місто проходив проспект Чарбаг (сад), який мав ширину 58 метрів і довжину 5 кіломентрів. Місто було забудоване величними двірцевими ансамблями. Особливо виділялася шахська площа Майдані Накші Джахан (образ Всесвіту)(500 метрів у довжину) з двома мечетями і палацом Алі-капу. Не менш вишуканими були мости через річку Заендеруд. Ці будови збереглися по теперішній день і належать до кращих світовоих архітектурних зразків.

Особливо славилась Персія витворами своїх ремісників: перські тканини, а особливо килими, зброя і посуд є взірцями художнього смаку. Всі ці витвори шли на експорт, особливо вони цінувалися у Європі. Іранські майстри навіть навчилися підробляти китайську парцеляну.

Високого рівня досягло образотворче мистецтво. Величні споруди прикрашалися мозайкою, плиткою, фресками, різбою по алебастру і дереву. Іранські мініатюри ХVVІІ ст. відносяться до кращих зразкив світової художньої класики. Найвідомішими авторами мініатюр були Бехзад, Реза Аббасі, Султан Махмуд.

 

Цікаво знати

Художники Заходу і Сходу мали різні смаки. У той час як європейських майстрів цікавило точне відновлення одразу, пейзажу, то майстри Сходу шукали вищу гармонію у поєднанні красок, ліній, самій композиції. Мусульманин чекав від картини не правду життя, а неземну красу. Все що зображено не має природної схожесті. Разом з тим в іранській мініатюрі все що зображено  має символічне значення. Символізи перетворює картину на образний вірш.

 

Найвідомішим твором мініатюр стала всесвітньовідома „Тахнаспово Шахнаме”. Велична поема була переписана під керівництвом Бехзада кращими каліграфістами і прекрашена 250 мініатюрами для сина Ісмаіл-хана Тахмаспа. З ХVІІ ст. мніатюри стають самостійним жанром мистецтва не пов`язаним з літературним твором. Саме мініатюри стали найвищим досягненням культури Сефевидського Ірану.

Важливими центрами культур були міста Герат, Тебріз і Ісфахан. Вони також були центрами переписування рукописних книг. Великою славою користувалися каліграфи Султан Алі та Мір-Алі. У 1641 р. Ісфахані була відкрита перша друкарня, її відкрив вірменин Якоб Ян. Йому вдалося надрукувати ряд християнських богослужебних книг на вірменській мові.

Продовжувався і розвиток літератури. На перській мові традиційно писалася поезія. Створювалися твори, які описували правління того чи іншого шаха.

 

Документи. Факти. Коментарі

Анекдоти про ходжу Насреддіна

1. “Проповідь у мечеті”. Якось Насреддін, зійшовши на кафедру для проповіді, сказав: “Віруючі, чи знаєте ви, що я хочу вам сказати?”. Йому відповіли: “Ні, не знаємо”. Тоді ходжа мовив таке: “Якщо ви не знаєте, так що мені вам казати?” Із цими словами він зійшов з кафедри й пішов своєю дорогою. Коли наступного разу він знову зійшов на кафедру і запропонував те саме запитання, громада йому відповіла: “Знаємо”. “Ну, коли ви знаєте, то навіщо мені говорити”. Відповів і пішов. Громада, приголомшена, вирішила, що коли ходжа зійде знову, відповість: “Одні з нас знають, а інші — ні”.

Піднявшись якогось разу на кафедру знову, ходжа, за звичаєм, звернувся зі своїм запитанням. Йому відповіли, як домовились. Ходжа, зберігаючи спокій, вигукнув: “Дуже добре! Нехай ті, що знають, розкажуть тим, хто не знає”.

2. Ходжу запросили на званий обід. Він одягнув поношене плаття, і ніхто не звернув на нього уваги. Тоді ходжа повернувся додому, переодягся в пишний одяг, зверху одягнув ще й шубу і повернувся. Ходжу з повагою зустріли і посадили за стіл для поважних гостей. Показуючи на смачні страви, господар звернувся до ходжи: “Будь ласка, ходжа, скуштуйте!”. А ходжа, підсунувши до їжі шубу, відповів: “Прошу, шубка!”. “Що ти робиш, ходжа?”, — здивувалися гості. “Раз пошана шубі, хай шуба і їсть!”, — оголосив ходжа.

 

Поміркуйте:

Які риси, притаманні людській натурі, висміюються в анекдотах?

 

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте війни Османської імперії у XVI — XVII ст. та їхню роль у розвиткові держави.

2. Визначіть два періоди у війнах Османської імперії. Як вони пов'язані між собою?

3. Схарактеризуйте економічне й політичне становище Османської імперії у XVI—XVII ст.

4. Розкажіть про боротьбу поневолених народів проти турецьких завойовників. Яке значення мала ця боротьба для Османської імперії та країн Європи?

5. Розкажіть про розвиток турецької культури.

6. Складіть таблицю “Досягнення турецької культури XVI—XVII ст.” за схемою:

Галузь культури

Головні досягнення

 

 

7. Як була утворена держава Сефевидів?

8. Які реформи були проведені Аббасом І? Який їх результат?

9. Чому ірані періоди піднесення змінювалися періодами занепаду?

10. Чим уславився Надір-хан?

11. Які нові архітектурні риси мала збудова столиця Сефевидів Ісфахан?

12. Як Ви гадаєте, чому шах Ісмаіл у разі небезпек ховав у печері майстра Бехзада ?

13. Визначте основні риси персідської мініатюри?

 

Запам`ятайте дати

1502-1736 рр.  – правління у Персії династії Сефевидів

1526 р. – битва під Могачем, захоплення турками Угорщини

1529 р. – облога Відня

1571 р. — Битва біля Лепанто.

1620-1621 рр. – Хотинська війна

1683 р. — Розгром турецької армії під Віднем.