§ 31. Особливості розвитку цивілізацій Сходу (підручник)

Тема ІX. СХІДНИЙ СВІТ

 

§ 31. Особливості розвитку цивілізацій Сходу

Пригадайте:

1. Які основні релігії Сходу ви знаєте? В яких країнах вони домінують?

2. З якою цивілізацією Сходу європейцям довелося вести виснажливу боротьбу?

 

1. Цивілізації Сходу

Під терміном “Схід” в історичній науці прийнято розуміти суспільства не лише Азії, а й Африки та Океанії. У цьому розділі ви ознайомитеся з найтиповішими цивілізаціями Сходу, які фактично визначали, та й далі визначають, його імідж. У розгляданому періоді вчені вирізняють три основні цивілізації Сходу: близькосхідно-мусульманську, індійсько-південноазійську та китайсько-далекосхідну (вживаються й інші назви). Вони багато в чому різняться, але мають і спільні риси, що дає змогу стверджувати, що вони причетні до східної моделі розвитку суспільства. Усім їм притаманний феномен влади державної бюрократії як над безпосередньо підпорядкованими їй селянськими громадами, так і над приватними власниками (торгівці, лихварі, ремісники). Державну структуру очолює правитель, влада якого дана йому від Бога та освячена релігією. Цей феномен визначав майже всі особливості цивілізацій Сходу. Така держава не мала внутрішнього протиріччя, що зумовлювало її стабільність. Єдиною противагою держави-власника могла стати лише приватна власність, але вона цілковито корилася державі.

Проникнення європейців на Схід після великих географічних відкриттів і початок формування колоніальних імперій стали зовнішнім вторгненням приватної власності, яка руйнувала відносини, що традиційно склалися. Але в той час, що ми розглядаємо, європейці ще тільки шукали підходів до проникнення на Схід, до його багатств. За високоцінні й жадані для європейців прянощі та інші товари (посуд, шовк та ін.) Європа змушена була платити золотом і сріблом, що викачувалось із Латинської Америки, а не власними товарами,  яких Схід не потребував. Злам у цій торгівлі настав лише в ХІХ ст. Тим часом Схід жив самодостатнім життям, а за доходами на душу населення випереджав Захід. Так, 1800 р. дохід на душу населення в Китаї в цінах 1960 р. дорівнював $228, тоді, як у Західній Європі — $213.

 

2. Держава — верховний власник

У всіх державах Сходу система господарювання була організована за такою схемою. Кожен, хто обробляв землю, мав гарантоване право та обов'язок обробляти її та використовувати для ведення господарства всі необхідні ресурси: воду, пасовища, ліс і т. ін. Водночас право володіти й розпоряджатися землею та її ресурсами знаходилося в руках відірваного від виробництва апарату влади. Визнаючи владу державного апарату, виробники (громада селян) сплачувала в різній формі (відробіток, частина врожаю) надлишковий продукт. Цей своєрідний податок потім розподілявся для утримання владних структур. Отже, той, хто володів владою в державі, мав доступ до розподілу вироблених продуктів. Отримавши, він ставав їх власником. Тому ми кажемо, що особливістю східної цивілізації була наявність влади власника.

Міць і могутність держави залежали від сили влади та ефективності роботи механізму держави (чиновників), а в кінцевому підсумку — від регулярності обсягу податків. Своєю чергою, обсяг податків залежав від ефективності сільського господарства і продуктивності праці ремісників. Тут починав діяти зворотний механізм: держава була зацікавлена у сприянні розвиткові сільського господарства та ремесла. Тому праця індійського чи китайського селянина була продуктивнішою, ніж праця селянина європейського. Будь-яке послаблення влади призводило до розпаду великих держав і порушення традиційного життя, чого люди найбільше не хочуть. Такий негативний вплив на описану систему справляло перевищення межі реально можливої сплати податків. Таке траплялось або коли правителі ставили перед собою нереальні цілі, підриваючи ресурси держави (завойовницькі походи, грандіозне будівництво), або в разі послаблення владних структур, що призводило до зловживань з боку збирачів податків, великих власників. Тоді селяни піднімалися на боротьбу, яка іноді виливалась у тривалі селянські війни (особливо в Китаї), з метою відновити традиційну систему.

 

3. Сільська громада — найнижча ланка суспільства Сходу

Характерною особливістю східних цивілізацій було збереження сільської громади як основи суспільно-державної організації.

Громада зазвичай складалась із мешканців одного села. Більшість сіл скидались одне на одне: у центрі знаходився храм, навколо — будинки селян. Кожна громада користувалася протягом століть певними землями, лісом, пасовищами і т. д. Розміри ділянок кожної родини або члена громади через певний час змінювалися залежно від кількості родичів або працездатних. Це забезпечувало приблизно рівний матеріальний стан членів громади. Крім селян, до громади входили ремісники, які задовольняли потреби громади в ремісничих виробах. На їх утримання виділялася певна частина врожаю. На чолі громади стояв староста, якого обирали чи призначали.

Найбільш міцними й сильними були індійські громади з повністю натуральним господарством. Рівень самоорганізації в них був настільки високим, що зі зміною держави, влади і т. ін. вони залишалися непорушними, а держава навіть не робила спроб втручатися в їхнє життя.

Отже, сільська громада була тією основою східної цивілізації, яка робила її стабільною, консервативною і такою, що мало піддавалася зовнішнім впливам.

 

4. Приватна власність

Повний контроль держави над суспільним життям не виключав існування приватної власності, але, на відміну від Європи, вона відігравала другорядну роль. Приватній власності  було визначено чітке місце в державній структурі. Приватний власник обслуговував в основному зовнішню і транзитну торгівлю. Він міг мати величезне майно, але його недоторканність і цілісність не були гарантованими — будь-коли правитель міг забрати його у власника. Єдиний більш-менш гарантований спосіб захистити свою власність — це здобуття престижу, тобто пристойної посади в державній структурі влади. Така посада забезпечувала і певне багатство, власність. Якщо власник не належав до державного апарату, то він намагався вкласти свої багатства в землю, хоч вона й не приносила доходу і теж не мала гарантій недоторканності. Бо володіння землею — це престиж. Усе тепер залежало від того, як справно він сплачуватиме податки з землі, якою володіє. Державі, зрештою, було байдуже, хто сплачуватиме податок — селянин чи великий землевласник. Але самої лише землі для престижу недостатньо. Слід було мати солідний будинок, слуг, рабів, влаштовувати виїзди.

Зростання кількості власників землі та розміри їхніх володінь були обмеженими через небезпеку порушення стабільності в державі.

Селяни, які ставали орендаторами, платили власникові податок значно більший, ніж той, що його вони платили б безпосередньо державі. І коли власники переступали межу, що забезпечувала стабільність, держава обмежувала їхнє свавілля, віддаючи землю безпосередньо селянам, а в разі послаблення державної влади могутнє селянське повстання відновлювало колишній порядок.

Відсутність внутрішнього ринку зумовлювала й відсутність товарного виробництва в маєтках власників. У державах Сходу не виникало потреби у створенні плантацій, відокремленні панської землі, на яку зганялися б селяни для відробітку. Власник уважав за краще передати землю в оренду селянам дрібними ділянками.

 

5. Міста Сходу

Міста Сходу суттєво відрізнялися від європейських. Своїм існуванням вони завдячували правителям і торгівлі. Більшість міст були резиденціями правителів, релігійними центрами або лежали на перехрестях торговельних шляхів. У європейців склалось уявлення про казкові багатства міст Сходу. Обслуговування двору правителя, великого чиновника і т. д. потребувало значної кількості слуг, ремісників, торгівців. Усі вони зазвичай селилися навколо його палацу. Ремісники, котрі обслуговували потреби правителя, виготовляли речі, якими прості люди майже не користувалися: прикраси, дорогий посуд, тканини, зброю і под. За свою працю ремісники отримували продукти харчування, зібрані з селян у вигляді податків, або гроші. У містах також знаходилися будинки, склади, магазини купців. Їхні товари (переважно престижного споживання) купували або вельможі, або іноземні купці. Саме завдяки зосередженню в містах виробництва і продажу престижних товарів у європейців склалося враження про багатства Сходу. У містах не вироблялися речі, що були у вжитку селян, — їх виготовляли ремісники в сільських громадах.

Квітучість такого міста залежала від правителя, який у ньому мешкав. Коли правитель змінював своє місце проживання, місто занепадало, а іноді взагалі припиняло існування.

 

6. Стани

Як і в Європі, суспільства Сходу поділялися на стани. Але ця станова структура була строкатою й заплутаною. Так, соціальні групи розрізнялися залежно від входження до певної ланки в структурі влади, форми діяльності, способу отримання засобів до існування (рільники, ремісники, адміністратори-чиновники, жерці, воїни). Такі соціальні групи були замкнутими і спадковими. Але це не означало, що людина не могла змінити свій рід занять і посісти інший суспільний щабель. Також суспільство поділялося за юридичним статусом на повноправних, неповноправних та безправних (рабів).

На два згадані суспільні поділи накладався ще один — система майнової нерівності. Кожна з перелічених вище соціальних верств (станів) мала своїх багатих і бідних. Багатство було притаманне лише повноправним. До рільників належали як селяни, так і великі землевласники; до ремісників — як дрібні сільські ремісники, так і власники майстерень і мануфактур; до чиновників — як дрібні збирачі податків, так і наближені до імператора чиновники, і т. д.

Отже, традиційні соціальні верстви, юридичний статус, майновий стан не збігались і являли собою складну, заплутану соціальну структуру. Найбільш привілейованими на Сході були стани, причетні до державного управління, причому кількість і якість привілеїв зростала з наближенням до особи верховного правителя.

 

7. Роль релігії на Сході

Релігія на Сході відігравала величезну роль. Вона санкціонувала та освячувала політичну владу, сприяла обожнюванню правителя, перетворенню його на місячний символ, робила суспільство єдиним цілим, сприяла формуванню національних рис характеру. Релігія освячувала консервативні традиції, скріпляла, мов цемент, державний механізм і соціальну структуру. Але різні релігійні системи робили це по-різному.

Так, у Китаї релігія енергійно освячувала політичну владу, що сприяло збереженню останньої протягом декількох тисячоліть. В Індії, навпаки, релігія була байдужою до держави, що зумовлювало нетривкість політичної влади і часту зміну держав, а от стосовно структури суспільства вона була активною та зберегла її до наших днів. Для країн ісламського світу релігія стала єднальним чинником формування єдиної ісламської цивілізації.

 

Запитання і завдання

1.З'ясуйте особливості цивілізацій Сходу.

2.У чому сутність феномена влади як власності?

3.Яку роль відігравала держава в цивілізаціях Сходу?

4.Чому громада стала основою цивілізацій Сходу?

5.Назвіть особливості індійської громади.

6.Чим вирізнялася приватна власність на Сході? Яку роль вона відігравала?

7.Які відмінності між містами Європи і Сходу?

8.Охарактеризуйте соціальну структуру східних суспільств.

9.Які суспільні верстви користувалися привілеями?

10.Яка роль релігії в цивілізаціях Сходу?