§ 28. Російська імперія в другій половині ХVІІІ ст. (підручник)

§ 28. Російська імперія в другій половині ХVІІІ ст.

Пригадайте:

1. Які зміни відбувались у соціально-економічному розвитку Російської імперії в першій половині ХVІІІ ст.?

2.Назвіть основні напрями зовнішньої політики Російської імперії в першій половині ХVІІІ ст.

 

1. Соціально-економічний розвиток Російської імперії

В історії Росії друга половина XVIII ст.— суперечливий і складний період.

Переважна більшість населення (95,9%) мешкала в селах, де майже половина (48,7%) перебувала у кріпосній залежності від поміщиків. Росія залишалася сільськогосподарською країною. Проте, були досягнуті значні успіхи у розвитку промисловості, хоча вона і була заснована на переважаючій праці кріпаків.

Швидко зростала кількість мануфактур: наприкінці XVII ст. їх було близько 30, до 1725 р.— понад 200, в середині століття — майже 600, а наприкінці — близько 2300, з них до 1200 великих промислових підприємств.

Особливим досягненням країни у другій половині XVIII ст. стала металургія: наприкінці століття Росія вийшла на перше місце у світі з виробництва та експорту продукції залізоробних заводів. Іншою важливою галуззю промисловості було кораблебудування.

Зростання міст, ремесел, промисловості, відрив від хліборобства значної кількості селян, які були зайняті на промислах і мануфактурах, перетворення деяких сіл на промислові центри — все це створювало умови для активізації торгівлі. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс уп'ятеро, при цьому вивіз переважав над ввозом. Товарами російського експорту були зерно, залізо, ліс, хутро. Імпортували цукор, шовк, фарби та ін. Набирали сили величезні ярмарки — Макар'євський, Ірбітський, Свенський та ін. У 60-х рр. XVIII ст. на всіх ярмарках Росії збиралося протягом року до 2 млн осіб, у 90-х — понад 7,5 млн.

 

2. Царювання Катерини ІІ та її внутрішня політика

Друга половина XVIII ст. характеризувалася подальшим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внутрішня політика самодержавства цього періоду дістала назву освіченого абсолютизму. Освічений абсолютизм був явищем загальноєвропейським. Такий варіант державної політики виник під безпосереднім впливом ідей просвітництва. Ключовим в політиці освіченого абсолютизму стала ідею переустрою держави "на розумних початках". З цього випливало, що існуючий устрій держави, влади, система відносин у суспільстві мали бути переглянуті і в разі потреб змінені з точки зору їх доцільності новими умовами. на чолі всього цього процесу мов стояти "монарх-філософ". У практичному типі освічений абсолютизм виражався у проведенні адміністративних реформ, обмеженню впливу церкви, запровадженні системи освіти, у впорядкуванні системи податків, у змінах становища деяких прошарків суспільства тощо. Найбільш яскравого вияву ця політика в Росії набула за часів правління Катерини II (1762—1796 рр.); цей період назвали “золотим віком”.

Мал. Катерина ІІ

 

Постать в історії

Софія-Августа-Фредеріка Ангальт-Цербтська походила з роду небагатих німецьких князів. Її батько був генералом в армії прусського короля Фрідріха II. За протекцією короля її було видано заміж за Петра Федоровича (Петра III, племінника Єлизавети Петрівни, онука Петра І). Після прийняття православ'я принцесу охрестили Катериною Олексіївною. На відміну від свого чоловіка, розумна й честолюбна Катерина швидко вивчила російську мову та особливості менталітету (національного характеру, способу мислення) народу. Діяльність цариці виявилася настільки активною і “зрозумілою”, що незабаром забулося німецьке минуле “государині-матушки”.

 

Захопивши російський престол 28 червня 1762 р. внаслідок двірцевого перевороту і вбивства Петра ІІІ, Катерина II продовжила реформи, спрямовані на подальше зміцнення самодержавства в країні та збереження непорушності феодально-кріпосницької системи. Отримавши владу з рук дворянства, вона діяла винятково в його інтересах, зокрема зміцнювала привілеї та задовольняла вимоги участі в управлінні державою.

Найяскравішим проявом політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложеної комісії, одним із завдань якої була заміна застарілого збірника законів (Уложення) 1649 р. Влітку 1767 р. нова законодавча комісія розпочала роботу. Але виробити якийсь реальний документ комісія не змогла, і Катерина II припинила її роботу (указ від 4 грудня 1774 р.). Імператриця остаточно перебрала на себе видання законів (указів).

Своїми указами Катерина II заборонила кріпосним селянам, подавати скарги на поміщиків до урядових органів; дозволила поміщикам засилати селян за провини до Сибіру, продавати їх без землі; поширила 1783 р. кріпосне право на Лівобережну Україну тощо.

Вершиною дворянських привілеїв став маніфест від 21 квітня 1785 р. про жалувані грамоти дворянству й містам. За дворянами юридично закріплювали селян із нерухомим майном; дворян звільняли від податків, повинностей, тілесних покарань, обов'язку нести військову й державну службу тощо. У містах створювалися міські думи, а міщани поділялися на 6 розрядів за майновим цензом.

Відбувалися подальші централізація та бюрократизація державного апарату. У 1763 р. імператриця видала указ про поділ сенату на 6 департаментів із різними функціями, чим було послаблено його вплив як найвищого державного органу. Катерина II створила особисту канцелярію — “Кабінет Її Величності” та сконцентрувала в своїх руках усю повноту виконавчої влади. У 60-х рр. провадилася реформа місцевих органів державної влади, згідно з якою вся влада на місцях зосереджувалась у губернатора. Було проведено також секуляризацію монастирських земель. У 1775 р. здійснено адміністративну обласну реформу, за якою Росію переділили на 50 губерній (замість 23), які, своєю чергою, складалися з повітів. У губерніях влада належала губернаторам, призначуваним урядом, а в повітах і повітових містах — “капітан-ісправникам” і “городничим”.

Важливим елементом адміністративних реформ Катерини ІІ була ліквідація автономних утворень, що існували у складі Російської імперії. Імператриця скасувала “особливий прибалтійський порядок”, реорганізувала управління Донським краєм. Одначе найбільше втратило від адміністративних перетворень Катерини ІІ населення України. 10 листопада 1764 р. було оголошено маніфест цариці про ліквідацію гетьманства на Лівобережній Україні. Натомість створено нову Малоросійську колегію, якою керував президент генерал-губернатор П. Рум'янцев. У 1765 р. ліквідовано козацький устрій на Слобідській Україні: козацькі полки перетворювалися на регулярні, частину козаків переведено у стан державних селян. 3 серпня 1775 р. царським маніфестом було оголошено про знищення Запорозької Січі. У 1781—1783 рр. на Гетьманщині проведено нові адміністративні перетворення: скасовувався полково-сотенний адміністративний устрій і вводився повітовий, замість Гетьманщини утворювалося Малоросійське генерал-губернаторство. Самобутню Україну було перетворено на пересічну частину Російської імперії — Малоросію.

 

3. Селянська війна під проводом О. Пугачова та її придушення

Посилення кріпосного гніту, свавілля землевласників, важке становище уральських робітників спричинили хвилю народних повстань.

Одним із найбільших виявів наростання соціальної напруженості в другій половині XVIII ст. стала селянська війна 1773—1775 рр. під проводом простого козака станиці Зимовейської на Дону Омеляна Івановича Пугачова (1742—1775). Війна охопила величезну територію — Південний та Середній Урал, Західний Сибір, Башкирію, Пермський край, Прикам'я, Поволжя та Дон.

Мал. Омелян Пугачов

 

Крім зазначених, причинами війни були і утиски яїцького козацтва: запровадження держаної монополії на ловлю риби, добування солі, продажу вика, збір мита тощо. Невдоволення козаків призвело до декількох повстань 1771-1772 рр., які стали переднем війни.

У вересні 1773 р., діставшися прикордонної річки Яїк, О. Пугачов прибрав ім'я імператора Петра III і схилив на свій бік гурт місцевих козаків. Під знамена повстанців звідусіль прибували селяни, козаки, робітні люди уральських заводів. До них приєднувались і групи башкирів, татар, калмиків, які потерпали від царського гніту. Проте повсталим не вдалося захопити фортецю Оренбург, під стінами якої вони зазнали поразки. Загони Пугачова перемістилися на Урал. Тут чимало уральських заводів із кріпосними робітниками присягнули на вірність О. Пугачову. Населення Башкирії та Удмуртії теж повстало.

Витіснена царським військом з Уралу, армія О. Пугачова з'явилася в Поволжі. У липні 1774 р. повстанці атакували Казань та оволоділи містом (кремль залишився в руках урядових військ). Проте й тут повстанці незабаром зазнали поразки. Із загоном у кількасот відчайдухів О. Пугачов переправився на правий берег Волги, де більшість населення складали кріпаки. Відступ повстанців завдяки селянам, які до них приєдналися, переріс у навалу. Липень—серпень стали найжахливішими місяцями для урядовців і дворян — їх грабували, катували, вбивали. Повстання охопило сотні поселень, запалали поміщицькі маєтки. У той час видавалися накази й маніфести О. Пугачова.

Військо Пугачова рухалося на південь, у Донські степи, з надією на підтримку донських козаків. Але восени 1774 р. поблизу Чорного Яру на Волзі загони О. Пугачова було розбито, а самого ватажка схопили заможні козаки й передали урядові.

10 січня 1775 р. О. Пугачова та інших керівників повстання було страчено в Москві на Болотному майдані.

Уряд жорстоко розправився з учасниками селянської війни. Тисячі повстанців було закатовано, в містах і селах стояли шибениці, пливли вони й на плотах униз Волгою. Царські кати карали людей розпеченим залізом, виривали ніздрі, висилали на каторгу, нещадно били батогами, спалювали цілі села. Рідну станицю Пугачова Зимовейську було згладжено зі світу. Бунтівлива річка Яїк дістала назву Урал.

 

4. Основні напрями й мета зовнішньої політики Російської імперії

У зовнішній політиці Російської імперії за Катерини ІІ вирізнялися два етапи, розмежовані французькою революцією кінця XVIII ст.

На першому етапі головною метою зовнішньої політики Катерини ІІ було поширення впливу в Європі, де основним суперником на той час уважалася Франція — наймогутніша європейська держава, а також приєднання нових земель за рахунок сусідніх держав. Король Франції Людовік ХV мету своєї політики щодо Росії висловлював так: “Усе, що в змозі втягнути цю імперію в хаос і примусити її повернутися до мороку, відповідає моїм інтересам”. З цією метою французький уряд провадив політику створення “східного бар'єру” – підтримки Швеції, Речі Посполитої, Османської імперії. Найслабшою ланкою цього бар'єра була Річ Посполита, яку роздирали внутрішні протиріччя і яка стала об'єктом зазіхань з боку Пруссії, Австрії та Росії. Тому основними напрямами зовнішньої політики Росії, навколо яких концентрувалися зусилля царського уряду, були:

боротьба проти Османської імперії з метою оволодіти узбережжям Чорного моря з Кримом, вийти до Кавказького хребта. Розв'язання цього завдання відкривало можливість освоювати Причорноморські степи, розвивати зовнішньоторговельні зв'язки через Чорне й Середземне моря, ліквідовувало небезпеку нападів Кримського ханства та Османської імперії;

протидія намаганням Швеції повернути втрачені землі;

участь у боротьбі за підкорення ослабленої Речі Посполитої, приєднання до Росії Правобережної України та Білорусії.

Реалізація цих напрямів мала звести нанівець плани Франції ослабити та ізолювати Російську імперію.

Революція у Франції 1789—1794 рр. внесла суттєві корективи у зовнішню політику Росії. Революція не тільки знищила французький абсолютизм, а й примусила інших монархів Європи замислитися над тим, як не допустити поширення її впливу на свої країни. Зміна ситуації в Європі перетворила Росію на оплот абсолютизму. Катерина II взяла найактивнішу участь у боротьбі проти революційної Франції.

 

5. Російсько-турецькі війни 1768—1774 та 1787—1791 рр.

Першу російсько-турецьку за часів Катерини II війну розв'язала Туреччина, яка планувала могутніми ударами вийти до Києва, Смоленська, Астрахані, вдертися на Кавказ.

Восени 1768 р. війська кримського хана спустошили деякі райони України. Під ударами російських військ кримчани відступили, захопивши велику здобич. Наступного року воєнні дії розгорнулись у Причорноморських степах, на Балканах і Кавказі. Російські війська всюди тіснили противника. У 1769 р. російська армія на чолі з видатним полководцем Петром Олександровичем Рум'янцевим розгромила турків під Хотином і зайняла Хотин, Ясси, Бухарест, Таганрог. У 1770 р. російські війська здобули три блискучі перемоги: дві на суходолі (біля Ларги й Кагулу) та одну на морі (в Чесменській бухті).

У 1774 р. війна скінчилася вигідним для Росії Кючук-Кайнарджійським миром (укладено в болгарському селищі Кючук-Кайнарджі). До Росії відійшли території між Бугом і Дніпром включно з морським узбережжям, фортеці в Криму — Керч і Єнікале, а також землі до Кубані. Крим і Кубань стали незалежними від Туреччини. Росія дістала право контролю за ситуацією в дунайських князівствах Молдавії та Валахії, що були на той час васалами Туреччини. Російські судна отримали право вільно плавати Чорним морем.

У квітні 1783 р. Катерина II видала маніфест, у якому заявляла, що Крим, Таманський півострів і “вся Кубанська сторона прийняті під державу Всеросійську”. Влітку того ж року в Криму розпочалося будівництво бази російського Чорноморського флоту — міста Севастополя.

Зазнавши поразки, Туреччина почала готуватися до нової війни проти Росії. Оскільки більша частина північного узбережжя Чорного моря залишалася в руках Туреччини, уряд Катерини II також не вважав конфлікт вичерпаним. Обидві держави розгорнули активну дипломатичну діяльність із пошуків союзників. Росія уклала союз з Австрією.

Воєнні дії знову розпочала Туреччина, за якою стояли Англія та Франція. Турецький флот із десантом підійшов до одного з головних пунктів російської оборони Причорномор'я — Кінбурна, гарнізоном якого командував Олександр Васильович Суворов. Бій 1 жовтня 1787 р. закінчився майже цілковитим знищенням турецького десанту: з 5 тис. турків на кораблі повернулося не більше як 500.

Російські війська 1788 р. штурмом оволоділи сильною турецькою фортецею Очаків. У цій та інших операціях успішно діяв молодий Чорноморський флот під командуванням адмірала Федора Федоровича Ушакова.

У 1789 р. біля річки Римніку (притока Дунаю) об'єднаний російсько-австрійський корпус (7 тис. росіян під орудою О. В. Суворова і 18 тис. австрійців) перепинив шлях 100-тисячній турецькій армії та 11 вересня здобув блискучу перемогу “не числом, а вмінням”. А в грудні 1790 р. Суворов і керовані ним війська досягли нового, нечуваного успіху, здобувши турецьку фортецю Ізмаїл у гирлі Дунаю.

Здобуття Ізмаїла й перемоги на морі (1791 р. в Керченській протоці, біля острова Тендри, біля мису Каліакрії на південь від гирла Дунаю, поблизу Варни) вирішили долю війни.

У 1791 р. в Яссах було укладено мирний договір між Росією й Туреччиною. Росія одержала землі між Південним Бугом і Дністром. Туреччина відмовилася від своїх претензій на Крим і визнала його володінням Російської імперії. Усе Чорноморське узбережжя від гирла Дністра до Криму опинилося в межах Росії.

 

Цікаво знати

Підпорядкування Росією Грузії та Казахстану. Катерина ІІ приділяла багато уваги південно-східним кордонам своєї держави. Ослаблення Османської імперії внаслідок російсько-турецьких війн дало змогу Росії активізувати свою діяльність у Закавказзі. Народи Закавказзя з ХVІ ст. вели боротьбу проти Ірану та Османської імперії. Росія допомагала грузинам, вірменам, азербайджанцям у цій боротьбі з метою закріпитися в цьому регіоні. Важливим кроком стало підписання 24 липня 1783 р. Георгіївського трактату між Росією та царем об'єднаної Східної Грузії Іраклієм ІІ. Згідно з цією угодою Грузія визнавала владу Росії. Обидві сторони в разі нападу на одну з них зобов'язувалися надавати допомогу. Росія залишала за Грузією право вести самостійну зовнішню політику і гарантувала своє невтручання в її внутрішні справи.

У ХVІІІ ст. розпочався процес приєднання до Російської імперії Казахстану. Казахське ханство утворилося наприкінці ХV ст. Воно поділялося на три жузи (орди): Малий (Молодший), Середній і Великий (Старий). На початку ХVІІІ ст. становище казахів погіршилося через вторгнення ойратів — західних монголів. Це стало основною причиною прийняття казахами російського підданства: Малого й частини Середнього жузів — 1731 р., решти Середнього жузу — у 1740—1741 рр.

Після приєднання царський уряд розпочав політику обмеження влади місцевої знаті та поширення загальноімперських порядків і установ на територію Казахстану. Це викликало хвилю народного обурення, яке прибрало форму повстання під керівництвом Батира Срима (Срима Датова). Повстання тривало з 1783 р. по 1797 р. Царський уряд пом'якшив свою політику і пішов на деякі поступки.

Великий (Старший) жуз до середини ХІХ ст. знаходився в залежності від Кокандського і Хівинського ханств та був приєднаний до Російської імперії в 60-х рр. ХІХ ст.

 

6. Війна проти Швеції 1788—1790 рр.

Король Швеції Густав ІІІ вирішив скористатися з того, що Росія воювала проти Туреччини, щоб повернути раніше втрачені землі. У 1788 р. шведська армія вторглася до Фінляндії, але наразилася на сильний опір російських військ, які змусили її відступити. Наступного року російські армія і флот перейшли в наступ та оволоділи значною частиною Фінляндії. У 1790 р. головні події розгорнулися на морі. Шведський флот здійснив дві атаки на російський флот у районі Ревеля (Таллінна) та Червоної Гірки, але невдало. Після цих поразок Густав ІІІ запропонував мир; Росія погодилась.

Російсько-шведська війна засвідчила слабкість Швеції та її неспроможність навіть за сприятливих умов вести боротьбу проти Росії.

 

7. Участь Росії в поділах Польщі

У другій половині XVIII ст. ослаблена Польська держава через постійні шляхетські чвари стала об'єктом втручання її могутніх сусідів – Австрії, Пруссії та Росії.

Питання розподілу польських земель давно вже обговорювалось європейськими дипломатами. Проте вирішення даного питання не переходило в практичну площину. Прискорило розподіл Польці перемоги росіян у війні з Туреччиною 1768-1774 рр. Пруссія та Австрія не бажали ще більшого посилення Росії, але не маючи можливості його запобігти, прагнули виторгувати собі володіння в Польщі, в обмін на неврегулювання в російсько-турецький конфлікт. Росія, яка фактично контролювала Польщу опиралась розвитку подій таким чином. Та обставини, що склалися (затяжною стала боротьба з Барською конфедерацією, Австрія погрожувала втручанням і в 1770 р. приступила до загарбань Галичини, дипломатичний тиск на Росію чинили Франція, Англія, Пруссія та інші держави), змусили Росію переглянути свою позицію. Вона згодилась на поділ Польщі разом з Австрією  та Пруссією.

У 1772 р. ці держави здійснили перший поділ Польщі. Галичина відійшла до Австрії, Східна Білорусія — до Росії, Західна Пруссія — до Прусського королівства. За другим поділом Польщі 1793 р. Правобережна Україна відійшла до Росії. Третій поділ Польщі стався 1795 р. Росія отримала Західну Білорусію, Західну Волинь, Литву й Курляндію; Австрія — Краківську, Сандомирську та Люблінську області, а Пруссія — інші землі включно з Варшавою. Внаслідок трьох поділів державну самостійність Польщі було ліквідовано. Більшу частину її земель отримала Росія.

 

Цікаво знати

Другий поділ викликав у Польщі хвилю народного обурення. Очолив боротьбу проти загарбників герой війни за незалежність англійських колоній у Північній Америці Тадеуш Костюшко. Під час війни за незалежність він уславився своєю хоробрістю, особливо відзначився під час битви під Саратогою. На Батьківщину Т. Костюшко повернувся 1784 р. генералом. Йому боляче було дивитися, як гине Польща. Костюшко зібрав армію, що складалася з повсталих селян. 4 квітня 1794 р. армія Костюшка завдала поразки росіянам під Рацлавицями. Згодом повсталі оволоділи Варшавою та Вільнюсом. Проте демократичні гасла повстання не підтримала значна частина шляхти. Росія та Пруссія, зібравши значні сили, перейшли в наступ. Російська армія під командуванням О. Суворова розгромила основні сили повсталих та оволоділа Варшавою, яку знаменитий полководець віддав, подібно до Ізмаїла, на глум переможцям. Костюшка було ув'язнено в Петропавлівській фортеці.

 

У другій половині ХVІІІ ст. завершився процес формування на місці Московської держави величезної Російської імперії, яка утверджувалась на Європейському континенті завдяки численним загарбницьким війнам.

 

8. Розвиток культури Росії другої половини ХVІІІ ст.

У зазначений період відбувався бурхливий розвиток російської культури. Потреби розвитку країни вимагали становлення системи освіти як початкової, так і вищої. У 1755 р. за ініціативою видатного російського вченого Михайла Ломоносова у Москві було відкрито перший університет. Створювалася мережа початкових шкіл.

Без наукового поступу був неможливий подальший прогрес, тому в Росії розпочався бурхливий розвиток науки. Центром наукових знань була Петербурзька академія наук, заснована у 1725 р. Під її керівництвом почалося активне вивчення неозорих просторів Росії. Так мореплавці В.Беринг і О.Чіріков довели, що між Азією та Північною Америкою існує пролив, названий Беринговим. Професор Г.Міллер створив узагальнюючу працю „Історія Сибіру”. Російські географи дослідили Камчатку, Аляску. У 1745 р. був створений узагальнюючий Атлас Росії. Почалось створення і історії Росії. Батьком її вважається В.Татіщев.

Найбільший внесок у російську науку зробив Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765). Він був сином поморського селянина. У 19 років жага до знань привела його до Москви, де він поступив до Слав`Яно-греко-латинської академії, згодом, до Києво-Могилянської академії. Продовжив освіту в Німеччині. Повернувшись на батьківщину був прийнятий дна роботу в Академію наук. Свою діяльність він розгорнув у багатьох напрямках: від літератури, мистецтво, історії до науки. Він писав оди, створив мозаїчне панно „Полтавська битва” (відновивши рецепт створення смальти). Заснував новий напрям в науці – фізичну хімію. Довів, що оточуючий світ, є постійним рухом матерії, яка складається з атомів, що утворюють молекули. Велику увагу приділяв вивченню електрики, довівши, що іскра і блискавка мають однакову природу. Довів, що Венера має атмосферу. Пояснив природу Північного сіяння. Весь перелік винаходів, інженерних рішень ученого зайняв би не одну сторінку. Переймався підготовкою власних учених.

Друга половина ХVІІІ ст. принесла багато нового у розвиток літератури. Воєнні перемоги, сходження монархів на престол породили торжеств енні вірші – оди. Серед авторів виділялися М.Ломоносов і Г.Державін. Успіхом у читаців користувалися п’єси Д.Фонвізіна „Брігадір”, „Недоросль”, які були сатирою на російське дворянство. Великий гнів у Катерини ІІ викликав твір О.Радіщева „Подорож з Петербурга у Москву”, в якому він викривав всі вади російського кріпосництва. За цей твір ін і поплатився.

Небувалого розмаху у цей час набуло кам`яне світське будівництво особливо у Москві та Петербурзі. Шедеврами архітектури тієї доби стали Зимовий палац у Петербурзі (Знаменитий Ермітаж), а також палацові комплекси у Петергофі та Царському Селі, які створив італійський архітектор Варфоломій Растреллі. Також проявився талант російського архітектора В.Баженова. За його проектом був збудований величний Будинок Пашкова (тепер головна будівля Державної бібліотеки Росії). Будівля Московського університету була зведена за проектом іншого талановитго митця М.Казакова. Більшість архітектурних шедеврів створювалися у стилі рококо і класицизму.

Не менші успіхи мав живопис цієї доби. Серед талановитих майстрів виділялися два вихідця з України Д.Левицький (1735-1822) і В.Боровіковський (1757-1825). Портрети написані ними відносяться до шедеврів світового рівня. Зображаючи діячів тієї епохи, майстри прагнули показати внутрішній світ людини, а не портретну схожість.

На 1750 р. припадає зародження російського театру. Його батьком став Ф.Волков (1729-1763). Швидко розвивалася і музична творчість.

Але всі ці успіхи культури були не доступні для широкого загалу населення імперії, проте вони створили підмурок для розвитку російської культури у наступну добу.

 

Документи. Факти. Коментарі

1. Витяг із Жалуваної грамоти дворянству 1785 р.

Про особисті переваги дворян

13-тє. Дворянин передає свою дворянську гідність дружині своїй.

14-те. Дворянин передає дітям свою дворянську гідність спадково...

18-ме. Без суду не позбавляється благородний своєї гідності.

12-те. Хай не буде засудженим благородний, крім рівних собі...

15-те. Тілесне покарання хай не торкнеться до благородного...

17-те. Підтверджуємо на довічні часи... дворянству волю і свободу...

22-ге. Благородному вільна влада і воля... маєток дарувати або заповідати, або у віно, або в прожиток віддати, або передати, або продати, кому заманеться.

26-те. Благородним підтверджується право купувати села.

27-ме. Благородним підтверджується право оптом продавати те, що вродить у їхніх селах чи буде вироблено.

28-ме. Благородним дозволяється мати фабрики та заводи по селах.

29-те. Благородним дозволяється у вотчинах їхніх заводити містечка, торги і ярмарки...

32-ге. Благородним дозволяється продавати... за море товар, який у них вродився...

33-тє. Підтверджується для благородних право власності ... і на надра землі і у воді...

35-те. По селах поміщицький будинок вільний від постою.

36-те. Благородні звільняються від особистої податі.

 

Поміркуйте:

Чим можна пояснити надання дворянам таких широких привілеїв?

 

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте соціально-економічний розвиток Російської імперії в другій половині XVIII ст.

2. Якою була внутрішня політика Катерини ІІ? Порівняйте її з внутрішньою політикою Петра І.

3. Розкрийте наслідки політики Катерини ІІ щодо України, використовуючи документ.

4. Розкажіть про перебіг селянської війни під проводом О. Пугачова.

5.З'ясуйте мету та основні напрями зовнішньої політики Російської імперії у другій половині XVIII ст.

6.Які основні наслідки російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст.?

7.З якою метою було здійснено поділи Польщі?

8.Дайте оцінку війнам Російської імперії другої половини XVIII ст. Чи можна назвати їх колоніальними?

9.Складіть розгорнутий план пунктів 4, 5, 6, 7, параграфа і підготуйте за ним розповідь про зовнішню політику Російської імперії у другій половині ХVІІІ ст.

10. Охарактеризуйте розвиток російської култури тієї доби, вкажіть визначних представників.

 

Запам'ятайте дати:

1768—1774 рр., 1787—1791 рр. — Російсько-турецькі війни.

1772, 1793, 1795 рр. — Поділи Речі Посполитої.

1773—1775 рр. — Селянська війна під проводом О. Пугачова.

1775 р. — Ліквідація Запорозької Січі.