§ 24. Епоха Просвітництва

§ 24. Епоха Просвітництва

Пригадайте:

1.Якими були основні ідеї гуманістів?

2.Які процеси в житті церкви відбувалися напередодні епохи Просвітництва?

 

1. Початок епохи Просвітництва

У другій половині XVII ст. в середовищі освічених людей утвердилося прагнення знайти розумне пояснення всіх явищ природи і людського життя. У своїх дослідженнях вони вже не спиралися на релігію. За людським розумом визнавалася здатність до кінця пізнавати й пояснювати світ. Світогляд, згідно з яким основним засобом пізнання і критерієм істини є розум людини, а не Божественне одкровення і досвід, називається раціоналістичним.

Домінування раціоналізму в свідомості освічених людей дало могутній поштовх до набуття знань. Наука XVII ст. ще не мала вузької спеціалізації: вчені не поділялися на математиків, фізиків, філософів і т. д. Вони працювали одночасно в багатьох галузях. Ними були сформульовані нові принципи наукових досліджень; наука отримала знання з експерименту і заговорила мовою математичних формул.

Популярність науки зросла настільки, що в Англії створили спеціальне товариство під орудою самого короля, а у Франції з ініціативи уряду — Академію наук. Надавалася підтримка науковим виданням.

Зростання авторитету науки дедалі більше переконувало в могутності людського розуму. У XVIII ст. віра в розум стала панівною: люди вважали, що в усьому слід прислухатися тільки до нього. Розум, уважали вони, необхідно розвивати за допомогою розумових вправ, вивчення наук і мистецтва. Це допоможе людині змінити довколишній світ, зробити його розумним і справедливим. Просвітництвом стали називати поширення розуму. Значна кількість освічених людей була переконана, що Просвітництво приведе людство до щастя. Основним умонастроєм суспільства став оптимізм. Люди вірили у прогрес, у те, що історія рухається до кращого, розвивається від несправедливого устрою до справедливого суспільства. Людина XVIII ст., як ніколи в минулому, вважала себе господарем власної долі.

Батьківщиною Просвітництва була Англія, де розвиток капіталізму стимулював прогрес науки і знань. Визначні англійські вчені-мислителі Ісаак Ньютон, Томас Гоббс, Джон Локк разом із голландцем Бенедиктом (Барухом) Спінозою та німцем Готфрідом Лейбніцем заклали підвалини ідей Просвітництва.

 

2. Природа людини і природне право

Епоха Просвітництва утвердила в свідомості людей поняття “природного права”. Просвітителі вважали, що всі люди від природи наділені природними правами, зокрема правом на життя, свободу і рівність. Із цього випливало, що всі існуючі в суспільстві відмінності (між бідними та багатими, правителями й підлеглими, дворянами і простими людьми) були встановлені не Богом, а самими людьми; з огляду на це вони мали змінити те, що самі створили.

Наміри змінити державу й суспільство в епоху Просвітництва виглядали не як зазіхання на світовий порядок, а як законне право людини. Суспільство вважалося справедливим тільки за умови, що в ньому додержано природних прав людини. На думку просвітителів, щоб зробити людей щасливими, найперше слід усіх їх забезпечити природними правами, відкритими за допомогою розуму. Просвітителі в реалізації своїх ідей покладали надії на монархів, які мали встановити “розумний” порядок у державах, спертий на природне право.

Прикладом утілення в життя ідей просвітителів стали реформи “освічених монархів” — короля Пруссії Фрідріха ІІ, австрійських імператорів Марії-Терезії та її сина Йосипа ІІ, російської імператриці Катерини ІІ (у перший період її правління) та ін.

 

3. Просвітництво і церква

До релігії та церкви просвітителі здебільшого ставилися байдуже, а то й вороже. Богословські проблеми їх більше не цікавили. Вони гадали, що світотворення було чи деїстичним (Бог створив світ і потому вже не втручався в історію людства), чи атеїстичним (повне заперечення існування Бога).

Відповіддю церкви на ці нові умонастрої стало переконання, що повинна домінувати переконаність у вірі, а не формальне виконання церковних правил. Проте церква вже не могла гідно відповісти на критику просвітителів, бо релігійне піднесення XVII ст. вичерпалося.

З падінням авторитету церкви її багатства і привілеї стали об'єктом домагань з боку держави. Відкривалися світські школи. Папі Римському навіть довелося розпустити орден єзуїтів (згодом його відновили). У більшості країн припинилися суди інквізиції.

 

4. Освіта

Епоха Просвітництва дала могутній поштовх освіті. Так, король Пруссії Фрідріх ІІ та австрійський імператор Йосип ІІ ввели у своїх країнах загальну початкову освіту. У Франції протягом XVIII ст. кількість неписьменних скоротилася з 79 до 63% населення. Але, попри відчутний прогрес в освіті, епоха Просвітництва додала до соціального розколу в суспільстві культурно-освітній. Незначна частина освічених людей часом не могла порозумітися з рештою населення. Отже, ідеї Просвітництва охопили лише незначну частину населення, переважно освіченого. Просвітителі самовпевнено вважали вірними лише ті знання, що добуті наукою, власним розумом, а не ті, що базуються на традиціях і народній мудрості. Народні вірування вважалися забобонами, а народне життя — проявом відсталості й зашкарублості.

 

5. Енциклопедисти

Філософ Дені Дідро (1713-1784) вважав своїм завданням зробити сучасні знання як можна більш доступними для всіх. Задум полягав у тому, щоб укласти загальну картину знань, які накопичили європейці на середину ХVІІІ ст., об’єднати їх у спеціальний словник. Такі спроби мали місце і раніше, але вони не мали тако розмаху. Видання отримало назву „Енциклопедії”. Організаторам задуманого Д.Дідро і Жану Д`Аламберу (1717-1783) вдалося залучити до роботи всіх великих філософів і письменників того часу: Вольдер, Монтеск’є, Гольбах, Руссо та ін. Проте більша частина „Енциклопедій” була написана менш відомими людьми але не менш освіченими. Так де Жокур написав 17 тисяч статей.

У вступі, який написав Д`Аламбер говорилося, що читач самостійно повинен думати і шукати істину.

Видання підтримала королівська фаворитка маркіза Помпадур, що полегшило вихід видання в обхід цензури у 1751 р. Проте вже у 1759 р. видавати „Енциклопедію” було заборонено. Існуючі томи вилучалися і нищилися. Проте видання продовжувало виходити підпільно. Незважаючи на всі зусилля поліції, спосіб як це робилося, так і не було розрито. До 1782 р. вийшло 22 статей і 13 томів ілюстрацій та таблиць.

Ця масштабна праця справила величезний вплив на тодішнє суспільство.

 

6. Громадська думка. Масони

В епоху Просвітництва з'явилася нова вагома сила в суспільстві — громадська думка. Вона стала суттєво впливати на державну політику, що обмежувало свавілля монарха, і виявилася могутньою зброєю в руках тих, хто вмів нею керувати. Інструментом, за допомогою якого формувалася громадська думка, були чутки, газети.

Середовищем вияву громадської думки були світські салони. XVIII ст. стало століттям салонів, що гуртували симпатиків мистецтва, вчених, літераторів, художників. У салонах велися розмови про науку, філософію, політику. Тут дізнавалися про новини, плели інтриги. Організаторами салонів були знатні чи багаті особи. У деяких салонах існували чіткі правила поведінки. Просвітителі постійно відвідували салони, значну частку їхніх творів написано у формі розмов.

Окрім салонів, виникали літературні, філософські, наукові товариства і гуртки. Вони ставили перед собою завдання впливати на громадську думку і сприяти прогресові просвітництва. Ці гуртки й товариства відігравали роль, подібну до ролі нинішніх політичних партій. Особливістю гуртків і товариств було те, що в суспільстві, розділеному становими привілеями, вони об'єднували людей незалежно від походження.

Масонство (франкмасонство) своїми завданнями й характером діяльності скидалося на філософське товариство. Але, на відміну від товариств, воно було таємним братством, закритим для необізнаних. Масон у перекладі з французької — “каменяр”, франкмасон — “вільний каменяр”. Перші масонські ложі (так називалися масонські організації) в XVIII ст. заснували англійські просвітники, які запозичили назви та обряди середньовічного цеху каменярів.

Масонство стало модною, навіть впливовою, течією. До лож вступали особи, які прагнули змінити існуючий несправедливий світ. Вони проповідували свободу і братерство всіх людей, поширювали ідеї Просвітництва, не цуралися благодійництва. Членами масонських лож було багато знаменитих людей того часу (Вольтер, Гете, Моцарт та ін.).

 

7. Театри, концерти, виставки

Раніше театри здебільшого були придворними; театри, відкриті для широкої публіки, діяли тільки в Лондоні та Парижі. У XVIII ст. вони відкривалися навіть у невеличких містах Європи. Комедії Жана-Батіста Поклена (Мольєра) були найбільш відомими і ставилися скрізь.

Змінилась і роль музики. Раніше вона призначалася для супроводу богослужіння, придворних свят, спектаклів, а у XVIII ст. зазвучала самостійно. Клавесин, фортепіано, скрипка, флейта стали концертними інструментами. Композитори й виконавці опинились у центрі уваги світської публіки, їх запрошували королі та вельможі. Й.-С. Бах, Й. Гайдн, В. Моцарт, Л. ван Бетховен зажили світової слави як композитори і виконавці.

Доступнішим для широкої публіки став живопис. Проводилися виставки картин, що потім обговорювалися в салонах і пресі. Картини Нікола Пуссена, Жака-Луї Давіда користувалися найбільшою популярністю.

 

8. Бароко, класицизм, рококо, неокласицизм

У другій половині XVIII ст. у більшості європейських країн — Італії, Іспанії, німецьких державах, Польщі та ін. — домінуючим художнім стилем ще залишалося бароко. А от у Франції утверджувався новий стиль — класицизм. Мистецтво класицизму орієнтувалося на античні зразки. Драматурги писали п'єси на сюжети з грецької та римської міфології та історії. Художники зображували на своїх полотнах стародавніх богів і героїв. Архітектори наслідували трикутні фронтони і колонади античних храмів. На відміну від майстрів бароко письменники і художники класицизму в своїй творчості свідомо прагнули наслідувати встановлені норми прекрасного. Класицисти розробили цілу теорію, яким повинен бути твір мистецтва, як належить складати вірші, п'єси, малювати картини. Класицисти вважали, що твір мистецтва має бути величним, ясним, строгим, зрозумілим, відповідати встановленим правилам. Ніяких крайнощів, непродуманого, неправдивого, неіснуючого.

З'явившись у Франції, класицизм поширився й на інші країни Європи.

П'єси, написані в цьому стилі, мали логічний і зрозумілий сюжет і мову. В основі п'єси завжди була якась ідея, яка протягом п'єси розкривалась і освічувалася зусібіч. Події, зображені у п'єсі, завжди відбувалися в одному місці, в один день. Ніяких другорядних сюжетних ліній не допускалося.

У літературі та мистецтві класицизму існувала ієрархія жанрів. Трагедія стояла вище від комедії. Герої трагедій могли розмовляти лише піднесеною мовою.

Засновником французької класичної трагедії був П'єр Корнель (1606—1684). Він писав п'єси та праці з теорії мистецтв. Доля героїв його п'єс була тісно пов'язана з політичною боротьбою. Сюжет розгортався на тлі історичних подій. Своїми п'єсами Корнель намагався довести необхідність зміцнення абсолютної монархії. А от Жан Расін (1639—1699) свої п'єси присвячував світові людських почуттів. Хоча комедія в класицизмі, як ми щойно зазначили, вважалася нижчим жанром, видатний комедіограф Жан-Батіст Поклен (Мольєр; 1622—1673) своїми творами зумів довести протилежне. Його комедії залишаються популярними й досі.

Художник Нікола Пуссен (1594—1665) уважав, що сюжет мистецького твору має бути благородним, величним і піднесеним, а композиція — логічною і простою.

Всесвітньо уславленим взірцем мистецтва класицизму стала резиденція французьких королів у Версалі. Над її створенням працювали найкращі архітектори, художники, садівники.

У першій половині XVIII ст. поширився новий стиль — рококо (декоративні мотиви у вигляді мушлі). Цей стиль особливо проявився в декоративно-прикладному мистецтві. Йому властиві інтим і комфорт. Майстри рококо створювали витончені речі, в оточенні яких людині зручно і приємно жити. Для цього стилю характерні багатство прикрас, незвичність і вишуканість форм. Особливо популярним стало все незвичне, особливо китайський розпис, китайські павільйони в парках.

У другій половині XVIII ст. знову повернулося захоплення античними класичними формами. Цей стиль назвали неокласицизмом, тобто новим класицизмом. Нове захоплення було викликане археологічними розкопками римських міст Помпеї та Геркуланума, що загинули від виверження Везувію.

Строгість забудови римських міст наштовхнула архітекторів XVIII ст. на думку, що міста слід будувати за простим і розумним планом. Прикладом такої архітектури є ансамбль майдану Людовіка XV (тепер це майдан Згоди) в Парижі.

Художники-неокласики вважали, що мистецтво має виховувати, облагороджувати людину. Вони шукали героя, готового до подвигу і гідного наслідування.

Новий стиль приніс із собою і зміни в одязі: пишні жіночі плаття попереднього століття заступили легкі, схожі на давньогрецькі хітони.

 

9. Ідеї просвітництва в літературі

Всі великі просвітителі вправно володіли пером. Їхні твори читали, ними захоплювались, їх обговорювали. Більшість просвітителів, особливо французькі (Монтеск'є, Вольтер, Дідро, Руссо), свої думки прагнули донести до людей через літературний твір.

Даніель Дефо (1661—1731), Джонатан Свіфт (1667—1745), П'єр-Огюстен Бомарше (1732—1799), Фрідріх Шіллер (1759—1805), Йоган-Вольфганг Гете (1749—1832)... Через їхню творчість можна прослідити всю еволюцію ідей Просвітництва в літературі — від появи нового позитивного героя, який діє згідно зі своїм розумом (Робінзон Крузо з роману Дефо), до Фауста Гете.

Дефо утверджував у літературі нового позитивного героя, який працелюбством і розумом досяг усього. Інший англійський письменник Дж. Свіфт у романі “Подорож Гуллівера” намагався показати вади ідей Просвітництва. Герої Бомарше і Шіллера — прості люди, які своєю працьовитістю, розумом, людяністю протиставлялися аристократам. Ці автори утверджували природні права людини. Гете своїми літературними творами намагався виховати людей мужніми, сильними і добрими, здатними кинути виклик існуючому несправедливому ладу.

 

10. І. Кант

Найвідомішим представником німецького Просвітництва був Іммануїл Кант (1724—1804), син дрібного ремісника. Усе своє життя, на відміну від інших просвітителів, він безвиїзно прожив у Кенігсберзі (тепер Калінінград). Тут здобув освіту, став професором університету, а згодом і ректором. Кант читав лекції з філософії, філології, географії, права, математики, фізики та інших наук. Він розробив концепцію походження Сонячної системи з гігантської туманності, яка й дотепер залишається однією з основних наукових ідей в астрономії. Йому також належить ідея правової держави. Але головна проблема, що його хвилювала, була пов'язана з можливостями людини пізнавати світ.

Кант дійшов висновку, що людина може отримати знання лише про обмежену кількість навколишніх речей. Поряд із ними існують “речі в собі”, що їх пізнати неможливо, бо неможливо довести їх існування, і навпаки. З цього випливає, що пізнати світ до кінця неможливо. У такий спосіб мислитель піддав критиці ідею про безмежну силу людського розуму.

 

11. Почуття проти розуму

У другій половині XVIII ст. стало рости невдоволення сухим раціоналізмом філософії та неокласичного мистецтва, які відкидали чуттєве пізнання світу. Людям хотілося мріяти, хвилюватися, замислюватися перед загадками. З'явилися романи й поеми, які оспівували почуття, сни і мрії, нічні пейзажі, руїни старовинних замків і т. ін.

Так у літературі й мистецтві зародилася нова течія – сентименталізм (від франц. sentiment — почуття). Романи Семюела Річардсона, Порсенса Стерна, Жана-Жака Руссо викликали значний інтерес світської публіки. В Англії зародився “готичний роман” із фантастичними сюжетами, описом страшних злочинів, привидів, чаклунства, жахів.

Зміна смаків відбилась і на садово-парковому мистецтві. У моду ввійшли романтичні куточки з “дикою” природою.

У світському товаристві набули популярності містика, магія – все, чого не можна пояснити, і надприродне. Публіку шокували досліди французького лікаря Месмера, дослідження якого лягли в основу вчення про гіпноз.

Мода на надприродне створила умови для процвітання авантюристів і пройдисвітів. Це були люди, які видавали себе за ясновидців, здатних обертатися на духів, перетворювати будь-які метали в золото. Вони стверджували, що мають еліксир молодості й філософський камінь. Їм вірили, їх приймали у вищому світі. Одним із найвідоміших авантюристів був Джузеппе Бальзаме, відомий під ім'ям Каліостро.

 

 

Документи. Факти. Коментарі

1. Зі статті Іммануїла Канта “Відповідь на запитання: Що таке Просвітництво”

“Просвітництво — це вихід людини зі стану свого неповноліття, в якому вона знаходиться з власної вини. Неповноліття є неспроможністю користуватися своїм розумом без стороннього керівництва. Неповноліття з власної вини — це таке, причина якого полягає не у відсутності розуму, а у відсутності рішучості й мужності користуватися ним без стороннього керівництва. Май мужність користуватися власним розумом! — таким є гасло Просвітництва...

Якщо запитати, чи живемо ми зараз у просвіченому столітті, то відповідь буде: ні, але ми живемо у столітті Просвітництва. Ще багато не вистачає для того, щоб люди за тих умов, що склалися в цілому, були вже здатні або могли стати здатними надійно і добре користуватися власним розумом без стороннього втручання. Однак існують явні ознаки того, що для них відкрито шлях до вдосконалення в цьому; перепон на шляху до Просвітництва або виходу зі стану неповноліття, в якому людство знаходиться з власної вини, стає дедалі менше. У цьому аспекті наше століття є століттям Просвітництва, або століттям Фрідріха”.

 

Поміркуйте:

Що І. Кант називає “Просвітництвом” і “століттям Просвітництва”?

 

2. Із праці Джона Локка “Два трактати про правління”

Про виникнення політичних суспільств

“Позаяк люди, як уже зазначалося, природно вільні, рівні й незалежні, то ніхто не може бути виведений з цього стану і підкорений політичній владі іншого без своєї особистої згоди. Єдиний спосіб, коли хто-небудь відмовляється від своєї природної свободи і вдягає на себе пута громадського суспільства, — це угода з іншими людьми про об'єднання в суспільство для того, щоб зручно, добре і мирно спільно жити, вільно користуючись своєю власністю і знаходячись у більшій безпеці, ніж хто-небудь, хто не є членом суспільства...

Коли яка кількість людей таким чином погодиться створити співтовариство чи державу, то вони цим уже об'єднані та складають єдиний політичний організм, у якому більшість має право діяти і вирішувати за інших...”

Про мету політичного суспільства і правління

“...Великою і головною метою об'єднання людей у державу і передачу ними себе під владу уряду є збереження їхньої власності...”

Про обсяг законодавчої влади

“...Ось ті межі, що їх повноваження, дані суспільством, та й закон Бога і природи встановили для законодавчої влади будь-якої держави, за всіх форм правління.

По-перше... мусить існувати один закон для багатого та бідного, для фаворита при дворі та для селянина за плугом.

По-друге, ці закони не повинні призначатися ні для якої іншої мети, а виключно для блага народу.

По-третє, вони не повинні підвищувати податки на власність народу без згоди народу, даної їм самим або через його представників...

По-четверте, законодавчий орган не повинен і не може передавати її будь-кому, за винятком тих, кому її довірив народ”.

 

Поміркуйте:

1. Якими були погляди Дж. Локка на походження держави?

2. Яка мета, на думку Локка, створення держави?

3. Охарактеризуйте державу, описану Локком.

 

Запитання і завдання

1.Чому XVIII ст. називають епохою Просвітництва? Які її характерні риси?

2.Що таке природні права людини?

3.Чому саме Англія стала Батьківщиною Просвітництва?

4.Якими були відносини між церквою та державою у XVIII ст. і чому?

5.Який вплив мали ідеї Просвітництва на розвиток освіти і науки?

6.Що таке громадська думка? Яким чином вона впливає на поведінку людей?

7.Чому виникли світські салони, гуртки, масонські ложі? Яка їх мета? Яким чином вони впливали на громадську думку?

8.Чим можна пояснити появу протягом XVII — XVIII ст. бароко, класицизму, рококо, неокласицизму? Які з наведених стилів схожі між собою?

9.Які основні риси класицизму? Які з наведених стилів найбільше відповідають ідеям Просвітництва?

10.Чому наприкінці XVIII ст. ідеї просвітителів переживали кризу? Спробуйте з'ясувати їхні основні вади.

11.Яке значення мала епоха Просвітництва в історії Європи?

 

 

<< § 23. Життя європейців у другій половині XVII – XVIII ст. § 25. Німецькі держави у XVIII ст.  >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus