§ 23. Життя європейців у другій половині XVII – XVIII ст. (підручник)

Тема VIII. ДОБА ПРОСВІТНИЦТВА

 

§ 23. Життя європейців у другій половині XVIIXVIII ст.

Пригадайте:

1.Які особливості життя європейців XVI—XVII ст. ви запам'ятали?

2.Що нового з'явилось у житті європейців у XVI—XVII ст.?

 

1. Населення Європи

У XVII—XVIII ст., як і перед тим, чисельність населення зростала. На початку XVII ст. вона становила 95 млн душ, на початку XVIII ст. — 130 млн, а на початку ХІХ ст. — 190 млн. У різних країнах зростання чисельності населення відбувалося нерівномірно. Приміром, в Англії за майже 150 років вона збільшилася на 1 млн (на 30%), тоді як у Пруссії — з 1 млн до 5,5 млн.

Переважна більшість людей, як і раніше, жила в селах. Проте з кожним десятиліттям неухильно зростала кількість городян: торгівля, будівництво, мануфактурне виробництво, обслуговування потреб мешканців міст — усе це потребувало робочих рук. Аграрні перетворення, особливо в Англії, гнали мешканців сіл у міста на пошуки кращої долі.

Кількість міських мешканців в Англії та Пруссії сягала чверті населення. Найбільшими містами в Європі XVIII ст. були Лондон (675 тис. жителів) і Париж (близько 600 тис.).

 

2. Життя європейців у другій половині XVII—XVIII ст.

Незважаючи на всі зміни історії, людське життя тривало, люди одружувалися, народжували і виховували дітей. У XVII—XVIII ст. чоловіки шлюб зазвичай брали у віці 25—29 років. Нормальним явищем був шлюб із розрахунку, оскільки більшість сімей були союзами не кохання, а господарства. Низький рівень виробництва не дозволяв молодій сім'ї швидко звестися на ноги, через це шлюб брали лише тоді, коли вже мали власне господарство. Сім'ї здебільшого були великими, багатодітними. Виживало в середньому 5—7 дітей.

У XVIII ст. сталося важливе зрушення в процесі планування сім'ї. За часів середньовіччя дітей народжували стільки, скільки посилав Бог. Від кількості дітей залежав і статус жінки. Тепер же кількість дітей у сім'ї визначалася можливостями батьків їх виростити і виховати. Але домінуючою ця тенденція стала пізніше.

 Загальна тривалість життя хоч і збільшилась, але не набагато. Тільки чверть населення досягала 50-річного віку. Тривалість життя значною мірою залежала від соціального походження.

Як і в попередні століття, епідемії чуми, тифу, холери, кору забирали життя значної частини населення. Поширенню епідемій сприяли війни, антисанітарія, скупченість і невпорядкованість міст.

Щоправда, деякі смертельні хвороби відступили: зник сказ, що наводив жах за середньовіччя; сифіліс утратив епідемічний характер; остання епідемія чуми в Західній Європі сталася в 1720 р.

З епідеміями намагалися боротись: хворих ізолювали, одежу спалювали. У будинках проводили дезінфекцію, влаштовували карантини. Почалося впорядкування міст, які були осередками хвороб. Коли з метою запобігання епідеміям міська влада Парижа організувала прибирання вулиць, на честь цієї події складали пісні, навіть відкарбували дві пам'ятні монети. У другій половині XVIII ст. поліція заборонила виливати нечистоти на вулиці Парижа.

Життя як у містах, так і в селах залежало від тривалості світлого дня. З заходом сонця життя і в містах, і в селах завмирало. Будинки освітлювалися свічками або масляними лампами. Вуличне освітлення з'явилося лише наприкінці XVII ст.

 

3. Їжа, побут, звичаї європейців

Із розвитком світової торгівлі на столі у європейців з'явилися нові продукти і страви. Зміна продуктів харчування сталася не лише у вищих прошарків суспільства, а й у міщан, селян. Так, картопля зробилася “другим хлібом” у раціоні мешканців міст і сіл.

Найбільш сприйнятливими до нових продуктів харчування були заможні верстви суспільства. Цукор, кава, чай, шоколад стали символом епохи Просвітництва. У кав'ярнях, салонах за чашкою кави, чаю або шоколаду обговорювали, сперечались, вирішували політичні проблеми.

Звичай пити каву після обіду запозичили з Туреччини. Мода на каву почалася при дворі французького короля Людовіка XІV. Перші кав'ярні було влаштовано на кшталт турецьких або єгипетських.

Окрім нових харчових продуктів, до Європи було завезено тютюн. Куріння починалось як ритуальне дійство. Вельми поширилося нюхання тютюну. З усіх колоніальних товарів найбільш дорогим був чай — його довозили з Індії та Китаю.

 

Цікаво знати

Поширення колоніальних продуктів викликало гострі суперечки. Одні приписували новим продуктам небувалі цілющі властивості; інші, навпаки, стверджували, що вживання їх шкодить здоров'ю, і навіть вимагали заборонити їх увезення. Особливо багато противників було у кави, шоколаду й тютюну. Так, про шоколад подейкували, що він спалює кров і через нього народжуються чорні діти.

 

Так, у XVIII ст., завдяки винаходові Християна Гюйгенса, звичним явищем стали годинники (кишенькові). Набули поширення  люстерка, парасольки, порцеляновий посуд.

 

Цікаво знати

Чудовий китайський порцеляновий посуд потрапляв до Європи ще за середньовіччя, але він був дуже дорогим. Налагодження стабільних зв'язків із Китаєм після великих географічних відкриттів відкрило широкий доступ порцеляни до Європи. Європейці неодноразово робили спроби налагодити виготовлення порцеляни в Європі, але всі вони закінчувалися невдало — вироби за якістю значно поступалися китайським. На початку XVIII ст. в Саксонії алхімік Ботгер винайшов спосіб виготовлення порцеляни, не гіршої за китайську. У 1710 р. під його керівництвом у місті Майсені було запущено першу європейську мануфактуру з виробництва порцеляни. Згодом такі мануфактури з'явились і в інших містах Європи.

 

Зростання добробуту, правил гігієни та поширення ідей індивідуалізму привело до остаточного утвердження, попервах серед панівних верств, звичаю їсти й пити з індивідуального посуду, причому не руками, а з використанням столових наборів (ножа, виделки).

Склалися правила пристойної поведінки. Вважалося соромітським роздягатись у присутності сторонніх, позіхати на всю пащеку, чесатися, плювати і сякатися на підлогу.

У гардеробі європейців з'явилися нічні сорочки, халати, нижня білизна, носові хустинки.

А втім, більша частина населення (селяни) жила за традиціями. Отже, соціальне розшарування населення посилювалося завдяки відмінностям у побуті, звичаях і ставленні один до одного. Панівні прошарки суспільства вважалися благородними, на відміну від “мужви”.

 

4. Сільське господарство, мануфактури, торгівля

Переважна більшість населення була зайнята в сільському господарстві (80%). Життя людей, як і раніше, залежало від милостей природи, зміни клімату, врожаїв і неврожаїв. У XVIII ст. в сільському господарстві сталися значні зрушення: головне з них — зростання його товарності, виробництво на продаж. Зміни в агротехніці були незначними. У Східній Європі набирали силу великі маєтки (фільварки), засновані на праці підневільних селян (кріпаків). У Західній Європі переважали економічні методи примусу селян (оренда, грошовий податок, використання праці наймитів).

У XVII—XVIII ст. провідною формою організації товарного виробництва були ремісничі цехи та розпорошена мануфактура. Рівночасно зростала кількість централізованих мануфактур. Наприкінці XVIII ст. їх почали оснащувати машинами. З розвитком мануфактурного виробництва росло населення міст. Побільшало й селян, втягнутих у товарно-грошові відносини.

Великі географічні відкриття дали могутній поштовх розвиткові торгівлі, яка неухильно зростала і у XVIII ст. Торгівля стала важливим чинником зовнішньої та економічної політики держав. Війни за вихід і контроль за торговельними шляхами, а також за ринки збуту і джерела сировини стали звичними (Північна, Семилітня, англо-голландські). З метою захисту власних промисловості й торгівлі від іноземної конкуренції уряди вдавалися до політики меркантилізму.

Найбільші прибутки забезпечувала колоніальна торгівля, а надто — продаж рабів. Вивіз рабів з Африки досяг таких масштабів, що це негативно позначилося на демографічному стані Африки, а значний відсоток населення Латинської Америки і Півдня США став негритянським.

Ці загальні риси розвитку мали особливості в кожній країні Європи. У XVIII ст. на чоло європейського розвитку вийшла Англія, яка поетапно перетворювалася на головного перевізника, торгівця, і, зрештою, на “майстерню світу”.

 

Документи. Факти. Коментарі

Із книги М. М. Карамзіна “Листи російського мандрівника”

“...Щойно вийшли ми на вулицю, як мені довелося затиснути носа від смороду: канали тут заповнені всякими нечистотами. Чому б їх не почистити? Невже ж немає у берлінців нюху? — Д. повів мене через славну Липову вулицю, яка й справді чудова. Посередині висаджено алеї для піших, а з боків — бруківка. Чи то чистіше тут живуть, чи то липи вбивають нечистоти в повітрі — тільки на цій вулиці не відчував я ніякого неприємного запаху. Дома не такі високі, як деякі в Петербурзі, але дуже гарні. В алеях, що простягаються на тисячу та більше кроків, прогулюється чимало людей”.

 

Поміркуйте:

Які нові зміни в житті мешканців Берліна помітив М. Карамзін? Чим ці зміни були викликані?

 

Запитання і завдання

1.Що привело до змін у соціальному складі населення?

2.Які демографічні процеси відбувалися в Європі у другій половині XVII—XVIII ст.?

3.Що сприяло згасанню епідемій чуми та сифілісу у другій половині XVIII ст.?

4.Розкажіть про життя в одному з міст Європи у XVIII ст.

5.Які зміни сталися в їжі та побуті європейців?

6.Що спричинило появу правил пристойної поведінки?

7.Які зміни сталися в розвитку сільського господарства?

8.Схарактеризуйте політику меркантилізму. Чим вона була викликана і які її наслідки?