§ 19. Московська держава в XVIІ ст.

§ 19. Московська держава в XVIІ ст.

Пригадайте:

1.Якими були наслідки політики Івана ІV Грозного для Московської держави?

2.Якими були основні риси станової монархії в країнах Західної Європи?

3.Що таке самодержавство? На кого воно спиралося?

 

1. Початок Смутних часів

На початку XVI ст. Московську державу охопила тяжка криза, що увійшла в історію як Смутні часи (1598—1613 рр.). Тоді Московська держава знаходилася на межі загибелі, і лише завдяки рішучим діям російського народу вона вистояла.

Після смерті Івана ІV престол посів бідний на розум його син Федір (1584—1598 рр.). Він не міг керувати державою, і поступово вся влада зосередилася в руках боярина Бориса Годунова, із сестрою якого цар Федір був одружений. Продовжуючи політику Івана ІV, Годунов суворо розправився з ворожими йому представниками боярської знаті, спираючись при цьому на широкі кола дворянства.

 

Постать в історії

Честолюбний і розумний політик, Борис Годунов протягом 10 років очолював уряд царя Федора. Він досяг значних успіхів у зміцненні міжнародного авторитету Московської держави. Годунов уклав 15-річне перемир'я з Польщею, примусив кримського хана укласти мирну угоду з Московією. Внаслідок успішної війни проти Швеції Московія отримала вихід у Балтійське море. Засноване 1584 р. на півночі, в гирлі річки Двіни місто Архангельськ стало центром торгівлі Московської держави з Англією та Голландією. Дипломатичні успіхи були пов'язані передусім з особистістю Годунова. Він дістав непогану для свого часу освіту, володів кількома іноземними мовами, мав найкращу в Москві бібліотеку. Його прагненням було перетворити Московію на європейську державу. Але цього він так і не досяг.

 

У 1591 р. за нез'ясованих обставин в Угличі помер спадкоємець московського престолу, останній син Івана ІV царевич Дмитрій. За офіційним повідомленням царевич під час гри впав на ніж і заколовся. Одначе ширилися чутки, що його було вбито за наказом Бориса Годунова. У 1598 р. помер і цар Федір. Він не мав нащадків, і з його смертю припинилася давня династія Рюриковичів у Московській державі. Почався перший період Смутних часів — доба династичної кризи (1598—1605 рр.). В історії будь-якої монархії це дуже небезпечний час. Завдяки підтримці дворянства новим царем на земському соборі було обрано Бориса Годунова (1598—1605 рр.). Він опікувався розвитком ремесла і торгівлі, розгорнув будівництво нових міст у Поволжі. Проте його плідна діяльність зійшла нанівець, коли під час голоду 1601—1603 рр. влада не спромоглася змінити ситуацію на краще, хоча й організувала роздачу хліба голодним.

У ті страшні три роки люди їли кору дерев, кішок, собак, тисячами вмирали. Селяни юрбами тікали від своїх господарів. Із селян-утікачів формувалися лихі ватаги, що грабували купців і дворян. Почалися селянські повстання. Зусібіч лунали звинувачення на адресу Годунова, який несподівано помер. Тоді Московію охопив другий етап кризи — соціальний (1605—1609 рр.) Зростання напруженості в суспільстві переростало в громадянську війну між силами, що прагнули захопити владу в державі. Нараз з'явилася людина, яка оголосила себе врятованим від смерті сином Івана ІV Дмитрієм. Оскільки, на думку більшості, він був самозванцем, за ним закріпилося ім'я Лжедмитрія І.

 

2. Від Лжедмитрія І до початку правління Романових

Неврожаї і голод початку XVIII ст. у свідомості більшості населення Московії пов'язувалися з династичними проблемами країни, вважалися Божою корою за вбивство "законного царя". все це допомагало Лжедмитрію І. Перемога самозванця була забезпечена, за висловом російського поета О. Пушкіна, "думкою народною". його підтримали незадоволені своїм становищем селяни, козаки, міщани і знать, яку не влаштовувало правління Годунова.

Лжедмитрій І спирався на допомогу польських магнатів, які сподівалися завдяки йому поширити свій вплив на Московію. Зібравши в Україні 4-тисячну армію, більшу частину якої складали козаки, він рушив на Москву. Саме завдяки підтримці запорозьких козаків Лжедмитрію I поталанило захопити Москву і сісти на престолі під ім'ям царя Дмитрія Івановича.

 

Постать в історії

Лжедмитрій I правив майже рік (червень 1605 р. — травень 1606 р.), користуючись підтримкою не лише поляків, а й частини російського народу. Перші кроки діяльності нового царя свідчили про те, що він намірявся перетворити Московію на країну європейського штибу. Під страхом смерті він заборонив брати хабарі, а водночас підвищив платню державним службовцям. Щоденно, дивуючи всіх, брав участь у роботі Боярської думи. Лжедмитрій I дбав про те, щоб дати народові освіту, переконував бояр у необхідності відвідувати європейські країни і відсилати їхніх дітей вчитися за кордон. Він казав, що в Москві слід відкрити університет, влаштовував диспути між католицьким і православним духовенством. Справді, то була незвична для Московської держави людина. Ким же він був насправді? Відомо, що напередодні свого вінчання на царство Лжедмитрій I зустрівся з матір'ю царевича Дмитрія і вона визнала в ньому свого сина. Можливо, тим, хто скинув царя Дмитрія, було вигідно зображати його звичайнісіньким самозванцем, який захопив царський престол.

 

Невдоволені правлінням нового царя бояри на чолі з Василієм Шуйським склали змову. Проти ночі на 16 травня 1606 р. вони таємно випустили з московських в'язниць карних злочинців і роздали їм зброю. Внаслідок бунту Лжедмитрія I було вбито.

На земському соборі новим царем обрали боярина Василія Шуйського (1601—1610 рр.). Проте він не тільки не зумів припинити громадянську війну, а своїми діями погіршив ситуацію у країні. Невдоволені політикою Шуйського козаки, дворяни та селяни об'єдналися навколо “воєводи царевича Дмитрія” Івана Болотникова, який рушив із загонами на Москву. Повстанці спробували захопити місто, але зазнали поразки. Шуйський жорстоко розправився з ними. Сотні повстанців було втоплено; самого Болотникова спершу осліпили, а потім утопили.

Ще не закінчилася боротьба Шуйського проти повстанців, як на Брянщині з'явився молодик, котрий заявив, що він є царем Дмитрієм і дивом урятувався від змовників у Москві. Ким був новий самозванець, невідомо.

У січні 1608 р. Лжедмитрій II рушив на Москву. Московська держава виявилася розколотою: одні території визнавали Василія Шуйського, інші — самозванця. Громадянська війна між їхніми прихильниками розгорілася з новою силою. Взяти Москву Лжедмитрій II не зміг і влаштував у московському селі Тушині щось на зразок другої столиці держави. Цар Василій Шуйський, зрозумівши, що сам самозванця не подолає, прикликав до Московії шведів. Польський король Сигізмунд III, який у той час воював проти Швеції, побачив у цьому посилення свого ворога і сам вторгся в Московію. У складі війська Сигізмунда III було 40 тис. запорозьких козаків. У розгромі московських військ Сигізмундом III біля Клушина і оволодінні ним престолом козаки відіграли одну з провідних ролей.

Після поразки біля Клушина група бояр склала змову проти Василія Шуйського і примусила його зректися влади. До часу обрання нового царя країною повинна була правити Боярська дума з семи осіб, яку народ назвав «Семибоярщиною». А втім, по деякім часі бояри вирішили, що краще “...государичу (Владиславу, сину Сигізмунда III. — Авт.) служити, ніж від своїх холопів битими бути”. Вони підписали про це угоду з поляками і відчинили їм брами Москви. Одночасно із захопленням Москви поляками північ країни окупували шведи. Перед Московською державою постала загроза втрати незалежності.

На боротьбу проти інтервентів піднявся народ Московської держави, розпочався третій період кризи — національно-визвольний (1610—1613 рр.). Створювалися загони народного ополчення. Метою ополченців було визволити Москву від поляків і відновити православну монархію. До першого приєдналася більшість дворян і козаків, які підтримували раніше Лжедмитрія ІІ. Сталося це внаслідок убивства другого самозванця у 1610 р. і розпаду тушинського війська. Проте перше ополчення своїх головних завдань не вирішило, спроби визволити Москву закінчилися поразкою. Восени 1611 р. за ініціативою земського старости К. Мініна і князя Д. Пожарського у Нижньому Новгороді було створено друге ополчення. У серпні 1612 р. воно підійшло до Москви і, зламавши опір польських військ, визволило у жовтні 1612 р. столицю держави від інтервентів.

Отже, за Смутних часів долю Московської держави вирішив своїми рішучими діями її народ.

 

3. Початок правління династії Романових

У січні 1613 р. в Москві зібрався земський собор — найбільший за останні роки. Собор одразу виніс рішення — ніяких іноземних претендентів на московський престол не обирати.

Найбільш прийнятною для всіх кандидатурою став 16-річний Михайло Федорович Романов, син митрополита Філарета Романова.

Мал. Михайло Романов

 

Старовинний боярський рід Романових був популярним і влаштовував багатьох. Юний вік царя передбачав його безгрішність перед богом і неучасть в подіях Смути. Романови були сподвижниками молодого царя Івана Грозного, а за часів Бориса Годунова перебували в долала. Тому рід Романових не зміг високо піднятися у роки Смути. Нарешті, зв'язки Філарета Романова з “тушинцями” та участь у переговорах із Владиславом давали надію тим, хто також брав участь у цих справах, на те, що цар їх не каратиме.

Під час обрання на престол у лютому 1613 р. Михайло Романов (1613—1645 рр.) дав зобов'язання не ухвалювати рішень без ради з Боярською думою чи земським собором. Так почалося правління в Московській державі Романових, що тривало більш як 300 років.

Мал. Обрання на престол Михайла Романова

 

За нового царя територію Московської держави було остаточно визволено від інтервентів. За Столбовським миром 1617 р. Швеція повернула Московській державі Новгород, але залишила за собою все узбережжя Фінської затоки.

У 1618 р. королевич Владислав знову спробував розпочати війну проти Московії. У селі Деуліні (біля Троїце-Сергієва монастиря під Москвою), де його зупинили, було підписано перемир'я на 14,5 року. Однак, Польща не відмовлялася від претензій на престол тому, що у 1610 р. Боярська дума уклала угоду з поляками про обрання Владислава руським царем. Московська держава віддавала Польщі Смоленськ і Чернігово-Сіверщину.

 

Цікаво знати

Під час польсько-московської війни 1618 р. Річ Посполита використовувала, як і раніше, українських козаків. Гетьман Петро Сагайдачний на прохання польського короля повів на допомогу королевичу Владиславу, який з невеликим військом зав'яз на просторах Московії, 20-тисячне військо. Під Москвою він ущент розбив московське військо. Цар іще раз спробував зупинити козаків, пославши назустріч їм бояр з усіма наявними силами. Одначе ті, ледве помітивши козацьке військо, розбіглися хто куди.

Сагайдачний з'єднався з військами Владислава і почав готуватися до штурму Москви. Одначе про час штурму стало відомо противнику. Коли про це дізнався Сагайдачний, він наказав припинити підготування до штурму — на тривалу облогу добре укріпленої фортеці у зимові холоди козаки сил не мали. Є й інша версія відмови Сагайдачного від штурму: буцімто він почув дзвони православних церков, заплакав і повернув назад. Після підписання Деулінського перемир'я вони повернулися в Україну.

 

Система державного управління у Московії суттєвих змін у XVII ст. не зазнала. Усі найважливіші питання державного життя вирішувалися у приказах, яких налічувалося понад 80. На них спирався цар у виконанні рішень, обговорюваних із Боярською думою (дорадчим органом при царі з представників боярської аристократії) та земськими соборами (центральними загальнодержавними станово-представницькими органами). У безпосередньому підпорядкуванні царя знаходився тільки один приказ — таємних справ. Він існував “...для того, щоб царська думка і справа виконувалися за його бажанням, а бояри та думні люди ні про що не знали”, — писав один із сучасників царя Олексія Михайловича.

Місцеву владу в Московській державі очолювали воєводи, призначувані царем із дворян.

 

4. Формування абсолютизму царя Олексія

У другій половині XVII ст. в різних сферах політичного життя Московської держави відбувалися зміни, що остаточно свідчили про завершення формування абсолютної монархії у формі самодержавства. Вже сам титул царя “Божою Милістю Великий Государ, Цар і Великий Князь всея Великої і Малої Русі Самодержець” підкреслював походження царської влади від Бога та її необмежений характер. Цим титулом користувався цар Олексій Михайлович (1645—1676 рр.).

Мал. Цар Олексій Михайлович

 

Постать в історії

Олексій Михайлович — син Михайла Романова — за свою вдачу дістав прізвисько “Тишайший” (Тихий). Він був обдарованою людиною, полюбляв книги. Намагався сам складати вірші, видав книгу про соколину охоту. У його палаці на повному утриманні мешкали старці, каліки, жебраки. Олексій Михайлович був людиною побожною. Щоранку вставав о 4-й годині та молився, з короткими перервами на зустріч із царицею та боярами, до 10-ї години ранку. Цар був людиною імпульсивною, легко гнівався, але довго гніву не тримав. Його негативною рисою було, мабуть, те, що він легко піддавався сторонньому впливові (наприклад, патріарха Никона). Не вмів і не прагнув багато працювати, був нерішучим, але водночас надзвичайно полюбляв владу над людьми. У повсякденному житті велич царської влади підкреслювалася розкішним вбранням, казковим багатством царських помешкань, появою спеціальних ритуалів — від прийняття послів до царського вмивання.

 

Юридичне закріплення засади абсолютизму знайшли у прийнятому 1649 р. Соборному уложенні — збірнику законів. Його дві глави було спеціально присвячено захистові царської влади та покаранням за образу царя.

Свідченням складання абсолютизму стало і зменшення значення земських соборів. Земський собор 1653 р., що ухвалив рішення про приєднання України до Росії, став останнім собором, скликаним у повному складі за роки правління Олексія Михайловича. Земські собори стали поступатися Боярській думі, в якій дедалі більшу роль відігравали дворяни. Представників тих станів думку яких бажала дізнатися Боярська дума відтепер лише запрошували на її засідання.

 

5. Московська держава та Україна

Найважливішою історичною подією правління царя Олексія Михайловича стало рішення про приєднання України до Московської держави. У середині XVII ст. на Україні запалало полум'я Національно-визвольної війни проти Речі Посполитої. Під час війни на визволеній території було створено Українську козацьку державу "Військо запорозьке". Гетьман Богдан Хмельницький, який очолював її, налагоджував під час війни відносини з сусідніми державами, шукав допомоги у боротьбі з Річчю Посполитою. Неодноразово звертався гетьман за допомогою до Московії, проте у державі московського царя було багато своїх проблем. Її стрясали народні повстання, не вистачало грошей на розпочату царем реорганізацію війська. Олексій Михайлович розумів, що допомога Україні означатиме війну з Річчю Посполитою, з якою у 1634 р. Москва підписала договір про “вічний мир”. Але поступово ідея об'єднання двох держав ставала дедалі реальнішою. Земський собор, який відбувся 1 жовтня 1653 р. у Москві, постановив розпочати війну проти Польщі та ухвалив рішення: “Військо запорозьке з містами і землями прийняти під свою государеву високу руку”. Через кілька днів для підписання договору з Москви в Україну виїхало посольство на чолі з боярином Василієм Бутурліним.

8 січня 1654 р. у місті Переяславі відбулася рада, на якій більшість учасників своє ставлення до союзу з Московією висловило так: “Воліємо під царя східного, православного”. Після цього Бутурлін передав Хмельницькому царську грамоту про взяття України під “монаршу” руку з обіцянкою захищати її від ворогів. Українці йшли на цю угоду зі щирою вірою в те, що Україна збереже завойовану у визвольній війні державність.

Проте, як показали наступні події, підписуючи договір, кожна зі сторін вкладала в нього свій зміст: московський цар уважав, що Україна стає залежною від нього, українці ж розраховували на широку державну автономію, близьку до незалежності. Основною метою війни з Польщею, яку розпочала після цих подій Московська держава, було повернення земель, утрачених у Смутні часи. На Україну було надіслано лише допоміжні сили, тоді як головна армія на чолі з царем влітку 1654 р. розпочала облогу Смоленська; його здобули через два місяці.

Унаслідок війни з Польщею Московська держава повернула землі, захоплені поляками у період Смути. Проте для України Андрусівське перемир'я 1667 р. стало катастрофою: її було розчленовано Річчю Посполитою і Московією. Війна, розпочата московським царем начебто в ім'я визволення православного українського народу, завершилася розділом України.

 

6. Реформа Никона. Церковний розкол

За Смутних часів авторитет церкви значно зменшився. Більшість духовенства розуміла необхідність реформи церковного життя, проте серед пастирів церкви не було єдності. Суперечки про віру та обряди стали передумовою церковного розколу.

У 1652 р. новим патріархом було обрано Никона, особистого друга царя. Никон розпочав реформування московської церкви. Необхідність цієї реформи була пов'язана з тим, що, приєднавши Україну, московський цар у майбутньому розраховував об'єднати під своєю владою всі інші православні народи Східної Європи та Балкан. Для створення такої імперії необхідна була релігійна єдність. Проте московські обряди значно відрізнялися від поширених в усьому православному світі. Никон дійшов висновку, що московській церкві слід повчитись у більш освічених київських і грецьких ченців.

За наказом патріарха розпочали виправляти богослужебні книги за грецькими оригіналами, а перегодом внесли зміни і в обряди. З'ясувавши розходження московського обряду з грецьким, Никон рішуче став на бік греків і своїм одноосібним рішенням наказав усім віруючим хреститися трьома перстами (а не двома, як було в Московії), бо так хрестилися греки. Було також скорочено обряди хрещення й покути, заборонено ікони, написані не у візантійському, а в західноєвропейському стилі.

Никон здійснював зміни поспіхом, самовладно, вимагав від усіх негайно відмовитися від старих обрядів. Старомосковські обряди патріарх брав на глум, забуваючи про тактовність і повагу, а це ще більше ображало прихильників старих традицій.

Чимало московських духовних осіб виступило проти нововведень. Тих, хто підтримував старі обряди, очолив протопоп Авакум. Його прихильники утворили “старообрядський” напрям у православній церкві. За закликами протопопа Авакума тисячі людей тікали до лісів, утворювали там старообрядські громади, щоби жити у старій своїй вірі.

Тим часом, у розпалі боротьби, патріарх Никон став робити те, що викликало дедалі більше невдоволення царя: висував претензії на вищу духовну владу, якій світська мала коритися, наказав називати себе “великим государем”, а в рішеннях Боярської думи стало з'являтися таке: “Патріарх указав, а бояри присудили”. Погодитись із цим владолюбний Олексій Михайлович не міг. Розпочалася виснажлива боротьба царя з патріархом. Вісім років знадобилось Олексію Михайловичу для того, щоб позбавити Никона сану патріарха. У 1666 р. за рішенням церковного собору, в якому взяли участь і східні патріархи, Никона відправили простим ченцем до Ферапонтова монастиря. Головним захисником церковної реформи було проголошено царя, а всіх супротивників реформи піддано анафемі й віддано на суд. У 1682 р., після довгих років страждань, лідера “старообрядців” протопопа Авакума спалили на багатті.

Внаслідок боротьби, що розгорнулася між світською та духовною владою у другій половині XVII ст. в Московській державі, царська влада зберегла й підтвердила свій абсолютний характер.

 

Цікаво знати

Повстання під проводом Степана Разіна. Усі ці зміни відбувалися на тлі загострення боротьби між різними верствами населення Московської держави. З метою навести лад у державі 1649 р. було прийнято Соборне уложення. Майже тисяча статей цього збірника законів регламентували всі сфери державного життя. Уложення остаточно перетворило селян на кріпаків, дозволило безстроково шукати селян-утікачів і повертати їх господарям. Одначе спокою нові закони не принесли. У другій половині XVII ст. в Московській державі сталася найбільша за її історію кількість повстань селян і міщан.

Перетворені на кріпаків селяни тікали на Дон, до козаків. Донські козаки були вільними людьми, несли прикордонну службу. Уряд Московської держави намагався не конфліктувати з ними. За звичаєм тих часів із Дону втікачів не видавали. Саме тут розпочалося найбільше в історії Московської держави XVII ст. повстання (1667—1671 рр.), що дістало назву “бунт Стеньки Разіна”.

Степан Разін (1630—1671) був середнім на зріст, широкоплечим, відважним, але й жорстоким. Серед товаришів користувався повагою. Під керівництвом С. Разіна у 1662—1663 рр. козаки брали участь у поході проти турків і кримських татар. Похід був дуже вдалим, козаки повернулися на Дон із багатими трофеями і полоненими, вихваляючи перед усіма свого отамана. У 1665 р. царський воєвода князь Ю. Долгорукий повісив старшого брата Разіна — Івана за самовільний відхід із козаками на Дон під час війни проти Речі Посполитої. Ця подія, а також спроби царської влади відібрати в козаків їхні давні вільності, сприяли тому, що бунтівний за характером С. Разін розпочав боротьбу проти царської влади.

Мал. Степан Разін

 

У травні 1667 р. Степан Разін, незважаючи на вимогу царя “припинити злодійства”, рушив у черговий грабіжницький похід. Загін разінців пограбував на Волзі купецький караван і звільнив засланців, які прямували з ним. Натомість царський уряд вислав велике військо на чолі з воєводою І. Прозоровським. Разінці зуміли уникнути зіткнення з урядовими військами, оволоділи Яїцькою фортецею, де й перезимували. Тоді ж до Степана Разіна приєдналася велика кількість людей, які прочули про його відвагу та вдачу. З новим великим військом отаман у 1668—1669 рр. здійснив успішний похід на володіння іранського шаха.

У серпні 1669 р. флотилія Разіна з багатими трофеями повернулася до Астрахані. Щоб астраханський воєвода Прозоровський дозволив йому повернутися на Дон, отаман схитрував — визнав свої провини, віддав частину захоплених гармат і полонених.

У травні 1670 р. Разін закликав до нового походу — на цей раз звільняти простий народ від боярської неволі. За наказом отамана поширювалися “привадливі листи”, в яких він заявляв, що воює проти зрадників бояр за великого государя. Разом із разінським військом пливли двоє суден: на одному, обтягнутому червоним оксамитом, був невідомий, який видавав себе за сина царя; на іншому, обтягнутому чорним оксамитом, везли опудало, що символізувало патріарха Никона. Так Разін намагався надати законності своїм діям, підкреслюючи, що йде на Москву відновити справедливість.

Зібравши на Дону 7-тисячне військо, він навесні 1670 р. рушив у новий похід. Повстанці захоплювали міста, вбивали бояр, чинили суд над царськими чиновниками й запроваджували козачий устрій. Повстання охопило величезну територію, але плану подальших дій Разін, певна річ, не мав. Можливо, він гадав, що встановить після перемоги козаче самоврядування, на кшталт донського... Тим часом царський уряд зібрав велику армію.

Вирішальна битва разінців проти урядових військ сталась у жовтні 1670 р. під Симбірськом. Повстанців було розбито, а самого Разіна поранено. С. Разін повернувся на Дон, щоб зібрати нове військо. Всіх ворогів, що траплялися на його шляху, розлючений поразкою отаман наказував спалювати живцем.

Під Симбірськом урядові війська вчинили жорстоку розправу над повстанцями. Весь берег було вкрито шибеницями, на яких повісили 6 тис. відчайдухів. Страти відбувались і в інших містах. Лише в Арзамасі за три місяці було страчено 11 тис. повстанців.

На Дону зібрати нове військо С. Разін не зміг. Козача старшина 14 квітня 1671 р. схопила отамана та його брата і видала їх урядовим військам. Степана закували в кайдани і повезли на возі під шибеницею до Москви. 4 червня 1671 р. Разіна доставили до Москви, де після двох днів тортур його було страчено.

Повстання тривало й після страти С. Разіна, але поступово згасало. Ім'я Разіна було навіть заборонено згадувати, церква наклала на нього анафему (прокляття). Проте в пам'яті народу, в піснях і переказах пам'ять про бунтівного отамана збереглася.

 

7. Культура Московської держави

У XVI ст. в культурі Московської держави завершився період середньовіччя і почалося становлення нової культури.

У 50-ті рр. XVI ст. у Москві в будинку одного з керівників “Вибраної ради” було створено першу друкарню. Ім'я друкаря цих книг невідомо, але доведено, що книги семи назв вийшли там друком із 1553 р. по 1565 р. Звісно, цих книг не вистачало. Тому на початку 60-х рр. було створено нову державну друкарню, яку очолили Іван Федоров (Федорович) і Петро Мстиславець. 11 вересня 1564 р. вони випустили першу точно датовану московську друковану книгу “Апостол”. Через рік вийшла книга “Часовник”. Обидві книги мали церковно-релігійний зміст, але, незважаючи на це, діяльність друкарів викликала незадоволення, й насамперед у церкви, яка вважала книговидання бісівською справою. І. Федоров і П. Мстиславець змушені були залишити Москву. Книгодрукування після від'їзду першодрукарів не припинилося, і за першу половину XVIІ ст. у Московській державі було видано понад 200 назв книжок, переважно церковного змісту. Поява друкованих книжок сприяла поширенню освіти і наукових знань.

У XVII ст. робилися спроби створити в Московській державі постійно діючий вищий навчальний заклад. У Москві 1687 р. було відкрито училище, в якому вчені греки брати Ліхуди, випускники Падуанського університету в Італії, викладали деякі світські науки (арифметику, риторику та ін.). Згодом на основі цього училища було створено Слов'яно-греко-латинську академію. У трьох її класах близько 200 осіб вивчали грецьку та латинську мови, граматику, геометрію, астрономію, арифметику, богослов'я, готуючись до духовної та державної служби. В академії, зокрема, здобув освіту видатний вчений Михайло Ломоносов.

У Московії в XVI—XVII ст. ідеали європейського Відродження поширення не набули. У мистецтві розвивалися традиційні стилі, хоч у них з'явились і деякі нові риси.

До початку XVI ст. Московський Кремль утратив значення військової фортеці й перетворився на символ царського самодержавства, центр Московської держави. Московський архітектор Бажен Огурцов разом з англійським майстром звели Спаську вежу Кремля в її сучасному вигляді. Вежа стала парадним в'їздом, на ній встановили годинник із курантами, що відбивали кожну годину.

Вершиною архітектурного мистецтва, що повинна була, за задумом Івана IV, уславити могутність Московії, став Покровський собор у Москві на Красній площі, споруджений на честь перемоги над Казанським ханством. Собор, відомий під назвою храма Василія Блаженного, складався з дев'яти окремих храмів, зв'язаних внутрішніми переходами. Жодна вежа цих храмів не повторює одна одну, але водночас утворює єдине ціле з іншими. Іван IV, за легендою, “віддячив” майстрам тим, що осліпив їх, аби не збудували храму ще кращого...

Милував зір тоді, милує й нині храм Вознесіння в селі Коломенському під Москвою, збудований у “шатровому” стилі. 60-метрове кам'яне шатро храму наче злітає білими вежами над високим берегом Москви-ріки, потверджуючи своєю неперевершеною красою велич Божої благодаті.

У живопису домінував іконопис у традиціях минулих віків. А втім, святим ликам почали надавати рис живих людей — співчуття, скорботи.

Новим явищем стало писання “парсун” — портретів. Найвідомішим автором портретів того часу був художник Симон Ушаков.

Головною тенденцією розвитку живопису в Московській державі XVII ст. стало його “обмирщеніє” — набуття світського характеру, хоча церковний вплив залишався панівним.

 

Документи. Факти. Коментарі

Опис державного устрою Московії вченим-енциклопедистом Адамом Олеарієм, який відвідав її у 1634—1636 рр.

“Що стосується російського державного устрою, то це, як визначають політики, “монархія панування й свавілля”. Государ, яким є цар або великий князь, що успадкував корону, один керує всією країною, і всі його піддані, як дворяни й князі, так і простолюдини, міщани й селяни, є його холопами та рабами, до яких він ставиться як господар до своїх слуг...

Вельможі повинні без будь-якого сорому, крім того що вони... ставлять імена у зменшеній формі, називати себе рабами й потерпати від рабського ставлення...”.

 

Поміркуйте:

1.Які особливості державного устрою Московії відзначив Олеарій?

2.Чим відрізнявся державний устрій Московії від західноєвропейських держав?

 

 

Запитання і завдання

1.Розкажіть про початок Смутних часів у Московській державі.

2. Складіть таблицю “Смутні часи в Московській державі” за схемою:

Період

Хронологічні рамки

Основні події

Результати періоду

 

 

 

 

 

3. Розкажіть про початок правління династії Романових.

4. Наведіть факти, що підтверджують абсолютний характер влади царя Олексія Михайловича.

5. У чому полягає сутність церковної реформи та розколу в середині XVII ст.?

6. Розкажіть про повстання під керівництвом С. Разіна за планом:

а) причини повстання;

б) перебіг повстання;

в) причини поразки.

7. Яке ваше особисте ставлення до ватажка повстанців С. Разіна?

 

Запам'ятайте дати:

1598—1613 рр. — Смутні часи.

1613 р. — Обрання царем Михайла Романова; початокдинастії Романових у Московській державі.

1667—1671 рр. — Повстання під проводом С. Разіна.

 

 

<< § 18. Зміцнення Московського царства за Івана IV § 20. Англійська революція другої половини XVII ст.  >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus