§ 17. Річ Посполита

Тема VІ. ПОЛЬСЬКА ДЕРЖАВА І МОСКОВСЬКЕ ЦАРСТВО

 

§ 17. Річ Посполита

Пригадайте:

1. Що ви знаєте про Кревську унію? Чому її було укладено?

2. Якими були причини Лівонської війни та її наслідки?

3. Що ви знаєте про участь українського козацтва в Хотинській війні 1620—1621 рр.?

 

1. Польські міста в XVI — XVII ст.

У першій половині XVI ст. Польщу охопило господарське піднесення. Під його впливом з'явилося чимало нових міст. Варшава, яка виросла з невеликого поселення, в XVI ст. стала новою столицею королівства замість Кракова. Польські купці вели жваву торгівлю з Німеччиною, Угорщиною, Італією, Скандинавськими країнами, Московською державою. З'явилися суконні, полотняні, шкіряні, паперові, скляні та інші мануфактури.

А втім, період зростання польських міст тривав недовго. Причин було декілька. По-перше, турецькі завоювання на Балканському півострові звели нанівець усю південно-східну торгівлю. По-друге, хоча зростання попиту на сільськогосподарську продукцію в Європі спонукало розвиток торгівлі по Віслі й далі Балтійським морем, ця торгівля приносила великі прибутки не міському купецтву, а магнатам і шляхті, які домоглися від короля права на безмитний вивіз за кордон своєї продукції. До того ж король нічого не зробив для захисту польських виробників від іноземної конкуренції, що також стало причиною занепаду міст. Було створено сприятливі умови для надходження до країни іноземних товарів, що відповідало інтересам магнатів і шляхти, але завдавало значних утрат містам.

Наслідком цього став господарський занепад польських міст у другій половині XVI ст. Купці згортали свою діяльність, мануфактурне виробництво занепадало. Саме тому в Польщі не склався міцний третій стан буржуа-підприємців, який у країнах Західної Європи сприяв формуванню підвалин нового суспільства.

 

2. Поява фільваркового господарства

У XVI ст. в Польщі відбувався перехід від середньовічної оброчної системи до фільваркового — панщинного господарства. Фільварок — багатопрофільне господарство, в якому вся земля належала панові та яке базувалося на праці селян, котрі відробляли панщину.

Причин цього було декілька. По-перше, зростали міста, збільшувалася чисельність міського населення і зростав попит на сільськогосподарську продукцію. По-друге, внаслідок напливу золота до Європи після великих географічних відкриттів почався інтенсивний розвиток капіталістичних відносин, що вело до збільшення попиту на хліб, сільськогосподарську продукцію та сировину для мануфактур. Землевласники перетворювали свої господарства на фільварки з метою збільшення виробництва товарної продукції. Товарна продукція — це продукція, що виробляється не для власного споживання, а для продажу на ринку.

У XVI ст. в Польщі ще зберігалося кріпацтво хоча форма визиску селян змінилася. Так, згідно з польськими законами, 1518 р. польські селяни втратили право захищати свої права в суді та опинилися під судом своїх панів. У 1543 р. було заборонено перехід селян від одного пана до іншого. Тепер пани мали повну можливість законним способом посилювати експлуатацію селян з метою отримання більших прибутків. У фільварках панщина сягала шести днів на тиждень. Окрім вирощування хліба, у фільварках будували й власні переробні підприємства — млини, винокурні тощо.

Особливо тяжке становище склалося після запровадження фільварків на українських землях. У 1557 р. польський король і великий князь литовський Сигізмунд ІІ Август прийняв “Уставу на волоки”, згідно з якою громадські землі поділялися на волоки — 19,5 га. Нормою наділу стала одна волока на дворище. Надлишки землі передавалися шляхті під фільварки.

 

3. Магнати, шляхта і селяни

Основними суспільними верствами тогочасної Польщі були феодали — магнати і шляхта, залежні селяни та міщани.

Магнати були великими землевласниками, що походили з давніх родів — Радзивіллів, Острозьких, Конецпольських, Ходкевичів та ін. Третина сіл у Польщі знаходилась у власності магнатів. Великі володіння мали вони й в українських землях. Так, Острозькі отримували щорічно майже 1 млн злотих прибутку від своїх 100 міст і замків, 1300 сіл в Україні.

Фінансова могутність давала змогу магнатам справляти значний вплив на внутрішню та зовнішню політику Польщі.

Шляхтичі — дрібнопомісне дворянство — володіли одним—двома селами, а то й половиною села. Після приєднання українських земель до Польщі дрібна та середня шляхта почала захоплювати родючі землі України. Деякі шляхтичі саме завдяки загарбаним українським землям перетворилися на великих магнатів — Замойські, Любомирські, Потоцькі. Переважна більшість дрібної шляхти підтримувала когось із магнатів. За допомогою шляхти магнати домагалися від короля прийняття вигідних їм рішень.

Селяни в Польщі знаходились у кріпосній залежності від магнатів і шляхти. У XVI ст. становище селян значно погіршилося, вони втратили будь-які особисті та юридичні права. “Я не знаю іншого королівства у християнському світі,— писав придворний проповідник-єзуїт Петро Скарга,— в якому так зле обходяться з селянами, як у нашому”.

Міщани в тогочасній Польщі залежали від тієї політики, яку здійснювали магнати і шляхта. У 1565 р. сейм під тиском шляхти прийняв рішення про заборону вивозу товарів за кордон польськими купцями. Це мало негативні наслідки для розвитку міст, а шляхта отримала можливості сама отримувати прибутки від торгівлі. Окрім цього шляхта диктувала ціни на товари в містах, обмежувала права міщан зайняти державні посади. Антиміщанська політика шляхти суттєво послаблювала позиції міст і спричинила негативні наслідки для майбутнього країни.

 

4. Реформація і Контрреформація

Володіння католицької церкви в Польщі становили в XVI ст. майже п'яту частину земель. Церква була великим землевласником, збирала церковну десятину та інші податки з населення.

У 20-х рр. XVI ст. у Польщі поширилися ідеї Реформації. Особливістю польського реформаційного руху була його строкатість і відсутність єдиного напряму, підтримуваного більшістю населення країни.

Після виступу Лютера значної популярності в Польщі, особливо серед жителів міст, набуло лютеранство.

У 30-х рр. XVI ст. у Польщі поширився кальвінізм. Його ідеї підтримали шляхта і магнати, котрі вбачали в ньому можливість досягти більшої незалежності від центральної влади та отримати церковні землі. Одначе протестанти в Польщі не розпочинали збройної боротьби за втілення своїх поглядів, обмежуючись їх пропагандою. Ці рухи охоплювали тільки шляхту і магнатів, а переважна більшість селянства трималася католицької віри. У містах, що занепадали, також не склалося таких суспільних сил, які змогли би підтримати Реформацію.

Від кінця XVI ст. у Польщі посилилась і, зрештою, перемогла католицька Контрреформація. Першим став надавати активну допомогу католицькій церкві у боротьбі проти Реформації король Стефан Баторій. Саме за його правління активну діяльність розгорнули єзуїти.

Під час правління Сигізмунда ІІІ, який належав до фанатичних прихильників католицизму, протестантство у Польщі було фактично знищено. Полегшило перемогу над ним Сигізмундові ІІІ те, що протестантство не підтримували селянські маси, протестанти були роз'єднані різними напрямами та не мали єдиної організації. Король забороняв протестантам обіймати державні посади, що зменшувало популярність протестантства серед шляхти. До того ж такого впливу єзуїтів, як у Польщі, не знала жодна країна Європи. Вони фактично підкорили всю систему освіти і через своїх прихильників організовували погроми протестантів. Закріпившись у Польщі, єзуїти розпочали наступ на православних і на українських землях. Саме з метою поширення католицизму на українські землі було укладено 1596 р. Брестську унію, за якою православна церква України переходила під зверхність папи римського.

 

5. Зміна династії на королівському троні

Особливістю політичного розвитку Польщі в XVII ст. було те, що в ній не склалась абсолютна монархія, а утворилася “шляхетська республіка”. Шляхта обирала короля. Виборний король не мав права ухвалювати важливі рішення без згоди сейму, що складався з сенату і палати послів.

Королівська влада значно ослабла. Часто-густо магнати були впливовішими та багатшими, ніж король. Реальна влада в державі належала магнатам, які обирали королем того, хто їх влаштовував.

У 1572 р. помер Сигізмунд ІІ Август. З ним припинилася династія Ягеллонів. Якщо доти обрання нового короля було суто формальним актом, то відтоді воно набуло іншого характеру — короля обирали голосуванням палат сейму. Першим виборним королем став Генріх Валуа (1573—1574 рр.). Через кілька місяців він повернувся до Франції Генріхом ІІІ. З його ім'ям пов'язано підписання “Генріхових артикулів”. За цим документом король не мав права призначати свого наступника, затверджувати або скасовувати постанови сеймів, оголошувати війну, укладати мир, скликати ополчення. У разі порушення королем цих умов магнати і шляхта мали право підняти проти нього повстання і позбавити його влади. Виконувати ці умови був зобов'язаний і новий король Стефан Баторій (1576—1586 рр.). Він зумів повернути авторитет владі короля, але умови, підписані Генріхом, мусив виконувати. У 1587 р. королем було обрано Сигізмунда ІІІ (1587—1632 рр.), який започаткував на польському престолі династію Вазів. У Польщі новий король вів боротьбу з протестантами, а поза її межами провадив надзвичайно активну зовнішню політику, зумівши втягнути країну в усі війни й суперечки, що точилися в той час.

Мал. Стефан І Баторій

 

6. Люблінська унія

Польська держава постійно намагалася розширити свої кордони у східному напрямку. Діяльність королів, спрямована на приєднання до польських земель нових територій, знаходила підтримку всього населення. Магнати і шляхта бажали отримати нові землеволодіння, оскільки вільних земель у Польщі фактично не залишилося; міщани й купці були зацікавлені в нових ринках збуту та розвиткові торговельних зв'язків; католицьке духовенство прагнуло поширення католицизму на нові землі.

На цьому ґрунті на початку XVI ст. стали визрівати умови для тісного союзу між Польським королівством і Великим князівством Литовським.

Причин для об'єднання з Великим князівством Литовським у Польщі було декілька. Насамперед, польські магнати і шляхта прагнули отримати українські землі, що входили до складу Литви. Іншою причиною було те, що тоді активізувала своє просування в західному напрямку Московська держава, тривала Лівонська війна; і в Литві, і в Польщі розуміли, що лише спільно можна протистояти експансії Московії. Але слід зазначити, що у Великому князівстві Литовському були і противники унії, особливо — українські та білоруські шляхтичі, які не бажали поширення впливу католицької церкви.

У січні 1569 р. в Любліні король Сигізмунд ІІ Август скликав спільний литовсько-польський сейм для вирішення питання про унію (союз) двох держав. Представники Литви та Польщі висунули два різні проекти унії. Литовський проект містив положення про окремі органи влади в кожній державі, що формувалися тільки з її громадян, про окрему монету тощо. У польському проекті пропонувалося злити Литву з Польщею в єдину державу з одним королем і спільними органами влади. Литовський проект поляки відкидали як неприйнятний. Довідавшись про те, що й король став на бік польського проекту, литовська делегація вирішила від'їхати, щоб зірвати сейм. Проте серед членів делегації стався розкол: великі магнати полишили сейм, а дрібна шляхта вирішила підтримати польський проект, сподіваючись на привілеї від польського короля.

 

Мал. Утворення Речі Посполитої. Польська держава у XVIXVII ст.

 

У березні 1569 р. за згодою польських магнатів і шляхти король видав універсал про відібрання у Литви та приєднання до Польщі Волині й Підляшшя, а перегодом Київщини та Брацлавщини. У такий спосіб майже всі українські землі увійшли до складу Польщі. Ослаблена Лівонською війною Литва опору не чинила. Щоби залучити на свій бік місцеву шляхту на приєднаних землях, король зрівняв її у правах із польською. Обурені такою сваволею литовські магнати повернулися на сейм і намагалися захистити права Литви на ці землі, але марно.

Унію було підписано 1 липня 1569 р. в Любліні. Утворювалась єдина держава Річ Посполита (республіка) з єдиним виборним королем, сеймом, монетою. Окремими залишалися печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо.

Мал. Люблінська унія (з картини Яна Матейка)

 

За Люблінською унією Литва втрачала свою державність і зберігала лише деяку автономію на значно меншій території. Унія сприяла посиленню польської експансії на українські та білоруські землі. На цих теренах активно насаджувався католицизм. Зростало соціальне гноблення після загарбання земель польськими магнатами і шляхтою; запроваджувалася фільваркова система господарювання. Почалося активне спольщення литовської, української та білоруської еліт. Величезний досвід литовських князів у царині державотворення було знехтувано, що в подальшому призвело до катастрофічних наслідків, у тому числі й для самої Польщі. Перед українським та білоруським народами постала загроза знищення їх як окремих етносів.

 

7. Участь Речі Посполитої в Лівонській війні. Боротьба зі Швецією

Після укладення унії Польща втрутилась у Лівонську війну (1558—1583 рр.), в якій Литва виступала на боці Лівонського ордену. Поляки розуміли, що перемога Московської держави у війні приведе до значного посилення останньої, а тому вирішили вступити у війну проти неї.

Король Стефан Баторій зумів завдати відчутних ударів війську Івана Грозного. У 1579 р. польська армія оволоділа Полоцьком і розпочала облогу Пскова. У 1582 р. Стефан Баторій підписав угоду з Московською державою, за умовами якої вона мусила залишити Лівонію.

Ця угода була значним успіхом. Польща зупинила просування Московської держави, не дозволивши їй оволодіти землями Лівонського ордену.

Проте незабаром у Польщі довелося вести війну за Лівонію зі Швецією. Ця війна тривала з перервами з 1600 до 1635 р. В результаті війни Рига з Ліфляндією відійшли до Швеції, а Курляндія залишилась під владою Речі Посполитої. Такий розподіл не влаштовував жодну з сторін і через 20 років війна спалахнула знову.

 

8. Польсько-турецькі війни

Приєднавши за Люблінською унією українські землі, Польща мусила приділяти увагу обороні цих земель. Українські козаки, які захищали свої землі від татар і самі здійснювали походи до турецьких берегів, тепер опинилися під владою польського короля. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. відносини між Польщею та Османською імперією різко загострилися.

У 1620 р. турецько-татарські війська виступили проти Польщі. Турецька армія вдерлася до Молдавії та Валахії. Під Цецорою поблизу Ясс польське військо гетьмана Жолкевського було вщент розбито турками, а сам Жолкевський загинув. Залишившись без армії, польський король мусив звернутися по допомогу до козаків. Внаслідок переговорів у Варшаві з козацькою делегацією на чолі з гетьманом П. Сагайдачним було досягнуто згоди про виступ 40-тисячного козацького війська на допомогу Польщі.

А тим часом на Польщу наступала 260-тисячна турецько-татарська армія під проводом султана Османа ІІ. У 1621 р. обидві армії — турецька і польська — зустрілися біля міста Хотина. Польською армією командував К. Ходкевич, козацьким військом, що входило до її складу, — П. Сагайдачний. Боротьба між двома арміями тривала протягом 40 днів.

“У боях під Хотином 1621 р. головні удари турків були скеровані на козацький табір, — писав історик І. Крип'якевич, — і козаки своєю обороною та атаками здобули собі велику славу в усій Європі, — панегіристи порівнювали їх зі спартанцями, що обороняли Фермопіли від персів. Козацькі загони вдерлися до табору султана, розгромили його та змусили Османа ІІ розпочати мирні переговори”.

Внаслідок перемоги поблизу Хотина Польща змогла зупинити наступ Османської імперії на її землі, але вона зобов'язувалася не допускати нападів козаків на турецькі володіння та їхніх морських походів.

На цьому протислояння Польщі і Османської імперії не припинилося. Двом державам ще не раз довелося помірятися силами у продовж ХVІІ ст.

 

9. „Великий потоп”. Занепад Речі Посполитої

У середині ХVІІ ст. на долю Поьщі випали великі випробування, які поляки назвали „Великим потопом”. Країна опинилась на межі зникнення з політичної карти світу. Початок цьому поклоло протистояння влади з українським козацтво, яке розпочало збройну боротьбу за відстоювання свої привілеїв і стало на захист українського народу і церкви проти утисків поляків. Переодичні повстання кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. зрештою вилилися у Національно-визвольну війну українського народу під проводом Б.Хмельницького, що розпочалася у 1648 р.  Кривава війна, що велася з перемінним успіхом вкрай  виснажила обидві сторони. Зрештою у 1654 р. до цього конфлікту долучилася Московська держава, яка переслідувала власні інтереси. У 1655 р. проти Польщі починає війну Швеція, яка фактично опановує власне польські землі. У такій складній ситуації поляки зуміли завдати поразки Швеції і укласти мир, втративши лише васальне Пруське князівство (1660 р.), після тривалої боротьби найти спільну мову з Московією, поділивши українські землі навпіл (Андрусівське перемирря 1667 р. і „Вічний мир” 1683 р.), стримати чергову турецьку агресію, відкупившись частинами Поділля і Правобережною Україною. Ці війни дорого коштували Речі Посполитій – населення країни скоротилося з 4,5 до 1,8 млн. чол.

Вирішальну роль у боротьбі поляків відіграла шляхта, яка ще більше зміцнила своє становище. З 1652 р. в польському сеймі було встановлено порядок “вільного вето”, згідно з яким усі рішення сейму мали ухвалюватись одноголосно. Відтоді один п'яний чи дурноверхий шляхтич вигуком “Нє позволям!” (“Не дозволяю!”) зривав прийняття важливих для країни актів. Законодавча діяльність сейму практично припинилась. У країні встановилася політична анархія. Ця криза призвела до поступового занепаду Польщі.

Останній спалах Речі Посполитої припадає на час правління короля Яна Собеського. Ще будучи гетьманом (головнокомандуючим армії) він завдав чергової поразки туркам на Поділлі і у 1683 р. врятував Відень від останньої турецької облоги. Тим самим було остаточно зупинено турецьку агресію в Європі і відновлено південні кордони Польщі (1699 р.).

Проте вже на початку ХVІІІ ст. Польща опинилася в залежності від сусідніх держав, а наприкінці соліття перестала існувати як самостійна держава: її територію було переділено між Росією, Австрією та Пруссією.

 

10. Культура

У ХVІ-ХVІІ ст. Польща досягла вагомих успіхів у розвитку культури. Як писав Еразм Роттердамський: „Вітаю народ, який – хоча і колись вважався варварським – тепер так прекрасно розвивається у галузі науки, права, релігії і у всьому, що протилежне всіляшій неотесаності, і може конкурувати з самими культурними народами”. Цьому видатному мислителю довелося на власні очі побачити „золотий вік” польської культури, який припав на  ХVІ ст. Швидкий поступ польської культури був зумовлений віяннями Відродження, яки принесли на польський грун молоді поляки, що навчалися в італійських, німецьких і французьких університетах. Крім того у самій Польщі почалося масове заснування шкіл, які несли їдеї Відродження. Пробудився інтерес до книг у широких верствах суспільства. Завдяки створеній польським королем Сигізмундом Августом пошті почався більш активний культурний вплив із Заходу. Небувалий інтерес до науки і відкриттів охопив і Польщу. Так, Мацей із Мехова створив трактат „Про дві Сарматії”, в якому зробив опис Східної Європи та Азії. Хроніст Бернард Ваповський уславився створенням великих мап Європи. Великою популярністю стали користуватися історичні праці Марцина Бельського, Марцина Кромера, Лукаша Гурницького. Переживає розквіт і художня література. Завдяки творам Миколи Рея і Яна Каховського закладаються основи польської літературної мови. Але вершиною „золотого віку” є наукова діяльність М.Коперника.

Мистецтво Ренесансу мало великий вплив і на архітектуру. Будуються резиденції магнатів, маєтки шляхти, які багато прикрашаються елементами декору. Прикметним явищем тієї доби стало встановлення шляхтичами і міщанами в костелах монументальних нагробних скульптур. Під впливом мистецтво Відродження скульптури мали реалістичний образ.

Центром поширення нових культурних явищ був королівський двір. Саме за короля Сигізмунда Августа стало модним запрошувати до двору митців, художників. Символом нового культурного впливу став перебудований у ренесансному стилі вевельський замок.

ХVІІ ст. принесло з собою і нові культурні впливи. Це час поширення на теренах Речі Посполитої польського, або як його називали сарматського, бароко. Головну роль у його поширенні відіграла католицька церка, яка після Треденського собору прагнула мистецькими  засобами вплинути на віруючих. У новому стилі також був перебудований замок у Варшаві, куда у 1596 р. переїхав королівський двір. Величі і красі королівського замку і костьолів прагнули наслідовати і польські магнати. У першій половині ХVІІ ст. країнами пережила справжній будівельний бум. Всі ці нову палаци прикрашалися дорогими картинами. Створювалися театри. Після трагедії cередини століття, масове будівництво відновлюється, попередні будівлі перебудовуються, саме тому у Польщі збереглося багато пам`яток тієї доби.

Також вплинуло на розвиток польської культури тієї доби, це формування ідеалів, цінностей і звичаїв шляхти. Вони отримали назву сарматизм (польські шляхтичі виводили свій родовід від сарматів). Фактично сарматизм став други струменем польської культури тієї доби. Він поєднував як елементи західної культури, так і східної. Це, наприклад, виявлялося у мові: польська мова стала активно приправлятися латинськими словами. Одежа шляхтичів теж була дивним поєднання елемнів моди Сходу і Заходу. Сарматизм також породив відчуття зверхності польської культури над культурами сусідніх народів, що виливалося в процес ополячення і покатоличення.

 

Документи. Факти. Коментарі

1. Люблінська унія 1569 р.

Обрання короля

Польське королівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, — неподільне тіло, одне зібрання, один народ, так що віднині у цього з двох народів одного зібрання, з'єднання неподільного народу і майже єдиного, однорідного, нерозрізнюваного й неподільного тіла буде на вічні часи одна голова, не окремі державці, а один — король польський, якого, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і Литви буде обрано в Польщі, а не в іншому місці...

Привілеї та вільності Литви

Обдумано і вжито заходів для того, щоб це єднання та унія Великого князівства Литовського з Польщею ні в чому не підривали, не ображали і не зменшували тих прав, привілеїв, вільностей і звичаїв Великого князівства Литовського, які не суперечні польському народові: навпаки, такі права, привілеї, вільності та звичаї обидві сторони за взаємною радою посилюватимуть і примножуватимуть...

Права поляків і литовців

Усі закони й постанови, хоч би які були і хоч би з якої причини видані в Литві проти польського народу, стосовно заняття вищих і яких завгодно посад, що передаються й доручаються нами, також стосовно маєтків і земель, стосовно придбання земель і володіння ними у Великому князівстві Литовському... — усі такі закони, за згодою всіх чинів, руйнуємо та обертаємо в ніщо... Віднині як поляк у Литві, так і литовець у Польщі можуть купити маєток і оселитися всяким законним способом, і можуть за законом обіймати посаду в тій землі, в якій матимуть осілість; що ж до духовних посад, то вільно нам буде роздавати їх на наш розсуд, як і було досі, не звертаючи увагу на осілість особи в тій країні.

 

Поміркуйте:

Якими були умови Люблінської унії?

 

Запитання і завдання

1. Які зміни в розвитку міст відбувались у XVI—XVIІ ст.? Визначте їхні наслідки для розвитку Польщі.

2. Схарактеризуйте зміни у сільському господарстві Польщі в XVI ст.

3. Яким було становище магнатів, шляхти й селян?

4. Вкажіть особливості поширення ідей Реформації в Польщі.

5. Що таке Контрреформація? Як вона відбувалася в Польщі?

6. Які зміни в політичному устрої Польщі відбувалися в XVI ст.?

7. Що ви знаєте про Люблінську унію? Які причини та наслідки її підписання?

8. Чим було зумовлено участь Польщі в Лівонській війні?

9. Розкажіть про польсько-турецьку війну 1620—1621 рр. та участь у ній українських козаків.

10. Визначте і схарактеризуйте основні напрями зовнішньої політики Польщі.

 

Запам'ятайте дати:

1569 р. — Люблінська унія.

1600-1622, 1625-1629, 1655-1660 рр. – польсько-шведські війни

1620-1621, 1672-1673, 1683-1699 рр. – польсько-турецькі війни

1648 р. – початок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького

1683 р. – „Вічний мир” з Московією

 

<< § 16. Розвиток освіти і науки в країнах Європи § 18. Зміцнення Московського царства за Івана IV >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus