§ 6. Поширення реформаційних ідей у Європі. Контрреформація (підручник)

§ 6. Поширення реформаційних ідей у Європі. Контрреформація

Пригадайте:

1. Чому християнська церква була зацікавлена у збереженні існуючих порядків?

2. Хто такі єретики? Проти чого вони виступали? Як церква боролася проти єретиків?

 

1. Лютеранство. Аугсбурзький мир 1555 р.

Боротьба між прихильниками та противниками ідей М. Лютера в Німеччині тривала ще 30 років після закінчення Селянської війни. Лютерани в Північній Німеччині реформували католицьку церкву. Головою церкви у кожному князівстві став князь, скасовувалися дорогі обряди, шанування ікон, богослужіння велося рідною мовою. Всі церковні володіння конфісковувалися.

У 1529 р. на засіданні рейхстагу у Шпаєрі католицька більшість провела рішення за яким католицькі церковні служби повинні були стати обов'язковими на території князівств і в містах, прихильних лютеранству.

У відповідь 5 князів і 14 міст, прихильників лютеранства, склали протест, в якому заявили, що у питаннях віри неможливо підкорятися рішенню більшості.

. Відтоді прихильників лютеранської віри стали називати протестантами, а лютеранську церкву — протестантською.

Боротьба затяглася на довгі роки. Розв'язку її прискорило втручання імператора Карла V. Він вирішив скористатися суперечностями між католицькими й протестантськими князями для того, щоб приборкати їх.

Загроза втрати незалежності спонукала князів об'єднатися. Спільне військо вирушило проти Карла V і ледь не взяло його в полон. Карл V вимушений був погодитися на перемир'я. У 1555 р. на імперському рейхстазі у місті Аугсбурзі було укладено релігійний мир, за яким визнавалося рівноправ'я католиків і протестантів. Право визначати релігію у своїх володіннях дістали князі, піддані мусили дотримуватися тієї віри, яку сповідував князь, за принципом “Чия влада, того й віра”.

Хоч Аугсбурзький мир не вирішив усіх проблем, він припинив суперечки між католиками і протестантами. Вперше перемогла ідея віротерпимості, що стало одним із проявів культури нового часу.

Усвідомлюючи повний крах своїх планів і те, що Аугсбурзький мир підтвердив фактичний розпад імперії, Карл V зрікся престолу. Австрійські володіння, Чехію та частину Угорщини з короною Священної Римської імперії він передав братові Фердинанду І (1556—1564 рр.), а Іспанію, Нідерланди, володіння в Італії та іспанські колонії у Новому Світі — синові Філіппу ІІ (1556—1598 рр.).

 

2. Жан Кальвін і Реформація у Швейцарії. Кальвінізм

Серед європейських країн найбільшого поширення, крім Німеччини, реформаційний рух набув у Швейцарії.

Події в сусідній Німеччині мали великий вплив на кантони — окремі незалежні землі, що об'єднувались у Швейцарський Союз. Більшість населення тут також була невдоволена католицькою церквою, виступала за обмеження її впливу і секуляризацію володінь. Центром реформаційного руху стало багате і квітуче місто Женева. Мешканці міста рішуче підтримали лютеранських проповідників і примусили католицьке духовенство залишити місто. Остаточно перемогла Реформація у Женеві, коли туди прибув із Франції, рятуючись від релігійних переслідувань, француз Жан Кальвін (1509—1564).

 

Мал. Жан Кальвін

 

Постать в історії

Жан Кальвін став однією з найважливіших постатей європейської історії. Вже понад 400 років його погляди на керівництво країною та мораль впливають на життя сотень мільйонів людей. Кальвін дістав чудову освіту: після закінчення коледжу він вивчав право в Орлеанському університеті. Йому було лише вісім років, коли М. Лютер оголосив свої “95 тез”. Родина, в якій народився Кальвін, була католицькою, але в юнацькі роки він вирішив стати протестантом. Щоб уникнути переслідувань, він залишив Париж та оселився у Швейцарії, де заходився вивчати теологію. Наслідком цього стало те, що він видав працю “Настанова у християнській вірі”, яка зробила його ім'я відомим. У цій книзі він у зрозумілій формі виклав свої основні погляди.

 

У 1541 р. Кальвін оселився в Женеві та залишався релігійним і політичним лідером міста аж до своєї смерті.

 

Мал. Реформація і Контрреформація в Європі

 

Під керівництвом Кальвіна Женева перетворилася на центр не лише швейцарської, а й європейської Реформації.

Жан Кальвін уважав, що доля кожної людини заздалегідь визначена Богом. Тільки Бог вирішує, потрапить людина до пекла чи до раю. За свого земного життя людина повинна сумлінно працювати, не прагнути комфорту й насолод, бути сумлінною й накопичувати гроші. Якщо перед людиною з'являється можливість отримати прибуток і вона не використає її, це буде великим гріхом. Якщо католицизм уважав гріхом багатство, то Кальвін, навпаки, видавав його за ознаку Божого благословення. Кальвін виправдовував лихварство, вважав за можливе існування рабовласництва, яке набирало сили в колоніях.

У Європі Женеву стали називати “протестантським Римом”, а Кальвіна — “женевським папою”. Кальвіністська церква у Швейцарії контролювала всі сфери життя; було заборонено танці, пісні, святковий одяг, прикраси. За будь-які провини людей жорстоко карали. Відомо, що за рішенням Кальвіна було страчено семирічного хлопчика за те, що він ударив свою матір. Тих мешканців Женеви, які не бажали коритися новим порядкам, позбавляли громадянських прав і виганяли з міста, навіть страчували. Всіх приголомшила доля іспанського лікаря-католика Мігеля Сервета (1511–1553). За виступи проти католицької церкви його переслідувала інквізиція, і він сподівався знайти порятунок у Женеві. Проте Кальвіна також не влаштовували погляди Сервета, його звичка брати все під сумнів. “Женевський папа” звинуватив Сервета в єресі та присудив до спалення на вогнищі.

Попри ці крайнощі, кальвінізм у цілому відповідав потребам становлення нового суспільства. Погляди Кальвіна поширились із Женеви до тих країн, де почали розвиватися ринкові відносини, і стали основою ідеології “ділової людини” нового часу.

 

Цікаво знати

Вчення Кальвіна і створена ним церква мали у світі навіть більше прихильників, ніж лютеранство. Хоча Північна Німеччина і країни Скандинавії (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) стали переважно лютеранськими, Швейцарія і Нідерланди прийняли кальвінізм. Прихильники кальвінізму були також у Польщі та Угорщині. Пресвітеріани в Шотландії були кальвіністами так само, як гугеноти у Франції та пуритани в Англії. Причому пуритани-емігранти в подальшому мали великий вплив і на боротьбу англійських колоній у Північній Америці за незалежність.

За своєю організацією кальвіністська церква значно відрізнялася від католицької, лютеранської церков. Основою кальвіністської церкви були громади, які самі обирали своїх голів — пресвітерів. Їхнім обов'язком було слідкувати за дотриманням членами громади моральних принципів кальвінізму. Священиків у кальвіністській церкві не було. Проповіді читали пастори, яких обирала громада зі своїх найбільш освічених членів. Пресвітери і пастори входили до складу консисторії, яка керувала всіма справами громади. Час від часу для вирішення теоретичних питань кальвінізму збиралися з'їзди пасторів — конгрегації. Завдяки засадам виборності й незалежності громад від верховної влади кальвіністська церква була демократичнішою за католицьку і лютеранську. Проте постійне втручання керівництва громад у життя їхніх членів порушувало особисті права. Обмежувало права вірних і те, що будь-яке відхилення від проголошених Кальвіном засад уважалося недопустимим і жорстоко каралося.

 

3. Англіканська церква

В Англії Реформація відбулася за участю правлячих кіл і самого короля. Англійські послідовники Лютера висували вимоги конфіскації церковних володінь, увільнення від влади папи римського та підкорення церкви королю. Здійснення цих вимог сприяло б успішному розвиткові ринкових відносин, формуванню нового суспільства.

Король Генріх VIII вирішив підтримати реформаторів ще й тому, що був особисто зацікавлений у реформі церкви. У 1534 р. англійський парламент вивів національну церкву з-під влади Риму і проголосив короля її главою. Всі католицькі догмати і обряди зберігалися. Католицькі монастирі зачинялися, їхнє майно переходило у власність королівської скарбниці. Створена церква дістала назву англіканської. Така обмеженість Реформації не задовольняла багатьох, і вони вели боротьбу за продовження Реформації.

 

4. Контрреформація. Тридентський собор

У зв'язку з поширенням впливу протестантизму католицька церква розпочинає власну реформу і вступає на шлях відродження. Це буласистема заходів, які отримали назву Контрреформації. Тривалий період кризи 1520-1540 рр. спричинив появу в лоні католицької церкви реформаторського руху і бажання протистояти несправедливості - наслідку розбіжностей у християнстві і поширення протестантизму. вони закликали зібрати церковний собор для здійснення перетворень у житті католицької церкви і, одночасно, активніше протидіяти наступу протестантизму.

Коли вникла небезпека поширення лютеранських ідей в Італії папа Павло ІІІ (1534-1549 рр.) створює у 1542 р. Конгрегацію верховної інквізиції - Вищий апостольський трибунал, якому доручає боротися з поширенням єресі. З часом вона поширила свій вплив майже на всі католицькі держави. Папа закликав її викорінювати найменші прояви єресі, “...ні в якому разі не діяти м'яко, не сумніватися ніколи, і якщо для прикладу іншим буде потрібно покарати — робити це без вагань”. З особливою жорстокістю інквізиція діяла в Іспанії та Португалії, де всі підозрювані, “залишки лютеран” і “прибічники еразмізму” засуджувалися до спалення.

Наступного року було створено “Індекс заборонених книг”. Вміщені в “Індексі...” книжки вилучались у книготорговців і спалювалися на майданах, разом із портретами авторів. Винним у читанні або переховуванні заборонених книг загрожував суд інквізиції.

Водночас з цим папа доручив раді церковних учених розробити проект реформи, яка мала зміцнити католицьку церкву. Затвердити цю реформу повинен був церковний собор, який зібрався у місті Триденті. Тридентський собор працював з перервати з 1545 р. до 1563 р. і отримав від Папи повну свободу дій в обговоренні питань церковного життя.

Собор закликав до очищення церкви від негідних її членів, продаж індульгенцій і церковних посад було заборонено, за поведінкою священиків установлено суворий нагляд. Церква повернулася до своєї головної справи — піклуватися про душі людей і допомагати бідним; ченці відкрили брами монастирів для хворих і жебраків, стали надавати притулок бездомним і хліб голодним. За наказом Папи Пія V (1566—1572 рр.) було вдвічі зменшено римський двір, введено сувору фінансову звітність, вигнано всіх хабарників.

Рішення собору надихнули новими силами прихильників католицизму, але його категорична відмова вести діалог з протестантами сприяла посиленню релігійного розколу в Європі.

На Тридентському соборі було також затверджено основні католицькі догмати, які й зараз визначають обличчя сучасного католицизму.

 

5. “Товариство Ісуса” (Орден єзуїтів)

Особливу роль у боротьбі проти Реформації відіграло “Товариство Ісуса”, або орден єзуїтів (від лат. Jesus — Ісус), створене іспанським дворянином Ігнатієм Лойолою (1491—1556). Затверджений папою у 1540 р. орден одразу поринув у буремні події тих часів. Завдяки своїм особливостям новий орден став основним знаряддям папства у боротьбі проти реформаційного руху.

Мал. Ігнатій Лойола

 

Головною особливістю ордену була жорстка дисципліна, яка панувала серед єзуїтів і передбачала повне підкорення членів ордену їхнім керівникам. Накази керівників належало виконувати без вагань, навіть якщо вимагалося вчинити смертний гріх, і почувати себе вільним од відповідальності. За вчинки підлеглих відповідали лише їхні керівники.

Досконала організація дозволяла орденові діяти надзвичайно ефективно, у найкоротші терміни досягати поставленої мети, використовуючи будь-які методи. Проте орден не був об'єднанням тупих виконавців, які автоматично виконували накази керівників. “Товариство Ісуса” було орденом інтелектуалів, які мали чудову освіту й неабиякі природні здібності, які усвідомлено надали всі свої можливості справі відродження могутності церкви. Досягти своєї мети єзуїти намагалися, впливаючи на думки й душі людей, а не лише способом політичних інтриг і змов. Заняття політикою не були головними в діяльності ордену.

Одним з основних напрямів у діяльності ордену була освітницька діяльність. 2/3 всіх організацій “Товариства Ісуса” в XVII—XVIII ст. складали школи та університети, а 4/5 від загальної кількості його членів становили студенти й викладачі. У своїх навчальних закладах єзуїти досягли високого рівня освіти, надавали ґрунтовні знання з предметів, водночас виховуючи учнів у дусі католицизму. Їхньою метою було через вплив на молодь поступово змінити ставлення в суспільстві до католицької церкви. І справді, у тих країнах, де протестантизм зазнавав поразки, його переможцем був учитель-єзуїт.

Не менш впливовим напрямом у діяльності ордену було місіонерство — проповідь християнства, здійснювана у найвіддаленіших куточках планети. Створений у добу великих географічних відкриттів за задумом Лойоли саме як місіонерський, орден лише за наполяганням папи Павла ІІІ узявся до європейських справ. Єзуїти-проповідники з'являлися в Америці, Індії, Конго, Тибеті, Японії. Характерним було те, що вони намагалися не втручатись у місцеві звичаї й традиції, мирно узгоджуючи їх із вимогами християнської релігії. Стикаючись із фактами грубого порушення норм християнської моралі колонізаторами, вони гнівно засуджували ці дії, ставали на захист місцевого населення. У 1556 р., коли вмер І. Лойола, орден уже мав понад 100 місій у різних країнах світу.

“Товариство Ісуса” стало головним знаряддям здійснюваної Римом політики Контрреформації.

 

Документи. Факти. Коментарі

Витяги з “Духовних вправ” І. Лойоли

“Тиша — небезпечніша й гірша від будь-якої бурі, і найнебезпечніший ворог — відсутність ворогів! Хоч і дуже добре служити Богові з чистої любові, потрібно наполегливо рекомендувати також і страх перед Божою величністю, і не тільки той страх, що його ми називаємо синівським, а й той, що зветься рабським.

Необхідно, аби віра в Бога була настільки великою, щоб людина не вагаючись вийшла в море на дошці, якщо в неї немає корабля!

Якщо церква твердить, буцім те, що нам здається білим, є чорне, — ми мусимо негайно визнати це!

Якщо ми не знаходимо у священиках та інших церковних керівниках бажаної чистоти звичаїв, ми не повинні звинувачувати їх за це ані в приватних, ані в публічних розмовах, тому що такими розмовами породжується більше шкоди і ганьби, ніж користі...

...Підлеглий повинен дивитися на старшого як на самого Христа. Він мусить коритися старшому, як труп, що його можна обертати в будь-якому напрямку; як палиця, що підкоряється будь-якому рухові; як куля з воску, яку можна змінювати й розтягувати в усіх напрямках...

...Папі слід підкорятися без будь-яких розмов навіть заради гріха, і треба вчинити гріх, смертний або простий, якщо начальник того вимагає в ім'я Господа нашого Ісуса Христа...”.

 

Поміркуйте:

Проаналізувавши наведені вислови, зробіть висновки про моральні цінності єзуїтів.

 

Запитання і завдання

1. Як виникла лютеранська (протестантська) церква?

2. Якими були умови Аугсбурзького релігійного миру?

3. Розкажіть про поширення реформації у Швейцарії.

4.Порівняйте погляди католицької церкви та Ж. Кальвіна.

5. Чим приваблювало нових підприємців вчення Кальвіна?

6. Якою була організація кальвіністської церкви?

7. Розкажіть про утворення англіканської церкви.

8. Що таке Контрреформація? Як вона здійснювалась?

9. Схарактеризуйте особливості організації “Товариства Ісуса” та основні напрями його діяльності.

10. Яка роль єзуїтів у Конрреформації?

 

Запам'ятайте дати:

1534 р. — Початок Реформації в Англії.

1540 р. — Офіційне затвердження Папою ордену єзуїтів.

1542 р. створення Конгрегації верховної інквізиції - Вищого апостольського трибуналу

1545-1547, 1551-1552, 1562-1563 р. Тридентський собор

1555 р. — Аугсбурзький релігійний мир.