§ 3. Матеріальний світ і суспільство (підручник)

Тема ІІ. ЛЮДИНА РАННЬОЇ НОВОЇ ДОБИ

 

§ 3. Матеріальний світ і суспільство

Пригадайте:

1.На прикладі передумов великих географічних відкриттів розкрийте взаємозв'язок між новими винаходами і розвитком суспільства.

2.Якими були основні ознаки ремісничого виробництва?

3.Що таке стани? Які права та обов'язки мали три стани середньовічного суспільства?

 

1. Епоха винаходів і вдосконалень

Доба від початку великих географічних відкриттів до середини XVII ст. стала часом, коли в Європі розгорнувся технічний прогрес — з'явилася велика кількість різноманітних винаходів і технічних удосконалень. Європейці вже не запозичували винаходів, зроблених арабами, китайцями та індійцями, як було раніше, а самі робили відкриття, значно випереджаючи інші народи.

Одним із головних напрямків наукового пошуку європейців було вдосконалення джерел енергії та двигунів. Ясна річ, що головний “двигун” давніх часів — мускульна сила людини — залишався, і ніщо не могло його заступити. Саме людина обертала гончарне коло, пускала в рух різноманітні верстати. Проте людський розум, не відмовляючись від цього “двигуна”, зумів удосконалити інші механізми.

Було вдосконалено колесо, що приводило в рух водяний млин. Його діаметр сягав десятків метрів. Завдяки цьому на млинах у другій половині XVII ст. стали виробляти 37 кг борошна на годину (у ХІІ ст. виробляли 17 кг).

У першій половині XVI ст. в Голландії навчилися використовувати як джерело енергії у промисловості вітряки. Завдяки енергії вітряків полегшувалася важка праця в гірничодобувній справі, подрібнювалася руда, приводились у рух шліфувальні пристрої, бури, пили, помпи, преси та ін.

Велике значення мало вдосконалення конструкції й техніки виготовлення гвинта — важливого елемента будь-якого апарата, що передає енергію. Спершу гвинти робили вручну, вирізаючи їх із дерева або металу. Згодом, коли було винайдено токарний верстат (1568 р.) і розроблено лиття гвинтів із бронзи та латуні, з'явилася можливість удосконалити виробничі процеси в інших галузях.

У Нюрнберзі близько 1550 р. вперше розпочали використовувати друкарський гвинтовий прес. Завдяки цьому значно покращилася якість друку і збільшилася кількість друкованих листів: на початку XVI ст. друкували 300 листів за день, наприкінці століття — більш як 1000 листів.

Відчутні зміни стались у гірничодобувній справі. Видобуток вугілля і руди, з якої отримували залізо, мідь, срібло, належали до найдавніших занять. У XVI—XVII ст. у гірничодобувному виробництві вже використовували помпи для відкачування з шахт води, транспортери для підняття руди на поверхню, створювали в шахтах системи вентиляції. На міднорудних промислах Словаччини у XVI ст. вперше для доставки руди до місця переробки використовували вагонетки; їх тягли по дерев'яних рейках коні. Через деякий час цей винахід застосовували і в англійських кам'яновугільних копальнях. Згодом, в епоху парових двигунів, цю ідею використали для створення залізниці, замінивши дерев'яні рейки металевими. Заміна ручної праці кінською або механічною тягою дозволила значно збільшити продуктивність праці гірників.

У XVI—XVII ст. європейці вдосконалили існуючі технології плавлення металів. Зростання попиту на вироби з металу завдяки розпочатому освоєнню Нового Світу стимулювало пошук способів збільшення їх виробництва, який розвивався у двох напрямках. По-перше, вдосконалили процес плавки і конструкцію плавильних печей. Наприкінці XІV ст. у країнах Європи почали використовувати доменну піч. Завдяки вдосконаленню процесу плавки навчилися отримувати чавун і високоякісну сталь. По-друге, розширили виробництво кам'яного вугілля, яке мало більшу температуру горіння порівняно з торфом і деревним вугіллям. Намагання здійснити заміну деревного вугілля кам'яним було пов'язано також із стрімким зменшенням у XVI ст. лісових масивів. Вперше за свою історію людина побачила, як унаслідок її діяльності стали зникати природні ресурси. Це спонукало міські власті розпочати регулювання використання лісів. Для потреб металургії відводилися окремі ділянки лісів, робилися нові посадки дерев, проте це не вирішувало проблеми.

Використовувати кам'яне вугілля було неможливо через наявність у ньому шкідливих домішок, які погіршували якість металу. Вихід було знайдено у 20-х рр. XVI ст., коли англійці навчилися виробляти з кам'яного вугілля кокс, випалюючи з нього у спеціальних печах шкідливі домішки. Англія, яка мала великі запаси кам'яного вугілля, придатного для виробництва коксу, перетворилась у головного його виробника і постачальника. Поступово європейці переконалися в тому, що кокс дає більше тепла, і стали використовувати його у виробництві та для опалення будинків. Проте остаточно кокс витіснив деревне вугілля лише з XVIII ст.

Отож, у XVI — першій половині XVII ст. було зроблено багато винаходів — удосконалень, які сприяли розвиткові європейської економіки та заклали підвалини для розгортання процесу індустріалізації у другій половині XVII—XVIII ст.

 

2. Ринкові відносини і селяни

У XVI ст. давній селянський світ почав змінюватися. За середньовіччя головними особами цього світу були селяни і феодали. Селяни, крім землі, володіли всім необхідним для життя: знаряддями праці, житлом, робочою худобою. Для того, щоб отримати землю у її володаря — сеньйора, селяни сплачували йому ренту. Вони повинні були виконувати визначені сеньйором роботи і віддавати частину продуктів свого господарства. Попервах для того, щоб утримати селян у своєму господарстві, сеньйори перетворювали їх у залежних людей, позбавляючи особистої свободи. Але поступово розуміння того, що вільна людина працює краще, ніж залежна, спонукало сеньйорів повертати селянам особисту свободу. Феодали надавали селянам додаткові наділи, дозволяли їм господарювати самостійно за умови виконання оброку і сплати грошової ренти. Деякі селяни викуповували у сеньйорів свою особисту свободу. Між селянами і сеньйорами, які володіли землею, складалися нові ділові стосунки. Сеньйор уже вважався не захисником, якому селянин мусив коритися, а лише володарем землі, за оренду якої належало регулярно сплачувати гроші.

Селянин перетворився на самостійного господаря. Він постачав свою продукцію на ринок, підраховував, яка продукція матиме найбільший попит у найближчому місті, а яка ні. Не кожен селянин, ясна річ, досягав успіху: одним таланило і вони багатіли, тоді як інші розорялися. Розвиток ринкових відносин на селі призвів до майнового розшарування серед селян. Заможні селяни зверталися до сеньйора з проханнями надати їм в оренду додаткові ділянки. Інколи такі селяни навіть орендували всю землю сеньйора і ставали багатшими від нього. Для роботи заможні селяни наймали за невелику платню або просто за їжу своїх збіднілих односельців, які не змогли сплатити грошову ренту і втратили свої наділи. Сеньйорам набагато більше подобалося мати справу з одним–двома великими орендаторами, які справно сплачували ренту, ніж із десятками володільців дрібних ділянок. Це спонукало сеньйорів інколи навмисно витісняти небагатих селян з їхніх наділів і віддавати її в оренду новим господарям.

На селі набувала поширення наймана праця. Особиста залежність поступалася місцем економічній залежності найманих працівників од їхніх господарів.

 

3. Капіталізм у містах

У європейських містах на початку XVI ст. найбільшими багатствами володіло купецтво. Завдяки міжнародній торгівлі, використовуючи різницю між оптовими та відпускними цінами (особливо на колоніальні товари) і своє монопольне становище на ринках, європейське купецтво накопичило величезні кошти. Проте вкласти ці гроші в розвиток виробництва в місті було дуже важко. На заваді цьому стояли середньовічні цехові устави, які з часом перетворилися на перешкоди заснуванню нових підприємств. Цехові правила визначали розміри майстерень, кількість верстатів і працівників. Замість створення рівних умов для розвитку виробництва цехові правила гальмували його розвиток.

Спочатку купецтво вкладало свої кошти у різноманітні банківські операції. У той час у містах Європи з'явилися банківські контори, біржі, на яких укладали угоди, здійснювали різноманітні торговельні операції. Для зручності купецтво почало використовувати у взаємних розрахунках різноманітні цінні папери, векселі, платіжні доручення і розписки.

Банкіри й купці поступово перетворилися на одну з найвпливовіших сил суспільства, залишаючись представниками непривілейованого третього стану, який, на відміну від духовенства і дворян, мусив сплачувати податки. Проте їхні реальна влада і вага у суспільстві стали набагато більшими: інколи вони навіть позичали гроші королям, щоб збіднілі монархи могли вести війни, утримувати двори. При цьому, звісна річ, банкіри не забували про свої інтереси і позичали гроші лише тоді, коли були переконані у власному зиску.

 

4. Поява мануфактур

Збільшення попиту населення Європи і новоутворених колоній на різноманітні вироби стало поштовхом до появи нових великих підприємств, що називалися мануфактурами (від лат. manufactura — виготовлення руками).

Найчастіше такі підприємства виникали в ткацтві і перш за все сукнарстві.

Як вони створювалися? Підприємець, купець або цехових майстер, коли збільшувався попит на сукно закуповував вовну і роздавав її на переробку ремісникам різних спеціальностей. Роздачею сировини і скупкою готової продукції господар ставив у залежність від себе спеціалізованих ремісників, які часто втрачаючи право власності на знаряддя виробництва продовжували працювати на нього у себе вдома. Таке підприємство назвали розпорошеною мануфактурою.

За такої організації праці в ткацтві і, зокрема, сукнарстві ремісники різних спеціальностей у власних приміщеннях здійснювали миття і первинну обробку вовни, прядіння, ткацтво, фарбування тканини та її обробку. Наймані агенти, за дорученням господаря, здійснювали посередницькі функції в організації процесу виробництва.

Найбільш ефективною формою нового підприємництва стала централізована мануфактура, коли усі виробничі операції здійснювалися під одним дахом працею найманих працівників, які не були власникам знарядь праці - їх самих набував підприємець і одноосібно встановлював обсяг праці і винагороду, яку отримає за неї кожен. На цих підприємствах переважала ручна праця - ніяких машин або знарядь праці, котрі приводилися б у рух інакше ніж м'язами людини не використовувалося. Кожен працівник завдяки максимально дрібному, до найпростіших операцій, поділу праці виконував певну частину праці. Завдяки цьому, а також за рахунок вдосконалення процесу виробництва і знарядь праці, на централізованих мануфактурах вироблялося більше товарів ніж на розпорошених мануфактурах. Про те, централізованих мануфактур було набагато менше, ніж розпорошених оскільки для їх створення підприємцю було необхідно мати набагато більше грошей.

Отже, мануфактура — це велике підприємство, в якому використовувалися ручні знаряддя праці та існував поділ праці між робітниками. Завдяки поділові праці робітники на мануфактурі виготовляли значно більше виробів, ніж у ремісничій майстерні.

З появою мануфактур у суспільстві з'явилися нові соціальні верстви — наймані працівники та підприємці, або буржуазія (від франц. bourgeois — городянин). Така назва поширювалася на володарів мануфактур тому, що більшість із них мешкала в містах. В продовж XVI ст. і пізніше, майже до кінця наступного століття, мануфактурне виробництво було однією з основних форм політичного розвитку Європи

 

Документи. Факти. Коментарі

1. Опис біржі в Антверпені італійським купцем Лодовіко Гвіччардіні

“Місцеві та іноземні купці здійснюють тут щоденно величезні операції з векселями, закладними і товарами. Ось як це відбувається зранку і ввечері. У визначені години купці йдуть на англійську біржу, на якій протягом години за допомогою різноманітних і численних маклерів здійснюють операції з товарами. Потім вони йдуть на Нову біржу, де збирається більшість купців, і знову протягом години укладають за допомогою маклерів угоди, цього разу вже на заставні векселі.

Сенс розрахунків із використанням векселів полягає в тому, що в Антверпені беруть або дають у борг якусь суму грошей, яку повинні повернути чи отримати десь в Італії (або в іншому місці); операцію, коли беруть або віддають гроші в одному місці із зобов'язанням прийняти або повернути в іншому, вигадали для зручності торгівлі, але деякі купці, переважно з багатих, не задовольняються цим і через скупість, жадібність і постійне бажання більших зисків зіпсували цю чесну операцію. Вони то вкладають гроші, то, навпаки, забирають їх великими сумами з біржі, роблять грошовий ринок нестійким і завдяки цьому збагачуються, тоді як інші зазнають збитків... Тепер порозмовляємо про заставні операції. Так, приховуючи негарні справи, називають тепер позички на визначений термін під проценти... процент установлюється в розмірі 12% річних, їх величності погодилися на такий високий процент для того, щоб уникнути великих труднощів у складний для купців час, але, як показало життя і приклади минулого, високі проценти дуже тяжкі для незаможних людей, а також шкодять самій торгівлі, бо людська несумлінність їх постійно збільшує”.

 

Поміркуйте:

1. Що таке операції з векселями і закладними?

2. Яким чином використання векселів полегшувало укладання торговельних угод?

3. Чому, на ваш погляд, автор уважав, що високі проценти на позички заважали торгівлі?

 

2. Опис централізованої мануфактури (за англійською баладою про сукнаря Джона Уїчкомба)

“У приміщенні просторому і довгому стояли двісті верстатів міцних і сильних: на цих верстатах працювали двісті чоловіків усі в один ряд. Біля кожного з них сиділо по одному чудовому хлопцю, які з великим захопленням готували човник. Поряд, у сусідньому приміщенні, сто жінок без перепочинку чесали вовну з веселими обличчями і співали пісні. У наступній кімнаті працювали сто дівчат у червоних спідницях, з білими, як молоко, хустками на головах, і ці прекрасні дівчата цілий день пряли і співали чудовими, схожими на солов'їні, голосами. Після цього вони пішли у наступну кімнату, де побачили бідно одягнених дітей; усі вони сиділи і скубали вовну, відділяючи тонку від грубої; їх було півтори сотні, дітей бідних, слабких батьків; як винагороду за свою працю кожен із них отримував щовечора по одному пенні, крім того, що вони вип'ють і з'їдять протягом дня. Для бідних людей це було великою допомогою. У наступному приміщенні він бачив іще 50 молодиків — це були стригалі, які показували тут своє мистецтво і вміння. Поруч із ними працювали 80 валяльників. Окрім цього, він іще мав фарбувальню, при якій тримав 40 чоловіків, а також сукновальню, де було ще 20 робітників”.

 

Поміркуйте:

1. .Які факти наведені у документі свідчать про те, що:

а) мануфактура була великим підприємством;

б) на ній працювали наймані робітники;

в) використовувалися ручні знаряддя праці;

г) існував поділ праці.

2.Підрахуйте, скільки людей працювало на мануфактурі. Яким був їхній фах?

3.Що в тексті є фактами, а що поетичною вигадкою автора?

 

Запитання і завдання

1.Які винаходи і вдосконалення були зроблені європейцями у XVI — першій половині XVII ст.? У чому полягає значення цих винаходів для розвитку європейських країн?

2.Як змінювалося життя селян під впливом поширення ринкових відносин?

3.Що таке мануфактура? Як було організовано роботу на мануфактурі?

4.Вкажіть основні відмінності мануфактури від ремісничої майстерні.

5.Які зміни відбувались у структурі суспільства в період становлення ринкових відносин?