Польське королівство і Велике князівство Литовське (конспект)

У 1139 р. польський король Болеслав III Кривоустий розділив свої володіння між синами на чотири князівства: Краківське, Сандомирське, Мазовецьке і Познанське. Краківське дісталося старшому синові з титулом короля і верховною владою над іншими князями. Поділ держави між синами поклав початок тривалому періодові феодальної роздробленості та міжусобних війн. Це мало негативні наслідки. Польща втратила майже всі надбання Болеслава Хороброго. Країна настільки ослабла, що навіть не могла дати відсічі нападам своїх сусідів пруссів, що жили на узбережжі Балтійського моря. Для боротьби проти пруссів мазовецький князь запросив 1226 р. Тевтонський орден. Підкоривши пруссів, орден швидко перетворився із союзника на загарбника. А ще раніше, у 1157 р. імператор Фрідріх Барбаросса змусив польських князів визнати його зверхність і платити данину. У 1241 р. південні землі Польщі пережили страшну монголо-татарську навалу, яка протягом другої половини XIII ст. неодноразово повторювалась.

А втім, феодальна роздробленість не зупинила господарського розвитку польських земель. У XIII ст. бурхливо розвивалися нові міста завдяки німецьким і єврейським переселенцям. Зміцнення міст, яким надавалося право самоврядування, сприяло розвиткові торгівлі та ремесел. Основні зовнішньоторгівельні шляхи пролягали через Краків — Холм — Торунь — Ґданськ, і Львів — Краків — Вроцлав.

Господарський розвиток сприяв оформленню основних станів польського суспільства. Панівний прошарок складали магнати — великі землевласники, які домоглися закріплення за собою спадкового землеволодіння, а також шляхта (рицарі) — служива знать. Привілейованим станом суспільства було духівництво, яке володіло значними маєтками і користувалося рядом привілеїв.

У містах соціальне становище визначалося багатством і посадою в органах самоврядування.

У період феодальної роздробленості сталися значні зміни і в житті селянства.

Залежна частина селянства переводилася на фіксований податок (чинш), натуральний або грошовий, що давало селянинові більшу господарську самостійність.