Селяни і феодали в ХІ–ХІІІ ст. (конспект)

Упродовж Х – ХІІІ ст. у Західній Європі остаточно сформувалися основні стани суспільства, відмінні від тих, що існували в германців, слов’ян та інших європейських народів, так і від тих, що були в стародавньому Римі. Кожна з цих соціальних груп мала свої погляди, спосіб життя, посідала певне становище.

Цей поділ суспільства віддзеркалився в тогочасній теорії про три стани: “тих, що моляться” (священики і монахи), “тих, що воюють” (рицарі), “тих, що працюють” (селяни, ремісники та ін.). Соціальний статус успадковувався від батька до сина.

Стани не могли існувати один без одного. Так, духівництво піклувалося про душі, рицарі захищали країну, а селяни всіх годували.

У згаданій схемі поділу суспільства чільне місце посідали монахи і священики. Їхнім головним завданням було піклуватися про спасіння християнських душ. Це заняття в уяві людей того часу було важливішим за будь-які земні справи. Бажаючи врятувати свої душі, багаті та бідні дарували церкві своє майно і земельні володіння. Навіть більше, суспільство віддавало церкві найбільш здібних і освічених синів, які присвячували життя служінню Богові. Майже всі відомі вчені й мислителі, як і значна частина письменників і поетів, художників, музикантів, належали до духівництва.