Візантія у ХІІ–ХІV ст. (конспект)

В історії Візантійської імперії останнім періодом її могутності вважається доба правління династії Комнінів (1081-1204 рр.). Імператори цієї династії на сто років відродили силу і славу імперії. Засновник династії, Олексій І Комнін зумів, у часи, коли загибель Візантії здавалася неминучою, урятувати країну, перемігши турків-сельджуків, норманів і печенігів.

За наступних Комнінів Візантія продовжувала вести успішні війни. Найбільш небезпечним ворогом візантійців залишався Румський султанат, утворений турками-сельджуками. У 1176 р. імператор Мануїл І Комнін (1143-1180 рр.) розпочав грандіозний похід проти сельджуків, однак у битві біля малоазійського міста Міріокефала був ущент розгромлений ними. Після тієї битви візантійці втратили більшу частину своїх володінь у Малій Азії. Наприкінці XII ст. Візантійська імперія на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.

У 1204 р. під час Четвертого хрестового походу, Константинополь захопили хрестоносці й утворили Латинську імперію. Проте підкорити всі візантійські землі латиняни не змогли. Наступницями Візантії стали православні держави: Нікейська імперія, Епірський деспотат, Трапезундська імперія. Організатором справи відродження Візантії стала Нікейська імперія.

Візантійську імперію було відновлено за нікейського імператора Михаїла VIII Палеолога (1259-1282 рр.), засновника останньої династії візантійських імператорів. Сталося це у 1261 р., коли його військо майже без опору зайняло Константинополь.