Внутрішня та воєнна колонізація в Європі

За підрахунками сучасних дослідників, близько VII ст. населення Західної Європи становило близько 14,7 млн. чоловік, у середині Х ст. – 22,6 млн., а напередодні “чорної смерті” (епідемії чуми) 1348 р. – досягло 54,4 млн. Саме це зростання народонаселення штовхало європейців до заселення й освоєння нових земель, чи то у формах воєнної колонізації (захоплення чужих земель силою зброї), чи внутрішньої колонізації (мирного освоєння вільних земель).

Першою спробою військової колонізації європейців стали хрестові походи на Схід з метою звільнення Святої Землі від невірних. Проте, утриматися на Сході хрестоносці не змогли. Нові спроби військової колонізації були здійснені у XII-XIII ст. вже в самій Європі. Як і хрестові походи на Схід, вони відбувалися під гаслами поширення та захисту християнства.

У той самий час активно розгорталася внутрішня колонізація, адже вільної землі в Європі ще було достатньо. Люди вирубували ліси, осушували болота і перетворювали незручні землі на родючі поля. Чималим був внесок у цю справу ченців. Зокрема, ченці ордену цистерціанців на середину XII ст. заснували в Європі 350 монастирів, чимало з яких виникало в лісових хащах, пустищах тощо, які за короткий час перетворювалися на сади, городи, поля й виноградники. Головним результатом внутрішньої колонізації XI-XIII ст. стало те, що Європа лісів поступово перетворилася на Європу полів. Дари лісів у раціоні харчування європейців поступилися місцем зерновим культурам і городині.

<< Північно-Східна Русь Візантія у ХІІ–ХІV ст. >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus