Франція в ХІ–ХІІІ ст. (конспект)

В XI ст. королівська влада у Франції була надзвичайно слабкою. Королі майже не мали ніякої влади і визнавалися своїми підданими лише “першими серед рівних”. Господарем король міг бути лише у своєму домені – землях, котрі належали йому як спадкоємцеві графів Паризьких. Це було герцогство Іль-де-Франс – вузька смужка земель уздовж річок Сени й Луари від Парижа до Орлеана. Проте навіть тут його васали, зачинившись у своїх фортецях, поводили себе вельми незалежно.

Процес посилення центральної влади у Франції започаткував король Людовік VI Товстий (1108-1137 рр.), навівши порядок у власному домені. Замки бунтівних баронів були зруйновані або в них розмістилися королівські гарнізони. Наприкінці життя Людовік VI, одруживши свого сина, майбутнього короля Людовіка VIІ (1137-1180 рр.) на спадкоємниці Аквітанського герцогства Алієнорі, збільшив королівський домен у декілька разів. Проте після розлучення Людовіка VIІ з Алієнорою її другим чоловіком став англійський король Генріх ІІ Палентаґенет. Таким чином англійські Плантаґенети стали володарями половини Франції.

Більша частина правління Філіппа ІІ Августа (1180-1223 рр.) минула в боротьбі з Плантаґенетами і завершилася його перемогою. До 1214 р. англійські королі втратили більшу частину своїх французьких володінь. Королівський домен під кінець правління Філіппа ІІ Августа збільшився в три з половиною рази. Син Філіппа ІІ – Людовік VIІІ (1223-1226 рр.) в ході альбіґойських війн приєднав до королівського домену велике й багате графство Тулузьке на півдні Франції.