Англія в ХІ – на початку ХІV ст. (конспект)

Після підкорення Англії нормандським герцогом Вільгельмом Завойовником і його коронації у 1066 р., впродовж наступних декількох століть долі Англії та Франції були тісно пов’язані. Англійські королі, як володарі великих територій у Франції, вважалися васалами французьких королів.

Особливістю розвитку Англії в XI – на початку XIV ст. було формування централізованої держави зі становим представництвом. Посилення королівської влади розпочалося ще за правління Вільгельма І Завойовника (1066-1087 рр.). Зокрема він уперше в середньовічній Європі 1086 р. здійснив перепис населення й земель, а також запровадив поділ країни на графства, очолювані королівськими шерифами.

Правнук Вільгельма І, Генріх ІІ Плантаґенет (1154-1189 рр.), крім Англії, успадкував чимало володінь у Франції. Вони значно збільшилися після одруження Генріха ІІ з герцогинею Алієнорою Аквітанською. У придане він отримав південно-західну Францію, залишаючись при цьому васалом французького короля. Для зміцнення центральної влади Генріх ІІ здійснив декілька реформ. За судовою реформою кожна вільна людина могла за певну плату отримати дозвіл на розгляд своєї справи не в феодальному, а в королівському суді присяжних. За військовою реформою обов’язкова служба рицарів у королівському війську (40 днів на рік) могла бути замінена сплатою “щитових грошей”, за які утримувалися найманці. За лісовою реформою усі ліси Англії оголошувалися власністю короля, який мав необмежені права на користування ними.

По смерті Генріха ІІ престол успадкував його син Річард І Левове Серце (1189-1199 рр.). Він був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але досить поганим королем. За все своє правління він провів в Англії лише кілька місяців. Бажання здобути славу непереможного рицаря штовхало Річарда до участі в хрестових походах і війнах проти Франції. У цей час Англією замість нього правив королівський намісник.