Німеччина в Х–ХІІІ ст. (конспект)

У результаті Верденського поділу 843 р. виникло Східнофранкське королівство – майбутня Німеччина. Впродовж 60 років у ньому правили нащадки Карла Великого. Роком виникнення Німецького королівства, на думку сучасних німецьких істориків, є 911, коли після смерті останнього правителя Східнофранкського королівства з династії Каролінгів королем було вперше обрано представника місцевої знаті – франконського герцога Конрада І (911–918 рр.). Його онук саксонський герцог Генріх І Птахолов (919–936 рр.) започаткував нову Саксонську династію на німецькому престолі. Німецьке королівство в цей час складалося з чотирьох родових герцогств – Швабії, Баварії, Франконії та Саксонії. Німецький король обирався вищою знаттю.

Син Генріха І, Оттон І (936–973 рр.), уславився тим, що завдав нищівної поразки мадярам у битві на річці Лех поблизу Ауґсбурґа в Баварії (955 р.) і, за прикладом Карла Великого, знову відновив імперію на Заході (962 р.). Священна Римська імперія, як називали її з 1157 р., суттєво поступалася за розмірами давній Римській і Франкській імперіям, але проіснувала набагато довше – до початку XIX ст. Офіційно до складу Священної Римської імперії в XI ст. входили Німеччина і Північна Італія.