§ 26. Туреччина

§ 26. Туреччина

Ви дізнаєтеся

·        Як постала нова імперія, що згодом розкинула свої володіння на трьох континентах?

·        Завдяки чому османом поталанило здійснити такі значні завоювання?

·        Як загинула Візантійська імперія і?

·        До яких наслідків призвели завоювання османів?

 

1. Перші турецькі держави. Утворення Османської держави

Як ви вже знаєте з історії Візантійської імперії наприкінці ХІ ст. в Анатолію проникли турки-сельджуки (тюркські кочові племена, що прийшли з Середньої Азії), які відтіснили візантійців на захід і створили там свою державу – Румський султанат. Вся подальша їх історія пройшла в постійних війнах проти сусідів: візантійців, арабів, персів та ін. Вони відіграли вирішальну роль у розгромі держав хрестоносців у Палестині. Постійні війни, внутрішні негаразди підірвали міць сельджуків.

У XIII ст. в Малу Азію переселилася значна кількість кочових тюрків (етнічно близьких сельджукам), які втікали від монгольської навали. Ці племена розселилися на сельджуцько-візантійському прикордонні. Вони здійснювали набіги на Візантію або ж наймалися до візантійців для боротьби проти болгар, сербів і навіть сельджуків. Поступово кочівники почали створювати свої князівства-емірати. Із занепадом держави сельджуків еміри здобули незалежність. Найбільше серед емірів поталанило Османові.

То був природжений воїн, який вірив у справедливість “священної війни” (джихаду). Він розширив кордони своїх володінь, об’єднав під своєю владою інші тюркські племена, які стали називатися турками-османами.

Згодом еміри Османської держави прийняли титул султана.

 

2. Завоювання османських султанів у Європі та Азії

Коли на західному кінці Малої Азії зростала і могутнішала Османська держава, її сусіди перебували в занепаді. Візантійська імперія під проводом останньої династії Палеологів ледь оговталася від погрому хрестоносців у 1204 р. і вже не мала сил протистояти новій загрозі. До того ж османи на завойованих у Візантії землях накладали на населення значно менший податок, ніж за часів імперії. Болгарське царство, яке було найбільшим у XIII ст. на Балканському півострові, до середини XIV ст., розпалося на три самостійні князівства. Сербське королівство, яке за часів короля Стефана Душана зазнало короткочасного піднесення і досягло найбільшого розширення, напередодні турецької навали розпалося на окремі володіння. Крім того, Сербія та Болгарія були одвічними суперниками Візантії на Балканах.

Друга чверть XIV ст., правління Стефана Уроша, прозваного Душаном, стала найславнішою, найсвітлішою сторінкою в історії Сербії. Душан захопив на північному заході Боснію, відтрутивши Угорщину, на південному заході — Епір (Албанію), значну частину Фесалії й Македонії та пробився до Егейського моря, розірвавши в такий спосіб надвоє візантійські землі. Але важливіше те, що він був дуже таланови­тим організатором держави: встановив у ній лад і порядок, умів домогтися прихильності всіх народів, об’єднаних у новому Сербському царстві. Його “Законник” став однією з найвизначніших пам’яток слов’янського права. Померши дуже рано і несподівано (1355 р.), Душан не встиг встановити порядок престолонаступництва. Зібрані ним землі скоро було втрачено, а Сербська держава, ослабивши Візантію, сама не могла стати на заваді турецьких завоювань.

Наступники Османа скористалися слабкістю сусідів і продовжи­ли завойовницьку політику. Син Османа Орхан захопив у Малій Азії місто Брус, яке стало першою столицею османів. Потім його військо переправилося через Босфор і захопило місто Галліполі. Османи опинились у Європі. Наступний емір Мурад I (1362 – 1382 рр.) столицю держави переніс у європейську частину своїх володінь, у захоплене місто Адріанополь. Мурад I спрямував свою агресію на Балкани. У 1389 р. на Косовому полі зійшлись османська і сербська армії. Османська армія вдвічі переважала сербську. Серби билися відчайдушно. Хоробрий сербський патріот Милош Обилич зумів проникнути в табір османів і вбити еміра Мурада I. Серед османів почалося замішання. Серби перейшли в наступ, але завдяки рішучим діям син еміра Баязид розгромив їх. Баязид I, який дістав титул султана, підкорив собі Македонію, Болгарію, частину Сербії та Албанії, а також Малу Азію. На карті Європи постала нова, могутня й агресивна держава.

 

На думку англійськог дослідника Лорда Кінросса: „Вступ турок у Європу не був якимось раптовим вторгненням. Подібно монгольському походу через Азію. Скоріш за все, це був процес поступового проникнення, в наслідок занепаду і падіння Візантійської імперії. Цей процес співпав з відсутністю, скоріше за релігійними, ніж за політичними причинами, єдності серед християнських держав – Захід був проти Сходу, католики проти православних, римляни проти греків”.

 

Завоювання османів занепокоїли Захід. Папа римський оголосив проти них хрестовий похід. У 1396 р. військо хрестоносців, яке складалося з рицарів Франції, Німеччини, Угорщини, Польщі, Чехії, зустрілося з османами біля міста Никопола (Болгарія) та було повністю розбите.

Командувач французького загону граф Іоанн Неверський (майбутній герцог Бургундії Іоанн Безстрашний), прагнучи слави і подвигу, почав битву, не очікуючи підходу основних сил. Рицарі, яким довелося битися пішими, відрубували собі мечами неймовірно довгі (40 – 60 см) носки черевиків, аби легше було бігти. Битва перетворилась у бойню. Декілька тисяч полонених християн було страчено. Живими залишилося лише 250 вояків, які мали внести викуп. Деякі французькі хроністи стверджують, що Іонна Безстрашного султан наказав відпустити без викупу, сказавши, що він приніс християнам більше лиха, ніж турецьке військо.

Інший хрестовий похід, організований 1444 р., теж закінчився поразкою рицарів під Варною і загибеллю угорського короля.

Візантійська імперія опинилась одна проти османів. Із її колишніх теренів залишилися Константинополь і незначне володіння в Греції. Візантійський імператор, не маючи значної армії та грошей, у відчаї звернув свій погляд на Захід. У 1399 – 1403 рр. він відвідав Венецію, Мілан, Флоренцію, Париж, Лондон. Повсюди імператора зустрічали з пишністю, але, крім обіцянок, ніякої допомоги він не отримав. Будь-яку допомогу Захід обіцяв за умови об’єднання православної та католицької церков.

Католицька церква давно плекала надії на підкорення православної. Візантійські імператори, керуючись політичними міркуваннями, були готові визнати зверхність пап, і 1274 р. на Ліонському соборі було укладено Ліонську унію, але її не підтримало населення, особливо духівництво.

У 1437 – 1439 рр. під час Ферраро-Флорентійського собору було укладено Флорентійську унію, яка теж залишилася на папері. Ніякої реальної допомоги Візантія не отримала. Згодом папа римський використовував умови Флорентійської унії для подальших спроб приєднання православної церкви. Для України це згодом відбилось у Берестейській унії та створенні уніатської церкви.

Під впливом зовнішньополітичних факторів і суперечок навколо уній відбувся останній розквіт візантійського богослов’я на підмурку православного містицизму.

У XIV ст. Григорій Палама, який згодом став константинопольським патріархом, стверджував, що людина може пізнати Бога завдяки особливій енергії, яка виходить від Бога і ніби пов’язує Бога зі світом. Ця енергія проявляється у світі як Світло. Люди можуть сприймати це Світло тільки духовним зором, але не оком. Лише найбільш благочестиві люди, проповідники, здатні сприйняти Божественне Світло і пізнати Бога. Це вчення назвали ісихазмом. Особливо багато прихильників цього вчення було серед монахів гори Афон (Свята гора), де знаходився і знаходиться центр православного чернецтва. Це вчення справило значний вплив на церковне мистецтво, особливо на іконопис і фрески. Образи святих стали зображатися, наче охоплені зсередини чудесним світлом.

У 1399 р. турки оточили Константинополь. Не сподіваючись узяти місто приступом, вони готувалися до тривалої облоги. Але сталося несподіване: прийшла звістка від середньоазійського правителя, нащадка Чингісхана, Тамерлана (Тимура) про поразку під Анкарою султана Баязида, який потрапив у полон і, не знісши приниження, помер. Османи відійшли від Константинополя, а їхня держава розпалася. Ця поразка османів продовжила життя Візантійської імперії на 50 років.

 

Турецькі завоювання та утворення Османської імперії (XIV-XV ст.)

 

3. Створення Османської імперії

Після нетривалої міжусобиці 1451 р. османський престол зайняв 16-річний султан Мехмед II, який продовжив завоювання.

Мехмед ще в дитинстві ступив на престол, але відразу був скинутий. Повернувшись до влади, він схопив усіх своїх родичів і звернувся до ісламського суду за дозволом на їх страту. За ісламськими традиціями, визнання якого-небудь діяння негріховним звільняло від відповідальності. Дозвіл було отримано, і всіх можливих суперників, зокрема й 10-річного брата, страчено. Це стало страшною традицією. Зі вступом нового султана на престол усіх можливих претендентів знищували.

Владнавши в такий моторошний спосіб “сімейне діло”, Мехмед II приступив до справи свого життя. 200-тисячне турецьке військо підступило до Константинополя. Для взяття міста було збудовано флот, щоби припинити надходження підкріплень. Було створено наймогутнішу в Європі артилерію. Для блокування Босфорської затоки в її найвужчому місці було збудовано фортеці, які контролювали прохід кораблів і збирали мито. Останній візантійський імператор Константин XI поквапно готував місто до оборони. Створювалися запаси зброї та продовольства, укріплювалися мури. Захисників міста нараховувалося близько 10 тис.

Облога Константинополя почалась у квітні 1453 р. Турецький флот (130 кораблів) увійшов у Мармурове море. Артилерія почала систематичний обстріл міста і його мурів. Перший штурм було відбито. Спроба здійснити підкоп під мури теж виявилася невдалою. Останньою перемогою захисників міста був прорив п’ятьох суден зі зброєю та продовольством. Щоби повністю відрізати місто від зовнішнього світу, Мехмед II наказав турецькому флотові ввійти в бухту Золотий Ріг. Але вхід у неї перекривав масивний ланцюг. Тоді турки за ніч спорудили дерев’яний настил і, змазавши його жиром, перетягнули по ньому з Босфору в Золотий Ріг свій флот. На кораблях було розміщено гармати, що почали обстріл міста з півночі.

 

Падіння Константинополя 29 травня 1453 р.

 

29 травня 1453 р. настав вирішальний день. Вранці турецька армія пішла на штурм. Через дві години османи крізь браму св. Романа увірвалися до міста. Жорстока битва тривала і на міських вулицях. Імператор Константин загинув зі зброєю в руках. Три дні місто грабували, а 60 тис. мешканців було продано в рабство. Мехмед II в’їхав у собор св. Софії, наказав збити з неї хрест, встановити півмісяць і перетворити її в найбільшу мечеть мусульманського світу. Також Мехмед II дав наказ припинити пограбування міста. Місто було перейменовано в Стамбул, почалася його відбудова. Щоб відродити економічне життя в місті, його заселили вільновідпущеними в’язнями, торговцями і ремісниками з провінцій. Запросили й іноземних художників.

 

Султан Мехмед II Завойовник

 

Взяття Константинополя стало не лише початком 30-річних завойовницьких походів султана, за які він отримав прізвисько “Завойовник”, а і початком народження нової імперії - Османської. Мехмед ІІ захопив рештки візантійських володінь, установив повне панування над православними державами — Сербією, Боснією, Валахією. Найтриваліший опір туркам чинили албанці, яких очолив Скандерберг.

Скандерберг був заручником в османів, у яких вивчав військову справу. Повернувшись на Батьківщину, він очолив боротьбу проти турків, яку вів до самої смерті у 1468 р. Турки прозвали його Іскандером (Александром) за його відвагу.

У 1469 р. турки вторглись у володіння Священної Римської імперії, а 1477 р. вступили у володіння венеціанців. Венеціанці були занепокоєні зростанням могутності Туреччини і з її союзника перетворились у суперника. Кримське ханство стало васалом Османської імперії.

Падінням Константинополя завершився цілий період у європейській історії. Християнська цивілізація втратила один зі своїх центрів. Це мало далекосяжні наслідки, особливо для регіону поширення православної гілки християнства. Його було переділено між Османською імперією і Річчю Посполитою. Єдиною православною країною, яка залишалася незалежною, була Московська держава, що дало привід проголосити Москву — “третім Римом” і наступницею Візантії. Князь Іван III узяв 1472 р. шлюб із небогою останнього імператора Софією (Зоєю) Палеолог і оголосив себе наступником імператорів. Герб Палеологів — двоголовий орел — став гербом Московської держави, а згодом Росії. В такий спосіб московські правителі заявили претензію на панування в усьому православному світі.

Загибель такого могутнього культурного цивілізаційного центру в Європі перетворила католицький Захід в основу, на якій будувалося майбутнє Європи. Він став взірцем для розвитку інших районів Європи, та й не тільки її.

Іншим важливим наслідком було те, що завдяки завоюванням Мехмеда II Туреччина (Османська імперія) стала європейською державою (щоправда, в географічному розумінні) та вступила у найблискучіший період свого існування, який тривав до 20-х рр. XVII ст. Вона стала вагомим чинником європейської історії. Однією з причин швидкого зростання Османської імперії була її армія. Значна частина її складалася з постійних, добре навчених воїнів, яких набирали як серед мусульман, так і серед християн.

Чітка централізація Османської імперії давала можливість збирати армії чисельністю понад 200 тис. вояків, тоді як європейські армії нараховували по декілька десятків тисяч. Армія складалася з кавалерії (імператорської, легкої та провінційної), піхоти, в якій вирізнялись особливі інженерні, охоронні та інші загони, артилерії, якій не було рівної в Європі, та елітних підрозділів яничарів. Підрозділи яничарів формувалися переважно з християн, які ще дітьми були взяті в полон і виховувались як воїни, віддані султану та Аллаху.

 

4. Османська імперія наприкінці ХV ст.

В результаті завоювань на просторах Європи та Азії склалася нова могутня імперія, яка як і всі попередні прагнула до світового панування. Все господарство розвивалося завдяки зусиллям завойованого населення. Турецьке суспільство займалося лише війною. Війна стала головним джерелом прибутків нової імперії.

Завоювання турок супроводжувалося нечуваною жорстокістю, пограбуваннями, насиллям і вбивствами. Частину підкореного населення як здобич продавали у рабство на невільничих ринках. Не мусульманське населення було обкладене всілякими податками, які складали інколи до 50% врожаю. Проте мусульманське населення або сплачувало мінімальний податок, або взагалі не платило (за це виконувало воєнну службу).

На чолі імперії стояв султан, який на початку ХVІ ст. став ще і халіфом – релігійним лідером мусульман. При султані була вища рада – діван, яка виконувала дорадчі функції. Попервах адміністративний апарат був малочисельним.

Османська імперія була, як уважають історики, “єдиною військовою державою середньовіччя”. Її державний устрій та адміністративна структура були підпорядковані потребам війни. Провінції (на початок ХVІ ст. їх було 16) поділялися на округи, їхні правителі здійснювали як цивільні, так і військові функції, вони очолювали ополчення сипахів (воїн-кіннотник) і місцеві гарнізони яничар (гвардія султана, що набиралася з хлопчиків-рабів, які виховувалися у спеціальних школах-казармах як безжальні і віддані воїни).

Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю (вся земля в імперії була державною) і за це мусив брати участь у воєнних походах. У мирний час він мав проживати лише у своєму окрузі, де виконував поліцейські функції та обов'язки збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір якого було чітко визначено.

Чиновники центрального апарату також отримували за службу землю — великі володіння, що їх заборонялося передавати у спадок. Проте, як правило, посаду батька займав син.

Така система управління імперією виявилась оптимальною на час, коли її територія зростала і землі було багато. Невеликі податки з селян компенсувалися великою воєнною здобиччю.

 

Перевірте, як запам’ятали

1.      Коли і як було створено державу турків-османів?

2.      Назвіть основні битви, внаслідок яких було підкорено Балкани.

3.      У яких роках відбулися хрестові походи європейських країн проти турків-османів? Чим вони завершилися?

4.      Які держави знищили турки-османи під час своїх завоювань ХІV-ХV ст.?

5.      Яка битва відстрочила падіння Візантії на 50 років?

6.      Визначте сильні риси війська турків-осман.

7.      У якому році припинила своє існування Візантійська імперія?

8.      Хто такі сипахи? Чим вони відрізнялися від європейських рицарів?

 

Подумайте і дайте відповідь

1.      З’ясуйте становище держав Балканського півострова напередодні завоювання їх османами. Чому держави Балканського півострова не змогли стримати наступ османів?

2.      Чому хрестові походи проти османів виявилися невдалими?

3.      Чим можна пояснити небажання країн Західної Європи допомогти Візантії?

4.      Якими були наслідки падіння Візантійської імперії?

5.      Як здійснювалося управління Османською імперією?

6.      З якою метою було створено військо яничар?

 

Виконайте завдання

1.      Підготуйте розповідь: “Останні дні Візантійської імперії”.

2.      Складіть хронологічну таблицю турецьких завоювань.

3.      Визначте фактори, які сприяли завоювань турків-османів.

 

Для допитливих

Чому Османську імперію називають “єдиною військовою державою середньовіччя”?

 

 

 

  

<< § 25. Північно-Східна Русь. Утвореня та зміцнення Московської держави § 27. Особливості розвитку країн Сходу. Середньовічна Індія >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus