§ 24. Центральна та Східна Європа (підручник)

§ 24. Центральна та Східна Європа

Ви дізнаєтеся

·        Як виникли і розвивалися держави західних і південних слов`ян (Чехія, Польща, Болгарія)?

·        Які наслідки мала діяльністьслов`янських просвітників Кирила і Мефодія?

·        Хто такий Ян Гус і що таке Гуситські війни?

·        Яку роль відігравала Угорщина в середньовічній Європі?

·        Чому у Середні віки велась така запекла боротьба за панування у Центральній і Східній Європі між різними державами?

·        З якою метою Литва і Польща уклали між собою унію?

 

1. Перші держави західних слов`ян. Діяльністьслов`янських  просвітників Кирила і Мефодія

Слов’яни, як і германці, відіграли велику роль у загибелі Римської імперії та формуванні нової середньовічної європейської цивілізації. На початку нашої ери слов’яни, як вважає більшість вчених, мешкали між Віслою і Дніпром. Протягом VI – VII ст. відбувалося велике розселення слов’ян. Вони зайняли значну територію і поділилися на три групи — західну, східну і південну. Від цих трьох груп беруть початок сучасні слов’янські народи.

Три гілки слов’ян

Велике розселення слов’ян VI—VII ст.

 

                

Західні слов’яни

 

Південні слов’яни

 

Східні слов’яни

 

                

Сучасні слов’янські народи

Чехи, словаки, поляки, лужичани, кашуби

Болгари, словенці, серби, македонці, хорвати, чорногорці

Українці, білоруси, росіяни

 

Після розселення почалася боротьба слов’ян проти сусідніх народів і держав. Завоювати і поневолити слов’ян намагалися авари, франки, угорці, німці. Водночас боротьба за “оволодіння душами” слов’ян розгорнулася між східною християнською церквою і західною, оскільки слов’яни були язичниками. Суперництво Сходу і Заходу за вплив на слов’ян визначало їхню подальшу долю.

Найдавнішою державою, утвореною західними слов’янами, вважають князівство Само, яке виникло на землях сучасної Чехії та Моравії. Постало воно 623 р., коли князь Само об’єднав слов’ян для боротьби проти Аварського каганату. Князь, як повідомляють літописи, спершу був франкським купцем, вів торгівлю зі слов’янами, а потім став їхнім військовим вождем. За походженням він вірогідно слов’янин. До складу його держави входили, крім чехів, також південні слов’яни (словени) і полабські слов’яни (сорби). Держава князя Само проіснувала 35 років і розпалася по його смерті у 658 р. Одначе вона відіграла велику роль у житті західних слов’ян — започаткувала створення ними державності й захистила їх від спроб поневолення сусідами.

У першій половині IX ст. на території між середнім Дунаєм і верхів’ями Лаби та Одеру виникла держава західних слов’ян — Велика Моравія. Основну частину її населення складали племена моравів. Засновником Великої Моравії вважають князя Моймира (818 – 846 рр.). Він та його наступники — князі Ростислав (846 – 870 рр.) і Святополк (870 – 894 рр.) вели боротьбу проти німецьких князів, які намагалися захопити їхні землі. Доба правління Ростислава і Святополка стала часом найвищого розквіту Великої Моравії. У той час до її складу входили, крім моравів, чехи, полабські слов’яни, польські племена, слов’яни Паннонії та Словаччини. На Велику Моравію зі Східнофранкського королівства намагалося поширити свій вплив німецьке духівництво. Тоді князь Ростислав вирішив шукати підтримки у Візантії. Він звернувся до неї з проханням прислати духовних наставників для проповіді християнства. У 863 р. до Моравії прибули два греки із Солуні — брати Мефодій і Константин (останній більш відомий під іменем Кирило, яке прийняв перед постриженням у ченці). Обидва брати набули добру освіту в Константинополі, вільно володіли македонською мовою. Для того, щоб зробити християнську віру зрозумілою для слов’ян, вони створили слов’янський алфавіт і переклали Біблію та богослужбові книги слов’янською мовою.

Проповідь християнства братами з Солуні мала великий успіх. Тисячі моравів і чехів прийняли хрещення. Багато людей вивчали грамоту і теж ставали священиками, допомагаючи Кирилові та Мефодієві. Поширенням християнства з Візантії занепокоїлося німецьке духівництво. Єпископи зажадали від папи римського припинення діяльності Кирила і Мефодія. Брати змушені були прибути до Рима, щоб дати пояснення. Кирило незабаром помер у Римі, а його брат зумів обстояти право вести богослужіння слов’янською мовою. Одначе після повернення до Моравії Мефодій був ув’язнений німецькими єпископами і звільнений лише за наказом папи. Після смерті Мефодія 885 р. німецьке духівництво розпочало переслідування його послідовників. Деякі з учнів відомих братів знайшли притулок у Болгарії та продовжили поширення слов’янської писемності. Із Болгарії слов’янська азбука проникла і в Київську Русь.

Створення Кирилом і Мефодієм слов’янської писемності, переклад Біблії та їхня діяльність як просвітителів мали величезне значення для всієї слов’янської культури. Саме за це в слов’янських країнах вони визнані православною церквою рівноапостольними святими. Вважається, що завдяки діяльності Кирила і Мефодія Великоморавська держава залишила свій слід в історії.

По смерті князя Святополка розпочалися усобиці (боротьба за владу) між його синами. Ця боротьба спричинилася до ослаблення Великої Моравії. Наприкінці IX ст. її розгромили угри (мадяри).

Основні події в історії Великоморавської держави

Дата

Подія

818 р.

Заснування Великоморавської держави князем Моймиром I (818—846 рр.). Столицею князівства стало місто Велеград

846 р.

Правитель Східнофранкського королівства Людовік Німецький розбив князя Моймира і встановив свою залежність над Великою Моравією

862 р.

Моравський князь Ростислав (846—870 рр.) звільнив Велику Моравію від німецької залежності й уклав союз із Візантією

863 р.

На прохання Ростислава візантійський імператор надіслав духовних наставників для проповіді християнства — братів Мефодія і Кирила

Кінець IX ст.

Після смерті князя Святополка (870—894 рр.) у Великоморавській державі розпочалися усобиці між його синами, що спричинило її ослаблення

906 р.

Кочовики-мадяри захопили більшу частину території Великої Моравії і фактично її знищили

 

2. Болгарське царство

Держава південних слов’ян і болгарських племен — Перше Болгарське царство — виникла наприкінці VII ст. у північно-східній частині Балканського півострова. Слов’яни, що осіли тут після розселення, заснували у першій половині VII ст. “Союз семи племен”. Їм довелося вести важку боротьбу за своє існування: проти аварів, які нападали з півночі; проти Візантійської імперії на південних кордонах. У 679 р. на ці землі переселилися з Приазов’я племена булгар на чолі з ханом Аспарухом. Він домовився зі слов’янами про виділення земель для поселень булгар. Спільна боротьба проти аварів і візантійців об’єднала два народи у єдину булгаро-слов’янську державу — Перше Болгарське царство. За наступників хана Аспаруха територія Болгарського царства значно збільшилася. За хана Крума (802 – 815 рр.) під владою болгар була територія сучасних Болгарії, Румунії та частини Угорщини. Назву “болгари” тоді використовували до всього слов’яно-булгарського населення країни. Вплив Візантії та переселення на її територію учнів Кирила і Мефодія з Великої Моравії спричинили у 864 р. прийняття болгарами християнства від візантійців.

Добою найбільшої могутності Першого Болгарського царства було правління Симеона Великого (893 – 927 рр.).

За царя Симеона Болгарія охоплювала більшу частину Балканського півострова. Хоча він народився і виріс у Константинополі, був прихильником грецької культури, але Візантійську імперію вважав своїм головним ворогом. Він марив про завоювання не лише всього Балканського півострова, а й самої Візантії. Починаючи з 894 р. Симеон здійснив не менше п’яти походів проти візантійців і мадярів, які їм допомагали. Він не зміг захопити Царгород (так слов’яни називали Константинополь), одначе 919 р. прийняв гучний титул “царя і самодержця всіх болгар і греків” і ромейського (римського) цесаря. Цим він прирівнював себе до візантійського імператора.

Велику увагу приділяв Симеон розвиткові культури. За його наказами візантійські майстри будували у столиці Болгарії місті Преслав палаци, церкви, обносили місто мурами. Державницькими планами і захопленням культурою та освітою Симеон нагадував Карла Великого чи Альфреда Великого. Прийнявши учнів Кирила і Мефодія, він створив при своєму дворі перший у тогочасному світі центр слов’янської літератури. За наказом царя слов’янською мовою перекладалися найвідоміші твори візантійських учених. Серед них був славнозвісний “Ізборник” — енциклопедія, що містила відомості з богослов’я, історії та філософії. У той час, коли більшість населення країн Європи була неписьменною, в Болгарії, як свідчили мандрівники, читання книг перетворилося в улюблене заняття не тільки в містах, а й у селах.

За наступників Симеона Великого Перше Болгарське царство занепало. Царська влада слабшала, міцніла болгарська знать — бояри, які почали виступати проти міцної влади царя і руйнувати своїми усобицями державу.

З ослаблення Болгарії скористалася Візантійська імперія. Протягом другої половини X ст. Візантія вела війни проти Болгарії, під час яких поступово завоювала більшу частину країни. Остаточної поразки Болгарії завдав візантійський імператор Василь II Болгаробійця. Перше Болгарське царство було підкорене Візантією у 1018 р.

Проте болгари зуміли відродити свою державу в 1185 р. Друге Болгарське царство загинуло у боротьби з турецькою навалою наприкінці ХІV ст.

 

3. Чеське королівство

Чеська держава виникла з частини Великої Моравії на початку X ст. Князі чехів, які жили на річці Влтава, об’єднали в союз сусідні слов’янські племена. На чехів постійно тиснули німецькі єпископи. Близько 973 р. у Празі було засновано підпорядковане Риму єпископство, і відтоді залишки східного християнства, поширені там братами Кирилом і Мефодієм, зникли.

Засновником першої правлячої князівської і королівської династії у Чехії був легендарний Пржемисл. За переказами, він був простим землеробом, котрий оженився на дівчині із знатного роду на ім’я Лібуше.

Найвідомішим серед перших Пржемисловичів став князь Вацлав (921—929 рр.). Він був палким прихильником християнства і сприяв його поширенню серед язичниківчехів. Це викликало незадоволення давньої родової знаті. На чолі змови став молодший брат князя Болеслав (929—967 рр.). Вацлав був по-зрадницьки вбитий братом. Проте його смерть спричинила обурення багатьох чехів і Болеславу довелося розпочати своє правління з привселюдного визнання своєї провини.

Пізніше, останки Вацлава було урочисто поховано в соборі Святого Віта в Празі, а князя зараховано до святих католицької церкви. Святий Вацлав вважається небесним заступником чеського народу, а його ім’я сьогодні носить головна площа Праги, де й знаходиться пам’ятник князеві.

Все XI ст. для Чеської держави проминуло в боротьбі проти сусідніх держав. Чехія то перемагала, то зазнавала поразок. За князя Бржетислава І вона стала васалом Німецької імперії, яка відтоді часто втручалась у боротьбу між чеськими князями і знаттю. Проте німецькі імператори також інколи потребували допомоги чеських князів. У 1085 р. імператор Генріх IV за допомогу в боротьбі проти римсь­кого папи надав чеському князю Вратиславу ІІ королівський титул. Чехія отримала статус королівства, але була залежною від Німецької імперії. Проте чеські королі діяли цілком самостійно, що ще більше проявилося з послабленням Свяченної Римської імперії.

 

Створення Чеського королівства

Дата

Подія

IX —

початок X ст.

Перебування земель, заселених західнослов’янськими племенами чехів, у складі Великоморавської держави

Початок X ст.

Заснування Празького князівства на чолі з династією Пржемисловичів, котре стало ядром складання Чеської держави

Близько 973 р.

Завдяки діяльності німецького духовенства на чеських землях було засновано перше єпископство — Празьке, підпорядковане Риму

1085 р.

Чеський князь Вратислав I (1062—1092 рр.) отримав від імператора Священної Римської імперії Генріха IV, за допомогу в боротьбі проти Папи римського, титул короля Чехії. Чеське королівство з цього часу стало частиною Священної Римської імперії

 

По загибелі останнього з Пржемисловичів чеський трон перейшов до німецьких князів з династії Люксембургів.

 

4. Ян Гус і гуситські війни

У ХІV ст. склалися найсприятливіші умови для розвитку чеських землях. Чехія стала основним джерелом срібла в Європі. Крім того до неї перемістився політичний центр Священної Римської імперії. Імператор Карл ІV Люксембург (1346-1378 рр.), який одночасно був і королем Чехії всю свою політику спрямував на розвиток власних родових володінь. Як наслідок у Чехії стали швидко зростати міста, розвивалася торгівля, промисли. Він перебудував Прагу, заснував Празький університет (1346 р.). Але у всіх своїх починаннях Карл ІV спирався на німецьких переселенців.

За швидким розвитком краю приховувалася безліч проблем. Так, наростав конфлікт між чехами і німцями, які мали різні права; зростало невдоволення католицькою церквою, яка стрімко втрачала авторитет. Усе це стало підґрунтям до появи в Чехії могутнього національно-релігійного народного руху, який отримав назву гуситський рух. Свою назву він отримав від імені чеського проповідника, професора Празького університету Яна Гуса (1371—1415 рр.).

 

Чехія в XIV-XV ст. Гуситські війни

 

Із проповідей Яна Гуса

«Забери у собак кістку — вони перестануть гризтися: забери майно у церкви — не знайдеш для неї попа».

«Чехи у Королівстві Чеському по закону… і за вимогою природи повинні бути першими в посадах, так само як французи у Франції і німці у своїх землях…»

«З мене (Христа) зірвали одяг, а вони (духовенство) купаються у королівській розкоші на гроші бідних. Я вкриваюся кривавим потом — вони ніжаться у шикарній бані. Я вночі не сплю, принижений і обпльований,— вони зайняті гульбою, обжерливістю, пияцтвом. Я несу хрест, йду на смерть — вони, напившись, спочивають. Я прибитий до хреста — вони хропуть на ніжній постелі».

«Духовенство не вчить, а псує народ своїм розвратом, пов’язаним з багатством. Так треба відібрати у нього багатство! Наступники Христа повинні бути бідними, як апостоли. А вони, навпаки, тільки про те і думають, як би ще збільшити багатства. Для чого розсилають продавців індульгенцій і хижих монахів, які влаштовують нікому невідомі свята, видумують чудеса і грабують бідний народ…»

 

1. Які ідеї висловлював Ян Гус?

2. Проти кого були спрямовані промови проповідника?

3. Який вплив могли мати ці ідеї на чеський народ?

 

Ян Гус піддав критиці обряд причастя, який в католицькій церкві був неоднаковим для священиків і мирян. Священики причащалися хлібом і вином, як тілом і кров’ю Христа, а простий люд — лише хлібом. Гус доводив, що спочатку всі християни причащалися однаково.

Така позиція неодмінно мала привести Гуса до зіткнення з вищим духовенством, що незабаром і сталося. Його викликали на церковний собор, який відбувався під головуванням імператора Сигізмунда у місті Констанца. Хоч як умовляли Гуса зректися своїх поглядів і підкоритися, він залишився непохитним. Тоді його оголосили єретиком і 6 липня 1415 р. спалили. Останніми словами Гуса були: «Я вірю у всемогучого Господа Бога, я не можу покаятися у помилках, яких ніколи не мав». Також було відлучено від церкви весь чеський народ.

 

Страта Яна Гуса

 

Страта Яна Гуса та відлучення стали приводом до вибуху народного невдоволення. Усі конфлікти, що зріли, вирвалися на поверхню. Це конфлікти між чехами і німцями, королем і феодалами, духовенством і Папою, університетом і єпископом Празьким, феодалами і селянами. Хоч у кожного прошарку населення була своя мета боротьби, але їх об’єднувало прагнення домогтися реформування церкви і позбутися засилля німців, що панували в країні.

Повстання почалося у Празі в 1419 р. Поступово повстанці заволоділи всією Чехією — серцем Священної Римської імперії. Після смерті короля Вацлава гусити проголосили про позбавлення його наступника імператора Сигізмунда чеського престолу. Учасники руху на свій розсуд перелаштовували країну. Управління було зосере­джено в руках сейму — зібрання всіх станів. Гусити створили сильну армію на чолі з досвідченими полководцями. Ними було вироблено нову тактику ведення бою: вони ставили по колу важкі бойові вози, сковували їх ланцюгами і в такій фортеці витримували атаки кінних рицарів. Після того, як ворог знесилювався, переходили в наступ. Окрім того, гусити почали застосовувати легкі гармати на полі бою, що розташовувалися на возах.

Найбільшою реформою гуситів стала конфіскація церковних володінь, скасування десятини, реформування церкви та її обряду.

Рух гуситів викликав занепокоєння як Папи Римського, так й імператора. Розпочалася війна, яка набула характеру релігійної боротьби католицизму проти гуситського реформаційного руху і боротьби німців проти слов’ян.

Для придушення гуситського руху Папа та імператор Священної Римської імперії оголошували один хрестовий похід за одним. Але військо хрестоносців постійно зазнавало поразок від блискучих полководців гуситів — сліпого рицаря Яна Жижки, а по його смерті — Прокопа Великого.

Чехія почула про Яна Жижку (біля 1360—1424 рр.) у 1419 р., коли почалися Гуситські війни. На той час він був уже досвідченим воїном. В одній з битв він утратив око. У 1420 р. Ян очолив таборитів. Коли військо імператора Сигізмунда рушило на Чехію з хрестовим походом, на допомогу пражанам прийшли таборити на чолі із Жижкою. У битві на горі Вітков, під Прагою, Жижка розгромив хрестоносців.

Військо гуситів складалося з простих людей, а не з рицарів. Проте воно мало високий бойовий дух. Здобувши декілька перемог підряд, гусити під керівництвом Жижки набули слави непереможних. Бували випадки, коли ворог тікав, тільки-но дізнавшись про наближення гуситів. Під час одного з боїв він остаточно втратив зір, але продовжував керувати гуситами, здобувши ще низку перемог. Знання рідної місцевості й досвідчені помічники давали змогу сліпому полководцеві приймати безпомилкові рішення під час бою. Він був надзвичайно винахідливим, ніколи не діяв одноманітно. Так, в одній з битв за його наказом зброєю проти рицарів стали вози, навантажені камінням і спущені з пагорба на атакуючі лави. Зім’явши стрій рицарів, гусити довершили справу мечами. «Страшним сліпим» називали Жижку вороги і боялися навіть його імені.

 

Ян Жижка

 

Гусити не тільки оборонялися, а й самі здійснювали походи за межі Чехії. Від 1419 по 1434 р. гусити викликали занепокоєння у пап та імператора. Але головною для гуситів була не зовнішня небезпека, а внутрішня. Будь-який рух повинен мати кінцеву мету, а саме в цьому питанні серед гуситів не було єдності. У гуситському русі брали участь різні соціальні прошарки суспільства: від феодалів до селян, від багатих до найбідніших. Коли, здавалося б, основну мету гуситів було досягнуто, проявилися основні розбіжності серед учасників руху. Гусити розділилися на поміркованих — чашників (послідовники Яна Гуса, які причащали простих віруючих із чаші) і радикальних — таборитів. Останніх очолив Ян Жижка.

Помірковані вимагали ліквідації привілеїв церкви, скасування церковного землеволодіння, спрощення церковного обряду, запровадження богослужіння чеською мовою і причастя двома видами; у політичному плані вони виступали за незалежну чеську монархію. Таборити (їхня назва походила від гори Табор у Південній Чехії, де знаходився їхній центр) були схильні до проведення соціальних реформ. Вожді таборитів, посилаючись на заповіти Христа, а також на воєнний стан, вимагали відмови від особистого майна і передачі його до спільної скарбниці, наполягали на скасуванні будь-яких податків. Вони заперечували культ святих, поклоніння святим мощам і стверджували, що будь-хто, навіть жінка, може вести богослужіння. Найзапекліші з таборитів наполягали не на реформі, а на скасуванні церкви, відкидали не тільки власність, а й сім’ю. Чашників підтримували дворяни, вище духовенство, таборитів — частина дворян, селяни та інші бідні прошарки суспільства. Суперечки між таборитами і чашниками призвели до відкритого зіткнення. У битві біля Ліпан (1434 р.) таборитів було розгромлено. Зрештою, чашники уклали угоду з католицькою церквою, згідно з якою дозволялися обидва види причастя, а богослужіння велося чеською мовою. Згодом цю поступку було скасовано. Але Чехії, хоч і не надовго, виникла національна церква, яка мала свої етнічні особливості. Для католицької церкви цей рух був попередником майбутньої боротьби за оновлення і реформу церкви (Реформації).

Результати та наслідки гуситського руху

Результати

Наслідки

Утрата католицькою церквою своїх володінь і впливу в чеському суспільстві.

Сприяв створенню більш демократичної і ближчої до народу гуситської церкви.

Започаткував народний рух за реформу церкви.

Рух сприяв покращенню економічного становища всіх прошарків чеського суспільства, дещо згладив соціально-економічні контрасти.

Сприяв національному самоутвердженню чехів, розвитку чеської мови

Суспільство розкололося за релігійним принципом.

Чехія надовго була відірвана від загальноєвропейського розвитку.

Загинуло багато шедеврів католицького мистецтва.

Країна зазнала значних людських втрат і матеріальних збитків

 

5. Угорщина

У 896 р. угорські племена переселилися з Причорноморських степів через Карпатські перевали на середній Дунай, де підкорили місцеві слов`янські племена. На чолі семи племен стояв вождь Арпад. Цю подію угорці назвали “знайденням Батьківщини”, а Арпад започаткував першу князівську (невдовзі королівську) династію Угорщини. У 955 р., зазнавши поразки від імператора Оттона І, угорці припинили напади на землі Німецької імперії та перейшли до осілого способу життя. Починаючи з 955 р. серед угорців поширювалося християнство за західним зразком. Князь Іштван І Арпад за допомогою німецьких рицарів почав хрестити угорців вогнем і мечем, водночас знищуючи давню племінну знать, що не корилася його владі. На знак пошанування його успіхів у поширенні християнства Папа Римський прислав Іштвану І королівську корону, і на Різдво 1000 р. він був коронований. „Корона св. Іштвана” поступово стала символізувати не лише королівську владу, а і саму Угорську державу. Монарх, що не був коронований цією короною, вважався незаконним. За заслуги у хрещенні угорців церква згодом проголосила короля Іштвана святим, і він став головним святим Угорщини. Для зміцнення своєї влади Іштван І здійснив адміністративну реформу, поділивши територію країни на округи – комітати, на чолі яких стояли ішпани (жупани). Вони збирали для короля податки, здійснювали владу на місцях. Ішпани силилися як правило у замках і у своєму розпорядженні мали загін кінних воїнів. Такий адміністративний поділ країни з перервами проіснував аж до ХХ ст.

У середині ХІ- початку ХІІІ ст. країну поглинув вир міжусобної боротьби. З цієї боротьби найбільшу користь отримала феодальна знать (барони і магнати), яка настільки зміцнила свої володіння і владу, що за короля Антраша ІІ, навіть вбивши королеву і частину наближених до короля, вони не понесли ніякої кари. Таке свавілля знаті стало загрожувати володінням середніх і дрібних землевласників, які, як правило, перебували на королівській службі. Згодом вони стали основою для формування нового прошарко суспільства – дворянства (шляхти). Саме ця соціальна група очолила рух проти свавілля знаті і домоглася від короля видання „Золотої булли” 1222 р. Цей документ обмежував права короля, магнатів і іноземців. Натомість гарантував права майбутніх дворян (шляхти). Остання стаття Булли давала право магнатам чинии опір королю, якщо останній не виконував обіцянок.

Попри усобиці угорські королі проводили активну зовнішню політику. Так, вони підкорили собі Славонію та Хорватію, поширили свою владу на Далмацію, неоднорозово зазіхали на Галицько-Волинське князівство.

У 1241-1242 рр. Угорщина зазнала спустошливої монгольської навали. 11 квітня 1241 р. біля села Мохі угорці були вщент розгромлені монголами. Здавалося, що Угорщина припинила існування. Але у 1242 р. монголи несподівано залишили територію країни, і король Бела ІV взявся за зміцненя її обороноздатності. Угорщина вкрилася кам`яними замками. Стали швидко рости міста, які мали статус „вільниї королівських міст”. Найбільшим містом була Буда. Особливістю угорських міст було те, що більшість їх населення були німецькі переселенці.

У ХІVV ст. Угорщина переживала період найбільшого піднесення і розквіту.

У 1301 р. припинилася династія Арпадів. За підтримки Папи Римського королем було обрано Карла Роберта (1310-1342 рр.) з неаполітанської гілки Анжуйської династії. Карл Роберт залізною рукою навів лад у королівстві, приборкавши магнатів. Сприяв економічному розвитку країни, впорядкував фінансову систему. У зовнішній політиці віддавав перевагу дипломатії. Важливим дипломатичним кроком стало укладеня у 1335 р. і Вишеграді воєнного і торгівельного союзу між Угорщиною, Чехією та Польщею. Цей союз ставав вагомим чинником у регіоні на найблищі двісті років.

Протилежністю Карла був його син Лайош І Великий, який отримав своє прізвіська за безперервні воєнні авантюри. То він втрутиться у боротьбу на півдні Італії, то розпочне війну з Венецією, то прагне приєднати нові володіння на Балканах. Хоча йому вдалося поширити свою владу на Сербію, Боснію і частину Болгарії, це мало, що дало для Угорщини. Країна нажила нових ворогів, знову голову підняли магнати. По смерті Лароша І магнати домоглися обрання королем Сигізмунда (Жигмонда) Люксембурга (1387-1437 рр.), який пообіцяв їм нові поступки. Але як тільки Жигмонд зміцнив свою владу, він зумів приборкати магнатів. У внутрішній політиці він продовжив політику Карла Роберта, що забезпечило процвітання країни.

У зовнішній політиці Жигмонду довелося зіткнутися з новою загрозою – турками-османами, що розпочали завоювання Балканського півострова. Спроба наступальними діями покінчити з турецькою загрозою потерпіла повну поразку у битві під Нікополем у 1396 р. Після цього Угорщина у боротьбі з турками дотримувалася оборонної стратегії. Потерпівши поразку у боротьбі з турками Жигмонд зосередив свою увагу на західному напрямку, де він домігся свого обрання німецьким, чеським королем, а згодом і імператором Священної Римської імперії. Крім того він домовився з австрійськими Габсбургами про принципи взаємонаслідування престолу, що згодом стало вирішальним у подальшій долі угрського королівства.

По смерті Жигмонда Угорщина зазнала нового наступу турків. Ініциативу у боротьбі з ними взяв на себе дрібний дворянин, талановитий полководець Янош Хуняді. Завдяки його перемозі під Белградом у 1456 р. вдалося на 70 років зупинити просування турків у Європу і забезпечило останній злет Угорщини за правління Матяша І Корвіна (1458-1490 рр.).

Матяш І одна з найяскравіших постатей угорської історії. Він мав гарну освіту, був розумним, власним, енергійним державним діячем, тонким дипломатом, хоробрим воїном, рицарем. Сприяв мистецтву і наукам, захоплювався ідеями гуманістів. Проте юбив, щоб його зображували, як римських імператорів. Часто переодягаючись у простого селянина чи міщанина спостерігав за життям простого народу. Народ його любив, складав про нього легенди та казки.

Матяш навів лад у державі, прорядкувавши управління, фінанси, суди, військо. На державну службу брав осіб за професійними якостями, а не за знатністю. Законодавчо впорядкував відносини між селянами і феодалами. Успішні заходи Матяша у внутрішній політиці забезпечили йому можливість проводити активну зовнішню політику. Своєю головною метою він вважав створення могутньої Дунайської монархії. Але всі його здобутки були втрачені після його смерті.

 

Угорська королівська корона

 

6. Польське королівство

Західнослов’янська держава Польща утворилася з союзів племен, які розселялись у басейні Вісли: полян, слензан, куявів, мазурів та ін. Центром формування державності стало племінне об’єднання полян, розташоване в районі міста Гнєзно. Тут виникло князівство, котре в IX—X ст. об’єднало землі в басейнах річок Вісла та Одер. Від назви полян і походить назва держави Польща.

Із містом Гнєзно у Великій Польщі пов’язаний переказ про те, як легендарний князь Лех, вождь племені полян, одного разу побачив на великому дубі гніздо білого орла. «Будемо гніздитися тут!» — вигукнув Лех і наказав заснувати на цьому місці свою столицю, котру назвав Гнєзно («Гніздо»). Дійсно, місто Гнєзно було першою польською столицею. Зображення білого орла на червоному тлі стало гербом Польщі, а червоний і білий колір — кольорами державного прапора.

Засновником полянської княжої династії був, як писав серед­ньовічний хроніст, “якийсь бідний рільник на ім’я Пяст”. Одначе першим відомим польським князем із династії Пястів був Мешко І (960  992 рр.). У 966 р. князь Мешко І разом зі своєю тритисячною дружиною прийняв християнство від німецьких єпископів за західним обрядом і став другом німецького імператора Оттона І. Він підкорив своїй владі племена, які жили вздовж Вісли, і утворив Польську державу.

Значно збільшив територію Польщі син Мешка І — Болеслав І Хоробрий (992 – 1025 рр.). Він об’єднав під своєю владою всі польські землі, захопив Чехію і Моравію у 1018 р. Болеслав здійснив похід на Київ, але володів ним дуже недовго. Пам’яткою про цей похід стала щербина на лезі меча, яким він вдарив по одній із київським брам. З того часу з’явилася назва меча “щербець”. У 1000 р. в м. Гнезні було створено архієпископство. Цим актом Польська церква проголосила незалежність від німецького архієпископа. У 1025 р. Болеслав І прийняв титул короля. У середині XI ст. Польське королівство послабилося, а в XII ст. взагалі розпалося на окремі самостійні уділи.

У 1139 р. польський король Болеслав III Кривоустий розділив свої володіння між синами на чотири князівства: Краківське, Сандомирське, Мазовецьке і Познаньське. Краківське князівство було віддане старшому синові з титулом короля і верховною владою над іншими князями. Поділ держави між синами поклав початок тривалому періоду феодальної роздробленості та міжусобних війн. Це мало негативні наслідки. Польща втратила майже всі надбання Болеслава Хороброго і опинилася перед загрозою підкорення. Країна настільки ослабла, що навіть не могла дати відсічі нападам своїх сусідів пруссів, що жили на узбережжі Балтійського моря. Для боротьби проти пруссів мазовецький князь у 1126 р. запросив Тевтонський орден. Підкоривши пруссів, орден швидко перетворився із союзника на загарбника. У 1157 р. імператор Фрідріх І Барбаросса змусив польських князів визнати його зверхність і платити данину. У 1241 р. південні землі Польщі пережили страшну монголо-татарську навалу, яка протягом другої половини XIII ст. неодноразово повторювалась.

 

Вигляд Кракова XV ст.

 

Утім феодальна роздробленість не зупинила господарський розвиток польських земель. У XIII ст. завдяки німецьким і єврейським переселенцям бурхливо розвивалися нові міста. Зміцнення міст, яким надавалося право самоврядування, сприяло розвитку торгівлі й ремесел. Основні зовнішньоторговельні шляхи пролягали через Краків — Торунь — Хелм — Гданськ і Львів — Краків — Вроцлав.

 

Марієнбурґ — резиденція магістрів Тевтонського ордену

 

Господарський розвиток сприяв оформленню основних станів польського суспільства. Панівний прошарок складали магнати — великі землевласники, які домоглися закріплення за собою спадкового землеволодіння, а також шляхта (рицарі) — служива знать. Привілейованим станом суспільства було духовенство, яке володіло значними маєтками і користувалося низкою привілеїв.

У містах соціальне становище визначалося багатством і посадою в органах самоврядування. Особливістю польських міст було те, що їхнє населення було переважно німецьким або єврейським.

У період феодальної роздробленості сталися значні зміни і в житті селянства.

Залежна частина селянства переводилася на фіксований податок (чинш), натуральний або грошовий, що давало селянинові більшу господарську самостійність.

Господарське піднесення польських земель, постійна зовнішня загроза, етнічна і церковна єдність стали підставою до об’єднання польських земель і зміцнення королівської влади.

Період роздробленості польської історії завершився за правління Владислава Локетека (1306—1333 рр.), який спромігся подолати опір князів, міської верхівки і зовнішніх ворогів та об’єднати під своєю владою майже всі польські землі, що не входили до складу сусідніх держав. Після відновлення єдиної Польської держави 1320 р. Владислава Локетека проголосили королем.

Політику об’єднання Польщі продовжив його син Казимир III Великий (1333—1370 рр.).

 

Казимир III Великий. З картини XIX ст.

 

Об’єднання Польщі викликало невдоволення сусідів — Чехії, Бранденбургу і Тевтонського ордену, що зміцнів після об’єднання в 1237 р. з орденом Мечоносців. Не маючи достатньо сил для боротьби проти могутніх сусідів, мир із ними було куплено ціною територіальних поступок. До Чехії відійшла Сілезія (1348 р.), до Бранденбургу — Західне Помор’я, а до Тевтонського ордену — Східне.

Казимир III, розуміючи, що без внутрішньої єдності неможлива єдність держави, здійснив низку реформ. Він переділив Польщу на адміністративні одиниці (воєводства, каштелянства), на чолі яких поставив своїх прибічників. Далі король створив загальнопольські органи: королівську канцелярію, центральну скарбницю, суд, військо. Було проведено грошову реформу: уведено повноцінну монету — «краківський гріш», що сприяло пожвавленню торгівлі. Також він спробував створити єдиний збірник законів для всієї країни, але цьому завадили суттєві відмінності в житті Великої та Малої Польщі. Зрештою, довелося створити два збірники законів (1346—1347 рр.) — Віслицький і Пьотркувський. Реформи дозволили зміцнити королівську владу, але її посилення не мало достатньої опори в суспільстві. Спертися на міста в боротьбі проти магнатів, як це було в інших європейських державах, польські королі не могли через їхній німецько-єврейський характер. Шляхта, яка ворогувала з магнатами, після здобуття привілеїв у 1374 і 1454 р. сама стала на шлях обмеження королівської влади.

Для українського народу правління Казимира ІІІ ознаменувалося загарбанням у 1349—1352 рр. Галичини, а в 1366 р.— частини Волині. Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

 

7. Велике князівство Литовське

Перша згадка про Литву датується 1009 р. На той час Литва не становила єдиної держави. Це були окремі язичницькі племена.

У XIII ст. перший об’єднувач литовських племен Міндовг (помер 1263 р.) утворив єдину державу, до складу якої увійшли як литовські, так і слов’янські племена. Прискорювачем утворення Литовського князівства стала агресія хрестоносців у Прибалтиці. Формування держави відбулося дуже швидко, слов’янські землі завдяки вищому рівневі господарчого, політичного і культурного розвитку ставали опорою литовським князям для об’єднання їхніх земель.

У першій половині XІV ст. за князів Вітеня (1293 – 1316 рр.) і Гедиміна (1316 – 1341 рр.) Велике князівство Литовське оволоділо білоруськими землями і частиною українських. Гедимін став засновником литовської династії. Він установив династичні зв’язки з Польщею і Тверським князівством. На час його правління припали перші відомості про Вільно (Вільнюс), який згодом став столицею Великого князівства Литовського. Гедимін прагнув заволодіти Києвом, що мало б “узаконити” претензії литовських князів на землі Русі, але утвердитися на Київщині він не зміг. Проте монгольське панування спонукало руських князів до об’єднання з Литвою.

Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу, причому значну частину земель було прилучено без застосування зброї. Приєднуючи нові терени, литовські князі залишали по суті недоторканними соціально-політичний лад білоруських та українських земель, кажучи: “Ми нового не вводимо і старого не рушимо”.

Великий князь литовський Ольгерд (1345 – 1377 рр.) продовжив політику свого батька. Доручивши братові Кейстутові захищати Литву від нападів німецьких рицарів, Ольгерд розширював свої володіння за рахунок Русі. Він продовжував боротьбу за галицько-волинську спадщину, на сході вступив у боротьбу проти Москви, а на південному сході — проти татар.

Наприкінці 1361 – на початку 1362 р. його війська заволоділи Київщиною. У Києві Ольгерд посадив сина Володимира Ольгердовича. У 1362 р. він заволодів Чернігово-Сіверщиною і частиною Переяславщини. Важливою була його перемога в 1362 р. над татарами на Синіх Водах. Це дало змогу Ольгердові встановити свій контроль над Поділлям.

Отож, унаслідок походів Ольгерда до Великого князівства Литовського було приєднано більшість українських земель — Київщину з Переяславщиною, Волинь, Поділля, Чернігово-Сіверщину. Населення цих земель визволилося від монголо-татарського гніту.

Прагнення литовських князів об’єднати під своєю владою всі землі Русі наразилися на рішучий опір Москви, яка претендувала на роль “збирача руських земель”. Литовсько-московська війна 1368 – 1372 рр. стала початком тривалої боротьби між Литвою (а згодом Річчю Посполитою) та Москвою за панування у Східній Європі.

 

8. Кревська унія. Грюнвальдська битва

По смерті Ольгерда постало питання про цілісність Великого князівства Литовського. Перед смертю Ольгерд ядро своїх володінь — Вільно, Вітебськ, Мінськ — заповів своєму старшому синові від другої дружини Ягайлові, який одночасно ставав великим князем. Проте старші брати — сини першої дружини — не змирилися з цим рішенням. Проти Ягайла виступили князі полоцький, подільський, волинський, чернігово-сіверський. Розбратом у Литві прагнула скористатися Москва, яка намагалася приєднати низку литовських володінь. У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, захопив Вільно і усунув Ягайла від влади. Останній утік до Тевтонського ордену і за його допомогою вже 1382 р. відновив свою владу, полонивши Кейстута та його сина Вітовта. За кілька днів Кейстута задушили в підземеллі Кревського замку. Вітовту пощастило втекти до пруссів, звідки він розпочав активну боротьбу проти Ягайла.

Тим часом 1382 р. помер угорський король Людовік Великий, який одночасно був і польським королем. У 1383 р. польські магнати проголосили королевою Польщі його 12-річну доньку Ядвігу, яка була заручена з австрійським герцогом Вільгельмом. Проте польські магнати, не бажаючи бачити на своєму престолі Вільгельма, запропонували її руку великому князеві Ягайлу. На цей шлюб покладалося багато сподівань.

 

Польська королева Ядвіга. З картини XIX ст.

 

Польські магнати і католицьке духівництво, знаючи тяжке становище Ягайла, запропонували йому польську корону. Вони прагнули приєднати литовські землі та поширити на них владу католицької церкви, а також, використовуючи ресурси Великого князівства Литовського, завершити боротьбу проти Тевтонського ордену. Своєю чергою, Ягайло прагнув за допомогою Польщі приборкати свою опозицію.

У 1385 р. було укладено Кревську унію, згідно з якою Ягайло зобов’язувався прийняти католицтво та охрестити все литовське населення, приєднати до Польщі землі Великого князівства Литовського. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім’я Владислава, одружився з королевою Ядвігою і став коронованим польським королем.

 

Печатка Владислава III (Ягайло)

 

Але об’єднання двох держав не відбулося, бо проти цього піднялася могутня опозиція на чолі з Вітовтом, який домігся скасування унії. У 1392 р. Вітовт став великим князем литовським. Він мав далекосяжні плани щодо зміцнення незалежності своєї держави, але через його поразку 1399 р. на Ворсклі від монголо-татар довелося відновити унію в 1401 р., проте вже за умови рівноправності сторін.

Безпосереднім наслідком Кревської унії стало те, що об’єднані сили Польщі та Литви спромоглися зломити силу основного свого ворога — Тевтонського ордену. У 1410 р. об’єднане польсько-литовське військо вступило в межі володінь ордену. Біля села Грюнвальд 100-тисячне польсько-литовське військо під командуванням Ягайла і Вітовта зійшлося з 80-тисячним військом тевтонців.

Поляки зайняли лівий фланг, литовці — правий. У польсько-литовському війську були загони чехів, українців, білорусів, росіян, татар.

15 липня 1410 р. розпочався бій невдалою атакою литовської кінноти на шеренги німецьких рицарів. Тевтонці не тільки вистояли, але й, завдяки контрударові, змусили литовську кінноту тікати. Поразка правого флангу союзного війська поставила під загрозу оточення і лівий фланг, але стійкі смоленські загони, що стояли в центрі, відвернули цю небезпеку. Тим часом литовське військо Вітовта, відновивши порядок, разом із польськими рицарями перейшло в рішучий наступ, оточило і розгромило військо ордену. Загинуло майже 20 тис. рицарів, а також магістр ордену. Серед трофеїв, захоплених польсько-литовським військом, були підводи, навантажені ланцюгами, в які передбачалось закувати полонених, і смолоскипи для нічного переслідування втікачів. З цієї битви почався занепад ордену. Він перестав викликати занепокоєння сусідів і, зрештою, став васалом Польщі.

 

Ґрюнвальдська битва 15 липня 1410 р.

 

Перевірте, як запам’ятали

1.      Вкажіть хронологічні рамки „Великого розселення слов`ян”.

2.      На які три гілки розділилися слов`яни?

3.      Як називається перша слов`янська держава?

4.      Коли і як виникла Великоморавська держава?

5.      Як виникло Перше Болгарське царство?

6.      У якому році Чеське князівство стало королівством?

7.      Які основні положення вчення Яна Гуса? За що було засуджено Гуса на соборі в Констанці?

8.      Коли тривали Гуситські війни?

9.      Чим можна пояснити успіхи гуситів на початку руху?

10. Які реформи здійснили гусити, захопивши владу?

11. На які два табори розкололися гусити і чому?

12. У якому році угорці здобули нову батьківщину?

13. Християнізація угорців відбулася з Заходу чи зі Сходу?

14. Хто вважається засновником Польської держави?

15. Коли Польща стала королівством?

16. Які реформи здійснив Казимир ІІІ?

17. Як утворилась Литовська держава?

18. Назвіть найвідоміших литовських князів.

19. Які території опанували литовські князі в ХІV ст.?

20. Яка мета Кревської унії?

21. Коли відбулася Грюнвальдська битва?

 

Подумайте і дайте відповідь

  1. Розкажіть про розселення давніх слов’ян.
  2. Чому болгарського царя Симеона І називають Великим?
  3. Як відбувалася християнізація держав Центральної і Східної Європи?
  4. З’ясуйте головні причини і наслідки гуситського руху.
  5. Охарактеризуйте розвиток Польського королівства за часів роздробленості.
  6. Які чинники спонукали до об’єднання Польщі та зміцнення королівської влади? Що стримувало зміцнення королівської влади в Польщі?
  7. Дайте оцінку діяльності польського короля Казимира ІІІ. Чому його було названо Великим?
  8. Як було створене Велике князівство Литовське?
  9. Чому Литва стала однією з наймогутніших держав Східної Європи?
  10. Якими були наслідки Кревської унії?
  11. Яке значення мала Грюнвальдська битва для країн Східної Європи?

 

Виконайте завдання

1.      Визначте, які слов`янські держави постали в результаті „Великого розселення слов`ян”. Складіть таблицю “Утворення нових держав у Центральній та Східній Європі в IX – XI ст.”

2.      Охарактеризуйте діяльність братів Кирила і Мефодія. Яким було значення їхньої діяльності для розвитку слов’янської культури?

3.      Складіть сінхроністичну таблицю: „Віхи історії середньовічної Угорщини, Польщі, Чехії”.

4.      Підготуйте розповідь про одну з визначних битв, що відбулися у Східній Європі.

 

Для допитливих

Як можна оцінити погляди таборитів? Чи можливо на таких принципах збудувати суспільство?