§ 19. Англія (підручник)

§ 19. Англія

Ви дізнаєтеся

·        Як Британія стала Англією?

·        Які зміни сталися в Англії після завоювання її норманами?

·        Що таке парламент і як він виник?

·        Чому спалахнула і які мала наслідки війна Троянд?

 

1. Англо-саксонські королівства

Від кінця І до кінця ІV ст. о. Британія був провінцією Римської імперії (крім північної частини сучасної Шотландії). Римляни побудували тут міста і фортеці, але переселенців із теплої Італії тут було обмаль. У 407 р. римські війська залишили острів, бо змушені були захищати кордони Італії від варварів, і римо-британські зв’язки фактично припинилися. Римська культура у Британії почала занепадати. Вожді місцевих кельтських племен вели міжусобну боротьбу. Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію Британії англосаксонських завойовників. Походили ці північно-західні германські племена із земель між Ельбою і Рейном (сучасна Німеччина) — сакси та з Ютландського півострова (сучасна Данія) — англи та юти.

Спершу завойовники захопили південно-східне узбережжя Британії, а потім почали просуватися вглиб острова. Вони знищували кельтів або перетворювали їх на залежних людей, яких обкладали даниною. Племена бриттів зберегли незалежність лише на заході (півострови Уельс та Корнуолл), на півночі (Шотландія) та на сусідньому острові Ірландія. Частина кельтів переселилася на континент, до Галлії, на півострів Арморика, що згодом дістав назву Бретань.

Кельти не лише тікали від завойовників, а й чинили їм одчайдушний опір. На початку VI ст. правитель бриттів і останніх римлян на острові Амвросій Авреліан очолив боротьбу проти германців. Його воєначальником або, можливо, вождем одного з племен був легендарний король Артур. Він зумів завдати саксам декількох відчутних поразок, зокрема 516 р. в битві біля гори Бадон. Невідомий хроніст написав, що битва тривала три дні і три ночі й закінчилася перемогою бриттів. Пам’ять про короля Артура збереглась у легендах, які з часом набули майже казкової форми і не мають нічого спільного зі справжніми подіями. Середньовічні європейські письменники залишили десятки романів про короля Артура, його рицарів “круглого столу” на чолі з Ланселотом і чарівника Мерліна, який допомагав королю.

Захопивши Британію, завойовники утворили сім королівств. Королівствами англів були Останглія, Мерсія і Нортумбрія; саксів — Ессекс, Уессекс, Сассекс; ютів — Кент. Усі германські племена розмовляли різними говірками, але поступово поширювався і почав переважати діалект англів з Мерсі. Мову, якою розмовляли завойовники, стали називати англійською, а саму країну — Англією. Залишки підкореного населення і завойовники поступово злилися в один народ, який дістав назву англосакси.

Перші два – три століття після завоювання населення англосаксонських королівств поділялося на простих людей (керлів) і знатних (ерлів). Керли були вільними селянами, володіли невеликими ділянками землі, а в разі війни йшли в ополчення. Ерли були представниками англосаксонської знаті й володіли великими ділянками землі, що оброблялася рабами і залежними людьми — поневоленими бриттами чи боржниками-керлами.

Англосакси принесли з собою традиції правління германських племен. У кожному поселенні всі вільні люди брали участь у народних зборах, що обирали свого старосту. Декілька поселень складали сотню, на чолі якої також був свій староста. Щомісяця керівники сотень збирались у священному місці, на пагорбі чи під дубом, і вирішували спільні справи, карали злочинців, розв’язували суперечки. Двічі на рік проводилися збори представників кількох сотень, куди кожен приходив зі своєю зброєю і, за давнім звичаєм германців, висловлював свою думку, вдаряючи мечем по щиті.

Після завоювання германські вожді стали королями, їх влада посилилася. Короля оточувала дружина, що захищала його, отримуючи у винагороду зброю, коней, коштовності і землю. Обов’язковою частиною винагороди були бенкети, розкіш яких сприяла збільшенню популярності короля. Водночас віддавна при королі існувала “рада мудрих”, або “тих, хто знає звичаї”, що обмежувала королівську владу. Ця рада складалася з представників знаті, затверджувала нові закони і, в разі необхідності, могла усунути старого та обрати нового короля.

Внаслідок англосаксонського завоювання Британія перетворилася на Англію: кельтів було знищено або поневолено; римська культура і звичаї зникли.

Як і у континентальних варварських королівствах  в англосаксонських теж почало поширюватися християнство. Християнізація Англії мала два джерела. Перше – це ірландські місіонери, друге – це римська церква. Папа Григорій І Великий (590  604 рр.) доклав чимало зусиль, щоб навернути населення Англії у християнську віру. Задля цього він послав 40 ченців на чолі з видатним богословом Августином, який став першим єпископом Англії. Його резиденцією стало містечко Кентербері в Кенті. Римські монахи розгорнули енергійну діяльність, навертаючи до християнства населення південної частини країни і витісняючи мандрівних ірландських проповідників, у яких вони вбачали суперників. В Англії було створено церковну організацію, що підпорядковувалася Риму, в селах створювалися парафії, до яких призначалися постійні священики. Замість маленьких ірландських каплиць запрошені з Галлії майстри будували великі кам’яні церкви.

Внаслідок діяльності ірландських і римських проповідників в Англії запанувало християнство.

 

2.Англія і вікінги

Англо-саксонське завоювання Британії стало для неї не останнім. Англія стала першою, що зазнала руйнівних нападів вікінгів і постраждала від них найбільше. Перший такий напад датується 793 р.

Англія була дуже близько розташована від батьківщини норманів. За доброго вітру кораблі вікінгів із Данії та Норвегії досягали узбережжя Англії менше ніж за тиждень. У 842 р. нормани пограбували і спалили Лондон. Згодом вони перестали повертатися після нападів додому і розселилися на північно-східному узбережжі Англії. Землі, що опинилися під владою норманів, які були вихідцями з Данії, стали називати “Областю данського права”, або Денло. З цієї частини Англії вони почали просуватися далі. Становище англосакських королівств стало загрозливим. Боротьбу проти загарбників очолило королівство Уессекс. Переломним моментом у боротьбі англосаксів проти данців стало правління уессекського короля Альфреда (871 – 900 рр.).

На початку його правління становище Англії було дуже тяжким. Данці захопили Лондон. Король був змушений втекти від них на південь, де розпочав збирати сили для боротьби. Він розділив своє військо на дві частини. Щороку одна йшла у бій, а інша — обробляла поля. Така тактика виявилась успішною, і 879 р. король Альфред, відкинувши данців за Темзу, підписав з ними мирну угоду.

У війні проти данців Альфред замість звичного англосакського народного ополчення створив армію з професійних воїнів-рицарів. За рішенням короля кожні п’ять англосаксів повинні були озброювати і забезпечувати всім необхідним одного воїна, який служив у армії. Це дало можливість Альфреду вести тривалу війну і не дати занепасти господарству.

Поява професійних воїнів-рицарів започаткувала далекосяжні зміни в англійському суспільстві, що почало набувати рис феодального.

Окрім створення рицарства, за наказом короля Альфреда стали будувати бурги — фортеці з вартовими загонами — і кораблі для захисту морського узбережжя від загарбників. Для того, щоб вести успішну боротьбу, королю потрібні були значні кошти. Альфред запровадив перший постійний податок із населення — “данські гроші”.

Багато уваги приділяв Альфред розвиткові освіти і науки. Він сумно промовляв, що раніше іноземці їхали вчитися до Англії, а тепер неможливо знайти людину, яка переклала б листа з латини англійською. Король Альфред утворив школу при своєму дворі, де інколи сам викладав, а також школи в центрах єпископств. За наказом короля робилися переклади латинських книг англосаксонською мовою.

Велике значення для посилення єдності країни мало створення збірника законів “Правди Альфреда”. Король наказав зібрати давні англосаксонські закони — правди — у єдину збірку, додав деякі нові та вимагав від усіх користуватися ними.

Витяги з “Законів короля Альфреда”

Я, король Альфред, зібрав ці закони й наказав записати більшість із тих, що дотримувалися наші попередники і які сподобалися мені, а багато злих, що мені не сподобалися, я відкинув за радою мудрих, а інші наказав виконувати; далі, не наважив­ся я передати до запису більшість моїх власних постанов, бо не переконаний, що сподобаються вони нашим наступникам...

4. Якщо хтось замислює зло проти життя короля сам особисто, або надає притулок вигнанцеві чи його спільникові, то він відповідатиме своїм життям і всім, чим володіє...

4.2. Хто готує замах на свого пана, той відповість за це своїм життям і всім, чим він володіє, або здійснить очищення клятвою.

5. Також установлюємо ми для кожної церкви, освяченої єпископом, такий захист миру: якщо її досягне піша або кінна людина, яка рятується від помсти, то ніхто не може вивести її звідти протягом семи ночей. Коли хтось це все-таки зробить, то відповість за порушення королівського захисту церковного миру...

5.2. Старший у церкві повинен наглядати за тим, щоби ця людина не отримувала протягом цих семи днів їжі.

5.3. Якщо він сам захоче віддати зброю своїм переслідувачам, то вони повинні берегти його 30 ночей і сповістити про це його родичів.

5.4. Далі про церковний привілей: якщо той, хто вчинив злочин, про якого раніше не було відомо, сховається в церкві й там розкається перед Богом, то нехай простять половину його провини...

Якщо хтось вкраде щось у церкві, то нехай заплатить за це одноразове відшкодування і штраф, відповідний цьому відшкодуванню, і нехай у нього буде відрубано руку, якою він здійснив цю крадіжку...

Як король Альфред уклав збірник законів? Що було спільного у створенні його і “Салічної правди” Хлодвіга? Яке значення мала християнська церква в Англії часів короля Альфреда?

 

По смерті короля Альфреда Великого боротьба проти данців розгорнулася з новою силою. Наприкінці X ст. до єдиного Англійського королівства було приєднано землі Денло. Одначе довго святкувати перемогу англосаксам не довелося. У 1013 р. армія данського короля висадилася на узбережжі й по короткій війні захопила Англію. Так острів опинивсь у складі величезної Пів­нічної держави данського короля Канута Могутнього (1017 – 1035 рр.), до якої входили Данія, Норвегія, Швеція і Шотландія. В Англії, як і раніше, збирали “данські гроші”, але тепер вони перетворились у значно більшу за розмірами данину данському королю. Але по смерті Канута його держава швидко розпалася, і в Англії відновилася влада англосаксів.

 

3. Нормандське завоювання Англії

У боротьбі проти данців англосаксам допомагало герцогство Нормандія, що існувало на узбережжі Північної Франції. Воно було засноване 911 р. на землях, захоплених у Французькому королівстві норманським ватажком герцогом Ролланом. Нормани (французи називали їх нормандцями) прийняли християнство, засвоїли французьку мову і перетворили свої володіння у найсильніше герцогство на півночі Франції.

У 1066 р., скориставшися смертю короля Англії, герцог Нормандії Вільгельм вирішив захопити англійський престол. Приводом до завоювання став заповіт англосакського короля, якому нормандський герцог доводився родичем. У ньому йшлося про те, що Вільгельм — спадкоємець англійського престолу. Папа римський Александр ІІ, намагаючись підкорити своєму впливові англійську церкву, дав благословення Вільгельмові. Восени 1066 р. велика армія герцога вторглася до Англії.

14 жовтня 1066 р. Вільгельм розбив англійську армію на чолі з новим королем Гарольдом у битві під Гастінгсом. Король Гарольд загинув у бою. Армія нормандського герцога вступила до Лондона, де 25 грудня 1066 р. він став новим королем Англії під іменем Вільгельма І Завойовника (1066 – 1087 рр.).

Англосакська знать, що не визнала владу нового короля, утратила свої володіння. Їх отримали французько-нормандські загарбники. Сам король став найбільшим землевласником у країні та надавав землі своїм прибічникам — баронам. Замінив він на своїх прибічників і єпископат англійської церкви.

Король і барони вкрили всю Англію кам’яними замками. У самому Лондоні, на березі Темзи, було побудовано похмурий королівський замок Тауер, що став символом влади нових володарів країни.

Величезне значення для Англії мав проведений за наказом короля 1086 р. перепис населення. Із жахом дивилися люди на цю дивовижну і незвичну акцію, вбачаючи в ній звістку про наближення кінця світу. Складені під час перепису списки населення дістали назву “Книги Страшного суду”, оскільки деякі вважали, що коли прийде Христос, він судитиме людей за такою самою книгою. Насправді мета перепису полягала в тому, щоби з’ясувати, скільки платників податків існує в країні. Багатьох селян, які до нормандського завоювання були вільними, записали до “Книги Страшного суду” як залежних. “Нормандським рабством” стали називати епоху Вільгельма І Завойовника англійські селяни.

Спокій у завойованій Англії Вільгельм забезпечив жорстокими заходами. За вбивство нормандця король установив спільну відповідальність усіх мешканців села або цілої місцевості, де це сталося.

По деякім часі у країні запанував мир: припинилися данські набіги та усобиці знаті. Зміцненню королівської влади сприяло те, що Вільгельм установив порядок, за яким усі васали підкорялися не лише своїм сеньйорам, а й королю. На вимогу короля кожен рицар, незалежно від того, чиїм васалом він був, повинен був нести службу в королівсь­кому війську. Перетворення, що їх розпочав Вільгельм І, посилили королівську владу і перетворили Англію в централізовану державу.

Вільгельм І створив міцний апарат управління своєю державою. Країна поділялася на графства, на чолі яких стояли шерифи, призначені королем. Шерифи відповідали за збір податків до королівської скарбниці, провадили судочинство і управляли графствами від імені короля.

Зміцнення королівської влади і припинення усобиць у країні сприяло зростанню міст, розвиткові торгівлі. На великий торговельний центр Англії перетворився Лондон. Англійські купці стали розвивати торгівлю з Нормандією і Фландрією. Вони продавали вовну, яка поступово пере­творювалась у головний предмет англійської зовнішньої торгівлі.

Етапи становлення станової монархії в Англії

1066 р. Нормандське завоювання Англії

 

Наслідки завоювання

Початок посилення центральної влади

Перетворення вільних селян у особисто залежних

 

Встановлення Вільгельмом І правила, що всі васали підкоряються не лише своїм сеньйорам, а й королю

 

Утворення казначейства, Суду королівської лави, посилення ролі королівської ради за Генріха ІІ

 

Судова і військова реформи Генріха ІІ

 

Підписання Іоанном Безземельним Великої хартії свободи

 

Громадянська війна 1263-1265 рр. і поява парламенту – становопредставницького органу влади

 

Завершення у другій половині ХІІІ – на початку ХІV ст. становлення в Англії централізованої держави у формі станової монархії

 

Політику започатковану Вільгельмом І, продовжив його молодший син Генріх І (1100 – 1135 рр.). За його правління велику роль в управлінні країною стала відігравати постійна Королівська рада. До неї входили вищі посадові особи держави — королівський скарбник, керівник канцелярії, судді та вірні королю представники знаті. Вищою судовою інстанцією у країні став постійно діючий Суд королівської лави. За дорученням короля судді їздили графствами і розбирали там судові справи. Було створено й казначейство, що називалося Палатою шахової дошки і відповідало за надходження податків.

Таку чудернацьку назву англійське казначейство дістало завдяки системі підрахунку грошей. Великі столи в палаті було переділено лініями на смуги. На них в особливому порядку розкладалися і пересувалися стовпчики монет. Така система нагадувала гру в шахи, звідки і виникла назва палати.

Отже, внаслідок нормандського завоювання в Англії посилилася королівська влада і почалося становлення централізованої держави.

 

Коментар до ілюстрації

Вважається, що славнозвісний килим з Байє був виготовлений в Англії на прохання єпископа Байє, брата Вільгельма Завойовника. Він виготовлений з вишитої лляної тканини довжиною у 70 м і розповідає про битву під Гастінгсом та події, які передували цьому. Завдяки зображенню дрібних деталей ми можемо отримати уявлення про озброєння обох сторін. Нормандські рицарі були одягнені в кольчуги, виготовлені зі щільно підігнаних одна до одної металевих пластин, і конічні шоломи. Для захисту вони використовували щит висотою понад 1 метр, обтягнутий дубленою шкірою. Рицар бився списом і довгим мечем.

У війську англосаксів переважали піші воїни, які добре володіли бойовою сокирою вікінгів з довгим держаком.

 

4. Перші Плантагенети

По смерті Генріха І, який не залишив нащадка престолу, розпочалися 20-літня міжусобиця. За допомогою церкви період безвладдя в Англії було припинено. Престол отримав онук Генріха І молодий граф анжуйський Генріх, що започаткував династію Плантагенетів, яка правила країною до кінця XIV ст.

Генріх ІІ Плантагенет (1154 – 1189 рр.) відіграв велику роль в історії Англії. Його мати, донька Генріха І, була дружиною графа анжуйського Жофруа Плантагенета (це прізвище він отримав від назви рос­лини “планта генеста”, якою полюбляв прикрашати свій шолом). За свідченнями сучасників, Генріх ІІ був людиною міцної статури з бичачою шиєю і руками силача. У нього був неврівноважений і вибуховий характер. Генріх міг бути добрим, щедрим, відвертим, але коли щось дратувало його і не було до вподоби — перетворювався в розлюченого тирана. Його гнів, щоправда, швидко минав, і король знову ставав доброзичливою, доступною людиною. Генріх ІІ мав неабияку освіту (володів шістьма мовами) і винятково добру пам’ять. До вишуканої їжі чи розкішного вбрання король був абсолютно байдужим, натомість у справах був спов­неним наполегливості й рішучості. Генріх ІІ був правителем величезних володінь. До їх складу, крім Англії та Нормандії, входили його спадкові володіння у Франції — Анжу, Пуату, Турень та ін. Після одруження з Елеонорою Аквітанською він отримав і її володіння. Державу Генріха ІІ історики називали “Анжуйською імперією”.

Усі свої сили невтомний Генріх ІІ поклав на те, щоб відновити у державі міцну королівську владу. Він наказав зруйнувати замки феодалів, які брали активну участь у міжусобній боротьбі. Одночасно Генріх ІІ розпочав у країні реформи.

Значні зміни у суспільстві започаткувала судова реформа. Кожна вільна людина в Англії дістала право за визначену плату звертатися до королівського суду, оминаючи суд баронів. Королівські судді, що їздили країною, для розгляду справ на місцях залучали особливих присяжних. Ними ставали 12 місцевих жителів, які складали присягу на Біблії, що чесно вестимуть справу. Завершивши розслідування, присяжні доповідали королівському судді, який призначав кару винному або звільняв невинного. Так було започатковано виникнення суду присяжних, що діє донині в демократичних країнах. Завдяки проведенню судової реформи Генріх ІІ здобув підтримку дрібних рицарів, селян, міщан, які вбачали в ньому свого захисника. До того ж діяльність королівських судів стала джерелом великих прибутків скарбниці короля.

Генріх ІІ здійснив також військову реформу. Служба рицарів у війську, як васалів короля, обмежувалася визначеною кількістю днів на рік. Генріх ІІ дозволяв деяким рицарям не служити у війську; за це вони повинні були сплачувати королю “щитові гроші”, на які утримувалося наймане рицарське військо, що значно зменшило залежність короля від місцевих феодалів. Водночас було зміцнено народне ополчення: кожна вільна людина була зобов’язана мати зброю і з’являтися з нею для участі в королівських походах.

Генріх ІІ намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав поразки. Архієпископ кентерберійський Томас Бекет, що очолював церкву в Англії, рішуче виступив проти домагань короля. Коли Бекета за негласним наказом короля було вбито, у справу втрутився папа. Під загрозою відлучення від церкви Генріх ІІ вимушений був покаятись і відмовитися від своїх планів реформування церкви.

Генріха ІІ Плантагенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Англії. Однак, його величезна англо-французька держава потребувала значних сил для управління нею і за наступників Генріха ІІ — його синів Річарда І Левине серце (1189 – 1199 рр.) та Іоанна Безземельного (1199 – 1216 рр.) швидко занепала.

 

Англійський король Іоанн Безземельний

 

5. „Велика хартія вольностей”

Славнозвісний король Річард І Левине серце був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але за все своє життя в Англії він провів лише кілька місяців. Бажання здобути славу штовхало його до участі у хрестових походах або війн проти Франції.

 

Печатка Річарда Левове серце

 

Присвятив усе своє життя боротьбі проти французького короля і його наступник Іоанн Безземельний. У війні проти Філіппа ІІ Августа він зазнавав поразки за поразкою і врешті-решт утратив більшість французьких володінь. Іоанн Безземельний розпочав боротьбу і проти папи, але також її програв. Він був змушений визнати себе васалом папи і сплачувати йому щорічну данину в 1 тис. фунтів стерлінгів.

Постійні збільшення податків, різноманітні побори чиновників на королівські невдалі авантюри викликали невдоволення в країні. Водночас англійські барони, відчувши послаблення королівської влади, розпочали боротьбу за свої права. Приводом до неї стало проголошення Іоанном Безземельним 1215 р. підготовки чергової війни проти Франції. Рицарі не хотіли брати участь у ній, вважаючи її безнадійною, і влітку 1215 р. розпочали повстання. Керували повстанням великі барони півночі Англії. Повстанці рушили на Лондон і захопили його за підтримки міщан. Іоанн Безземельний, взятий у полон, вимушений був прийняти вимоги повстанців і підписати 15 червня 1215 р. складену баронами Велику хартію вільностей.

Хартія (в перекладі з давньогрец. — аркуш папірусу) містила 63 статті, переважна більшість яких захищала інтереси баронів та обмежувала владу короля.

Витяг із Великої хартії вільностей

1. По-перше, ми дали перед Богом згоду і підтвердили цією хартією за нас і наших нащадків на віки, щоб англійська церква була вільна, у повній мірі й недоторканності володіла своїми правами і свободами.

12. Ані щитові гроші, ані будь-які інші платежі не повинні стягувати в нашому королівстві інакше, ніж за загальною радою королівства нашого…

13. Місто Лондон повинно мати всі стародавні свободи і вільні свої звичаї, як на суходолі, так і на воді. Крім того, ми бажаємо і дозволяємо, щоби всі інші міста, і бурги, і містечка, і порти мали всі свободи і вільні свої звичаї.

14. Щоби мати загальну раду королівства для призначення нових платежів чи обкладення щитовими грішми, ми накажемо скликати архієпископів, єпископів, абатів, графів, старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім цього, накажемо скликати, через шерифів та бейліфів наших, усіх тих, хто має землі, отримані від короля безпосередньо.

16. Нікого не повинні примушувати нести більшу службу за свій рицарський лен або інше вільне володіння, ніж визначено.

20. Вільна людина буде штрафуватися за дрібний проступок відповідно до виду цього проступку, а за більший проступок буде штрафуватися відповідно до його тяжкості, причому повинно залишатися недоторканним основне майно відповідача…

39. Жодна вільна людина не буде заарештована, ув’язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або відправлена у вигнання, або знедолена в будь-який інший спосіб, і ми не підемо на нього інакше, ніж за законним вироком рівних цій людині та за законом країни.

40. Нікому не будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмовляти в них і уповільнювати їх.

41. Усі купці повинні мати право вільно та безпечно виїздити з Англії та в’їздити до неї, перебувати і їздити Англією, як суходолом, так і водою для того, щоби купувати і продавати без будь-яких незаконних мит, сплачуючи лише старовинні та справедливі, звичаєм установлені мита, за винятком воєнного часу.

1. Які права надавав король хартією різним верствам населення?

2. Які з цих прав ви вважаєте найважливішими і чому?

Іоанн Безземельний одразу після підписання відмовився її виконувати. Обурені барони оголосили про позбавлення влади короля. Розпочалася війна, у розпалі якої Іоанн Безземельний помер.

Прийняття Великої хартії вільностей мало важливе значення. У 39 статті вперше було проголошено принцип, який у майбутньому перетворився на вимогу населення багатьох країн Європи. Можливо саме тому хартію вважають першим у Європі документом, що підтвердив основні права людини.

 

6. Заснування англійського парламенту

Новим королем Англії барони визнали малолітнього сина Іоанна — Генріха ІІІ (1216 – 1272 рр.). Слабкий та безхарактерний Генріх ІІІ завжди перебував під чиїмось впливом: попервах неповнолітнім королем керували барони, а після одруження він потрапив під вплив родичів своєї дружини-француженки. Він роздавав іноземцям посади і землі, викликаючи цим обурення англійських баронів. Міщани, рицарі, вільні селяни також були невдоволені засиллям королівських чиновників і суддів. Навесні 1258 р. король зажадав від баронів, попри неврожай і голод у країні, третину їхніх доходів на авантюру із завоювання Сицилійського королівства. Тоді барони категорично відмовили королю у грошах і зібрали “скажену раду”, яка, по суті, перебрала владу. Але панування баронів не влаштовувало інші прошарки населення. Рицарі, міщани і селяни почали виступати проти баронів. Англію охопила громадянська війна — це війна між громадянами однієї держави, які дотримуються діаметрально протилежних поглядів, яких неможливо примирити. На бік невдоволених пануванням ради перейшла і частина баронів. Очолив рицарів, міщан і баронів, які продовжили боротьбу проти короля і ради, Сімон де Монфор, граф лестерський. Навесні 1264 р. він розбив королівську армію, захопив у полон Генріха ІІІ та його старшого сина Едуарда. На деякий час він став правителем країни — лордом-протектором. 20 січня 1265 р. у Вестмінстері Сімон де Монфор вперше зібрав раду, на яку, окрім представників вищої духовної та світської знаті, запросив по два рицарі від кожного графства і двох міщан від кожного великого міста. Рицарів обирали всі вільні платники податків графства, а міщан — органи самоуправління міст. Ця рада дістала назву “парламент” (від франц. parler — говорити). Так, уперше в середньовічній Західній Європі виник станово-представницький орган влади (Генеральні штати у Франції виникли 1302 р.).

Перемога над королем не припинила громадянської війни: вона, навпаки, спалахнула з новою силою. Селяни громили маєтки прибічників короля, відмовлялися працювати на баронів. Налякана розгортанням війни більшість баронів перейшла на бік принца Едуарда, який, після втечі з полону, став організатором сил короля. Військо Монфора було розбито, він загинув у бою. Владу короля Генріха ІІІ було відновлено. Однак за роки громадянської війни і король, і барони переконались у необхідності зважати на інтереси інших верств населення. Тому головним наслідком громадянської війни стало виникнення в Англії станово-представницького органу — парламенту.

Остаточно сформувався парламент у роки правління Едуарда І (1272 – 1307 рр.). За своєю структурою англійський парламент відрізнявся від французьких Генеральних штатів. У другій половині XIII – на початку XIV ст. в основному сформувалися основні права англійського парламенту. З 1295 р. парламент в Англії став збиратися систематично. Парламент мав право затверджувати податки і видавати закони. У 1343 р. англійський парламент розділився на дві палати. Верхня палата називалася палатою лордів і складалася з духовних лордів (архієпископів, єпископів та абатів) і світських лордів — баронів. До нижньої палати — палати громад — входили рицарі від графств і міщани. Вільні селяни та бідні міщани у парламенті представлені не були, а залежним селянам взагалі було заборонено брати участь у виборах. Англійський парламент мав більший вплив на державне життя, ніж Генеральні штати у Франції. Він став тим органом, де висловлювалися погляди представників різних верств населення, а також місцем мирного узгодження різних конфліктів, що виникали у країні.

Отже, у XIII – XIV ст. в Англії сформувалася централізована держава у вигляді станової монархії.

           

Палата лордів за Едварда

 

7. Англія в XІV ст.

Кінець XІV ст. виявився для Англії насиченим всілякими соціальними рухами і виступами, які мали досить значний вплив на її розвиток. Поштовхом до них стали поразки у Столітній війні та політика династії Плантагенетів. У 1377 р. парламент утвердив додатковий податок, що його мали сплачувати всі піддані незалежно від статі, які досягли 14-річного віку. Цей податок став важким тягарем для населення, до того ж він зруйнував традиційні відносини між селянами, феодалами і державою.

 

Сучасний англійський істоик Н.Дейвіс стверджує: „Для Англії період Столітньої війни був вирішальним у формуванні національної спільноти. На початку Англія Плантагенетів була династичною державою. Що і в культурному, і в політичному аспекті була не більше ніж аванпостом французької цивілізації. Наприкінці. Відірвана від своїх континентальних володінь. Ланкастерська Англія стала острівним королівством. Що тішилося безпекою завдяки відокремленості і повнилося силою ново набутої англійськості. Англо-норманський істеблішмент цілковито англізувався”.

 

Крім того, у 60   70-ті рр. Англію охопив рух за реформування церкви. Його ідеологом був Джон Вікліф (1320 – 1384), священик і професор Оксфордського університету. У своїх проповідях Вікліф заперечував владу пап, доводячи, що папи не повинні отримувати від Англії ніякої данини. Він закликав до конфіскації володінь церкви, здешевлення церковних обрядів і рекомендував посилити в богослужінні момент проповіді. Важливою його заслугою було те, що він переклав Біблію англійською мовою, наблизивши Слово Боже до душ віруючих англійців. Заклики Вікліфа знайшли відгук у різних прошарках суспільства. Його послідовників називали лолардами. Під впливом ідей Вікліфа парламент прийняв спеціальний статут, який забороняв звертатися до папи як до вищої інстанції в судово-церковних справах, англійський король відмовився від сплати данини папі тощо. А от селянство сприйняло ідеї Вікліфа як заклик до виступу проти феодалів. Крилатим став вислів: “Коли Адам орав, а Єва пряла, хто був тоді дворянином?”

Збурене англійське суспільство вибухнуло повстанням у 1381 р. під керівництвом Уота Тайлера.

Селяни були обурені новим податком, який вводився для продовження війни проти Франції. Заворушення охопило майже половину Англії. На чолі його став Уот Тайлер. У 1381 р. повсталі вступили до Лондона. Вони, вірячи в “доброго короля”, прагнули розказати йому про утиски з боку сеньйорів і передати свої вимоги. Молодий король Річард II виграв час, майстерно зігравши роль захисника простого люду. Під час чергових переговорів Уота Тайлера було вбито. Селяни, втративши ватажка, були в розпачі, а королівські загони роз’їхалися країною, караючи учасників повстання.

Соціальні виступи були наслідком тих соціальних змін, що охопили англійське суспільство. Традиційний становий поділ на феодалів, духівництво і селянство не відповідав реаліям часу. З’являлись і збільшувались нові прошарки: ремісники, торговці, купці та ін. Та й самі феодали вже не були схожі на своїх попередників. Їх більше непокоїли проблеми землі й прибутків, аніж слави і війни. Рицарська честь відходила в минуле. Такі зміни в англійському суспільстві, особливо у вищих прошарках, призвели до війни, яка в історії дістала назву Червоної та Білої троянди.

 

8. Війна Червоної та Білої троянд

Поразка у Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів, що доступилася до влади 1399 р. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. Він вирішив скористатися з того, що Генріх VI був несповна розуму, а владу в країні тримала його дружина Маргарита Анжуйська. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства, хоч у Генріха VI був син. Такий поворот подій не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і у громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. У 1480 р. під час однієї з битв військо Річарда було розбите, а сам він загинув. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Уоріка став королем Едуардом IV (1461 – 1483 рр.). Королева Маргарита з сином утекла до Франції, а божевільний Генріх VI, покинутий усіма, блукав Англією в супроводі свого духівника, поки його не посадили в Тауер.

Едуард, ставши королем, відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він створив покірну собі нову знать. Також він сприяв розвиткові торгівлі, особливо міжнарод­ної, проте за це вимагав від купців і банкірів усіляких подарунків і позичок, які не повертав. З парламентом у нього справи на склалися, і тому він скликав його рідко і з неохотою. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Граф Уорік, посварив­шись із ним, утік до Франції, де уклав союз із Маргаритою. У 1471 р. військо Ланкастерів на чолі з Уоріком висадилося в Англії та захопило Лондон. Генріха VI знову проголосили королем, але Едуард зумів повернути собі владу. Уорік, якого назвали “творцем королів”, Генріх VI та його син загинули, а Марга­риту взяли в полон. Усі роки війни відзначалися нещадним нищенням противників. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата (13 і 10 років) у Тауер і сам проголосив себе королем Річардом III (1483 – 1485 рр.).

Особа Річарда III привертала до себе увагу істориків і письменників. Так, йому присвятив драму “Річард III” славетний англійський драматург В. Шекспір. У деяких творах і літописах він постає перед нами як справжнє чудовисько: горбатий сухорукий карлик, позбавлений будь-яких моральних якостей. Йому приписують безпосередню участь у вбивстві Генріха IV тощо. Насправді ж він був невисоким на зріст, із розумним обличчям. Навіть вороги визнавали, що то був тямущий правитель і хоробрий воїн, здібний полководець. Що ж до фізичних вад, то одне плече у нього було дещо вищим, а ліва рука діяла кепсько. Річард III розумів, що війна остаточно зруйнувала старі відносини, і що країна прийме будь-якого короля, який забезпечить мир, знизить податки і наведе лад у державі. У цьому напрямку він і діяв, чим здобув прихильність народу. Але над ним тяжіли чутки про його причетність до смерті двох синів Едуарда IV, які до того ж він не спростовував.

Зрештою, його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485 – 1503 рр.). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а в своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна, що тривала 30 років, скінчилась.

У парламенті, скликаному Генріхом VII після перемоги, виявилося лише 20 лордів із 50, до того ж частина з тих, що залишалася, стала лордами під час війни. Це свідчило про те, що майже вся родова аристократія Англії полягла на полях битв, і її заступила нова, яка сповідала нові моральні принципи, була залежною від короля і не обстоювала феодальної незалежності. Майже зникла система васалі­тету; замість неї почала діяти система ліврейних почтів. Ліврея — це особливий одяг слуг із гербом господаря. Також лівреєю називали плату сюзерена своєму васалові.

Ліврейні почти — по суті загони найманців, що отримували плату від свого лорда і мали з ним письмовий договір про службу. Старі традиції та чесне слово, на чому трималася система васалітету, вже сприймалися як недостатні.

Отже, в Англії відбувалося руйнування старих феодальних традицій і становлення держави нового типу, що базувалася на необмеженій владі монарха і розгалуженій системі державного апарату. В Англії цей процес відбувався дещо повільніше, ніж у Франції. До того ж в Англії зміцніли традиції парламентаризму, що не давало можливості королю повністю зосередити у своїх руках усю повноту влади.

 

Перевірте, як запам’ятали

1.      Коли відбувалося англосаксонське завоювання Британії? Які германські племена брали в ньому участь?

2.      Скільки королівств утворили англосакси?

3.      З яких джерел відбувалася христианізація Англії?

4.      У якому році відбувся перший напад вікінгів на Британські острови?

5.      Яку державу утворили вікінгі на території Англії?

6.      Чому уессекський король Альфред отримав прізвисько Великий?

7.      У якому році відбулося норманське завоювання Англії? Де відбулася вирішальна битва?

8.      Для чого була створена “Книги Страшно­го суду”?

9.      Які реформи здійснив Генріх ІІ Плантагенет?

10. Чому короля Іоанна прозвали Безземельним?

11. Коли було прийнято Велику хартію вільностей?

12. Розкажіть, як виник англійський парламент.

13. Хто очолював селянське повстання 1381 р.?

14. Між ким і ким тривала війна Червоної і Білої троянд? Чому війна отримала таку назву?

15. Хто став переможцем у війні Троянд?

 

Подумайте і дайте відповідь

  1. Чим суспільний лад англосаксів відрізнявся від порядків, установлених Хлодвігом у Франкському королівстві?
  2. Які наслідки мали для Англії набіги вікінгів?
  3. Визначте роль короля Альфреда Великого в історії Англії.
  4. Що стало приводом до норманського завоювання Англії? Охарактеризуйте наслідки цього завоювання.
  5. У чому виявилося посилення королівської влади за часів прав­ління Генріха ІІ?
  6. Що таке Велика хартія вільностей? Чому англійці вважають її появу початком затвердження своїх прав і свобод?
  7. Чому в Англії спалахнула війна Червоної і Білої троянд? До яких наслідків призвела війна?
  8. У чому суть вченння Джона Вікліфа? Який вплив воно мало на англійське суспільство?
  9. Які причини і наслідки війни Троянд для історії Англії?

 

Виконайте завдання

1.      Розкажіть про те, як відбувалося становлення християнської церкви в Англії.

2.      Складіть історичні портрети Генріха ІІ Плантагенета і Вільгельма Завойовника.

3.      Порівняйте англійський парламент з Генеральними штатами у Франції. Визначте спільні та відмінні риси.

4.      Які нові явища у розвиткові Англії ХІV ст. можна виокремити? Викладіть їх тезами.

5.      Складіть розповідь про повстання під керівництвом Уота Тайлера.

 

Для допитливих

1.      Підготуйте розповідь від особи англійського барона, невдоволеного королем Іоанном Безземельним. Подумайте, які він міг висунути королю претензії.

2.      На прикладі короля Ричарда ІІІ поясніть, як може письменник вплинути на образ правителя.