§ 18. Франція (підручник)

§ 18. Франція

Ви дізнаєтеся

·        Як і чому почалась боротьба за об`єднання Франції під королівською владою?

·        Про видатних королів Франції з династії Капетінгів.

·        Чому почалася Столітня війна між Францією та Англією і чим вона скінчилася?

·        Коли було завершено об`єднання Франції?

 

1. Причини і передумови посилення королівської влади і об`єднання країни

Наприкінці Х ст. у Франції відбулася зміна династії. Останніх Каролінгів спіткала таж доля, що їх попередників Меровінгів. Засновником нової династі став один з нащадків графа паризького Еда, що уславив своє ім`я під час захисту міста від норманів – Гуго Капет. Так у Франції розпочалося правління нової династії Капетингів (987-1328 рр.).

Правління нової династії почалося, коли Франціїя переживала скрутні часи феодальної роздробленості. Перші Капетинги не мали майже ніякої влади і визнавалися лише “першими серед рівних”. Король не був навіть найсильнішим серед інших феодалів. Господарем він був лише у своїх власних володіннях — королівському домені — герцогстві Іль-де-Франс. Це була вузька смужка земель, що простягалися вздовж річок Сени і Луари від Парижа до Орлеана і з усіх боків оточувалися володіннями інших феодалів. Інші герцоги та графи часто володіли більшими землями, ніж король, і не поступалися йому силою. Та навіть у власному домені королю доводилося вести наполегливу боротьбу проти свавільних баронів, які засіли у замках і не дуже боялися свого сеньйора.

Представники нової династії не бажали миритися з таким станом речей і у першій половині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різних верств населення Франції.

Період правління Капетінгів співпав з часом коли Франція, як і вся Європа, переживала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зростали міста. Проте розвиток стримувався міжусобними війнами і свавіллям феодалів. Тому селяни, ремісники і купці були зацікавлені у сильній королівській владі, яка об’єднала б країну і поклала б край свавіллю феодалів. Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі проти феодалів. Міста, своєю чергою, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.

Із розвитком господарства відносини між феодалами і селянами швидко змінювалися. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни втікали до міст, інші — звільняли селян від залежності і вимагали лише регулярної сплати грошей. Для того, щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і середнім фео­далам потрібна була сильна центральна влада. Вони почали підтримувати короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справедливості у короля.

Церква теж стала на бік короля. Вона засуджувала безглузді міжусобні війни в країні, під час яких гинули тисячі людей. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.

 

2. Початок боротьби за об`єднання Франції

Початок XII ст. став часом зміцнення королівської влади. Король Людовік VI Товстий (1108 – 1137 рр.) разом зі своїм помічником абатом Сугерієм навів порядок у королівському домені. Замки бунтівних баронів були зруйновані або в них розмістилися королівські гарнізони.

Людовік VI Товстий відрізнявся від своїх попередників більшою наполегливістю та енергійністю. Він розпочав справжню війну проти мешканців “осиних гнізд, що пожирали країну своїм розбоєм”, як називали сучасники баронів. Король особисто керував каральними загонами, бився проти баронів, організовував облоги замків. Двадцять років знадобилося королю, щоби підкорити бунтівних баронів. Особливо тяжкою була боротьба проти Гюго де Пюїзе. Його було відлучено від церкви, але це викликало у барона тільки сміх. Людовік IV тричі тримав у облозі його замок, тричі руйнував його і спалював, але так нічого і не досяг. Щоразу де Пюїзе давав обіцянку покори королю, відбудовував замок, і все починалося знову. Лише після третьої поразки він скорився.

Боротьба Людовіка VI за об’єднання країни поступово стала приносити результати. Свідченням цього стали наступні події. У 1124 р. король Англії Генріх І разом із німецьким імператором Генріхом V розпочали війну проти короля Франції. В цю тяжку для Франції добу, вперше в історії країни, всі васали Північної Франції об’єдналися навколо свого короля, що і забезпечило перемогу.

Наприкінці свого життя Людовік VI зумів досягти, як вважали всі, великого зміцнення королівської влади, оженивши 17-літнього сина Людовіка VII (1137 – 1180 рр.) з 15-річною Елеонорою Аквітанською. Після наглої смерті батька Елеонора стала єдиною спадкоємницею Аквітанії — величезного герцогства на півдні країни. Однак, по деякім часі Людовік VII мав необережність розлучитися з Елеонорою, і вона вийшла заміж за Генріха ІІ Плантагенета, який у 1154 р. став королем Англії, і принесла йому у спадок свої володіння. Таким чином, небезпечним суперником у боротьбі Капетингів за об’єднання Франції стали англійські Плантагенети. На середину XII ст. під їхньою владою перебувала майже половина Франції. Володіння Плантагенетів, які вважалися васалами французького короля, в декілька разів перевищували домен останнього. Французьким королям довелося розпочати тривалу і виснажливу боротьбу проти Плантагенетів за об’єднання Франції.

Значних успіхів у боротьбі за об’єднання французьких земель під королівською владою досяг син Людовіка VII король Філіпп ІІ Август (1180 – 1223 рр.). Філіпп ІІ став королем у 15-річному віці, але він розчарував тих, хто розраховував на його недосвідченість. Енергійний та обережний, недовірливий і віроломний, він зумів досягти блискучих успіхів у боротьбі проти Плантагенетів. Філіпп ІІ звинувачував короля Англії Генріха ІІ у порушенні васальних зобов’язань (адже Плантагенети були його васалами) і, водночас, прийняв васальну присягу від його синів, підтримуючи їхню боротьбу проти батька.

Боротьба проти Плантагенетів завершилася повною перемогою Філіппа ІІ. Протягом 1202 – 1214 рр. він захопив більшість французьких володінь Плантагенетів. Відтак територія королівського домену збільшилась у кілька разів. Крім того, син Філіпа ІІ Людовік VІІІ Лев (1223-1226 рр.) скористався Альбігойськими війнами (1209-1229 рр.) для приєднання багато півдня Франції. Він розорив і прилучив до своїх володінь Тулузьке герцогство.

 

3. Правління Людовіка IX Святого

У часи правління онука Філіппа ІІ — короля Людовіка IX Святого (1226 – 1270 рр.) великих війн не велося, але було проведено зміни в управлінні державою, посилено авторитет королівської влади.

Людовік IX став королем, коли йому виповнилося 11 років. Коли він став повнолітнім, то показав себе гідним продовжувачем справи свого діда Філіппа ІІ. У той час, коли сила була вирішальним моментом у справах, Людовік IX дивував усіх своєю прихильністю до закону. Коли його давній ворог, король Англії, посварився зі своїми баронами, то обидві сторони вирішили звер­нутися до Людовіка IX, щоб він з’ясував, хто правий. Можливо, барони розраховували при цьому на те, що французький король підтримає їх, але дарма: Людовік IX виголосив вирок на користь англійського короля.

У своїй країні Людовік IX намагався досягти панування закону. Казали, що нібито кожного дня король виходив зі свого палацу у визначений час, сідав під деревом, вислуховував і розбирав скарги будь-якої людини.

Незвичними для сучасників були величезна доброта і побожність короля. Він влаштовував притулки для калік та бідних людей. У королівському палаці в кімнаті для королівських трапез щоденно накривали стіл для жебраків і калік. Король особисто стежив, щоб вони отримували такі самі страви, як і він. Людовік IX брав участь у сьомому і восьмому хрестових походах. Коли його викупили з полону після невдалого сьомого хрестового походу, Людовік IX не повернувся додому, а залишився чекати нових хрестоносців у Палестині. За три роки, проведені там, французький король зажив слави святого. Він здійснив босоніж у простому одязі паломництво до Назарета, працював простим муляром і ховав залишені напризволяще трупи вбитих християн. Лише звістка про смерть матері примусила його повернутися до Франції, яка шість років залишалася без свого короля. Повага до Людовіка IX була настільки великою, що не минуло і 20 років, як церква проголосила його святим.

За Людовіка IX у Франції було створено малу королівську раду — постійну нараду короля з його найближчими прибічниками. На території королівського домену було заборонено поєдинки як засіб вирішення судових суперечок. Якщо людина не погоджувалася з рішенням сеньйоріального або міського суду, вона могла звернутися до королівського суду — Паризького парламенту судових справ. Він став вищим судом Франції. Найважливіші справи (підпал, карбування фальшивих грошей, викрадення жінок та ін.) розглядалися винятково в королівському суді. Могли звернутися до нього й ті, хто жив на територіях, не приєднаних до королівського домену.

Наведенню ладу в державі і зменшенню кількості війн між феодалами сприяли заборона Людовіка IX вести війни на території його домену і встановлення правила “40 днів короля”, що діяло на території всього королівства. За цим правилом, між проголошенням війни та її початком встановлювався строк у 40 днів, протягом якого слабша сторона могла звернутися в пошуках справедливості до короля.

Людовік IX започаткував у Франції створення єдиної грошової системи. Король не заборонив сеньйорам карбувати власні монети (право карбування монет тоді мали 40 сеньйорів), але примусив їх, як своїх васалів, допускати у свої володіння королівську монету поряд зі своєю. Поступово королівська монета, яка вирізнялася високою якістю, витіснила з обігу гірші за якістю місцеві гроші. Запровадження єдиної грошової системи спри­яло посиленню економіч­ної єдності країни.

Великих територіальних надбань за роки правління Людовіка IX здійснено не було, хоча збільшилися королівські володіння. Людовік IX підписав корисну для себе угоду з англійським королем, за якою той остаточно відмовлявся від претензій на втрачені раніше провінції. Король Англії затримав за собою тільки Аквітанію; заради цього йому довелося визнати себе васалом французького короля.

Людовік IX неодноразово казав, що метою його правління є мир і справедливість у країні та за її межами. Діяльність короля стала свідченням його прагнення реалізувати ці задуми: за часів правління Людовіка IX Франція зміцніла як єдина держава і досягла економічного розквіту. Недарма сучасники називали добу Людовіка IX золотим віком в історії країни.

 

Реформи короля Людовіка IX Святого (1226—1270 рр.)

Судова

Заборонив судові поєдинки в королівському домені. Вищою судовою інстанцією став Паризький парламент. Заборонив приватні війни у своєму домені й запровадив на інших територіях королівства правило «40 днів короля»

Військова

Розпочав заміну ополчення рицарів-васалів найманим військом

Монетна

Запровадив єдину грошову систему в королівському домені й зобов’язав приймати королівську монету на інших територіях країни

 

4. Перемоги і поразки Філіппа IV Красивого

Філіпп IV Красивий (1284 – 1314 рр.), онук Людовіка IX, став четвертим видатним представником династії Капетінгів, за якого завершилося об’єднання Франції. Філіпп IV був енергійною, рішучою людиною, однак, на відміну від свого діда, він не дуже переймався такими речами, як закон і мораль, коли хотів досягти своєї мети. Він, як і його попередники, вів наполегливу боротьбу за збільшення своїх володінь.

Відтак королівський домен на початку XІV ст. охопив 3/4 земель королівства. Під владою англійців залишалася лише вузька смуга території на узбережжі Біскайської затоки.

Філіпп IV розгорнув тривалу боротьбу за приєднання Фландрії, головного центру вовняного виробництва у Європі. Короля приваблювали багаті фландрські міста Гент, Брюгге, Іпр та ін. Але тут його спіткала невдача. У битві під Куртре 11 липня 1302 р. французькі рицарі зазнали нищівної поразки від ополчення ремісників і селян Фландрії. Зібрані на полі битви 4 тис. позолочених шпор, знятих з убитих французьких рицарів, було вивішено в місті Куртре, звідси ця битва дістала назву “битви золотих шпор”. Незважаючи на цю поразку, Філіпп IV все таки приєднав до своїх володінь частину Західної Фландрії.

Значні видатки на війну у Фландрії та величезне марнотратство королівського двору призвели до повної фінансової руїни. Для поповнення своєї скарбниці Філіпп IV не гребував нічим. Він позичав гроші у місті та не повертав їх; виганяв із країни євреїв, ломбардських банкірів, конфісковуючи при цьому їхні гроші, а потім знову брав із них гроші за повернення до країни; за його наказом псували монету (зменшували в ній кількість золота), що руйнувало торгівлю, але збагачувало короля; у королівських маєтках селян примушували викуповувати свою свободу. Філіпп IV у пошуках джерел поповнення скарбниці не міг оминути своєю “увагою” і католицьку церкву. Він став вимагати від духовенства сплати королю постійного податку. Проти короля виступив римський папа Боніфацій VIII, який категорично заборонив духівництву сплачувати податки. Однак часи змінилися. У відповідь на втручання папи Філіпп IV зібрав у 1302 р. представників трьох станів королівства — духовенства, дворян і міщан на Генеральні штати і запропонував їм розглянути його суперечку з папою. Таке зібрання було скликано вперше в історії країни.

 

Засідання Генеральних штатів 1468 р.

 

Духовенство і дворяни належали до привілейованих станів. Вони мали ряд переваг над іншими, були, зокрема, звільнені від сплати податків. Решта населення — селяни, ремісники, міщани — належали до непривілейованого третього стану. Вони працювали, сплачували податки і не мали ніяких переваг. До участі в Генеральних штатах від третього стану король запросив лише багатих міщан. Кожен стан мав один голос. Часто виникали суперечки, бо представники третього стану мали лише один голос, а феодали — духівництво і дворяни — два голоси.

Генеральні штати у Франції в ХІV ст.

Король

 

Генеральні штати

І палата

ІІ палата

ІІІ палата

Духовенство (архієпископи. Єпископи, абати великих монастирів)

Представники середнього і дрібного дворянства

Представники третього стану (по 2 депутата від кожного міста, переважно мери і члени муніципалітетів)


Основні завдання:

·        Затвердження нових податків;

·        Вирішення питань про одноразові грошові субсидії на державні потреби.

 

Зібрані вперше Філіппом IV Генеральні штати одностайно висловилися проти втручання папи у внутрішні справи королівства.

Спираючись на підтримку своєї політики більшості населення країни, Філіпп IV розпочав переможну боротьбу проти Боніфація VIII. Під тиском Філіппа IV новим папою було обрано французького архієпископа Климента V. За наполяганням Філіппа IV новий римський папа переніс свою резиденцію до міста Авіньйон у Франції. Ця подія розпочала 70-річний період (1309 – 1378 рр.) авіньйонського полону пап, які опинилися під контролем французьких королів.

Другий раз скористався підтримкою Генеральних штатів Філіпп IV у 1308 р., коли вирішив прибрати до своїх рук величезні багатства ордену тамплієрів.

Орден тамплієрів перебував під особливою опікою римських пап. У XIII ст. він перетворився у великого землевласника, володаря портів, верфей, мав могутній флот. Центр своєї діяльності піс­ля поразки хрестових походів тамплієри перенесли до Європи, де позичали гроші збіднілим королям і таким чином впливали на європейську політику. Саме тамплієри, до речі, першими започаткували ведення бухгалтерських документів і використання банківських чеків. Заборгував тамплієрам і Філіпп IV. Не маючи чим розрахуватися, він вирішив схитрувати і попросив прийняти його до ордену. Великий магістр ордену тамплієрів Жан де Моле відмовив, зрозумівши, що король хоче згодом очолити орден і привласнити його багатства. У 1307 р. за рішенням Філіппа IV в один день, таємно, було заарештовано всіх тамплієрів Франції разом із великим магістром. Їх звинуватили у чаклунстві та служінні дияволу.

Сім років тривало слідство. Під тортурами тамплієри визнали всі звинувачення, але під час суду відмовилися від них. Тамплієрів було визнано винними, орден розпущено, більшу частину їхнього майна отримав король. Однак Філіппа IV чекало велике розчарування: більшість скарбів ордену таємничо зникла. Не знайдені скарби тамплієрів ще й досі бентежать уяву багатьох шукачів пригод.

Великого магістра Жана де Моле 18 березня 1314 р. спалили на повільному багатті. Перед своєю смертю він прокляв папу, короля і його нащадків, проголосивши: “Папо Клименте! Королю Філіппе! Не мине й року, як я покличу вас на Суд Божий!”. Тисячі мешканців Парижа з жахом слухали останні слова Великого магістра. Через два тижні прокляття почало збуватися. Першим помер Климент VI. Восени — король Філіпп IV. Пізніше померли і всі чотири дорослі сини Філіппа, а королівський престол перейшов через 14 років до побічної гілки Капетингів — династії Валуа. Можливо, це і збіг обставин, а можливо, і робота братів-тамплієрів, що славилися великою майстерністю у виготовленні отрут

 

        
Страта в присутності Філіппа IV. Малюнок XV ст.

 

Від часів Людовіка VI Товстого, що правив на початку XII ст., до часів Філіппа IV, до початку XIV ст., тривав процес об’єднання Франції. Внаслідок об’єднання держави у Франції на початку XІV ст. встановилася станова монархія — централізована держава, у якій король правив, спираючись на збори представників станів. Одночасно Франціястала однією з перших національних держав.

 

5. Столітня війна

У XIV ст. на політичній арені Європи постали національні держави, що суперечило інтересам окремих феодалів. Одночасно втратило сенс створення універсальної держави під зверхністю імператора або папи римського. Двома найзначнішими національними королівствами в Західній Європі були Франція та Англія. Суперництво між ними вилилось у тривалий конфлікт, який дістав назву Столітньої війни (1337 – 1453 рр.). — це був перший збройний конфлікт європейського масштабу, в якому битви чергувалися з тривалими перемир’ями. У війні брали участь не тільки Франція та Англія, а й Шотландія, Кастилія, Арагон, Португалія, Анжу, Бургундія.

Одна з причин конфлікту крилась у феодальній системі правління. Англійські королі, будучи васалами французького короля, але маючи значні володіння у Франції, стояли на заваді створенню єдиної французької держави. Другою вагомою причиною війни стало суперництво між Англією та Францією через Фландрію. Французькі королі прагнули підкорити собі васальне, але по суті незалежне графство. Англія, маючи тісні економічні зв`язки, у свою чергу підтримувала боротьби фландрських міст проти французького короля.

Приводом до війни стала суперека щодо спадковості французького престолу. По смерті всіх трьох синів Філіппа IV королем Франції було проголошено його небожа Філіппа VI Довгого (1328 – 1350 рр.) з династії Валуа. Але англійський король за порадою фландрських міст заявив свої претензії на французький трон. Як рідний онук Філіпа IV він вважав, що має більше прав на престол Франції, ніж будь-хто з родини Валуа.

Щоби відхилити домагання англійського короля, французькі юристи спиралися на закони часів Хлодвіга — “Салічну правду”, де зазначалося, що землю не може успадковувати жінка. З цього вони робили висновок, що оскільки королівство — це земля, а мати Едуарда ІII, як донька Філіппа IV, не має права успадковувати землю, то вона й не може передати синові право на престол.

У 1337 р. французький король заявив, що забирає в англійського короля його володіння на південному заході Франції. У відповідь Едуард III оголосив війну.

 

Думка історика

Столітня війна, узвичаєні дати якої – 1337-1453 рр., – не була офіційною або неперервною війною між Францією та Англією. Це ярлик. Який вигадали історики, вперше вживши його 1823 р. для назви тривалого періоду заворушень, що ними постійно користувалися англійці як нагодою для походів, наїздів і воєнних виправ. (Цю війну часом називають Другою столітньою війною – після давнішого англо-французького конфлікту 1152-1259 рр.) А передусім то була оргія явищ. Що їх наступні покоління згодом вважатимуть за найогидніше в „середньовіччі”: нескінченних убивст, безглуздих забобонів, зрадливого рицарства і незліченних партикулярних інтересів. Утверджуваних, незважаючи на загальне добро.

Англійськи1 історик Норман Дейвіс „Європа. Історія”.

 

Війна почалася з морських набігів французів та англійців на узбережжя одне одного. Нарешті, 1340 р. два флоти зійшлись у морській битві біля містечка Слейсе, розташованого в гирлі Шельди. Французький флот було повністю знищено. Після цієї битви англійці жартували: “Якби риби вміли говорити, вони розмовляли б французькою”.

 

Столітня війна (1337 – 1453 рр.)

 

З 1341 р. війна перемістилася на територію Франції. Воювали тоді довго, а великі битви були рідкістю. Лише в 1346 р. сталася перша серйозна баталія біля Кресі, в якій французьку армію було вщент розгромлено.

 

Битва під Кресі 26 серпня 1346 р.

 

Англійці досягли перемоги завдяки своїй піхоті, озброєній луками, що стріляли на значні відстані швидко і дуже влучно. Ці піхотинці набиралися з англійських вільних селян-йоменів.

Французьке військо складалося переважно з рицарських загонів, які формувалися за принципом особистої відданості сузеренові. Кожен рицар, який йшов у бій, прагнув здобути славу і здійснити подвиг. Таке військо було некерованим, а сам бій перетворювався на серію герців. До того ж рицарське військо було нечисленним, позаяк спорядження одного рицаря, як уже зазначалося, коштувало дорого. Тому рицарське військо під час битви під Кресі розбилось об англійську піхоту, яка діяла в замкненому строю та була керованою.

Бій почали англійські лучники, які засипали стрілами атакуючих французьких арбалетників і кінноту. Не витримавши такого обстрілу, рицарі відступили. Контратака англійців довершила справу. У битві загинуло 1500 французьких рицарів і лише 3 англійські. Це був і ще один сигнал, який сповістив, що епоха рицарів добігала кінця.

По кількох роках війни англійський король перейшов до тактики загарбання важливих міст і здійснення рейдів у глиб території Франції з пограбуваннями і взяттям великої здобичі. Війна переросла у битви на виснаження.

Французький король Іоанн II Добрий вирішив покласти край рейдам Чорного принца (так називали сина Едуарда англійського короля за колір його обладунків). У 1356 р. 25-тисячне французьке військо наздогнало біля містечка Пуатьє 6-тисячний загін англійців. Маючи шанс перемогти, французи знову програли, а король потрапив у полон.

Принц Едуард ладен був віддати всю здобич і всі загарбані міста в обмін на те, щоби французи його пропустили. Але французький король зажадав, щоб той здався. Тоді англійці вишикувались у бойовий порядок, і приготувались до останнього бою.

Французи, пам’ятаючи про поразку під Кресі, спішили все військо і вишикувались у три лінії. Але рицарі не були пристосовані до битви в пішому строю, і коли перша лінія французів кинулась у бій, вона відразу була розбита англійцями. Друга лінія французів теж потрапила під зливу англійських стріл і почала відступати. Відступ переріс у паніку, що охопила й лінію, очолювану королем. Першими залишили поле бою найближчі до короля люди, в тому числі старший син короля дофін Карл — майбутній король Карл V Мудрий (1364 – 1380 рр.). Контратака англійців довершила справу. Поразка під Пуатьє поставила Францію на межу втрати державності.

За полоненого короля англійці зажадали величезний викуп — 3 млн золотих марок, майже три річні прибутки Франції. Дофін (наступник престолу) Карл, який правив країною, розумів, що без згоди підданих такі кошти не зібрати. Було скликано Генеральні штати. У відповідь на прохання грошей депутати, особливо представники третього стану, висунули вимогу засудити тих, хто винен у негараздах Франції, та встановити контроль з їхнього боку за збиранням і витрачанням податків. Спроба дофіна протидіяти реформам викликала повстання парижан у 1358 р. під керівництвом прево — голови міської адміністрації Парижа Етьєна Марселя. Повсталі захопили королівський палац і вбили кількох наближених Карла. Прево по суті став господарем Франції. Проте дофін зміг утекти, й у Франції стало два правителі. У політичну боротьбу втрутився родич французького короля король Наварри Карл Злий, який удавано підтримав Етьєна Марселя, маючи намір захопити французький трон. Ситуація в країні вкрай загострилася.

Весь тягар війни і негаразди лягли на плечі селян. Останньою краплею, що переповнила чашу їхнього терпіння, стала вимога до них здійснювати роботи з укріплення замків. У травні 1358 р. на північ від Парижа спалахнуло повстання, яке швидко поширилося на Північно-Східну Францію. Воно дістало назву жакерія (французькі сеньйори презирливо називали всіх селян жаками). Селяни нападали на замки, знищували записи повинностей, податкові документи, жорстоко розправлялися з сім’ями сеньйорів. Селяни звинувачували сеньйорів у зраді короля, який потрапив у полон. Повстанці не бачили різниці між англійськими і французькими феодалами. Сеньйори не відразу змогли впоратися з цим селянським рухом. Тільки після підступного вбивства керівників повстання було придушено. По деякім часі подібне повстання вибухнуло і в Англії (1381 р.).

Після всіх цих негараздів Франція з великими труднощами відновила свої сили. Дофін Карл хоч і був фізично слабким і боязливим, виявився неабияким державним діячем. Він спромігся 1360 р. укласти мир з Англією. За цим миром майже третина території Франції відходила під англійське управління, підтверджувалося зобов’язання виплати викупу за короля, зате — і це було головним — англійський король відмовився від претензій на французький престол. Після підписання миру Іоанна II під чесне слово відпустили до Франції. Та коли останній зрозумів, що викупу за нього не буде зібрано, він, дотримавши свого слова, повернувся до Англії, де незабаром помер. Дофін Карл, ставши королем, постарався виправдати дане йому прізвисько Мудрий. Хоча він і скасував рішення Генеральних штатів, та все ж таки впорядкував систему збирання податків, почав формування апарату управління, впорядкував і переозброїв армію, всіляко намагався навести в ній порядок. Наслідки розумних рішень не забарилися.

Після відновлення бойових дій у 1369 р. французька армія під командуванням талановитого полководця Дюдеклена майже повністю визволила територію Франції. У той час змінився характер війни: з війни між благородними рицарями, що воювали за славу, сеньйорів і дам, вона перетворилася на війну між державами і націями.

По смерті Карла V Мудрого ситуація у Франції знову загострилася. Його син Карл VI збожеволів і не міг управляти державою. Розгорілася боротьба за владу між двома угрупованнями, які намагалися посадити на французький престол свого представника. Одне — бургіньйони на чолі з герцогом Бургундським, інше — арманьяки (орлеанці) — на чолі з герцогом Орлеанським. Цією боротьбою вирішили скористатися англійці й відновили війну.

Франція в часи Столітньої війни (Хроніка Сен-Дені, 1415 р.)

Мешканці передмість і сіл вважали за краще ховатися в містах або втікати в ліси, наче дикі звірі, з дружинами, дітьми, зі всім скарбом, ніж зустрічатися з людьми короля (збирачами податків), яких вони боялися більше, ніж ворога. Невдовзі вони справді відчули на власній шкурі, що не було ніякої різниці між цими людьми й англійцями, або що ці люди грабували і чинили розбій лютіше. Силою вони забирали золото, гроші і все, що було найбільш цінним. Їхня жорстокість викликала такий жах, що священики забирали з церков і ховали в надійних місцях скар­би, що належали Богові та святим, тому що грабіжники забирали все, що могли знайти за міськими мурами, і робили це без докорів сумління.

1. Який вплив мала війна на життя Франції?

2. Які страждання несла простому народові війна?

3. Чим можна пояснити поведінку королівських збирачів податків?

Восени 1415 р. англійська армія на чолі з королем Генріхом V висадилася в Нормандії та біля села Азенкур знову розгромила французів.  Англійці вступили до Парижа. За мирним договором 1420 р. Франція та Англія ставали єдиним королівством. Здавалося, що війна скінчилась.

 

Битва під Азенкуром 25 жовтня 1415 р.

 

Король Генріх V проголошувався регентом і наступником французького престолу і взяв шлюб із донькою Карла VI. Син Карла VI — Карл позбавлявся права успадковувати престол. Але дофін не визнав договору і втік на південь Франції, де ще були його прихильники. Якраз тоді померли Генріх V і Карл VI. Знову спалахнула війна. Перешкодою на шляху англійців для повного підкорення країни стала фортеця Орлеан, яку вони взяли в облогу 1428 р. Хоча захисників фортеці було значно більше, ніж англійців, вони мало вірили в перемогу.

 

6. Жанна д`Арк. Завершення Столітньої війни

У березні 1429 р. до двору дофіна Карла, проголошеного Карлом VII, прибула по-чоловічому вбрана дівчина і сказала, що вона — селянка з села Домремі в Лотарингії, що звати її Жанна, а прийшла вона, щоби визволити Орлеан, вигнати англійців із Франції та коронувати дофіна. Про це їй повідомили архангел Михаїл, святі Катерина і Маргарита, що з’являлись їй у видіннях. Жанну допустили до армії. У рицарському вбранні, з королівським прапором у руках вона стала символом майбутньої перемоги. Армія і Франція повірили в диво. У Жанні бачили знаряддя Бога, а Бог не може допомагати неправому ділу. Значить із Францією Бог. Патріотичне піднесення охопило країну. Під прапори Карла почали сходитися ті, хто бажав урятувати Францію.

Тим часом Жанна на чолі армії насправді вчинила диво. За 17 днів французька армія зняла облогу з Орлеана і здійснила рейд до Реймса — міста, де відбувалася коронація французьких королів. Коронація Карла в Реймсі перетворила дофіна в очах французів у “законного” короля. А бо­ротьба за короля у свідомості тодішніх людей — це боротьба за країну.

Після коронації Карл VII з насторогою і підозрою ставився до зростаючої популярності “Орлеанської діви”, боячись, що вона може затьмарити його. Король та його оточення намагалися якось її усунути. Жанні доручали незначні, але ризиковані воєнні операції; під час однієї з них (оборони міста Комп’єнь) вона потрапила в полон до бургундців, що були союзниками англійців. Карл VII нічого не зробив, щоби врятувати Жанну. Вона постала перед англійським судом, на якому судді намагалися довести, що Жанна відьма і єретичка, а тому коронація Карла не мала законної сили. На всі звинувачення Жанна відповідала мужньо й дотепно. Її спалили на площі в Руані як відьму, а попіл викинули у воду.

Хоча Жанна й загинула, справа, почата нею, мала позитивний вислід. У 1436 р. Карл VII вступив до Парижа, а до 1453 р. всю територію Франції, крім міста Кале, було визволено від англійців. Столітня війна скінчилася, хоч і не було підписано ніякого миру.

Карл VII, щоб остаточно вирішити питання зі звинуваченням у тому, що його на престол звела єретичка і відьма, організував процес, який переглянув справу Жан­ни. Під час перегляду з Жанни було знято всі звинувачення; її було виправдано по­смертно.

Столітня війна мала далекосяжні наслідки. Крім розорення країни і значних людських втрат (50% населення), головний з них — це об’єднання Франції та створення сильної централізованої держави. Єдина армія та єдиний податок стали її головними ознаками. Так, якщо раніше рицар йшов на війну тому, що був пов’язаний з сенйором клятвою вірності, то солдат — із обов’язку перед державою. Раніше побори на загальнодержавні потреби відбувалися за згодою тих, хто платив; тепер податки належало платити за підданство, і ніхто згоди вже не питав. Отже, Франція вийшла з війни зовсім іншою державою, що й визначило її подальшу долю.

 

7. Завершення об`єднання Франції

По завершенні Столітньої війни деякі французькі володіння залишалися за межами влади французького короля. Боротьбою за їх приєднання була заповнена друга половина XV ст. Головну роль у завершенні об’єднання Франції відіграв Людовік XI (1461 – 1483 рр.).

Людовік XI був видатним політиком і дипломатом свого часу, а ще — першим із королів Франції, влада якого була необмеженою, тобто абсолютною. Своєю зовнішністю він мало нагадував могутнього короля: худий, згорблений, вбраний у потертий довгий камзол, постійно стурбований і заклопотаний справами. Саме ця людина наводила жах на своїх ворогів і суперників. Війна, інтриги, підкупи, союзи стали його зброєю. Крім збирання земель, він вельми переймався їхнім економічним розвитком. Промисли і торгівля були його пристрастю.

Головною перешкодою на шляху Людовіка XI до об’єднання країни був герцог бургундський Карл Сміливий, який мав значні воло­діння на сході Франції та в Нідерландах. На відміну від інших великих феодалів, які чинили опір Людовіку XI, Карл Сміливий у своїх володіннях проводив таку ж політику, що і його суперник. Фактично конфлікт між Людовіком і Карлом був конфліктом між двома подібними державами. У цій боротьбі перемогу здобув Людовік XI. Вирішальна битва сталася у 1477 р. біля Нансі. Бургундці зазнали поразки, а Карл загинув. Людовік XI був у захваті від смерті свого головного противника і відразу наказав захопити його володіння. Бургундська держава припинила існування. Крім Бургундії, Людовік зумів приєднати до своїх володінь Пікардію на півночі, Беррі в центрі та Прованс на півдні Франції.

Син Людовіка XI — Карл VIII (1483 – 1498 рр.) приєднав останнє володіння, що зберігало самостійність — герцогство Бретань (1491 р.). Так завершився тривалий процес політичної централізації Франції, що розпочався за Капетингів, а завершився за династії Валуа. У XVI ст. Франція стала однією з найбільш могутніх і централізованих держав Європи.

 

Перевірте, як запам’ятали

1.      Хто був засновником династії Капетінгів?

2.      Назвіть чотири видатних представників королівської династії Капетінгів.

3.      Що таке феодальна роздробленість?

4.      Яке герцогство було доменом королів Франції?

5.      Хто був найнебезпечнішим суперником французьких королів у боротьбі за об`єднання країни?

6.      Які верстви населення і чому підтримували об’єднання Франції?

7.      Що таке Генеральні штати? З якою метою їх було скликано? Як вирішувалися питання на цьому зібранні?

8.      Які наслідки мав конфлікт короля Філіппа IV Красивого з тамплієрами?

9.      Коли і з ким вела Франція Столітню війну?

10. Назвіть головні битви війни. Чому французьке рицарство зазнало в них цілковитої поразки?

11. Хто такий Етьєн Марсель?

12. Назвіть причини селянських повстань („жакерії”) у Франції під час столітньої війни.

13. За якого французького короля почалася і за якого завершилась Столітня війна?

14. Кого називали „Орлеанською дівою”?

15. Що зумовило перемогу Франції у війні?

16. З’ясуйте основні наслідки війни.

17. Хто був головним суперником Людовік ХІ у завершенні об`єднання Франції під владою короля?

18. Коли було завершено об`єднання Франції?

 

Подумайте і дайте відповідь

1.      Охарактеризуйте Францію часів правління перших Капетингів.

2.      Визначте фактори, які сприяли об`єднанню Франції, а які заважали.

3.      Вкажіть успіхи і провали в діяльності короля Філіппа IV Красивого.

4.      Які були причини і привід до столітньої війни між Англією та Францією?

5.      Якою була роль Генеральних штатів у подіях війни?

6.      Оцініть роль Жанни д’Арк у перемозі над англійцями.

7.      Які методи використовував Людовік ХІ для завершення об’єднання Франції?

 

Виконайте завдання

1.      Простежте, як відбувалося посилення королівської влади у Франції від початку XII ст. до початку XIV ст., визначивши основні віхи цього процесу.

2.      Складіть порівняльний історичний портрет Людовіка IX Святого і Філіппа IV Красивого. Яке ваше ставлення до їхніх способів досягнення мети?

3.      Підготуйте хронологічну таблицю: „Столітня війна”.

4.      Складіть розповідь про Жанну д’Арк.

 

Для допитливих

Чим була зумовлена більш як сторічна тривалість війни?