§ 16. Арабський халіфат

§ 16. Арабський халіфат

Ви дізнаєтеся

·        Про природу і населення Аравійського півострова.

·        Як виник іслам і яку роль він відіграв у житті арабів?

·        Чому арабам вдалося підкорити великі території в Азії, Африці та Європі.

·        Який внесок арабської культури у скарбницю світової.

 

1. Аравійський півострів і його населення

Більша частина величезного Аравійського півострова, площа якого дорівнює чверті Європи, — це пустелі й степи. Аравія поділяється на кілька різних за природними умовами областей. На південному заході півострова простягнувся Ємен з родючими землями, багатою тропічною рослинністю, високою щільністю населення, яке здавна жило з рільництва і садівництва. Середина півострова — Неджд (“Плоскогір’я”) — величезне, посушливе плоскогір’я, де можливе лише кочове скотарство. Річок тут немає, лише сухі русла, що інколи заповнюються дощовими потоками. Життєдайну воду людям дають виключно криниці. Довга смуга вздовж Червоного моря — Хіджаз (“Кордон”) — придатна хіба для рільництва в окремих оазах. Безмежні простори, особливо на околицях плоскогір’я, залишаються незаселеними.

Природні умови Аравійського півострова спричинили те, що більшість арабів були кочовиками — бедуїнами (“мешканцями пустелі”), які розводили кіз, овець і верблюдів. Життя бедуїна неможливо уявити без верблюда, ця тварина — нерозлучний супутник і засіб існування кочових арабів.

Верблюд ідеально пристосований до життя в пустелі, може декілька днів обходитися без води. Бедуїн харчується його молоком і м’ясом, носить одяг із верблюжої вовни. У пустелі немає дерева чи будь-якого іншого палива, замість нього бедуїни використовують верблюжі кізяки. Кочовики жили в наметах із верблюжої повсті; збрую, сідла, взуття виготовляли зі шкури верблюда. Під час мандрівок верблюди, яких бедуїни ще називали “кораблями пустелі”, перевозили вантажі та сімейний скарб. Верблюд правив за гроші, як одиниця розрахунків. Араби вірили і знали: якщо скінчилася вода чи караван заблукав у пустелі, треба пустити вперед верблюда, — він знайде воду і шлях.

Бедуїни жили племенами, які поділялися на роди і сім’ї. У них існувала знать — шейхи і саїди, які мали великі отари, рабів та отримували більшу частку здобичі під час війн. Всі члени одного племені вважали себе родичами. Більшість арабів поклонялася різним племінним богам: єдиної релігії в них не існувало. З-поміж найшанованіших були бог війни та родючості Астар, богиня місяця Сін, богиня-мати Лат. Уособленнями своїх богів араби вважали рукотворних кам’яних ідолів і природні кам’яні стовпи. Траплялися й нечисленні прихильники іудаїзму та християнства.

Через Хіджаз, уздовж Червоного моря, пролягав старовинний торговельний шлях із Середземномор’я до Африки та Індії, на якому виникли великі торговельні центри, що перетворились у міста — Мекка, Ятриб та ін. Особливо велике значення мала Мекка, що виникла у головному місці зупинки караванів. Її мешканці жили у великих мурованих будинках. Щороку в Аравії, навесні, на чотири місяці припинялися війни, розбійницькі напади і встановлювався загальний мир. У цей час усі араби могли відвідати головне святилище Мекки — Каабу (у перекладі з арабської “Куб”), у стіну якого було вмуровано чорний метеорит. Водночас у місті влаштовувалися різноманітні змагання і великий ярмарок.

Наприкінці VI ст. арабське суспільство охопила криза. Населення півострова збільшилося, бракувало землі. Торгівля занепала через напади іранців, які прагнули, щоб торговельні шляхи проходили узбережжям Перської затоки і збагачували їхню країну. Погіршення умов життя підштовхувало арабів до думки про необхідність об’єднання, щоб разом вести боротьбу за краще існування, але на заваді цьому стояли різні племінні вірування.

 

2. Виникнення ісламу та об`єднання арабів

Об’єднанню арабів сприяла поява нової релігії — ісламу. Засновником ісламу став Мухаммед (570 – 632 рр.). Це ім’я означає “натхненний”, “пророк”. У Європі його називали Магометом.

Мухаммед твердив, що основні положення нової віри йому передані Богом. Учні й послідовники записували його слова. Після смерті Мухаммеда всі ці записи було зібрано в одну книгу — Коран (у перекладі з арабської — “читання”).

Мешканець Мекки Мухаммед належав до бідної родини. У шість років він залишився сиротою і став пастухом. Згодом Мухаммед влаштувався вести торговельні справи багатої вдови Хадіджи і почав мандрувати з купецькими караванами. Незабаром він одружився зі своєю господинею і розбагатів. По деякім часі Мухаммед став казати, що чує голос Бога, який наказує йому залишити торгівлю і проповідувати нову релігію. Мухаммед твердив, що він — знаряддя боже, наступник пророків Аврама, Мойсея та Ісуса. Приблизно 630 р. він розпочав проповідувати іслам (у перекладі з арабської — “покірність”). Не всім мешканцям Мекки сподобалися заклики Мухаммеда віддавати своє майно бідним і звільняти рабів. Він був вимушений перебратися до Ятриба — суперника Мекки. Ятриб, мешканці якого 622 р. прийняли Мухаммеда, почали називати Мединою — містом пророка. Відтоді, з року Хіджри, як називають його мусульмани (ті, що сповідують іслам), ведеться відлік часу в мусульманських країнах. Вчення Мухаммеда швидко розповсюджувалося, і 630 р. він переможцем повернувся до Мекки. У 632 р. Мухаммед помер. Його могила в Медині, як і Кааба, є найбільшою святинею мусульман. За релігійною легендою, після смерті пророк зі своїм конем знісся на небо.

Основною релігійною вимогою Мухаммеда до арабів було відмовитися від поклоніння різним племінним богам і визнати існування єдиного бога — Аллаха. “Немає бога, окрім Аллаха, і Мухаммед — пророк його” — головна релігійна формула ісламу. Вплив на іслам іудейської та християнської релігій виявляється у визнанні Мойсея та Ісуса пророками і попередниками Мухаммеда. Священне місто іудеїв і християн — Єрусалим — визнавалося і мусульманами. Для того, щоби бути мусульманином, потрібно було визнати і виконувати п’ять основних положень:

1)    вірити в існування єдиного бога — Аллаха;

2)    п’ять разів на день виконувати обов’язкову молитву;

3)    раз на рік дотримуватися обов’язкового посту — рамазану — від світанку до заходу сонця;

4)    щоби звільнитися від гріхів, витрачати п’яту частину прибутку на милостиню;

5)    один раз за своє життя здійснити паломництво (відвідання святих місць) до Мекки і Медини.

 

Храм Кааба. Мекка, сучасний вигляд

 

Мухаммед виклав і “заповіт священної війни”. Він вирізнив іудеїв і християн як людей, котрі володіють писанням (Святим Письмом), з якими треба вести шляхетні суперечки, а от язичників закликав знищувати.

На початках свого проповідництва Мухаммед засуджував багатіїв, але згодом відмовився від цього. У Корані зазначено, що нерівність серед людей встановлено Богом, і мусульманин не повинен заздрити тому, хто багатший.

Хасиди (висловлювання і настанови) пророка Мухаммеда

1. Той, кого молитва не стримує від поганих справ, далеко відійшов від Бога.

2. Задоволення від невеликого — невичерпне багатство.

3. Рай — під стопами матерів.

4. Сором — од віри.

5. Сухість очей — ознака жорстокого серця.

6. Найкращі з вас ті, хто закликає вас до блага.

7. Велика це зрада, якщо ти нічого не сказав брату, і той (повіривши), підтвердив сказане тобою, а ти збрехав йому.

8. Аби стати брехуном, достатньо повторювати все те, що почув.

9. Аби стати невігласом, достатньо казати все, що знаєш.

10. Приязність до людей — половина розуму.

11. Добре спитати — половина знання.

12. Шукай знання навіть у Китаї, прагнення до знань — обов’язок кожного мусульманина і мусульманки.

13. Учитель і учень — друзі в добрій справі.

14. Кожен, хто загинув, захищаючи своє майно, — святий мученик.

15. Майно мусульманина — кров мусульманина.

16. Бідність — поріг зневіри, а заздрість може змінити призначення людини.

1. Яке ваше ставлення до настанов Мухаммеда його прихильникам?

2. Чи містять настанови пророка загальнолюдські ідеали, яким повинні слідувати люди незалежно від їхніх релігійних переконань? Доведіть свою позицію.

Після вигнання з Мекки Мухаммед почав виступати за об’єднання всіх арабів у єдину громаду мусульман. Між Мединою і Меккою розгорнулась війна. Більшість простих мешканців підтримували пророка, тому знать вимушена була підкоритися Мухаммеду і впустити його до міста. У 630 р., після повернення пророка до Мекки, більшість арабських племен визнала владу Мухаммеда і прийняла іслам.

Вступивши до Мекки, Мухаммед попрямував до головного святилища — Кааби. Об’їхавши її на коні сім разів, він доторкнувся посохом до чорного каменя і промовив: “Істина прийшла, хай зник­не неправда!” Далі наказав знищити майже 300 різних племінних ідолів, що оточували Каабу. Мухаммед оголосив Каабу головним святилищем усіх мусульман. Заборонив відвідувати її невіруючим арабам, іудеям та християнам. Кожен мусульманин, як казав Мухаммед, повинен хоча б раз у житті побувати в Каабі. Головним святилищем її було визнано тому, що за арабськими переказами Каабу побудував “праотець євреїв” Аврам для свого сина Ізмаїла, якого араби вважали своїм родоначальником. Аврам, як і мусульмани, вірив у єдиного бога, якому й присвятив цей храм, а язичники, на думку Мухаммеда, згодом опоганили святиню.

Тепер Кааба міститься в центрі мечеті аль-Харам (“Священної”). Це — кубічна кам’яна будівля заввишки у п’ятиповерховий дім. У ній зберігається “чорний камінь”, подарований Богом Адамові — першій людині на землі.

Так під прапором ісламу Мухаммед об’єднав арабські племена. На час смерті Мухаммеда під його владою перебувала більша частина племен, що населяли Аравію.

 

3. Завоювання арабів за часів перших халіфів

Після смерті пророка між його старими прихильниками і мединською знаттю почалися суперечки про спадкоємність. Адже річ була не тільки в тому, хто буде релігійним вождем, а й у тому, хто очолить державу, створену ним. Врешті було вирішено, що державою керуватимуть халіфи — “заступники пророка”. Надалі кожен правитель арабів називав себе саме так. Перші чотири халіфи, які правили в 632 – 661 рр., були близькими друзями і родичами Мухаммеда.

Халіфи закликали народ рушати в похід за поширення ісламу, обіцяючи кожному винагороду як за життя, так і по смерті. Світ ісламу перейшов у наступ: розпочалася доба арабських завоювань. Найзначніші загарбання було здійснено за правління другого халіфа — Омара (634 – 644 рр.). Араби відвоювали у Візантії Сирію, Палестину, Єгипет і Лівію, а в Ірану — значну частину його західних земель аж до Закавказзя. Зберігся переказ, що після завоювання Єгипту халіф Омар наказав знищити славнозвісну Александрійську бібліотеку, сказавши: “Все, що відповідає Коранові у стародавніх книгах, є в ньому, а те, що не відповідає, не потрібне мусульманам”.

Воєнним успіхам арабів сприяли переваги у військовій тактиці. Вони створили першокласну легку кінноту, що стрімкими атаками наводила жах на піхоту противника і не менш успішно атакувала важких кіннотників ворога. Її поява стала можливою завдяки винайденню китайцями стремен. Саме спершись на них, арабські вершники розрубували шаблями ворогів майже навпіл. Значну роль відігравало й те, що завоювання арабів мали форму “священної війни в ім’я Аллаха”. Кожен загиблий на цій війні, як казали халіфи, опинявся в раю і отримував вічне блаженство. Воєнні успіхи надихали на нові походи. У завойованих країнах араби захоплювали насамперед майно багатіїв, тому більшість поневолених бачила в них визволителів. Араби давали релігійну свободу населенню завойованих країн, але водночас різними пільгами заохочували перехід місцевих жителів у мусульманську віру. Внаслідок завоювань виникла величезна держава — Арабський халіфат.

Вже за перших халіфів розгорнулася боротьба за владу в Арабському халіфаті. Особливо посилилася вона за старого і безвольного третього халіфа — Османа (644 – 656 рр.) і четвертого халіфа — Алі (656 – 661 рр.). Обох їх убили змовники. Після цього престол захопив намісник Сирії Муавія з роду Омейя. Він став засновником нової династії Омейядів. Так розпочався новий період в історії Арабського халіфату.

 

Арабські завоювання VII-IX ст. Утворення халіфату

 

4. Омейяди та Аббасиди

Муавія відмовився жити у Мецці чи Медині та залишився в Дамаску, що перетворився у столицю халіфату. Дамаський халіфат Омейядів проіснував близько 90 років (661 – 750 рр.). За цей час араби значно поширили свої володіння. До кінця VII ст. арабські завойовники підкорили частину Вірменії, Південний Азербайджан, частину Північної Африки. До 711 р. вони захопили всі африканські володіння Візантії на захід від Єгипту (сучасні Лівія, Алжир, Туніс, Марокко) і дали їм арабську назву Магриб — “Захід”.

У 711 р. араби розпочали завоювання Іспанії, де жили вестготи. Полководець Джебель аль-Тарік із 7 тис. кіннотників переправився через протоку Геркулесові стовпи, названу пізніше його ім’ям (Гібралтар). Він розгромив вестготів і дуже швидко підкорив майже всю Іспанію.

Араби спробували підкорити і Франкське королівство, проте зазнали поразки від франкського майордома Карла Мартелла. Просування ісламу до Західної Європи було зупинено. На сході арабські полководці просунулися в глиб Середньої Азії, оволоділи Хівою, Бухарою, Самаркандом, завоювали Афганістан і північно-західну частину Індії до р. Інд. Три рази здійснювали араби походи на Константинополь, у 717 – 718 рр. протримали його рік у облозі, однак підкорити так і не змогли. Візантійський імператор Лев ІІІ Ісавр ціною надзвичайного напруження сил імперії зумів зупинити загарбників. Унаслідок завоювань кордони халіфату Омейядів простяглися від Атлантичного океану на Заході до Китаю та Індії на Сході. За своїми розмірами Арабський халіфат перевищував такі держави давнини, як Римська імперія за часів її розквіту чи держава Александра Македонського.

У 750 р. Омейядів скинула іранська та іракська знать, невдоволена засиллям сирійсько-арабських можновладців. Халіфом став Абул-Аббас Кривавий, за наказом якого було знищено всіх Омейядів. Він заснував нову династію Аббасидів, що правила у 750 – 1055 рр. Столицю халіфату було перенесено до Багдада в Іраку. Багдадський період історії халіфату називали “золотим віком Аббасидів”, часом нечуваної розкоші халіфів.

Столиця Аббасидів вражала сучасників своїми розмірами, численними палацами, парками халіфа та його наближених. У сутінках парків дзюркотіли фонтани, співали дивовижні птахи.

На величезних ринках Багдада можна було зустріти купців із найвіддаленіших країн світу — візантійців, китайців, індійців, малайців. Тут продавали шовкові тканини з Китаю, екзотичні пахощі з Індії, хутра з далеких слов’янських країн. Купці й мореплавці розповідали про дивовижні далекі землі. Не дивно, що і ті часи, і сам багдадський халіф Гарун аль-Рашид стали прототипами героїв казок “Тисячі і однієї ночі”.

 

5. Суспільний лад халіфату

За перших чотирьох халіфів державою керувала вища релігійна особа, яку обирали з друзів і родичів Мухаммеда. Після приходу до влади Омейядів посада халіфа стала спадковою. Халіфат перетворився на теократичну монархію, що набула рис східної деспотії — форми державного устрою, за якої монарх має необмежену законодавчу і судову владу, не відповідає ні перед ким за свої вчинки, утверджується способом насильства і терору.

Арабський халіфат був державою, створеною внаслідок завоювань різних народів. Утримувати їх у покорі можна було лише силою. Халіфи створили для цього величезну постійну армію — до 160 000 вояків, а для власного захисту — палацову гвардію. За арабськими законами вся земля належала халіфам, які лише тимчасово поступалися її частинами своїм слугам. Після смерті вельможі все його майно переходило до скарбниці халіфа, і виключно від бажання і прихильності халіфа залежало, чи отримає нащадок померлого якийсь спадок.

Величезна кількість чиновників стежила за сплатою податків до скарбниці халіфа. Існували три основні види податків:

1)    харадж — земельний податок;

2)    джизія — подушне, що сплачували немусульмани;

3)    зякят — десятина, що надходила в розпорядження халіфа.

 

Судочинство здійснювалося на основі Корану і Сунни — книги доповнень до Корану. Не всі араби вважали Сунну священною книгою, рівною за значенням Коранові. За часів Омейядів мусульманський світ розколовся на сунітів, які визнавали Сунну і підтримували халіфа, та шиїтів, які не визнавали Сунни і не підтримували Омейядів.

Як і всі попередні імперії, створені внаслідок завоювань, Арабський халіфат занепав і розпався. Причин розпаду Арабського халіфату було декілька. По-перше, халіфат силою об’єднав народи, які мали різну історію та культуру. Відтоді, як вони опинилися під владою арабів, не припинялася їхня боротьба за незалежність. По-друге, влада халіфів, що поринали у нечувану розкіш, а управління державою передавали своїм наближеним, що далі, то більше слабшала. Еміри (намісники халіфів), які управляли на місцях, намагалися зробити свої володіння і владу спадковими, унезалежнитися від халіфа.

Все це призвело до того, що від кінця VІІІ ст. до початку ХІ ст. халіфи втратили більшість своїх володінь. У 1055 р. Багдад завоювали турки-сельджуки, халіфат припинив існування.

 

Розпад Арабського халіфату

 

6. Культура халіфату

Російський дослідник А.Гуревич стверджує: „Найбільший внесок араби зробили в науку і філософію, до того ж цей внесок був двоякий. По-перше, араби були посередниками між Заходом і Далеким Сходом, а також між Античністю і Середньовіччям”.

 

Доба Арабського халіфату збагатила світ визначними культурними досягненнями. Хоча ми і називаємо цю культуру арабською, це не зовсім вірно, бо вона ввібрала культури народів, підкорених арабами. Араби проявили рідку здатність засвоїти знання і традиції підкорених народів. Більше того, вони зуміли поєднати культурні досягнення різних країн в одне ціле на основі ісламу та арабської мови. Арабська мова стала офіційною: на ній складалися документи, велись переговори і молилися. Крім того вона стала мовою науки і культури всього мусульманського Сходу.

 

Зразок арабської каліграфії

 

Найвагоміший внесок зробили араби у розвиток природничих, точних наук, філософії та медицині. Вони вивчали й перекладали арабською праці Арістотеля, Гіпократа, Евкліда, Птолемея. Європейці ознайомилися з працями Арістотеля за перекладами латинською мовою з арабської. У Багдаді, Кордові, Каїрі існували вищі школи, у яких поряд із Кораном вивчалися світські науки. Ці вищі школи стали зразками для майбутніх західноєвропейських університетів. Існували величезні бібліотеки (Каїр, Кордова та ін.), де було зібрано сотні тисяч книг. Швидкому поширенню книг сприяло те, що в VІІІ ст. араби запозичили з Китаю мистецтво виготовлення паперу. У Багдаді, Дамаску, Самарканді діяли великі обсерваторії. Арабські астрономи відкрили багато зірок і склали карти зоряного неба, визначили окружність Землі.

 

Сторінка арабської рукописної книги

 

Арабські математики створили алгебру; саме вони стали широко використовувати цифри, що були винайдені в Індії, але відомі нам як арабські.

Араби першими стали робити вівісекцію — розтини живих тварин з метою дослідження функцій частин організму і причин захворювань. У галузі медицини особливо уславився Ібн Сіна (980-1037 рр.). відомий у Європі під ім.`ям Авіценна. У головній своїй праці – „Канон медичної науки” – він звів воєдино досвід античних, індійських і середньоазійських лікарів. Ця праця на багато віків стала настільною книгою лікарів Сходу і Заходу.

Арабські мандрівники (Ібн Фадлан, Аль-Масуді, Ібн Русте та ін.) відвідали першими країни, що не були навіть відомі у Європі. Залишили вони й унікальні описи життя східних слов’ян у ІХ – Х ст. Арабським мандрівникам був відомий значно більший світ, ніж європейцям. Для морських мандрівок араби створили зручний і надійний корабель – дау, точні карти і навігаційні прибори.

Нарешті, для всіх часів і народів неперевершеною пам’яткою арабської літератури залишається “Тисяча і одна ніч”, що увібрала в себе казки різних народів арабо-мусульманського світу.

Швидко розвивалися різноманітні жанри поезії. Одним з найвідоміших поетів був Фірдоусі. Він створив величезний епос „Шахнаме” („Книга царів”), в якому описуються діяння персидських шахів.

Розквіт арабського Халіфату відзначився значним будівництвом. Будувалися величні мечеті, дворці халіфів, мавзолеї-гробниці, фортеці.

 

Мавзолей Саманідів. Бухара, Х ст.

 

Головною спорудою мусульманського сходу була мечеть. Зовні мечеті часто нагадували фортеці, обнесені глухими стінами з мінімумом прикрас. До стін мечетей приєднувалися високі мінарети, з яких віруючих п’ять раз на день закликали до молитви. Проте зовсім інша картина відкривалася, увійшовши до мечеті. Спочатку віруючі потрапляли у прямокутний двір, обнесений арочними галереями. У центрі двору часто був розміщений фонтан для обмивання. З двором поєднувався зал для молитов. Стеля залу тримається на рядах колон. У найвідомішій Кордовській мечеті (VІІІ-Х ст.) нараховується близько тисячі мармурових колон. Освічувалася вона 250 люстрами з 7000 лампами. Найкрасивішою вважається Каїрська мечеть (ХІV ст.). Святим місцем у мечеті є міх раб – ніша у стіні, повернута у бік Мекки і багато прикрашена різьбою або мозаїкою. Ті, що моляться завжди повернуті до міх раба. У мечетях немає ані ікон. Ані фресок. Іслам забороняє зображати Бога і поклонятися будь-яким зображенням. Проте інтер’єр мечеті багато прикрашений арабесками – переплетеними між собою лініями, геометричними фігурами і квітами. Арабески виконані мозаїкою, різьбою, інкрустацією. Поряд з орнаментом на стінах мечетей багато написів (вислови з Корану), які самі нагадують орнамент (в’язь). Це – мистецтво каліграфії, яким араби володіли віртуозно.

Араби вміли красиво організувати свій побут і дозвілля. Поєднавши традиції античності, Візантії, Персії араби створили витончену східну розкіш. Створені арабськими майстрами предмети розкоші (найтонші тканини, кераміка, скло, прикраси, зброя) були жаданими на просторах від Китаю до Європи. Великого успіху арабська культура здобула у прикрашенні палаців і розведені садів. Уміли араби і організувати і дозвілля: полювання і застілля, шахи і нарди, музика і танці. Арабам належить винахід такого популярного тепер музичного інструменту, як гітара. Великою популярністю у арабів користувалися бані, що були не тільки місцем де милися, а і своєрідними клубами, де зустрічалися друзі. За столом араби запровадили переміну блюд, миття рук, користування зубочистками.

Арабська культура мала великий вплив на Західну Європу. Захоплена арабами Іспанія стала джерелом, звідки поширювались у європейські країни наукові знання. Європейці-християни приїздили вчитися до Кордови, яку вони називали “світлою красою світу, юним дивним містом, сяючим у блиску своїх багатств”. Звідси вони привозили до Європи перекладені арабською мовою праці вчених давнини. У європейських монастирях існували центри перекладу з арабської мови латинською. Так, завдяки арабам, середньовічна Європа дізнавалася про наукові досягнення різних часів і народів. Крім того європейці багато запозичили у арабів у побуті та повсякденному житті.

 

Перевірте, як запам’ятали

  1. Де знаходиться батьківщина арабів?
  2. Охарактеризуйте природні умови і населення Аравійського півострова.
  3. Якими були вірування арабів до виникнення ісламу?
  4. Хто вважається засновником ісламу і чому?
  5. Де знаходить головна святиня арабів? Як вона називається?
  6. У якому році відбулося об’єднання арабів під зверхністю Мухамеда?
  7. Як називається священна книга мусульман?
  8. Куди були спрямовані воєнні походи арабів? Які території їм вдалося завоювати.
  9. За якого халіфа були здійснені найбільші завоювання арабів?
  10. Які битви поклали край просуванню арабів в Європу?
  11. Яку назву мала держава арабів?
  12. Назвіть династії правителів арабської держави?
  13. Коли припинив своє існування арабський халіфат?
  14. Якими культурними досягненнями збагатили світ араби?

 

Подумайте і дайте відповідь

  1. Визначте причини появи ісламу. Чого навчає мусульманська релігія? Які основні положення ісламу?
  2. Чому іслам досить швидко поширився серед арабських племен?
  3. Поясніть, чому арабські завоювання були здійснені відносно швидко і з невеликими силами.
  4. Чим суспільний лад халіфату відрізняється від ладу Франкського королівства за часів Хлодвіга?
  5. Що зумовило розпад і занепад арабського халіфату?
  6. Завдяки чому арабська культура досягла значних здобутків? Які її витоки?

 

Виконайте завдання

  1. Порівняйте іслам і християнство. Визначте спільні та відмінні риси.
  2. Складіть порівняльну таблицю: „розвиток Арабського халіфату за часів правління династій Омейядів та Аббасидів”.
  3. Розкрийте зміст понять і термінів: бедуїн, емір, халіфат.  
  4. Підготуйте розповідь про завоювання арабів за перших халіфів.
  5. Визначте ключові моменти історії Арабського халіфату.

 

Для допитливих

Чому саме Аравія стала колискою нової світової релігії?

 

  

<< § 15. Візантійська імперія § 17. Північна Європа у VIII – ХІ ст.  >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus