§ 55. Християнська церква (підручник)

§ 55. Християнська церква

1. Константин Великий. Утвердження християнства в імперії

На кінець III - початок IV ст. християнство вже мало велику кількість прихильників, що весь час зростала. Добре організовані християнські общини об'єднувалися, утворюючи церковну організацію імперії. Общинами керували старійшини (пресвітери), служителі (диякони) та адміністратори (єпископи). Константин оцінив міць та авторитет християнської церкви. Вирішивши скористатися цим для зміцнення імперії, він перейшов до рішучої підтримки християнства. У 313 р. Константин і його союзник на той час Ліциній у Медіолані (Мілані) видали указ (едикт), яким християнство оголошувалося рівним з іншими релігіями. Майно, відібране Діоклетіаном у християн, було повернуто або за нього виплатили гроші. Це був вирішальний крок до перетворення християнства із гнаної релігії на панівну. Християнські священики брали участь в урочистостях з нагоди заснування нової столиці – Константинополя. Проте сам імператор прийняв християнство незадовго до смерті. З наверненням у віру імператора християнство стало загальновизнаною релігією. З того часу християни підтримували імператорів, церква з повагою ставилася до Константина. Навіть коли християни пізніше нищили статуї ненависних їм імператорів-язичників, кінний пам'ятник Марку Аврелію залишився цілим лише тому, що цю скульптуру вважали зображенням Константина.

Один із наступників Константина – Флавій Клавдій Юліан у 361-363 рр. на короткий час повернув язичництво, за що був названий Відступником. Він заборонив християнам навчатися в школах і навіть сам виступав з промовами, спрямованими проти них.

Юліан загинув під час війни з персами у 363  p., і відтоді християни почали відновлювати свій вплив на жителів Римської імперії. Проте у віддалених від міст поселеннях ще утримувалася стара язичницька віра.

З 390 р. в країні почалося переслідування язичників і знищення храмів старих богів. У 391 р. натовп християн під керівництвом єпископа Феофіла пограбував та зруйнував величний храм бога Сонця в Александрії.

У 392 p. імператор Феодосій І офіційно заборонив язичницькі вірування. Християнство стало державною релігією. Переслідуючи язичників, імператор заборонив Олімпійські ігри, присвячені грецьким богам. Руйнувались або перетворювалися на християнські чудові храми.

Тоді ж світова культура зазнала, можливо, найбільшої за всю історію втрати – була спалена Александрійська бібліотека, книжки якої зберігали тисячолітню мудрість давніх цивілізацій. Зв'язок часів перервався.

 

Виникнення і поширення християнства

 

2. Християнська церква

Християни об’єднувалися у спільноти. Найголовніша заповідь християнських спільнот засновувалася на істинно Божественній любові – любові до ближнього. У спільноті всі мали рівні права і були зобов'язані допомагати один одному. Члени спільнот вважалися братами, не існувало жодних відмінностей між різними племенами та народами, між рабами та вільними людьми. У перших спільнотах спочатку існувало загальне майно, а головним правилом було "хто не працює, хай не їсть". Віруючі вважали, що тільки бідні та знедолені мають право на винагороду у загробному житті. У проповіді говорилося: "Верблюдові зручніше пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти у царство Боже". Християни засуджували багатство, тому спочатку багаті люди могли стати членами спільноти тільки у випадку, якщо вони перед тим роздали усе своє багатство. Потім від заможних людей вимагалося лише дати щедрі пожертвування на користь спільноти. Віра у друге пришестя Христа та щасливе загробне життя сприяла вдосконаленню відносин між людьми. У посланнях до власників рабів говорилося: "У гніві своєму не давайте наказів рабові своєму або рабині, що надіються на того ж бога..." Рабів закликали: "Ви ж, раби, коріться панам вашим, як образові бога, по совісті і зі страхом".

Між спільнотами були встановлені тісні зв'язки, які підтримували спеціальні посланці: апостоли та проповідники. Деякі члени спільнот листувалися. Апостоли, будучи проповідниками нової віри, ставали організаторами спільнот, збирали внески, необхідні для їх діяльності.

Згодом керівниками спільнот стають єпископи – "наглядачі" громадського майна. Їм допомагали пресвітери (старійшини), стежачи за порядком під час молитовних зборів, диякони – організатори повсякденного життя громади.

З окремих спільнот утворилася єдина організація християн, яка одержала назву християнської церкви. Церквою називається об'єднання віруючих на основі спільності релігійних поглядів та обрядів. На чолі церкви стояли єпископи. Спочатку християни не мали спеціальних богослужебних споруд. Вони збиралися у звичайних будинках, разом молилися, відзначали свята, обговорювали норми поведінки в житті, слухали читання Євангелій, співали гімни богові.

 

Поняття і терміни

Церква – релігійна організація, яка об'єднує прихильників тієї чи іншої релігії; споруда, де відбуваються богослужіння.

 

3. Боротьба з єресями

У зв'язку із збільшенням кількості общин християнство ще наприкінці II ст. зіткнулося з серйозною проблемою. Вона полягала в тому, що життя і діяння Ісуса Христа, описані в Євангеліях, християни розуміли й тлумачили по-різному. Суперечки навколо християнської віри точилися не лише на сторінках книжок відомих на той час мислителів. Вони виникали на вулицях міст, інколи поділяючи людей на непримиренні групи. Щоб утвердити в усіх общинах одне розуміння вчення Ісуса Христа й однакові обряди, єпископи разом з пресвітерами збиралися для обговорення спірних питань.

Ухвалене спільне рішення було обов'язковим для всіх. Той, хто відступав від затвердженого порядку або вчення, вважався єретиком. Його відлучали від церкви.

І християнська церква, й імператори, які спиралися на неї, карали і висилали єретиків, намагаючись зміцнити нову релігію.

У 325 р. за ініціативою Константина Великого в місті Нікеї було скликано всіх єпископів на перший Вселенський собор. На ньому затвердили основи віри, її символи й засудили єретиків. З того часу вселенські собори скликалися, коли виникала потреба розв'язати важливі для християн питання.

 

Християнський символ IV ст.

 

Поняття і терміни

Єресі – течії в християнстві, що відхилялися від офіційного віровчення і були заборонені церквою.

 

Запитання і завдання

1. Чому християнство стало державною релігією?

2. Яка роль імператора Костянтина в утвердженні християнства?

3. Які методи застосовували християни, утверджуючи свою віру?

4. Що таке єресь?