§ 54. Римська імперія у III та IV-V ст. н. е. (підручник)

Тема 11. Пізня Римська імперія                                                                                                     

 

§ 54. Римська імперія у III та IV-V ст. н.е.

1. Криза Римської імперії

У II–III ст. н.е. велетенська Римська імперія вступила у тривалу кризу. Дедалі рідше збиралися народні збори і до III ст. н.е. зовсім зникли. Сенат уже не розв'язував важливих проблем держави. У провінціях постійно було неспокійно. Повставали не тільки підкорені народи, а й легіони, які повинні були тримати їх у покорі. Частина провінцій проголосила незалежність. Армія – опора імператорського Риму – втратила боєздатність і дисципліну.

Скарбниця держави спорожніла через витрати на величезну армію та розкіш імператорського двору. Почалося знецінення грошей – інфляція. Срібні гроші замінювалися мідними. Втрачався зв'язок з провінціями й занепадала торгівля. Нехтування римлянами законів, звичаїв і традицій призвело до небувалого зростання злочинності.

З припиненням загарбницьких воєн Рим уже не отримував невільників. Тому рабів примушували працювати все більше. Щоб раби трудилися старанніше, господарі надавали їм ділянку землі, дозволяли мати сім'ю, власне майно, їх називали «рабами з хатинами» – колонами. Але зазвичай колонам не вдавалося зміцнити своє господарство, вони поступово заборговували заможним римлянам і розорялися. Тоді їх уже продавали з земельною ділянкою та боргами.

На цей час серед римлян виникла велика кількість нероб, їх цікавили лише «хліб і видовища», а також чи роздаватиме гроші черговий імператор. Усе це послаблювало імперію та наближало її загибель.

 

Поняття і терміни

Криза – складне становище, загострення суперечностей.

Інфляція – надмірне збільшення кількості грошей і швидке їх знецінення.

 

2. «Солдатські» та «сенатські» імператори

Після смерті Коммода поновилася кривава боротьба між різними претендентами на владу, які спирались на війська у провінціях і загони преторіанців. Інколи сенат зводив на трон своїх імператорів, але найчастіше перемагав висуванець армії. У 193 p., підтриманий своїми солдатами, владу в Римі захопив представник заможного роду Северів з фінікійської колонії в Африці Луцій Септимій Север (146-211 рр.). Він переїхав до Риму, коли йому виповнилося 20 років. Тут Луцій Септимій зробив військову та політичну кар'єру. Ставши імператором, він розпочав боротьбу за владу над усією державою з Песценнієм Нігром та Клодієм Альбіном, яких їхні прихильники проголосили імператорами в інших частинах Римської держави. Север замирився з Клодієм, а іншого супротивника довелося перемагати на полі битви. Згодом Север позбувся й Клодія і став одноособовим правителем. Щоб зміцнити свою владу та отримати величезний спадок, новий імператор оголосив себе сином Марка Аврелія. Прагнучи здобути підтримку та любов римського народу, він додав собі ім'я Антонін, що належало попередній популярній династії, яку шанували в Римі.

Ворожий щодо сенату, Север розраховував лише на підтримку армії. Тому й реформи свої розпочав з армії: розпустив стару преторіанську гвардію, яка складалася з римських громадян, і набрав нові загони із солдатів сирійських та дунайських легіонів; посилив кордони, убезпечивши державу від нападів зовнішніх ворогів. У 211 р. імператор помер, залишивши двох синів-спадкоємців – Цезаря Бассіана Каракаллу (186-217 рр.) і Августа Гета. Братів підтримали сенат, легіонери і преторіанська гвардія. Але двом правителям був замалий імператорський трон. Вони так ворогували між собою, що навіть поділили на дві частини палац свого батька, відгородившись один від одного. Вирішили поділити й країну. Августу Гету мала відійти східна частина імперії із столицею в Александрії Єгипетській, а Каракаллі – західна із столицею в Римі.

Матері вдалося умовити синів не припускатися такої фатальної помилки. Однак ворожнеча не припинилася, і за наказом Каракалли Августа було вбито. Щоб виправдати цей вчинок, Цезар Бассіан розповідав усім, що брат готував змову проти нього. А остаточно імператор заспокоїв римлян у традиційний спосіб – роздаванням грошей. Винагороджуючи преторіанців, які підтримали його, за один день він витратив усі гроші імператорської казни.

Правління Каракалли було жорстоким. Імператор страчував друзів брата, і власних друзів, і ворогів держави. Будь-яка непокора викликала у нього шалену лють. Так, коли жителі Александрії Єгипетської відмовилися виконувати наказ про додатковий набір в армію, Каракалла наказав зруйнувати значну частину міста і вбити близько 10 000 чоловік.

За час свого правління імператор дарував права громадянства жителям римських провінцій, провів грошову реформу, розбудовував дороги. У 212-216 рр. були збудовані відомі громадські лазні, які дістали назву «терми Каракалли».

Як людина настрою, він оголосив війну Парфянському царству лише тому, що його правитель відмовився видати заміж за римського імператора свою дочку. Ця війна була останньою подією в житті Каракалли. У 217 р. його вбив командир особистої охорони Марк Макрин. Як стверджували сучасники, Рим святкував смерть імператора.

Після смерті Каракалли владу захопив Марк Макрин. Його невдале правління тривало до 16 травня 218 p., коли його вбили власні солдати й проголосили черговим імператором Елагабала (204-222 рр.). Чотирнадцятилітній імператор увійшов у історію не державними справами, а неймовірною жорстокістю та марнотратством. Названий на честь одного зі східних богів, він приносив йому в жертву хлопчиків і дівчаток. На весь Рим були відомі його лотереї, у яких можна було виграти 10 верблюдів або 10 мух. Чесних людей він вважав не гідними поваги.

У звичайних римлян ненависть викликали розкішні обіди Елагабала з екзотичними стравами. Розважаючись, імператор наказував засипати гостей пелюстками квітів. Інколи пелюсток було так багато, що дехто помирав від задухи. Державні справи Елагабала не цікавили, але він дорого продавав усім бажаючим звання та посади. Правління Елагабала викликало хвилю обурення серед римських громадян. Солдати знову повстали і вбили імператора. Навіть після його смерті римляни з ненавистю говорили про тирана.

 

Цікаво знати

Сирійські жерці напророкували Елагабалові смерть унаслідок змови. Тому за життя імператор приготував для себе золоті мечі, щоб заколоти себе, отруту у вишуканому та прикрашеному дорогоцінним камінням посуді. Він говорив, що смерть повинна бути розкішною.

 

Наступником Елагабала у 222 р. став Александр Север (208-235 рр.). Новий імператор здобув гарну освіту, знав кілька мов, непогано малював, співав, грав на музичних інструментах, був добрим оратором. Александр мав плани відродити могутність імперії. Зокрема, він значно скоротив витрати на утримання двору, провів грошову реформу, поповнив запаси продовольства, витрачені Елагабалом, відкрив нові навчальні заклади. Але це не допомогло подолати кризу імперії. Становище ускладнилося на початку III ст. н.е., коли на імперію одночасно напали германські племена алеманів і перси. На короткий час Александру вдалося навести лад в армії, і Рим зміг протистояти вторгненню. Але перси завдали імперії відчутних ударів.

Александр Север був людиною миролюбною, тому, щоб зберегти владу та країну, вирішив також домовитися з германцями. Намагання імператора укласти мирну угоду з ворогами викликало шалену лють легіонерів. Солдати, які привели до влади династію Северів, з легкістю вбили в 235 р. останнього її представника – Александра Севера. Далі, як у калейдоскопі, змінювалися імператори – вихідці із простих солдатів: Максимін Фракієць, Гордіан, Децій, Валеріан та десятки інших. Незважаючи на те, що дехто з них намагався дбати не лише про себе, а й про державу, вони гинули насильницькою смертю внаслідок двірцевих змов.

 

3. Реформи Діоклетіана

У 284 р. римським імператором став командир двірцевих військ Діокл (243 - між 313 і 316 рр.). Він змінив ім'я на Цезар Гай Аврелій Валерій Діоклетіан Август. Діоклетіан вимагав від оточення покори та ставлення до себе як до бога. Перед ним падали на землю та цілували його одяг. З правління Діоклетіана, коли давні республіканські органи влади остаточно втратили своє значення, а влада імператора нічим і ніким не обмежувалася, розпочався новий період в історії Римської імперії. Він дістав назву «домінат».

 

Поняття і терміни

Домінат (у перекладі з лат.панування)форма правління державою, за якої влада імператора є необмеженою, а республіканські органи влади втрачають значення

 

Цікаво знати

Діоклетіан покінчив життя самогубством. Він отримав запрошення на бенкет від імператорів Константина та Ліцинія, але відмовився взяти в ньому участь, пославшись на старість та слабке здоров'я. У відповідь імператори надіслали йому листа з погрозами. Пам'ятаючи про загибель багатьох володарів Риму, Діоклетіан вирішив уникнути сорому насильницької смерті прийняв отруту.

 

Діоклетіан отримав у спадок слабку та занепадаючу імперію. У Галлії повстали вільні землероби, колони, раби й місцеві племена, яких підтримали легіони, набрані з галлів. Вони нищили вілли заможних галлів та римлян, вбивали чиновників. Повсталі намагалися утворити незалежну державу і навіть обрали власних імператорів – Аманда й Еліана. Заворушення відбувалися й в африканських провінціях. Дворіччя захопили перські війська. Ззовні Риму загрожували племена франків та алеманів.

Діоклетіан для зміцнення імперії провів низку реформ. Унаслідок військової реформи частина армії була розташована Д. У фортецях на кордонах імперії, а інша перебувала в містах. Це давало змогу контролювати місцеве населення і придушувати повстання на їх початку. У 296 р. нова армія з успіхом здолала повсталих у Єгипті.

Потребувала реформування система управління. Імперія була майже некерованою через величезні відстані. Інколи розпорядження імператора у провінції отримували лише через кілька місяців. Діоклетіан поділив імперію спочатку на дві частини – східну і західну – й призначив своїм співправителем визначного полководця Максиміана. Згодом своїм співправителем західної частини Діоклетіан призначив Гая Галерія (242311 pp.). Максиміан, який управляв східною частиною, також обрав собі співправителя – Флавія Констанція Хлора (264306 pp.). Але й за умов поділу імперії Діоклетіан лишався одноособовим правителем з необмеженою владою. Така система управління дістала назву тетрархія – правління чотирьох. Новий поділ, на думку Діоклетіана, повинен був посилити владу та поліпшити управління імперією. Крім цього, імперію було поділено на 12 областей (діоцезів) і поряд із старими провінціями організовано 100 нових. Збирання податків та придушення повстань покладалися тепер на місцеву владу. Існували окремо військова і цивільна влада.

Ще одним завданням, яке Діоклетіан ставив перед собою, була боротьба зхристиянством. На його думку, християни становили загрозу для влади, оскільки їхні общини нагромадили гроші та були добре організовані. У 303 р. він видав закон, яким заборонив християнство. Було наказано руйнувати церкви й палити християнські книги. Кожен віруючий мав принародно зректися своїх поглядів і принести жертву язичницьким богам та імператорам. Тих, хто відмовлявся, піддавали переслідуванням, тортурам, ув'язненню і навіть страчували. Майно християн конфісковува-ли на користь держави.

У 305 р. Діоклетіан і Максиміан зреклися влади й передали її цезарям Галерію та Констанцію Хлору. Але невдовзі провінції почали проголошувати власних імператорів, які вбивали один одного, борючись за владу.

 

4. Реформи Константина

У 306 p. британські легіонери проголосили імператором талановитого і відважного командира, старшого сина Констанція Хлора Константина. Мирними угодами та зброєю виборював Константин владу. На цьому шляху він здолав Максенція, сина Максиміана, у 312 р. біля містечка Червоні Скелі, поблизу Риму. Війська Максенція були розбиті, а сам полководець утонув у Тибрі. На честь цієї перемоги поблизу Колізею спорудили тріумфальну арку, яка збереглась і до наших часів.

Константин увійшов до Риму. Сенатори, повіривши обіцянкам Константина відродити колишню владу сенату, проголосили його Августом. Проте Константин запровадив для сенаторів державний податок, поділивши їх на класи за кількістю майна та грошей, і дбав про збільшення кількості сенаторів-багатіїв з провінцій імперії.

У 323 р. Константин позбавив влади Ліцинія – володаря сходу імперії, а згодом убив його. У 324 р. Константин, названий пізніше Великим, став одноособовим володарем усієї Римської імперії.

 

Документ

З указу Константина про колонів

Той, у кого буде знайдено чужого колона, повинен не тільки повернути його на місце його походження, а й заплатити за нього подушний податок за той час, що колон у нього перебував. А самих колонів, які надумають утікати, належить закувати у кайдани як таких, що перебувають у рабському становищі, щоб вони були змушені як покарання виконувати обов’язки рабів.

 

Запитання до документа

1. Які покарання передбачалися указом для колонів-утікачів та тих, хто надавав їм притулок?

 

Імператор продовжив реформи, розпочаті Діоклетіаном. Він мав на меті поступово прикріпити вільних людей до землі або ремесла. За реформами Константина, селянин і ремісник мали постійно проживати на одному місці. Заборона переселятись мала забезпечити не лише виробництво сільськогосподарської продукції і ремісничих виробів, а й постійний збір податків для наповнення державної скарбниці. Коло платників податків розширювалося й внаслідок збільшення кількості колонів. Водночас Константин видав указ, згідно з яким жорстоко карали за втечу не лише колонів, а й тих, хто їх переховував.

За правління Константина змінився й склад римської армії. Якщо раніше її основу становили громадяни імперії, то тепер у ній почало з'являтися все більше найманців з племен, що проживали на кордонах імперії. Константин увійшов у історію як перший імператор, за якого варвари ставали навіть римськими консулами.

У 324-330 рр. на місці грецької колонії Візантій на берегах протоки Босфор Константин заснував нову столицю – Константинополь, яку називали «другим Римом». Щоб надати їй величі й розкоші, імператор наказав вивезти до Константинополя величезну кількість статуй і дорогоцінних прикрас з Риму та інших міст держави. У новій столиці збудували храми старим язичницьким богам і християнські церкви. Частина римської знаті переселилася до Константинополя.

Константин помер 22 травня 337 р. Своїми спадкоємцями він призначив синів Константина II, Констанція II, Константа і племінників Далмація Молодшого та Аннібаліана, які відразу почали міжусобну боротьбу за владу.

 

Запитання і завдання

1. Чому деяких римських імператорів II-III ст. називають «солдатськими»?

2. Що принесло імперії правління Септимія Севера, Каракалли?

3. Порівняйте правління Елагабала і Александра Севера.

4. Які реформи провели Діоклетіан і Константин?

5. Чому Діоклетіан переслідував християн?

6. Чим відрізняється домінат від принципату?