§ 33. Давня Спарта (підручник)

§ 33. Давня Спарта

1. Формування Спартанської держави

У XI ст. дорійці завоювали півострів Пелопоннес. Тут близько 900 р. до н.е. вони заснували поселення Спарта, яке згодом перетворилося на місто-державу. Спарту, яка об'єднала під своєю владою навколишні землі в місцевості Лаконіка, ще називали Лаконікою або Лакедемоном. Місцеве населення дорійці перетворили на рабів – ілотів. З виникненням держави ілоти стали її власністю і більше не належали окремим спартанцям. Оскільки ілотів було набагато більше, ніж спартанців, у покорі їх утримували, щороку вбиваючи найсильніших, – це називалося криптіями. Ще однією верствою підкореного населення були періеки – жителі навколишніх земель, які зберегли свободу, але зобов'язувалися платити спартанцям данину.

Оскільки в Спарті родючих земель було мало, спартанці вдерлися до сусідньої Мессенії. Розпочалися Мессенські війни. Перша з них тривала майже 20 років. Переможені мессенці змушені були сплачувати данину в розмірі половини врожаю. Але згодом вони підняли повстання проти завойовників.

Розпочалася друга Мессенська війна. Найбільш яскравим епізодом війни була одинадцятирічна облога міста Ейра. Оборонці мужньо захищалися і дошкуляли нападникам сміливими вилазками. Під час цих битв керівник мессенців Арістомен двічі потрапляв у полон. Першого разу його скинули зі скелі, але він не тільки вижив, а й знову очолив оборону оточеного міста. Вдруге йому допомогла молода спартанка, яка напоїла вином вартових, і Арістомен знову врятувався.

 

Документ

Плутарх про вибори геронтів

У цьому випадку починалося найвеличніше змагання у світі, змагання, де кожен бився до останніх сил. Йшлося не про те, щоб бути оголошеним найпрудкішим із швидких у бігові, найсильнішим із сильних, а найкращим і найрозумнішим між найкращими і найрозумнішими людьми... За свою моральну перевагу переможець отримував по життєво... владу в держав ставав володарем над життям і смертю, честю і безчестям...

Запитання до документа

1. Що мала довести людина, щоб її обрали геронтом?

2. Чи справді геронти були, як стверджує Плутарх, «володарями над життям і смертю, честю і безчестям»? Обґрунтуйте свою думку.

 

Облога Ейри закінчилася трагічно. Спартанці увірвалися до міста, ще три дні тривала кривава битва. Навіть мессенські жінки взялися до зброї. Сили були нерівні, й Арістомен вишикував останніх захисників та, схиливши голову і списа, попрохав ворогів випустити їх із міста. Спартанці, які цінували мужність і військову доблесть, розступилися й дали дорогу. Після завершення війни частина мессенців назавжди покинула батьківщину, а ті, хто залишився, були перетворені на ілотів.

 

2. Державний устрій Спарти. Закони Лікурга

Про державний устрій Спарти ми дізнаємося завдяки законам, які приписують Лікургу. Він належав до царського роду, але відмовився від влади на користь племінника. Після тривалих подорожей Лікург повернувся на батьківщину і запровадив у Спарті нові закони. Згодом він пішов у Дельфи, але взяв від спартанців обіцянку до свого повернення не змінювати запроваджених ним правил. Із Дельф Лікур поїхав на о.Крит, де заморив себе голодом. Тіло Лікурга було спалене, а попіл розвіяний над морем. Отже, Лікург справді ніколи не повернувся додому, і ніхто із спартанців не наважився змінити його закони.

Лікург встановив порядок діяльності народних зборів – апели. Участь у таких зборах мали право брати лише громадяни-воїни. Ці збори ухвалювали закони, вибирали чиновників, провадили суд. Голосування здійснювалося за допомогою крику. Лікург змінив форму царської влади. На чолі держави стояли два царі-полководці – архагети, яких обирали на рік із двох найбільш могутніх та ворогуючих між собою родів. Це давало гарантії, що жоден з них не стане тираном. Царі мали необмежену владу тільки під час війни. У мирний період усі найважливіші питання вирішувала рада старійшин – герусія. Вона складалася з 30 осіб – геронтів. Усі вони мали вік понад 60 років. Геронти обговорювали закони й виносили їх на голосування народних зборів.

Лікург заснував колегію (раду) з п'яти ефорів. Вони скликали народні збори та керували їх роботою, стежили за чітким дотриманням спартанцями чинних законів і традицій. Головним їхнім завданням було не допускати в Спарті необмеженої влади царів. Ефори також спостерігали за зоряним небом і залежно від розташування планет передрікали сприятливі або несприятливі дні для війни, зборів, суду.

Закони про землю. Верховним власником усієї землі, згідно із законом, був поліс. Але землі були поділені серед громадян Спарти на 9000 рівних частин – клерів. їх забороняли продавати чи дрібнити між синами. Клери обробляли не самі власники, а ілоти.

Закони проти розкоші. Щоб зберегти єдність спартанців і унеможливити поділ суспільства на багатих і бідних, Лікург спрямовував свої закони проти можливого збагачення окремих громадян. Так, заборонялося під страхом смертної кари користуватися золотом, сріблом, коштовним камінням. Житла й одяг спартанців були простими та одноманітними. Будинки, згідно із законом, належало споруджувати тільки за допомогою сокири та пилки. Смертною карою закінчувалася спроба спартанця залишити межі держави у будь-яких справах. Хитромудрий Лікург запровадив нові гроші, які нікому не спадало на думку нагромаджувати. Одна монета, що виготовлялася із заліза, важила кілька десятків кілограмів.

 

3. Життя спартанського суспільства

Спартанці були хоробрими, витривалими воїнами. Зазвичай вони не переслідували відступаючих ворогів, вважаючи нижче своєї гідності вбивати тих, хто втікав. Триста найкращих із них ставали особистою охороною царя – гіппеями. Жителі міста вважали себе непереможними у битвах, і тому місто Спарта не було захищене мурами.

Усі чоловіки поліса становили могутню армію. Громадяни Спарти не мали права займатися торгівлею або ремеслом. Серед спартанців не було ні бідних, ні багатих. Спартанське суспільство певним чином нагадувало суспільство Індії. Воно поділялося на дві основні верстви: вільних воїнів і залежних землеробів. Перехід із одного стану до іншого був неможливий. За зраду або боягузтво воїна могли стратити чи вигнати з міста, але не могли перетворити на ілота. Так само, незважаючи на будь-які досягнення та заслуги перед Спартою. ілот або чужоземець не міг стати повноправним громадянином суспільства.

Традицією спартанського суспільства були спільні обіди – сиситії. Це не було просте споживання їжі. За столом збиралося близько 20 чоловіків з одного військового загону, пов'язаних міцною дружбою і ладних померти один І за одного. їх називали сиситами. Учасники сиситії робили щомісячний внесок продуктами – вином, сиром, маслинами та ін. Того, хто не робив такого внеску, не допускали дві спільного обіду, і він втрачав громадянські права.

У Спарті батьки не мали права розпоряджатися своєю новонародженою дитиною – її долю вирішували геронти. І Вони прискіпливо оглядали дитину і, якщо вирішували, що вона слабка, наказували кинути її у прірву.

 

Документ

Плутарх про спартанське військо

Коли військо вишикувалося в бойовому порядку перед ворогом, цар приносив у жертву козу і наказував усім солдатам надіти вінки, флейтистам грати... Сам він починав військову пісню, під яку йшли спартанці... їхні ряди були зімкнуті; нічиє серце не билося від страху; вони йшли назустріч небезпеці під звуки пісень, спокійно і весело... Цар ішов на ворога в оточенні воїнів...

 

Запитання до документа

Що допомагало спартанцям підтримати бойовий дух перед початком битви?

 

Життя спартанців проходило у постійних військових вправах. Хлопчики із семи років вчилися мистецтва війни у спеціальних школах. Тут вони разом зростали, виховувалися, потім разом воювали. Змалечку спартанські діти вчилися точно та чітко висловлювати свої думки. До 12 років вони не носили ніякого одягу, спали на в'язках соломи чи очерету. Найбільш витривалі клали до свого імпровізованого ліжка кропиву. З 14 років їм дозволялося носити зброю. З 16 років і до старості спартанець зобов'язаний був служити в армії. У 30 років спартанець вважався повнолітнім і мав право отримати ділянку землі та одружитися. Неодруженого спартанця суспільство карало. Його могли побити під час релігійних свят.

 

Поняття і терміни

Короткі та влучні вислови, які цінувалися спартанцями, прийнято називати лаконічними (від назви «Лаконіка»).

 

Спартанські жінки були найбільш вільними й незалежними порівняно із жінками інших грецьких полісів. Вони нарівні з чоловіками діставали фізичну підготовку, змагалися під час спортивних ігор, які присвячувалися богині Гері. Жінки цілком і неподільно володарювали у господарстві, тоді як чоловіки займалися військовою справою. Спартанки самостійно виховували своїх дітей: хлопчиків – до семирічного віку, дівчаток – до одруження. Але вони не мали права брати участь у народних зборах.

У цілому життя спартанського суспільства підпорядковувалося жорстким правилам і вирізнялося невибагливим побутом, наданням пріоритету не праці землероба або ремісника, а воїнській доблесті, майстерному володінню зброєю, силі й витривалості.

 

Документ

Плутарх. Життєпис Лікурга (уривок)

16. Як тільки хлопчикам виповнювалося сім років, Лікург відбирав їх в батьків і розподіляв по загонах, щоб вони разом жили та їли, привчалися гратися і працювати один біля одного. На чолі загону вони ставили того, хто був хитрішим та хоробрішим за інших в бійках. Інші рівнялися на нього, виконували його накази і мовчки терпіли покарання, так що головним наслідком такого способу життя була звичка слухатися. За іграми дітей часто спостерігали дорослі і сварили їх один з одним, провокуючи бійку, а самі спостерігали, якими якостями хлопчики обдаровані від природи. Письмо вони вивчали настільки, наскільки не можна було без нього обійтися; в іншому виховання зводилося до вимоги беззаперечно слухатися, мужньо терпіти незгоди та перемагати ворогів.

 

Плутарх. Давні звичаї спартанців (уривки)

Якщо хто-небудь карав хлопчика і він після цього розказував про це батькові, то, почувши скаргу, батько обов'язково карав хлопчика вдруге. Спартанці довіряли один одному і вважали, що ніхто з вірних співгромадян не накаже хлопчику нічого поганого.

Юнаки, де тільки є нагода, крадуть харчі і таким чином вчаться нападати на сплячих або лінивих вартових. Тих, хто попався, карають голодом і батогами. Обід в них такий мізерний, що вони, рятуючись від нужди, змушені бути зухвалими і ні перед чим не зупинятися.

Хлопчиків у Спарті сікли батогами на олтарі Артеміди протягом усього дня, і вони часто вмирали під ударами. Хлопчики гордо та весело змагалися, хто з них довше та більш гідно тримає покарання. Того, хто перемагав, славили, і він ставав знаменитим.

Поруч з іншими цінними введеннями, запровадженими Лікургом для своїх співгромадян, важливим було й те, що відсутність занять не вважалась чимось негожим. Спартанцям було заборонено займатися будь-якими ремеслами, а потреби у накопиченні грошей в них не було. Лікург зробив володіння багатствами ганебним і безславним. Ілоти, обробляючи за спартанців їхні землі, вносили їм оброк, встановлений заздалегідь; вимагати більшу плату було суворо заборонено. Це зроблено для того, щоб ілоти, отримуючи вигоду, працювали із задоволенням, а спартанці не прагнули б до накопичення.

 

Запитання до документів

Яку мету переслідувало, на Вашу думку, таке виховання?

 

Запитання і завдання

1. Опишіть державний устрій Спарти. Які його особливості?

2. Що таке закони Лікурга?

3. Чим становище ілотів відрізнялося від періеків?

4. Які чесноти цінувалися в Спарті?

5. Опишіть життя спартанських дітей.

6. Чому спартанці були вмілими та витривалими воїнами?