§ 21. Культура Дворіччя

§ 21. Культура Дворіччя

1. Міфологія і релігійні вірування

Навколишній світ жителі Дворіччя не поділяли на світ богів і світ людей. Герої їхніх міфів і боги жили поряд із звичайними смертними. Кожна річ чи явище мала свого духа або покровителя. Шумери поклонялися більш ніж 2 000 різних богів. Чому їх було значно більше, ніж у Єгипті? Тому що кожен міський житель обирав для себе бога, який захищав тільки його. За уявленнями шумерів, спочатку існував первісний океан, з якого народилися небесний бог Ану й богиня землі Кі. Від їхнього шлюбу народилися бог сонця Уту, бог мудрості Енкі, бог місяця Нанна та ін.

У великій пошані в шумерів був творець Всесвіту Енліль, який навчив людей обробляти землю і пасти худобу, та богиня кохання Інанна (пізнішеІштар). їм не тільки поклонялися, а й приносили жертви та будували храми. Міфи і релігійні уявлення шумерів найбільш яскраво відобразилися в епосі про Гільгамеша.

Епос про Гільгамеша. Гільгамеш – легендарний цар шумерського міста-держави Урук. Про його пригоди розповідає одна з найдавніших поем – «Сказання про Гільгамеша». її записано на дванадцяти глиняних табличках, які було знайдено під час розкопок столиці Ассирії – міста Ніневія. У поемі описуються як реальні події, так і вигадані. Гільгамешна дві третини бог і на однулюдина. Тому він завжди був одиноким і не знав, куди прикласти богатирську силу. Він хотів перекопати гори, повернути течію річок назад, спорудити вежу до грозових хмар і багато дечого, що не під силу людині. Народ страждав від його витівок, від його неспокійного серця. Поскаржились жителі Урука богам на свою тяжку долю.

 

Цікаво знати

Гільгамеш (з шумер. – пращур – герой; з аккад. – той, що все бачив) – 1. Легендарний цар Урука (кін, XXVII - поч. XXVI ст. до н.е.). Відомий як будівничий укріплень Урука. 2. Міфічний герой; бог справедливості, потойбічного суду; герой епосу про Гільгамеша.

 

І вирішили боги випробувати силу Гільгамеша. І послали проти нього могутнього Енкіду напівзвіра, напівлюдину. Обидва герої вступають у поєдинок, але, наділені однаковою силою, не змогли подолати один одного. Тоді вони укладають між собою дружбу і вічний союз. Подружившись, обидва богатирі здійснили багато подвигів.

Вирішили Гільгамеш і Енкіду визволити з полону богиню кохання Іштар. Вирушили вони в далеку країну, в гори, вкриті кедровим лісом. А ліс охороняло страшне чудовисько Хумбаба Гільгамеш і Енкіду вступають у бій з Хумбабою і вбивають його.

Богиня Іштар закохується в Гільгамеша. Але той не відповідає на її кохання. Ображена й розгнівана Іштар просить свого батька, бога неба Ану, помститися героям. І створив бог Ану страшного небесного бика та послав його в Урук. Одним тільки подихом бик спалював кількасот людей. І все ж герої убивають і цього страшного бика.

Незабаром після перемоги Енкіду захворів і помер. Гільгамеш гірко оплакував смерть свого друга.

«Закрив він другу лице, немов нареченій,

Сам, як орел, над ним кружляє,

Мов левиця, чиї левенята в пастці,

Грізно кидається взад і вперед він,

Мов кужіль, роздирає волосся,

Наче скверну, вбрання зриває».

Пригнічений страхом смерті, Гільгамеш вирушає шукати траву безсмертя. На нього знову чекали небезпечні пригоди й мандрівки. Здолавши всі перепони, він опинився на березі Океану Смерті. Тут Гільгамеш зустрів перевізника, якого звали Уршанабі. З його допомогою цар потрапив на інший бік океану, де зустрів безсмертного бога Утнапіпітима. Герой запитав у нього про секрет вічного життя. Утнапіпітим розповів Гільгамеглу, як йому вдалося врятуватися під час потопу, влаштованого розгніваними богами, та здобути безсмертя.

Також він повідомив про дивовижну рослину на дні океану, яка могла повернути молодість. Тоді Гільгамеш прив'язав до ніг камінь і пірнув у воду. Йому вдалося дістати рослину. І коли, здавалось, мети вже було досягнуто, а секрет розкрито, на заваді царю стала змія. Вона вкрала чарівну рослину, і тепер сама могла омолоджуватися, скидаючи шкіру. А Гільгамеш зрозумів, що люди приречені з часом старіти й помирати. Він гірко плакав, повертаючись до рідного дому. Та коли Гільгамеш побачив збудоване ним величне місто Урук, почув величальні пісні, що лунали на його честь, він сказав собі: «Я і без квітки життя залишуся в пам'яті народу назавжди».

Закінчується поема розмовою Гільгамеша з духом свого померлого друга Енкіду.

У вавилонян серед багатьох богів головним був Мардук. За міфами вавилонян, він створив Землю. А сталося це у битві з богинею Тіаммат. Спочатку він озброївся 15 вогнями та викликав 7 тайфунів. Зібравши їх, він сів у колісницю й кинувся назустріч небезпеці. Мардук убив Тіаммат і поділив її тіло на дві частини, створивши з них Землю і Небо. Потім він створив зірки та заселив планету людьми.

Нарівні з Мардуком у Вавилоні шанували Іштар (Інанну). Вона була богинею скорботи, а також прекрасною богинею кохання. Завоювати прихильність Іштар було нелегко. Вона часто ображалася і переслідувала тих, хто її образив. На думку вавилонян, Іштар спостерігала за людьми у вигляді планети Венери. Ця зірка була символом богині Іштар. Коли вона виступала як богиня війни, то її символом був лев. Міфи розповідають також, що, поступившись у двобої своїй сестрі, цариці світу мертвих, Іштар повинна була віддати їй власну голову. Але вона наказала своєму чоловікові Думузі, щоб він віддав свою голову. Тому її вважали жорстокою богинею.

Перси поклонялися багатьом богам. Жерці приносили їм у жертву різних тварин. Але згодом, за часів правління Кіра II Великого, у персів виникла нова релігія – зороастризм, у якій головними богами були Анхра-Майнью й Ахурамазда (в перекладі з перської – «мудрий повелитель»). Засновником цієї релігії був пророк Зороастр. За легендою, коли йому виповнилося 30 років, він побачив бога, який розповів про вічну боротьбу добра і зла та вічне життя для праведної людини. Після цього він почав проповідувати нову релігію. Поступово зороастризм поширився у Перській імперії, а сам Зороастр був впливовою особою при дворі царя.

Євреї спочатку, так само як і єгиптяни, шумери та вавилоняни, мали багато богів. У І тис. до н.е. вони перейшли до культу одного бога – Яхве (Єгова). Ця релігія дістала назву іудаїзм. Віруючі євреї вважали себе божими обранцями. Вони суворо дотримувались у давнину і дотримуються донині заповідей ( правил), які визначають життя євреїв. Основними в іудаїзмі є 10 заповідей, що, на переконання євреїв, були записані Богом на каменях (скрижалях) і зберігались у ковчезі (скрині) в Єрусалимі. Ось ці заповіді: «шануй батьків», «не убий», «не вкради», «не молись ідолам», «не згадуй ім'я бога без потреби», «не працюй у суботу» та ін.

 

2. Клинопис

Для ділового листування потрібен був простий та дешевий матеріал. Але папірус на берегах Євфрату і Тигру не ріс. Жителі Дворіччя навчилися писати гострою паличкою на маленьких табличках з вогкої глини. Якщо документ був важливим, таблицю висушували на сонці або випалювали. Після цього її можна було зберігати дуже довго. Багато таких табличок збереглося до наших днів.

Спочатку в Дворіччі, як і в Єгипті, «писали» малюнками. Але на вогкій глині важко намалювати складний знак чи літеру, до того ж це вимагало багато часу. Можна було тільки витискувати окремі рисочки – клинці. Тому писемність жителів Стародавнього Дворіччя називають клинописом. Кожний знак складав

ся з кількох клинців. Він позначав або окремий склад, або ціле слово, як і єгипетський ієрогліф. Загалом було вироблено близько тисячі таких знаків. Виникнувши у Південному Дворіччі, клинопис дуже швидко поширився серед народів Передньої Азії. Знаки клинопису читались однаково будь-якою грамотною людиною – шумером, аккадцем, хеттом, ассирійцем, еламітом чи персом.

 

3. Школа

Навчитися читати й писати в Дворіччі було не менш складно, ніж в Єгипті. Тут існували школи для дітей, де готували чиновників-писарів. Школи називались «будинками табличок». Очолював школу директор, якого називали «батьком будинку табличок». Учні називались «синами будинку табличок», а помічник учителя – «старшим братом». «Старший брат» виготовляв таблички-зразки, які потім переписували учні. Він перевіряв письмові завдання й примушував учнів розповідати вивчені ними уроки.

До школи записували 5-7-річних дітей, в основному хлопців. За навчання батьки вносили плату, не рахуючи додаткових подарунків.

Життя учня було зовсім не райським. Уроки відбувалися щоденно і продовжувались від сходу до заходу сонця. Учні сиділи на циновках, розстелених на глиняній підлозі. «Шкільне приладдя» складалося тільки з грудок глини, води в мисках та паличок для письма.

Класів не існувало, молодші і старші учні вчилися разом. В одній школі навчалося 20-30 дітей.

Молодші вчилися розминати глину та ліпити таблички. Старші переписували слова. Помилки змивали водою. Найстарші переписували міфи та легенди, твори звіздарів та математиків, закони царів.

Вчилися в школі по-різному. Одні засвоювали матеріал добре, інші абияк. Не досить здібних і ледачих учнів карали. Для цього при школі тримали спеціального наглядача, якого називали – «власник батога» чи «озброєний ломакою».

Навчання у школі більшість учнів закінчувала у 20-25-річному віці. Випускники шкіл призначалися на вигідні посади: чиновник, писар, воєначальник, збирач податків тощо.

 

4. Наукові знання жителів Дворіччя

Найбільших успіхів жителями Дворіччя було досягнуто в математиці й астрономії. День вони поділяли на двадцять чотири години, одну годину на 60 хвилин, а одну хвилину – на 60 секунд.

Вавилоняни добре знали чотири арифметичні дії і залишили нам таблиці множення і ділення від 1 до 180 000, якими широко користувалися у повсякденному житті. Вавилонянам була відома теорема, що пізніше одержала назву теореми Піфагора.

У Дворіччі було створено календар, який дістав поширення у всій Передній Азії. Рік ділився на дванадцять місяців, кожен з них складався то з 29, то з 30 днів, так що рік мав 354 дні. Помилка в порівнянні з сонячним роком виправлялася введенням високосного року, який складався не з дванадцяти, а з тринадцяти місяців.

Уже здавна жителі Дворіччя почали спостереження за небом. Вавилонські жерці створили зоряну карту. На ній було позначено всі небесні тіла, видимі для простого ока. Тоді ж було встановлено дванадцять знаків зодіаку (Овен, Тілець, Діва, Скорпіон та ін.). Жерці вміли передбачати сонячні та місячні затемнення.

Земля уявлялася пласкою плитою, що плаває в океані. Зверху її накриває прозорий ковпак неба, по якому рухаються зорі. Вавилоняни вважали, що зорі впливають на долю людей і народів. Тому у Дворіччі широко практикувалося ворожіння по зорях. Люди, які займалися таким ворожінням, називалися астрологами (від «астра» зірка).

Певних успіхів досягла у Дворіччі медицина. Лікарі поділялися на терапевтів і хірургів. Вважалося, що причиною хвороби є вселення в організм людини злого духа, демона хвороби. Тому лікарі-терапевти повинні були виганяти їх звідти через замовляння, молитви, чаклунство, спалення статуеток відьом тощо. З рослин виготовляли ліки: настойки, мазі, порошки.

Вавилонські хірурги вміли робити складні операції на оці. Причому в разі невдачі їх очікувало суворе покарання (відрубували кисть руки).

Культура Стародавнього Дворіччя мала великий вплив на сусідні народи і країни. Багато культурних досягнень, якими користується сучасне людство, в зародковому вигляді було вже відомо шумерам, аккадцам та вавилонянам. Від них ці досягнення перейшли до інших народів, які розвивали їх далі.

 

5. Архітектура і скульптура

Війни та невблаганний час знищили більшість архітектурних пам'яток Дворіччя. До того ж основним будівельним матеріалом для шумерів, аккадців і вавилонян була необпалена цегла, на жаль, недовговічна. Храми і палаци будували на штучних підвищеннях, щоб урятувати їх від повеней.

Кожна будівля, житло, храми, палаци, масивні мури із зубцями та баштами були своєрідною фортецею, оскільки доводилось постійно захищатись від ворогів. Споруди мали квадратну або прямокутну форму. Зовні у них не було вікон, тільки двері. Прикладом може слугувати Палац Саргона II у Дур-Шаррукені. Він стояв на високій прямокутній насипній земляній платформі. На ній були такі самі оборонні баніти, як і на мурах. У центрі палацу – великий двір. Ліворуч від нього розташовувалися житлові приміщення, прямо – святкові, праворуч – господарські. Кожна з цих трьох частин мала менші, ніж центральний, двори, розташовані майже хаотично.

На відміну від шумерів і вавилонян, ассирійці споруджували свої храми з каменю й прикрашали їх скульптурами та рельєфами, які зображали сцени полювання, військові подвиги царів. Особливо виразними були тварини У Нововавилонському царстві митці відмовилися від традиційних сюжетів і досягли досконалості в прикрашанні будівель орнаментами.

 

6. Музика

Вже на зображеннях шумерських майстрів можна побачити духові, ударні та струнні інструменти. Найпоширенішою була, очевидно, арфа. Існували навіть спеціальні «будинки музики», де збиралися городяни для того, щоб насолодитися віртуозною грою музикантів.

Про поширення у Дворіччі цього виду мистецтва свідчить клинописна табличка із стародавнього міста Уґарит, на якій були написані ноти ассирійської пісні. Це найдавніший, відомий вченим, записаний музичний твір, який майже на 1500 років старший за папірус із нотами з Греції.

 

Запитання і завдання

1. У релігіях яких народів Дворіччя існував єдиний бог?

2. Чим різнилися храми Давнього Єгипту і Дворіччя?

3. Чим шумерський клинопис відрізнявся від перського?

4. Уявіть себе шумерським учнем і опишіть свій ?шкільний день.

5. Які наукові досягнення народів Дворіччя, на вашу думку, найважливіші для людства?

6. Навіщо Гільгамеш вирішив розкрити секрет вічного життя?

 

 

Світ кочовиків і світ цивілізацій

 

<< § 20. Перська держава § 22. Кочові народи Північного Причорномор`я І тисячоліття до н. е.  >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus