§ 14. Природа і населення Південного Дворіччя

Тема 3. Передня Азія                                                                                                                              

 

Передня Азія та Єгипет в давнину

 

§ 14. Природа і населення Південного Дворіччя

1. Географічне положення і природа Південного Дворіччя

В горах Вірмени беруть свій початок дві річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка була в давнину розташована на берегах цих двох річок (по середній і нижній течії), називають Дворіччям. Греки називали – Месопотамія, що їх мовою означає Межиріччя. Завдяки річковим наносам за багато віків і тисячоліть південний берег Перської затоки обмілів, сама затока відступила на південь.

Розлиття Євфрату і Тигру не таке, як розлиття Нілу – коротке, бурхливе і часто несподіване. Коли навесні в горах Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять з берегів і заливають околиці. Особливо небезпечна повінь під час припливу, коли вода в Перській затоці піднімається. Тоді води річок заливають усю країну. Саме в Дворіччі виник міф про Всесвітній потоп, який нібито знищив майже все на землі. Тому люди, які жили тут, перебували у постійному страху перед повінню. Коли вода поступово спадала, то залишала товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт дуже родючий.

Влітку в Південному Дворіччі надто жарко: спека сягає 50°С у затінку. Від палючого сонячного проміння на горбах усе вигорало. А в низинах вода застоювалась і утворювались непрохідні болота. Вони кишіли різними комахами, укуси деяких із них могли бути смертельними для людини. Тому тут часто лютувала лихоманка, малярія та інші хвороби.

Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була мало придатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів та натиском ворогів).

 

Цікаво знати

Міф про Всесвітній потоп

Багато часу минуло відтоді, як з волі богів виникли перші люди. Стало їх багато на землі, і почали вони шумом і галасом своїм надто богам докучати. Розсердилися боги на людей і вирішили затопити всю землю. Але добрий бог Еа повідомив про це праведній людині на ім'я Утнапішті, сказавши: «Прийшов час рятувати свою душу! Побудуй величезний ковчег з міцним спорядженням і покрий дахом. Надійно просмоли його густою смолою. Потім заведи до нього рідних і близьких, усіх тварин з собою візьми, зерна не забудь, а після того, як сам зайдеш, двері усі надійно позачиняй і засмоли їх».

І накреслив бог Еа на землі малюнок того ковчега. Побудував Утнапішті ковчег, взяв із собою свою родину, умілих ремісників, а також свійських і диких тварин.

І ось чорна хмара затягла усе небо, грізно загримів бог грому. Вдень стало темно, як вночі. Почалася велика злива, а згодом потоп. Все живе на землі загинуло. Навіть богів потоп стрепенутися примусив.

Коли через шість днів і сім ночей закінчився ураган і визирнуло сонце, вода почала спадати. Випустив Утнапішті голуба, і прилетів він назад, не знайшов вільного від води місця. Випустив він ластівку, і вона повернулася ні з чим. Випустив крука, і знайшов крук сушу. Це була вершина великої гори. Причалив до суші ковчег, і вийшли з нього люди й тварини.

На вершині гори Утнапішті насипав очерету й хмизу, запалив вогонь і приніс богам жертву. Боги зраділи жертві і пробачили людям, які врятувалися від потопу.

 

2. Перші жителі Південного Дворіччя

В IX-VIII тис. до н.е. у долині Євфрату і Тигру з'явились перші жителі. В V-IV тис. до н.е. Південне Дворіччя заселялося з двох сторін. Вгору долинами цих річок просувались шумери. Основні їхні поселення знаходилися на півдні Дворіччя, в районі Перської затоки. Ця країна стала називатися Шумер.

 

Шумери

 

Із заходу і північного заходу приблизно в цей час проникли переселенці, які дістали назву аккадців. Вони відрізнялися від шумерів мовою. Оселилися аккадці на північ від шумерів. Їх держава називалася Аккад.

Головним заняттям населення Південного Дворіччя у VI-IV тис. до н.е. було хліборобство і скотарство. Річки, озера та в Перська затока кишіли рибою. В заростях очерету гніздилися водоплавні птахи. З сусідніх забігали степів дикі бики, газелі, страуси та дрібна дичина. Тому жителі Південного Дворіччя займались також полюванням і рибальством. Найнебезпечнішими хижаками були леви.

Каменю, металів і лісу в Південному Дворіччі не було. На місці в достатку були лише глина й очерет, які широко використовувалися. Тому спочатку житла плели з очерету, який обмазували глиною.

Головним багатством Південного Дворіччя була земля. Дуже родючі ґрунти давали великі врожаї. Геродот розповідав: досить було вкинути насіння в ґрунт після спаду води, пустити туди табун свиней, щоб вони втоптали це насіння в землю, після цього можна було збирати готовий врожай. Одна посіяна зернина давала від п'ятдесяти до ста зернин. На одній пальмі виростало за рік до 50 кілограмів фініків. За таких врожаїв праця людини давала більше, ніж потрібно для прожиття одному робітникові.

Однак займатися хліборобством у несприятливих природних умовах було важко. На півночі, в Аккаді, не вистачало води для зрошення. А на півдні, в Шумері, навпаки, часто відбувались повені і місцевість була заболочена. Але люди не відступали перед труднощами. Вони будували канали для зрошення землі та осушення боліт. Споруджували штучні насипи, дамби і водоймища, насипали цілі пагорби, на яких виникали міста.

 

Поняття і терміни

Іригація – система зрошення та відведення води у землеробстві.

 

Наполеглива праця жителів Південного Дворіччя над будуванням водних споруд перетворила цю річкову долину у квітучу країну, де збирали великі врожаї хлібів, овочів і фруктів.

 

Найдавніші держави Дворіччя

 

3. Міста-держави. Господарство Південного Дворіччя в IV-III тис. до н.е.

Спочатку шумери й аккадці воювали між собою. Вони заснували багато міст: на півдні Ур, Урук, Еріду, Лагаш, а на півночі – Аккад, Марі, Ашшур. Кожне місто було столицею невеликої держави, до якої входили саме місто та міська округа. Тому таке невелике державне утворення історики називають місто-держава. Очолював місто-державу володар, якого шумери називали лугаль («велика людина»), а аккадцішарру.

Звичайно місто знаходилося біля каналу, з якого брали воду для зрошення полів та садів. На невеликих човнах, сплетених з гнучких гілок, обтягнутих шкірою, жителі плавали каналами з міста в місто.

Будівельним матеріалом у Дворіччі була глина, з якої робили цеглу. З глиняної цегли будували все – житлові будинки, храми, палаци. В Дворіччі було мало палива. Тому цеглу не обпалювали, а просто сушили на сонці. Але необпалена цегла легко кришиться. Через це міську стіну будували такої товщини, щоб зверху по ній міг проїхати віз.

У Дворіччі вирощували зернові культури – просо, ячмінь, пшеницю, які давали високі врожаї двічі на рік. Садили також овочі – часник, цибулю, огірки тощо. Основним фруктовим деревом Дворіччя була фінікова пальма. її називали «деревом життя». З фініків виготовляли різні солодощі і борошно, кісточки використовували як паливо при виплавлянні металів, з волокон кори плели мотузки і кошики. Місцеві хлібороби винайшли плуг, яким було зручно орати ґрунт. Шумери розводили дрібну та велику рогату худобу. Під час оранки у плуг запрягали биків та ослів, з їх допомогою також молотили хліб.

В містах працювали вмілі ремісники. Майже все у Дворіччі робили з глини: винні бочки, посуд, дитячі іграшки, серпи з кам'яними зубцями, цвяхи, труби і навіть домовини. Саме у Дворіччі вперше з'явились глиняні конверти, в які вкладали глиняні листи. Легенда про те, що Бог зліпив людину з глини, теж виникла у цій країні. В III тис. до н.е. ремісники почали виробляти з бронзи знаряддя праці та зброю.

Міста були також місцем жвавої торгівлі та обміну. Жителі Дворіччя обмінювали в інших народів зерно, вовну, тканини й фініки на дерево, камінь і метали.

У Дворіччі іноді траплялися великі повені – потопи. Найбільші потопи сталися близько 3300 та 2900 років до н.е. Були зруйновані майже всі міста, і загинула велика кількість людей. Але з часом життя відновилось. Шумери стали вести відлік своєї історії саме від цих подій. Час відраховували в поколіннях, наприклад: «У третьому поколінні після Потопу в Уруці правив Гільгамеш».

 

4. Міста-держави III тис. до н.е.

На півдні Дворіччя, коли туди в IV тис. до н.е. прийшли шумери, вже існували землеробські поселення. На їх місці пізніше, майже одночасно з виникненням держави в Єгипті, утворилися шумерські міста. Зазвичай вони розташовувалися на підвищеннях і були захищені мурами. Чисельність населення у деяких з них сягала 40-50 тис. чоловік.

Подпись: Піраміда в місті УрНайбільшими містами на півдні Дворіччя були: Ур, Урук, Лагаш, Вавилон та ін. Поступово вони перетворилися на невеликі держави, до складу яких входили місто та землі навколо нього. Найбільш важливими спорудами шумерського міста була зрошувальна система та головний храм. Він міг мати кам'яний фундамент, хоча більшість жителів міста мешкали у маленьких глиняних хатинках. Спочатку важливі питання життя міста вирішувалися на зборах. Але в ситуаціях, коли рішення потрібно було прийняти швидко (бурхлива повінь, термінові роботи або ремонт зрошувальної системи), жителі міст призначали людину, яка вирішувала нагальні питання повсякденного життя. Його називали «енсі». У години небезпеки шумери обирали царів – лугалів, які виконували роль військового командира. Інколи влада енсі й лугаля зосереджувалася в одних руках. Згодом почали передавати владу в спадок. Так влада, яка раніше належала народові, перейшла де однієї особи – монарха.

Між містами-державами Дворіччя точилася боротьба за родючі землі. Для захисту своїх земель кілька міст об'єднувалися у військові союзи. Згодом такі союзи перетворилися на постійні й стали основою утворення могутніх держав. У Дворіччі першими постають держави Аккад, Шумер, Елам Одним з визначних царів Аккаду був Саргон (2316 2261 рр. до н.е.), ім'я якого перекладі означає «істинний цар». За однієї з версій, він не мав знатного походженню тривалий час служив садівником і чашоносцем у лугаля міста Кіш. За іншою версією він був царевим міністром. Коли царя Кіш усунули від влади, Саргон узяв на себе управління містом, а згодом став царем держав Аккад.

Посівши престол, він вирішив розширити свої володіння і почав готуватися до війни з Шумером. За легендою, приводом до цього була відмова шумерського царя віддати свою доньку заміж за Саргона. Для перемоги над ворогом аккадському цареві довелося утворити армію чисельністю 5 400 чоловік. Міста Шумеру об'єдналися, щоб дати відсіч армії Саргона. Але у завершальній битві військове щастя було на боці Аккаду. Майже всіх лугалів шумерських міст полонили й принесли у жертву богам. Після перемоги над Шумером Саргон завоював Сирію, Елам: створив велику державу.

 

Цар Саргон

 

Найвищого розквіту збудована Саргозом держава досягла за Нарам-Суена (бл. 2236-2200 рр. до н.е.). Правитель називав себе величним богом, царем чотирьох сторін світу і наказав зображати себе у головному уборі, прикрашеному рогами, які вважалися символом влади богів. Після смерті Нарам-Суена через відсутність сильного правителя держава Саргона поступово занепадала. Від неї відокремилися колись підкорені міста та держави, зокрема Елам.

Згодом на землі Дворіччя прийшли племена горців-кутіїв. У переказах вони згадуються як жорстокі завойовники, що наводили жах на місцеве населення. Проте більша частина земель на півдні Дворіччя не була завойована кутіями, і шумерські міста почали швидко відновлюватися й розвиватися. Значною мірою цьому сприяла торгівля між різними народами, що велася через Перську затоку, на берегах якої розташовувалися південні шумерські міста.

Одним із найбільших було місто Ур. Царям Ура вдалося поширити свою владу і на інші південні міста Дворіччя. їхнє панування тривало до того часу, поки могутніші племена амореїв не захопили міста в середній течії Євфрату, а згодом і деякі міста на півдні.

Завойовники засновували свої династії, наймогутніші з яких були в містах Ларса й Ісін. У цей час посилилася могутність іншого міста Дворіччя – Вавилона.

 

Запитання і завдання

1. Розкажіть про природні умови та жителів Південного Дворіччя.

2. Опишіть способи боротьби людей з несприятливими природними умовами в Єгипті і Південному Дворіччі. Що було спільного, а що відмінного в господарстві обох країн?

3. Порівняйте писемність жителів Південного Дворіччя з писемністю єгиптян. Що в них було спільного, а що відмінного?

4. Чому в Єгипті розлиття річки Ніл вважалося добрим богом, а в Дворіччі обидві річки (особливо Тигр) вважалися злими богами?

5. Чому Міф про Всесвітній потоп народився саме у Дворіччі?

6. Яку частину Дворіччя називали Шумером, а яку – Аккадом?

7. Які інші назви має Дворіччя?

 

 

15. Стародавній Вавилон

1. Піднесення Вавилону

Місто Вавилон виникло у XXIII ст. до н.е. Засновники – шумери – називали його Кадінгірр, що у перекладі означає «ворота бога», по-аккадськомуБаб-ілі. Після завоювання міста амореями за ним закріпилася саме аккадська назва – Вавилон. Амореї, що заснували першу вавилонську династію, збудували мури навколо тоді ще невеликого міста та проголосили його столицею своєї держави. Так почалась історія Давньовавилонського царства.

На початок XVIII ст. до н.е., після майже двох століть кривавих війн між містами-державами Дворіччя, три з них – Марі, Ларса і Вавилон – об'єднали під своєю владою значну частину території Месопотамії. Після тривалої ворожнечі першість серед них виборов Вавилон.

Вавилон розташований в дуже зручному місці – в самому центрі Дворіччя, де річки Євфрат і Тигр найближче сходяться. Тут зосереджувалися також водні і караванні шляхи Передньої Азії. В усьому світі славився Вавилон як велике багате місто. Він стає значним торговельним центром і столицею самостійного царства. Найбільшої могутності у II тис. до н.е. досягає Вавилон за Хаммурапі, який правив з 1792 по 1750 р. до н.е.

Протягом майже 30 років він безперервно воював. Хаммурапі підкорив міста-держави Урук, Ларсу, Ашшур та інші й став володарем величезної території. Його царство об'єднувало території міст-держав як Шумеру, так і Аккаду. Хаммурапі став царем у молоді роки, але правив мудро та розважливо. Він здійснив важливі зміни у країні. Спочатку скасував борги бідняків, підпорядкував собі храми, країну поділив на області, якими керували царські чиновники. Дбаючи про добробут країни, упорядкував податки, заборонив продаж землі за борги та встановив контроль над торгівлею.

Але найбільше цар прославився складанням збірки законів (кодексу), що мала 282 параграфи.

 

Поняття і терміни

Закон – це письмовий документ, в якому закріплені правила, визначені державою. Роль закону полягає в регулюванні відносин в суспільстві.

 

2. Закони Хаммурапі

На початку XX ст. археологи знайшли стовп з твердого чорного каменю, вищий за зріст людини. Майже весь він укритий клинописними знаками. У верхній частині було зображення: на троні сидить бородатий бог сонця Шамані, перед ним, нижчий на зріст, в шанобливій позі стоїть цар. Бог сонця вручає Хаммурапі жезл – знак влади над людьми. Все, що відбувається на небі і на землі, бачить сонце Шамаш – небесний володар та суддя, а Хаммурапі – земний. Далі іде напис, де цар розповідає про свої славні діяння.

 

Хаммурапі та бог Шамаш

 

Та головне, що було вирізьблено на цьому чорному камені,– закони Хаммурапі, єдині для Вавилонського царства. За цими законами судили тих, хто порушував установлені в державі порядки та правила. Жителі Вавилонського царства знали, що за будь-яке порушення призначалася сувора кара.

У своєму вступі до законів цар Хаммурапі проголошує мету: «Дати сяяти справедливості в країні, щоб знищити беззаконня і зло, щоб сильний не гнобив слабшого».

Під час царювання Хаммурапі покарання були дуже жорстокими, часто винного засуджували до смерті чи скалічення. Більш легкими покараннями вважалися нанесення ударів батогом чи вигнання з рідних місць. Злочинців звичайно змушували випробувати те ж саме, що вони заподіяли своїй жертві. Хаммурапі бачив справедливість у тому, щоб відплатити, як кажуть, «око за око, зуб за зуб». Не причиняй іншому такої образи чи шкоди, яку сам не хочеш зазнати або відчути.

До смертної кари засуджували за крадіжку власності, за непідкорення цареві, за вбивство, навіть коли воно було вчинене випадково. А якщо хтось зламав іншій людині кістку, вибив зуб чи ушкодив око, то у винного також вибивали око чи зуб або ламали кістку.

У кожному місті царем були поставлені чиновники – судді. Звинувачення без доказів суд не приймав. Щоб прийняти своє рішення, суд вислуховував свідків. Якщо не вдавалося знайти свідків злочину, звинуваченого вели до річки. Там його примушували зануритись у воду. Якщо він тонув, значить – бог річки забрав його до себе як винного. Якщо ж йому вдавалось випливти, то він вважався чистим перед богами і невинним. У такому випадку його обвинувача піддавали смертній карі як злісного наклепника.

Закон стояв на сторожі приватної власності: за крадіжку майна, раба чи рабині карали на смерть. Сувора кара чекала тих, хто недбало ставився до виконання своїх професійних обов'язків: до укріплення дамб, каналів тощо. Якщо будівельник погано збудує будинок, він завалиться і когось уб'є, наприклад сина господаря, то за це треба вбити сина будівельника. Якщо новий корабель протікав, то корабельний майстер повинен був на свої кошти збудувати інший. Хлібороб, з чиєї вини проривалася гребля і заливались при цьому чужі поля, повинен був відшкодувати збитки всім сусідам. А якщо збитки такі великі, що у винного не вистачало коштів, то продавалося усе його майно і навіть він сам, а гроші роздавалися потерпілим.

В законах Хаммурапі згадувались і раби ("вардуми"). Рабів купували і продавали так само, як домашню худобу і будь-яке інше майно. За вбивство раба карали так само, як і за вбивство вола. І все-таки раб міг скаржитися на свого пана в суд (заперечити своє рабське становище). В такому випадку господар повинен був довести в суді своє право на раба. Раб міг користуватися майном, навіть мати свого раба чи рабиню, одружуватися з вільною.

 

Поняття і терміни

Оренда – це тимчасове користування чим-небудь за певну плату.

 

Із законів ми дізнаємося, що іноді людина брала в оренду землю, сади, худобу. Таку людину називали орендатором. За користування полем він платив орендну плату – одну третину врожаю, за сад – дві третини. Поле можна було взяти в оренду й на умовах половинщини (за половину врожаю). В такому разі власник землі мав допомогти орендаторові робочою худобою та посівним матеріалом.

Іноді хлібороби потребували землі, насіння і худоби, ремісники – сировини, а дрібні торгівці – товарів. Тоді вони брали зерно чи гроші в борг під проценти. І якщо хлібороб брав у борг п'ять мішків зерна, то через рік зобов'язаний був повернути вже шість мішків. У неврожайний рік стягнення боргу переносилось до ліпших часів. Деякі люди, що давали майно чи гроші на проценти, при цьому наживались. їх називають лихварями.

Якщо людина не могла повернути взятого в борг, то часто змушена була відробляти його в господарстві позикодавця. Борг відробляв не сам боржник, а його дружина або діти, причому тільки на протязі трьох років. Це називається кабалою. Люди, які потрапляли в кабалу, на відміну від рабів охоронялися законом. Якщо боржник віддавав лихварю свого сина, продавати його господар не міг. У разі, коли син боржника помирав від побиття або жорстокого поводження, в цьому випадку на знак покарання вбивали сина лихваря. Так цар Хаммурапі захищав своїх підданих від масового обернення в рабство.

Закони Хаммурапі  встановлювали жорстоке покарання за наклеп, за образу дітьми свого батька чи опікуна за лжесвідчення. Якщо син вдарив свого батька, йому відрубували кисть руки.

 

Цікаво знати

Суперечки про борги часто розглядалися в суді. Цікаво, що договори про позички зерна записували на глиняних дошках. Напис покривали новим шаром глини і повторювали його. Якщо виникала суперечка, то верхній шар знімали й звіряли текст договору зі словами тих, хто сперечався. Торговельні та боргові договори скріплялися власною печаткою, яку мав кожен вавилонянин.

 

Документ

Із законів царя Хаммурапі

Наприкінці тексту своїх законів цар Хаммурапі закликав свій народ: «Нехай він примусить себе прочитати мною написану пам'ятку і нехай він почує мої дорогоцінні слова, а моя пам'ятка нехай покаже йому його справу. Нехай він побачить своє рішення, нехай заспокоїть своє серце і нехай скаже: «Хаммурапі, володар, який для людей як рідний батько, справедливо управляв країною!»

 

Запитання до документа

Чому Хаммурапі називав себе «рідним батьком» для народу і вважає, що він справедливо управляє країною?

 

4. Вавилонське суспільство за законами Хаммурапі

Закони царя Хаммурапі дають нам уявлення про Давньовавилонське суспільство. На чолі держави стояв цар. Він був верховним правителем, суддею, жерцем, вважався намісником бога на землі. Цар мав необмежену владу і керував країною з допомогою великої кількості чиновників. Ці «слуги» держави збирали податки, вели облік урожаю, визначали, яку роботу і протягом якого часу мали виконувати селяни на користь царя та храмів.

Привілейованою верствою в давньовавилонському суспільстві були воїни. їхнє майно не можна було відібрати за борги, за службу вони одержували землю, яку міг успадкувати син чи дружина воїна. Але воїна, котрий не приходив на місце збору для військового походу, могли стратити.

Селяни у Давньовавилонському царстві жили общинами, члени яких разом будували канали та греблі. Вони становили більшу частину населення держави, але до привілейованих верств населення не належали. Селяни мали невеличкі наділи землі, їх обробляла одна сім'я. Усі члени общини разом працювали на будівництві та ремонті каналів і гребель. Селян могли позбавити землі або перетворити на певний час на рабів, якщо вони не спроможні були вчасно повернути позичене для посіву зерно чи інший борг. Оскільки це набувало загрозливих розмірів, Хаммурапі скасував борги бідняків, а також обмежив термін боргового рабства.

Суспільство складалося з кількох верств населення: авілум («сини людини») – повноправні вільні громадяни, власники частини общинних земель; мушкенум («схилені») – вільні, але неповноправні громадяни, зазвичай найбідніші безземельні селяни; вардум (раби). Останні мали носити спеціальну табличку на грудях, нерідко їм голили півголови та наносили спеціальне татуювання, тримали їх у кайданах. Рабів можна було продати, подарувати. Загалом вавилонське суспільство було схожим на більшість стародавніх східних суспільств.

Помер Хаммурапі в 1750 році до н.е. Роки правління його наступників були роками поступового ослаблення і падіння Вавилонського царства. Ослаблена внутрішніми чварами Вавилонія розпадається на дрібні держави. Близько 1600 р. до н.е. під ударами завойовників припиняє своє існування могутня держава Хаммурапі.

 

5. Господарське життя Вавилона

Землеробство. Основною галуззю економіки Давньовавилонського царства було іригаційне землеробство. Так само як і в Єгипті, люди старанно, наполегливо й тяжко працювали, щоб перетворити землі на квітучий край. Вони будували канали, греблі для відведення зайвої води або зрошення. Канали також були зручною дорогою для човнів. Вавилоняни вирощували ячмінь, просо, пшеницю, льон, горох, цибулю, часник, огірки. «Деревом життя» для людей долини Тигру та Євфрату була фінікова пальма. її плодами харчувалися, листя й стовбури використовували як будівельний матеріал, кісточки – як паливо.

Ремесло. У Давньовавилонському царстві поширеними були гончарство, теслярство, ткацтво, ковальство. Сировиною для майстрів слугували глина, очерет, вовна, шкіра, льон та привізні метали. Місцеві майстри виробляли тканини, килими, зброю, посуд. Про повагу вавилонян до ремісництва засвідчує те, що бог Еа – покровитель усіх ремісників – вважався ще й богом мудрості.

Важливою галуззю було будівництво. Для спорудження і жител бідняків, і храмів та палаців використовували зроблену з глини та обпалену в печі цеглу. Високої майстерності досягли вавилоняни в оздобленні будівель кахлями, які й на сьогодні зберегли яскравість кольорів.

Торгівля. Зростанню та збагаченню Вавилона сприяло його вдале географічне розташування на перетині торговельних шляхів. Звідусіль сусідні народи звозили сюди свої товари: камінь, метали та дерево, придатне для будівництва, худобу, хутро, шкіру, вовну. І навіть з далекої Індії привозили слонову кістку, прянощі тощо. Натомість жителі Дворіччя продавали зерно, фініки, олію, глиняний посуд, тканини, килими, вишукані вироби з металу.

Як мірило цінності товарів використовували срібло. Але бідняки здебільшого не мали цього металу, тому змушені були обмінювати товари на зерно; За необхідності вони позичали зерно у храмів або в заможних сусідів. Натомість власники зерна вимагали не тільки повернення позиченого, а й плати за користування взятим у борг, тобто відсотків, які були дуже великі. Поступово у вавилонському суспільстві з'явилися лихварі – люди, що займалися тільки наданням позичок під великі відсотки. Якщо боржники не повертали вчасно позичене, у них могли відібрати житло, землю й особисте майно і навіть перетворити їх на рабів.

 

Запитання і завдання

1. Чи згодні ви з твердженням, що найважливішою ознакою держави є наявність писаних законів? Свою відповідь обґрунтуйте.

2. Чому, на вашу думку, в законах Хаммурапі передбачались тяжкі покарання?

3. На основі аналізу законів зробіть висновок про відношення царя Хаммурапі до своїх підданих.

4. Про кого турбувався Хаммурапі в своїх законах? Чим відрізнялося становище людини, яка відробляла борг, від становища рабів?

5. Поясніть слова: оренда, орендна плата, лихвар, кабала.

6. Які наукові знання розвивались у Дворіччі? Як вони допомагали в житті її мешканцям?

7. Хаммурапі багато та успішно воював, але в передмові до своїх законів він вихвалявся не перемогами, а своєю справедливістю. Як ви гадаєте, чи він прикидався, чи говорив те, що думав?

8. Що в законах Хаммурапі здається вам справедливим і що несправедливим?

 

 

<< § 13. Культура Давнього Єгипту § 16. Ассирія >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus