§ 4. Зародження цивілізації. Епоха міді й бронзи (підручник)

§ 4. Зародження цивілізації. Епоха міді й бронзи

1. Епоха міді й бронзи

У часи неоліту людство зробило величезний крок уперед у своєму розвитку. За цей час розвинулися землеробство й скотарство. Виробництво продуктів харчування та ремісничих виробів у тих місцях Землі, де були сприятливий клімат і родючі землі, досягло такої кількості, що давало змогу прогодувати значно більше людей. Виникнення ремесел – гончарства і ткацтва – надавало нових ознак життю первісної людини. Подальший розвиток потребував усе більшої кількості різноманітних знарядь праці. Камінь, як матеріал для виготовлення, вже не задовольняв нових потреб людства. І тоді людина почала шукати, чим його замінити. Природним матеріалом, що мав інші властивості, ніж камінь, дерево, кістка, була мідь. У первісні часи вона траплялася на поверхні землі в чистому вигляді. Період, коли людина навчилася обробляти й використовувати мідь, називають мідно-кам'яним віком, або енеолітом (VIV тис. до н.е.). Спочатку люди намагалися обробляти мідь так само, як камінь, – оббивати. Від ударів шматок міді не розколювався, а тільки змінював форму. Зрештою первісна людина зрозуміла, що мідь треба не оббивати, а кувати. Кувати метал почали приблизно за 7 тис. років до н.е.

Минуло майже 2 тис. років, поки люди навчилися плавити мідь із руди. Спочатку метал виплавляли в тих печах, у яких обпалювали керамічні вироби. Згодом давні металурги побудували спеціальні печі. Навряд чи перехід від кування до плавлення був випадковим, адже щоб мідь розплавилась, була потрібна температура 700–800 С°. Згодом її почали виплавляти з руди. У природі мідь у поєднанні з рудами мала вигляд каміння синюватого кольору. Давній металург міг покласти до печі такий камінь і побачити, що більша частина каменю зникла, а він дістав мідь у чистому вигляді. Можливо, саме так людина відкрила спосіб добування міді з руди. Вчені вважають, що у такий спосіб цей метал почали отримувати в різних місцях майже одночасно. Про виплавляння міді з руди свідчать знайдені археологами в давніх копальнях знаряддя праці – кайла із рогу, мідні сокири тощо.

У III тис. до н.е. давні металурги, мабуть, намагаючись надати міді міцності, додавали до неї різні домішки, поки не помітили, що міцнішою вона стає з додаванням ще одного металу – олова. Сплав міді й олова називають бронзою. Цінною її властивістю було те, що вона легше, ніж мідь, розливалася у форми. Так почалась епоха бронзи (IIIІ тис. до н.е.).

У II тис. до н.е. було винайдено спосіб виплавляння з руди заліза. Спочатку це була криця – залізо з великою кількістю домішок. Розпечену крицю кували і виробляли з неї знаряддя праці й зброю.

Опанувавши метали, людина почала виготовляти з них окремі частини знарядь праці та зброї. Потреба у мідних і бронзових виробах постійно зростала, а отже, зростала потреба у людях, які вміли обробляти метали.

В енеоліті відбулася ще одна вагома зміна в житті людства – скотарство відокремилося від землеробства. Вчені назвали цей процес першим суспільним поділом праці. Тобто деякі племена займалися лише скотарством. Спочатку вони пасли худобу біля своїх поселень, а із зростанням її кількості пересувались у пошуках нових пасовищ. Так умови господарювання зумовили й інший спосіб життя племен скотарів – кочовий.

Землероби ж, навпаки, змушені були триматися родючих земель, вести осілий спосіб життя. Худоба, яку вони тримали у своєму господарстві, давала їм м'ясо, молоко, шкури, вовну. Понад 5 тис. років тому землероби навчилися запрягати велику рогату худобу в рало, а потім у плуг для орання полів. Це полегшило їхню працю, прискорило та поліпшило обробіток землі, збільшило врожаї.

Винайдення в епоху бронзи колеса було ще одним кроком до вдосконалення й ускладнення знарядь праці та пристроїв, що полегшували життя людини. Вози, поставлені на колеса, допомагали землеробам перевозити вантажі, а скотарям долати великі відстані. Водночас ускладнення знарядь праці, обробка металів й швидкий розвиток ремесел вимагали від людини більших знань, вправності, досвіду. З-поміж землеробів і скотарів виокремлювалися майстри, які займалися тільки ремеслом. Так відбувся другий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від інших занять – землеробства і скотарства.

 

2. Розпад родових общин

За часів неоліту зберігалась колективна власність на землю, пасовища, ліс, як і раніше, була потреба в спільній праці роду, об'єднанні вмінь колективу. Худоба, знаряддя праці та предмети побуту були у власності окремих сімей. Усі вироблені продукти землеробства і скотарства, ремісничі вироби та впольована дичина розподілялись між родичами – членами общини.

Кількість осіб у родовій общині залежала від наявності або відсутності земель, придатних для землеробства, пасовищ, угідь для полювання. Якщо неможливо було прогодувати всіх, рід поділявся на дрібніші роди, які відселялися, освоюючи нові землі. Але роди не поривали зв'язків між собою і в разі небезпеки об'єднувалися для захисту свого майна і земель. Об'єднувала їх і спільна мова, яка сприяла спілкуванню між членами родів, обміну знаннями й досвідом. Сукупність таких родів становила плем'я.

Родові общини час від часу переселялися чи змінювали поля через те, що землі втрачали родючість. Так само і скотарі долали сотні, а інколи й тисячі кілометрів у пошуках кращих пасовищ. До того ж почалися сутички і справжні війни між племенами за продукти землеробства й скотарства, ремісничі вироби і дорогоцінні метали. У цих переселеннях і війнах відбувалося перемішування племен і родів. Тепер в одному поселенні жили не лише родичі, а й люди, які не належали до цього роду, а були лише сусідами. Так сформувалися сусідські общини, члени яких не були родичами, але разом володіли землею, розподіляючи її між окремими сім'ями, спільно користувались пасовищами, лісами та іншими багатствами, спільно вирішували найважливіші справи роду.

На відміну від родової общини, в сусідській набуває визначеності приватна власність – власність сім'ї чи окремої людини на матеріальні цінності. Якісь родини працювали краще, комусь сприяла погода, хтось був успішним у війнах чи нахабнішим, відбираючи майно в інших. Так поступово матеріальні багатства нагромаджувалися в небагатьох. З'явилися багаті й бідні.

Праця в господарстві стала важчою і складнішою й лягла, переважно, на плечі чоловіків. Поступово і влада в роді й племенах перейшла до чоловіка – батька, що став на чолі роду. Такий устрій учені назвали патріархатом, що у перекладі з давньогрецької означає «влада батька». Патріархом був старійшина, що керував спільними справами – будівництвом каналів, святилищ і поклонінням божествам. У його руках зосереджувалася значна частина вироблених продуктів общини, якими він розпоряджався. Владу з часом почали передавати у спадок, і становище в племені визначалось родинними зв'язками зі старійшинами. Виникла соціальна нерівність.

До того ж з ускладненням господарського життя деякі члени общини стали займатися організацією будівельних, сільськогосподарських робіт, обміном, створенням продовольчих запасів, забезпеченням захисту від сусідів тощо. Тобто виник прошарок людей, які управляли життям общини. Під час міжплемінних війн на чолі озброєних общинників стояв вождь, котрого обирали з дужих і авторитетних членів племені. Згодом найвпливовіші серед них зосереджували у своїх руках військову здобич, рабів і, врешті-решт, владу.

3. Ранні міста

Усі ці зміни в житті давнього суспільства поклали початок формуванню перших цивілізацій. Ознаками того, що давнє суспільство набувало нового, вищого рівня розвитку, були: поява міст, формування держав, майнове розшарування, певний рівень розвитку культури.

Перехід до цивілізації стався у сприятливих для землеробства і скотарства частинах нашої планети. Тому колисками цивілізації, на думку більшості вчених, були місцевості, де виникло землеробство. Це родючі долини річок Ніл, Тигр і Євфрат, Інд і Ганг, Хуанхе та Янцзи.

Саме в цих місцевостях виникли перші міста. Вони формувалися на місці давніх поселень землеробів і скотарів, кількість жителів у яких зростала. У таких поселеннях, крім землеробів, скотарів, ремісників, зосереджувалися старійшини, жерці, військові вожді. Поселення оточували укріпленнями – ровами, валами, частоколом і навіть цегляними або кам'яними мурами.

Місто вже мало чіткий поділ: у його центрі розташовувалися святилища, присвячені богам, будинки найзаможніших жителів, навколо – житла рядових общинників, майстерні ремісників. Право називатися першим містом на планеті «виборюють» багато стародавніх міст, наприклад Єрихон у Палестині, Мохенджо-Даро в Індії, Чатал-Гуюк у Туреччині тощо.

Давнє місто, залишки якого археологи розкопали під пагорбом Чатал-Гуюк, існувало в період неоліту, понад 9 тис. років тому. Воно мало площу близько 13 га, в ньому проживало від 2 до 6 тис. осіб. Місто було забудоване невеликими будинками із сирцевої цегли. У кожному будинку було кілька невеликих кімнат, що виходили у велику кімнату площею 18-20 м2. Уздовж стін розташовувались підвищення, на яких сиділи, спали і під якими ховали померлих.

Будинки мали вікна, але дверей не було, тому входили до них за допомогою драбини через отвір у пласкому даху. Тому це поселення ще називають «місто з дверима на дахах».

Надзвичайний інтерес становлять понад 40 святилищ Чатал-Гуюка. Вони відкрили невідомий до того духовний світ первісних землеробів. Святилища мали по 4-5 кімнат, стіни яких були прикрашені розписами і глиняними рельєфами. Окрім великих рельєфів, на стінах святилищ знайдено найдавніші з відомих науці фрески. їх зроблено у VI тис. до н.е. У святилищах знайдено велику кількість кам'яних і глиняних статуеток, напевне, принесених у дар богам.

Головною богинею давніх жителів Чатал-Гуюка була Мати-земля, або Богиня-Мати, яку вони зображали у вигляді молодої жінки, жінки-матері та старої жінки у супроводі птаха смерті – грифа. Чоловіче божество зображали у вигляді юнака чи зрілого чоловіка з бородою й верхи на бикові.

Мешканці Чатал-Гуюка були вмілими землеробами, вирощували 14 видів культурних рослин, основні з яких – пшениця, ячмінь і горох. Займалися вони й скотарством та полюванням. Майстри виготовляли надзвичайно досконалі кам'яні вироби: поліровані дзеркала з обсидіану, кам'яне намисто з отворами, у які ледве проходить сучасна голка. Було розвинуте ткацтво. Гідний подиву майстерний дерев'яний посуд, що ним користувалися жителі Чатал-Гуюка. У похованнях знайдено косметичні лопатки, кам'яні дзеркала, мушлі, у яких зберігались косметичні речовини, фарба для вій і брів, корзинки з рум'янами тощо.

Усе це свідчить про досить високий рівень життя мешканців міста.

Навколо перших міст поступово об'єднувалися общини для спільного вирішення економічних проблем – проведення сільськогосподарських робіт, будівництва каналів і гребель, спорудження палаців і храмів. Об'єднувала їх і потреба протистояти зазіханню сусідніх общин на їхні родючі землі й пасовища.

З об'єднанням общин і зосередженням у містах великої кількості людей з'явилася потреба у нових способах управління й певних правилах (законах), які б упорядковували життя суспільства, що значно ускладнилося. З-поміж людей, наближених до старійшин і вождів, виокремилися групи людей, обов'язком яких було управляти містом, збирати податки, керувати військом, організовувати будівництво каналів, храмів, палаців.

До влади в містах прийшли найсильніші й найбагатші старійшини і племінні вожді. їхня влада вже спиралася не тільки на авторитет, а й на військову силу.

Отже, вже в епоху міді й бронзи давні міста разом з територіями навколо них у місцях розвинутого землеробства, скотарства і металургії набули перших ознак державності. Вони мали: верховну владу в особі царя; військо; групу людей, що займалися виключно організацією життя міста (тобто тих, кого сьогодні називають чиновниками); певну територію, яку вони вважали своєю і кордони якої захищали.

З розширенням території найбільші й найсильніші міста перетворилися на економічні, військові та управлінські центри могутніх держав стародавнього світу.

Держава – спосіб організації суспільного, економічного та культурного життя народу.

 

Запитання і завдання

1. Поясніть, у чому полягають перший і другий великі поділи праці.

2. Чому виникають перші міста?

3. Чим сусідська община відрізнялась від родової?

4. Які зміни у житті людства відбулися у період енеоліту і бронзової доби?

5. Чому саме в долинах великих річок виникли перші держави?

6. Чим була зумовлена поява патріархату?