§ 42. 2. Міжнародні відносини кінця ХХ – початку ХХІст. (підручник)

§ 42.2. Міжнародні відносини кінця ХХ – початку ХХІ ст.

 

1. Міжнародні відносини наприкінці 90-х років ХХ ст.

            У результаті реального послаблення глобального військово-політичного протистояння між двома блоками з одного боку, й одночасного загострення регіональних конфліктних ситуацій та загрози «малих війн» – з іншого боку, на перший план світової політики вийшли проблеми захисту прав і безпеки особистості й народів, гуманітарно-правові, культурні контакти, поширення об’єктивної інформації. Сукупність цих характеристик дістала назву "людський вимір". Конкретні люди творять передумови довіри або недовіри між народами й державами, й від них залежить розв’язання військово-політичних проблем, проблем охорони й поліпшення стану природного середовища, розвиток торгово-економічних та науково-технічних зв’язків тощо.

            Концепція «людського виміру» й механізм співробітництва держав з гуманітарно-правових питань були обґрунтовані у спеціальному розділі Підсумкового документа Віденської зустрічі учасників НБСЄ в січні 1989 р.

            Важливими органами, які покликані займатися гуманітарними проблемами, питаннями забезпечення основних прав і свобод людей є НБСЄ (з 1994 р. має назву ОБСЄ – Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі) і Рада Європи – регіональна міжурядова організація, створена в 1949 р.

            Розпад СРСР і Югославії, утворення нових незалежних держав, труднощі країн колишнього соціалістичного табору, об’єднання Німеччини та інтеграція західних країн стали важливими чинниками побудови загальноєвропейського дому і розвитку міжнародних відносин 90-х років.

            Зазнала краху колишня стабільність, яка спиралась на швидку реакцію наддержав на порушення рівноваги і на співставлення своїх кроків з реакцією можливого ворога, рівно як і з власною можливістю його нейтралізувати.

            Разом з тим розпад двополюсної системи викликав втрату політичних орієнтирів у окремих держав, крах ідеології тоталітаризму там, де вона панувала, хаос у мисленні багатьох людей. В утворену порожнину вривається націоналізм, ворожнеча, нестримна агресивність.

Миротворчі зусилля ООН, ЄС, НАТО і інших міжнародних структур не завжди є ефективними і адекватними. Замість небезпеки глобального зіткнення в світі посилилась загроза локальних війн.

            Кардинальні зміни в світі зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки. Вирішенню цього завдання сприяли як різноманітні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між державами Європи.

            Важливим кроком до встановлення нової системи безпеки в Європі стало підписання в березні 1995 р. 52 країнами ОБСЄ "Пакту стабільності в Європі". Країни, що підписали пакт, взяли на себе зобов’язання розвивати добросусідські відносини на основі головних документів ООН, ОБСЄ і Ради Європи, згідно з принципами суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, поваги міжнародно-визнаних кордонів, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини, особливо осіб, які належать до національних меншин.

            У 1993-1995 рр. центр етнічного протистояння на території колишньої Югославії перемістився із Хорватії в Боснію, де вели між собою боротьбу три общини: сербська, хорватська і мусульманська. Світове співтовариство всю вину за розв’язання конфлікту поклало на Сербію і 25 квітня 1993 р. встановило економічну блокаду.

            Після чотирьох років війни у Боснії під тиском світового співтовариства конфліктуючі сторони нарешті серйозно сіли за стіл переговорів і 15 грудня 1995 р. була укладена мирна угода. З метою виконання угоди на територію Боснії було введено війська НАТО чисельністю 60 тис. осіб.

            Вгамувавши конфлікт у Боснії, світова громадськість опинилась перед лицем проблеми Косова, що набула збройного характеру. Албанська меншина, що проживає на території Сербії в районі Косово, взялась за зброю з метою домогтися приєднання краю до Албанії. Сербська армія, маючи досвід антипартизанської боротьби, жорстокими засобами стала придушувати партизанський рух албанців. Щоб загасити нову пожежу на Балканах, у конфлікт втрутились ООН, НАТО, ОБСЄ та інші організації. Вона примусили ворогуючі сторони сісти за стіл переговорів і укласти угоду (1998 р.). Але виконання угоди весь час наражається на опір її противників як з одного, так і з іншого боку, що виливається в спалахи насилля. Щоб покласти край кровопролиттю, у лютому 1999 р. під загрозою застосування сили з боку НАТО обидві ворогуючи сторони сіли за стіл переговорів. Проте домовленості не було досягнуто. Вину за зрив переговорів було покладено на Сербію. НАТО, щоб зробити Сербію більш поступливою,  розв`язали проти неї війну. Впродовж 78 днів авіація НАТО бомбардувала Сербію. Зрештою, серби вивели свої війська з Косово, а в край були введені війська НАТО і Росії.

Війна в Косово не стала останньою у регіоні. Наступного року спалахнула війна у Македонії, де албанська меншина підтримана ззовні розгорнула війну проти центрального уряду. Зрештою, завдяки зусиллям ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ конфлікт вдалося вгамувати.  

            Небезпечним і напруженим залишається становище на Близькому Сході (Палестина, Ірак, район проживання курдів та ін.) та у ряді держав колишнього Радянського Союзу (Грузія, Вірменія, Азербайджан, Таджикистан). Загострилось протистояння між Індією та Пакистаном, які зробили рішучі кроки в бік перетворення в ядерні державі, здійснивши підземні ядерні випробування. Серйозного удару по стабільності в світі завдала азіатська фінансово-економічна криза. Для вирішення гострих конфліктних ситуацій у цих регіонах необхідні спільні зусилля всіх зацікавлених сторін і міжнародних миротворчих організацій.

            Поява нових незалежних держав призвела до нової розстановки сил в світовій політиці. США залишились єдиною наддержавою. Вступила в нову фазу боротьба за сфери впливу.

            Політична нестабільність у різних регіонах світу загрожує вибухами нових локальних конфліктів. Наприкінці 90-х років Тропічна і Південна Африка стали регіоном кривавих війн, переворотів, партизанських рухів (Конго, Ангола, Руанда та ін.).

            Все більше дають про себе знати соціально-економічні проблеми країн "третього світу". Чистий прибуток 200 найбагатших людей перевищує дохід 40% населення світу (тобто 2,5 млрд людей).

            Непорозуміння між Росією та США поставили під загрозу розвиток загальноєвропейського процесу і процесу ядерного роззброєння. Розбіжності виникли через різні позиції сторін в питаннях розширення НАТО на Схід, у врегулюванні близькосхідного і югославського конфліктів. Росія прагне відігравати домінуючу роль на території колишнього Радянського Союзу. З такими проблемами світ вступив у третє тисячоліття.

 

2. Міжнародні відносини на початку ХХІ ст. Міжнародний тероризм

            Початок ХХІ ст. не приніс миру на Землі. З усіх проблем, що були успадковані з попереднього століття найбільш небезпечною стала проблема міжнародного тероризму.

            Явище міжнародного тероризму відомо людству ще з часів середньовіччя, але саме в теперішній час, коли завершується формування глобальної світової цивілізації міжнародний тероризм набуває нової якості і місця у світовій політиці.

            Причини існування міжнародного тероризму на сучасному етапі:

·         невирішеність національних проблем; проблем кордонів. Значна частина народів позбавлена права на національне самовизначення;

·         відсутність дієвого механізму боротьби з тероризмом;

·         домінування США у світі, як єдиної наддержави;

·         протиріччя між християнською, ісламською, далекосхідною цивілізаціями;

·         прагнення окремих людей, організацій до дезорганізації встановленого світового порядку; їх прагнення посіяти зерна страху і невпевненості.

Особливості міжнародного тероризму на сучасному етапі:

·         спрямованість проти провідних країн світу;

·         використання регіонів міжнародної нестабільності для розбудови  мереж своїх організацій і здійснення терористичної діяльності;

·         підтримка сепаратистських рухів, спроба встановити контроль над національно-визвольними рухами;

·         використання найсучаснішої техніки і технологій;

·         координація дій і взаємна підтримка терористичних організацій;

·         організація фінансування терористичної діяльності за рахунок легального бізнесу і контролю над нелегальним бізнесом;

·         здійснення широкомасштабних терористичних акцій, які б мали широкий світовий розголос;

·         прагнення терористів створити «державу в державі»;

·         значний вплив ісламського фактору.

            Терористичний акт 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку і Вашингтоні (захоплені терористами-смертниками пасажирські літаки врізалися у хмарочоси Світового торгівельного центру і будинок Пентагону) спонукав світову громадськість до об`єднання у боротьбі з тероризмом. Була створена широка антитерористична коаліція держав на чолі з США, яка розгорнула широкомасштабну боротьбу з мережею терористичних організацій. Ця боротьба ведеться в економічній сфері (ліквідація джерел, каналів фінансування терористичних структур);  воєнній (здійснення антитерористичних операцій по знищенню виявлених баз терористів); політичній та ін. Важливим  на шляху боротьби з тероризмом є ліквідації регіонів міжнародної нестабільності, повалення в деяких країнах тих режимів, які сприяють діяльності терористів, врегулювання конфліктів у гарячих точках.

02

Будівлі-близнюки Всесвітнього центру торгівлі у Нью-Йорку стали

об‘єктом найстрашнішого теракту 11 вересня 2001 року

 

            Відповідальність за здійснення терористичного акту у Нью-Йорку адміністрація США поклала на терористичну мережу “Аль-Каїда”, яку очолював Бен Ладен. США оголосили справжню війну цій структурі. З вересня 2001 р. спецслужби 70 країн світу заарештували півтори тисячі членів цієї організації. Наприкінці осені 2001 р. США та їх союзники по антитерористичній коаліції розпочали війну проти режиму “Талібану” в Афганістані, який відмовився видати лідера Аль-Каїди. До кінця лютого 2002 р. в результаті операції «Незламна свобода» режим «Талібану» було повалено, проте лідерам терористів вдалось уникнути арешту або загибелі. На теперішній день боротьба з терористичною мережею продовжується.

            Крім боротьби безпосередньо з терористами США розгорнули боротьбу проти режимів звинувачених у підтримці тероризму. 30 січня 2002 р. президент США Дж. Буш-молодший заявив про існування «Вісі зла» КНДР-Іран-Ірак. Тобто режими названих держав, що мають зброю масового знищення, становлять загрозу світу.

            Восени 2002 р. загострилося становище навколо Іраку. США і Великобританія стверджували, що Ірак всупереч резолюції ООН 1991 р. так і не роззброївся (загалом до 2003 р. було прийнято 12 резолюцій): у нього є хімічна, бактеріологічна зброя та її носії. Також Саддаму Хусейну закидалися зв`язки з міжнародними терористичними організаціями, злочини проти власного народу.

            Для перевірки підозри ООН приймає відповідну резолюцію і до Іраку було споряджено спеціальну комісію організації, яка, пропрацювавши три місяці, так і не знайшла зброї масового знищення. Тим часом США і Великобританія стягують у регіон свої війська і створюють антиіракську коаліцію. Всі спроби США і Великобританії провести через ООН резолюцію, яка б дала їм можливість розпочати війну проти багдадського режиму, для його роззброєнні і повалення. Проте їх прагнення так і не було підтримано світовою громадськістю. Проти позиції США виступили Франція, Німеччина, Китай, Росія та ціла низка інших провідних держав. Франція та Росію пригрозили накласти вето. Зрозумівши, що легітимності своїх дій не домогтися, США і Великобританія вирішили діяти самочинно, зламавши всю систему міжнародних відносин, що склалася після завершення «холодної війни», проігнорувавши всі міжнародні організації і суспільну думку. 18 березня 2003 р. Дж. Буш-молодший висунув ультиматум Саддаму Хусейну, щоб той полишив владу і залишив країну. 20 березня війська США та Великобританії розгорнули бойові дії (командуючий генерал Томмі Френкс). Після 21 дня війни американські війська встановили контроль над Багдадом, а англійці – над Басрою. Хусейн втратив контроль над країною і зник. 14 квітня 2003 р. будь-який організований опір було придушено. На початку травня було оголошено про завершення бойових дій. Проте війна не скінчилася, у країні розгорнулась партизанська війна проти американських військ. Немає такого дня, щоб не приходило повідомлення про втрати серед американських військових.

            Повалення режиму Хусейну поставило на порядок денний питання про повоєнний Ірак і всього регіону Близького Сходу. Після серії переговорів США і Великобританії довелось пом`якшити свою позицію. ООН, ЄС теж приймуть участь у відбудові і формуванні влади у повоєнному Іраку.

            Загостренням становища навколо Іраку вирішила скористатися КНДР, яка заявила про свій вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і відновила роботи з будівництва ядерного реактору. Також було проведено серію випробувальних пусків балістичних ракет і зроблено заяву про наявність ядерної зброї. США попервах прореагувавши на це досить м`яко, по завершенню війни в Іраку, розпочали пошук виходу з загрозливої ситуації і в цьому регіоні. Проте реальних здобутків так і не має.

            Також не вщухає конфлікт на Близькому Сході. Не вдається виробити прийнятної формули врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Реалізація плану «Дорожня карта» пробуксовує.

 

“Стратегія національної безпеки США” (витяг)

            Сьогодні Сполучені Штати Америки володіють безпрецедентною воєнною могутністю, а також великим економічним і політичним впливом. У відповідності з нашим минулим і принципами, ми не використовуємо нашу силу для здійснення тиску для отримання односторонніх переваг. Замість цього ми прагнемо створити баланс сил на благо свободи людства – умови, за якої всі країни і всі суспільства зможуть самі вибирати блага і проблеми політичної та економічної свободи. У безпечному світі люди зможуть жити кращим життям. Ми будемо захищати мир, борючись з терористами і тиранами. Ми будемо зберігати мир, будуючи хороші відносини серед великих держав. Ми будемо поширювати зону мира. Підтримуючи вільні і відкриті суспільства на кожному континенті…

…І це шлях не тільки для Америки. Він відкритий для всіх. Для досягнення зазначених цілей Сполучені Штати Америки будуть:

-       захищати прагнення до людської гідності;

-       зміцнювати союзи для забезпечення перемоги над глобальним тероризмом і приймати заходи для усунення нападів на нас і наших друзів;

-       працювати з іншими сторонами для врегулювання регіональних конфліктів;

-       перешкоджати нашим ворогам погрожувати нам, нашим союзникам і нашим друзям зброєю масового знищення;

-       ініціювати нову еру глобального економічного зростання шляхом вільних ринків і вільної торгівлі;

-       розширяти сферу розвитку, збільшуючи відкритість суспільств і будуючи інфраструктуру безпеки;

-       розширювати області спільних дій з іншими основними глобальними центрами сили;

-       реорганізовувати інститути національної безпеки Америки з урахуванням викликів і можливостей ХХІ ст.

 

Запитання і завдання:

1.    Які основні проблеми міжнародних відносин довилося розв`язувати у 90-ті роки?

2.    Чому Балкани наприкінці ХХ ст. знову стали «пороховим погребом» Європи? Як проблема Балкан була розв`язана?

3.    Що таке міжнародний тероризм? Які причини його існування?

4.    Яка головна мета зовнішньої політики США на сучасному етапі?

5.    Заповніть таблицю: «Основні події міжнародних кінця 90-х років ХХ ст. – початку ХХІ ст.»

6.     

Дата

Подія

Результат, наслідки