§ 42. 1. Кінець «холодної війни» (підручник)

§ 42.1. Кінець «холодної війни»

 

1. Передумови і причини завершення "холодної війни"

            До нового погляду на проблеми Європи і світу політики Сходу і Заходу прийшли різними шляхами. Дослідження вчених, зусилля журналістів, письменників, людей мистецтва формували в свідомості світової громадськості різко негативне ставлення до ідеї насильницького розв’язання міжнародних проблем.

            Незважаючи на загострення протистояння між двома воєнно-політичними блоками, на початку 80-х років продовжувався загальноєвропейський процес, початий в Гельсінкі. У Белграді (1977-1978 рр.), Мадриді (1980-1983 рр.), Стокгольмі (1984-1987 рр.), Відні (1986-1989 рр.) відбулись зустрічі і наради представників держав-учасниць Загальноєвропейської наради. На Стокгольмській конференції з питань довіри і безпеки в Європі Радянський Союз виступив з рядом ініціатив по обмеженню військово-морської діяльності на Півночі Європи і в Середземному морі. Радянський уряд пропонував вивести з Середземномор’я як радянські, так і американські кораблі-носії ядерної зброї, згодом – військові флоти США і СРСР. На цей раз це не було чисто пропагандистським маневром. У СРСР почали розуміти, що серйозна зовнішня політика неможлива без взаємних поступок. Готовність до таких поступок стала очевидною після приходу до влади М.С.Горбачова. Він проголосив політику перебудови, а також необхідність утвердження нового мислення у міжнародних відносинах.

 

Схема: Передумови і причини завершення «холодної війни»

 

Передумови і причини завершення «холодної війни»

Усвідомлення згубності продовження ракетно-ядерного протистояння. Наростання антивоєнних виступів і настроїв у країнах світу

Неспроможність радянської економіки продовжувати суперництво у гонці озброєнь. Системна криза радянської моделі розвитку

Неспроможність Радянського Союзу надалі підтримувати прорадянські режими у всіх куточках світу. Неможливість розв`язання цілої низки регіональних конфліктів без припинення протистояння між СРСР і США

Прихід до влади нового радянського керівництва, яке щиро прагнуло припинення «холодної війни»

 

Хроніка «нового політичного мислення» (1985-1991 рр.)

Дата

Подія

1985 р.

На Стокгольмській конференції з питань довіри і безпеки в Європі Радянський Союз виступив з рядом ініціатив по обмеженню військово-морської діяльності на Півночі Європи і в Середземному морі. Радянський уряд пропонував вивести з Середземномор’я як радянські, так і американські кораблі-носії ядерної зброї, згодом – військові флоти США і СРСР. Було узгоджено широкий комплекс політичних і військово-технічних заходів щодо зниження ризику війни в Європі.

7 квітня 1985 р.

СРСР припинив розгортання ракет середньої дальності СС-20 у Східній Європі.

 

6 серпня 1985 р.

Односторонній мораторій СРСР на ядерні випробування, який діяв півтора роки.

21 листопада 1985 р.

Зустріч у Женеві Горбачова (СРСР) і Рейгана (США); підписано проміжний договір про ядерні сили середньої дальності; досягнуто домовленість про скорочення наступальних озброєнь. Сторони заявили, що «ядерна війна неприпустима» і що «сторони не будуть прагнути до переваги один над іншим»

Січень 1986 р.

М.Горбачов висунув програму ліквідації до кінця ХХ століття зброї масового знищення.

1986 р.

Зустріч у Рейк`явіку лідерів СРСР і США; домовленість про 5% скорочення стратегічних наступальних озброєнь впродовж 5 років. Угоду не було підписано через суперечку з питання про розгортання програми СОІ.

Травень 1987 р.

Політичний консультативний комітет ОВД прийняв основні положення нової військової доктрини оборонного характеру. Декларувалось, що учасники ОВД ні за яких обставин не почнуть військові дії проти будь-якої держави чи союзу держав, якщо самі не стануть об’єктом військової агресії; що ніколи не застосують першими ядерну зброю; що СРСР і його союзники не мають територіальних претензій до жодної з держав і не відносяться до жодної країни, як до свого ворога.

8 грудня 1987 р.

Радянсько-американський договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності в Європі. Крім того Радянський Союз брав на себе зобов`язання знищити аналогічні ракети у Сибіру та на Далекому Сході. Договір вступив у силу у червні 1988 р. Договір передбачав скорочення ядерних потенціалів на 4% (1752 радянські ракети і 859 американських).

1987 р.

Початок політики національного примирення у гарячих точках планети: Ангола, Ефіопія, Нікарагуа, Афганістан, Камбоджа. Початок виведення радянських і кубинських військ з цих країн (в Африці – 9 тис. радянських, 54 тис – кубинських).

7 грудня 1988 р.

Виступ М.С.Горбачова на 43-й сесії ГА ООН: заява про готовність СРСР в односторонньому порядку за два роки зменшити чисельність своїх військ на 500 тис. чол., значно скоротити на території СРСР і країн ОВД своїх звичайних озброєнь

15 січня 1989 р.

У підсумковому документі, прийнятому на загальноєвропейській нараді у Відні, серед різних аспектів міжнародної безпеки особливо виділялась проблема прав людини. Всім державам було рекомендовано "удосконалювати свої закони, адміністративні правила і політику в галузі громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав людини і основних свобод та застосовувати їх на практиці".

15 березня 1989 р.

Завершення виведення радянських військ з Афганістану.

Листопад 1989 р.

Зустріч на о. Мальта Горбачова і Буша. Спільна заява про завершення «холодної війни».

3 червня 1990 р.

СРСР і США підписали договір про ліквідацію хімічної зброї

19 листопада 1990 р.

Підписання 34 країнами «Хартії для нової Європи». Договір між ОВД і НАТО (22 країни) про скорочення звичайних озброєнь в Європі. Проголошувалося, що сторони «не являються більше противниками» і зобов`язуються “будувати і зміцнювати демократію як єдину форму правління у наших країнах2.

1990 р.

Початок виводу радянських військ з Східної Європи.

3 жовтня 1990 р.

Об`єднання Німеччини.

1991 р.

Ліквідація ОВД (1 квітня) і РЕВ (28 червня).

31 липня 1991 р.

Радянсько-американська угода про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1) – 30% ядерних арсеналів.

 

Наслідки

·         Поразка СРСР у «холодній війні», розпад СРСР і соціалістичної системи

·         Припинення глобального ракетно-ядерного протистояння між наддержавами, завершення балансування на грані війни. Скорочення ядерних потенціалів

·         Становлення єдності світу. Прискорення процесів глобалізації, регіональних інтеграційних процесів (Європа, Південно-Східна Азія, Північна і Латинська Америки).

·         Становлення єдиного світового ринку, заснованого на функціонуванні ринкових економік, приватній власності і конкуренції

·         Об`єднання Німеччини. Виведення радянських (російських) військ з Східної Європи. Прискорення європейської інтеграції, розширення НАТО і ЄС на Схід

·         Поява нових держав у Східній Європі після розпаду СРСР, Югославії і Чехословаччини. Відновлення історичних конфліктів, поява нових між новоутвореними державами (на теренах колишньої Югославії та СРСР)

·         Приборкання конфліктів породжених “холодною війною” (Нікарагуа, Камбоджа, Ангола, Афганістан тощо)

·         Загострення проблем, які раніше стримувало глобальне протистояння наддержав, поява нових і загострення старих регіональних конфліктів, посилення нестабільності і різних регіонах світу

·         Зміна системи міжнародних відносин. Зміна ролі міжнародних організацій, зокрема, ООН. Формування нових центрів світової політики. Пріоритет США, їх домінування у міжнародних відносинах

·         Започаткування процесу ліквідації тоталітарних і авторитарних, становлення ліберально-демократичних режимів

·         Поява проблеми розповсюдження зброї масового знищення

·         Поява проблеми міжнародного тероризму

 

            Новий радянський лідер розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. На Стокгольмській конференції було узгоджено широкий комплекс політичних і військово-технічних заходів щодо зниження ризику війни в Європі. 7 квітня 1985 р. СРСР припинив розгортання ракет середньої дальності СС-20 у Східній Європі, а з 6 серпня 1985 р. увів односторонній мораторій на ядерні випробування, який діяв півтора роки. У січні 1986 р. М.Горбачов висунув програму ліквідації до кінця століття зброї масового знищення.

            У травні 1987 р. Політичний консультативний комітет ОВД прийняв основні положення нової військової доктрини оборонного характеру.

            Декларувалось, що учасники ОВД ні за яких обставин не почнуть військові дії проти будь-якої держави чи союзу держав, якщо самі не стануть об’єктом військової агресії; що ніколи не застосують першими ядерну зброю; що СРСР і його союзники не мають територіальних претензій до жодної з держав і не відносяться до жодної країни, як до свого ворога.

            Радянсько-американські переговори на найвищому рівні в Женеві (1985 р.), Рейк’явіку (1986 р.), Вашингтоні (1987 р.) і в Москві (1988 р.) зумовили позитивні зрушення в галузі реального скорочення ядерних озброєнь. У грудні 1987 р. був підписаний, а в червні 1988 р. набрав чинності Договір СРСР і США про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Він передбачав знищення близько 4% арсеналу ядерних озброєнь.

            У підсумковому документі, прийнятому 15 січня 1989 р. на загальноєвропейській нараді у Відні, серед різних аспектів міжнародної безпеки особливо виділялась проблема прав людини.

            Всім державам було рекомендовано "удосконалювати свої закони, адміністративні правила і політику в галузі громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав людини і основних свобод та застосовувати їх на практиці".

            Вважається, що після знищення Берлінської стіни в листопаді 1989 р. і грудневої зустрічі М.С.Горбачова з Дж. Бушем на о. Мальта було покладено край "холодній війні" між СРСР і США. Ці держави перестали сприймати одна одну як противники.

            Нове мислення поширилось і на регіональні конфлікти. В ряді "гарячих точок" (Афганістан, Нікарагуа, Камбоджа, Ангола) був взятий курс на національне примирення, на пошук шляхів розв’язання проблем за столом переговорів. В значній мірі політика національного примирення була викликана нездатністю СРСР надалі підтримувати збанкрутілі прорадянські режими. У 1988 р. В’єтнам вивів свої війська з Камбоджі, а Куба – з Анголи. Після женевських домовленостей між СРСР і США по Афганістану 15 березня 1989 р. Радянський Союз завершив виведення своїх військ з цієї країни. Важливим наслідком нового мислення і закінчення "холодної війни" стало об’єднання Німеччини і виведення радянських військ з східноєвропейських країн.

 

2. Питання об’єднання Німеччини в системі міжнародних відносин

            Питання об’єднання Німеччини було тісно пов’язане з проблемою європейської безпеки, оскільки поява в центрі Європи нової сильної держави могла порушити баланс сил на континенті. До того ж, недавнє минуле Німеччини викликало побоювання сусідніх держав.

            Протягом повоєнних років Німеччина залишалась розколотою на дві частини. На її території існувало дві німецькі держави – ФРН і НДР. 45 років німецьке питання породжувало напруженість. У центрі Європи зберігалась небезпечна зона конфронтації, де два військово-політичних союзи безпосередньо протистояли один одному.

            Усі ці роки у свідомості німців жило прагнення усунути таке ненормальне становище і досягти об’єднання в рамках єдиної Німеччини. Зміни в СРСР і НДР створили сприятливі умови для цього.

            У лютому 1990 р. між державами-переможцями у Другій світовій війні – СРСР, США, Великобританією та Францією – і двома німецькими державами була досягнута домовленість про створення переговорного механізму "2+4". У результаті важких переговорів, які велись протягом семи місяців, було вироблено документ, що містив рішення з усього комплексу зовнішніх аспектів німецької єдності. 12 вересня 1990 р. у Москві міністри закордонних справ шести держав підписали Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини.

            Договір встановлював, що зовнішніми кордонами об’єднаної Німеччини є кордони НДР і ФРН, і підтвердив остаточний характер цих кордонів як суттєву складову частину світового порядку в Європі. Сторони визнали, що об’єднана Німеччина не має ніяких територіальних претензій до інших держав і не висуватиме таких претензій у майбутньому. У конституції об’єднаної Німеччини не повинно бути будь-яких положень, що суперечили б цим принципам.

Уряди НДР і ФРН підтвердили свої заяви про те, що з німецької землі йтиме лише мир, а також свою відмову від виробництва, володіння і розпорядження ядерною, біологічною і хімічною зброєю.

            Збройні сили Німеччини підлягали скороченню протягом 3-4 років до 370 тис. чол. Радянські війська мали бути виведені з Німеччини до 31 серпня 1994 р. Протягом цього строку на території колишньої НДР і Берліна мали перебувати лише німецькі формування територіальної оборони, не включені в структуру НАТО. Договором передбачено заборону розташовувати у Східній Німеччині іноземні війська і ядерну зброю чи її носії після виведення звідти радянських військ. Також до 31 серпня 1994 р. в Берліні мали залишатись війська США, Великобританії та Франції. СРСР погоджувався на входження об’єднаної Німеччини в НАТО.

            З об’єднанням Німеччини були вичерпані права і відповідальність чотирьох держав щодо Берліну та Німеччини загалом. Уряди СРСР, США, Великобританії та Франції заявили про припинення дії чотиристоронніх угод і рішень воєнного і повоєнного часу щодо Німеччини та розпуск відповідних органів. Об’єднана Німеччина здобула цілковитий державний суверенітет у своїх внутрішніх і зовнішніх справах.

            Договір підвів остаточну риску під підсумками Другої світової війни і 45-річним повоєнним періодом. 3 жовтня 1990 року НДР увійшла до складу ФРН. На політичній карті Європи з’явилась економічно могутня держава з населенням 87 млн. чол., яка завдяки своєму потенціалу входить у розряд найбільших держав світу, а в теперішній час прагне стати постійним членом Ради Безпеки ООН.

 
3. Початок ракетно-ядерного роззброєння. Трансформація НАТО

            Важливою віхою у радянсько-американських відносинах став візит президента СРСР М.С.Горбачова в США у травні – червні 1990 р. та його переговори з президентом США Дж. Бушем. Результатом цих переговорів став пакет угод, протоколів і спільних заяв. Було погоджено основні положення угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО), укладено угоду про ліквідацію 80% хімічної зброї і про відмову від її виробництва, досягнуто домовленості про вдосконалення перевірки на місцях потужностей ядерних вибухів. Таким чином, були усунуті перешкоди, які гальмували ратифікацію двох важливих радянсько-американських договорів, підписаних ще в 1974 і 1976 рр. – про обмеження підземних випробувань ядерної зброї і про підземні ядерні вибухи в мирних цілях. Було укладено важливу угоду, що доповнювала і розширювала угоду 1973 р. про науково-технічне співробітництво в галузі мирного використання атомної енергії.

            Після розпаду СРСР учасниками договору СНО-1 стали Росія, Україна, Казахстан і Білорусь, які підписали 23 травня 1992 р. у Лісабоні угоду про те, що на території трьох останніх з перерахованих держав не повинно взагалі існувати ніякої ядерної зброї. На основі цих домовленостей президент Росії Б. Єльцин та президент США Дж. Буш у Вашингтоні в червні 1992 р. підписали проект договору СНО-1, за яким США та держави колишнього СРСР скорочують стратегічні наступальні озброєння на 50% (5-6 тис. одиниць зарядів) протягом 7 років. У 1994 р. договір СНО-1 був ратифікований всіма сторонами.

            3 січня 1993 р. в Москві Б.Єльцин та Дж. Буш уклали договір СНО-2 про скорочення вдвоє стратегічних наступальних озброєнь, які залишаться після виконання договору СНО-1. Учасниками цього договору були лише Росія і США, оскільки передбачалось, що після виконання домовленостей СНО-1 Україна, Казахстан та Білорусь стануть без’ядерними державами.

 

Стратегічні наступальні озброєння Росії і США

 

1992 р.

Згідно договору

 СНО-1

Згідно договору СНО-2

 

Росія

США

Росія

США

Росія

США

Міжконтинентальні балістичні ракети

6000

2500

3100

1500

1000

500

Балістичні ракети на підводних човнах

3300

5200

1800

3600

1750

1750

Стратегічні бомбардувальники

700

4300

700

4000

700

1250

 

Також у 1993 р. було укладено важливу Конвенцію про заборону і ліквідацію хімічної зброї (у США його запаси складали 30 тис. т., у Росії – 40 тис. т.).

Закінчення "холодної війни", внутрішньополітичні зміни в СРСР, призвели до революцій у країнах Східної Європи і припинення діяльності ОВД з 1 липня 1991 р.

Враховуючи нові реалії політичного життя, Нарада голів країн-членів НАТО 5-6 липня 1990 р. прийняла Лондонську декларацію, яка внесла радикальні зміни у воєнну доктрину блоку НАТО.

Учасники наради взяли на себе зобов’язання про ненапад на інші держави, а ядерні озброєння були оголошені "зброєю екстремальної ситуації".

Змінилась і роль НАТО. Із воєнного блоку він все більше перетворюється на політичний. Деякі колишні союзники СРСР по ОВД, а згодом і деякі країни, які утворились в результаті розпаду СРСР, заявили про своє бажання вступити в НАТО. Такі їхні дії значною мірою продиктовані прагненням забезпечити собі стабільність і безпеку в нових умовах. Вступ країн Східної Європи в НАТО став однією із головних проблем відносин між Росією і США та НАТО.

На зустрічі країн-членів НАТО у Брюсселі в січні 1994 р. була прийнята програма "Партнерство заради миру". Її метою є забезпечення стабільності в Європі і розвиток співробітництва з країнами Східної Європи. У цій програмі виявили бажання взяти участь майже всі східноєвропейські країни. Активну участь у ній бере Україна.

 

4. Криза в Перській затоці. Близькосхідний мирний процес

Серйозним випробуванням змін у міжнародних відносинах стала криза в Перській затоці на початку 90-х років, викликана агресією Іраку проти Кувейту.

Восьмирічна ірано-іракська війна зумовила зростання зовнішнього боргу Іраку (80 млрд. доларів). Війна стимулювала мілітаризацію країни і посилила політичні амбіції президента Іраку Саддама Хусейна, його претензії на лідерство в арабському світі.

2 серпня 1990 р. іракська армія вдерлася в Кувейт, учинивши неспровоковану агресію. Емір та уряд Кувейту перебрались до Саудівської Аравії. Нечисленна армія змогла вчинити лише слабкий опір. Кувейт було окуповано і оголошено дев’ятнадцятою провінцією Іраку.

Дії Іраку були рішуче засуджені Радою Безпеки ООН, яка зажадала негайного виведення іракських військ з Кувейту і ввела широкі економічні санкції щодо Іраку. Усі активи Іраку й Кувейту в іноземних банках було заморожено, блоковано експорт іракської нафти.

Багато держав направили в Саудівську Аравію військові контингенти і озброєння для захисту цієї країни від можливої іракської агресії (операція "Щит пустелі"). Основу могутнього військового угруповання, зосередженого на території Саудівської Аравії, становили збройні сили США, що досягли 500 тис. чол. Військові кораблі США та інших країн патрулювали у водах Перської затоки, Червоному та Середземному морях.

Становище ускладнювалось неврегульованістю палестинського питання та відсутністю єдності в арабському світі щодо дій Іраку. Посилаючись на каральні акції ізраїльських властей проти арабів в Єрусалимі, засуджені Радою Безпеки ООН, Саддам Хусейн претендував на роль захисника арабських народів від Ізраїлю і пов’язував кувейтське питання з вирішенням палестинської проблеми.

Оцінюючи дії Іраку як виклик світовому співтовариству, Рада Безпеки ООН прийняла ряд резолюцій, що вимагали безумовного припинення анексії Кувейту. Проте Багдад ігнорував ці заклики. Тоді Рада Безпеки встановила кінцеву дату виведення іракських військ з Кувейту – 15 січня 1991 р. У разі відмови Іраку виконати цю вимогу було санкціоновано застосування воєнних сил.

Заходи, вжиті Радянським Союзом, Францією та іншими країнами з метою мирного розв’язання кризи, на жаль, виявились безуспішними. 17 січня 1991 р. багатонаціональні сили антиіракської коаліції на чолі з США завдали масованих повітряних і ракетних ударів по військових та інших об’єктах Іраку та Кувейту. Наприкінці лютого в результаті 100-годинної операції сухопутних військ антиіракської коаліції іракські війська були розбиті. Кувейт було визволено. Операція багатонаціональних сил "Буря в пустелі" успішно завершилась (командуючий американськими військами Н.Шварцкопф).

У результаті цієї війни Ірак втратив за різними оцінками від 12 до 70 тис. чол., було зруйновано значну частину його економіки. Проте режим С.Хусейна залишився при владі. Значних втрат зазнав і Кувейт, який став ареною бойових дій.

Ефективне приборкання агресора стало можливим лише за умов припинення конфронтації між США та СРСР. По завершенню боїв Ірак був зобов`язаний впродовж 90 днів знищити наступальні озброєння і зброю масового знищення. На півночі і півдні країни були створені зони безпеки, де заборонялось літати іракським літакам і розміщувати бойові підрозділи армії Іраку. Гарантами виконання угоди стали війська США і Англії. Також проти Іраку були запроваджені санкції, які спричинили продовольчі труднощі в країни і нестачу найнеобхіднішого. У 1996-1999 р. в Іраку ООН здійснювала програму “Нафта в обмін на продовольство”.

Криза в Перській затоці дала поштовх близькосхідному мирному процесу. В Мадриді (1991 р.) було покладено початок переговорному процесу між арабами та Ізраїлем під егідою СРСР та США. Наслідком цього процесу стало підписання низки угод. 13 вересня 1993 р. у Вашингтоні було підписано палестино-ізраїльську декларацію про введення палестинської автономії у секторі Газа і в районі міста Ієрихон, на Західному березі річки Йордан. А 4 травня 1994 р. Голова Виконкому ОВП Я.Арафат і прем’єр-міністр Ізраїлю І.Рабін підписали в Каїрі угоду щодо принципів практичної реалізації договору "Газа-Ієрихон – спочатку". У 1994 р. був підписаний мирний договір також між Ізраїлем і Йорданією. Разом з тим активізувалися переговори між Сирією та Ізраїлем про передачу Сирії Голанських висот, захоплених Ізраїлем у 1967 р., в обмін на мир з Ізраїлем. Однак сторони продовжують використовувати силові методи розв’язання конфлікту. Ізраїльська армія у квітні-червні 1996 р. провела чергову операцію по знищенню структур організації "Хезболлах", яка бореться за звільнення півдня Лівану і здійснює напади на Ізраїль. Екстремістські палестинські організації виступають проти переговорів з Ізраїлем. Праві сили Ізраїлю, які прийшли до влади на виборах 1996 р. після вбивства І.Рабіна, зайняли жорстку позицію на переговорах з арабами. Це загальмувало мирний процес на Близькому Сході, але не припинило його. Проте до теперішнього часу становище в регіоні залишається непевним.

 

Підсумки

            Останнє десятиліття ХХ ст. стало періодом завершення «холодної війни» і становленням нової системи міжнародних відносин. Це був період сподівань, що війни нарешті припиняться і у світі запанує мир. Проте вже останні роки ХХ ст. і перші ХХІ ст. засвідчили, що світ ще далекий від досконалості. Він зіткнувся з новою небезпекою – міжнародним тероризмом.

 

Запитання і завдання:

1.    Які причини і передумови завершення «холодної війни»?

2.    Що таке «нове мислення»? У чому його новизна?

3.    Охарактеризуйте процес завершення «холодної війни».

4.    Хто переможець у «холодній війні»?

5.    Як було врегульовано в міжнародних відносинах питання об`єднання Німеччини?

6.    Як змінилася розстановка сил у міжнародних відносинах після завершення «холодної війни»”?

7.    Чому НАТО не припинило існування по завершенню «холодної війни»?

8.    Визначте наслідки «холодної війни»?

9.    У чому особливість кризи у Перській затоці 1990-1991 рр.?

10. Як вплинуло завершення «холодної війни» на регіональні конфлікти, що бушували в роки «війни»?