§ 32. Індія (підручник)

§ 32. Індія

 

1. Здобуття Індією незалежності

            У складі Британської імперії Індія являла собою цілісну територію, якою правив віце-король. Населення її було багатоетнічним і до того ж різних віросповідань. Найбільшими релігійними групами були індуїсти та мусульмани. Не було і адміністративної єдності. Півострів Індостан був поділений на провінції, округи, князівства. Усе це заважало згуртуванню населення.

            Лідери двох основних общин – індуїстський Національний конгрес і Мусульманська ліга спочатку разом виступали проти колоніальної залежності, завдяки чому Індія отримала статус домініону.

            Тим часом з’ясувалося, що Мусульманська ліга прагне не тільки незалежності, а й утворення окремої мусульманської держави, у якій би мусульмани мали надійніші гарантії свого розвитку. У цьому вони знайшли підтримку з боку метрополії.

            Між двома релігійними групами та їх лідерами не було взаєморозуміння. Коли Мусульманська ліга погодилася взяти участь у Тимчасовому уряді, ідею якого висунули англійці, то на це не пішов Національний конгрес. І навпаки, коли за ініціативою Національного конгресу були скликані Установчі збори, то Мусульманська ліга бойкотувала вибори до них. Між індуїстами і мусульманами час від часу спалахували сутички, припинити які, на думку політиків в Англії і в самій Індії, можна було лише територіально роз’єднавши ворогуючі сторони.

            У серпні 1947 р. Індія була поділена на дві держави – Індійський Союз і Пакистан. Індійський Союз охоплював більшу частину півострова. До Пакистану відійшли провінції на захід і схід від Індії, які тим самим опинилися територіально роз’єднаними.

            Утворення двох держав не припинило трагедії Індостану. Розпочався обмін населенням між двома державами. Переселення супроводжувалося масовими вбивствами як з одного, так і з іншого боку. У взаємній різанині загинуло близько 100 тис. осіб. Тільки жорстка позиція Махатми Ганді, який оголосив голодування до того часу поки не припиниться різанина, а потім його вбивство одним з індуських фанатиків припинило пролиття крові.

 

2. Розвиток Республіки Індія у 50-80-ті роки ХХ ст.

            Перші кроки свого існування Республіка Індія почала з аграрної реформи. У поміщиків було вилучено ту частину їхніх земель, яку вони здавали в оренду (приблизно 60% володінь). Цю землю було передано самим орендаторам. З нових господарств за надану землю держава одержувала податки і з цих коштів розраховувалася з поміщиками. У країні виник новий клас дрібних селян-землевласників.

            Джавахарлал Неру, який очолював уряд, перебував під значним впливом соціальних ідей. Він домагався розширення державного сектора у промисловості, планового розвитку економіки. Державний сектор створювався в тих галузях, які потребували величезних вкладень, що їх були не в змозі зробити окремі приватні власники (у чорній і кольоровій металургії, машинобудуванні, нафтопереробці, хімічній промисловості, енергетиці). Одночасно не чинилося перешкод розвитку приватного підприємництва.

            З труднощами розв’язувалося національне питання. Територія Індії населена багатьма народами, що різняться культурою, мовою, релігією. Після проголошення незалежності країни вони почали утворення адміністративних одиниць. У 1956 р. з’явилось 14 нових штатів і 6 територій, керованих з центру. Однак і після цього продовжувалася боротьба окремих національних груп за те, щоб мати свій власний штат.

Крім того, в Індії не було досягнуто загальної згоди з питання про державну мову. Такою пропонувалася мова хінді. Проти виступили деякі штати, які вбачали в цьому дискримінацію інших народів. Коли ж лунали пропозиції залишити державною мову англійську, з цим не погоджувалися національно-патріотичні сили. Поглибилися протиріччя і між окремими кастами. Вищі касти боролися між собою за владу. Нижчі касти домагалися для себе більше прав.

 

Схема: Особливості розвитку Індії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


            Курс Неру викликав опозицію з боку тих сил, які обстоювали вільний ринок, приватну власність і позапланову економіку, а також виступали проти політики нейтралітету і за союз із Заходом. Неру з особливими симпатіями ставився до Радянського Союзу. Становище Неру ускладнилося в 1962 р., коли Китай висловив претензії на деякі індійські території і захопив їх. Опозиційні партії обвинуватили Неру в тому, що він не спромігся дати рішучу відсіч агресору через ідейну близькість з ним. Одночасно виявився розкол в Індійському національному конгресі. Одна частина вимагала ще більшого запровадження соціалістичних методів в економіку. Інша, навпаки, критикувала Неру за соціалістичні експерименти. Криза в партії затягнулася. У розпал дискусій 27 травня 1964 р. Неру помер.

            Після його смерті в середині 60-х років у країні розпочалася тривала економічна криза. Виявилася неспроможність утримувати за рахунок бюджету такий великий державний сектор, як його запланував Неру. Проведення аграрної реформи не підвищило продуктивності праці нових хазяїв. Натомість на землях, що залишилися у поміщиків і заможних селян, вона зростала.

            Йти на радикальну аграрну реформу з ліквідацією традиційного общинного (громадського) життя уряд не бажав. Це б призвело до неконтрольованого зростання дешевої робочої сили у містах, які б не змогли поглинути новоприбульців. Спалахнуло б соціальне напруження, яке могло вилитись у некеровані дії натовпу. Також значно впав би життєвий рівень. Загострились політичні, національні проблеми.

            Криза змусила Індійський конгрес переглянути свою політику. Більше уваги стало приділятися приватному сектору в промисловості. Замість п’ятирічних планів розроблялися річні. У сільському господарстві ресурси стали виділятися вибірково – найбільш розвинутим аграрним регіонам і переважно міцним господарствам.

 

Цікаво знати

Прем`єр-міністри Індії

Прем`єр-міністри

Роки перебування при владі

Партійна приналежність

Дж. Неру

1947-1964

Індійський національний конгрес (ІНК)

Л.Б.Шастрі

1964-1966

ІНК

Індіра Ганді

1966-1977

ІНК

М.Дессаї

1977-1979

Джаната партія (Народна партія)

Ч.Сінгх

1979-1980

Лок-дал

Індіра Ганді

1980-1984

ІНК (Індіри)

Раджив Ганді

1984-1989

ІНК(І)

В.П.Сінгх

1989-1991

Національний фронт

Н.Рао

1991-1996

ІНК(І)

А.Б.Ваджпаї

1996

Бхаратія джаната партія

Х.Д.Дева-Говда

1996-1997

Об`єднаний фронт

І.К.Гуджрал

1997-1998

Об`єднаний фронт

А.Б.Ваджпаї

1998-

Бхаратія джаната партія

 

            Новим прем’єр-міністром став Лал Бахадур Шастрі. Серед гострих проблем, з якими він відразу зіткнувся, була національна. У кожному штаті проживали представники декількох національностей. Найчисельніші використовували свою перевагу на власну користь. Національні меншини не бажали миритися з дискримінацією. Почалися сутички на національному ґрунті. Не вдавалося вирішити питання єдиної державної мови. Англійська залишалася другою, крім хінді, офіційною мовою в республіці. У тих штатах, де не розмовляли хінді, третьою офіційною мовою проголошували ще й місцеву. Тривало протистояння між індусами й мусульманами, особливо у штаті Джамму і Кашмір. У 1961, 1963, 1964 і 1967 рр. воно вилилося у сутички з погромами і вбивствами.

            Крім того, Кашмір був причиною конфлікту між Індією та Пакистаном. Коли утворювалися ці дві держави, одна третина Кашміру відійшла до Пакистану, решта – до Індії. Обидві претендували на володіння всією територією. У 1965 р. на цьому ґрунті спалахнув конфлікт, який ледве не переріс у справжню війну. Допомогло втручання СРСР, який не хотів мати воєнного вогнища поблизу своїх кордонів. На переговорах у Ташкенті на початку січня 1966 р. було домовлено про припинення воєнних дій. Незабаром після цього несподівано помер Шастрі.

 

Індо - пакистанські війни

Роки

Назва

Причини

Результат

1947-1948

Перша Кашмірська війна

Боротьба за стратегічне важливе князівство Кашмір

1 січня 1949 р. Індія і Пакистан підписали угоду про припинення вогню і встановлення демаркаційної лінії у Джамму і Кашмірі.

1965-1966

Друга Кашмірська війна

Відсутність демаркації кордонів у пустельних районах. Відновлення боротьби за Кашмір

Відведення військ на попередні позиції.

Проведення демаркації кордонів (крім Кашміра). Підписання Декларації про незастосування сили і відновлення переговорів.

1971

Боротьба за незалежність Східного Пакистану

Криза у відносинах між Східним і Західним Пакистаном. Підтримка Індією бенгальців

Проголошення незалежності східного Пакистану – Народної Республіки Бангладеш

Кінець 90-х років.

Загострення прикордонного конфлікту в Кашмірі

Активізація мусульманських сепаратистів у Кашмірі. Сутички на кордонах

Загострення ситуації. Переростання протистояння в ядерне

 

            Після його смерті розкол в ІНК посилився. На чергових загальних виборах 1967 р. кожна частина партії висунула свого кандидата. Ті, хто продовжував курс Неру, підтримували кандидатуру його дочки Індіри Ганді.

            На виборах ІНК хоч і з великими труднощами, але здобув більшість місць у парламенті. Однак порівняно з попередніми виборами він здав позиції. Зросла вага інших партій. Індія перестала бути країною з однопартійним правлінням. Індіра Ганді наполегливо проводила курс свого батька. Улітку 1969 р. вона націоналізувала 14 найбільших приватних банків, наприкінці того ж року затвердила закон, за яким монополії можна було створювати лише з дозволу уряду. Вона також збільшила асигнування на державний сектор промисловості. Було націоналізовано імпорт бавовни.

            У зовнішній політиці Індіра Ганді продовжила лінію Неру – нейтралітет і неприєднання до воєнно-політичних блоків, підтримка національно-визвольних рухів, зміцнення відносин з Радянським Союзом.

 

Схема: Принципи зовнішньої політики індії вироблені Дж. Неру

 

 

 

 


Рівність і взаємовигідність

Мирне співіснування

Взаємна повага територіальної цілісності і суверенітету

Взаємний ненапад

Взаємне невтручання у внутрішні справи

 

            Завдяки такій політиці партія ІНК перемогла на дострокових парламентських виборах 1971 р.

            Запровадження соціалістичних принципів в економіці хоча і сприяло популяризації Конгресу серед біднішого населення, але загалом призвело до погіршення економічної ситуації в країні через невисоку ефективність державного сектора. Крім того, загальмувалися земельна реформа, застосування ефективніших сільськогосподарських технологій. Країна страждала від нестачі продуктів харчування.

            У 1974 р. опозиція розпочала масову антиурядову кампанію. Екстремістські елементи з опозиції вчиняли замахи на урядовців. Індіра Ганді переконала президента Ахмада ввести з 26 червня 1975 р. у країні надзвичайний стан. Дію конституції було припинено, опозиційні організації заборонено, а 30 тис. їхніх активістів заарештовано.

            У 1975 р. в країні був найвищий врожай зернових, і ціни на продовольство не зростали. Відновилася роздача землі селянам. Індіра Ганді вирішила скористатися ситуацією і в 1977 р. оголосила парламентські вибори. Однак населення не вибачило їй надзвичайного стану і віддало голоси за новоутворену Джаната парті (народну партію), до якої увійшли опозиційні конгресу угруповання.

            Оскільки Джаната парті складали організації з протилежними платформами, то в 1979 р. вона розкололася і наступного року Індіра Ганді знову стала прем’єр-міністром.

            У 1984 р. виникла криза в штаті Пенджаб, де проживає велика община мусульман-сікхів. Вони вже тривалий час домагалися приєднання Пенджабу до Пакистану. Головна святиня сікхів – Золотий храм в Амрітсарі – перетворився на збройний арсенал і штаб сепаратистів. Індіра Ганді наказала захопити храм і заарештувати заколотників. У відповідь група сікхських екстремістів 31 жовтня 1984 р. вчинила на неї замах, унаслідок якого Індіра Ганді загинула.

            Після смерті Індіри Ганді прем’єр-міністром став її син Раджив Ганді, який на той час здобув прихильність більшості членів ІНК. Новий уряд теж зіткнувся з проблемою національного та релігійного екстремізму. У 1987 р. Раджив Ганді направив війська у сусідню Шрі Ланку, де екстремістська організація народу тамілів – «Тигри визволення Таміл-іламу»– вела боротьбу з центральним урядом, намагаючись поділити країну. Індійські війська допомогли придушити сепаратистів, що викликало до Раджива Ганді ненависть тих тамілів, які живуть в Індії. У 1988 р. знову спалахнула криза у Пенджабі. Як і його мати, Раджив Ганді дав наказ захопити Золотий храм, де отаборилися сикхські сепаратисти.

            Радживу Ганді довелося виконувати обов’язки прем’єр-міністра, коли дедалі очевиднішою ставала неефективність соціалістичного експерименту. До того ж і сам він своїм способом життя давав підстави для невдоволення: рідко контактував з населенням, значно збільшив особисту охорону, надто багато уваги приділяв власному комфорту. На тлі економічних труднощів це дратувало індійців.

            Щоб дати новий імпульс економіці Р.Ганді розпочав реформи з лібералізації економічного життя, які продовжили його наступники.

 

Зростання темпів ВВП Індії в 1950-2002 рр.

Роки

У відсотках за рік

1950-1980 рр.

У середньому за період 3,5%

1980-1990 рр.

У середньому за період 5,4%

1990-2002 рр.

У середньому за період 5,9%

 

3. Індія у 90-ті роки ХХ ст. – на початку ХХІ ст.

            Непопулярність прем’єра особливо проявилася під час виборів 1989 р. ІНК не зумів завоювати абсолютну більшість місць у парламенті. Уряд був сформований Національним фронтом, у який об’єдналися опозиційні конгресу партії. Прем’єр-міністром став лідер партії Джаната Пратар Сінгх.

            У 1990 р. він домігся рішення, за яким 27% робочих місць у державному секторі віддавалися представникам "нижчих" каст і племен. Рішення Сінгха викликало урядову кризу, оскільки він зазіхнув на одну з найсвященніших традицій Індії – кастову систему. Представники "вищих" каст вважають для себе ганебною навіть думку, що "нижчим" кастам можуть надаватися рівні з ними права. Під тиском захисників кастової системи Сінгх змушений був піти у відставку. Посада прем’єра перейшла до соціаліста Чандра Шекхара.

            У 1991 р. розпочалася передвиборча кампанія. Найкращі шанси були в Індійського національного конгресу. Раджив Ганді мав всі підстави розраховувати на посаду прем’єра, але у травні того року був убитий тамільськими екстремістами під час зустрічі з виборцями. Новим лідером ІНК став Нарасімха Рао. Після перемоги Конгресу він став прем’єром.

            Нарасімха Рао відразу взяв курс на більш реалістичну і прагматичну політику. Його економічний курс передбачав приватизацію державного сектору економіки, акціонування частини підприємств державного сектору з метою збільшення надходжень до бюджету. Основною метою уряду був відхід від командно-адміністративних методів управління, які виявились неефективними. Розвиток конкурентоздатної, інтегрованої у світову економіки.

 

Етапи економічного розвитку Індії

Періоди

Стратегія модернізації

1940-1950-ті роки

Перехід власності колишніх колоніальних властей державі. Формування державного сектора. Плановий розвиток державного сектора. Позбавлення поміщиків прав збирати податки з сільської громади. Надання орендаторам права викупу землі

1960-1970-ті роки

Націоналізація великих банків, системи гуртової торгівлі. Обмеження розмірів земельних володінь. Зміцнення державного сектора (20% промисловості). Проведення «зеленої революції» – перехід на самозабезпечення сільгосппродукцією.

1980-1990-ті роки

Часткова лібералізація зовнішньої торгівлі. Залучення іноземних інвестицій у новітні галузі виробництва. Підтримка приватного підприємництва.

Початок ХХІ ст.

Приватизація державного сектора. Сприяння розвитку приватного бізнесу.

 

            ІНК прагне створення єдиної індійської нації з рівними правами й можливостями для всіх племен і народів. Їм протистоять ультраправі "патріоти", які домагаються надання індуїстам центрального місця в суспільстві. Провідною партією цього спектру є Бхаратія джаната партія (БДП) Вони спираються на підтримку найбіднішої й найменш освіченої частини населення, яка в Індії нараховує сотні мільйонів чоловік. На виборах 1996 р. БДП, на хвилі звинувачень у корупції ІНК і особисто Нарасімха Рао, перемагає. Проте утворити стабільний уряд вона не змогла. Коаліційність стала провідною рисою політичного життя Індії. На позачергових виборах 1998 р. БДП знову здобуває перемогу. Прем`єр-міністром став А.Б.Ваджпаі. У внутрішній політиці його уряд продовжив політику попередників. У 1999 р. розпочалась масова приватизація державного сектору. У зовнішній зайняла жорстку позицію особливо у стосунках з Пакистаном. Гонка озброєнь з Пакистаном, яка стала ядерною і ракетною перетворила потенційний індо-пакистанський конфлікт у найбільш небезпечний на планеті. Чергового загострення набула Кашмірська проблема, яка за роки існування забрала життя 40 тис. чол. У 1999 р. БДП знову перемагає на позачергових виборах. У 2000-2001 рр. розгорілася нова політична криза, пов`язана з корупцією у вищих ешелонах влади,. Тепер в неї були замішані лідери БДП.

            Незважаючи на комплекс проблем на теперішній час в Індії продовжується стабільне економічне зростання, вдалось перевести індо-пакистанський конфлікт у переговорну площину.

 

Проблеми сучасної Індії

·         Невирішеність проблеми кордонів з Пакистаном та Китаєм.

·         Ядерне протистояння з Пакистаном.

·         Стрімке зростання населення.

·         Панування патріархальних відносин на селі.

·         Сепаратистські рухи (Джамму і Кашмір, Західна Бенгалія, Тамілнад, Пенджаб).

·         Забезпечення стабільності економічного зростання.

 

Підсумки

            Індія реалізувала самобутню модель модернізації, яка виявилась досить ефективною. З точки зору суспільно-політичного розвитку, Індія мала унікальні характеристики. Ще у колоніальні часи були закладені основи системи місцевого самоврядування. Закладені основи федералізму, партія ІНК мала розгалужену систему по країні. Все це дозволило Індії з моменту здобуття незалежності утвердитися як демократична держава. Тривалий час індійська демократія мала свої особливості: панування у політичному житті ІНК і родини Ганді.

            В економічній сфері Індії вдалося уникнути широкомасштабних експериментів, пов`язаних з радикальною ломкою традиційних устоїв. Індія зберегла звичайний хід життя, проте це не зупинило її поступу у бік прогресу.

            Розвиток країни має і свої проблеми: відносини з Пакистаном, які переросли у ядерне протистояння; стрімке зростання населення, що тягне за собою цілу низку соціально-економічних проблем; сепаратистські і екстремістські рухи.

18

«Перлина» Індії мавзолей Тадж-Махал

 

Запитання і завдання:

1.    Чому Британська Індія була розділена на дві держави? За яким принципом було здійснено цей поділ?

2.    Чому розподіл території Британської Індії призвів до кровопролиття?

3.    Визначте етапи економічного розвитку Індії та дайте їм характеристику.

4.    Що таке курс Неру? Які наслідки його реалізації для розвитку країни?

5.    Чим можна пояснити тривали знаходження при владі в країні родини Ганді і ІНК?

6.    Як розвивався індо-пакистанський конфліки? На якій основі можливе примирення двох сусідів?

7.    Населення Індії менше від населення Китаю приблизно на 250 млн. чол. Чому чисельність населення не стримує економічний розвиток Китаю, а Індії – стримує?

8.    Визначте основні проблеми Індії на сучасному етапі та дайте їм характеристику.