§ 18. СРСР у другій половині 40-х – першій половині 60-х років ХХ ст.

СРСР. Відновлені та нові незалежні держави

 

§18. СРСР у другій половині 40-х – першій половині 60-х років ХХ ст.

 

11

 

1. Наслідки Другої світової війни для СРСР. Відбудова народного господарства

            Перемога у Другій світовій війні призвела до кардинальної зміни міжнародного становища СРСР. Радянський Союз вийшов з війни у новій якості наддержави.

            Відбулись значні територіальні зміни (єдина держава, яка у результаті війни здійснила значні територіальні придбання). Проте ціна здобутого нового статусу виявилась занадто високою.

 

Наслідки Другої світової війни для СРСР

Людські втрати

27 млн чол. Деякі дослідники дають значно більші цифри – більше 40 млн чол.

Матеріальні втрати

Третина національного багатства. 1710 міст, 70 тис. сіл, 32 тис. промислових і 100 тис. сільськогосподарських підприємств, 1135 шахт, 65 тис. км залізниць, 16 тис. паровозів, 428 тис. залізничних вагонів тощо.

Територіальні зміни

– закріплено приєднання Західної України і Західної Білорусії, Бессарабії, Північної Буковини, Прибалтики, частини Фінляндії, здійснене у 1939-1940 рр.; Кордон з Польщею був остаточно узгоджений у 1951 р.;

– у 1944 р. до СРСР приєдналась Тувинська Народна Республіка;

– за договором 1945 р. з Чехословаччиною до СРСР було приєднано Карпатську Україну;

– за рішенням Потсдамської конференції до СРСР відійшла частина Пруссії і місто Кенігсберг (з 1946 р.– Калінінград) з прилеглою територією;

– за мирним договором з Фінляндією визнавались кордони 1940 р. а також до СРСР відійшла область Петсамо (Печенга) та деякі інші прикордонні території;

– після розгрому Японії до СРСР відійшли Південний Сахалін і Курильські острови, Порт-Артур.

Соціально-економічні наслідки

Значне і так незначний життєвий рівень населення. Заробітна плата залишилась на рівні 1940 р., ціни зросли у 3 рази. До 1947 р. зберігалась карткова система.

25 мільйонів залишились без даху над головою. Дитяча безпритульність. Проблеми влаштування демобілізованих з армії – 8,5 млн. чол., тих, що повернулися з полони і з примусових робіт – більше 5 млн чол. Нова хвиля депортацій з західних регіонів СРСР.

Значні втрати працездатного населення. Нестача робочої сили.

Промислове виробництво у регіонах, що зазнали окупації складало близько 30% довоєнного. Але в роки війни було створено нову промислову базу на сході СРСР.

Сільськогосподарське виробництво складало 60% довоєнного. Виробництво зерна скоротилося на 2/3.

Політичні зміни

Патріотичне піднесення, сподівання населення на зміни в політичній та економічній сфері. Відновлення і посилення репресій, нове ідеологічне забезпечення режиму (поєднання російського націоналізму, шовінізму з антисемітизмом і  марксизмом-ленінізмом). Боротьба з антирадянським повстанським рухом у західних районах СРСР (Україна, Білорусія, Прибалтика).

 

            Відбудова почалася відразу після визволення захоплених територій. Згодом для її проведення був розроблений четвертий п’ятирічний план (1946-1950).

CD_8

Жінки на відбудові Дніпрогесу. Запоріжжя, 1947 р.

 

            Перед країною стояло питання про шляхи економічного розвитку і знову, як напередодні війни, Сталін висунув гасло: завершити побудову соціалізму і почати перехід до комунізму. На його думку, війна лише затримала виконання цього завдання. Сталін припускав, що для побудови матеріально-технічної бази комунізму достатньо довести виробництво чавуну до 60 млн т. на рік, сталі – до 60 млн т., нафти – до 60 млн т., вугілля до 500 млн т. Таким чином першочерговим завданням ставилося відбудова і розвиток промисловості групи “А”. Для реалізації цього завдання було розроблено ІV п`ятирічний план (1946-1950).

 

Відбудова господарства (1943-1951 рр.)

Заходи відбудови

Скасування обмежень воєнного часу

Заходи з підвищення життєвого рівня. Грошова реформа

Заходи по відновленню промисловості

Заходи щодо сільського господарства

Відновлення 8-го робочого дня і відпусток;

Скасування обов`язкових надурочних робіт;

Скасування законів і обмежень воєнного часу.

Працевлаштування демобілізованих і репатрійованих.

Скасування карткової системи (1947);

Зниження цін на продовольчі і промислові товари;

Розгортання житлового будівництва;

Збільшення виробництва товарів народного споживання;

Грошова реформа (1947).

Часткове переведення підприємств на випуск мирної продукції;

Відновлення зруйнованих промислових об`єктів, у першу чергу важкої промисловості;

Розвиток енергетики;

Запровадження нової техніки і технологій;

Будівництво нових підприємств.

Відновлення МТС, постачання села сільгоспмашинами;

Підвищення норм хлібозаготівлі, збільшення податків;

Примусові позики;

Оргнабори сільської молоді на відбудову міст і промисловості.

 

            Для здійснення широкомасштабної програми відбудови до того ж у стислі терміни необхідні були значні матеріальні і фінансові ресурси. Але після такої руйнівної і кривавої війни вони були явно обмежені. Тому для їх концентрації використовувались будь-які заходи. Так, можна виділити такі основні джерела відбудови.

 

1.    Прибутки існуючих підприємств. Перерозподіл ресурсів легкої та харчової промисловості на користь важкої.

2.    Трудовий ентузіазм. Рух передовиків.

3.    Грошова реформа 1947 р.

4.    Колективізація у західних регіонах СРСР. «Розкуркулення».

5.    Примушення населення до заощаджень і його вилучення (облігації, лотереї).

6.    Продаж за кордон національних культурних цінностей.

7.    Антирелігійна компанія у західних регіонах СРСР. Ліквідація УГКЦ. Пограбування церков.

8.    Збільшення норм виробітку при збереженні довоєнної заробітної плати.

9.    Збільшення експорту сировини і сільгосппродукції за кордон.

10. Використання праці в`язнів ГУЛАГу (8-9 млн чол.) та військовополонених (німців – 1,5 млн, японців – 0,5 млн).

11. Збільшення прямих і непрямих податків, особливо на селян.

12. Існування карткової системи розподілу продуктів і предметів першої необхідності до 1947 р. Зниження життєвого рівня населення.

13. Репарації з Німеччини (4,3 млрд. дол.), Італії, Угорщини, Румунії, Фінляндії. Загалом з Європи було вивезено устаткування 4293 підприємств.

 

Особливості відбудовчого періоду:

1.          Значні масштаби відбудовчих робіт, більше ніж в будь-якій іншій країні Європи;

2.          Розрахунок  лише на власні сили, а не на зовнішню допомогу. "Холодна війна" робила неможливим використання західної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги;

3.          При відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (88% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилось лише 7% капіталовкладень);

4.          Відбудова здійснювалась централізовано за чітким державним планом;

5.          Вагома роль адміністративно-командної системи. Саме вона давала змогу за короткий мобілізувати і зосередити значні матеріальні і людські ресурси на певному об`єкті;

6.          Непропорційно велика роль ідеології, яка знаходила свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах – соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і  новаторів;

7.          Ускладнення процесу посухою і голодом 1946-1947 рр. У той як у країні голодували радянське керівництво продало за кордон 1,5 млн тонн зерна;

8.          Нестача робочої сили, а особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій.

9.          Зміцнення сталінського режиму.

 

            Результати відбудовчого періоду неоднозначні. З одного боку було загоєно рани війни, відбудовано промисловість в 1946-1950 рр., було навіть збільшено виробництво. Проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. складало лише 80% довоєнного. З іншого боку ціна відбудови була дуже високою. Зниження реального рівня життя, тяжкі житлові і побутові умови були характерними для більшості населення.

            Скасування карткової системи розподілу продуктів і проведення грошової реформи у 1947 р. в ще більшій мірі переклали на плечі трудящих тягар відбудови.

CD_6

На полі колгоспу "Жовтень" Кам’янець-Подільської обл. 1946 р.

 

            Іншим негативним наслідком стало остаточне розорення сільського господарства. На селян, що отримували мізерні заробітки, не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно вільно переміщуватися. Також ж їм доводилось сплачувати великі податки, що були введені на присадибне господарство. Для інтенсифікації праці колгоспників сталінське керівництво продовжувало використовувати примусові та репресивні методи.

            Незважаючи на репресії, надзвичайні зусилля селян на кінець п`ятирічки так і не вдалось досягти показників довоєнного розвитку. Так у 1950 р. валовий збір зернових складав лише 85% довоєнного.

CD_7

Колона з хлібом прямує на елеватор. Одещина, 1947 р.

 

CD_13

Китобійна флотилія "Слава". Одеса, 1953 р.

 

2. Суспільно-політичне життя 1945-1953 рр.

            З закінченням війни населення СРСР плекало надії, що у країні наступлять зміни. Робітники сподівались, що будуть скасовані жорсткі передвоєнні закони, які тягли за собою кримінальну відповідальність за 20-хвилинне запізнення. Селяни мріяли про покращення свого життя. Надії на звільнення, на можливість повернутись додому плекали мільйони в’язнів ГУЛАГу.

CD_5

Лаврентій Берія – один з найбільш активних організаторів масових репресій

 

            У результаті війни багато громадян втратили рідних, особливо це позначилось на дітях. У країні різко зросла безпритульність. Серйозною проблемою стала кримінальна злочинність, тим більше, що на руках залишилось багато зброї.

            Відразу після закінчення війни почалась демобілізація збройних сил, які налічували на той час 11365 тис. чол.

            Велику масу демобілізованих потрібно було працевлаштувати і відновити професійні трудові навички, втрачені в роки війни.

            На батьківщину поверталась значна кількість репатріантів (за роки війни у Німеччину було вивезено на примусові роботи 2,8 млн чол., потрапило в полон понад 4 млн чол.). Усім їм довелось пройти через сталінську репресивну машину підозрінь, недовір’я, непорозумінь. З 800 тис. полонених, які повернулись на батьківщину, половина потрапила до ГУЛАГу. 16 серпня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким командири і політпрацівники, що потрапили в полон, вважаються дезертирами, їх сім’ї підлягають арешту, а сім’ї червоноармійців позбавляються державної допомоги. Так у 1950 р. були страчені генерали П.Г.Понедєлін і М.К.Кирилов, які були у полоні.

            Крім того, сталінському керівництву довелось придушувати рух у Західній Україні, Західній Білорусії, Прибалтиці, де збройні формування (УПА, "Лісові брати" та ін.) боролись за незалежність України, республік Прибалтики, проти радянізації цих регіонів. Регіони зазнали масової депортації: з Західної України було депортовано 300 тис. чол., Прибалтики понад 400 тис. литовців, 150 тис. латишів, 50 тис. естонців.

            Під час війни були проведені жорстокі каральні операції проти цілих народів. Ще на її початку було ліквідовано Автономну республіку німців Поволжя. 300 тис. чол. було виселено у віддалені райони Сибіру і Казахстану. Подібні заходи у 1943 р. були здійснені проти калмиків, у 1944 р. проти карачаївців, чеченців, інгушів, балкарців, кримських татар. Названі народи насильно вивезено у малонаселені райони Сибіру, Казахстану і Середньої Азії. Ці акції сталінізму стали відомими у 1956 р., коли М.С.Хрущов сказав про це у своїй "секретній доповіді" на ХХ з’їзді КПРС. У ній, зокрема, він зазначив і таке: "Українці були позбавлені цієї участі тільки тому, що їх було занадто багато і не було місця, куди їх виселити".

            Зростання числа політичних в`язнів (військовополонених, діячів національно-визвольних рухів тощо) призвело до повстань у таборах ГУЛАГу під політичними гаслами. Найбільш відомими з них стали виступи в Печорі (1948 р.), Салехарді (1950 р.), Кінгірі (1952 р.), Екібастузі (1952 р.), Воркуті (1953 р.), Норильську (1953 р.). Для придушення деяких виступів навіть доводилося використовувати танки.

            Після війни Сталін знову почав побоюватись посилення військових. К.Рокоссовський був відправлений у Польщу на посаду міністра національної оборони країни. Було заарештовано маршала авіації О.Новікова. Проти Г.Жукова готувався судовий процес. Почались арешти військових, які були у близьких стосунках з Жуковим. Процес проти Жукова припинив сам Сталін, заявивши, що "Жуков проти ЦК не піде".

 

Риси сталінського режиму у повоєнний час (1945-1953 рр.)

1.    Зміцнення влади Сталіна в результаті перемоги у війні.

2.    Подальша централізація державного управління, розбухання державного апарату. Згортання будь-якої самостійності на місцях.

3.    Збільшення представництва в радах партійно-державної номенклатури.

4.    Репресії проти військовополонених і репатрійованих. Посилення репресій: «ленінградська справа», «справа лікарів», боротьба з космополітизмом, репресії проти воєнних.

5.    Посилення ідеологічного преса. «Жданівщина».

 

            Сталінська система почала наступ і на ідеологічному фронті. Колишня слава Росії стала для Сталіна одним з доказів на користь спадкоємності його режиму по відношенню до Російської імперії. Ідеологія і політична практика сталінізму набрала відверто великоруських націоналістичних рис. Проголошувалось скрізь і всюди, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російська думка має "всесвітньо-історичне значення". Російський народ, за словами Сталіна, що були виголошені на банкеті на честь перемоги над фашизмом "заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни". Російський народ проголошувався як найбільш передовий за рівнем культури та економічного розвитку.

 

Тост Й.Сталіна на прийомі у Кремлі на честь командуючих військами Червоної Армії 24 травня 1945 р.

            «Товарищи разрешите мне поднять ещё один последний тост. Я хотел бы поднять бокал за здоровье нашего Советского народа и, прежде всего, русского народа.

            Я пью, прежде всего, за здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза.

            Я поднимаю бокал за здоровье русского народа потому, что он заслужил в этой войне общее признание, как руководящей силы Советского Союза среди всех народов нашей страны.

            Я поднимаю бокал за здоровье русского народа не только потому, что он – руководящий народ, но и потому, что у него имеется ясный ум, стойкий характер и терпение.

            У нашего правительства было немало ошибок, был у нас момент отчаянного положения в 1941-1942 годах, когда наша армия отступала, покидала родные нам села и города Украины, Белоруссии, Молдавии, Ленинградской области, Прибалтики, Карело-Финской республики, покидали, потому что не было другого выхода. Иной народ мог бы сказать Правительству: «Вы не оправдали наших ожиданий, уходите прочь, мы поставим другое правительство, которое заключит мир с Германией и обеспечит нам покой». Но русский народ не пошёл на это, ибо он верил в правильность политики своего Правительства и пошел на жертвы, чтобы обеспечить разгром Германии. И это доверие русского народа Советскому Правительству оказалось той решающей силой, которая обеспечила историческую победу над врагом человечества – над фашизмом.

Спасибо ему, русскому народу, за это доверие.

За здоровье русского народа!»

 

            Влітку 1946 р. розпочався широкий наступ на ідеологічному “фронті”, який отримав назву "ждановщина". Початком її стала постанова ЦК ВКП(б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", ініціатором якої був Сталін, а головним провідником – Жданов, член Політбюро і секретар ЦК ВКП(б). Головними цілями компанії "для пророблення" було обрано А.А.Ахматову і М.М.Зощенка.

            До постанови про літературу додались постанови про репертуар драматичних театрів, про кінофільми "Велике життя", про оперу В.Мураделі "Велика дружба".

            Стало практикою закриття журналів, заборона літературних, музичних, кінематографічних творів.

            Знову почались нападки на "формалістів" у музиці, серед яких головними було названо С.С.Прокоф’єва і Д.Д.Шостаковича.

            Водночас розгорнулась боротьба з "космополітизмом", в якій звинувачувалися представники єврейської інтелігенції.. У цьому "витку" боротьби загинули відомі діячі культури: актор і режисер С.Міхоелс, поет П.Маркіш та ін. Ця кампанія значною мірою носила антисемітське забарвлення. Проте космополітом могли оголосити будь-яку людину, яка цікавилась західною літературою, музикою, живописом. Це призвело до ізоляції радянського народу від досягнень світової культури.

            Існуюча система керівництва наукою ставила над усе вірність ученого догмам, які Сталін виклав у «Короткому курсі історії ВКП(б)», практично виключала будь-який вияв наукового вільнодумства. Та й склад кадрів наукових працівників був далеко не однорідним. Поряд з вченими, які зробили видатний внесок у світову та вітчизняну науку, такими як П.Л.Капіца, С.І.Вавілов, М.В.Келдиш, було чимало кар’єристів і лжевчених.

            Після арешту напередодні війни і згодом трагічної загибелі М.І.Вавілова, провідне місце в біології посіли Т.Д.Лисенко і його послідовники.

            Енергійний, напористий, майстер інтриган Т.Лисенко безперервно клявся у вірності марксизму-ленінізму і особисто Сталіну, давав обіцянки вивести високоврожайні сорти і розв’язати продовольчу проблему. Але на перешкоді його "науковій" діяльності стояли генетики, які доводили абсурдність його тверджень. Заручившись підтримкою Сталіна, Лисенко перейшов у наступ.

            У серпні 1948 р. відбулась сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСГНІЛ). Лисенко виступив на ній з доповіддю. Він заявив, що текст доповіді схвалив ЦК ВКП(б), а, отже, особисто Сталін. Справжні вчені не поступилися науковими переконаннями (В.С.Нємчинов, Й.А.Рапопорт), але лисенківці перемогли. Більшість генетиків було звільнено з роботи, їм заборонили займатись науковою діяльністю. Розвиток цієї важливої галузі науки було зупинено на роки.

            Важке становище склалось і в інших науках, особливо гуманітарних. В економічній науці все було підпорядковано пропаганді праці Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР", в якій він, зокрема, напав на тих економістів, які мали свою, особливу думку щодо проблем товарного обороту, товарно-грошових відносин. Сталін звинуватив їх у науковому невігластві, у нерозумінні, що товарний оборот несумісний з перспективою переходу до комунізму.

CD_12

Мітинг на підтримку Й.Сталіна. Київ, 1951 р.

 

            Історія як наука перебувала під повним і безроздільним впливом "Короткого курсу" і покликана була виправдати існуючий порядок.

            Практично обірвались зв’язки із світовою наукою. Саме наприкінці 40-х – на початку 50-х років на окремих найважливіших напрямах наукових досліджень і почалось відставання від світового рівня.

            Репресії також зачепили і частину партійних функціонерів, особливо тих, які прагнули до самостійності і більшої незалежності від центральної влади. Так було сфабрикована «ленінградська справа», за якою було арештовано понад 2 тис. чол. 200 з яких були розстріляні. Серед них були: Голова Ради міністрів РРФСР М.Родіонов, член Політбюро і Голова Держплану СРСР Н.Вознесенський, секретар ЦК ВКП(б) А.Кузнецов.

            Останнім з процесів, що готувалися, стала «справа лікарів» (1953 р.).Значна кількість лікарів була звинувачена у неправильному лікуванні вищих керівників країни і намаганні отруїти Сталіна. Загалом жертвами репресій у 1948-1953 рр. стали майже 6,5 млн чол.

 

3. Боротьба за владу після смерті Й.Сталіна

            5 березня 1953 р. помирає Й.Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву «відлига» – процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ. Але відразу після смерті «вождя» розгорілась боротьба між його наступниками. Основними претендентами на владу були М.Хрущов, Л.Берія, Г.Маленков.

 

Таб.: Альтернативні програми розвитку СРСР після смерті Сталіна

“Програма” Л.Берії

“Програма” Г.Маленкова

“Програма” М.Хрущова

Голова МВС

Голова ради міністрів

Секретар ЦК КПРС

Виступав проти культу особи Сталіна.

Припинив видання повного зібрання творів Сталіна.

Амністія 1184264 чол.

Припинено “справу лікарів”.

Ставив під сумнів ефективність колгоспної системи.

Обмеження асигнувань на воєнно-промисловий комплекс.

Повернення до політики “коренізації” в Україні, Білорусії, Литві.

Виступи до порозуміння з лідерами національно-визвольних рухів у західних районах СРСР.

Зменшення ролі партійних органів.

Виступав до об`єднання ФРН і НДР. Нормалізацію відносин з Югославією.

Виступав проти культу особи Сталіна, за лібералізацію існуючого режиму.

Виступав за колективне керівництво, хоча фактично володів необмеженою владою

Запропонував реабілітувати незаконно репресованих.

Пропонував звернути увагу на розвиток легкої, харчової промисловості і сільського господарства.

Виступав за інтенсифікацію виробництва.

Зменшення ролі партійних органів.

У зовнішній політиці виступав з ідеєю недопущення світової війни в умовах існування ядерної зброї.

Виступав проти культу особи Сталіна, за лібералізацію існуючого режиму.

Реабілітація незаконно репресованих у тому числі і репресованих народів.

Розширення прав союзних республік.

Децентралізація управління економікою.

Курс на розгорнуте будівництво комунізму.

Зміцнення партійного апарату. Повне зрощення партійного і державного апаратів.

Скорочення армії.

Зняття міжнародної напруги.

Підтримка національно-визвольних рухів в усіх країнах світу, що знаходяться в колоніальній залежності.

 

            Політика нового керівництва країни було вкрай непослідовною. Це пояснювалось нестійкістю коаліції Маленков-Берія-Хрущов. Ці лідери прагнули одноосібної влади. Найбільше шансів було у Берії, який контролював два з трьох «силових» міністерств. Основним суперником Берії став Хрущов, який зумів на свою сторону залучити Маленкова й Жукова.

            У липні 1953 р. на одному з засідань у Кремлі, яке вів Маленков, Хрущов виступив із звинуваченням на адресу Берії в кар’єризмі, націоналізмі і у зв’язку з англійською та мусаватистською розвідками.     Хрущова підтримали, як і домовились, Булганін, Молотов та інші. Як тільки приступили до голосування, Маленков натиснув потаємну кнопку дзвінка, і кілька офіцерів вищого рангу заарештували Берію. За наказом Жукова у Москву були введені Кантемирівська і Таманська дивізії, які мали нейтралізувати можливий виступ прихильників Берії. Повністю було замінено охорону Кремля, заарештовано співробітників Берії.

            Завдяки таким діям М.Хрущов усунув найнебезпечнішого свого конкурента. Берію було засуджено і страчено у вересні 1953 р.

            Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС. У пресі почали з’являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд "справи лікарів" і т.д.

CD_11_III_4

Микита Хрущов (1894-1971 рр.)

 

4. Хрущовська “відлига”

            Прийшовши до влади, М.Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства, де у радянської економіки були найменші успіхи. Так, були прийняті рішення:

– зменшити планові показники;

– запровадити авансування праці колгоспників;

– засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;

– зменшити управлінський апарат;

– сприяти допомозі міста селу.

            Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли.

            Вихід було знайдено в освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства.

            Сприяло реалізації ідеї те, що середина 50-х років – це період відродження масового ентузіазму, особливо серед молоді. Зміни повільно, але неухильно відбувались у країні, викликаючи у молодих людей щире бажання зробити особистий внесок у зміцнення матеріальних основ радянського суспільства. Створювався сприятливий, з соціально-психологічної точки зору, момент, коли масовий ентузіазм, будучи підкріпленим матеріально, міг би дати довготерміновий ефект. Однак спалах ентузіазму молоді керівництво сприйняло як постійну, незмінну і завжди у майбутньому керовану силу.

            До весни 1954 р. на казахстанській цілині була організовано понад 120 радгоспів. Першоцілинникам доводилось жити у важких умовах і працювати майже цілодобово, у мирний час здійснювати майже щоденні подвиги.

            Перші результати освоєння цілини були оптимістичними. У 1954 р. цілина дала понад 40% валового збору зерна СРСР. Збільшилось виробництво м’яса, молока. Все це дало змогу дещо поліпшити продовольче постачання населення.

            Проте успіхи були лише у перші роки. Відсутність наукового підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження ґрунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства.

            Переломним у реформаторській діяльності став 1956 р. Він показав межі “відлиги” як у зовнішній так і у внутрішній політиці.

            Визначною подією 1956 р. став ХХ з’їзд КПРС. Підготовка до з’їзду велась у традиційному для того часу дусі – з численними рапортами, вахтами, зобов’язаннями. Але ще під час попереднього обговорення звітної доповіді ЦК з’їзду Хрущов запропонував включити до неї спеціальний розділ про культ особи Сталіна, але не знайшов підтримку з боку більшості ЦК і у звітну доповідь ця тема не ввійшла.

            Проте у доповіді було немало положень, які йшли врозріз з догмами сталінської епохи. Це стосувалось передусім оцінки міжнародної ситуації. Хрущов заявив, що мирне співіснування держав – не тимчасовий тактичний хід, а незмінна політична лінія країн соціалізму. В той же час заявлялось, що політика мирного співіснування є однією з форм класової боротьби.

            Важливим був висновок і про можливість відвернення воєн у сучасну епоху. Ця можливість пов’язувалась виключно із зростанням воєнної могутності СРСР і "світового табору соціалізму".

            У доповіді стверджувалось, що можливі ситуації, коли комуністичні партії прийдуть до влади мирним, парламентським шляхом.

            У внутрішній політиці висувались такі завдання:

– забезпечити зростання промислового виробництва;

– піднесення сільського господарства;

– запровадження семигодинного робочого дня;

– проведення пенсійної реформи;

– збільшення темпів житлового будівництва.

            Поряд з цим Хрущов заявив, що необхідно виконати "історичне завдання", яке висунув Сталін на ХVІІІ з’їзді партії, – догнати і перегнати капіталістичні країни по виробництву найважливіших видів промислової продукції на душу населення.

            На закінчення Хрущов під оплески присутніх сказав, що "сподівання ворогів соціалізму на розгубленість партії в той момент, коли смерть вирвала з наших лав Й.В.Сталіна", провалились, що ЦК КПРС поклав край діяльності "заклятого агента імперіалізму" Берії.

            У доповіді, як і раніше, викривались "вороги народу" Бухарін, Риков, Троцький, Каменєв та ін.

            Здавалось, що з’їзд так і пройде за типовим сценарієм – з традиційними нескінченними виступами делегатів з самозвітами і запевненнями у безумовній підтримці лінії партії.

            Але на закритому засіданні Хрущов заявив, що з початку роботи з’їзду повноваження колишнього складу ЦК втрачають силу аж до виборів нового, а отже, ніхто не має право заборонити йому як рядовому делегатові виступити на одному із засідань з спеціальною доповіддю про своє розуміння "культу особи Сталіна".

            У своїй доповіді він розкрив етапи розвитку та прояви культу особи Сталіна, його негативні наслідки, злочинні дії та їх результати на чисельних фактах зловживань, некомпетентності, фальсифікації ряду судових справ щодо партійних, військових, наукових кадрів. Хрущов вперше познайомив делегатів з так званим Ленінським заповітом, в якому давалась негативна оцінка Сталіна.

            У доповіді Хрущова вся провина за скоєння злочинів покладалась на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його "соратників", до яких належав і сам. Увесь склад нової Президії ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з культом особи і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя.

            На закінчення він сказав: "Ми повинні з усією серйозністю поставитись до питання про культ особи. Саме тому ми робимо доповідь про нього на закритому засіданні з’їзду. Треба знати міру, не тішити ворогів, не розкривати перед ними своїх болячок".

            На засіданні було прийнято рішення не публікувати доповідь, хоча вже через три дні у західних засобах масової інформації з’явився повний текст доповіді.

            У той час було підготовлено постанову ЦК КПРС "Про культ особи і його наслідки", яка визначила офіційні межі критики культу особи Сталіна і мала протидіяти поширенню критики партії і соціалістичного ладу. Найвагомішим наслідком ХХ з`їзду стало прискорення процесу реабілітації незаконно засуджених. Загалом було реабілітовано з 1953 до 1961 рр. близько 800 тис. чол. надалі цей процес загальмувався і відновися лише в середині 80-х років.

            Розголошення фактів про зловживання владою Сталіним, засудження необґрунтованих репресій стали поштовхом до пожвавлення суспільного і культурного життя. Особливо сприйняла процес десталінізації – ліквідація найбільш одіозних проявів сталінського режиму – творча інтелігенція, сподіваючись. Що буде знято ідеологічний прес з суспільства.

            Але процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним і суперечливим, частковим і не виходив за межі офіційної політики. Будь-які спроби вийти за її рамки присікались антидемократичними методами ( арешти, засудження і т.д.).

 

З виступу М.С.Хрущова перед діячами літератури і мистецтва

У питаннях художньої творчості ЦК партії буде домагатися від усіх… неухильного проведення партійної лінії.

            Зовсім не означає, що тепер після засудження культу особи настане пора йти за течією, що наче б то послаблені віжці правління, суспільний корабель пливе по волі хвиль і кожен може проявляти свавілля, вести себе, як йому надумається. Ні. Партія проводила і буде проводити і твердо проводити вироблений нею ленінський курс, непримиренно виступаючи проти будь-яких ідейних хитань.

            Деякі представники мистецтва судять про дійсність тільки по запахам відхожих місць, зображуючи людей у нарочито потворному вигляді. Малюють свої картини темними фарбами, які тільки і здатні вводити людей у стан занепаду, туги і безвиході, малюють дійсність згідно своїм упередженим, збоченим, суб`єктивним уявленням про неї, по надуманим або худосочним схемам…

            Ми бачили тошнотворну стряпанину Ернста Неізвестного і  обурювалися тим, як ця людина, не позбавлена, очевидно, задатків, закінчивши радянський вищий навчальний заклад, відплачує народу такою чорною невдячністю. Добре, що таких художників у нас не багато… Ви бачили і деякі інші вироби художників-абстракціоністів. Ми засуджували і будемо засуджувати подібне потворство відкрито, з усією непримиримістю.

            У літературі та мистецтві партія підтримує тільки ті твори. Як надихають народ і згуртовують його сили.

 

            Викриття культу особи Сталіна дали поштовх до масових рухів у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина). В Угорщині десталінізація призвела до вибуху народної революції (жовтень-листопад 1956 р.). Радянське керівництво було поставлено у складне становище, до того ж розгортався конфлікт і на Близькому Сході, де спалахнула ще одна арабо-ізраїльська війна, в яку втрутились Великобританія і Франція, які прагнули відновити контроль над Суецьким каналом.

            Для розв’язання цих двох міжнародних криз Хрущов вдався до силових методів. В Угорщині радянські війська придушили народну антитоталітарну революцію, яка була оцінена як контрреволюція. Для припинення війни на Близькому Сході Хрущов пригрозив застосувати ядерну зброю проти агресора.

            Нові тенденції в політиці Хрущова викликали занепокоєння в консервативній частині партії (сталіністів), які у червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС прагнули усунути Хрущова від влади. Але підтримка Хрущова з боку військових (Жуков) і КДБ (Сєров) усунула цю загрозу і навіть дала можливість йому укріпитись при владі. Зосередивши у своїх руках значну владу, Хрущов змінив керівництво армії і КДБ.

            Друга половина 50-х – початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. Її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла "холодна війна" і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва.

            У цей період були такі досягнення НТР в СРСР:

– 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі;

– створено міжконтинентальну балістичну ракету;

– 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін;

– введено в експлуатацію перший атомний криголам "Ленін" тощо.

            Такі успіхи давали привід радянським людям до гордості за свою країну, а керівництву до здійснення ще більших звершень.

CD_15

Ю.Гагарін та С.Корольов. Москва, 1961 р.

 

 

            Проте іноді такі вражаючі досягнення супроводжувались людськими жертвами і приховувалися від громадськості. Так, у жовтні 1960 р. під час вибуху балістичної ракети перед самим стартом загинули маршал М.І.Неделін, кілька сотень інженерів, робітників, офіцерів і солдатів.

            Під час аварії у 1957 р. в м. Киштим біля Челябінська сталося зараження радіоактивними речовинами території ряду областей. Сотні людей опромінились, понад 10 тис. чол. було відселено з радіоактивної зони.

            У 1957 р., здолавши опозицію, Хрущов розпочинає реформи управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління – ради народного господарства (раднаргоспи).

            Організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротились безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривались сотні дрібних виробництв, які дублювали одне одного на підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі використовувались для виробництва нової продукції. Прискорився процес технологічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960 рр. було введено в дію в 3 рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п’ятирічку. Відбулось істотне скорочення адміністративно-управлінського апарату.

            Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося. Підприємства замість дрібної опіки міністерств одержали дріб’язкову опіку раднаргоспів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла та і не могла дійти, бо не була навіть зорієнтована на це.

            Замість пошуку матеріальної заінтересованості кожного працівника у результатах своєї праці було проведено зміни у нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі відрядної оплати і зростання кількості погодинних працівників. І без того невисокі матеріальні стимули до праці почали різко падати.

            Проте активніше почали застосовуватись моральні стимули. Виник новий рух – бригади комуністичної праці. Члени цих бригад намагались запровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя: проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень.

            Реформи управління призвели до збоїв у виконанні шостої п’ятирічки. Однак визнавати це і вносити необхідні корективи не стали. Було знайдено інше рішення: замінити п’ятирічний план 1956-1960 рр. на семирічний 1959-1965 рр. Тоді "нестача" перших років п’ятирічки покривалась би новими планами.

            Семирічний план передбачав рішучий ривок у забезпеченні населення житлом, товарами споживання, але як і раніше наголос робився на випереджаючому розвитку групи "А".

            Семирічний план був прийнятий на ХХІ з’їзді КПРС. На з’їзді також урочисто було проголошено, що СРСР вступив у "період розгорнутого будівництва соціалізму". Ставилось завдання – в найкоротший строк догнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Це передбачалось досягти на початку 70-х років.

            У своїй доповіді Хрущов зробив висновок про повну і остаточну перемогу соціалізму в СРСР і тим самим, на його думку, підтвердилась можливість побудувати соціалізм в одній країні.

            Подальша реформаторська діяльність Хрущова була знову пов’язана з сільським господарством, яке продовжувало залишатись слабким місцем радянської економіки, хоча там і відбулись деякі позитивні зрушення.

            Наприкінці 1958 р. з ініціативи Хрущова прийнято рішення про продаж колгоспам сільськогосподарської техніки, яка знаходилась у розпорядженні МТС. Більша частина колгоспів не могла відразу її купити і брала на виплат. Це спочатку погіршило фінансове становище значної частини господарств і породило невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників, до цього зосереджених у МТС, які не бажали переходити до колгоспу, що означало б зниження їхнього життєвого рівня. Вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. У колгоспах ставлення до техніки погіршилось, бо вони не мали , як правило, гаражів, місць для зберігання у зимовий час, та й загальний рівень технічної культури колгоспників був ще низьким.

1

Микита Хрущов любив експерименти в сільському господарстві

 

            На сільське господарство, як і раніше, тиснули стереотипи рапортоманії, прагнення апаратних працівників домогтися значних показників будь-яким шляхом.

            Наприкінці 50-х років це найяскравіше виявилось у так званій "рязанській афері", коли керівництво області з метою виконати своє зобов’язання збільшити заготівлю м’яса у 3 рази, пустило під ніж майже все поголів’я худоби області. Коли це викрилося керівник області наклав на себе руки.

 

Цікаво знати

            Рязанська афера. Керівники Рязанської області у відповідності з гаслом: «догнати і перегнати Америку по виробництву м`яса» вирішили це гасло втілити у життя, взявши на себе додаткові планові зобов`язання. Так у 1958 р. область здала – 50 тис. т., у 1959 р. – 150 тис. т. Такий результат було досягнуто за рахунок забою всього приплоду, частини молочного стада, худоби колгоспників, взятою під розписку, за рахунок закупівлі у сусідніх областях. Керівнику області А.Ларіонову за такий успіх було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. На наступний рік область взяла зобов`язання здати 180 тис. т, проте реально вдалося лише – 30 тис. т. А. Ларіонов застрелився.

            На початку 60-х років сільське господарство знову опинилось на межі кризи. Керівництво почало шукати вихід у нових кадрових перестановках. Так у 1961 р. Міністерство сільського господарства було перетворено в консультативний орган. Хрущов сам об’їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як вести сільське господарство. Але бажаного ривка так і не відбулось.

            ХХІІ з’їзд КПРС, який відбувся у жовтні 1961 р., був одночасно і тріумфом, і початком занепаду політики, пов’язаною з іменем Хрущова. В ході роботи і рішеннях з’їзду відбилась вся суперечливість епохи: реальні досягнення процесу десталінізації, певні успіхи в економічному розвитку і фантастичні, утопічні плани, кроки до демократизації внутрішньопартійного життя і різке посилення культу особи самого Хрущова.

            З’їзд обговорив питання "Про Програму Комуністичної партії Радянського Союзу". Хрущов заявив, що програма будівництва матеріальної бази комунізму розрахована на 20 років. Наприкінці цього періоду "нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі".

 

З Програми КПРС, прийнятої на ХХІІ з`їзді партії 1962 р.

            “…За підсумками другого десятиліття (1971-1980 рр.) буде створена матеріально-технічна база комунізму, що забезпечить достаток матеріальних і культурних благ для всього населення; радянське суспільство у притул підійде до принципу розподілу за потребами. Відбудеться поступовий перехід до єдиної загальнонародної власності. Таким чином, в СРСР буде в основному побудоване комуністичне суспільство…

            КПРС  намічає збільшити об`єм промислової продукції:

-       впродовж найближчих 10 років – приміром у 2,5 рази і перевищити рівень промислового виробництва США;

-       впродовж 20 років – не менш ніж у 6 разів і залишити далеко позаду теперішній об`єм промислового виробництва США.

Для цього необхідно підняти продуктивність праці у промисловості впродовж 10 років більш ніж у 2 рази, а за 20 років -–у 4-4,5 рази. Через 20 років продуктивність праці у радянській промисловості перевищить сучасний рівень продуктивності праці в США приблизно у 2 рази, а по часовій виробці – в зв’язку зі скороченням робочого дня у СРСР – значно більше…”.

 

            Перед народом і партією було в черговий раз поставлено завдання: «Догнати і перегнати США». Але трапилось не так, як сподівався Хрущов. 1962-1964 рр. стали роками внутрішнього безладдя і зростання напруженості. Погіршилось продовольче постачання міського населення.

 

Співвідношення основних показників економічного розвитку СРСР і США (СРСР у % до США)

 

1950

1960

1970

Національний доход

31

60

Більше 65

Промислова продукція

Менше 30

60

75

Сільськогосподарське виробництво

Дані відсутні

75-80

85-90*

Продуктивність праці у промисловості

Дані відсутні

40-50

53

Продуктивність праці у сільському господарстві

Дані відсутні

33

20-25

*у середньому за період 1966-1970 рр.

** у середньому за період 1958-1960 рр.

 

Середньорічні темпи зростання за планами (у відсотках)

Показники

VІ п`ятирічка

(1956-1959)

Семирічка

(1959-2965)

Національний доход

10,8

7,5

Промислове виробництво

12,8

12

Сільськогосподарське виробництво

6,4

2,1

Продуктивність праці (середня)

Немає відомостей

5,7

 

            У 1962 р. замість колишніх сезонних знижень держава підвищила роздрібні ціни на масло на 50%, на м’ясо на 25-40%. Відповідно підвищились ціни на десятки найменувань продукції. Це викликало велике невдоволення найширших мас народу, особливо робітників. Так у м. Новочеркаську Ростовської області звістка про підвищення цін збіглася із зниженням розцінок робітникам одного з великих місцевих підприємств. Це призвело до стихійної зупинки заводу і страйку. Для розслідування обставин туди виїхала комісія ЦК КПРС на чолі з А.І.Мікояном і Ф.Р.Козловим. Напруження в місті наростало. Були викликані війська і танкові частини. Останні блокували дорогу від заводу, розташованого за містом, до центру. Робітники, дізнавшись про прибуття партійних керівників, влаштували мирну демонстрацію. Але коли колони демонстрантів досягли площі перед будинком міськкому, у підвалі якого Мікоян і Козлов влаштували свій штаб, проти робітників було застосовано зброю. Були вбиті і поранені. Трагедія сталась у супереч рішучій відмові віддати наказ про застосування зброї з боку генерала М.К.Шапошнікова, Героя Радянського Союзу, заступника командуючого Північно-Кавказьким військовим округом. У тодішній пресі відомостей про цю подію не було.

            Восени вибухнула нова криза. У вересні 1963 р. виповнювалось 10 років з того часу, як на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС М.С.Хрущова було обрано Першим секретарем. Почалось ретельно сплановане святкування "Великого десятиріччя", яке мало прославити Хрущова і його правління.

            І раптом зник хліб у булочних і магазинах. Виникла паніка: у всіх містах, крім Москви, люди стояли в тисячних чергах, але хліба не було кілька днів.

            Причиною цього було те, що у 1963 р. цілина не дала врожаю (чорні бурі змели верхній родючий шар землі), до того ж партійні працівники всіх рівнів боялись доповісти, що нема хліба, щоб не зіпсувати святкування "великого десятиріччя".

            Щоб справитись з дефіцитом хліба, довелось пустити в хід стратегічні запаси і терміново закупити зерно за кордоном.

            СРСР вперше закупив хліб за кордоном. Але хлібну торгівлю в країні лихоманило майже рік.

            Підвищення цін, поява нових дефіцитів були відображенням наростання кризових явищ в економіці країни загалом. Після 3-4 років сприятливої кон’юнктури у промисловості темпи її зростання почали сповільнюватись. Наростали явища неузгодженості, порушувались господарські зв’язки. Сповільнився технічний прогрес.

            Листопадовий (1962 р.) Пленум ЦК КПРС вжив заходів для зміни керівництва народним господарством. З метою проведення єдиної технічної політики створювались галузеві державні комітети у Москві, яким передавались провідні наукові, проектні і конструкторські інститути, конструкторські бюро заводів з дослідницькими і експериментальними базами. На них покладалась відповідальність за впровадження нової техніки. Створені держкомітети стали розширювати свою експансію, оббирати раднаргоспи, забираючи в них все нові і нові підприємства. Так створилось двовладдя в управлінні промисловістю. До того ж для держкомітетів створювався тепличний режим: раднаргоспи відповідали за план, а держкомітети за впровадження нової техніки.

            У березні 1963 р. «з метою дальшого вдосконалення керівництва промисловістю і будівництвом" було створено Вищу Раду Народного Господарства СРСР при Раді Міністрів СРСР. Це структура створювалась над Радою Народного Господарства СРСР, Держпланом, Держбудом і Держкомітетом по координації науково-дослідних робіт.

            Крім того, Пленум запропонував широку програму реорганізації партійного керівництва усім народним господарством: поділ партійної організації кожної області на дві – промислову і сільськогосподарську. Відповідно формувався крайовий або обласний комітет партії "керівництва сільськогосподарським виробництвом». Це рішення фактично приводило до підміни державного керівництва партійним, а відповідно і до повного злиття партії з державним апаратом.

            Партійний апарат різко збільшився. Слідом за обкомами партії почали ділитись радянські, комсомольські, профспілкові організації.

            Звичайно, не тільки до цього зводилась внутрішня політика хрущовського керівництва. Важливе значення мало масове житлове будівництво, яке дало змогу поліпшити матеріальні умови життя багатьох громадян. За період Хрущова темпи житлового будівництва були найвищими за всю історію СРСР.

            Також були зрівняні з городянами у пенсіях та інших видах соціальної допомоги члени колгоспів.

            Головна причина невдач реформ Хрущова полягала в тому, що соціалізм радянського зразку принципово не підлягав реформуванню. Будь-які зміни мали привести або до введення ринкових елементів і, відповідно, – до капіталізму, або до посилення контролю держави і відповідно – до сталінізму. Хрущов, відмовившись від сталінізму, не зумів, у силу своїх переконань, зробити рішучі кроки до введення ринкових механізмів. І вся його реформаторська діяльність була приречена на поразку.

 

Підсумки

            Хоча у війні Радянський Союз зазнав значних збитків (зруйнований економічний потенціал, значні людські втрати), завдяки героїчній і наполегливій праці її громадян у короткий термін було відновлено промисловий потенціал. Але радянським людям довелось знову пережити голод, нові експерименти над селом, яке, здавалося, сталінський режим вирішив знищити вщент, а також нову хвилю репресій. Подолавши в основному руйнівні наслідки Другої світової війни, Радянський Союз опинився перед вибором подальшого шляху розвитку. Панування радянської тоталітарної моделі визначило подальшу долю СРСР. Хрущовські реформи так і не внесли кардинальної зміни у розвиток країни. Вони лише ліквідували найбільш одіозні прояви сталінського режиму.

CD_10

Жнива у колгоспі ім. М.Хрущова на Станіславщині. 1948 р.

 

Запитання і завдання:

1.    Спираючись на опрацьований матеріал, виділіть основні етапи розвитку СРСР у повоєнні роки?

2.    Які наслідки Другої світової війни для СРСР?

3.    Що означає для СРСР статус наддержави?

4.    У роки Другої світової війни Радянський Союз зазнав значних матеріальних і людських втрат. Перед країною стояло завдання відбудови. Визначте джерела відбудови зруйнованого в роки війни.

5.    Коли було завершено відбудову і які її результати?

6.    Визначте риси сталінського режиму в 1945-1953 рр. Що зумовило відновлення системи масових репресій після війни?

7.    Що таке «ждановщина»? Яка ї мета і наслідки?

8.    Як розгорталась боротьба за владу після смерті  Й.Сталіна?

9.    Чим були зумовлені зміни після смерті Й.Сталіна?

10. Чому період перебування Хрущова при владі отримав назву «відлига»?

11. Який вплив на розвиток СРСР мала доповідь Хрущова на ХХ з`їзді КПРС “Про культ особи Сталіна”?

12. Охарактеризуйте реформи М.Хрущова: зміст і результати.

13. Заповніть таблицю: «Реформи М.Хрущова»

У промисловості

У сільському господарстві

У системі управління

 

 

 

14. На ХХІІ з`їзді КПРС було прийнято програму побудови комуністичного суспільства. Чи була виправдана така постановка питання? Чи був у СРСР шанс виконати положення програми партії?

15. Існує думка, що усунення Хрущова, було ні чим іншим, як “палацовим переворотом”. Ви згодні з цим? Відповідь аргументуйте. Чому Хрущов не став боротися за владу?

 

 

<< § 17. Італія § 19. СРСР від «застою» до розпаду >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus