§ 15. Франція

§ 15. Франція

 

1. Наслідки Другої світової війни. Тимчасовий режим

            Друга світова війна і окупація країни завдали великої шкоди французькій економіці. Хоча людські втрати і масштаби руйнувань були меншими, ніж у роки Першої світової війни, більшість підприємств не працювало (більше 60%), існувала карткова система, не вистачало сировинних, продовольчих ресурсів. Масовим було безробіття. Процвітали «чорний ринок» і спекуляція, дорожнеча (ціни зросли у 6 разів). Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а сільськогосподарське – вдвічі. Нараховувалось близько 600 тис. безробітних. У колоніях розгорнулась могутня національно-визвольна боротьба: була проголошена незалежність Демократичної Республіки В`єтнам; у Лаосі, Камбоджі розгорілась партизанська боротьба; Сирії, Лівані відбувались сутички місцевого населення з французькими військами.

 

Наслідки Другої світової війни для Франції

Людські втрати

Загинуло: 200 тис. військових і 173 тис. цивільних громадян

Матеріальні втрати

Грошова одиниця Франк втратив ¾ своєї вартості, капіталовкладення за кордоном скоротились на 40-50%. Франція знову стала боржником. Руйнування і втрати були відносно незначними.

Територіальні зміни

Відновлення довоєнних кордонів. Початок розпаду французької колоніальної імперії.

Соціально-економічні наслідки

Падіння ВВП до рівня 1891 р. Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а сільськогосподарське – більше ніж вдвічі.

Близько 600 тис. безробітних. 2 млн. репатріантів.

Ціни порівняно з довоєнним часом зросли у 6 разів. Існувала карткова система. Не вистачало предметів першої необхідності. Припинилась зовнішня торгівля.

Політичні зміни

Припинення існування Третьої республіки. Встановлення Тимчасового режиму. Довоєнні політичні партії зійшли з політичної арени. Провідну роль почали відігравати комуністична (ФКП) і соціалістична (СФІО) партії, Народно-республіканський рух (МРП).

Міжнародне становище

Участь де Голля і «Вільної Франції» у боротьбі проти фашизму, а також роль, яку у цій боротьбі відіграв рух Опору, дали змогу Франції, незважаючи на важку поразку 1940 р., завершити війну у стані переможців. Франція зберегла статус великої держави. Отримала місце в ООН і РБ ООН, окрему окупаційну зону в Німеччині та Австрії, на рівні з іншими державами підписала договори з союзниками Німеччини і прийняла участь в роботі Міжнародного воєнного трибуналу.

 

            Політична атмосфера характеризувалася величезним впливом сил руху Опору, бурхливим зростанням демократичних і антифашистських сил. Довоєнні політичні партії зійшли з політичної арени. Провідну роль почали відігравати комуністична (ФКП) і соціалістична (СФІО) партії, Народно-республіканський рух (МРП). На перших післявоєнних виборах у жовтні 1945 р. в Установчі збори ФКП набрала найбільшу кількість голосів і п’ять її представників увійшли в уряд, який очолив Шарль де Голль. Всі три політичні партії виступали за створення у Франції парламентської республіки. Де Голль, не будучи прихильником жодної з партій, виступив за створення президентської республіки. Ці та інші протиріччя змусили де Голля піти у відставку (наступні 12 років він не приймав участі у політичному житті, проте, пильно стежив за ним). Під тиском комуністів і соціалістів у країні відновлювалось соціальне трудове законодавство часів Народного фронту (40-годинний робочий тиждень, двотижнева відпустка, що оплачується тощо). Було проведено часткову націоналізацію промисловості (заводи Рено, п’ять банків, електростанції і т.д.) і створено державний сектор економіки, який виробляв 15-20% промислової продукції і контролювала 35-40% капіталовкладень. Власники націоналізованих підприємств, що співробітничали з гітлерівцями не отримували компенсації. Встановлювався робітничий контроль на підприємствах з числом працюючих більше 50.. Збільшені заробітні плати на 80%, пенсії і допомоги на 80-130%. Створена єдина державна система страхування тощо.

 

Схема: Розвиток Франції у повоєнний період

Тимчасовий режим (1944-1946 рр.)

 


Четверта республіка (1946-1958 рр.)

 

П`ята республіка (1958- по теперішній день)

 

2. Четверта республіка

            У 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки. Франція проголошувалась «неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою». У країні вводилось загальне виборче право, рівноправність чоловіків і жінок. До звичайних політичних прав були додані права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту. Також проголошувались права трудівників на участь у керівництві підприємства, право на профспілкову і політичну діяльність, право на страйк.

У конституції передбачалась можливість націоналізації, усуспільнення власності, якщо вона набувала “рис національної суспільної служби або фактичної монополії».

Урівнювались у правах громадяни Франції і колоній. «Французька імперія» замінялась терміном «Французький союз». Франція зобов`язувалась уникати «всілякої системи колонізації», обіцяла «не вести війн з метою завоювання і ніколи не застосовувати свої збройні сили проти слободи будь-якого народу».

            Країна проголошувалась парламентською республікою. Головну роль у житті країни повинен був відігравати двопалатний парламент, який обирав президента з обмеженими повноваженнями.

            Вибори 1946 р. в новий парламент закріпили провідну роль у політичному житті країни ФКП, СФІО, МРП.

            Режим Четвертої республіки не був стабільним. Значний вплив на розвиток внутрішньополітичних процесів мала "холодна війна". ФКП підтримувала СРСР і це неодмінно впливало на роботу парламенту й уряду. (З 1946 р. по 1958 р. змінилось 24 уряду (у середньому кожен уряд знаходився при владі не більше пів року, а деякі – два-три дні). Наростала напруга у відносинах між комуністами і соціалістами, що згодом призвело до розриву їхніх відносин. Падав життєвий рівень населення. Промисловці були невдоволені проведенням політики націоналізації.

            Таке становище в країні турбувало США, невдоволених полівінням Франції. Вони зробили ставку на антикомуністичні сили всередині країни. В обмін на фінансову допомогу за планом Маршалла США зажадали виведення комуністів з уряду Франції, що й було зроблено в травні 1947 р. У 1951 р. була прийнята мажоритарна система виборів з метою послабити позиції лівих сил.

Усунення комуністів з уряду зумовило розпад блоку політичних партій, на співробітництві яких ґрунтувалась Четверта республіка, викликало наростання напруги в суспільстві. У листопаді 1947 р. ФКП продемонструвала свою силу, організувавши загальнонаціональний страйк, який поставив під загрозу існування республіки.

            З іншого боку, виник рух прихильників де Голля (Об’єднання французького народу), який виступив за конституційні реформи і проти режиму Четвертої республіки. Основними ідеями голлізму були: ідея нації, сильної влади і соціальних реформ, створення керованої економіки на основі співпраці різних прошарків суспільства (див. схему на ст.   ).

            Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 рр.), Алжирі (1954-1962 рр.), в інших куточках колоніальної імперії Франції. Франція опинилась перед лицем загальнонаціональної кризи. Прощання з колоніальним минулим для Франції було тривалим і болючим. Франція змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але з Алжиром вона розставатись не бажала. Це і стало причиною глибокої кризи.

            Алжирські французи (близько 1 млн. осіб) були категорично проти незалежності Алжиру і стали основою для консолідації прихильників збереження колоніальної імперії – ультраколоніалістів, або просто ультра. Визвольна війна алжирського народу примусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, в якому французи знищили 2 млн. алжирців.

            Війна внесла розкол у французьке суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша (ультра і військова верхівка) – за її продовження. Скориставшись таким становищем, у країні на політичну арену вийшли крайні сили. У 1956 р. комуністи набрали більшість на виборах у парламент. Після критики культу особи Сталіна і змін в СРСР вони поправили авторитет, підірваний зовнішньополітичними акціями Сталіна. У той же час в Алжирі ультра і армійська верхівка відкрито здійснювали підготовку до державного перевороту.

            У таких складних умовах голова уряду Коті звернувся до національного героя Франції генерала де Голля з проханням очолити уряд.

            На тлі політичної боротьби, завдяки американській допомозі, економічне становище в країні до 1949 р. нормалізувалось. У цьому ж році була відмінена карткова система. У 1948 р. досягнуто довоєнного рівня виробництва в промисловості, а у 1950 р. – у сільському господарстві. У 50-ті роки у Франції, як і в інших країнах Заходу, почалось економічне піднесення, але темпи його зростання були менші ніж у ФРН та Італії. Зростання йшло головно за рахунок промисловості, яка активно модернізувалась при державній підтримці. Важливу роль у цьому процесі відігравав націоналізований сектор економіки, який розвивався згідно з планами (програмування). Виникли нові галузі виробництва: нафтодобувна, нафтопереробна, атомна, електронна. Впроваджувались нові технології, на придбання яких було витрачено значну частину допомоги за планом Маршалла.

            Зовнішня політика Франції часів Четвертої республіки була повністю підпорядкована США і логіці «холодної війни». Франція була членом НАТО і вела активні колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка, Мадагаскар), намагаючись втримати залишки своєї колоніальної імперії.

 

3. Становлення П`ятої республіки. Шарль де Голль

            1958 р. став переломним в історії Франції. 1 червня 1958 р. де Голль отримав надзвичайні повноваження і відразу розпустив парламент. У вересні на референдумі французи схвалили конституцію, розроблену де Голлем. За новою конституцією були розширені права президента, який обирався на 7 років. Президент одержав право видавати ордонанси, які мають силу закону, призначати прем’єр-міністра та інших посадових осіб, розпускати національні збори. Президент є головнокомандуючим збройними силами. У країні було впроваджено нову виборчу систему. Був змінений адміністративно-територіальний поділ країни. Колонії перетворювались у заморські департаменти.

Голлізм

Голлізм

Політична філософія, поєднання французьких традицій з реаліями 40-60-х років ХХ ст.

Державно-правова доктрина, що була втілена в Конституції 1958 р.

Політична програми Ш. Де Голля.

Політична течія, що еволюціонувала від особистої партії де Голля до сучасного французького варіанту неоконсерватизму.

Французька модель держави процвітання.

Точний відбиток сучасного французького суспільства. («Паризьке метро о 18 годині, тобто точний відбиток французького суспільства» (А.Мальро))

Ідеологія «національної величі» Франції

 

 

Державно-правова доктрина

Оформлення президентської республіки:

-          Посилення виконавчої влади при значній перевазі президентської, що є виразником загальнонаціональних інтересів;

-          Персоніфікація політичної влади;

-          Система подвійної відповідальності уряду перед президентом і парламентом;

-          Прямі загальні президентські вибори;

-          Розширення безпосередньої демократії (референдуми);

-          Обмеження багатопартійної системи (мажоритарна виборча система);

-          Обмеження повноважень парламенту.

 

Економічна доктрина

Пошук оптимальної економічної моделі, що враховує національну специфіку розвитку:

-          Жорстке стратегічне планування;

-          Жорстка податкова політика;

-          Розширення державного сектору у базових перспективних галузях;

-          Збільшення долі державного сектору в економіці;

-          Активізація бюджетної інвестиційної політики;

-          Включення в економічні процеси всіх прошарків населення;

-          Монетарна політика.

 

Соціальна доктрина

Ідея «асоціації праці, капіталу і кадрів» як основа ”третього шляху» розвитку, орієнтованого на соціальне партнерство.

 

Працівники                                                                                          в капіталі

Підприємці                                  Система участі                               в управлінні

Управлінці                                                                                           в інформації

 

 

Зовнішньополітична доктрина

Трансформація біполярної моделі світового порядку, створення «третього полюсу» впливу у системі міжнародних відносин.

-          Національна воєнна доктрина «оборони по всім азимутам»;

-          Формування вісі Париж - Бонн;

-          Концепція західноєвропейської інтеграції «Європа вітчизні»;

-          «Доктрина співробітництва» з колишніми колоніями;

-          Мирне співіснування і діалог з наддержавами.

 

            Найбільшою партією став деголлівський Союз за нову республіку. Друге місце посіли прихильники де Голля, які не увійшли в Союз – незалежні. Ці дві партії зайняли домінуюче становище в парламенті. У грудні 1958 р. де Голля було обрано президентом.

            Головною проблемою П’ятої республіки відразу, звичайно, став Алжир. Головним своїм завданням де Голль вважав відновлення величі Франції. Вона вбачалась йому у вигляді могутньої держави з сильною владою, яка проводить незалежну політику. Колоніалізм він вважав перешкодою для вирішення цього питання. У 1960 р. була надана незалежність 14 африканським колоніям Франції. Тим самим де Голль відкрито заявив, що він проти колоніальної імперії. Але з Алжиром було складніше: потрібно було рахуватися з ультра (прихильниками збереження колоніальної імперії). І він наважився на конфлікт з ними. 16 вересня 1959 р. де Голль вперше в своїй промові урочисто визнав за алжирським народом право на самовизначення. Це був мужній крок. У відповідь в Алжирі 24 січня 1960 р. французькі офіцери підняли заколот. Завдяки рішучим діям заколот ультра було придушено. 22 квітня 1961 р. там же вибухнув ще більш небезпечний заколот, який очолив генерал Шаль. Заколотники захопили владу на значній частині алжирської території і заарештували представників уряду. У самій Франції знайшлись прихильники Шаля. Президент де Голль діяв твердо і рішуче. Заколот було придушено, а керівники заарештовані. Однак і після цього ультра не вгамувалися. На президента було влаштовано кілька замахів. І все ж алжирську проблему було розв’язано. У березні 1962 р. була досягнута Евіанська угода про припинення вогню. У тому ж році Алжир став незалежною державою. Рішуча позиція де Голля і підтримка більшості населення дали змогу Франції позбутись колоніального минулого. На руїнах Французької колоніальної імперії для збереження позицій у колишніх володіннях створювалось так звана Французька співдружність (Французьке співтовариство).

            Зазначені заходи сприяли соціальній і політичній стабілізації Франції. У країні був встановлений режим особистої влади де Голля.

            Стабілізації в країні сприяло і завершення у 60-ті роки модернізації французької економіки. Значну роль у цьому процесі відіграла держава, яка взяла на себе всі витрати на формування новітніх галузей економіки і визначення стратегічних напрямів розвитку. Державний сектор виробляв 10% промислової продукції. 10 найбільших (з 25) промислово-фінансових груп отримували значні державні дотації. Були закладені основи енергетичної незалежності Франції за рахунок будівництва атомних електростанцій (дають 25% електроенергії країни). Темпи її зростання поступались лише японським. Франція стала сучасною індустріальною державою з передовою багатогалузевою промисловістю. Домігшись значного збільшення експорту, Франція до середини 60-х років розрахувалась зі всіма своїми боргами і стала знову державою-кредитором. Було завершено модернізацію сільськогосподарського виробництва: французький селянин перетворився у фермера, а Франція стала найбільшим експортером сільськогосподарської продукції в Європі.

            Водночас у країні накопичилась низка проблем. Стрімкий розвиток економіки під впливом НТР потребував значної кількості освічених інженерів, адміністраторів і т.д. Розвиток виробництва і модернізація сільського господарства стали причиною урбанізації. Сільська молодь, відірвавшись від традиційного світогляду і опинившись в маргінальному стані, стала сприятливим середовищем для поширення ультрареволюційних поглядів. Французькі підприємці, укріпивши свої позиції завдяки підтримці держави, почали гнітитись її жорсткою регламентацією (дерижизмом).

            Профспілки, робітники теж були незадоволені надмірним контролем за трудовими відносинами з боку державних структур. Традиційні цінності, структура суспільства, політична влада – все потребувало змін.

            Ці чинники і стали причиною кризи П’ятої республіки наприкінці 60-х років.

            У березні 1968 р. розпочались студентські заворушення. Студенти виступали за демократизацію освіти і забезпечення реальних прав людини. Уряд силою вирішив придушити студентський рух, що стало детонатором масових безпорядків. У Сорбонну було введено поліцію. У відповідь студенти оголосили війну поліції. В ніч з 10 на 11 травня студенти захопили латинський квартал Парижу і збудували барикади. У Париж було стягнуто 2/3 сил жандармерії і служби безпеки, які штурмували барикади студентів. Під час сутичок було поранено до тисячі чоловік. Після цього студентські заворушення поширились на всю країну. У цей момент студентів підтримали профспілки і комуністи, почавши загальний страйк. Влада на деякий час була паралізована. Поступово дії студентів набирали екстремістського характеру в зв’язку з поширенням анархістських, троцькістських і маоїстських ідей та ідей "нових лівих". Прокотилася хвиля погромів, спалювали автомобілі тощо. Екстремізм став причиною розриву між студентським і робітничим рухом (в цей час страйкувало близько 10 млн. осіб). Тоді де Голль вдався до рішучих дій: «Реформам – так, безпорядкам – ні!».

            25 травня 1968 р. уряд пішов на поступки робітникам. З профспілками було укладено Генеральний протокол: у промисловості заробітна плата підвищувалась на 35%, а у сільському господарстві – на 56%, скорочувався робочий тиждень, розширювались права профспілок. Однак страйки продовжувались.

            29 травня 1968 р. де Голль заручився підтримкою військових і 31 травня під приводом загрози комуністичного перевороту розпустив парламент. У столицю стягуються війська. На підтримку дій уряду в Парижі відбулась демонстрація 500 тис. осіб. 12 червня було заборонено проведення маніфестацій і оголошено про розпуск студентських організацій. 16 червня армійські підрозділи вступили в Сорбонну. Наприкінці червня страйки припинились. Пішовши на поступки профспілкам і придушивши екстремістські рухи, де Голль домігся стабілізації, але ціною втрати довіри більшості французів.

            Причинами студентських рухів були: конфлікт поколінь, болісний процес структурної перебудови економіки, який супроводжувався зламом традиційного життя, урбанізація, невідповідність існуючої системи освіти реаліям життя та поширення лівоекстремістських ідей.

            Наслідками "студентської революції" стали демократизація освіти ("Закон про вищу освіту"), перелом у політичних поглядах французів, втягнення у політичну боротьбу нових соціальних прошарків суспільства (жінок і іммігрантів). поширення лівоекстремістських ідей, організацій у різних країнах світу: в Італії – «Червоні бригади», у ФРН «Фракція Червоної армії» і т.д.

            У квітні 1969 р. де Голль пішов у відставку. На референдумі про місцеве самоврядування французи виступили проти позицій президента.

Де Голль, прийшовши до влади, взяв курс на вироблення самостійної зовнішньої політики, створення сильної Франції і Європи, як противаги США. За словами де Голля, комуністи менш небезпечні, ніж США. Щоб відігравати більш самостійну роль у НАТО і в знак протесту проти війни у В’єтнамі, Франція вийшла із воєнної структури цієї організації. Незалежність було надано всім французьким колоніям. У 1966 р. де Голль відвідав СРСР, встановив нормальні відносини між двома країнами. Щоб поставити Францію врівень з великими державами, почалось створення власної ядерної зброї. У лютому 1960 р. Франція здійснила випробування ядерної зброї, приєднавшись до "ядерного клубу" США, СРСР, Великобританії, створила національні ядерні сили, що включають стратегічні ракети, бомбардувальники, підводні човни. Водночас де Голль став одним з ініціаторів розрядки міжнародної напруженості.

 

4. Франція після де Голля

            У 1969 р. на дострокових виборах президентом Франції було обрано Жоржа Помпіду. Він, враховуючи настрої у країні, послабив державну регламентацію соціально-економічного життя, розширив соціальне законодавство. Були покращені відносини з США. У 1973 р. Франція зняла вето на прийняття Великобританії в ЄЕС.

 

Президенти П`ятої республіки

 

Президент

Роки президентства

Шарль де Голль

1958-1969

Жорж Помпіду

1969-1974

Валері Жискар д’Естен

1974-1981

Франсуа Міттеран

1981-1995

Жак Ширак

1995-…

 

            У 1974 р. після несподіваної смерті Помпіду, президентом був обраний Валері Жискар д’Естен. У період його правління було завершено перегрупування політичних сил. Голлісти створили Об’єднання в підтримку республіки (ОПР), незалежні – Союз за французьку демократію (СФД), різні соціалістичні угруповання об’єднались у рядах Французької соціалістичної партії (ФСП), яка разом з ФКП склала ліву опозицію.

            Наприкінці 70-х років у Франції різко змінилась економічна кон’юнктура, що потягло за собою загострення соціальних проблем. Проте криза 70-х років з провідних країн світу найменш вразила Францію: структура її економіки та енергетична незалежність зробили її стійкою до підвищення цін на нафту 70-х років. Це дало змогу лівим силам одержати перемогу на президентських, а згодом і на парламентських виборах 1981 р. Президентом Франції став соціаліст Франсуа Міттеран. Уряд, сформований лівими силами, спробував вийти з кризи шляхом розширення державного втручання. У Франції відбулась третя хвиля націоналізації: націоналізувався ряд фінансово-промислових груп. Розширювались соціальні програми і вводилась 5-тижнева відпустка. Такі заходи ще більш посилили інфляцію. Тоді уряд ввів державний контроль над цінами і заробітною платою, що відразу викликало невдоволення населення.

            У 1984 р. відбувся різкий поворот у політиці Міттерана. Він призначив прем’єр-міністром лідера ОПР Жака Ширака, який здійснив перетворення у дусі консервативної революції. Було оголошено про приватизацію державного сектору, який складав до 30%, послабив державне регулювання бізнесу, розпочав боротьбу з інфляцією. Останнє означало введення режиму суворої економії, що відразу призвело до скорочення соціальних програм. На тлі зростаючого безробіття це викликало невдоволення населення. Цим уміло скористався Міттеран і на виборах 1988 р. він знову отримав перемогу. Потім ліві перемогли і на парламентських виборах. Ліві продовжили політику, розпочату Ж.Шираком, що забезпечило стабільний розвиток країни. Але, проводячи політику правих, ліві яскраво довели, що їхня ідеологія переживає кризу. Це дало змогу правим крок за кроком відвойовувати позиції і на парламентських виборах 1993 р. одержати перемогу. Міттеран призначив прем’єр-міністром представника ОПР. Цього разу ним став Едуар Баладюр.

            Ліві сили – ФСП і ФКП охопила криза. На президентських виборах 1995 р. перемогу одержав Жак Ширак. Перемога не була легкою – ліві знайшли у собі сили і навіть набрали більшість у першому турі. Жак Ширак, ставши президентом, відразу оголосив про відновлення Францією ядерних випробувань, чим накликав на себе хвилю протестів як у самій Франції, так і за кордоном.

            Соціально-економічна політика Ж.Ширака в 1996-1998 рр. не була однозначною. Безробіття досягло найвищих показників після Другої світової війни, економічне зростання дорівнювало майже нулю, державний сектор працював все менш ефективно, ріс державний дефіцит. Держава ледве справлялась зі своїми соціальними зобов’язаннями (однією з причин падіння народжуваності і старіння населення). Спроби обмежити державні витрати за рахунок соціальних програм незмінно викликали хвилю мітингів і протестів

            Ж.Ширак відважився розпустити парламент і призначив нові вибори з метою забезпечити собі підтримку у проведенні непопулярних реформ. Але сподівання не справдилися. На виборах 1997 р. перемогу здобули соціалісти і Шираку довелося призначити прем’єр-міністром соціаліста Л.Жоспена. Проте і новий уряд не зумів одразу справитися з проблемами, що накопичувалися тривалий час. У січні 1998 р. відбувся новий соціальний вибух, який з великими труднощами вдалося погасити. Великі сподівання уряд покладає на продовження інтеграційних процесів, приватизацію державного сектору, скорочення військових витрат за рахунок докорінного реформування армії. Скорочується чисельність армії з 500 до 350 тис., змінюється структура, воєнна доктрина, відбувається повернення до воєнних структур НАТО. Важливим елементом військової реформи є скорочення носіїв ядерної зброї на 28% (знімаються з бойового чергування наземні балістичні ракети). Реформи Жоспена (1997-1999) дали позитивний результат: після скромних темпів економічного зростання 1990-1997 рр. в середньому 1,3% на рік, у 1997-2000 р. – 4%, у 2001-2003 рр. – 2%. Вдалося досягнути успіхів у боротьбі з безробіттям за рахунок широких програм по працевлаштуванню молоді, скороченням робочого тижня з 39 годин до 35. Так безробіття скоротилось з 12,6% у 1997 р. до 8,5% у 2001 р. У 2000-2001 рр. – були скорочені податки. Головні сподівання у подальшому розвитку франції покладаються на поглиблення інтеграційних процесів у рамках ЄС.

            Президентські вибори 2002 р. стали важливим рубежем у розвитку Франції. Франція опинилась перед вибором: продовжити свій «особливий шлях» (широкі соціальні програми, «жорсткий» державний контроль над бізнесом тощо) чи наслідувати англо-саксонську (США, Англія та ін.) модель (лібералізація соціально-економічних процесів), яка співпадає більш з рекомендаціями інституцій ЄС.

            Результати першого туру президентських виборів були шоком для французької та світової громадськості. У другий тур президентських виборів вийшли Ж.Ширак і лідер французьких націоналістів Ле Пен, за якого голосувала третина виборців. Хоча Ширак переміг у другому турі (за проголосувало 82% виборців), сам факт популярності ультраправих ідей, відверто расистських, шовіністичних у країні зі стійкими демократичними традиціями свідчить про серйозні проблеми у розвитку Франції. Серед основних проблем сучасної франції можна виділити наступні: безробіття, забезпечення стабільного розвитку, злочинність, нелегальна еміграція тощо.

            Серйозною проблемою стало старіння населення Франції і відповідно скорочення чисельності працездатного населення, яке вже було нездатне забезпечувати бюджет для здійснення зростаючих соціальних виплат. Спроба змінити вік виходу на пенсію викликало бурю соціальних протестів.

            У зовнішній політиці Ж.Ширак продовжує традиційний курс, започаткований де Голлем. Франція є одним з головних двигунів європейської інтеграції. Прагне обмежити вплив США в регіоні. Серйозні розбіжності між США і Францією спалахнули щодо війни з Іраком. Франція виступає за розширення ЄС і НАТО за рахунок східноєвропейських країн і продовжує відігравати вирішальну роль в регіонах традиційного впливу (особливо в Африці). Французькі збройні контингенти відіграють значну роль у миротворчих операціях ООН. Уряд Ширака зацікавився і перспективами розвитку відносин з Україною. Хоча головним партнером на просторах колишнього СРСР Франція вважає Росію, з якою іноді спільно виступає у питаннях зовнішньої політики.

 

Підсумки

            За період з Другої світової війни Франція пройшла складний шлях розвитку. Четверта республіка виявилась не тією моделлю французької держави, яка б сприяла подоланню проблем і забезпечила поступ країни. Розпад французької колоніальної імперії потягнув за собою і кризу Четвертою республіки. Визначну роль у становленні нової моделі французької держави належить Ш. де Голлю. Закладені ним підвалини П`ятої республіки витримали випробування часом. На теперішній час Франція одна з провідних країн світу, один з головних рушіїв європейської інтеграції.

 

Запитання і завдання:

1.    Які наслідки Другої світової війни для Франції?

2.    Які політичні сили стали домінуючими у перші повоєнні роки і чому?

3.    Охарактеризуйте реформи періоду Тимчасового режиму.

4.    Визначте основні визначальні риси Четвертої республіки.

5.    Поясніть вираз: «Алжир вбив Четверту республіку».

6.    Заповніть таблицю6 «Франція за Четвертої республіки»

 

Економічний розвиток

Політичний розвиток

Зовнішня політика

 

 

 

 

7.    Перерахуйте здобутки Франції періоду президентства Шарля де Голя.

8.    Охарактеризуйте зовнішньополітичний курс Голля.

9.    Стосовно подій травня 1968 р. Ф.Міттеран (тоді депутат парламенту, згодом, президент Франції) заявив: «Молодь не завжди права, але суспільство, яке карає її, не праве завжди». Прокоментуйте цей вислів.

10. Скласти розгорнутий план на тему: «Франція після де Голля».

11. Заповніть порівняльну таблицю.

 

 

Четверта республіка у Франції

П`ята республіка у Франції

Особливості економічного розвитку

 

 

 

 

Особливості політичного розвитку

 

 

 

 

Зовнішньополітичний курс

 

 

 

12. Охарактеризуйте розвиток франції на сучасному етапі.

13. Який зовнішньополітичний курс реалізовує Франція у теперішній час?

09

Париж – туристична Мекка світу

 

<< § 14. Великобританія § 16. Німеччина >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus