§ 9. Європейська інтеграція

§ 9. Європейська інтеграція

 

1. Передумови і віхи європейської інтеграції

            Ідея єдиної Європи займала думки європейських політиків вже тривалий час і лише у другій половині ХХ ст. вона найшла своє практичне втілення.  Інтеграція не може бути породженням однієї політичної волі, для її розвитку необхідні певні передумови.

 

Таб.: Передумови утворення єдиної Європи

Цивілізаційні

Економічні

Історичні

Воєнно-політичні

Геополітичні

Наявність спільних духовних цінностей, сумісність соціальних і політичних ідеалів

Можливість взаємодоповнюючого економічного і науково-технічного розвитку

Традиційна взаємодія, взаємоповага. Традиційне прагнення до єдності (насиллям або добровільне)

Спільність інтересів з головних питань міжнародного життя, співробітництво у воєнних і воєнно-політичних союзах, врегулювання територіальних суперечок

Можливість розвитку економічно рентабельної мережі транспортних комунікацій

 

            Європейська інтеграція є наглядним прикладом вертикальної інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, військовий. Вона активно розвивається з початку 50-х років. Її початок поклала реалізація плану Маршалла. У квітні 1948 р. створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка у вересні 1950 р. була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄПС), який у 1961 р. замінила Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР).

            Перехід від простого міжнародного європейського співробітництва до справжнього наднаціонального співтовариства розпочався 9 травня 1950 р., коли Роберт Шуман виступив з ініціативою, оприлюднивши план розроблений Жаном Монне, по створенню галузевого об’єднання шести країн (Франції, ФРН, Італії і країн Бенілюксу), Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Новизною цього об`єднання було створення європейського органу управління незалежного від урядів країн.

            Наступним кроком стало створення 25 березня 1957 р. Європейського Економічного Співтовариства (“Спільний ринок”) і Європейського співтовариства по атомній енергетиці (ЄСАЕ), або “Євроатом”.

 

Римський договір 1957 р.

            Сповнені рішучості закласти основи більш тісного союзу між європейськими державами;

            Сповнені рішучості забезпечити спільними діями економічний і соціальний прогрес своїх країн шляхом усунення бар`єрів, що розділяють Європу;

            Ставлячи основною метою своїх зусиль постійне покращення умов життя і праці своїх народів.

            Визнаючи, що усунення існуючих перешкод, потребує необхідність узгоджених зусиль з метою гарантувати стабільність економічного зростання, рівноправну торгівлю і чесну конкуренцію;

            Занепокоєні зміцненням союзу економік і забезпеченням їх гармонійного розвитку при скороченні розриву між різними регіонами і відставанням  країн, що знаходяться у гіршому становищі;

            Бажаючи сприяти за допомогою спільної торгівлі політиці поступового зняття обмежень на міжнародну торгівлю;

            Бажаючи підтвердити солідарність, яка об`єднує Європу і країни інших континентів, і, бажаючи забезпечити розвиток їх процвітання у відповідності зі Статутом ООН;

            Сповнені рішучості зміцнити, шляхом реалізації вказаного комплексу, мир і свободу і, закликаючи інші народи Європи, які поділяють ці ідеали, приєднатися до цих зусиль;

Вирішили створити Європейське економічне співтовариство.

 

            Мета ЄЕС – сприяти розвитку національних економік і захищати Європу від засилля американського капіталу. Умовами вступу в ЄЕС є ліквідація збиткових підприємств і державних дотацій. Країни-учасниці спільно розробляють економічну політику, міждержавні проекти, митні тарифи, регулюють фінансову систему, налагоджують систему міжнародної спеціалізації з метою забезпечення рентабельності виробництва, створюють єдиний ринок праці.

            У другій половині 60-х років відбувається об`єднання структур ЄОВС, ЄЕС, Євроатому з метою створення єдиних органів (Ради, Комісій, Суду тощо). У 1968 р. формується єдиний митний союз.

Подальший розвиток ЄЕС йде шляхом поглиблення економічної та політичної інтеграції (Маастрихтські угоди про створення Європейського Співтовариства, 1992 р.).

            Процес становлення ЄЕС був тривалим і супроводжувався кризовими явищами, викликаними структурними змінами в економіках країн, процесом напрацювання системи інтеграції.

            Було чимало й противників ЄЕС. Так, у 1960 р. на противагу "Спільному ринку" Великобританія утворила Європейську асоціацію вільної торгівлі, до якої увійшли Великобританія, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія, Португалія.

            У 60-ті роки між ЄЕС і ЄАВТ розгорілась гостра конкурентна боротьба. В цій боротьбі ЄЕС отримало переконливу перемогу: за десять років (1960-1970) доля ЄЕС у світовому виробництві зросла з 26% до 32%, в той час, як доля ЄАВТ зменшилась з 16,5% до 15%. В результаті цього ЄАВТ розпалась, а її члени один за одним почали переходити в ЄЕС, і першою з них була сама Великобританія.

            У 70-ті роки в ЄЕС вступили Великобританія, Данія, Ірландія. У 80-ті – Греція, Іспанія, Португалія.

            Перехід від конфронтації до співробітництва держав світу, завершення “холодної війни” (друга половина 80-х – 90-ті роки), дав новий імпульс інтеграційним процесам в Європі. Вони розвивались у двох напрямках: поглиблення інтеграційних процесів і розширення ЄС (залучення нових членів за рахунок країн Центральної, Північної, Східної Європи.

            У 1987 р. члени ЄЕС ввели у дію "Єдиний європейський акт", за яким ліквідували існуючі перешкоди в економічному співробітництві, створили єдину податкову систему, скасували відмінності у своїх законодавствах. Крім того, країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП). Тут вільно пересуваються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м. Маастрихті (Нідерланди) країни-члени ЄЕС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору – замість національних валют введено єдину "європейську валютну одиницю" – "євро". Співтовариство планує розробити спільну оборонну політику й запровадити єдине європейське громадянство. Отже, має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європарламент, Євросуд.

 

Етапи європейської економічної інтеграції

Етапи

Зміст

Зона вільної торгівлі

Скасування мита. Квот та інших обмежень у торгівлі між державами-учасниками при збереженні їх автономії у митній і торгівельній політиці стосовно третіх країн

Митний союз

Запровадження спільних зовнішніх митних тарифів і перехід до єдиної торгівельної політики стосовно третіх держав

Єдиний внутрішній (спільний) ринок

Митний союз плюс здійснення заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (включаючи свободу їх професійної діяльності).

Економічний і валютний союз

Єдиний внутрішній ринок плюс гармонізація і координація економічної політики держав-учасниць на основі спільного прийняття рішень і контролю над їх виконанням, заміна національних валют єдиною. Єдина валютна і грошова політика

 

Успіхи європейської інтеграції зробили ЄС привабливим для інших європейських держав. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Швеція, Фінляндія, Австрія. Проте референдуми в Норвегії і Швейцарії дали перевагу силам, що виступали проти вступу до ЄС.

На саміті ЄС в Афінах у квітні 2003 р. було прийнято рішення про прийняття до Союзу ще 10 нових членів, серед яких були і колишні три радянські республіки.

            У 2003 р. ЄС прийняла концепцію відносин з країнами-сусідами. Також розпочався розгляд Конституції ЄС. Проте всі спроби її прийняти так і мали успіху.

 

Рік вступу в ЄЕС (ЄС)

Країни

1957

Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург

1973

Великобританія, Данія, Ірландія

1981

Греція

1986

Іспанія, Португалія

1990

Після об`єднання Німеччини східнонімецькі землі (колишня НДР).

1995

Швеція, Фінляндія, Австрія

2004

Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр (грецька частина)

2007

Румунія, Болгарія

 

2. Інститути ЄС

Європейська рада.

            Функціонує з 1974 р., у 1986 р. статус офіційно закріплений Єдиним європейським актом. До ради входять глави держав і голови урядів країн ЄС, а також Голова Європейської комісії. Європейська рада «дає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає загальні політичні орієнтири». Засідає два рази на рік. На засіданнях обговорюється загальна ситуація і головні проблеми Союзу, а також стан світової економіки і міжнародних відносин, визначаються пріоритети діяльності, приймаються програми і рішення стратегічного значення. Відбуваються і позапланові засідання, на яких обговорюється одне питання, яке потребує негайного політичного рішення. ЄР за підсумком дискусій приймає політичний документ, який трансформується у правові акти і рішення відповідних органів ЄС.

 Рада Європейського Союзу (Рада міністрів)

             Вищий законодавчий орган ЄС. Має право на прийняття рішень; забезпечує загальну координацію загальної економічної політики; здійснює керівництво бюджетом (разом з Європарламентом); укладає міжнародні угоди.

            Рада ЄС складається з представників держав – міністрів держав ЄС. Фактично існує близько 30 Рад, які займаються конкретними напрямками діяльності ЄС і об`єднують відповідних національних міністрів. Голова Ради обирається по черзі на шість місяців.

Європейська комісія

            Виконавчий орган ЄС. Користується правом законодавчої ініціативи, тобто розробляє законодавчі акти і направляє їх на розгляд в Раду, контролює законодавчий процес; слідкує за застосуванням прийнятих законодавчих актів; у випадку порушення застосовує санкції, направляючи справу до Суду. Крім того, Комісія має повноваження приймати рішення у таких сферах як сільське господарство, торгівля, конкуренція, транспорт, функціонування єдиного ринку, захист навколишнього середовища; управляє бюджетом і фондами ЄС, несе відповідальність за бюджетні витрати.

            Комісія складається з представників держав ЄС (максимально 27), які призначаються строком на 5 років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов`язків. Кандидатури затверджує Європарламент.

            Комісія складається з генерального секретаря і більше 20 генеральних директорів, які відповідають за окремі напрямки діяльності ЄС. Загальний штат службовців Комісії – понад 15 тис. чол.

Європейський парламент

            Бере свій початок у 1974 р., коли президент Франції В. Жискар д’Естен висунув ідею створення Європарламенту – політичного органу, покликаного виконувати дорадчу функцію при виробленні загальних принципів соціальної політики (головне – права людини). Спочатку в Європарламент національні парламенти делегували своїх представників, в подальшому стали проводитись загальні прямі вибори на партійній основі (з 1979 р.). Після підписання Маастрихтських домовленостей Європарламент став важливим інститутом ЄС.

            Європарламент виконує функції: проводить консультації і здійснює контроль за діяльністю інших інститутів ЄС; схвалює або вносить поправки в законодавчі акти, бюджет ЄС, затверджує бюджет ЄС і укладає міждержавні угоди. Чисельність Парламенту не повинна перевищувати 732 чол. Число депутатів залежить від чисельності населення країни. Строк повноважень депутатів 5 років. Депутати розподілені по 20 комісіям, які відають важливими напрямами діяльності ЄС.

Суд європейських спільнот

Суд забезпечує єдине застосування і тлумачення прав ЄС на всій його території. Суд розглядає всі питання, які виникають при виконанні правових норм Союзу. Рішення Суду не оскаржуються. Компетенція Суду не поширюється на загальну зовнішню політику країн ЄС, політику безпеки і співробітництво держав-членів у галузі правосуддя і внутрішніх справ. Суд складається з 15 суддів (буде 25) і 9 юридичних радників, які призначаються урядами країн строком на 6 років, незалежні у виконанні своїх обов`язків. У 1989 р. на допомогу Суду створено Суд першої інстанції. Який розглядає позови окремих осіб на органи ЄС тощо.

 

Цікаво знати

Символіка РЄ і ЄС

            З моменту свого створення РЄ завжди відчувала необхідність надання Європі символи, з яким кожен з її жителів міг би себе ототожнювати. 25 жовтня 1955 р. Парламентська Асамблея РЄ ухвалила одноголосне рішення обрати як свою емблему символ кола з синім полем, на якому зображені золоті зірки.

            8 грудня 1955 р. Рада міністрів схвалила цю пропозицію і затвердила європейський прапор: вишукані в коло золоті зірки на синьому тлі. Це означає єднання, самі ж зірки символізують собою народи Європи, число «12» (за кількістю зірок, і це число незмінне) символізує досконалість і неподільність. А 1985 р. на засіданні у Мілані РЄ було досягнуто домовленість про те, що приймається пропозиція Комітету з питань народностей Європи про запровадження власного прапору ЄЕС – прапора, ухваленого РЄ у 1955 р. З 1986 р. ЄЕС використовує цей прапор як офіційну символіку. Таким чином у РЄ і ЄЕС (ЄС) єдиний прапор. Крім того РЄ має власний прапор, який вказана символіка доповнена літерою «С» – Council (тобто Рада).

01

Прапор Європейського Союзу

 

            Європейський гімн було ухвалено Радою Європи у 1972 р., який є прелюдією до “Оди радості” з Дев`ятої симфонії Бетховена в аранжуванні австрійського музиканта і диригента Герберта фон Караяна. Як відомо, слово до «Оди радості» свого часу написав Фрідріх Шиллер. Однак аби уникнути суперечок про те, якою мовою мають лунати слова гімну, було вирішено від слів відмовитися.

Гаслом ЄС є вислів: «Єдині у розмаїтті».

 

            Крім зазначених структур функціонують: Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Палата аудиторів (Рахункова палата). На теперішній час стоїть питання про обрання Президента ЄС, затвердження Конституції ЄС (2004 р.).

            Воєнна інтеграція в Європі здійснюється у рамках Євро-атлантичних структур – НАТО, також ЗЄС та ЄС.

            У 1993 р. на конференції в Маастрихті було прийнято рішення, що країни ЄС повинні виробити «спільну політику по обороні і безпеці». Основою такої політики повинні стати так звані «Задачі Петерсберга», прийняті ЗЄС. Цей документ визначав цілі, заради яких європейці можуть об`єднати воєнні зусилля (гуманітарні, миротворчі акції тощо), порятунок мирних громадян під час військових конфліктів та терактів, розв`язання криз. Після війни в Косово 1999 р. країни ЄС усвідомили своє відставання у воєнних можливостях від США. В результаті на саміті у м. Хельсінки (грудень 2002 р.) було прийнято рішення про створення європейських сил швидкого реагування для сприяння створення європейської незалежної оборони, з метою, щоб ЄС був в змозі самостійно, без НАТО, проводити операції по контролю за кризами, миротворчі та рятувальні операції. Чисельність сил швидкого реагування – 60 тис. вояків, 400 літаків, 100 кораблів.

 

3. Інші європейські організації

            Серед великої кількості європейських організацій крім ЄС слід відзначити ОБСЄ, що об`єднує майже всі європейські держави і РЄ.

Організація безпеки та співробітництва в Європі.

            Під час розрядки в радянсько-американських відносинах (70‑ті роки) розпочався рух європейських народів за зміцнення міжнародного співробітництва. Країни європейського континенту виявили прагнення до спільних принципів співжиття, співробітництва, розв’язання протиріч і створення на їх основі нової системи міжнародних відносин. Їх спільні зусилля в цьому напрямі отримали назву "європейський процес". Головним документом, що визначає шляхи співпраці європейських держав, є Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 р., Гельсінкі). 1 січня 1995 р. НБСЄ дістала іншу назву – ОБСЄ (Організація безпеки та співробітництва в Європі, постійно діючий орган). Важливе значення мають документи Паризької наради (листопад 1990 р.) країн-учасниць ЄЕС –Хартія для нової Європи, Спільна декларація 22-х країн, Договір про звичайні збройні сили в Європі, в яких фактично узгоджуються принципи воєнних доктрин, міжнародного співжиття, механізми загальноєвропейського процесу.

 

Рада Європи

            Важливими структурами у розвитку інтеграційних процесів є Рада Європи (на теперішній день об`єднує 41 країну), головним завданням якої є захист прав людини. Здійснює нагляд над дотриманням прав людини, дає рекомендацію, має право запроваджувати санкції.

 

Європейські регіональні організації

Назви організацій

Рік створення

Напрям діяльності

Країни-члени організації

НАТО (Північноатлантичний союз)

1949

Узгодження воєнно-політичної діяльності і захист інтересів країн учасниць, у тому числі з застосуванням збройних сил

США, Великобританія, Франція, Німеччина, Канада, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Греція, Туреччина, Норвегія, Данія, Люксембург, Ісландія, Чехія, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія

Учасники програми «Партнерство за ради миру»: країни Східної Європи, СНД.

Особливе партнерство: Україна, Росія

ПАА (Північноатлантична асамблея)

1955

Узгодження діяльності країн НАТО на міжпарламентському рівні

Країни НАТО

РПАС (Рада Північно-Атлантичного співробітництва)

1991

Співробітництво НАТО з країнами Центральної і Східної Європи, Прибалтики і СНД

Країни НАТО, СНД, Прибалтики, Словаччина, Румунія, Болгарія, Албанія

ЄС (Європейський союз)

1993

Широка інтеграція європейських країн

Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія, Швеція, Фінляндія, Австрія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр (грецька частина)

Асоційовані члени: Болгарія, Румунія, Туреччина

ЗЕС (Західноєвропейський союз)

1955

Узгодження воєнно-політичної діяльності країн Західної Європи

Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Греція, Люксембург

Асоційовані члени: Туреччина, Норвегія, Ісландія

Спостерігачі: Данія, Ірландія

Асоційовані партнери: Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія

РЄ(Рада Європи)

1949

Захист прав людини, вирішення гуманітарних проблем і європейської безпеки

Всі країни Європи крім Андорри, Ватикану, Монако

ПР (Північна рада)

1952

Координація політичної та економічної діяльності країн Північної Європи

Норвегія, Швеція, Данія, Фінляндія, Ісландія

ЦЄІ (Центральноєвропейська ініціатива)

1989

Координація політичної та економічної діяльності країн Центральної Європи

Італія, Австрія, Албанія,  Білорусь, Болгарія, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Молдова, Румунія, Україна

(ЦЄУВТ, англ. – CEFTA) Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю

1993

Багатостороннє співробітництво з метою лібералізації торгівлі. Розвиток вільної торгівлі між країнами учасниками

Угорщина, Польща, Словаччина, Чехія, Словенія, Румунія, Болгарія

«Вишеградська група»

1991

Координація політичної та економічної діяльності країн Східної Європи

Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина

Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС, англ. – OBSEC)

1992

Підтримка економічного розвитку, досягнення стабільності і миру у Чорноморському басейні. Стати елементом загальноєвропейського співробітництва

Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна.

Спостерігачі: Сербія і Чорногорія, Австрія, Німеччина, Єгипет (бажає стати повноправним членом), Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина, Туніс, Франція

ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі)

1975

Вироблення умов і заходів по зміцненню довіри і безпеки в Європі

США, Канада, всі країни Європи (крім Андорри) та СНД

Пакт стабільності для Південно-Східної Європи

1999

Сприяння встановленню миру і зміцнення демократичних політичних систем у країнах регіону, відновлення в них економіки і підтримка вільного ринку, поетапному зближенню народів Балканського півострова з іншою Європою.

Біля 30 європейських держав, міжнародних організацій, фінансових установ і регіональних організацій

 

Підсумки

            Ідея єдиної Європи не раз виникала у європейських політиків (“Сполучені Штати Європи”, “Панєвропа”, “Європейський дім” тощо), проте своє реальне втілення вона знайшла лише у другій половині ХХ ст. Пройшовши складний шлях інтеграційних процесів європейці створили Союз (ЄС), яки реально функціонує, розвивається і забезпечує поступальний розвиток всіх країн Європи. Успіхи ЄС зробили його привабливими для інших країн, особливо зі Східної Європи. Одні країни намагаються стати його членами, інші наслідувати приклад.

 

Запитання і завдання:

1.    Що зумовило розгортання активних інтеграційних процесів в Європі у другій половині ХХ ст.?

2.    Які віхи у становленні єдиної Європи можна виділити? Свою відповідь обґрунтуйте.

3.    Визначте хронологічні ромки кожного етапу європейської інтеграції і дайте йому характеристику.

4.    Охарактеризуйте механізм функціонування ЄС, дайте характеристику її органам.

5.    Які причини розширення ЄС на Схід? Визначте наслідки цього процесу.

6.    Назвіть провідні європейські організації, які функції вони виконують?

 

 

<< § 8. 2. Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Заходу: США, Канада, Західна Європа § 10. Сполучені Штати Америки у 1940-50-х роках  >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus