§ 8. 2. Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Заходу: США, Канада, Західна Європа

§ 8.2. Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Заходу: США, Канада, Західна Європа

 

6

 

1. План Маршалла

            Друга світова війна дезорганізувала економічне життя світу, зруйнувала економічний потенціал, призвела до небаченої мілітаризації, розриву економічних зв`язків, порушила світову торгівлю, розладу фінансів, значному зростанню борги тощо. Всі ці проблеми потребували негайного розвитку. Потрібні були значні матеріальні, фінансові засоби, наполеглива праця, щоб ліквідувати наслідки війни. Єдиною країною світу, яка примножила свій економічний потенціал у світі були США. Тому вони і взяли на себе місію стати локомотивом по відновленню світовою економіки, але, звичайно, за своїм зразком.

            Закінчення Другої світової війни несло мало позитивного економіці США. Скорочення військових замовлень загрожувало падінням виробництва, зростанням безробіття. Гостро постали проблеми конверсії – переведення економіки на мирний лад.

            Ці проблеми можна було вирішити за рахунок зовнішнього ринку, де у США не залишилось конкурентів. Але це було неможливо через розорення Європи та Азії тривалою війною. Логіка підказувала, що потрібно надати цим країнам кредити, економічну допомогу, здійснити інвестиції в їх економіку, при тім, що ринок капіталів в самих США був перенасиченим. Однак ні приватний капітал, ні уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільними політичними режимами.

            5 червня 1947 р. державний секретар США Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали від війни. План повинен був вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбутись перенасиченості ринку товарів і капіталів, полегшити проведення конверсії, і в той же час забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, укріплення європейської демократії. До участі в плані були запрошені СРСР і країни Східної Європи. Країни, які приймають допомогу, повинні були надати відомості про стан своєї економіки, про втрати в роки війни, валютні резерви та плани використання допомоги. 2/3 допомоги вони мали витратити на закупівлю американських товарів. На основі цих даних конгрес США приймав рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет організації європейського економічного співробітництва на чолі з американським адміністратором.

            Перша реакція Москви на план Маршалла не була однозначно негативною. Як згадував міністр закордонних справ СРСР В.Молотов, спочатку в МЗС СРСР хотіли запропонувати взяти участь у плані Маршалла всім соціалістичним країнам, але швидко збагнули, що це неправильно. "Якщо на Заході вважають помилкою нашу відмову, значить, ми зробили правильно".

            Радянське керівництво стверджувало, що країни, які одержать допомогу, втратять свою економічну самостійність і що потрібно спиратись на власні сили у відбудові національних економік. Радянське керівництво, критикуючи план, не пропонувало нічого взамін, а, отже, зробило рішучий крок до розколу Європи і розгортання "холодної війни".

18 червня 1947 р. "Нью-Йорк таймс" писала: "Завдання полягало в тому, щоб відкрити перед Росією двері, в які – Вашингтон був впевнений – вона не зайде".

            12-15 липня 1947 р. на Паризькій конференції шістнадцятьма державами (Англія, Франція, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Швейцарія, Швеція) було прийнято пропозицію США і утворено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС).

            2 квітня 1948 р. Конгрес США прийняв закон №472 про допомогу іноземним державам.

            Американську допомогу прийняли 18 країн. Протягом 1948-1951 рр. вони отримали 12,5 млрд. доларів. Ці країни не втратили своєї незалежності і самостійності, а, навпаки, відновили свій економічний потенціал і навіть стали конкурентами США на світовому ринку. Надання допомоги не передбачало зміну політичного і соціального розвитку держави, наприклад Югославія йшла соціалістичним шляхом розвитку.

            27 вересня 1950 р. президент США оголосив законопроект про додаткові і надзвичайні асигнування. У одному з пунктів зазначалось, що країни, які передають СРСР матеріали, що становлять загрозу для США, позбавляються допомоги. Ще в 1949 р. був створений координаційний комітет по контролю за експортом (КОКОМ) стратегічних матеріалів обладнання, технологій у соціалістичні країни. Він припинив свою діяльність лише 1 квітня 1994 р.

            Таким чином, План Маршалла з одного боку сприяв подоланню труднощів американської економіки, відбудові Європи, з іншого – призвів до розколу Європи на союзників і противників СРСР та США, став однією з причин “холодної війни”.

 

2. Економічний розвиток країн Заходу у другій половині ХХ ст.

            У роки Другої Світової війни економіка США не постраждала, а господарство країн Західної Європи і Японії було серйозно зруйновано. Фінансові видатки цих країн на війну склали 962 млрд. доларів, а матеріальні витрати близько 4 трлн. доларів. Багато треба було матеріальних засобів і праці, щоб ліквідувати наслідки цієї найбільш руйнівної в історії людства війни. Завдяки значним зусиллям, матеріальній допомозі з боку США за планом Маршала до 1951 р. Західна Європа отримала 13 млрд. доларів. На початок 50-х років європейські країни зуміли відновити свою промисловість. І все-таки США перевищували у 1950 р. обсяг європейського виробництва у 1,5 рази, японського у 30 разів.

            Однак дуже швидко, протягом 50-х років, спираючись на зростаючий технічний рівень, концентруючи свої зусилля на провідних галузях науково-технічного прогресу, західноєвропейські держави та Японія досягли вагомих успіхів, змінили співвідношення сил на світовому ринку на свою користь.

 

Середньорічні темпи зростання валового національного продукту, %:

Роки

США

Німеччина

Англія

Франція

Японія

1870-1950

3,4

1,7

1,5

2,0

4,2

1950-1969

3,9

6,7

2,8

5,3

9,6

 

            Такий феноменальний розвиток економіки у 50-60-ті роки є однією з особливостей післявоєнного розвитку країн Заходу. Причин такого процесу є декілька.

            Безсумнівним поштовхом до зростання стала реалізація плану Маршалла. Важливою умовою економічного зростання було розширення ринку. Внутрішній ринок отримав свій розвиток завдяки становленню держави процвітання. Прибутки населення росли, а відповідно росло і споживання. Із збільшенням прибутків змінювалась система споживання. Зменшувались витрати на харчування, збільшувались ціни на товари довгострокового користування: будинки, машини, телевізори, пральні машини і т.д. Значним фактором економічного буму став бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Це своєю чергою потягло за собою інтернаціоналізацію господарського життя і підштовхнуло країни до орієнтації на певний технічний рівень, оскільки в іншому випадку їхня продукція була неконкурентоспроможною на світовому ринку. Західна Європа стала одним з центрів світової торгівлі. Європейський експорт перевищував американський у 4 рази.

            Роки економічного зростання збіглися з періодом видобутку дешевої нафти. Після війни почалась експлуатація покладів нафти в районі Перської затоки. Низька собівартість, висока якість і великі розміри видобутку призвели до витіснення нафтою вугілля, що відразу скоротило витрати у виробництві. На післявоєнний час припадає найбільший рівень інвестицій у промисловість. Йшла якісна перебудова на основі впровадження досягнень НТР. "Холодна війна" стимулювала розвиток воєнної промисловості. Підтримка економічного зростання була політикою урядів країн Заходу, вони активно сприяли, заохочували інвестиції і стимулювали споживання.

            Економічний бум 50-60-х років істотно змінив країни Заходу. Вони стали у більшості своїй індустріальними країнами. Зростання економіки йшло за рахунок промисловості і, відповідно, зменшувалась частка сільськогосподарського виробництва. У промисловості теж відбулися вагомі зміни. Було завершено перехід до технологій масового виробництва. Домінуючу роль починають відігравати новітні галузі виробництва: радіотехнічна, електронна, хімічна, авіаційна. Частка традиційних галузей (металургійна, текстильна, вуглевидобувна) зменшилась.

            Не дивлячись на зменшення частки сільськогосподарського виробництва в економіці, сільське господарство теж переживало піднесення, правда не таке бурхливе, як промисловість. Тут теж відбулись якісні зміни. Сільське господарство було механізоване, розвивалось фермерське господарство, різні форми кооперації. У 70-ті роки Західна Європа з багатьох видів сільгосппродукції домоглась самозабезпечення і навіть стала експортером.

            Новим помітним явищем післявоєнної економіки країн Заходу став випереджаючий розвиток невиробничої сфери (сфери послуг). Цьому процесу сприяло становлення держави процвітання, розвиток торгівлі, становлення сервісного, гарантійного обслуговування побутових товарів тривалого вжитку (холодильники, телевізори і т.д.).

 

Держава процвітання – держава, яка гарантує своїм громадянам певний рівень матеріального і соціального забезпечення, політичні права і свободи.

 

            Перехід на технології масового виробництва призвів до появи великих підприємств і фірм, що неодмінно повинно було сприяти зменшенню конкуренції. Але зростання промисловості, що створило сприятливі умови для розвитку підприємництва, не давало проявитись цій тенденції. До того ж уряди західних країн проводили політику сприяння конкуренції. В результаті склалась така ситуація, що в певній галузі виробництва домінувало кілька фірм.

            Економічне зростання було нерівномірне, що зумовлювало занепад одних і піднесення інших країн Заходу. На сучасному етапі все залежить від ступеню насиченості виробництва передовими технологіями. Так, США втратили першість у темпах розвитку. З’явились три центри світового виробництва: США, Європа, Японія. Слідом за "великою сімкою" рушили "нові індустріальні держави" (Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, Бразилія, Аргентина, Мексика, Чилі і т.д.), які все сильніше заявляють про себе.

            Важливим фактором розвитку стали інтеграційні процеси, які йдуть у двох напрямках: горизонтальна – створення транснаціональних корпорацій (ТНК) і вертикальна – створення міждержавних економічних і політичних союзів.

            Могутнім каталізатором інтеграційних процесів стала Друга світова війна і НТР. В умовах надвиробництва з’являється спеціалізація, яка деякою мірою знищує конкуренцію шляхом поглинання, об’єднання підприємств однієї галузі. У 60-70-ті роки така тенденція стала визначальною у світовій економіці. Окремі корпорації захоплювали певні галузі виробництва у всіх країнах. Таким чином, створювались ТНК – транснаціональні корпорації. З часом ТНК поглинають і неспоріднені галузі виробництва для забезпечення стабільного існування шляхом перекачування капіталовкладень з одних галузей ("нерентабельних") в інші ("рентабельні"). ТНК стали стимулятором економічного розвитку світу на основі політики неоколоніалізму – поширення ринкових відносин на нові регіони світу і залучення національних господарств до світового.

            Провідниками цієї політики стали бретон-вудська система розрахунків (запроваджена у 1944 р., основою міжнародних розрахунків став долар США), Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк).

            Завдяки таким могутнім фінансовим інститутам, ТНК нав’язують країнам моделі розвитку, які гарантують отримання прибутку і вільний його вивіз.

            Країнам, яким надається допомога МВФ і СБ, ставиться дві головні вимоги: політична стабільність і проведення ринкових реформ. При виконанні цих вимог надається кредит під 5-6 процентів річних.

            Вертикальна інтеграція має кілька аспектів: економічний, політичний, військовий. Вона активно розвивається з початку 50-х років і має найбільші успіхи в Європі (ЄС, РЄ, НАТО тощо).

            Схожі інтеграційні процеси проходять і в інших регіонах світу: Латинській Америці, ісламському світі, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

            На кінець 70-х років у світі утворились три економічні центри: США, Європа, Японія. З метою координації дій цих центрів відбуваються спільні наради лідерів країн семи найбільш розвинутих країн (Велика сімка), зустрічі яких регулярно проводяться раз на рік.

            У кінці 60-х – на початку 70-х років з’явились перші ознаки зміни економічної кон’юнктури. Слідом за кризою 1969-1970 рр., яка охопила економіку США і ряду інших країн, почалась світова економічна криза 1974-1975 рр. – одна з найгостріших в історії індустріальних країн. Криза охопила всі галузі господарювання. Зменшився експорт і імпорт. Це позбавило єдиного швидкого шляху виходу з кризи – збільшити експорт. Середньорічні темпи зростання знизились вдвічі. Промислове виробництво в Японії скоротилось на 21%, Італії – 19,3%, Франції – 16,3%, США – 13,7%, ФРН – 12,3%, Великобританії – 9,9%.

            Зниження темпів зростання збіглося з періодом, коли на ринок праці вийшло післявоєнне покоління. Млявий розвиток економіки не сприяв поглиненню цієї маси робітників. В результаті зросло безробіття. На кінець 70-х років безробітних налічувалось 16,8 млн. осіб. Припинилось зростання реальної заробітної платні, відповідно, скоротилась купівельна спроможність громадян.

            До того ж у 1973 р. закінчилась ера дешевої нафти. Арабські країни, прагнучи послабити підтримку Ізраїлю країнами Заходу, ввели ембарго на продаж нафти. Після цього почалось поступове зростання цін, і на кінець 70-х років вони зросли в 10 разів. Це спричинило енергетичну кризу: збільшились витрати на виробництво, скоротились інвестиції.

            Але найбільшою проблемою для країн Заходу стала інфляція, яка на кінець 70-х років позначалась вже двозначними цифрами. Виникла ситуація, яка отримала назву стагфляція: одночасне падіння виробництва і зростання інфляції.

            У 1979 р. Англія і Франція почали втягуватись у нову кризу перевиробництва, яку відчула більшість індустріальних країн. Після незначного зростання виробництва у кінці 1980 р. і на початку 1981р. почалась нова стадія кризи, що охопила всі індустріальні країни світу. Падіння виробництва склало 3,9%. Хоча це було й менше, ніж у 1974-1975 рр., проте криза була тривалішою.

            На зламі 70-80-х років на тлі цих негараздів почалась зміна економічних орієнтирів. Політика заохочування економічного зростання була замінена антиінфляційною політикою.

            За рахунок економії бюджету на середину 80-х років вдалося суттєво зменшити інфляцію (у США з 13,6 до 6,1%, Великобританії з 21,5 до 8,6%). Відбулась стабілізація цін на нафту та інші енергоносії.

            Це стало умовами для активізації інвестицій. Тим більше, що на той час назріла необхідність оновлення основних капіталів у зв’язку з початком технологічної революції.

            Її головною рушійною силою і символом став комп’ютер. У 1973 р. американець Стівен Джобс створив перший персональний комп’ютер, а в 1977 р. почалось їх серійне виробництво. Лідерство захопили фірми "Епл Макінтош" та "Майкрософт". У впертій конкурентній боротьбі перемогу здобула остання, а її власник Б.Гейтс став одним з найбагатших людей світу.

            Комп’ютеризація потягла за собою ланцюгову реакцію. Вона відкрила дорогу застосуванню нових технологій у виробництві: роботів, гнучких технологічних ліній, систем автоматичного проектування і т.д. Одночасно масово розпочалось виробництво нових матеріалів. Розвивались біотехнологія, генна інженерія тощо.

            Ці зміни вивели західне суспільство на новий щабель. Воно вступило в постіндустріальну стадію розвитку.

            Кризи 70-80-х років призвели до синхронізації циклів коливань в основних індустріальних країнах. Об’єктивною основою цього процесу стали інтернаціоналізація господарського життя індустріальних країн, зростання залежності країн від зовнішньої торгівлі, діяльність транснаціональних корпорацій.

            З 1982 р. до початку 90-х років спостерігається нове стійке зростання економіки західних країн. Це зростання має суттєві відмінності від попереднього (60-х років). Темпи його значно нижчі. Традиційні галузі (металургійна, вугільна, текстильна, суднобудівна) виробництва переживають гостру кризу. Зростання виробництва не потягло за собою повну зайнятість. Безробіття у абсолютних цифрах навіть збільшилось.

            Але за цими непривабливими показниками ховаються глибокі якісні зміни. Збільшилась продуктивність праці, економіка стала менш енергоємною, зменшилось споживання сировини і виробництво стало екологічно чистішим.

            Зростання 80-90-х років не потягло за собою загальносвітову кризу. Проте в середині 90-х років з кризою зіткнулись країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Почавшись з Японії 1996 р.), країни СНД та Південної Америки. Дана криза була зумовлена загальною кризою експортної стратегії розвитку і структурними перебудовами в країнах регіону. У Західній Європі та США продовжувалося економічне зростання. На початку ХХІ темпи економічного зростання США дещо вповільнилися, а Європа продовжує набирати обертів.

 

3. Соціальний розвиток країн Заходу у другій половині ХХ ст.

            Значні економічні зрушення на Заході після Другої світової війни не могли не викликати таких же соціальних зрушень. Серед них у першу чергу слід виділити зниження темпів приросту населення. Це відбувалось не за рахунок збільшення смертності, а в результаті скорочення народжуваності. Воно було пов’язано насамперед із завершенням демографічної революції – кардинальними змінами в уявленні людей про те, скільки дітей повинно бути в сім’ї.

            З стародавніх часів формувалось уявлення про максимальну кількість дітей у сім’ї. Висока дитяча смертність нічого іншого не залишала, щоб зберегти рід людський. Оскільки праця була ручною і некваліфікованою, діти допомагали справлятися з господарством і були опорою в старості. Все це знайшло свій відбиток в етнічних, моральних, релігійних засадах. Соціальний статус жінки визначався кількістю дітей у неї, багатодітна сім’я розглядалась як божа милість. Всі релігії вважали, що тільки господу дано вирішувати, скільки дітей буде у батьків.

            У результаті промислової революції, швидкого розвитку медицини і охорони здоров’я ситуація поступово змінилась. Смертність зменшилась, і загроза вимирання людства зникла. Праця в більшості стає кваліфікованішою, потребує відповідної освіти.

            Витрати сім’ї на виховання дітей зросли, а батьки опинились перед вибором: або дітей буде багато, але тоді вони не в змозі дати їм необхідну освіту, або дітей буде менше, але вони будуть більш підготовлені до життя. Батьки все частіше стали робити вибір на користь меншої кількості дітей.

            Цьому процесу сприяла і емансипація жінок, зростання їх зайнятості в суспільному виробництві, поява у них нових життєвих цінностей і орієнтирів, не зв’язаних з сім’єю.

            Таким чином, демографічна поведінка людей кардинально змінилась: взамін орієнтації на максимальну кількість дітей утвердилось прагнення до такої їх кількості, яку батьки вважають оптимальною. В будь-якому випадку це означало, що дітей ставало менше, народжуваність падала.

            Тут слід ще врахувати, що під час війни загинула значна кількість чоловічого населення, що призвело до зміни пропорції між чоловічим і жіночим населенням на користь останніх значна частина жінок залишилась незаміжніми.

            Скорочення народжуваності потягло за собою низку істотних наслідків. Почалось старіння населення. Дітей стало менше, їх доля в структурі населення зменшилась. Водночас люди стали довше жити. У країнах Заходу в 1986 р. тривалість життя виросла до 70-80 років. Швидке падіння народжуваності в Європі призвело до того, що під час економічного піднесення 60-х років, виникає проблема нестачі робочої сили, яка почала розв’язуватись за рахунок залучення вихідців з країн Африки й Азії. При мінімальній оплаті іноземці брались за роботу, яка в Європі вважалась непрестижною.

            Дещо зменшилась еміграція з Європи, яка була основним джерелом формування населення США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Ізраїлю, країн Латинської Америки.

            Після Другої світової війни у Європі завершився процес урбанізації. Кількість міських жителів стабілізувалась на рівні 70-80% від всього населення країни. Одночасно змінилось розміщення міського населення у місті. Зростання рівня життя дозволило багатьом мати свої будинки і автомобілі, що призвело до переселення значної кількості населення у приміську частину, ближче до затишку та свіжого повітря. Крім того, відбувалося зближення рівня життя сільських та місцевих жителів.

            Змінилась соціальна структура населення. Більшість працездатного населення стає найманими робітниками. Однак всередині цієї великої соціальної групи існує значна диференціація. Найбільше зростає чисельність зайнятих у сфері послуг. Тепер на Заході чисельність робітників у сфері послуг зрівнялась з кількістю працюючих на виробництві.

            Останнім часом у результаті технологічної революції і кризи традиційних галузей виробництва склалися два полюси зайнятості. На одному – висококваліфіковані спеціалісти новітніх галузей, які в більшості навіть не мають конкуренції на ринку праці і попит на яких зростає. На іншому – робітники приречених галузей, їм загрожує безробіття.

            Технологічна революція породила потребу в висококваліфікованій розумовій праці. Вже тепер робітники розумової праці (службовці, науково-технічні робітники, адміністративно-управлінський персонал) зрівнялись з чисельністю зайнятих фізичною працею.

            Становище найманих робітників якісно змінилось. Держава взяла на себе їх соціальне право на колективний захист від зловживань підприємців, захистила законодавством. Зріс їхній життєвий рівень. Вони перестали бути пролетарями, яким "нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів". Маючи значну за обсягом особисту власність, а також цінні папери, вони перестали себе протиставляти іншим прошаркам суспільства. Зникла специфічна психологія найманого робітника. Більшість з них вважає себе представниками середнього класу, маючи на увазі передусім рівень своїх доходів.

            Серйозні зміни відбулися у структурі та чисельності сільського населення. Воно зменшилось вдвічі. При цьому сільські жителі зовсім не схожі на традиційне селянство. Сучасне фермерське господарство потребує висококваліфікованої праці і повністю орієнтоване на ринок.

Змінилось місце і роль малого та середнього бізнесу. Раніше він був пов’язаний з ремеслом і роздрібною торгівлею. Після війни він органічно вписався в сучасні галузі, став не замінимим у швидко зростаючій сфері послуг. Науково-технічна революція сприяла створенню малих і середніх підприємств, які намагались впроваджувати нові технології.

            Великий бізнес також зазнав змін. Економічне піднесення 60-х років, НТР створили умови для швидкого збагачення багатьох підприємців. Показовим у цьому відношенні є приклад Біла Гейца – найбагатшої людини у світі – власника компанії Майкрософт, що створює програмне забезпечення для комп`ютерів. "Нові багаті" серйозно потіснили "старих". Рокфеллери – одна з найвідоміших за рівнем достатку американських сімей на початку ХХ ст.– зайняла у 1986 р. лише 67 місце у списку найбагатших світу.

            Поява величезних фірм, транснаціональних корпорацій потребує все ширшого використання праці професійно підготовлених управлінців, менеджерів. Їхній прошарок помітно зріс.

            Після війни змінився і спосіб життя населення країн Заходу. Більшість проживає у будинках або квартирах, майже кожна сім’я має автомобіль, побутову техніку, аудіо- та відеоапаратуру. Змінилась структура сімейного бюджету. Витрати на харчування складають майже п’яту його частину, зате збільшились витрати на житло і транспорт. Менш поширеним стало спільне проживання представників двох, а то й трьох поколінь, як це було раніше. Сім’ї зменшились. Середня освіта стала загальною. Збільшилась кількість студентів. Вища освіта перестала бути привілеєм.

            У повоєнний час завершилась емансипація жінок. Жіноча праця стала однією з умов економічного розвитку 50-60-х років і одним з джерел збільшення сімейних прибутків. Емансипація жінок сприяла еволюції сім’ї. Шлюби стали більш пізніми, але менш стійкими. Феміністичний рух набув широкого розповсюдження. Жінки вже працюють в сферах традиційно чоловічих (армія, флот, надзвукова авіація і т.д.).

            Водночас сучасне західне суспільство породжує і свої специфічні соціальні проблеми. Прискорений темп життя і роботи примушує людину знаходитись у постійному стресі. Не всі витримують ці напруги. Алкоголізм, наркоманія – це спроби уникнути реального життя.

            Злочинність підштовхується бажанням досягти швидкого матеріального збагачення незаконним шляхом. Важкі соціально-психологічні наслідки має хронічне безробіття, навіть якщо безробітний отримує допомогу. Людина втрачає самоповагу. Соціальна апатія переходить в агресивність і відповідно в насильство. Частина безробітних вважає причиною свого стану іноземних робітників, які займають їхнє місце, що призводить до популярності ультра націоналістичних гасел і до погромів помешкань іноземців.

 

4. Політичний розвиток країн Заходу у другій половині ХХ ст.

            Розвиток політичної історії країн Заходу в післявоєнний період – це насамперед розвиток ліберальної демократії. Він йшов двома напрямками.

            У 70-х роках у Західній Європі було ліквідовано останні фашистські і авторитарні режими. У 1974 р. в результаті революції був відкритий шлях до демократії в Португалії. У тому ж році було повалено військовий режим у Греції. У 1975 р. після смерті Франко на шлях демократії стала Іспанія.

            Усі ці роки в країнах Заходу йшов процес розширення загального виборчого права. Зараз тут немає жодної країни, де б не мали права голосу жінки. Після масових кампаній за громадянські права відмінено всі види політичної дискримінації негрів у США. Віковий ценз у більшості країн знижено до 18 років. Утвердження загального виборчого права укріпило принцип народовладдя, згідно з яким народ і тільки він є джерелом влади. Підтвердженням цього є все більше використання методів прямої демократії (референдуми) у вирішенні важливих загальнонаціональних питань. Так, французи у 1969 р. шляхом референдуму вирішили долю президента Шарля де Голля, а в 1980 р. шведи прийняли рішення про закриття атомних електростанцій.

            Але демократія сама по собі ще не є повною гарантією свободи. Часто буває, коли народні обранці більшістю голосів приймають рішення, які порушують права громадян. Тому важливо, щоб поряд з розвитком демократії йшов процес зміцнення й розширення прав і свобод громадян. Після Другої світової війни їх перелік збільшився. У 1948 р. ООН була прийнята Загальна декларація прав людини, в якій зібрано в єдине ціле громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права, які склали 30 статей. Згодом було прийнято Декларацію прав дітей.

            Важливою гарантією свобод є поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Завдяки цьому виключається концентрація влади, узурпація і зловживання нею. Цей принцип є основою державного устрою країн Заходу незалежно від форми правління (республіка, монархія).

            Після Другої світової війни, в умовах, коли проходив процес формування держави процвітання, зростала вага виконавчої влади. У руках президента, прем’єр-міністра й міністрів концентрувалась величезна влада, як таємна, так і відкрита, що потягло за собою зловживання й величезні політичні скандали: 1962 р. у ФРН, 1972 р. – США, 1976-1983 рр. – в Японії, Італії – в  80-90-ті роки і т.д.

            У результаті розширення функцій держави зросла бюрократизація суспільства, що призводить до таких зловживань, як хабарництво, зволікання, здирництво і т.д. Це викликало масові протести, які стали основою приходу до влади в 70-80-х роках діячів "консервативної революції". У ході боротьби з бюрократією вдосконалювались форми контролю за державними установами з боку громадськості. У багатьох країнах введено спеціальну посаду парламентського уповноваженого з прав людини, який збирає і обнародує скарги громадян на чиновників і представляє на цій основі свої рекомендації.

            Незважаючи на ці негативні явища, ідея демократизації укорінилась в громадській свідомості. Цьому сприяло те, що становлення демократії збіглось з економічним піднесенням 50-60-х років. У свідомості простих громадян демократія асоціювалась з добробутом. Укоріненню демократії сприяли зміни в політичній культурі. Зростання добробуту, освіченості зумовили до розмивання соціальних гарантій у суспільстві і, відповідно, до встановлення політичної поміркованості, діалогів, компромісів. Це сприяло посиленню впливу поміркованих політичних партій, які знаходяться в центрі політичного спектру: ліберальні, консервативні, християнсько-демократичні, соціал-демократичні тощо.

            Вплив же радикальних партій падав і вони повинні були пристосовувати свої доктрини до настроїв мас. Ті, хто не бажав цього робити, опинялись в ізоляції. Деяких це підштовхнуло до розгортання масового терору, який став серйозною проблемою для країн Заходу у 70-ті роки. Завдяки діям поліції і при відсутності соціальної бази для радикальних рухів тероризм якийсь час вдалося вгамувати. Проте з початком 90-х він розгорнувся з новою силою. Основою сучасного тероризму є невирішеність національно-територіальних проблем, різниця в рівні життя у багатьох країнах світу. Особливого розмаху досяг ісламський тероризм. Терористичний акт 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку став відправною точкою розгортання у планетарному масштабі боротьби з тероризмом.

            Післявоєнний період – це час розквіту політичних партій. Система представницької демократії неможлива без такого політичного інституту як політична партія, яка стає ніби посередником між населенням і владою. В умовах демократії головне завдання політичних партій – забезпечити собі масову підтримку і здобути владу. У боротьбі за голоси виборців політичні партії прагнуть врахувати загальнонаціональні потреби, а не вузько специфічні певного соціального прошарку, як це було наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст.

            Зростання впливу політичних партій має низку негативних наслідків. Багато важливих питань вирішуються кулуарно у партійних канцеляріях, фракціях. Тривале знаходження при владі, як правило, призводить до зрощування партій і державних структур, що породжує корупцію (яскравий приклад цьому – політичний розвиток Італії та Японії).

Своєрідною реакцією на засилля партій стала поява у 70-х роках масових демократичних рухів, екологічних (зелених), пацифістських, феміністичних, антиглобалістських і т.д.

            Після падіння комуністичної системи нові держави проголосили, що вони обирають демократичний шлях розвитку. Проте демократія зустрічає досить серйозний опір, що пов`язано з економічними і політичними процесами в нових державах. Становлення демократичних режимів співпало з періодом жорстокої економічної кризи і значним падінням рівня життя. Також у цих країнах під прикриттям демократичної фразеології правлячої еліти процвітає корупція,. Йде розкрадання національних багатств. Навіть з`явилась категорія політиків, які вміло маніпулюючи демократичною фразеологією, домагаючись підтримки і допомоги США та країн Західної Європи, використовували владу у своїх корисних цілях, насаджуючи в раїнах авторитарні режими. Таке явище притаманно країнам СНД та Латинської Америки. Найяскравіший приклад президентство Фухіморі у Перу.

 

Етапи розвитку країн Заходу у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Етап

Хронологічні рамки

Характеристика, зміст

І 

Друга половина 40-х – початок

 50-х рр. ХХ ст.

Повоєнна відбудова країн Європи. Зміцнення економічних позицій США.

ІІ

50-60-ті роки

ХХ ст.

Становлення моделі держави процвітання. “Економічні дива”

ІІІ

70-ті рр. ХХ ст.

Економічні кризи, криза моделі держави процвітання

ІV

80–перша початок 90-х рр. ХХ ст.

«Консервативна революція». Прискорений розвиток “нової економіки”.  Прискорення інтеграційних процесів. Становлення глобальної економіки

V

Кінець ХХ– початок ХХІ ст.

Новий етап розвитку моделі держави процвітання. Глобалізація. Криза “нової економіки”

 

5. Глобалізація

Наприкінці ХХ ст. політики, економісти, громадськість заговорили про явище «глобалізації». Глобалізація – це термін, яким називають дедалі глибшу взаємозалежність людей і країн у всьому світі. Цей процес особливо прискорився наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Це було зумовлено припиненням «холодної війни», ліквідацією торгівельних бар`єрів, об`єднанням світових фінансових ринків, розгортанням процесів інтеграції тощо. Глобалізація має всеохоплюючий характер: вона спричинила зміни в економіці, політиці. Культурі і довкіллі. У доповіді ООН про розвиток людини за 1999 р. зазначається: «Взаємозв`язок людей на всьому світі став, як ніколи раніше глибоким, міцним і тісним. Він створює багато і надає нового розвитку як благотворним, так і згубним явищам». Як і будь-яке інше людське досягнення, глобалізація має свої позитивні та негативні сторони.

            Позитивні сторони:

-       становлення єдності світової цивілізації;

-       прискорення розвитку світу в результаті взаємного збагачення науки і культури;

-       створює умови для викорінення бідності та розв`язання інших глобальних проблем;

-       зменшує ймовірність глобальної війни;

-       прискорює економічний розвиток світу тощо.

Негативні сторони:

-       поглиблення прірви між багатими країнами (“Північ”, “золотий мільярд”) та бідними (“Південь”). У 80 країнах світу дохід на душу населення падає, у деяких навіть менший ніж 50 років тому;

-       посилення впливу ТНК, що згубно діяв на національні економіки;

-       рушійною силою глобалізації економіки є ринкові відносини. В умовах яких прибуток важить набагато більше, ніж збереження планети;

-       зростання безробіття;

-       зміни інвестиційної привабливості можуть призвести до згубних криз економік окремих країн.

 

Підсумки

            Після Другої світової війни країни Заходу вступили в новий період свого розвитку. Після повоєнної відбудову розпочався процес становлення і розвитку моделі держави процвітання, яка, переживши кризу 70-х років і “консервативну революцію” 80-х років, зміцніла і продовжила свій розвиток. Модель держави процвітання, що базується на ліберальній демократії, ринковій економіці і системі соціального захисту, забезпечує високий життєвий рівень громадян і невпинний розвиток країн Заходу.

 

Запитання і завдання:

1.    Яку мету ставив Дж. Маршалл пропонуючи свій план? Чи досяг план своєї мети? Назвіть позитивні і негативні сторони виконання плану.

2.    Прокоментуйте вислів з виступу державного секретаря США Д.Ачесона: “Без американської допомоги і керівництва Європа не зможе ні зберегти свою незалежність, ні підтримати незалежність інших”.

3.    Визначте риси моделі держави процвітання.

4.    Визначте етапи розвитку моделі держави процвітання та дайте їм характеристику.

5.    Що таке ТНК? Яка їх роль у сучасній економіці?

6.    Які зміни у соціальній структурі суспільства відбулися у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.? Які з них були ключовими?

7.    Що сприяло зміцненню демократичних режимів у країнах Заходу у другій половині ХХ ст.?

8.    Визначте, що таке глобалізація. Охарактеризуйте позитивні і негативні сторони процесу глобалізації.

 

 

<< § 8. 1. Світ після Другої світової війни § 9. Європейська інтеграція >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus