§ 5. Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору

§ 5. Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору

 

1. Нацистський «новий порядок» в Європі. Окупаційна політика Японії

Окупація агресивними державами значних територій в Європі, Азії, Африці супроводжувалось встановленням “нового порядку”. Основним його змістом було забезпечення панування загарбників. Цей порядок базувався на нещадному терорі і насильстві.

 

З висловлювань Гітлера про мету війни

«Ми повинні знищити населення – це входить в нашу місію охорони німецького населення. Нам доведеться розвинути техніку винищення населення. Якщо я посилаю цвіт німецької нації у пекло війни, то я маю право знищувати міліони людей низчої раси, які розмножуються як черви… Мова йде про війну на знищення. На Сході жорстокість є благом для майбутнього. Росіяни, поляки, українці, білоруси повинні зникнути. Їх слід використати на благо рейху. Когось переселити в Африку, Америку…»

 

            Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з’явились нові держави:  Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 р.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами.

            Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. У Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції — до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди.

 

Колабораціонізм – явище, яке притаманне періоду Другої світової війни. Співробітництво урядів, окремих осіб з окупантами.

 

            Держави-союзниці Німеччини, Італії, Японії отримали значні територіальні придбання. Так, Угорщина отримала Карпатську Україну, Трансильванію, частину Словаччини і Югославії, Румунія — Трансністрію, Болгарія — Південну Добруджі, Македонії, Фракії, Фінляндія повернула собі втрачені в 1940 р. території.

            Окупаційна політика на території загарбаної Східної Європи та СРСР проводилась згідно плану “Ост”.

            Окуповані радянські територiї були розділені на три частини. Тиловi райони німецьких груп армiй було передано пiд управлiння воєнного командування, а iнші пiдпорядковано “схiдному мiнiстерству” на чолi з Розенбергом i подiлено на два рейхскомiсарiати — “Остланд” (Прибалтика й бiльша частина Бiлорусiї) та “Україна”. Захiдноукраїнськi землi були приєднанi до польського “генерал- губернаторства”.

            Нацисти прагнули створити на завойованих ними територiях “життєвий простiр для нiмецької нацiї”. Мiсцеве населення мало бути перетворене по сутi на рабiв, iнтелiгенцiя лiквiдована. На окуповані території планувалось переселити близько 10 млн. німців. Місцевого населення передбачалось залишити близько 14 млн. чол. Всі інші підлягали знищенню. Одна з перших колоній німецьких переселенців створювалась в районі Вінниці.

            Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженнi свого панування, були нацьковування одних нацiй на iншi і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню.

            З окупованих територій до Нiмеччини вивозились продовольство i сировина, iншi матерiальнi цiнностi. Населення на окупованих територiях спочатку взагалi нiчого не отримувало за свою працю, потiм стало отримувати мiзернi пайки за роботу на окупантiв. У жахливих умовах знаходились 5,5 млн. радянських вiйськовополонених, 3,5 млн з них загинуло. За період 1941-1944 рр. з ворожого полону втекло 450 тис. радянських солдат і офіцерів, хоча значна частина їх була схоплена, ті що вирвалися, влилися до руху Опору різних країн Європи. Втеч з полону таких масштабів не знала жодна з армій світу.

 

Цікаво знати

Смертність англійців та американців у нацистських таборах складала 4%, радянських содат – 50%. Смертність американців, англійців, австралійців у японських таборах складала 27%. У радянському полоні загинуло 450 тис. німців, повернулось додому 1,9 млн. Останні німецькі військовополоненні повернулись до Німеччини в середині 50-х років. 1,5 млн з них працювали на відбудові зруйнованого в роки війни. У радянський полон потрапило також близько 640 тис. японських військовослужбовців, з яких повернулось на батьківщини близько 500 тис.

 

            Для використання у Hiмеччинi дешевої робочої сили проводились депортацiї працездатного населення. Близько 4,9 млн. жителiв окупованих областей СРСР опинилися на чужинi в тяжких умовах життя і праці («остарбайтери»), з яких загинуло в неволі 1,4 млн. Усього ж жертвами окупацiї стали 10 млн радянських людей (3180 тис. на Україні, 1360 тис в Білорусії). Економiка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини.

            Важливим елементом у насадженні “нового порядку” були концентраційні табори, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режиму. У Європi налiчувалося близько 30 концтаборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцiм. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн.

CD_11_5

Печі крематорію на території концтабору Освенцим

 

            Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалась та ж сама. Агресивні устремління прикривались гаслами: “Створення процвітаючої Азії”, “Звільнення Азії від білих колонізаторів”. До утворюваних окупаційних адміністрацій намагались залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів.

            Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських держав без значного опору місцевого населення. Але вже перші місяці японської окупації довели, що відбулась лише зміна колонізаторів. Японія безсоромно грабувала загарбані території.

            Пiсля запровадження “нових порядкiв” поневоленi народи Європи й Азiї стали на боротьбу проти ворога.

 

2. Голокост

            Антисемітська політика, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччини у 1933 р. після початку Другої світової війни набула ще більш жахливого виду. Почалось планомірне і систематичне знищення нацистами та їх посібниками єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву «Голокост». За роки Голокосту (1941-1945 рр.) загинуло 6 млн. євреїв.

 

Голокост (в перекладі з давньогрецької – „всеспалення”) – планомірне і організоване знищення єврейського населення в роки Другої світової війни. Жертвами Г. стали 6 млн євреїв (в Україні – 1,4 млн). Це складало близько 63% європейського і 36% світового єврейства. Не існує єдиної точки зору щодо періодизації Г. Одні дослідники вказують на період 1933-1945 рр. , інші, на 1941-1945 рр. – тобто період систематичного масового знищення.

            Відразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, все єврейське населення було переселено у спеціально створені гетто (відокремлені від зрвнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя), а їх власність конфісковано. Створення гетто переслідувало лише одну мету – подальше повне знищення їх мешканців.

            З нападом на СРСР нацисти приступили до «остаточного вирішення» єврейського питання». Спочатку повному винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Європи (близько 11,5 млн).

            За наступаючою німецькою армією рухались спеціально створені чотири айзацгрупи (дві з них «С» і «D» діяли на Україні), які мали знищувати «ворожі елементи», особливо євреїв. Вже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями євреїв у Литві, Білорусії, Україні. Символом цього процесу стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.). Але методи масових вбивст, які використовували айнзацгрупи, були визнані неефективними для «остаточного вирішення єврейського питання». Айнзацгрупами було знищено близько 750 тис. євреїв. У січні 1942 р. нациське керівництво приймає рішення про створення на території Польщі шести лагерів смерті обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Белжец).

            У лагерях смерті не було бараків для ув`язнених, які існували у концентраційних таборах. Жертви, які прибували на залізничні станції під приводом приведення себе у порядок направлялися у душові. Потім у душові подавався отруйний газ “Циклон В” – і через 5 хвилин 2000 чоловік ставали мертвими. Найбільш відпрацьованою технологія знищення була в таборі Освенцим, де за добу знищувалося 12 тис. чол. У таких таборах за роки їх існування було знищено 2,5 млн. євреїв.

            Створення лагерів смерті супроводжувалось масовим винищенням населення гетто. На території СРСР протягом 1941-1942 рр. Були ліквідовані майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці.

            Така політика нацистів не могла не викликати опір у єврейського населення. Він був як пасивним (духовний опір, втеча тощо), так і збройним. Перше збройне повстання відбулось у Вільнюському гетто. Згодом у гетто Мінська, Каунаса, Тудіно, Мізачів, Кременці, Луцька, Бродів, Львова тощо. Найбільше повстання відбулось у Варшавському гетто (квiтень – червень 1943 р.). Лише через три мiсяцi нерiвної боротьби повстання було придушено, в результатi чого загинуло i вiдправлено до таборiв смертi 76 тис. чоловiк.

            Близь 25 тисяч євреїв приймало участь у партизанському русі на території СРСР, 5 тис. – у Франції, 3 тис. – у Югославії, 2 тис. – у Греції і т.д.

 

3. Рух Опору

            Окупаційна політика Німеччини і Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але розмах його був різним. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні і націоналістичні партії.

            У результатi перемог на фронтах вiйськ антигiтлерiвської коалiцiї значно посилюється рух Опору проти окупантiв у країнах Європи. У багатьох з них створювалися партизанськi загони, підпільні організації. Рух Опору об’єднував всіх, хто був не байдужим до долі своєї батьківщини. Але були й такі, які йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами.

            У Францiї з фашистською окупацією i колаборацiонiстським урядом маршала Петена боролися партизанськi загони та пiдпiльнi групи, очолюванi комунiстами й соцiалiстами. Створена де Голлем організація “Вільна Франція” в 1942-43 рр. встановила контроль над африканськими коло­ніями Франції. У листопадi 1942 р. французьке підпілля уклало з де Голлем угоду про спiльнi дiї. У травнi наступного року була створена Нацiональна рада Опору, що об’єднала всi сили, якi боролись з окупантами. У червнi був утворений Фран­цузький комiтет нацiонального визволення, який оголосив себе урядом, на чолі з де Голлем.

            Значного розмаху набрав народно-визвольний рух в Югославiї. З 1941 р. тут велись активні партизанські дії проти фашистів. Партизанський рух в Югославії був представлений загонами емігрантського уряду – четники (командувач Д.Михайлович) і Народно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) під керівництвом комуністів на чолі з Броз Тіто. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії – Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й.Броз Tiто, на засіданні Антифашистського віче народного визволення Югославії, який було визнано країнами союзниками антигітлерівської коаліції. Партизанськi армiї формувались також в Албанії, Грецiї та Болгарiї. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи.

 

CD_I_46

Йосип Броз Тіто (праворуч).1943 р.

 

            У Польщi емiгрантський уряд та його представництво — “делегура” — керували боротьбою загонiв Армiї Крайової. Комунiсти на противагу їм створили Гвардiю Людову.

            Посилювались антифашистськi настрої i в Нiмеччинi. Група офiцерiв та урядових чиновникiв здiйснила спробу державного заколоту з метою знищення фашистського режиму та припинення вiйни. 20 липня 1944 р. полковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповiльненої дiї у примiщеннi, де знаходився Гiтлер. Бомба вибухнула, однак Гiтлер залишився живий. Виступ заколотникiв було жорстоко придушено.

            У 1944 р. в рядi європейських країн вiдбулись антифашистськi повстання. Поразкою завершилось повстання, пiдняте 1 серпня у Варшавi Армiєю Крайовою (командуючий генерал Бур-Комаровський). 29 серпня почалось Словацьке нацiональне повстання за участю партизанів та словацької армiї. Цiною великих зусиль гiтлерiвцям вдалося придушити і його.

            У СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. На чолi її став Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Бiлорусiя. Тут знаходились найбiльшi з’єднання i великi партизанськi райони. В Українi центр партизанського руху був у пiвнiчних районах. Iснував постiйний зв’язок мiж партизанськими базами i “Великою землею”, звiдкiля партизанам постачали зброю, спорядження‚ квалiфiкованих вiйськових спецiалiстiв. У 1942 р. радянські партизани нараховували 125 тис. чол., у 1943 р. – 250 тис. Боротьбу з фашистами вели також загони Української Повстанської Армiї.

            Партизанська боротьба мала як вiйськове, так i полiтичне значення. Широкомасштабнi диверсiйнi операцiї партизан, винищувальнi рейди внесли значний вклад в перемогу над фашистами. Значнi операцiї провели партизанськi з’єднання Ковпака, Федорова, Сабурова, Наумова та iн. Усього на територiї СРСР дiяло понад 6 тис. партизанських загонiв, якi знищили близько 1 млн. гiтлерiвцiв.

CD_11_19

С.Ковпак і С.Руднев серед партизанів у Брянському лісі. 1942 р.

 

            Найбiльш широкомасштабнi диверсiї були проведенi влiтку 1943 р. пiд час Курської битви пiд назвою “Рейкова вiйна” та у вереснi 1943 р. пiд назвою “Концерт”. Фашисти змушенi були для охорони своїх комунiкацiй вiд партизанів тримати в своєму тилу значнi сили.

            Загалом на боротьбу з рухом Опору Німеччині та її союзникам доводилося відволікати більше 10% своїх сил.

            Японська окупація теж дала поштовх розгортанню руху Опору. Найбільшого розмаху вiн набув у Бiрмi, Малайї та на Фiлiппiнах, де дiяли цілі партизанськi армiї. Японськi окупанти змушенi були надати Бiрмi формальну незалежнiсть. У В’єтнамi та Iндонезiї на перших етапах вiйни переважали пасивнi форми боротьби й лише на завершальному етапi рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою, лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.

 

Рух Опору в Європі

Країна

Організації, збройні форимування руху Опору

Основні події визвольної боротьби

Франція

Зовнішній рух Опору: «Вільна Франція», «Франція, що бореться», їх наступник – Французький комітет національного визволення (ФКНВ, 1943р.).

Внутрішній рух Опору: «Таємна армія» (1942 р.), Національна рада опору (НРО,1943 р.), Французькі внутрішні збройні сили (ФФІ, 1944 р.)

Всі учасники руху Опору визнавали загальне керівництво ФКНВ на чолі з Ш.де Голлем.

Збройні підрозділи зовнішнього опору приймали участь у бойових діях проти німецьких та італійських військ у Північній Африці та Західній Європі у складі військ союзників.

Внутрішній опір використовував всі методи боротьби з окупантами від підпільної боротьби до партизанських дій (макі).

15 березня 1944 р. НРО прийняла програму руху: зройне повалення окупаційного режиму і створення тимчасового уряду.

Після висадки військ союзників у Нормандії макі активізували дії по всій території Франції. Найбільше повстання спалахнуло в районі Гренобля (південь Франції).

18 серпня 1944 р. у Парижі спалахнуло антифашистське повстання. Через 4 дні місто було повністю в руках повсталих.

Бельгія

Фронт незалежності (1941 р.) у 1943 р. створив патриотичну міліцію. Емігрантському уряду підпорядковувалась «Таємна армія».

Формування руху пру використовували як пасивні, так і активні методи боротьби з окупантами (саботаж, диверсії, дії партизанських загонів тощо).

Голландія

Рада Опору (1943 р.), «Бойові дружини», «Служба порядку».

Єдиного керівного центру опору не було.

Названі організації використовували всі методи боротьби. З 1944 р. емігрантський уряд намагається встановити контроль над оорганізаціями руху Опору.

Данія

Рада Свободи (1943 р.), мала воєнну комісію і армію чисельністю 25 тис. чол.

Під тиском руху Опору колабораціоністський уряд відмовивився від подальшого співробітництва з окупантами. З квітня 1944 р. бойові дії руху Опору були підпорядковані штабу військ союзників.

Норвегія

Частини норвезької армії, які не склали зброю, партизанські загони, підпільні групи. Єдиного центру опору не існувало.

1940-1941 рр. активна збройна боротьба проти окупантів. 1942 р. спад руху Опору.

З 1943 р. активізація руху Опору. Найгучніша акція: знищення заводу по виробництву важкої води для німецької атомної бомби; зрив мобілізації норвезької молоді до німецької армії.

Італія

Комітет національного визволення. Партизанські загони гарібальдійців (утворили ліві і центриські партії). У вересні 1943 р. король і маршал Бодальо зміщають Муссоліні.

З осені 1943 р. розгортання масового партизанського руху на Півночі Італії проти німецької окупації і держави Сало на чолі з Муссоліні. Створення «партизанських республік». Захоплення і страта партизанами Муссоліні та його коханки Карли Петаччі (28 квітня 1945 р.).

Польща

Сили зовнішнього опору: збройні формування на території СРСР Армія В.Андерса (у 1942 р. з СРСР була перекинута у Північну Африку), Войсько польське (вело боротьбу разом з радянською армією).

Сили внутрішнього опору: Армія Крайова (утворена в 1939 р. представниками правих і націоналістичних сил, підпорядковувалась емігрантському уряду). Гвардія Людова утворена комуністами. Батальйони хлопські.

Польський комітет національного визволення (1944 р.) займав прорадянські позиції.

Участь у бойових діях разом з союзниками  (Північній Африці, Західному і Східному фронтах Другої світової війни). Участь у штурмі Берліна (Войсько польське).

Сили внутрішнього опору застосовували всі методи боротьби.

Серпень 1944 р. антифашистське повстання у Варшаві організоване АК (командуючий генерал Бур-Комаровський) було придушене після місячних боїв.

У 1943 р. у варшавському гетто відбулось антифашистське повстання євреїв, яке було жорстоко придушене.

Чехія і Словаччина

Сили зовнішнього опору: Чеська бригада під командуванням Л.Свободи, що воювала в складі радянської армії. Емігрантський уряд у Лондоні.

Сили внутрішнього опору: найслабший у Європі (Чехія). Діяли окремі підпільні групи і збройні загони.

Партизанська армія Словаччини (65 тис. чол.).

На території Чехії рух Опору обмежувався в основному актами саботажу.

Антифашистське повстання у Празі (травень 1945 р.).

 

 

 

 

 

Словацьке національне повстання (осінь 1944 р.). Придушене німецькими військами.

Югославія

Четніки («Королівська армія Югославії на батьківщині» під командуванням Драголюба-Дража Михайловича, утворена влітку 1941 р.), переважно сербська.

Народно-визвольна армія Югославії (НОАЮ), під керівництвом комуністів на чолі з Броз Тіто. Визнана союзниками.

Антифашистське повстання влітку 1941 р. у Сербії та Черногорії. Придушене.

Створення партизанських армії, розгортання масової боротьби. До початку 1943 р. НОАЮ, яка нараховувала 320 тис. бійців,  звільнила 2/5 території країни. Вирішальна битва в долині р. Неретви. Німецькі війська не змогли розгромити НОАЮ. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії –   Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й.Броз Tiто, на засіданні Антифашистського віче народного визволення Югославії, який було визнано країнами союзниками антигітлерівської коаліції.

Албанія

Національно-визвольний фронт (НОФ) і його Національно-визвольна армія (НОА), очолювана комуністами (Е.Ходжі).

Батальйон «Антоніо Грамши» з італійських солдат, які в 1943 р. перейшли на бік партизан.

Рух Опору вів успішну боротьбу проти італійських, а з 1943 р. проти німецьких окупантів. НОА самостійно звільнила країну від окупації.

Греція

У 1941 р. Комуністична партія Греція на чолі з Д.Сатьясом створила широкий Фронт опору (ЕАМ) зі своєю підпільною партизанською армією (ЕЛАС, командуючий генерал С.Сарафіс) – найбільш чисельна і боєздатна (40 тис. чол.).

До пиходу англійських військ (січень 1944 р. ЕЛАС звільнила територію Греції від німецьких військ і спробував встановити свою владу. У 1944 р. розгорнулись бої між ЕЛАС і англійськими військами (введені за угодою між Черчіллем і Сталіним), які завдали їй поразки.

 

4. Внутрішнє становище у Німеччині, Японії, Великобританії та США

            Господарство воюючих країн було переведено на воєннi рейки. Виробництво бойової технiки та спорядження стало прiоритетним. Так, у Нiмеччинi, де воєнної промисловості ще у 1932 р. практично не було, пiд час вiйни щорiчно вироблялось близько 25 тис. бойових лiтакiв, 20 тис. танкiв, 50 тис. гармат i мiнометiв. З 1935 р. гiтлерiвська Нiмеччина почала перебудовувати свою економiку на військовий лад. Коли почалась Друга свiтова вiйна, промисловiсть рейху працювала на вiйськовi потреби на повну потужнiсть, випускаючи однi з кращих у свiтi танки, лiтаки, гармати. Починаючи з 1943 р. німецькі інженери активно приступили до розробки «диво-зброї», яка б дала можливість Німеччині переломити хід війни на свою користь. Ці інженерні пошуки призвели до створення великого розмаїття воєнної техніки, зброї, технологій, які масово почали втілюватися у виробництво але вже після Другої світової війни в США та СРСР. Німецька промисловість першою у світі налагодила серійне виробництва реактивних літаків, балістичних ракет тощо. Проте це не врятувало нацистський режим від краху.

            Виробництво вiйськової технiки та зброї стимулювало розвиток важкої промисловостi. Легка промисловiсть набагато вiдставала вiд важкої iндустрiї. У сiльському господарствi головними виробниками товарної продукцiї були великі землевласники і фермери (бауери). Проте вони не покривали потреб Німеччини та її армії в сільгоспродукції.

            Успiхи фашистської Нiмеччини на початковому етапi вiйни дали їй можливiсть використовувати економiчний потенцiал завойованих країн.
У 30–40-і рр. основою економiки Нiмеччини була військова промисловiсть. У 1939 р. її питома вага в загальнiй вартостi валової продукцiї становила 80%. Кiлькiсть населення, зайнятого у військовiй промисловостi протягом 1939–1943 рр., зросла вдвоє i становила 5 млн чоловiк. Дифіцит у робочiй силi Нiмеччина покривала за рахунок примусової працi вiйськовополонених, мiльйонiв депортованих з окупованих країн.

            Незважаючи на цiлковиту мiлiтаризацiю, нiмецька економiка була не взмозi повнiстю задовольнити потреби фронту. З кiнця 1943 р. Нiмеччина почала вiдчувати серйознi труднощi в усiх галузях господарства. Порушуються зв’язки мiж окремими економiчними комплексами, головнi галузi господарства вiдчувають нестачу сировини, палива, людських ресурсiв, фiнансових засобiв. З другої половини 1944 р. промислове виробництво рiзко знижується. Цьому сприяли і масові стратегічні бомбардування союзників. Загалом від бомбових ударів союзників по німецьким містам загинуло 1 млн німецьких мирних громадян. Були знищені Гамбург, Кельн, Дармштад, Лейпциг та ін.

            Внаслiдок занепаду сiльського господарства скоротились посiвні площі, зменшились валовий збiр зернових, поголiв’я худоби. Рiзко знизилося споживання продуктiв харчування. Дефiцит бюджету уряд намагався лiквiдувати шляхом iнфляцiї. Різко знизився добробут населення.

            Зрештою економіка Нiмеччини зазнала краху. Не могла витримати тривалого суперництва з економiкою Сполучених Штатiв і японська воєнна економiка, хоча вiйна сприяла перетворенню Японiї на iндустрiально-аграрну державу. Частка важкої промисловостi у виробництвi значно збільшилась. Водночас війна призвела до погіршення становища населення: витрати на війну перевищували прибутки в чотири рази. Iнфляцiя відчутним тягарем лягла на плечi населення. Рівень життя досяг найнищого рівня за історію країни. З початком систематичних бомбардувань американської стратегічної авіації, втратою основних джерел сировини і продовольства економіка Японії зазнала цілковитого краху. Щоб хочь якось забезпечувати японську армію зброєю японські інженери досягли майстерності в замін дорогих матеріалів на дешеві. Вся техніка випускалася з найменшим набором необхідних приладів і деталей. Масово почали випускатися одноразові літаки для «камікадзе».

            Радянський Союз після фашистської агресії опинився у важкому становищі. Були втрачені важливіші промислові і сільськогосподарські райони, що призвело до падіння виробництва в умовах, коли фронт вимагав все більше зброї. Завдяки героїчним зусиллям людей наприкінці 1941 р. становище вдалося поправити. За Уралом було створено могутню промислову базу. Запрацювали 1360 евакуйованих підприємств.

 

Цікаво знати

            На осінь 1942 р. німецькі війська та їх союзники окупували 1,8 млн кв. км території СРСР (10% території), на якій до війни проживало 80 млн чол. (45% населення), вироблялося 60-70% вугілля, чавуну, сталі, пролягало 40% залізниць, знаходилося половина поголів`я худоби і посівних площ, з яких збиралося 45% зерна.

 

            У гіршому становищі опинилось сільське господарство. У 1942 р. зерна було зібрано 1/3 від довоєнного. За допомогою жорсткої регламентації і розподілу вдалось уникнути голоду і забезпечити продовольством діючу армію.

З 1942 р. радянська економіка почала нарощувати випуск продукції не тільки кількісно, а й якісно. Радянські зразки зброї виявились не гіршими, а деякі навіть кращими за ворожі.

Динаміка виробництва літаків і танків в СРСР

Роки

Літаки, тис.

Танки, тис.

1942

21,7

24,4

1943

34,9

20

1944

40,9

29

 

Цікаво знати

            У роки війни (з 1941 р.)в СРСР було запроваджено карткову систему. Вперше карткова систему в СРСР було запроваджено в 1928 р. З 1 січня 1935 р. було скасовано картки на муку, хліб, крупи. З 1 жовтня – на решту продтоварів, а з 1 січня 1936 р. – на пром товари. За картками видавалися не тільки продукти, але і мило, одяг, взуття. Норми для всіх були різні. Втрата карток ставила людину на межу голодної смерті.

 

Норми видачі за картками, що діяли в 1941-1947 рр. (у грамах)

 

Хліб

Цукор

М`ясо, риба

Жири

Крупи, макарони

 

В день

На місяць

Робітникам і ІТР на воєнних заводах

880

800

2200

600

1500

Робітники і ІТР на інших заводах

600

600

1800

400

1200

Службовці

500

600

1200

300

800

Непрацездатні (іждивенці)

400

400

500

200

600

Діти до 12 років

400

400

400

300

800

 

            Англiї довелося пережити загрозу ворожого вторгнення, масованi повiтрянi бомбардування, яким пiддавались Лондон, Бiрмiнгем, Ковентрi та iнші мiста, блокаду нiмецькими кораблями морських комунiкацiй, окупацiю ряду колонiй — Бiрми, Сiнгапуру, Малайї, втрату великої частини торгового i військово-морського флоту. Промислове виробництво країни за роки вiйни скоротилося на 5%. Рiзке зниження виробництва спостерiгалось у вугiльнiй промисловостi (на 21%), у легкiй, зокрема бавовнянiй, бiльш нiж удвоє, вовнянiй — на 27%.

            Витрати на вiйну становили 25 млрд. фунтів стерлінгів. Щоб хоч частково покрити цi витрати, Англiя залучила приблизно третину своїх закордонних капiталовкладень, особливо з колонiальних країн — Iндiї, Канади, Австралiї, Пiвденно-Африканського Союзу, а також з Латинської Америки й США. Державний борг збiльшився за роки вiйни втроє. У багатьох районах, що вважалися ранiше сферою впливу Англiї, наприклад, країнах Арабського Союзу i Пiвденно-Схiдної Азiї, закрiпився американський капiтал, який посилено проникав в англiйськi домiнiони i колонiї.

            Тягар вiйни в першу чергу позначився на добробуті населення. Податки в розрахунку на душу населення зросли втроє, вартiсть життя — на 72%.

            Вiйна i окупацiя завдали Францiї значних збиткiв, що оцiнювались у 1,44 трлн. довоєнних франкiв. Людськi жертви становили 1,1 млн. чоловiк. Промислове виробництво скоротилося до 30% щодо рiвня 1938 р., продукцiя сiльського господарства — вдвоє. Францiя залишилась без вiйськового i торгового флотiв. Закордоннi капiталовкладення країни до 1945 р. зменшилися наполовину. До того ж Францiя втратила свої колонiї: Iндокитай, Сирiю, Лiван, якi здобули незалежність.

            Сполученi Штати Америки не брали участi на початковому етапi вiйни, але займали чiтко вираженi антинiмецькi позицiї. Вступ США у вiйну проти Японiї та Нiмеччини змусив американський уряд переорiєнтувати господарство на вiйськовий лад.

            США, ще не вступивши у вiйну, надавали в позику чи в оренду озброєння, боєприпаси, стратегiчну сировину, продовольство та iншi матерiальнi ресурси країнам-союзницям по антигiтлерiвськiй коалiцiї (Ленд-лiз). Вiн забезпечив масовий збут американських товарiв на зовнiшньому ринку, що сприяло пiдтриманню високого рiвня виробництва в США. Американськi витрати на проведення операцiй по ленд-лiзу перевищували 30,3 млрд. дол.

            За роки вiйни в США були введенi в дiю новi промисловi пiдприємства військового призначення вартiстю в 25 млрд. дол.

США стали «арсеналом» антигітлерівської коаліції. У рік (1944 р.) американська промисловість випускала стільки літаків, як німецька за всі роки війни.

 

Динаміка виробництва літаків і танків у США

Роки

Літаки, тис.

Танки, тис.

Липень

1940-грудень 1941 .

23,2

4,3

1942

47,9

23,9

1943

85,9

29,5

1944

96,4

17,6

Січень-серпень 1945

43,2

11,2

 

            США були єдиною країною, де війна не погіршила добробуту населення, а, навпаки, він зріс. Було подолано безробіття.

 

ІІІ. Підсумки

            Починаючи Другу світову війну країни фашистського блоку прагнули не лише розгромити противники, а встановити “новий (світовий) порядок”, який мав триматися на насиллі, пограбуванні тощо. Міліони цивільних людей стали жертвами агресорів (близько 50% втрат за роки війни). Більшість цивільного населення знищувалась спеціально: з ідеологічних, расових, політичних та інших причин. Така політика вкрай зницінила людське життя, поставивши перед населенням окупованих територій ділему: чи загинути, чи взятись за зброю. В окупованих країнах розгорнувся масовий рух Опору. З успіхами на фронтах країн Антигітлерівської коаліції міцнів і ширився рух Опору. Форми і методи боротьби були різними: від пасивного опору до збройних повстань.

            У Другій світовій війні як і в Першій доля війни вирішувалась не тільки на фронтах, а і в тилу. Забезпечення армій залежало від роботи економік. У суперництві еокномік економіки країн фашистського блоку зазнали повного краху.

 

Запитання і завдання:

1.    Які країни Європи були окуповані нацистами?

2.    Що таке нацистський “новий порядок”?

3.    Які причини зумовлювали появу такого явища як колабораціонізм?

4.    Голокост – це…

5.    Як нацисти намагалися  «остаточно вирішити єврейське питання»?

6.    Які фактори найбільш впливали на розвиток руху Опору в європейських країнах?

7.    В якій країні Європи рух Опору набув найбільшого розвитку? Які країни самостійно звільнилися від нацистського поневолення?

8.    Що зумовлювало розкол у русі Опору? Які політичні сили відіграли провідну роль у русі Опору?

9.    Який вплив справила війна на економічний розвиток воюючих країн?

10. За роки війни радянська економіка випустила зброї у 2 рази більше ніж німецька, хоча промисловий потенціал СРСР був у декілька разів меншим. Що сприяло перемозі економіки СРСР над економікою нацистської Німеччини?

11. Чому США називали «арсеналом» країн Антигітлерівської коаліції? Чи можлива була б перемога над країнами фашистського блоку без економічного потенціалу США?

12. Які відмінності у внутрішньому становищі країн агре­сорів і країн антигітлерівської коаліції?

 

 

<< § 4. Воєнні дії у другій половині 1942 – 1943 рр. § 6. Воєнні дії у 1944 р.  >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus